Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №420/24726/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24726/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скупінської О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 12.08.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , третя особа – ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо не видання наказу по стройовій частині про зарахування з 25.02.2022 ОСОБА_1 до списків військової частини та в не поставленні на всі види забезпечення;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_3 зарахувати з 25.02.2022 по 23.05.2025 ОСОБА_1 наказом по стройовій частині до списків військової частини НОМЕР_3 та поставити з 25.02.2022 по 23.05.2025 на всі види забезпечення;

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 23.05.2025 грошове забезпечення з урахуванням усіх, належних до виплати, основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п.п. 3, 5, 6 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Ухвалою судді від 17.08.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху, встановивши 10-деннйи строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду позовної заяви в якій має бути зазначено РНОКПП, з вимогами викладеними у відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України, шляхом визначення в ній, які саме протиправні, на його переконання, рішення, дії та бездіяльність, кожного з відповідачів призвели до порушення його прав та оскаржуються ним до суду та відповідно до п.2 ч.5 ст.160 КАС України, в якій має бути зазначено наявність чи відсутність самостійних вимог щодо предмету спору третьої особи та на стороні позивача чи відповідача вона виступає.

24.08.2026 від позивача надійшла заява (вх. №96721/26) з проханням прийняти до розгляду позовну заяву в новій редакції, в якій:

- в якості відповідача визначено Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 );

- в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не видання наказу по стройовій частині про зарахування з 25.02.2022 ОСОБА_1 до списків військової частини та в не поставленні на всі види забезпечення;

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 зарахувати з 25.02.2022 по 23.05.2025 ОСОБА_1 наказом по стройовій частині до списків військової частини НОМЕР_1 та поставити з 25.02.2022 по 23.05.2025 на всі види забезпечення;

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 23.05.2025 грошове забезпечення з урахуванням усіх, належних до виплати, основних і додаткових видів грошового забезпечення;

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 23.05.2025 грошове забезпечення з урахуванням усіх, належних до виплати, основних і додаткових видів грошового забезпечення.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він у період з 01.06.2018 по 31.05.2021 проходив військову службу у НОМЕР_6 окремому мотопіхотному батальйоні « ІНФОРМАЦІЯ_2 » НОМЕР_7 окремої механізованої бригади, є учасником бойових дій (посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_8 від 18.04.2019). Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 14.05.2021 № 41- РС (по особовому складу) старшого солдата ОСОБА_1 звільненого у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту). Після звільнення з військової служби з 31.05.2021 прийнятий на облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_1 24.02.2022 було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_4 . 24.02.22 ОСОБА_1 прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак, на військову службу призваний не був. 25.02.2022 посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 забрали у ОСОБА_1 військовий квиток, внесли запис про мобілізацію (військовий квиток втрачено у АДРЕСА_3 ) та направили до НОМЕР_9 окремого батальйону морської піхоти.

В подальшому, від військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 позивачу стало відомо, що пункт постійної дислокації цієї частини був у м. Маріуполь, Донецької області. Прибувши у визначене місце ОСОБА_1 познайомився з військовослужбовцем ОСОБА_3 . Від нього отримав дозвіл долучитися до військової частини НОМЕР_3 , де почав виконувати накази та бойові розпорядження. ОСОБА_4 видав позивачу зброю, а саме АК-74 та 4 магазина до нього. ОСОБА_1 під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_3 заступав на пости та ходив на патрулювання. 08.04.2022 ОСОБА_1 разом з іншими військовослужбовцями військової частини НОМЕР_3 потрапив у полон країни-агресора, звідки був звільнений 23.05.2025.

Згідно з довідкою від 11.06.2025 №34/M - 1549д, старший солдат ОСОБА_1 . У період з 08.04.2022 року по 23.05.2025 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Тобто, вказаною довідкою підтверджується той факт, що позивач був звільнений з полону не як цивільна особа, а як військовослужбовець у званні старший солдат. Після звільнення з полону ОСОБА_1 , йому стало відомо, що він не був належним чином призваний до лав Збройних Сил України, як це передбачено нормами чинного законодавства (відсутній наказ про призов та зарахування до списків військової частини НОМЕР_3 ), тому він немає статусу військовослужбовця, що позбавляє його соціальних гарантій і пільг, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». З метою відновлення своїх порушених прав, позивач звернувся до військової частини НОМЕР_3 із заявою щодо встановлення йому статусу військовослужбовця з 25.02.2022. Однак, військова частина НОМЕР_3 надала відповідь, згідно з якою за відсутності наказу про зарахування позивача на військову службу до військової частини НОМЕР_3 , відсутні підстави стверджувати про проходження ОСОБА_1 служби у вказаній військовій частині.

