Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №380/15489/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 рокусправа № 380/15489/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить суд :

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати мені, ОСОБА_1 грошового забезпечення з 11.03.2022 року по 10.05.2026 року включно, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет станом на перше січня календарного року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити мені, ОСОБА_1 , грошового забезпечення за період з 11.03.2022 року по 10.05.2026 року включно, а також грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет станом на перше січня календарного року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, з урахуванням виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у невключені до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 перерахувати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток за 2022 рік, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ( далі - позивач) проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 . Вказує про те, що починаючи з 11.03.2022 по 10.05.2026 (включно) відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, що призвело до порушення його майнових прав, гарантованих статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та до зменшення розміру належних виплат. Крім цього, вважає протиправними дії відповідача щодо не врахування та виплати додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток, оскільки за своєю правовою природою, щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ № 168, є додатковим видом грошового забезпечення. Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 28 липня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Військова частини НОМЕР_2 ( далі – відповідач ) подала до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що згідно з статтею 9 Закону України №2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 4 Постанови №704 у редакції, чинній з 20.05.2023 з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, передбачено визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з фіксованої розрахункової величини 1762 грн. Постанова №481 не має зворотної дії в часі, а тому її положення застосовуються з дня набрання нею чинності. Правомірність прийняття Постанови №481 підтверджена постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24. Щодо включення додаткової винагороди до розрахунку компенсації за невикористані відпустки, вказує про те, що позовні вимоги є безпідставними. Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №260 зазначена винагорода належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Водночас пункт 6 розділу XXXI Порядку №260 передбачає обчислення компенсації з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, не передбачаючи включення одноразових виплат. Такий підхід узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24, відповідно до якого додаткова винагорода за Постановою №168 не враховується під час обчислення зазначеної компенсації. Просить відмовити у задоволенні позову.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 11.03.2022 по 10.05.2026.

Згідно з витягу з наказу військової частини НОМЕР_4 ( по стройовій частині) від 10.05.2026 № 130 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за 23 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за 15 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за 5 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік. Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виплачено грошову компенсацію за 25 днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2026 рік.

У період з 11.03.2022 по 10.05.2026 (включно) під час проходження позивачем військової служби грошове забезпечення позивача розраховувалось із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до отримання грошового забезпечення у меншому законодавчо визначеному розмірі.

Вважаючи протиправними дії відповідача, які полягають у застосуванні з 11.03.2022 по 10.05.2026 (включно) включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року при нарахуванні позивачу грошового забезпечення, та невключені до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток, позивач звернувся до суду із цим позовом.

При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 за №704 (далі - постанова №704).

Станом на час прийняття постанови №704, пункт 4 зазначеної постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 постанови № 704 містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

В Додатках 1 та 14 до постанови № 704 у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти. Вказані Додатки також мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

Тобто вказані додатки до пункту 4 постанови № 704 дублювали положення пункту 4 Постанови №704 в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Однак зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови № 704 не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї постанови.

Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)».

В подальшому рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 постанови № 103 та зміни до пунктів 5 і додатка 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови № 704.

Відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до постанови № 704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, пунктом 4 постанови № 704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Тобто, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% розміру мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, 50% розміру мінімальної заробітної плати стають розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів та окладу за військовими (спеціальними) званнями.

Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови № 704 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18 не змінювався.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038, яка застосовується з 01.10.2020 внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема від 30 серпня 2017 року № 704, а саме примітки до додатка 1 викладено в такій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу встановлюються за 1 - 12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів.».

Примітки до додатка 14 викладено в такій редакції: « 1. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями «генерал-полковник», які присвоєні до 1 жовтня 2020 року, зберігається за ними у розмірах, встановлених законодавством. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями «старший прапорщик», «старший мічман», «прапорщик», «мічман», «старшина», «головний корабельний старшина», які присвоєні до 1 жовтня 2020 року, зберігається за ними до завершення проведення переатестації у розмірах, встановлених законодавством.»

Разом з цим, примітки за своїм змістом та призначенням є такими, що лише роз`яснюють механізм (формулу) обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року № 870 затверджені Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (далі - Правила № 870), які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.

За змістом пункту 20 вказаних Правил у структурі проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою, в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.

Положеннями п. 2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, також передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.

Тобто, примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права.

Крім того, пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови № 704, так і станом на 29 січня 2020 року, неконституційними не визнавалися.

Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, суд приходить до висновку, що при розв`язанні колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.

При цьому, згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункт 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови №704, суд не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/11952/19, у справі № 200/3774/20-а.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що згідно з постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

Так, у рішенні суду зроблено наступні висновки:

з 01.01.2020 положення п. 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

На підставі викладених вище висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за відповідною посадою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року ( включно) такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.

Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року справа №440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року справа №№500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення наведеного спору.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2023 року по справі №380/18850/21, розглядаючи аналогічні спірні правовідносини, зазначив про необхідність застосування до спірних правовідносин з 29 січня 2020 року (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) положень пункту 4 постанови №704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили постановою №103.

З огляду на приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ураховує висновки Верховного Суду.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Враховуючи те, що з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, то за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року ( включно) позивач мав право на нарахування грошового забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 1 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023рік» станом на 1 січня 2023 року, однак таке було нараховане йому не вірно.

