Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №380/5978/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Львів

12 жовтня 2026 рокусправа № 380/5978/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кондратюк Ю.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Свєнціцького-16» до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Міністерства культури України про зобов`язання вчинити дії, –

У С Т А Н О В И В:

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Свєнціцького-16» (далі – позивач) звернулося з позовом до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (далі – відповідач 1), Міністерства культури України (далі – відповідач 2), у якому просить:

- зобов?язати Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації звернутися з поданням до Міністерства культури України про вилучення будинку за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, охоронний номер 237-Кв з Державного реєстру нерухомих пам?яток України за категорією місцевого значення;

- зобов?язати Міністерство культури України вилучити будинок за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, охоронний номер 237-Кв з Державного реєстру нерухомих пам?яток України за категорією місцевого значення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.06.2020 року Львівським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 813/1091/18, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 та постановою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 19.05.2021, згідно якого вирішено позов ОСББ «Свенціцького-16» до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Міністерство культури та інформаційної політики України, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу, задовольнити повністю, визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 20.11.2017 № 56-ос «Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток».

21.01.2022 Львівським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 813/1092/18 за позовом ОСББ «Свенціцького-16» до Міністерства культури України, Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, згідно якого вирішено адміністративний позов задовольнити повністю, визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України від 20.02.2018 № 150 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» (включаючи відповідні додатки) в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта в Львівській області - будинку, за адресою: м. Львів, вул. І. Свенціцького, 16 (вид об`єкта: архітектури).

13.02.2026 р. адвокатом Рісним М.Б. на адресу відповідачів були подані адвокатські запити.

У відповіді Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації № 16-1124/0/2-26 від 20.02.2026 зазначено наступне: «Станом на дату розгляду Вашого запиту вказаний об`єкт культурної спадщини перебуває в Реєстрі, інформація про його вилучення з Реєстру відсутня. Законом визначено вичерпний перелік підстав для вилучення пам`ятки з Реєстру. Рішення суду не віднесено Законом до таких підстав. Таким чином, на сьогодні вилучення об`єкта культурної спадщини - пам`ятки архітектури місцевого значення - Будинок кінця XIX ст. (ох. № 237-Кв), що розташований за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16 з Державного реєстру нерухомих пам`яток України можливе виключно за рішенням Міністерства культури України у порядку, встановленому законодавством».

У листі Міністерства культури України № 08/113/29-26 від 19.02.2026 зазначено, що «Будинок», кін. ХІХ ст., за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі – Реєстр) як пам`ятка архітектури місцевого значення наказом МКУ від 20.02.2018 № 150, охоронний № 237-Кв».

13.03.2026 на адресу відповідачів позивачем було надіслано вимогу про виконання судового рішення, в якій позивач просив виконати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2022 року у справі № 813/1092/18 шляхом вилучення будинку за адресою: м. Львів, вул. І. Свенціцького, 16 з Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Станом на момент подання цього позову відповідей від відповідачів не надійшло, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2022 року у справі № 813/1092/18 не виконано. З Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта у Львівській області не вилучено будинок за адресою: м. Львів, вул. І. Свенціцького, 16. (дата останнього оновлення на сайті Мінкульту 21.08.2025 року, режим доступу: https://mincult.gov.ua/wp-content/uploads/2025/09/lvivska-obl.-na21.08.2025.pdf).

Відповідно до чинного законодавства України встановлено вичерпний порядок та підстави вилучення об`єкта з Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Таке вилучення здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини (Міністерством культури України) на підставі відповідного подання уповноваженого органу охорони культурної спадщини (Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації).

Водночас аналіз нормативно-правового регулювання свідчить про те, що серед визначених законом підстав для вилучення об`єкта з Реєстру відсутня така підстава, як наявність судового рішення про скасування наказу про занесення об`єкта до Реєстру. Отже, навіть у разі ухвалення судом рішення про протиправність та скасування відповідного адміністративного акта, саме по собі таке рішення не тягне автоматичного виключення об`єкта з Реєстру та потребує вчинення передбачених законом дій уповноваженими суб`єктами владних повноважень.