Ухвалою судді від 28.08.2026 постановлено прийняти до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 та відкрити провадження у адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

14.09.2026 від представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив (вх. №ЕС/104982/26), в якому зокрема просить залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 18.09.2026 постановлено позовну заяву залишити без руху встановивши 5-денний строк для усунення недоліків, шляхом надання до суду заяви/клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду з заявленими вимогами та доказами, з зазначенням обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

28.09.2026 від позивача надійшла заява (вх. №110827/26), в якій просить визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду.

05.10.2026 суд ухвалив заяву позивача ОСОБА_1 (вх. №110827/26 від 28.09.2026) про поновлення строку звернення до суду – задовольнити; поновити позивачу пропущений строк на звернення до суду; у задоволенні клопотання представника відповідача Військової частини НОМЕР_1 (вх. №ЕС/104982/26 від 14.09.2026) про залишення позовної заяви без розгляду – відмовити; продовжити розгляд справи №420/24726/26.

Так, у відзиві на позовну заяву військова частина НОМЕР_1 вказує, що матеріали справи не підтверджують юридичного факту початку нової військової служби у 2022 році та виникнення обов`язку видати наказ про зарахування. Для встановлення початку нової військової служби ОСОБА_1 необхідно встановити саме факт його призову як особи, зарахованої після звільнення до військового оперативного резерву, та відправлення відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до конкретної військової частини, що не має місця у контексті спірних правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 від 14.05.2021 №41-РС (а.с.20) позивача звільнено у запас у зв`язку із закінченням строку контракту, а відповідно до витягу з наказу від 31.05.2021 №152 (а.с.21-22) ОСОБА_1 здав справи та посаду, з 31.05.2021 виключений зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення і зарахований до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_3 .

У подальшому, після 25.08.2025, військову частину НОМЕР_3 переформовано у військову частину НОМЕР_1 .

Матеріали справи містять лист Головного управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України на адресу військової частини НОМЕР_1 від 06.10.2025 №432/7899 (а.с.13-18), відповідно до якого за інформацією ІНФОРМАЦІЯ_5 , на початку повномасштабного вторгнення російської федерації у лютому 2022 року облікові картки військовозобов`язаних, у тому числі осіб, які були зараховані до оперативного резерву першої черги були знищені.

У листі ІНФОРМАЦІЯ_6 від 10.01.2023 №10/30нт зазначено, що відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_1 24.02.2022 було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Прибувши того ж дня за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 до військової частини в рамках мобілізації відправлений не був, але йому запропоновано самостійно звернутись до військової частини НОМЕР_3 , де він у період з 2018 по 2021 роки проходив військову службу.

(Аналогічну відповідь надав ІНФОРМАЦІЯ_7 представнику позивача) (а.с.40).

Прибувши у визначене місце, ОСОБА_1 відрекомендувався військовослужбовцю ОСОБА_5 . Від нього отримав дозвіл долучитися до військової частини НОМЕР_3 , де почав виконувати накази та бойові розпорядження, при цьому, отримавши зброю.

08.04.2022 ОСОБА_1 разом з іншими військовослужбовцями військової частини НОМЕР_3 потрапив у полон країни-агресора, звідки був звільнений 23.05.2025.

Після звільнення з полону ОСОБА_1 стало відомо, що командування військової частини НОМЕР_3 встановленим порядком 25.02.2022 не зарахувало його до списків військової частини, у зв`язку з цим він немає статусу військовослужбовця.

Вторгнення російської федерації в місто Маріуполь, що почалося 24.02.2022, призвело до тривалої облоги міста та завершилося окупацією 20.05.2022, що, ймовірно, стало причиною не оформлення належним чином призову ОСОБА_1 на військову службу.

Головне управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України вважало за необхідне організувати перевірку викладеної інформації та за її результатами вжити заходів щодо встановлення ОСОБА_1 статусу військовослужбовця.

За наслідком розгляду вказаного листа, військова частина НОМЕР_1 призначила службове розслідування наказом від 07.10.2025 №3587 (а.с.45-46), про що звітувала Головному управлінню захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України листом від 25.12.2025 №1060/13580 (а.с.19).

Матеріали справи містять акт службового розслідування, затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 від 19.12.2025 (а.с.23-36), з метою з`ясування обставин, перевірки інформації та недопущення обмеження ОСОБА_1 у правах і свободах законами України.