Отже, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для нарахування грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою №704 відповідно до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року ( включно) такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, діяв протиправно, а тому для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача належить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас, визначаючись з тим, чи обґрунтовано заявлено вимогу про обчислення та виплату грошового забезпечення після 20 травня 2023 року, суд зважає на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704», яка набрала чинності 20.05.2023, було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн. та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін. Таким чином, починаючи з 18.06.2025 діє редакція пункту 4 постанови №704, що була чинною до змін, внесених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.

Проте, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано; прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" - відмовлено.

За висновками Верховного Суду, викладеними у вказаній вище постанові, Кабінет Міністрів України уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема, у твердому (фіксованому) розмірі, та реалізація таких повноважень не суперечить нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Суд наголошує, про те що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц та від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, постановою №481 визначено обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Установлення Законами України про Державний бюджет України прожиткового мінімуму для працездатних осіб не має своїм наслідком збільшення базової величини, з якої обраховуються розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, а отже і самого грошового забезпечення військовослужбовців.

Таким чином, у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481, що набрала чинності з 20.05.2023, перестали існувати підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача з використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01 січня кожного відповідного календарного року.

Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Верховного Суду від 26.06.2025 у справі №480/7154/24, від 25.09.2025 у справі № 380/19882/24, від 27.11.2025 у справі №440/2947/24 та від 21.01.2026 у справі №200/8730/24.

Також суд наголошує, що на момент набрання чинності постановою №704, її пункт четвертий встановлював розмір посадового окладу, виходячи з прожиткового мінімуму на 2018 рік, що дорівнює 1762,00 грн.

Отже, єдиним повноважним органом щодо встановлення розміру посадового окладу, а саме Кабінетом Міністрів України, не визначався інший розмір посадового окладу.

Жодна норма Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлює імперативного обов`язку Кабінету Міністрів України застосовувати актуальний прожитковий мінімум для обчислення посадових окладів, розмір грошового забезпечення військовослужбовців не встановлюється законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік та визначення (встановлення) розміру грошового забезпечення не є повноваженням суду під час розгляду відповідних справ. Кабінетом Міністрів України інших рішень про визначення посадового окладу не приймалося.

Відтак відповідачем вірно обраховано розмір грошового забезпечення позивача за період з 20 травня 2023, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу суми грошової допомоги для оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 роки, суд зазначає про таке.

Суд враховує те, що розрахунковою величиною при визначенні розміру вищезазначених виплат були посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням визначені, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, що не спростовано відповідачем.

При цьому, виплата грошового забезпечення (основного та додаткового), щомісячних (чи інших видів, що мають постійний характер) та одноразових видів грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Таким чином, виплачені за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року (включно) основні та додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, які були виплачені у вказаному періоді, підлягають перерахунку.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до пункті 4, 5 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином нарахування та виплату грошового забезпечення повинна нараховуватися з врахуванням пункту 2 Порядку №44.

Щодо позовних вимог в частині у невключені до складу грошового забезпечення позивача сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористанні дні оплачуваних відпусток, суд зазначає про таке.

Статтею 9-2 Закону № 2011-XII визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1, абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У пункті 3 Постанови № 704 зазначено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі державні органи).

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №746/32197 (далі - Порядок №260).

Пунктом 2 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), в пункті 1 якої установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Суд враховує, що Наказом Міністерства оборони України №23 від 15 січня 2025 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 січня 2025 року за № 94/43500 були внесені зміни до пункту 6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197.

Зокрема після внесення обумовлених змін п.6 названого розділу XXXI Порядку №260 передбачає, що розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

У постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.08.2024 у справі № 240/26703/23, від 28.11.2024 у справі № 240/26235/23, від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24, від 19.02.2025 у справі № 240/32053/23, від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 та інших, під час розгляду подібних правовідносин сформовано висновок щодо врахування додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні.

Так, Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі № 240/26703/23, вирішуючи питання, чи враховується, передбачена Постановою № 168, щомісячна додаткова винагорода до складу грошового забезпечення позивача, з якого обчислюється розмір допомоги на оздоровлення, констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення. За такого правового регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що, обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення за 2022 рік, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідач діяв правомірно.

Водночас суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у зразковій справі № 640/13029/22, у якій Велика Палата Верховного Суду вказала, що на військовослужбовців Збройних Сил України, які відряджені до державних органів, установ та організацій, та які безпосередньо там проходять військову службу, не поширюють свою дію положення Постанови № 168. Таким військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення як для відповідних працівників таких установ, а відтак, відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн як одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки для працівників цієї установи вона не передбачена.

Отже, Велика Палата Верховного Суду висловилася, до якого виду грошового забезпечення військовослужбовців відноситься додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, а саме: до одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, вирішуючи спірне питання, чи є додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що:

- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово постійний визначається, зокрема, як: який триває весь час, не припиняючись і не перериваючись;

- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Відповідно, Верховний Суд у справі № 580/9551/23 дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі № 420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.

У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.

Відступу від висновку щодо такого застосування указаної норми права Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, як це передбачено статтями 346, 347 КАС України, не було.

А тому, з огляду на наведене, указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.

З огляду на наведене, суд робить висновок, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови № 168.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 240/33823/23 та від 20.08.2026 у справі №200/766/25, який в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.

Відтак вимоги в цій частині є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками розгляду цієї справи розподіл судових витрат у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 , які полягають у застосуванні з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року ( включно) розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплатити за період з 11 березня 2022 року по 19 травня 2023 року ( включно) на користь ОСОБА_1 виплаченого грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види) грошової допомоги для оздоровлення із урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяБрильовський Роман Михайлович