Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №380/10938/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/10938/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які виразилися у відмові ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за результатом розгляду його рапорту від 15.04.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) прийняти рішення про звільнення та виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 з військової служби на підставі підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 24.02.2025 між ним та ІНФОРМАЦІЯ_3 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського складу строком на один рік з 24.02.2025 по 23.02.2026. Оскільки контракт укладено під час дії воєнного стану, його строк сплив, а бажання продовжувати військову службу позивач не висловлював, він 15.04.2026 звернувся до начальника загону з рапортом про звільнення в запас на підставі підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Листом від 28.04.2026 №08/40237/26-Вн у задоволенні рапорту відмовлено з посиланням на те, що дію контракту продовжено понад встановлені строки з 24.02.2026 на період дії воєнного стану наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2026 №4-ОС, а правові підстави для звільнення за підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 цього Закону відсутні. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки п.2 ч.8 ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключає з автоматичного продовження дії контракту випадки, визначені п.3 ч.5 ст.26 цього Закону, а про наказ про продовження дії контракту його не повідомляли. Просить позов задовольнити.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.02.2025 №251-ОС позивача прийнято на військову службу за контрактом строком на один рік з 24.02.2025 по 23.02.2026, а згідно з витягом з наказу цього ж начальника від 02.01.2026 №4-ОС дію контракту продовжено понад встановлені строки на період дії воєнного стану з 24.02.2026. Вказує, що в умовах правового режиму воєнного стану контракти, строк дії яких сплинув, підлягають автоматичному продовженню до завершення воєнного стану або до настання інших визначених законом підстав. Водночас зазначив, що розірвання таких контрактів з підстави спливу строку не допускається, за винятком випадків, прямо передбачених п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII, що дозволяють припинення контракту під час дії воєнного стану. З урахуванням викладеного, вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв на підставі та в межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги про визнання протиправним дії та зобов`язання вчинити дії є необґрунтованими. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вказав на суперечливість позиції відповідача, який одночасно стверджує про наявність підстав для звільнення за підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та про правомірність відмови у такому звільненні. Зазначив, що право на звільнення за цією підставою виникає за сукупності трьох обставин: укладення контракту під час дії воєнного стану, закінчення строку його дії та відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу. Наполягає, що з наказом від 02.01.2026 №4-ОС його не ознайомлювали, а сам текст наказу він отримав разом із відзивом 09.06.2026; крім того, видання такого наказу в односторонньому порядку не свідчить про висловлення ним бажання продовжувати службу. Додатково повідомив, що раніше, 05.01.2026, вже звертався з рапортом про звільнення за тією ж підставою, у задоволенні якого відмовлено листом від 12.01.2026, проте ця відмова не оскаржувалася, а предметом цього спору є відмова, викладена в листі від 28.04.2026.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив, що про строки служби позивач мав дізнатися ще 24.02.2025, а лист-відповідь на рапорт не є документом, який містить норми права загальної або індивідуальної дії, не створює нових правових норм і не має обов`язкового характеру. Наголосив, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02.01.2026 №4-ОС позивачем не оскаржувався і є чинним, а тому дії щодо відмови у звільненні є правомірними.

Ухвалою судді від 03.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

24.02.2025 між начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 та громадянином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського складу. Відповідно до п.3 контракту він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на один рік з 24.02.2025 по 23.02.2026. Контракт набрав чинності з 24.02.2025.

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26.02.2025 №251-ОС «Про особовий склад» громадянина ОСОБА_1 прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу, зараховано у списки особового складу та на всі види забезпечення, присвоєно особистий номер П-128682 і військове звання «молодший сержант», призначено на посаду інспектора прикордонної служби 2 категорії - техніка (фахівця зв`язку) 2 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби (тип С) з 24.02.2025.

Довідкою військової частини НОМЕР_1 від 24.02.2025 №08/553 підтверджено перебування молодшого сержанта ОСОБА_1 на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України з 24.02.2025.

05.01.2026, тобто до закінчення строку дії контракту, позивач подав рапорт (зареєстрований за №02.28/1157/26-Вн), у якому просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його в запас з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту на підставі підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Начальник відділу прикордонної служби (тип С) підтримав цей рапорт власним рапортом на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Листом від 12.01.2026 №08/4202/26-Вн за результатами розгляду цього рапорту позивачу повідомлено про відсутність правових підстав для звільнення. Цей лист не є предметом оскарження у цій справі.

