Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №380/17017/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/17017/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправними дії Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (далі - ЛМКП «Львівтеплоенерго»), які полягають у ненаданні відповіді по суті на запит щодо суспільно значимої інформації;

- зобов`язати ЛМКП «Львівтеплоенерго» надати відповідь на інформаційний запит №34 від 28.06.2026, а саме надати журнал реєстрації довіреностей ЛМКП «Львівтеплоенерго» за період 2021-2026 років, а у разі відсутності запитуваної інформації - повідомити про її відсутність.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.06.2026 позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації №34/2026, у якому просив надіслати на його електронну адресу журнал реєстрації довіреностей підприємства за період 2021-2026 років, а у разі відсутності запитуваної інформації - повідомити про її відсутність. Позивач зазначає, що станом на 13.08.2026, тобто після спливу п`ятиденного строку, визначеного Законом, відповіді на запит він не отримав. Вважає, що запитувана інформація не належить до конфіденційної, таємної чи службової, а відмова у доступі до неї не ґрунтується на законі та порушує його права, гарантовані ст.19, 34 Конституції України, законами України «Про інформацію» і «Про доступ до публічної інформації». Просить позов задовольнити.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позову в повному обсязі. Посилається на те, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» набуває статусу розпорядника публічної інформації лише в межах, встановлених ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а саме щодо використання бюджетних коштів, умов постачання товарів, послуг та цін на них, структури, принципів формування та розміру оплати праці керівника і прирівняних до нього осіб, а також щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій та інших надзвичайних подій. Стверджує, що відповідно до п.1 ч.1 ст.22 цього Закону розпорядник має право відмовити в задоволенні запиту, якщо він не володіє і не зобов`язаний володіти запитуваною інформацією. Зазначає, що запит було отримано 29.06.2026, а відповідь за вихідним №09-5748-07/26 від 03.07.2026 скеровано на електронну адресу позивача 06.07.2026, тобто в межах п`яти робочих днів. Вказує, що журнал реєстрації довіреностей містить персональні дані фізичних осіб, доступ до яких обмежено, а поширення відомостей про організаційну структуру та персональні дані працівників в умовах воєнного стану може створити загрозу безпеці об`єкта критичної інфраструктури. Наполягає, що оскільки відповідь на запит надано, предмет спору на момент подання позову був відсутній, що в контексті п.3 ч.2 ст.45 Кодексу адміністративного судочинства України розцінюється як зловживання процесуальними правами. Просить у задоволенні позову відмовити.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначає, що відзив підписано адвокатом Бекерською О.І., повноваження якої, на його думку, не підтверджено, оскільки долучена довіреність є довіреністю в порядку передоручення від 26.06.2025 і підлягала нотаріальному посвідченню відповідно до ч.2 ст.245 Цивільного кодексу України, а у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ця особа як уповноважена на представництво не зазначена. Просить визнати відзив таким, що не поданий. По суті спору наполягає, що надана відповідачем відповідь є відпискою і не містить відповіді по суті запиту, а також вказує, що майно комунального підприємства є власністю територіальної громади, членом якої він є, а тому він наділений правом здійснювати контроль за роботою підприємства.

Від відповідача надійшли заперечення, в яких він додатково зазначає, що довіреність на право представляти інтереси ЛМКП «Львівтеплоенерго» видана 26.06.2025 директором підприємства Одинцем О.М., є чинною та не відкликаною, а сама Бекерська О.І. є штатним працівником підприємства на посаді юрисконсульта юридично-претензійного відділу, на підтвердження чого надано довідку №170 від 10.09.2026. Наголошує, що позовні вимоги сформульовано як зобов`язання надати відповідь на запит, відповідь надано, а тому суд не може оцінювати її зміст чи повноту, оскільки тим самим вийде за межі позовних вимог, визначені ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Від позивача надійшло клопотання про долучення доказів, у якому він наполягає на непідтвердженості повноважень представника відповідача, ставить під сумнів достовірність довідки №170 від 10.09.2026 з огляду на наказ №149-к від 07.05.2007 про прийняття Бекерської О.І. на роботу за строковим трудовим договором на період з 07.05.2007 до 31.12.2007, а також повідомляє, що у наданні відповіді на запит №24 від 06.07.2026 про надання копії трудової книжки цього працівника і на запит №34 від 28.06.2026 йому було відмовлено. Просить долучити подані документи до матеріалів справи та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, оскільки надання відповіді не по суті запиту не може бути належним доказом отримання суспільно значимої інформації.

