Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №400/8698/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 р.№ 400/8698/26

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008,

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в розмірі 150000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у визначенні розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII ОСОБА_1 без урахування всіх видів оплати праці, вказаних у довідці Миколаївського апеляційного суду від 26.02.2020 року № 8-15/21/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та у довідці Миколаївського апеляційного суду від 04 травня 2026 року № 8-15/19/2026 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданих на ім`я ОСОБА_2 ;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо обчислення пенсії ОСОБА_2 за віком, яка підлягає визначенню відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII, для перерахунку пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника, із застосуванням показника заробітної плати 0,00 гривень;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII ОСОБА_1 з 08.05.2025 року з урахуванням видів оплати праці, вказаних у довідці Миколаївського апеляційного суду від 26.02.2020 року № 8-15/21/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та у довідці Миколаївського апеляційного суду від 04.05.2026 року № 8-15/19/2026 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданих на ім`я ОСОБА_2 , без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 150000,00 грн.

Ухвалою від 17.07.2026 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.

Позов обґрунтований позивачем тим, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 року у справі № 400/5473/25 було змінено рішення Миколаївського окружного адміністративного суду та зобов`язано ГУ ПФУ призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII з 08.05.2025 року в розмірі 70% розміру пенсії ОСОБА_2 за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII.

На виконання зазначеної постанови Миколаївським окружним адміністративним судом 10.10.2025 року було видано виконавчий лист у справі № 400/5473/25.

13.01.2026 року ГУ ПФУ повідомило, що пенсійну виплату ОСОБА_2 за віком встановлено у розмірі 2361,00 грн із розрахунку: 0,00 гривень – заробітна плата, помножена на 60%, але не нижче прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Пенсію ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника розраховано у розмірі 70% від такої умовно визначеної пенсії за віком годувальника та з доплатою до 3038,00 грн. Отже, під час виконання зазначеного судового рішення відповідач фактично обчислив пенсію ОСОБА_2 за віком із показника заробітної плати 0,00 гривень, визначивши умовний розмір такої пенсії у мінімальному розмірі, а пенсію ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника – у розмірі 3 038,00 гривень. Листом від 18.06.2026 року № 24761-22715/Л-02/8-1400/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області знову фактично відмовило у врахуванні довідки Миколаївського апеляційного суду від 26.02.2020 року № 8- 15/21/2020 та довідки Миколаївського апеляційного суду від 04.05.2026 року № 8- 15/19/2026, посилаючись на те, що судовим рішенням нібито не покладено окремого обов`язку щодо врахування зазначених довідок.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника мають непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом № 3723 або Законом України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу». Постановою від 24.09.2025 року у справі № 400/5473/25 суду зобов`язано призначити та виплатити Позивачу пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 3723 з 25.06.2020 в розмірі 70% розміру пенсії ОСОБА_2 за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону № 3723. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2025 року у справі № 400/5473/25 виправлено описку постанови суду від 24.09.2025 року, зазначивши у резолютивній частині початкову дату перерахунку з 08.05.2025, замість помилкової з 25.06.2020 року. Оскільки ОСОБА_2 не перебував на посадах, які відносяться до посад державної служби, підстави для врахування довідок про заробітну плату відсутні.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївський області та з 25.05.2025 отримує пенсію у зв`язку з втратою годувальника за померлого чоловіка ОСОБА_3 , яку обчислено відповідно до Закону України «Про державну службу».

Чоловік позивача – ОСОБА_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24 вересня 2016 року отримував щомісячне довічне грошове утримання, призначене відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453- VІ.

З 28.02.2020 розрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці обчислено з урахуванням довідки про суддівську винагороду від 26.02.2020 № 8-15/21/2020, видану Миколаївським апеляційним судом в розмірі 90 % суддівської винагороди.З

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2025 року у справі № 400/5473/25 було змінено рішення Миколаївського окружного адміністративного суду та зобов`язано ГУ ПФУ призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII з 08.05.2025 року в розмірі 70% розміру пенсії ОСОБА_2 за віком, обчисленої на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII.