Згідно з витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 02.01.2026 №4-ОС «Про особовий склад» молодшому сержанту ОСОБА_1 (П-128682), техніку групи обслуговування та ремонту засобів зв`язку відділення зв`язку прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (з місцем дислокації АДРЕСА_1 ), продовжено термін дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану з 24.02.2026. Підставою видання наказу зазначено Укази Президента України від 24.02.2022 №64/2022 та від 24.02.2022 №65/2022.

22.04.2026 за вх.№04.4/38238/26-Вн на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 надійшов рапорт позивача від 15.04.2026, у якому заявлено прохання звільнити його в запас з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, з посиланням на підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». До рапорту додано копію військового квитка серії НОМЕР_3 та копію контракту.

Листом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.04.2026 №08/40237/26-Вн «Про розгляд рапорту щодо звільнення», адресованим заступнику начальника загону - коменданту прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_5 », за результатами розгляду рапорту позивача від 22.04.2026 №04.4/38238/26-Вн повідомлено, що дію контракту продовжено понад встановлені строки з 24.02.2026 на період дії воєнного стану в установленому порядку (наказ від 02.01.2026 №4-ОС), військовослужбовець продовжує проходити військову службу згідно з умовами укладеного контракту, а правові підстави для звільнення у запас відповідно до підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» відсутні. Цим же листом заступнику начальника загону - коменданту доручено організувати доведення листа до військовослужбовця під підпис. З листом позивача ознайомлено 29.04.2026, про що на аркуші листа міститься відповідний запис та підпис позивача.

Не погодившись з діями відповідача за результатами розгляду рапорту, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність оскаржуваних дій суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII; тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на час виникнення спірних правовідносин і ухвалення цього рішення. Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено та проведено загальну мобілізацію.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. За ч.2 цієї статті проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII визначено, що під час дії особливого періоду: для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Підстави звільнення з військової служби визначені ст.26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби. Підстави припинення (розірвання) контракту та звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, наведені у ч.5 цієї статті, а підстави, що застосовуються під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, - у п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII.

Відповідно до підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставі, зокрема, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Зазначену підставу включено до п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX.

За приписами ч.7 ст.26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Проходження військової служби в Державній прикордонній службі України врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009 (далі - Положення №1115/2009).

Пунктом 26 Положення №1115/2009 передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, звільняється з військової служби з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до підп.1 п.27 цього Положення днем припинення (розірвання) контракту є, зокрема, день закінчення строку контракту.

Згідно з п.41 Положення №1115/2009 під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період, визначений пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Пунктом 39 Положення №1115/2009 передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом та своєчасно не виявили бажання укласти новий контракт, звільняються з військової служби в установленому порядку, крім випадків, визначених пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Для укладення нового контракту військовослужбовець, у якого закінчується строк попереднього контракту, не пізніше ніж за три місяці до закінчення зазначеного строку подає у порядку підпорядкування рапорт посадовій особі, зазначеній у пункті 29 цього Положення (п.35 Положення №1115/2009).

Відповідно до підп.1 п.267 Положення №1115/2009 контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з підстав, визначених частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з ініціативи: командування органу Держприкордонслужби відповідно до повноважень щодо прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби - за наявності підстав, передбачених, зокрема, підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 цього Закону.

Право видавати накази по особовому складу мають, серед інших, начальники органів охорони державного кордону (п.13 Положення №1115/2009), а встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема звільнення з військової служби, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, оформлюється письмовими наказами (п.12 цього Положення).

Підпунктом 1 п.307 Положення №1115/2009 визначено, що з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII виникає за одночасної наявності таких обставин: укладення контракту про проходження військової служби під час дії воєнного стану; закінчення строку дії такого контракту; відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу. Інших умов, зокрема щодо дати укладення контракту в межах певного періоду після набрання чинності Законом №3633-IX, або щодо строку звернення з рапортом, наведена норма не встановлює.

При цьому передбачене п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII продовження дії контракту понад встановлені строки на період дії воєнного стану не є безумовним: сам законодавець виключив із сфери дії цього правила випадки, визначені п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII, до яких належить і підстава, передбачена підп.«ж» цього пункту. Аналогічне застереження відтворено і в п.41 Положення №1115/2009. Отже, продовження дії контракту в особливий період і звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, співвідносяться як загальне правило та виняток з нього, а наявність підстави, визначеної п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII, унеможливлює застосування правила про продовження дії контракту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Як підтверджується матеріалами справи, контракт з позивачем укладено 24.02.2025, тобто після введення в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 і в межах дії цього правового режиму. Строк контракту, погоджений сторонами в його п.3, сплив 23.02.2026. Бажання продовжувати військову службу позивач не висловлював; нового контракту з ним не укладалося, рапорту в порядку п.35 Положення №1115/2009 про укладення нового контракту він не подавав, а навпаки - 05.01.2026, тобто ще до закінчення строку дії контракту, звернувся з рапортом про звільнення саме за підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII і повторив це волевиявлення у рапорті від 15.04.2026. Таким чином, усі три умови, з якими закон пов`язує право на звільнення за вказаною підставою, у цій справі наявні.