Ухвалою судді від 02.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 17.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

04.05.2026 від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вказує, що процедура обліку об`єктів культурної спадщини, в тому числі вилучення об`єктів культурної спадщини з Реєстру визначена Законом та Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 01 березня 2024 року № 158), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 квітня 2013 року за № 528/23060 (надалі – Порядок).

Стаття 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлює чіткий та вичерпний перелік підстав для вилучення пам`ятки з Реєстру: якщо пам`ятку зруйновано; якщо пам`ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, досліджена на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню; - якщо пам`ятка втратила предмет охорони

Процедура вилучення нерухомого об`єкта культурної спадщини з Реєстру передбачена розділом Х Порядку.

Відповідно до п. 1.4 розділу І Порядку ініціаторами розгляду питань занесення чи незанесення нерухомого об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру та внесення змін до Реєстру є: уповноважений орган – за категорією пам`ятки національного значення; уповноважений орган, громадські організації, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини – за категорією пам`ятки місцевого значення.

Станом на сьогоднішній день відповідне подання та передбачений Порядком пакет документів до Мінкульту не надходив, підстави для прийняття рішення про вилучення пам`ятки з Реєстру відсутні.

04.05.2026 від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зазначає, що Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 04.09.2020 № 745/0/5-20 затверджено Положення про департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (далі – Положення).

Пункт 2 Положення містить основні завдання Департаменту, перелік яких не є вичерпний. Відтак, основними завданнями департаменту є: забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури, охорони та збереження об`єктів культурної спадщини на території області (п.п. 2.1. Положення); здійснення контролю за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території області (п.п. 2.8. Положення); подання пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього, про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України (п.п. 2.9. Положення).

З наявної в Департаменті інформації, охоронний договір на вказаний об`єкт Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Свєнціцького-16» не укладено. Відсутність укладеного охоронного договору на об`єкт унеможливлює скерування Департаментом подання про вилучення пам`ятки з Реєстру.

Оскільки подання документів, визначених пунктом 10.1 Порядку, не в повному обсязі або їх невідповідність вимогам встановленим пунктом 10.2 цього розділу є підставою для їх повернення Ініціатору з обґрунтуванням підстав у строк, що не перевищує 10 робочих днів з дня надходження (пункту 10.4 Порядку).

Про порядок вилучення об`єктів з Реєстру та перелік документів, необхідних для скерування відповідного подання, позивача було повідомлено листами від 15.04.2026 № 16-2617/0/2-26 та від 20.02.2026 № 16-1124/0/2-26 у відповідь на адвокатський запит.

Відповідно до статей 14, 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини», внесення змін до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, у тому числі вилучення об`єкта з Реєстру, здійснюється у спеціальному порядку та за наявності визначених законом підстав.

При цьому законодавством встановлено вичерпний перелік підстав для вилучення пам`ятки з Реєстру, серед яких відсутня така підстава, як скасування судом адміністративного акта про внесення об`єкта до Реєстру.

Отже, саме по собі скасування наказу Міністерства культури України не тягне автоматичного вилучення відповідного об`єкта з Реєстру та не замінює собою передбаченої законом адміністративної процедури.

Відтак, звертає увагу суду, що Департамент не ухиляється від виконання повноважень визначених та покладених на нього нормами чинного законодавства України, та скерує відповідне подання для порушення розгляду питання вилучення пам`ятки з Реєстру до Мінкульту за наявності повного пакета документів (у тому числі укладеного охоронного договору).

Відповідно до положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», подання органу охорони культурної спадщини є елементом передбаченої законом процедури вирішення питання щодо внесення змін до Реєстру, однак законодавством не встановлено обов`язку такого органу подавати подання у кожному випадку, зокрема у зв`язку зі скасуванням судом адміністративного акта. Отже, вирішення питання про підготовку та подання відповідного подання належить до дискреційних повноважень уповноваженого органу, що передбачає можливість вибору варіанту поведінки з урахуванням усіх обставин та вимог законодавства.

Між тим, зі змісту позовної заяви не вбачається реальних фактів порушення прав, свобод чи інтересів Позивача. Підстави позову жодним чином не вказують на порушення суб`єктивних прав, свобод чи інтересів Позивача. Позивачем не зазначено який конкретно негативний вплив або шкода зазнана Позивачем та як вона вплинула на правове становище безпосередньо Позивача, які причинно-наслідкові зв`язки це підтверджують.