Службовим розслідуванням перевірялись такі обставини:

-чи існують обґрунтовані підстави стверджувати про можливе порушення облікової дисципліни щодо своєчасного зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 станом на 25.02.2022;

-чи був допущений ОСОБА_1 до виконання обов`язків військової служби (зокрема, застосування зброї, несення служби, виконання наказів командирів), якими доказами це підтверджується, а також яким способом має бути поновлено його права та законні інтереси з урахуванням нормативно-правової бази, а також судових рішень щодо застосування норм матеріального права.

Відповідно до матеріалів службового розслідування встановлено, що у серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з приводу питання про визнання його військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 .

Зі змісту звернення вбачається, що ОСОБА_1 викликався до ТЦК та СП 24.02.2022 і внесення запису про мобілізацію до військового квитка, однак, у межах мобілізації він службу не проходив, йому запропоновано самостійно звернутися до військової частини НОМЕР_3 . При цьому, 25.02.2022 у нього було вилучено військовий квиток та внесено запис про мобілізацію.

Отже, службовим розслідуванням встановлено такі факти:

1) ОСОБА_1 не був призваний під час мобілізації на особливий період в умовах воєнного стану. ТЦК та СП не володіють інформацією про його точний статус та місце проходження служби. У зв`язку з цим, твердження ОСОБА_1 про мобілізацію з 25.02.2022 підлягають критичній оцінці та документально не підтверджені.

2)Ймовірно, ОСОБА_1 прибув у військову частину НОМЕР_3 після зарахування до оперативного резерву першої черги. Водночас, як вбачається з листа (вих.№432/7899), у ТЦК та СП облікові картки військовозобов`язаних, у тому числі осіб, зарахованих до оперативного резерву першої черги, були знищені. За таких обставин перебування ОСОБА_1 станом на 25.02.2022 в оперативному резерві першої черги військової частини НОМЕР_3 документально не підтверджено і є припущенням.

Отже, у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 відсутні дійсні документальні підтвердження перебування ОСОБА_1 в оперативному резерві першої черги військової частини НОМЕР_3 .

Члени комісії дійшли, окрім іншого, до наступних висновків:

1)правовий статус ОСОБА_1 на момент проведення службового розслідування слід вважати таким, що він не є військовослужбовцем та не проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Командир військової частини НОМЕР_1 не має законних повноважень встановлювати інший правовий статус ОСОБА_1 виключно на підставі пояснень осіб, а чинні акти законодавства України, незважаючи на тривалий період воєнного стану, не містять прямого механізму вирішення означеного питання;

2) ОСОБА_1 з 25.02.2022 за усними вказівками окремих військовослужбовців фактично був залучений до складу бойової групи та без оформлених у встановленому порядку письмових наказів здійснював заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації на території Донецької області, що підтверджується поясненнями свідків. Водночас ОСОБА_1 не був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , оскільки документальне підтвердження факту його прибуття та передання відповідної інформації до командування військової частини НОМЕР_3 відсутні;

3)на підставі зібраних документів, підтверджено факт перебування ОСОБА_1 у місцях несвободи держави-агресора внаслідок збройної агресії рф проти України у період з 08.04.2022 по 23.05.2025;

4)за період фактичного виконання бойових завдань та заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації на території Донецької області, а саме з 25.02.2022 по 08.04.2022, а також за період перебування у полоні з 08.04.2022 по 23.05.2025 ОСОБА_1 не отримував щомісячного грошового забезпечення та інших додаткових видів грошового забезпечення, оскільки статусу військовослужбовця військової частини НОМЕР_3 чи іншої військової частини не мав, а відповідний ТЦК та СП не підтверджує такий статус;

5) ОСОБА_6 станом на момент проведення службового розслідування, не проходить військову службу та не перебуває у списках особового складу військових частин НОМЕР_3 та НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю офіційного документального підтвердження його зарахування до списків військової частини НОМЕР_3 .

Також, у акті службового розслідування комісією запропоновано вважати, що причинами та умовами, які призвели до того, що станом на 25.02.2025 за усними вказівками окремих військовослужбовців ОСОБА_1 фактично був залучений до складу бойової групи у місті Маріуполь Донецької області та без оформлених у встановленому порядку письмових наказів здійснював заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації на території Донецької області, що вбачається із пояснень свідків, є відсутність належного документального супроводу та підтвердження зі сторони ІНФОРМАЦІЯ_4 (п.7.5).