Ухвалою судді від 19.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами; у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи з викликом учасників відмовлено; підстав для залучення ОСОБА_3 до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не встановлено.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» є юридичною особою, код ЄДРПОУ 05506460, створене Львівською міською радою згідно з ухвалою міської ради від 21.01.1999 №118 та підпорядковане Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради. Основними напрямками його діяльності є, зокрема, виробництво, транспортування і реалізація теплової енергії для опалення та гарячого водопостачання житлового фонду і об`єктів соціально-культурного призначення. Майно підприємства є комунальною власністю громади м.Львова і закріплюється за ним на праві господарського відання або оперативного управління. Згідно з п.6.5.5 Статуту керівник підприємства укладає договори, видає довіреності, у тому числі з правом передоручення.

28.06.2026 позивач надіслав на електронну адресу відповідача office_lte@lte.lviv.ua запит на отримання публічної інформації №34/2026 від 28.06.2026, у якому просив надіслати на його електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 журнал ЛМКП «Львівтеплоенерго» реєстрації довіреностей за період 2021-2026 років, а у разі відсутності запитуваної інформації - повідомити про її відсутність. У запиті зазначено, що він подається саме як запит на інформацію в розумінні п.2 ст.2 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а не як звернення громадянина. Факт надіслання запиту 28.06.2026 підтверджується копією електронного листа, факт його отримання відповідачем 29.06.2026 сторонами не оспорюється.

Листом від 03.07.2026 №09-5748-07/26 ЛМКП «Львівтеплоенерго» надало відповідь на низку запитів позивача, у тому числі в частині надання журналу реєстрації довіреностей, технічних паспортів будівель та споруд, передавального акта комісії з припинення ЛКП «Залізничнетеплоенерго», штатного розпису та переліку обладнання підприємства. У цьому листі відповідач послався на ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», на свій статус оператора об`єкта критичної інфраструктури, на дію правового режиму воєнного стану та зазначив, що запитувані документи містять інформацію про організаційну структуру підприємства, чисельність працівників, персональні дані працівників, місце розташування, технічні характеристики та склад будівель і споруд, наявне обладнання, матеріально-технічну базу, склад та перелік активів. Окремо вказано, що журнал реєстрації довіреностей містить персональні дані фізичних осіб, доступ до яких обмежений відповідно до ст.11 Закону України «Про інформацію», ст.2, 6, 14 Закону України «Про захист персональних даних», а також ст.32 Конституції України. За результатом розгляду відповідач відмовив у наданні зазначених документів з тих підстав, що вони містять інформацію з обмеженим доступом, розголошення якої в умовах дії воєнного стану може завдати істотної шкоди інтересам національної безпеки та безпеці функціонування об`єкта критичної інфраструктури.

Вказаний лист скеровано на електронну адресу позивача 06.07.2026, що підтверджується долученим до відзиву скріншотом електронної пошти підприємства.

Не погодившись із відмовою у наданні запитуваної інформації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Відповідно до ч.2 ст.32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (ч.2 ст.1 Закону №2939-VI).

Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону №2939-VI, право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Частиною 1 ст.6 Закону №2939-VI встановлено, що публічною інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Згідно з ч.2 ст.6 Закону №2939-VI, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до ч.8 ст.6 Закону №2939-VI, обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону №2939-VI, конфіденційною інформацією є інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Згідно з ч.2 ст.13 Закону №2939-VI, до розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону №2939-VI, на розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (ч.4 ст.13 Закону №2939-VI).