11.05.2026 позивачем подано відповідь на відзив відповідача 2, у якому зазначає, що не вилучення об`єкта з Реєстру після скасування наказу, який був єдиною правовою підставою для його внесення, фактично означало б невиконання судового рішення та збереження правових наслідків акта, який суд визнав протиправним та скасував.

Процедура, визначена Порядком № 158, застосовується виключно у випадках вилучення пам`ятки з Реєстру з підстав, зазначених у ч. 1 ст. 15 Закону: якщо пам`ятку зруйновано; якщо пам`ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, досліджена на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню; якщо пам`ятка втратила предмет охорони. Натомість у разі скасування самого наказу про занесення об`єкта до Реєстру відпадає правова підстава перебування такого об`єкта у Реєстрі, а тому подання власником додаткових документів та проходження процедури, передбаченої для вилучення пам`ятки з Реєстру за ч. 1 ст. 15 Закону, не є необхідною.

11.05.2026 позивачем подано відповідь на відзив відповідача 1, у якому зазначає, що внаслідок скасування відповідних наказів, будинок за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16 втратив статус щойно виявленого об`єкта культурної спадщини та пам`ятки культурної спадщини відповідно, відповідно підстави для укладення охоронного договору були відсутні.

Відповідач помилково ототожнює дві різні правові процедури: вилучення пам`ятки з Реєстру у зв`язку з наявністю обставин, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини»; усунення правових наслідків незаконного адміністративного акта, яким об`єкт було включено до Реєстру.

Частина 1 ст. 15 Закону визначає підстави вилучення пам`ятки з Реєстру у випадках, коли статус пам`ятки був набутий правомірно, однак згодом виникли обставини, що унеможливлюють подальше перебування об`єкта у Реєстрі (руйнування, втрата предмета охорони тощо). Натомість у даній справі йдеться не про припинення статусу пам`ятки внаслідок зміни фактичних обставин, а про скасування самого юридичного акта, який був єдиною правовою підставою для внесення об`єкта до Реєстру. Отже, після скасування наказу Міністерства культури України від 20.02.2018 № 150 відсутня правова підстава для подальшого перебування об`єкта у Реєстрі, а тому застосування процедури, передбаченої ст. 15 Закону, є неприйнятним.

Згідно з правовою позицією, наведеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №520/12022/17, у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

У цій справі порушення прав та законних інтересів позивача є очевидним, оскільки попри скасування наказу Міністерства культури України від 20.02.2018 № 150 об`єкт продовжує перебувати у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України, а отже на позивача і надалі поширюються обмеження та обтяження, пов`язані зі статусом пам`ятки культурної спадщини.

З`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

18.06.2020 Львівським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 813/1091/18, залишене без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2020 та постановою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 19.05.2021, згідно якого вирішено позов ОСББ «Свенціцького-16» до Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Міністерство культури та інформаційної політики України, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу, задовольнити повністю, визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 20.11.2017 № 56-ос «Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток».

21.01.2022 Львівським окружним адміністративним судом прийнято рішення у справі № 813/1092/18, яке набрало законної сили 28.02.2022, (далі – рішення суду від 21.01.2022) за позовом ОСББ «Свенціцького-16» до Міністерства культури України, Міністерства культури та інформаційної політики України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, згідно якого вирішено адміністративний позов задовольнити повністю, визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства культури України від 20.02.2018 № 150 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» (включаючи відповідні додатки) в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта в Львівській області - будинку, за адресою: м. Львів, вул. І. Свенціцького, 16 (вид об`єкта: архітектури).