17.10.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про виконання зазначеного судового рішення в добровільному порядку . До заяви було додано Довідку Миколаївського апеляційного суду про складові заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям станом на 01.03.2025 року .

17.12.2025 року ГУ ПФУ надало відповідь, у якій зазначило, що на органи Пенсійного фонду України не покладалося зобов`язання щодо врахування довідки Миколаївського апеляційного суду про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Одночасно було зазначено, що без урахування такої довідки розмір пенсійної виплати становитиме 3038,00 грн.

13.01.2026 року ГУ ПФУ повідомило, що пенсійну виплату ОСОБА_2 за віком встановлено у розмірі 2361,00 грн із розрахунку: 0,00 гривень – заробітна плата, помножена на 60 відсотків, але не нижче прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. Пенсію ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника розраховано у розмірі 70 відсотків від такої умовно визначеної пенсії за віком годувальника та з доплатою до 3 038,00 гривень.

07.05.2026 року представником позивача повторно подано до ГУ ПФУ заяву, у якій було обґрунтовано необхідність врахування довідки Миколаївського апеляційного суду від 26.02.2020 року № 8-15/21/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці .

Листом від 21.05.2026 року ГУ ПФУ знову фактично відмовило у врахуванні довідки від 26.02.2020 року, зазначивши, що зобов`язань щодо врахування довідки про суддівську винагороду, довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця чи інших довідок на органи Пенсійного фонду України не покладалося.

04.06.2026 року представником позивачки подано до ГУ ПФУ заяву, у якій наведено додаткові аргументи та подано довідку Миколаївського апеляційного суду від 04.05.2026 року № 8-15/19/2026 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця.

Листом від 18.06.2026 року № 24761-22715/Л-02/8-1400/26 ГУ ПФУ знову фактично відмовило у врахуванні довідки Миколаївського апеляційного суду від 26.02.2020 року № 8- 15/21/2020 та довідки Миколаївського апеляційного суду від 04.05.2026 року № 8- 15/19/2026, посилаючись на те, що судовим рішенням нібито не покладено окремого обов`язку щодо врахування зазначених довідок..

З метою досудового захисту прав клієнта, адвокат Асланова Е.Е. в інтересах позивачки звернулась зі скаргою до Пенсійного фонду України на протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області. Однак листом від 07.07.2026 року Пенсійний фонд України не призвело до поновлення порушеного права позивачки.

Не погодившись із оскаржуваним рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України вимогам.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Приписами ч.1 ст. 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб – члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Як визначено п. 1 ст. 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Загальні умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначені у ст. 36 Закону №1058, відповідно до частини 1 якої, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), – незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

При цьому, частинами 2 та 3 статті 36 Закону №1058 визначено, що непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, встановлені статтею 37 Закону № 1058, якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Згідно з ч. 1 ст. 38 Закону № 1058, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, – довічно.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.

Як встановлено судом, позивач належить до непрацездатних членів сім`ї померлого ОСОБА_4 та має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону № 1058.

Щодо права ОСОБА_1 на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.1993 року № 3723-XII (далі – Закон № 3723) суд зазначає наступне:

01.05.2016 року набув чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VІІІ (далі – Закон № 889), пунктом 10 Прикінцевих та Перехідних положень якого установлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723 та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до абзацу 5 ч. 2 ст. 46 Закону № 889 до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах суддів.

Аналогічні приписи закріплено і у Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року № 229 та Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України 03.05.1994 року № 283 (який був чинним до 25.03.2016 року).

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року № 283, цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Аналогічна правова норма закріплена і в пункті 4 Порядку обчислення стажу держаної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 року № 229, у зв`язку із набранням 01.05.2016 року чинності яким Порядок № 283 втратив чинність.