Матеріали справи містять довідку Служби безпеки України від 11.06.2025 №34/М-1569д (а.с.39) про перебування громадянина України з числа осіб, визначених пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їх сімей», у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах, відповідно до якої старший солдат ОСОБА_1 у період з 08.04.2022 по 23.05.2025 перебував в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України. Довідка видана для подання Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Так, вважаючи спірну бездіяльність протиправною, а свої права порушеними, позивач звернуся до суду.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указами Президента України строк дії режиму воєнного стану продовжувався.

Частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України(за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною шостою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно частин першої, третьої статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом. Порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями встановлюється цим Законом та прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Початком проходження військової служби вважається: день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України,відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу (пункт 4 частини першої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно абзацу першого частини п`ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Інструкція з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12.06.2014 за № 611/25388 (далі - Інструкція № 333, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає організацію і порядок обліку в мирний час і в особливий період осіб офіцерського, рядового, сержантського і старшинського складу, курсантів і працівників Збройних Сил України (далі - особовий склад) в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах і організаціях, на кораблях і в підрозділах; завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення; обов`язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; порядок персонального обліку безповоротних втрат особового складу в особливий період; порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу і облікових документів.

Пунктом 1.2 розділу І Інструкції № 333 встановлено, що основними завданнями обліку особового складу є, серед іншого: документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями, а також трудової діяльності працівників Збройних Сил України (далі - працівники).

Облік особового складу повинен відповідати таким основним вимогам: вестися постійно в будь-яких умовах діяльності військ (сил) (далі - війська) у порядку, визначеному цією Інструкцією; своєчасно, достовірно, правильно відображати штатну, спискову і наявну чисельність особового складу, а також кількісні і якісні зміни, що відбуваються, як в цілому щодо особового складу, так і персонально стосовно кожного військовослужбовця і працівника (пункт 1.3 розділу І Інструкції № 333).

Згідно пункту 2.8 глави 2 розділу ІІ Інструкції № 333 підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Відповідно до пункту 11.1 глави 11 розділу ІІ Інструкції № 333 накази по особовому складу є основними документами, які визначають службове становище офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153(зі змінами) (далі - Положення), і наказами Міністерства оборони надано право присвоєння військових звань, призначення на посади, укладення і продовження строку контракту, звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 2.11 глави 2 розділу ІІ Інструкції № 333 забороняється:

зараховувати до списків особового складу військової частини наказом по стройовій частині осіб, які прибули без документів. Особи, які прибули без документів, зараховуються до списків особового складу військової частини тільки після встановлення їх особистості і отримання документів, що підтверджують направлення їх у цю частину для проходження військової служби. До отримання документів ці особи обліковуються як тимчасово прикомандировані.

зараховувати до списків особового складу військової частини чи виключати з них загальним числом без поіменного переліку в наказі по стройовій частині кожного військовослужбовця і працівника;

включати до документів персонального обліку або виключати з них особовий склад без оголошення в наказі по стройовій частині;

вносити до документів персонального і штатно-посадового обліку зміни і доповнення зі слів військовослужбовців.

Відповідно до пункту 1.11 глави 1 розділу III Інструкції № 333 командирам військових частин (з`єднань) забороняється, зокрема, направляти на виконання бойових завдань особовий склад із числа поповнення, який ще не внесений до облікових документів підрозділів і штабу військової частини.

Особовий склад, який прибув по мобілізації, зараховується в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 2.7, 2.8 глави 2 розділу II. Призначення (переміщення) офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу проводиться наказом по стройовій частині після закінчення відмобілізування командирами цих частин відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом незалежно від номенклатури посад для призначення на мирний час. Ці накази є підставою для визначення посадового становища офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, запису відомостей про них до облікових документів, виписки та видачі їм документів, що посвідчують особу. Зазначені накази не дублюються наказами по особовому складу (пунктом 1.3 глави 1 розділу ІІІ Інструкції № 333).

Згідно пункту 2.7 глави 2 розділу ІІ Інструкції № 333 зарахування особового складу до списків військової частини і виключення зі списків, а також внесення в облікові документи змін, які відбулися в персональних облікових даних військовослужбовців і працівників, крім освіти, реєстрації (розірвання) шлюбу, народження дітей, здійснюються тільки на підставі наказів по стройовій частині.

