Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/23513/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23513/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул.Морехідна,1, м.Миколаїв, 54008), за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом якого позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29 травня 2026 року № 1553550028764 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 28 липня 1980 року по 3 вересня 1992 року згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2003 року згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 1 січня 2004 року по 2 січня 2004 року згідно із записом трудової книжки НОМЕР_1 про звільнення 02.01.2004. У разі відсутності підстав для зарахування повного місяця — зарахувати фактично підтверджену тривалість роботи відповідно до законодавства;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 травня 2026 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням зарахованих судом періодів та правової оцінки суду, і прийняти рішення про призначення пенсії за віком з 21 травня 2026 року. Якщо суд вважатиме вимогу про прийняття рішення щодо призначення передчасною — зобов`язати відповідача прийняти нове рішення за результатами повторного розгляду заяви з обов`язковим урахуванням зарахованих періодів;

стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області судовий збір;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29 травня 2026 року № 1553550028764 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 22 роки. Відповідач визначив страховий стаж позивачки лише у розмірі 8 років 8 місяців 10 днів. Позивач вважає, що відповідачем протиправно не враховано спірні періоди роботи позивача, оскільки їх підтверджено трудовою книжкою позивача.

Ухвалою суду від 05 серпня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позову зазначивши, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Миколаївській області за принципом екстериторіальності прийнято рішення № 155350028764 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058 у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Рішення від № 155350028764 прийнято з урахуванням наступних правових норм та фактичних обставин. Відповідач зазначив, що на день подання заяви про призначення пенсії вік Позивача становить 63 роки 08 місяців.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року — від 22 до 32 років. Проте у позивача відсутній передбачений законом страховий стаж.

До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник позивача вказала, що відповідач у своєму відзиві не зазначив жодних контраргументів на позицію, викладену позивачем щодо кожного із зауважень у позовній заяві.

До суду надійшли пояснення третьої особи в яких зазначено, що Головним управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області винесено Рішення про відмову у призначенні пенсії № 155350028764 від 29.05.2026 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 22 роки. Зазначено, що вказане рішення є законними, обґрунтованим та прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, а тому просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі

Позивачем подано заперечення проти пояснень третьої особи, в яких позивач наполягає на задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що 21 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV. За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи були розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

За наслідками розгляду заяви та наданих документів Головним управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області винесено Рішення про відмову у призначенні пенсії № 155350028764 від 29.05.2026 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 22 роки.

Пенсійний вік, визначений частиною другою статті 26 Закону № 1058 становить 63 роки.

Вік заявника 63 роки 8 місяців.

Необхідний страховий стаж визначений частиною другою статті 26 Закону №1058 в період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року становить від 22 до 32 років.

Страховий стаж особи становить 08 років 08 місяців 10 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

до страхового стажу не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 28.07.1980:

з 28.07.1980 по 03.09.1992, оскільки запис про звільнення не засвідчено печаткою підприємства;

з 01.07.2000 по 31.12.2003, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини;

протягом січня 2004 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків;

- догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутні інші документи, що підтверджують факт догляду матері за дитиною до досягнення нею 3- річного віку.

Позивач вважає зазначене рішення протиправним та за захистом своїх прав звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу вимог ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.

Правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні і права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 9 Закону України №1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 ст.24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV).

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону № 1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року — від 22 до 32 років.

Як слідує з оскаржуваного рішення, саме відсутність необхідного стажу стала підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ст.40 Закону №1058-ІV, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ч.1 ст.44 Закону №1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Згідно з ч.1 ст.56 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до абз.1 та 2 пп.2 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року за №637.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року за №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція від 29.07.1993 №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Як встановлено судом з матеріалів справи, спірним рішенням до загального страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи:

з 28.07.1980 по 03.09.1992, оскільки запис про звільнення не засвідчено печаткою підприємства;

з 01.07.2000 по 31.12.2003, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини;

протягом січня 2004 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків;

догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про одержання паспорта та відсутні інші документи, що підтверджують факт догляду матері за дитиною до досягнення нею 3- річного віку.