Порядок № 283 (пункт 2), так і чинний на теперішній час Порядок № 229 (пункт 4) передбачають, що до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах судді.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що суддя, є державною службовою особою, яка здійснює функції представника державної судової влади, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя та одержує суддівську винагороду за рахунок державних коштів.

Відповідно до ч. 13, 14 ст. 37 Закону № 3723 у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв`язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім`ї – 90 відсотків. До непрацездатних членів сім`ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім`ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.

Отже утриманці державних службовців, які отримали право на пенсію за ст. 37 Закону № 3723-ХІІ, мають право на пенсію по втраті годувальника, розмір якої обчислюється від суми заробітної плати померлого годувальника.

Також, слід зазначити, що Законами № 1058 та № 3723 регламентовано різні умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника нормами діючого Закону України «Про державну службу» № 889 не передбачено та не передбачає призначення пенсій у зв`язку з втратою годувальника непрацездатним членам сім`ї померлого судді, який одержував щомісячне довічне грошове утримання, й Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII.

Також Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII не визначає особливостей пенсійного забезпечення осіб, що перебували на утриманні судді, на випадок його смерті.

Разом з тим відповідно до п. 2 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 з 01.05.2016 року втратив чинність Закон № 3723, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Як уже було зазначено судом, пунктом 10 розд. XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723.

З матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_2 станом на 01.05.2016 року займав посаду державної служби (судді) та мав стаж державної служби більше 10 років, тому на нього поширюється норми ст. 37 Закону № 3723.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 440/7341/20 та від 25.05.2022 року у справі № 409/2218/17.

Отже, за наявності умов, передбачених Законом № 3723, стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала позивач, остання має право на пенсію у разі втрати годувальника, згідно положень Закону № 3723.

З огляду на спірні правовідносини, а також період, в яких виник цей спір, дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону № 889, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону № 3723, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника.

За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім`ї цієї особи на отримання пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, відповідно до статті 37 Закону № 3723.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі № 236/3193/16-а, від 25.05.2022 року у справі № 409/2218/17 та від 31.05.2021 року у справі № 569/10026/16-а.

Питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані ст. 37 Закону № 1058, якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї – 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї – 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Законом № 1058 передбачено загальний підхід для обчислення усіх видів пенсій з базової величини – пенсії за віком, порядок обчислення якої унормовано у ст. 27 цього Закону.

Так само від розміру пенсії за віком визначається розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Отже, незалежно від того, отримувала особа пенсію за віком чи ні, усі пенсії, в тому числі і пенсія у зв`язку з втратою годувальника, обчислюються з однакової базової величини – пенсії за віком.

З огляду на це, та обставина, що суддя у відставці ОСОБА_2 пенсії за віком не отримував (а отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці), не є перешкодою для застосування пенсії за віком як базової величини для обчислення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону № 1058 є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника, яку, ОСОБА_2 не отримував, а отримував довічне грошове утримання, однак Верховний Суд в схожих правовідносинах в постанові від 16.05.2024 року у справі № 480/9570/21 зробив висновок, що неотримання суддею у відставці пенсії за віком (а отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці) не є перешкодою для застосування пенсії за віком як базової величини для обчислення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки ОСОБА_2 перебував на обліку з 24.09.2016 року у відповідача як отримувач довічного грошового утримання на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ від 02.06.2016, то його дружина, має право на переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723, та відповідно до ст. 37 Закону № 1058 у розмірі 70% пенсії за віком померлого годувальника.

Також суд зауважує, що Верховний Суд у постановах від 21.12.2021 року у справі № 440/7341/20, від 16.05.2024 року у справі №480/9570/21 сформував правовий висновок, що Закон № 1058 не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом № 3723 і за Законом № 1058.