Рішенням суду від 21.01.2022, зокрема, встановлено наступне:

«Таким чином, з огляду на те, що процедура занесення об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є похідною (є наступним етапом) від процедури включення того ж об`єкта до Переліку об`єктів культурної спадщини, враховуючи неповноту, невідповідність облікової документації на пам`ятку, а також неналежність оформлення протоколу консультативної ради від 03.05.2017 № 4 (що поміж іншого стверджується судовими рішеннями по справі № 813/1091/18), беручи до уваги, зокрема, протиправність і скасування (в судовому порядку в рамках справи №813/1091/18) наказу Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 20.11.2017 № 56-ос «Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток», у Міністерства культури України були відсутні належні та достатні правові підстави для видання наказу від 20.02.2018 № 150 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» (включаючи відповідні додатки) в частині занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта в Львівській області будинку, за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16 (вид об`єкта: архітектури). …

Суд не володіє спеціальними знаннями для встановлення факту відповідності або ж невідповідності будинку за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, критеріям, зазначеним у Порядку визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1760 (в редакції станом на 2017 2018 роки). Аналогічна правова позиція слідує з наявної у матеріалах справи постанови Касаційного адміністративного суд Верховного Суду від 21.11.2019 по справі № 813/1091/18.

Як вбачається з довідки від 12.08.2020 за підписом заслуженого архітектора України О.Є. Моложа будинок за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, до набуття статусу пам`ятки експлуатувався та зазнавав трансформацій без будь-яких обмежень та вжиття заходів, спрямованих на його збереження в первісному вигляді, що в значній мірі позначилося на автентичності будівлі; з огляду на те, що йдеться про об`єкт культурної спадщини, котрий видово приналежний до категорії «архітектура», то перш за все слід вести мову про наявність збережених та втілених у характеризованій будівлі автентичних архітектурних рішень проектанта Івана Долинського; збереження будинку в сучасному стані видається експлуатаційно небезпечним; проведення ремонтно-реставраційних робіт є не лише економічно недоцільним, а й невиправданим ще й тому, що переважна більшість конструктивних елементів будинку не підлягають ремонту в силу значних експлуатаційних пошкоджень, деформацій, руйнувань тощо або ж повної конструктивної загибелі.

З урахуванням викладеного вище, а також із аналізу дій відповідача щодо прийняття оскаржуваного наказу, такий прийнятий всупереч нормам чинного законодавства, без врахування фактичних обставин у справі».

13.02.2026 р. адвокатом Рісним М.Б. на адресу відповідачів були подані адвокатські запити.

У відповіді Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації № 16-1124/0/2-26 від 20.02.2026 зазначено наступне: «Станом на дату розгляду Вашого запиту вказаний об`єкт культурної спадщини перебуває в Реєстрі, інформація про його вилучення з Реєстру відсутня. Законом визначено вичерпний перелік підстав для вилучення пам`ятки з Реєстру. Рішення суду не віднесено Законом до таких підстав. Таким чином, на сьогодні вилучення об`єкта культурної спадщини - пам`ятки архітектури місцевого значення - Будинок кінця XIX ст. (ох. № 237-Кв), що розташований за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16 з Державного реєстру нерухомих пам`яток України можливе виключно за рішенням Міністерства культури України у порядку, встановленому законодавством».

У листі Міністерства культури України № 08/113/29-26 від 19.02.2026 зазначено, що «Будинок», кін. ХІХ ст., за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі – Реєстр) як пам`ятка архітектури місцевого значення наказом МКУ від 20.02.2018 № 150, охоронний № 237-Кв».

13.03.2026 на адресу відповідачів позивачем було надіслано вимогу про виконання судового рішення, в якій позивач просив виконати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2022 року у справі № 813/1092/18 шляхом вилучення будинку за адресою: м. Львів, вул. І. Свенціцького, 16 з Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

У Державному реєстрі нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта у Львівській області міститься будинок за адресою: м. Львів, вул. І. Свенціцького, 16. (https://mincult.gov.ua/wp-content/uploads/2025/09/lvivska-obl.-na21.08.2025.pdf).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин, які склалися між сторонами є порядок вилучення об`єкта з Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення.

До вказаних правовідносин суд застосовує такі положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки:

а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням громадських об`єднань, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вилучення пам`ятки з Реєстру здійснюється у разі: якщо пам`ятку зруйновано; якщо пам`ятка археології, що не виявлена в наземних обсягових формах, досліджена на всій площі і по всій глибині культурного шару і при цьому не виявлено об`єктів культурної спадщини, які підлягають консервації або музеєфікації на місці та подальшому використанню; якщо пам`ятка втратила предмет охорони.