Відповідно до вимог пункту 2.8 глави 2 розділу ІІ Інструкції № 333 зарахування до списків військової частини прибулого особового складу (прийом на роботу працівників) проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є:

для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця;

для працівників - особисті заяви про прийом на роботу з відповідним рішенням щодо прийняття їх на роботу.

До списків особового складу військової частини наказами не зараховуються особи, прикомандировані з інших військових частин.

Отже, даними нормами Інструкції № 333 визначається, зокрема, організація і порядок обліку (документальне відображення проходження військової служби військовослужбовцями, а також трудової діяльності працівників Збройних Сил України) в органах військового управління, зокрема в військових частинах.

Судом встановлено, що згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 10.01.2023 №10/30нт зазначено, що відповідно до указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_1 24.02.2022 було викликано до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Прибувши того ж дня за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 до військової частини в рамках мобілізації відправлений не був, але йому запропоновано самостійно звернутись до військової частини НОМЕР_3 , де він у період з 2018 по 2021 роки проходив військову службу.

При цьому, суд відхиляє посилання сторін на приписи п.120-5 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29 жовтня 2012 року № 618/2012, відповідно до якої резервіст військового оперативного резерву першої черги зобов`язаний, окрім іншого, прибути після оповіщення командиром (начальником) військової частини (установи) або військовим комісаром щодо його призову під час мобілізації, на особливий період, протягом 24 годин до військової частини (установи), в якій він проходить службу у військовому резерві, та діяти за вказівками командира (начальника) військової частини (установи) та зазначає, що на момент спірних правовідносин (25.02.2022) вказана норма не передбачала такого обов`язку, як діяти за вказівками командира (начальника) військової частини (установи) та була викладена у наступній редакції: «Резервіст військового оперативного резерву зобов`язаний: … з`явитися у разі оповіщення командиром (начальником) військової частини (установи) або керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки про його призов на військову службу до військової частини або на збірний пункт територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманій повістці (повідомленні)».

Суд зазначає, що діючим на час виникнення спірних правовідносин законодавством повноваження командира військової частини на призов громадян на військову службу у Збройні Сили України були відсутні, натомість вказане питання було віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Водночас, матеріалами справи не встановлено, що позивач був направлений для проходження служби до військової частини НОМЕР_3 , що мало бути підставою для зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 .

При цьому, у даній справі позивачем доведено та не заперечується відповідачем, що в лютому 2022 року військовою частиною НОМЕР_3 його було фактично прийнято на військову службу, допущено до виконання бойових завдань без оформлення відповідних документів.

Суд підкреслює, що законодавством не передбачено обов`язку військовослужбовця здійснювати контроль за веденням обліку та виданням відповідним командуванням військової частини усіх необхідних документів щодо зарахування до списків військової частини. Так само, військовослужбовець не може нести негативні наслідки за порушення командуванням військової частини порядку ведення військового обліку.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Практика Верховного Суду щодо помилковості застосування саме суб`єктами владних повноважень аналогії закону у випадку визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування сформована, зокрема, у постановах 17.02.2020 у справі № 826/1376/18 та від 14.08.2020 у справі № 820/432/17.

Так, в адміністративному судочинстві аналогія закону чи права допускається виключно для ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів особи судом, а не для наділення владних органів додатковими повноваженнями чи розширення їхніх прав.

На цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 11.03.2021 у справі № 640/23179/19.

Щодо можливості застосування судами положень Кодексу законів про працю до правовідносин у сфері захисту прав військовослужбовця у випадках, якщо спеціальним законодавством не врегульовано спірні правовідносини, висловився Верховний Суд у постанові від 22.06.2023 у справі №380/152/20, що враховує суд під час вирішення даної справи.

Суд зазначає, що спеціальним законодавством не врегульовано випадки, коли військовослужбовець фактично приступив до несення обов`язків військової служби у відповідній військовій частині, але командиром військової частини не було видано відповідний наказ про його зарахування до списків особового складу військової частини.

Водночас, приписами статті 24 Кодексу законів про працю України, передбачено, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що укладення трудового договору свідчить про те, що між працівником та роботодавцем виникли правовідносини, що зобов`язують їх виконувати певні функції та дотримуватися вимог, встановлених для сторін трудового договору законодавством про працю.

При цьому фактичний допуск до роботи вважається укладанням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота проводилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органом.

На переконання суду, з огляду на приписи ч.6 ст.7 КАС України, вказана норма (стаття 24 Кодексу законів про працю України) підлягає застосуванню до спірних правовідносин для ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача судом.

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали повноваження на вчинення певних дій та в подальшому діяли виключно в межах тих повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України), у поєднанні з принципом законності вимагає, щоб такі дії органів державної влади були ще й правовими.

Легітимні очікування особи у відносинах з публічною адміністрацією неодноразово були предметом розгляду в Європейському суді з прав людини (далі ЄСПЛ, Суд) рішення у справах «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 р., «Україна-Тюмень проти України» від 22 листопада 2007 р., «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 р. В цьому сенсі легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порушення принципу легітимних очікувань у спосіб вчинення бездіяльності суб`єктом владних повноважень за наявності норм матеріального права, які встановлюють відповідні повноваження органу влади та спосіб їх реалізації є, на думку суду, також порушенням принципу «правової визначеності» та принципу «належного врядування».

Так, зокрема у рішенні ЄСПЛ «Рисовський проти України» від 2 жовтня 2011 року (заява № 29979/04) в пунктах 70,71 цього рішення ЕСПЛ керується «принципом належного урядування» як багатоаспектним принцип, котрий, серед іншого, зводиться до того, що держава зобов`язана організувати роботу державного апарату таким чином, щоб забезпечувалась юридична визначеність у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Понад це «на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок.». Водночас згідно з концепцією «принципу належного урядування», «Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».

При цьому, під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити.

Суд констатує, що матеріалами справи підтверджено, та не спростовується відповідачем, прибуття ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_3 , де він розпочав виконання обов`язків військової служби з 25.02.2022.

Однак, командуванням військової частини НОМЕР_3 , не видано відповідний наказ про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , але допущено його до проходження військової служби, під час якої він потрапив у полон.

Факт невиконання вчасно командуванням військової частини НОМЕР_3 обов`язку щодо прийняття відповідного наказу про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , на переконання суду, є порушенням принципу «правової визначеності» та принципу «належного врядування» та не може нівелювати необхідність виконання такого обов`язку в подальшому.

Така бездіяльність порушила права та інтереси ОСОБА_1 , та на теперішній час порушує його права та інтереси, у т.ч. на належний соціальний захист.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підсумовуючи вищенаведене, з огляду на те, що військову частину НОМЕР_3 переформовано у військову частину НОМЕР_1 (п.2 Акту службового розслідування), суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити шляхом:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 , переформованої у військову частину НОМЕР_1 , щодо зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 з 25.02.2022;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 зарахувати ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 з 25.02.2022.

Щодо позовних вимог в частині визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 23.05.2025 грошове забезпечення з урахуванням усіх, належних до виплати, основних і додаткових видів грошового забезпечення та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 23.05.2025 грошове забезпечення з урахуванням усіх, належних до виплати, основних і додаткових видів грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Відповідно до п.3 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Грошове забезпечення військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно, самовільно залишили військову частину (установу, організацію), місце служби або здійснили дезертирство), а також у разі їх смерті (загибелі), виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884, військовою частиною, в якій військовослужбовець перебував на грошовому забезпеченні (пункт 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260).

У період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які:

загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини,- виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла), у тому числі за місяць початку військової служби;

захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення),- за час перебування в полоні (заручниках) та до дня звільнення включно або за час перебування в інтернуванні та до дня повернення до України або за час безвісної відсутності;

у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці (пункт 11 розділу ХХХIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260).

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 з 25.02.2022, виконання позивачем обов`язків військової служби у період з 25.02.2022 по 08.04.2022, перебування ОСОБА_1 у полоні з 08.04.2022 по 23.05.2025, позовні вимоги у цій частині слід задовольнити шляхом:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , переформованої у військову частину НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 23.05.2025 грошового забезпечення з урахуванням усіх, належних до виплати, основних і додаткових видів грошового забезпечення;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 23.05.2025 грошове забезпечення з урахуванням усіх, належних до виплати, основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Оскільки грошове забезпечення на користь ОСОБА_1 на момент розгляду справи відповідачем не нараховане та не виплачене, суд не надає оцінки умовам його нарахування та виплати, складовим, оскільки не є спірним на момент вирішення даної справи.

З огляду на вищенаведене, суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 , переформованої у військову частину НОМЕР_1 , щодо зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 з 25.02.2022.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 зарахувати ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 з 25.02.2022.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 , переформованої у військову частину НОМЕР_1 , щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 23.05.2025 грошового забезпечення з урахуванням усіх, належних до виплати, основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 23.05.2025 грошове забезпечення з урахуванням усіх, належних до виплати, основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 );

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 );

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя Олена СКУПІНСЬКА