Частину 1 ст. 37 Закону№ 1058 слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника – судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону № 3723 від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі:

1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону № 3723, або

2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону № 1058.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Вибір заявника (там, де він є) є вирішальним і тоді, коли йдеться про обчислення розміру пенсії. Однак цей вибір є ілюзорним, коли особа не обізнана про свої права та альтернативи. Саме Пенсійний фонд та його органи повинні забезпечити умови, за яких особа обізнана з умовами призначення різних пенсій і може робити усвідомлений вибір.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на те, що постановою від 24.09.2025 року у справі № 400/5473/25 суду зобов`язано призначити та виплатити позивачу пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 3723 з 25.06.2020 в розмірі 70% розміру пенсії ОСОБА_2 за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону № 3723. На виконання постанови суду розраховано пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону № 3723 без врахування заробітної плати. Пенсійну виплату за віком ОСОБА_2 встановлено в розмірі 2361,00 грн (0,00 грн – заробітна плата х 60%, але не нижче прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб). Пенсійну виплату у зв`язку з втратою годувальника Позивача розраховано в розмірі 70% від розміру пенсії за віком ОСОБА_2 та складає 3038,00 грн: 1652,70 грн – 70 % від розміру пенсії за віком годувальника; 1385,30 грн – доплата на 1 утриманця, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 року № 265.

Враховуючи таку позицію відповідача та Пенсійного фонду України у спірних правовідносинах, а також висновки суду про наявність у позивача права на переведення на пенсію у зв`язку з втратою годувальника на підставі ст. 37 Закону № 3723, та відповідно до ст. 37 Закону № 1058 у розмірі 70% пенсії за віком померлого годувальника, у матеріалах пенсійної справи ОСОБА_2 наявна довідка Миколаївського апеляційного суду від 26.02.2020 року № 8-15/21/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Вказана довідка була видана за життя ОСОБА_2 та вже використовувалася Пенсійним фондом при визначенні розміру його щомісячного довічного грошового утримання.

Відповідно з відомостей пенсійної справи розмір середньомісячного заробітку ОСОБА_2 становив 208098,00 грн, а розмір його пенсійної виплати становив 187288,20 грн. Вказаний показник заробітку існував за життя ОСОБА_2 , був офіційно підтверджений та використовувався органом Пенсійного фонду при визначенні його щомісячного довічного грошового утримання.

На підставі викладеного суд вважає зобов`язати ГУ ПФУ здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII ОСОБА_1 з 08.05.2025 року з урахуванням видів оплати праці, вказаних у довідці Миколаївського апеляційного суду від 26.02.2020 року № 8-15/21/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та у довідці Миколаївського апеляційного суду від 04.05.2026 року № 8-15/19/2026 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданих на ім`я ОСОБА_2 , без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів і згідно усталеної судової практики слідує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019р. у справі № 2а-204/12).

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне:

Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 року у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56). У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) (п. 57).

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди.

Слід зазначити що сама лише констатація у судовому рішенні порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно (Постанова ВС від 10.06.2021 року у справі № 640/963/19).

Суд зауважує, що матеріалами справи та жодним доказом не підтверджені моральні страждання позивача, наприклад, висновком експертизи моральної шкоди, консультативними висновками лікарів тощо.

Крім того, позивачем також не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена до відшкодування сума у розмірі 150000,00 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про звернення до негайного виконання рішення суду, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки резолютивною частиною рішення суду не визначено стягнути конкретний розмір пенсійної виплати, що належить до виплати позивачу, а судове рішення у цій справі має зобов`язальний характер, то підстави для задоволення клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.

Щодо заяви про встановлення судового контролю, суд зазначає наступне:

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними ухвалах від 16.09.2020 року та від 12.01.2022 року у справі № 826/9960/15.

Суд звертає увагу, що судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Таким чином, спосіб судового контролю, передбачений ст. 382 КАС України, спрямований на забезпечення виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, яке залишається невиконаним.

При цьому аби застосувати вказаний спосіб судового контролю, суд повинен мати обґрунтовані сумніви у виконанні суб`єктом владних повноважень свого конституційного обов`язку виконання судового рішення.

У свою чергу, особа, яка звертається із заявою про встановлення судового контролю у порядку, передбаченому ст. 382 КАС України, повинна навести достатні аргументи, які б підтверджували необхідність застосування такого виду судового контролю.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що станом на час вирішення спору по суті відсутні об`єктивно підтверджені належними і допустимими доказами підстави вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Щодо розподілу судових витрат:

У відповідності до ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 38000,00 грн.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано копії: договору про надання правничої допомоги б/н від 20.04.2026 року; додатку № 1 від 20.04.2026 року до договору про надання правничої допомоги б/н від 20.04.2026 року; довідки від 24.06.2026 року № 3; акта № 1 приймання-передачі надання послуг до договору про надання правничої допомоги б/н від 20.04.2026 року.

Відповідно до п. 3.2 договору про надання правової допомоги б/н від 24.06.2026 року розмір гонорару та порядок його оплати визначається сторонами у додатку № 1 до цього договору. Розмір гонорару не залежить від досягнення або недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт, якщо сторони додатково не домовляються про це.

Згідно п. 1 та 2 додатку № 1 до договору про надання правової допомоги б/н від 24.06.2026 року фіксована вартість правничої допомоги у розмірі 38000,00 грн, яка сплачується в день підписання договору.

Фіксована вартість правничої допомоги включає в себе винагороду за:

- вивчення наданих клієнтом документів, що стосуються питань, визначених у п. 1.1 договору;

- опрацювання чинного законодавства, дослідження судової практики в контексті спірних правовідносин, що стосуються питань, визначених п. 1.1 договору;

- збір доказів стосовно питань, визначених п. 1.1 договору, в тому числі направлення адвокатських запитів та адвокатських звернень;

- підготовка заяв з додатками до суду щодо питань, визначених п. 1.1 договору;

- представництво інтересів клієнта в судових органах.

Акт № 1 приймання-передачі наданих послуг вартістю 38000,00 грн підписано без дати укладання.

Сплату гонорару у сумі 38000,00 грн підтверджено довідкою адвоката від 24.06.2026 року № 3.

В даному випадку, суд зауважує про безпідставність включення до суми вартості послуг на правничу допомогу вартості послуг адвоката за вивчення наданих клієнтом документів, опрацювання чинного законодавства, дослідження судової практики, подання адвокатських запитів та звернень, збір доказів, підготовку заяв з додатками, оскільки вказані дії є складовими підготовки адміністративного позову та формування додатків до нього та не можуть бути кваліфіковані як окремо визначені дії з окремо визначеною вартістю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.12.2023 року у справі № 160/17139/20.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 року у справі № 160/19098/21, згідно якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, суд вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 38000,00 грн, на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що за результатами розгляду цієї справи відшкодування витрат на професійну правничу в сумі 10000,00 грн відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 77, 139, 241 – 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) – задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області у визначенні розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII ОСОБА_1 без урахування всіх видів оплати праці, вказаних у довідці Миколаївського апеляційного суду від 26.02.2020 року № 8-15/21/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та у довідці Миколаївського апеляційного суду від 04.05.2026 року № 8-15/19/2026 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданих на ім`я ОСОБА_2 .

3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо обчислення пенсії ОСОБА_2 за віком, яка підлягає визначенню відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII, для перерахунку пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника, із застосуванням показника заробітної плати 0,00 гривень.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII ОСОБА_1 з 08.05.2025 року з урахуванням видів оплати праці, вказаних у довідці Миколаївського апеляційного суду від 26.02.2020 року № 8-15/21/2020 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та у довідці Миколаївського апеляційного суду від 04.05.2026 року № 8-15/19/2026 про складові заробітної плати для призначення особі пенсії державного службовця, яка працювала в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, та посаду якої було класифіковано (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), виданих на ім`я ОСОБА_2 , без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.

5. В решті позовних вимог – відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у сумі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12.10.2026 року.

Суддя О.В. Малих