Необґрунтованими є посилання представника відповідача на те, що дію контракту продовжено наказом від 02.01.2026 №4-ОС, а тому підстави для звільнення відсутні, оскільки такий висновок суперечить змісту п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII та п.41 Положення №1115/2009, які виключають продовження дії контракту у випадках, визначених п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII. Тлумачення, запропоноване відповідачем, позбавляє підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII будь-якого практичного змісту, адже ця підстава за своєю конструкцією застосовується виключно під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, тобто саме тоді, коли діє правило про продовження контрактів. Норма, яка за таким підходом ніколи не могла б бути реалізована, не відповідає меті її запровадження Законом №3633-IX.

Суд відхиляє посилання відповідача на те, що рапорт подано через 49 днів після продовження дії контракту. Ані Закон №2232-XII, ані Положення №1115/2009 не встановлюють строку, зі спливом якого військовослужбовець втрачає право звернутися з рапортом про звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Безпідставними є доводи відповідача про те, що наказ від 02.01.2026 №4-ОС позивачем не оскаржувався і є чинним, адже цей наказ не покладає на позивача обов`язку продовжувати військову службу за власним бажанням і не є актом, який припиняє чи змінює встановлену законом підставу для звільнення. Оскарження такого наказу не є обов`язковою передумовою для реалізації права, передбаченого підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII, а обраний позивачем спосіб захисту не вимагає визнання наказу протиправним, оскільки правові підстави для звільнення виникають безпосередньо із закону.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на п.37, 271 та 288 Положення №1115/2009, оскільки ці норми регулюють порядок дострокового припинення (розірвання) контракту за ініціативою військовослужбовця та подання рапорту з підтвердними документами, тоді як у цій справі йдеться не про дострокове припинення контракту, а про закінчення строку його дії.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, суд приходить висновку, що відповідач при розгляді рапорту позивача від 15.04.2026 (зареєстрованого 22.04.2026 за №04.4/38238/26-Вн) діяв не у спосіб, що передбачений законом, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Відтак, дії відповідача, які виразилися у відмові позивачу у звільненні з військової служби за результатами розгляду його рапорту, є протиправними.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права позивача, суд виходить з такого.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, прийнятій Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 24.04.2024 у справі №140/12873/23, розглядаючи спір військовослужбовця з органом Державної прикордонної служби України щодо звільнення з військової служби, зазначив, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи; перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. З огляду на імперативний характер відповідної норми ст.26 Закону №2232-XII (тобто за відсутності дискреції щодо прийняття рішення за наявності визначених нею обставин - звільняти чи не звільняти) Верховний Суд визнав ефективним обраний судом першої інстанції спосіб захисту у вигляді зобов`язання прийняти рішення про звільнення. У цій же постанові Верховний Суд послався на правові позиції щодо застосування ч.4 ст.245 КАС України, викладені у постановах від 04.09.2021 у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21, а також на позицію, викладену, зокрема, у постановах від 10.09.2020 у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Суд не знаходить підстав для відступу від наведених правових висновків Верховного Суду у справі, що розглядається.

Приймаючи до уваги викладені обставини, суд вважає, що підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону №2232-XII містить імперативний припис про припинення (розірвання) контракту та звільнення військовослужбовця за наявності визначених ним обставин, а тому в цій частині відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд. Оскільки рапорт позивача був розглянутий відповідачем і в його задоволенні відмовлено, а протиправність такої відмови встановлена судом, порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби. Такий спосіб захисту відповідає змісту та суті порушеного права позивача і забезпечує ефективний захист його прав та інтересів від порушень з боку відповідача.

Стосовно вимоги про виключення позивача зі списків особового складу військової частини суд зазначає, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу є наслідком прийняття рішення про звільнення та проведення з військовослужбовцем усіх належних розрахунків. Оскільки станом на час розгляду справи рішення про звільнення позивача з військової служби відповідачем не прийнято, а розрахунки з ним не проведено, вимога про виключення позивача зі списків особового складу військової частини на цьому етапі є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї поведінки та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовується позивачу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), які виразилися у відмові ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану, за результатом розгляду його рапорту від 15.04.2026 (зареєстрованого 22.04.2026 за №04.4/38238/26-Вн).

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ) з військової служби на підставі підп.«ж» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_5 ) судові витрати за сплати судового збору у розмірі 532 (пятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.