Судом встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 28.07.1980 містить наступні відомості щодо роботи позивача, зокрема:

період роботи з 28.07.1980 по 03.09.1992 підтверджено записами №3-6 щодо призначення, переведення перейменування підприємства та звільнення позивача;

період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 підтверджено записами від 09.01.1998 про прийняття експедитором в Фірмовий кооператив «Українські мін води» та від 02.01.2004 року про звільнення.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.2.2 Інструкції № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Так, п.2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів.

Відповідно до п.4.1 Інструкції 162 було передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічна норма міститься також в п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, відповідно до якої усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Суд зазначає, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі № 654/890/17 (провадження № К/9901/22832/18).

Крім того в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Також суд зазначає, що законодавець пов`язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.

Суд зазначає, що підставою для зарахування періоду роботи є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).

Також, рішення про відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29 травня 2026 року № 1553550028764 містить посилання на те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про трудові відносини та протягом січня 2004 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про нарахування доходу та сплату страхових внесків.

З приводу вказаного, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.1 Закону № 1058-ІV, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з ч.2 ст.20 Закону № 1058-ІV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Частиною 5 статті 20 Закону № 1058-ІV визначено, що страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.

Відповідно до ч.10 ст.20 Закону № 1058-ІV, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 106 Закону №1058-IV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Також, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 по справі №316/1392/16-а зазначив, що за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 р. в справі №208/6680/16-а, від 30.09.2019 р. в справі №414/736/17, від 30.07.2019 р. в справі №373/2265/16-а, від 01.03.2021 р. в справі №423/757/17 та інших.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області протиправно не зараховано ОСОБА_1 періоди роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 та протягом січня 2004 року до страхового стажу.

Також суд зазначає, що частиною третьою статті 44 Закону № 1058-IV передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, органи Пенсійного фонду України уповноважені самостійно витребовувати у підприємств, установ/ організацій) усі необхідні для вирішення питання про призначення пенсії особі документи, при цьому така вимога передує винесенню рішення щодо призначення пенсії, а не висувається у вже прийнятому рішенні про відмову у призначенні пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не скористався правом на збір додаткових документів, на перевірку чи уточнення необхідних обставин (направлення запитів до архівних установ) тощо.

У правовій позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, яку суд вважає за необхідне застосувати при розгляді даної справи, зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Відтак, не зарахування стажу є порушенням органу Пенсійного фонду України, що посягає на гарантовані Конституцією України права позивача.

Відповідно до ч.3 ст.44 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Крім того, відповідно статті 101 Закону України Про пенсійне забезпечення, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію (пункт 4.7 Порядку №22-1).

З огляду вищезазначене, органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі. Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.

Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах. Отже, відповідач своїм правом вимагати відповідні документи від підприємств, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію - не скористався, відтак необґрунтовано, без урахування всіх обставин справи.

Відтак, суд зазначає, що з урахуванням наведеного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29 травня 2026 року № 1553550028764 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо способу захисту прав позивача, суд зазначає, що частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Водночас, адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо підрахунку стажу та вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Питання про наявність підстав для призначення позивачу пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду, у даному випадку визначеного за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Одеській області, і, за відсутності всіх вихідних даних, необхідних для вирішення цього питання, не може бути розглянуте по суті судом.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

За таких обставин, з метою ефективного поновлення прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29 травня 2026 року № 1553550028764 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , та як наслідок, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 періоди з 28 липня 1980 року по 3 вересня 1992 року та з 1 липня 2000 року по 2 січня 2004 року до страхового стажу згідно із записом трудової книжки НОМЕР_1 , та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 21 травня 2026 року.

Обраний у справі судом спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам справедливості та забезпечить ефективне поновлення порушеного права позивача з урахуванням обставин цієї справи.

За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул.Морехідна,1, м.Миколаїв, 54008), за участю третьої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 29 травня 2026 року № 1553550028764 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул.Морехідна,1, м.Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) періоди з 28 липня 1980 року по 03 вересня 1992 року та з 01 липня 2000 року по 02 січня 2004 року до страхового стажу згідно із записом трудової книжки НОМЕР_1 , та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 21 травня 2026 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул.Морехідна,1, м.Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко