Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №380/14323/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/14323/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 гривень відповідно до абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 гривень відповідно до абзацу четвертого пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова №153).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у період з 29.10.2019 по 12.05.2020 проходив строкову військову службу, а з 13.05.2020 і по теперішній час проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, у тому числі під час дії воєнного стану. На момент укладення контракту позивач не досяг 25-річного віку. Вказує, що під час проходження військової служби позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а сумарна тривалість такої участі, за відомостями протоколу №336 від 16.06.2026, становить 189 днів, тобто більше шести місяців. Позивач вважає, що відповідає всім критеріям, визначеним пунктом 4 Постанови №153 з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, а тому має право на одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 гривень. Проходження строкової військової служби та укладення контракту до введення воєнного стану, на думку позивача, не може бути підставою для позбавлення його права на виплату, оскільки після введення воєнного стану він продовжив проходження військової служби. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду за судовим засхистом. Просить задовольнити позов повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому поссилається на те, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Зазначає, що за змістом п.п.3, 4 Постанови №153 право на отримання одноразової грошової винагороди мають особи рядового, сержантського і старшинського складу, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто у період з 24.02.2022 по 13.02.2025. Оскільки позивач уклав контракт про проходження військової служби 13.05.2020, тобто до введення воєнного стану, і станом на 24.02.2022 вже перебував на військовій службі за контрактом, виплата винагороди умовами Постанови №153 йому не передбачена. Відповідач також посилається на відсутність порушеного права позивача, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позові, та на висновки Верховного Суду щодо обов`язковості доведення позивачем факту порушення його прав. Просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 15.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та надав їм правову оцінку.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період з 29.10.2019 по 12.05.2020 проходив строкову військову службу, а з 13.05.2020 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується довідкою відділення кадрової роботи військової частини НОМЕР_1 .

На момент прийняття на військову службу за контрактом позивач не досяг 25-річного віку.

Відповідно до протоколу №336 від 16.06.2026 засідання комісії військової частини НОМЕР_1 по призначенню виплат одноразової винагороди відповідно до Постанови №153, безпосередня участь позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, підтверджена витягами з наказу командира військової частини (по стройовій частині), становить 189 днів у періоди з 27.03.2022 (5 днів), з 04.04.2022 (31 день), з 03.05.2022 (30 днів), з 05.06.2022 (31 день), з 05.07.2022 (30 днів), з 05.08.2022 (31 день), з 05.09.2022 (31 день).

Позивач звернувся до відповідача з рапортом про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень відповідно до п.4 Постанови №153.

За наслідками розгляду рапорту комісія військової частини НОМЕР_1 у висновку протоколу №336 від 16.06.2026 зазначила, що солдат ОСОБА_1 був призваний на військову службу за контрактом 13.05.2020, до введення в дію воєнного стану, а тому додаткова винагорода в розмірі 1000000 гривень, передбачена п.4 Постанови №153 для військовослужбовців, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, йому не передбачена.

Уважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та станом на дату розгляду справи триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII), норми якого суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За змістом ч.ч.1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII).

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII).

Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11.02.2025 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Пунктом 3 цієї Постанови установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153», яка набула чинності 07.08.2025, пункт 4 Постанови №153 доповнено абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу».

Спірним питанням у цій справі є наявність у позивача права на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови №153, з урахуванням того, що позивача призвано на строкову військову службу 29.10.2019, а контракт про проходження військової служби укладено 13.05.2020, тобто до введення воєнного стану (24.02.2022).

Аналіз наведених положень свідчить, що право на отримання одноразової грошової винагороди виникає за одночасної наявності сукупності умов, до яких належать:

- належність особи до рядового, сержантського або старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення;

- прийняття або призов особи на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років;

- проходження військової служби станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025);

- безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій; тривалість такої участі, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, або менше шести місяців у випадках, визначених абзацами третім і четвертим пункту 4 Постанови №153;

- відсутність визначених абзацом п`ятим пункту 4 Постанови №153 обставин, що виключають виплату винагороди.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Як підтверджується матеріалами справи, позивача призвано на строкову військову службу 29.10.2019, а з 13.05.2020 він проходить військову службу за контрактом, укладеним з військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України. Отже, станом на 24.02.2022, тобто на дату введення воєнного стану, позивач вже перебував на військовій службі за контрактом.

Суд звертає увагу на те, що визначальним критерієм для застосування положень п.4 Постанови №153 є саме факт прийняття або призову особи на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження військової служби у період воєнного стану. Наведене безпосередньо випливає зі змісту абз.2 п.4 Постанови №153, який пов`язує право на винагороду з прийняттям або призовом на військову службу «під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64».

З огляду на те, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом 13.05.2020, тобто до введення воєнного стану, він не відповідає одній із обов`язкових умов, визначених абз.2 п.4 Постанови №153, а саме умові щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану. Відсутність цієї умови виключає можливість застосування до позивача положень п.4 Постанови №153 незалежно від відповідності іншим критеріям.

Водночас суд відхиляє посилання позивача на те, що проходження ним військової служби після 24.02.2022 та безпосередня участь у бойових діях свідчать про виникнення права на винагороду. Проходження військової служби під час воєнного стану не є тотожним прийняттю або призову на військову службу під час воєнного стану у розумінні абз.2 п.4 Постанови №153. Залежно від виду військової служби громадяни України призиваються на строкову військову службу чи на військову службу за призовом під час мобілізації або ж приймаються на військову службу за контрактом, у зв`язку із чим момент прийняття або призову на військову службу є обставиною, яка визначає коло осіб, на яких поширюється дія Постанови №153.

Необґрунтованими є й аргументи позивача про те, що дію п.4 Постанови №153 поширено на нього змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942. Зазначеними змінами право на виплату винагороди поширено на військовослужбовців, які «прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу». Позивач під дію наведеного абзацу не підпадає, оскільки контракт про проходження військової служби укладено ним 13.05.2020, тобто до введення воєнного стану, а не під час воєнного стану. Отже, внесені постановою №942 зміни не змінюють правового становища позивача, який був прийнятий на військову службу за контрактом до 24.02.2022.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про дискримінаційний характер обмежувального тлумачення п.4 Постанови №153. Установлення спеціального порядку заохочення саме тих осіб, які були прийняті або призвані на військову службу в умовах воєнного стану, узгоджується з метою Постанови №153, спрямованої на підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) шляхом залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку про те, що позивач не відповідає визначеній абз.2 п.4 Постанови №153 умові щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а тому право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у нього не виникло. Відтак, дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу зазначеної винагороди є правомірними, а позовні вимоги про визнання таких дій протиправними та зобов`язання нарахувати і виплатити винагороду задоволенню не підлягають.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок, а саме довів правомірність своїх дій та рішень, чим спростував твердження позивача про порушення його прав та інтересів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – слід відмовити.

Щодо судового збору, то згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від його сплати, а відтак розподіл судових витрат на підставі ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ланкевич А.З.