Статтею 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року № 885 (зі змінами), Міністерство культури України (Мінкульт) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінкульт є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей, кінематографії, туризму та курортів (крім здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів).

Пункт 4 Положення про Міністерство культури України передбачає, що Мінкульт відповідно до покладених на нього завдань:

94-7) забезпечує ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснює координацію та контроль за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини;

94-9) приймає рішення про занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення;

94-10) забезпечує доступ до інформації, що міститься у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України;

94-11) забезпечує публікацію Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення до нього змін.

Розпорядженням голови Львівської обласної державної адміністрації від 04.09.2020 № 745/0/5-20 затверджено Положення про департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації.

Пункт 2 цього Положення містить основні завдання Департаменту, зокрема, основними завданнями департаменту є: забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури, охорони та збереження об`єктів культурної спадщини на території області (п.п. 2.1. Положення); здійснення контролю за виконанням Закону України «Про охорону культурної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на території області (п.п. 2.8. Положення); подання пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього, про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України (п.п. 2.9. Положення).

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини, затверджений наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 (у редакції наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 01 березня 2024 року № 158) (далі – Порядок № 158) визначає єдину систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів, а також порядок переміщення (перенесення) пам`ятки.

Судом встановлено, що у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення об`єкта у Львівській області міститься будинок за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, який включено у Реєстр на підставі наказу Міністерства культури України від 20.02.2018 № 150 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України». Вказаний наказ визнано протиправним та скасовано рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.01.2022 у справі № 813/1092/18, яке набрало законної сили 28.02.2022.

У постанові від 16.10.2018 у справі №9901/415/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала таку правову позицію:

«За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин».

Аналогічна позиція була висловлена, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 9901/657/18 (П/9901/657/18), від 19.03.2019 у справі №826/16994/15, від 09.04.2019 у справі №9901/611/18, від 21.08.2019 у справі №9901/283/19, від 18.09.2019 у справі №9901/284/19, від 19.02.2020 у справі №9901/307/19, від 13.05.2020 у справі № 9901/491/19, від 17.02.2021 у справі №9901/152/20, від 15.04.2021 у справі № 9901/104/20, від 06.10.2021 у справі № 9901/26/21, від 19.01.2023 у справі № 990/92/22 та інших.

Суд в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України при розгляді цієї справи враховує правову позицію, визначену постановою Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 24.09.2023 у справі №826/15864/17:

« 66. Зважаючи на вказані норми та оцінюючи правову природу наказу Міністерства культури України "Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України" від 29.12.2016 №1273, Судова палата бере до уваги, що цей наказ:

(1) містить індивідуально-конкретні приписи, а саме внесення конкретних об`єктів до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, поінформування власників об`єктів про таке внесення. На підставі цього наказу у власників обєктів культурної спадщини виникають обов`язки відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Водночас, наказ не встановлює правових норм (загальнообов`язкових правил поведінки);

(2) адресований конкретним органам у сфері охорони культурної спадщини (пам`яток), а також власникам об`єкта. З огляду на специфіку діяльності у сфері охорони культурної спадщини (наділення органів відповідними правами та обов`язками у цій сфері), наказ не може бути виконаний будь-якими іншими особами, крім указаних у наказі. Власників об`єктів інформують про виникнення додаткових прав та обов`язків щодо належного їм об`єкта (наприклад, укладення охоронного договору), однак тільки з моменту занесення належних їм об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

(3) не створює будь-яких обов`язків або прав, у тому числі охоронних, для третіх осіб. Наказ є підставою для внесення об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Набуття об`єктом статусу пам`ятки є підставою для виникнення прав та обов`язків власників та інших осіб, передбачених законодавством про охорону культурної спадщини;

(4) регулює конкретну життєву ситуацію - внесення об`єкта до Реєстру;

(5) не розрахований на багаторазове застосування, а вичерпав свою дію після внесення об`єкта до Реєстру, шляхом реального виконання.

67. З огляду наведене, наказ Міністерства культури України про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є правозастосовним індивідуальним актом.

68. Зважаючи на викладене, Судова палата дійшла висновку про необхідність відступлення від раніше сформульованих Верховним Судом висновків у постановах від 20.05.2022 у справі № 160/9717/21 та від 15.11.2022 у справі № 580/2472/21 і формулювання нового правового висновку про те, що накази органів місцевого самоврядування про занесення об`єктів до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини та накази Міністерства культури України про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є індивідуальними актами.»

Таким чином, суд виснує, що наказ Міністерства культури України від 20.02.2018 № 150 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», який був підставою для внесення об`єкта - будинку за адресою: м. Львів, вул. І. Свенціцького, 16, до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, є індивідуальним актом, який визнаний протиправним та скасований у судовому порядку.

Загальні способи захисту права у публічно-правових відносинах визначені положеннями статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи зі змісту приписів частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У постанові від 08.02.2022 у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Така ж позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду, яка у постанові від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17 вказала, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

Отже, у зв`язку із скасуванням судом наказу Міністерства культури України від 20.02.2018 № 150 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», такий втрачає чинність з моменту його прийняття, оскільки цей адміністративний акт владного суб`єкта за видом, характером та своєю правовою природою належать до актів індивідуальної дії.

Суд погоджується з доводами позивача, що скасування наказу, яким об`єкт було занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, є самостійною та достатньою підставою для припинення правових наслідків такого занесення. У такому випадку власник об`єкта не зобов`язаний звертатися до Міністерства культури України із документами, передбаченими розділом Х Порядку № 158.

У зв`язку зі скасуванням наказу про занесення об`єкта до Реєстру відпадає правова підстава перебування такого об`єкта у Реєстрі, а тому процедура, передбачена для вилучення пам`ятки з Реєстру відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не застосовується.

Тому суд відхиляє доводи відповідача 1 про те, що відсутність укладеного охоронного договору на об`єкт унеможливлює скерування Департаментом подання про вилучення пам`ятки з Реєстру, бо у цьому випадку не реалізується процедура вилучення нерухомого об`єкта культурної спадщини з Реєстру відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та розділу Х Порядку № 158, а застосовуються наслідки визнання протиправним та скасування у судовому порядку індивідуального акту - наказу Міністерства культури України від 20.02.2018 № 150 «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України», який був підставою для внесення об`єкта - будинку за адресою: м. Львів, вул. І. Свенціцького, 16, до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Суд звертає увагу, що Міністерство культури України відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснює координацію та контроль за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини; приймає рішення про занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення; забезпечує доступ до інформації, що міститься у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України; забезпечує публікацію Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення до нього змін.

Тому саме на відповідача 2 покладено обов`язок вилучення будинку за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, охоронний номер 237-Кв з Державного реєстру нерухомих пам?яток України за категорією місцевого значення.

Враховуючи вказане позовна вимога до відповідача 1, а саме, зобов?язати звернутися з поданням до Міністерства культури України про вилучення будинку за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, охоронний номер 237-Кв з Державного реєстру нерухомих пам?яток України за категорією місцевого значення, задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд дійшов висновку, що поведінка відповідача 2 у спірних правовідносинах не відповідає визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту необхідно визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо вилучення об`єкта з Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення; похідна позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов?язання відповідача 2 вилучити будинок за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, охоронний номер 237-Кв з Державного реєстру нерухомих пам?яток України за категорією місцевого значення.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 293, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства культури України щодо вилучення будинку за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, охоронний номер 237-Кв з Державного реєстру нерухомих пам?яток України за категорією місцевого значення.

3. Зобов?язати Міністерство культури України вилучити будинок за адресою: м. Львів, вул. І. Свєнціцького, 16, охоронний номер 237-Кв з Державного реєстру нерухомих пам?яток України за категорією місцевого значення.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Свєнціцького-16» за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури України сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, в сумі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Свєнціцького-16» (79011, вул. Свєнціцького, буд. 16, м. Львів, Львівська область; ЄДРПОУ 38999215).

Відповідач 1: Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (79008, вул. Винниченка, буд. 18, м. Львів; ЄДРПОУ 38557581).

Відповідач 2: Міністерство культури України (01601, вул. І. Франка, буд. 19, м. Київ; ЄДРПОУ 43220275).

Повне рішення суду складено 12.10.2026.

Суддя Кондратюк Юлія Степанівна