Згідно з п.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI, розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до ч.2 ст.19 Закону №2939-VI, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Частиною 1 ст.20 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч.1 ст.22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до ч.2 ст.22 Закону №2939-VI, відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Згідно з ч.4 ст.22 Закону №2939-VI, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відповідно до ч.1 ст.29 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 №2657-XII (далі - Закон №2657-XII), інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Згідно з ч.2 цієї ж статті, предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI), порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб`єкта персональних даних на обробку цих даних, наданої володільцю персональних даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які перебувають у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім даних, що отримує від інших органів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову та бюджетну політику, під час здійснення верифікації та моніторингу державних виплат.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Передусім суд вирішує заявлене позивачем клопотання про визнання відзиву таким, що не поданий, з мотивів непідтвердженості повноважень Бекерської О.І .

Відповідно до ч.1 ст.55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Згідно з ч.3 цієї ж статті, юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника.

Згідно з ч.3 ст.59 КАС України, довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Відповідно до ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

З аналізу наведених норм випливає, що керівник юридичної особи виступає як її орган, а не як представник за довіреністю, а тому видана ним від імені підприємства довіреність є довіреністю самої юридичної особи, а не довіреністю в порядку передоручення. Відтак приписи ч.2 ст.245 Цивільного кодексу України про нотаріальне посвідчення довіреності, виданої в порядку передоручення, до спірних правовідносин не застосовуються. Необґрунтованими є й посилання позивача на ст.7 та ст.52 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 №3425-XII, оскільки відповідач не є нотаріусом і нотаріальних дій не вчиняє, а наведені норми регулюють порядок вчинення та реєстрації нотаріальних дій і не поширюються на видачу довіреностей підприємством своїм працівникам.

Матеріалами справи підтверджується, що довіреність від 26.06.2025 видана директором ЛМКП «Львівтеплоенерго» Одинцем О.М., повноваження якого на видачу довіреностей передбачені п.6.5.5 Статуту підприємства, а Бекерська О.І. є штатним працівником підприємства на посаді юрисконсульта юридично-претензійного відділу, що підтверджено довідкою №170 від 10.09.2026. Наказ №149-к від 07.05.2007 стосується іншого періоду трудових відносин і сам по собі не спростовує факту роботи цієї особи на підприємстві у 2025-2026 роках. Незазначення представника у виписці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань не має значення, оскільки до цього реєстру вносяться відомості про осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, тоді як участь у справі представника за довіреністю такого запису не потребує.

Враховуючи викладене, підстав для висновку про подання відзиву неуповноваженою особою немає, а клопотання позивача про визнання відзиву неподаним задоволенню не підлягає.

Стосовно доводів відповідача про зловживання позивачем процесуальними правами в розумінні п.3 ч.2 ст.45 КАС України суд вказує, що наведена норма пов`язує зловживання з поданням декількох позовів з тим самим або аналогічним предметом та підставами чи з іншими діями, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Таких обставин у цій справі не встановлено; доказів зворотнього відповідачем не надано.

Щодо суті спору.

Перевіряючи дотримання відповідачем строку розгляду запиту, суд встановив, що запит отримано 29.06.2026, відповідь складено 03.07.2026 і скеровано на електронну адресу запитувача 06.07.2026, тобто в межах п`яти робочих днів, визначених ч.1 ст.20 Закону №2939-VI. Відтак у цій частині порушень з боку відповідача немає, а твердження позивача про ненадання жодної відповіді спростовується як доказами відповідача, так і поясненнями самого позивача, викладеними у клопотанні від 15.09.2026.

Разом з тим, суд вважає, що дотримання строку не звільняє розпорядника від обов`язку надати відповідь по суті запиту, а у разі відмови - обґрунтувати її у спосіб, визначений Законом №2939-VI.

Вирішуючи питання про статус відповідача, суд виходить з того, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» є комунальним підприємством, майно якого належить територіальній громаді м.Львова, здійснює виробництво, транспортування та постачання теплової енергії у м.Львові, тобто провадить діяльність на ринку, де займає домінуюче становище. За таких обставин відповідач є розпорядником інформації в розумінні п.2 і п.4 ч.1 та ч.2 ст.13 Закону №2939-VI, а вимоги цього Закону поширюються на нього в частині надання відповідної інформації за запитами. Саме з такого розуміння свого статусу виходив і відповідач, який у відповіді від 03.07.2026 №09-5748-07/26 не заперечував наявності у нього запитуваних документів і відмовив у їх наданні з підстав віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом, керуючись ст.6 та ст.22 Закону №2939-VI.

Суд звертає увагу на те, що правомірність відмови перевіряється за тими підставами, які наведені у самій відмові. Посилання відповідача у відзиві на п.1 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI, тобто на те, що він не володіє і не зобов`язаний володіти запитуваною інформацією, не було покладене в основу оскаржуваної відмови і, більше того, суперечить її змісту, у якому відповідач вказав, що журнал реєстрації довіреностей містить персональні дані фізичних осіб. Наведені у ході судового розгляду нові мотиви не можуть замінити собою обґрунтування, яке розпорядник зобов`язаний був навести у відмові відповідно до п.3 ч.4 ст.22 Закону №2939-VI.

Оцінюючи наведені у відмові мотиви, суд керується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.02.2025 у справі №420/20384/23, ухваленій за подібних правовідносин, у якій предметом спору була відмова розпорядника у наданні копії документа з мотивів наявності у ньому персональних даних.

У пункті 43 цієї постанови Верховний Суд зазначив: «Верховний Суд вже неодноразово наголошував на тому, що з аналізу статті 6 Закону № 2939-VI слідує, що розпоряднику інформації надана можливість обмежувати доступ до запитуваної інформації виключно при дотриманні визначених вимог. Тобто, розпорядник у відповіді на запит вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію. Лише тоді дана відмова буде вважатися обґрунтованою та такою, що здійснена у відповідності до норм Закону №2939-VI».

У пункті 44 цієї ж постанови Верховний Суд вказав: «Верховний Суд звертав увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону №2939-VI передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженим лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі «трискладового тесту». Обов`язок доведення того факту, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації».

У пункті 46 постанови від 14.02.2025 у справі №420/20384/23 Верховний Суд підсумував: «Отже, віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом не є автоматичною підставою для відмови у наданні інформації. Розпорядники зобов`язані застосовувати «трискладовий тест» при розгляді запиту. Необґрунтована відмова надати інформацію є незаконною».

У пунктах 54 та 55 цієї постанови Верховний Суд також зазначив: «Водночас відмовляючи заявнику у наданні копії запитуваного ним документу, ГУДПС в Одеській області, будучи розпорядником цієї інформації, послався лише на необхідність захисту таких персональних даних ОСОБА_2 як дата її народження та освіта, що містяться у її трудовій книжці, відповідач не розглянув можливість надання запитуваної копії документу, що стосувалася суті запитів, закривши означені персональні дані. При цьому ГУДПС в Одеській області не обґрунтовував свою відмову на основі критеріїв, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, у зв`язку з чим така відмова не може вважатися обґрунтованою та такою, що здійснена у відповідності до норм Закону № 2939-VI, тобто є незаконною».

Застосовуючи наведені висновки до обставин цієї справи, суд встановив, що відмова від 03.07.2026 №09-5748-07/26 не містить обґрунтування, якого вимагає ч.2 ст.6 Закону №2939-VI саме щодо журналу реєстрації довіреностей. Відповідач одним листом розглянув групу різних за змістом запитів і навів спільні мотиви, придатні для документів технічного та майнового характеру, проте не зазначив, якому конкретно з інтересів, перелічених у п.1 ч.2 ст.6 Закону №2939-VI, загрожує надання відомостей про видані підприємством довіреності, у чому полягає істотність шкоди цим інтересам та чому така шкода переважає суспільний інтерес в отриманні цієї інформації. Обмеження доступу без такого обґрунтування є необґрунтованим.

Суд також враховує приписи ч.8 ст.6 Закону №2939-VI, за якими обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ, і якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений. Відповідач відмовив у наданні журналу в цілому з тих мотивів, що він містить персональні дані фізичних осіб, однак не розглянув можливості надання цього документа із закриттям персональних даних, доступ до яких є обмеженим. Посилання відповідача на ст.14 та ст.16 Закону №2297-VI цього висновку не спростовують, оскільки за приписами ч.1 ст.16 цього Закону порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які перебувають у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом №2939-VI, тобто з обов`язковим застосуванням трискладового тесту та правила про обмеження доступу до інформації, а не до документа.

Необґрунтованими є й посилання відповідача на дію правового режиму воєнного стану та на статус оператора об`єкта критичної інфраструктури. Наведена відповідачем постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 26.03.2022 №349 у переліку відомостей, доступ до яких обмежується, не містить журналу реєстрації довіреностей, а відповідач не пояснив, яким чином відомості про видані підприємством довіреності розкривають місцезнаходження, стан або режими роботи об`єктів системи централізованого теплопостачання чи інші захищені відомості.

Крім того, оскаржувана відмова не відповідає вимогам ч.4 ст.22 Закону №2939-VI, оскільки в ній не зазначено прізвища, імені, по батькові та посади особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації, а також не роз`яснено порядку оскарження відмови.

Водночас суд відхиляє доводи позивача про те, що сам лише його статус члена територіальної громади м.Львова є достатньою підставою для безумовного отримання будь-яких документів комунального підприємства. За змістом ч.1 і ч.2 ст.29 Закону №2657-XII суспільний інтерес не презюмується, а підлягає встановленню в кожному конкретному випадку через зіставлення права громадськості знати інформацію з потенційною шкодою від її поширення. Це зіставлення належить здійснити насамперед розпоряднику інформації під час розгляду запиту.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відмова відповідача у наданні позивачу запитуваної інформації не є обґрунтованою у розумінні ч.2 ст.6 та п.3 ч.4 ст.22 Закону №2939-VI, а отже за правилом ч.2 ст.22 цього Закону є неправомірною відмовою в наданні інформації.

Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права, суд зважає на те, що визнання відмови протиправною з мотивів її необґрунтованості не означає встановлення судом того, що запитувана інформація в повному обсязі підлягає наданню. Суд не може підмінити розпорядника інформації та замість нього здійснити трискладовий тест, визначити обсяг відомостей, доступ до яких підлягає обмеженню, та встановити, які частини документа можуть бути надані запитувачу. Тому вимога позивача про зобов`язання відповідача надати журнал реєстрації довіреностей за період 2021-2026 років є передчасною і задоволенню не підлягає.

Належним та ефективним способом захисту в такому випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача з дотриманням вимог Закону №2939-VI. При цьому, під час повторного розгляду запиту відповідачу належить встановити, чи перебуває запитуваний документ у його володінні, чи належить запитувана інформація до інформації, розпорядником якої він є в розумінні ст.13 Закону №2939-VI, а у разі обмеження доступу - навести обґрунтування за кожною з трьох вимог ч.2 ст.6 Закону №2939-VI окремо щодо цього документа, розглянути можливість надання інформації із закриттям відомостей, доступ до яких обмежено, та оформити результат розгляду з дотриманням ч.4 ст.22 цього Закону.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані сторонами, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо судового збору суд зазначає, що позивач як особа з інвалідністю II групи відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI звільнений від сплати судового збору, а тому питання про його розподіл на підставі ст.139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.2, 5, 6, 8-10, 13, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», викладену в листі від 03.07.2026 №09-5748-07/26, у наданні ОСОБА_1 інформації за запитом на отримання публічної інформації №34/2026 від 28.06.2026.

Зобов`язати Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (місцезнаходження: вул.Данила Апостола, 1, м.Львів, 79040; код ЄДРПОУ: 05506460) повторно розглянути запит ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на отримання публічної інформації №34/2026 від 28.06.2026 з дотриманням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» та з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.