Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №380/15429/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 рокусправа № 380/15429/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої абз.4 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень, передбачену абз.4 п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.03.2022 у віці до 25 років його призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, і він проходив службу на посаді кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 . У період з 18.08.2022 по 31.01.2024 позивач брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема у Донецькій та Харківській областях, загальною тривалістю 232 дні, що перевищує шість місяців. Позивач має статус учасника бойових дій, нагороджений нагрудними знаками «Сталевий хрест» і «Золотий хрест» та відзнакою Міністерства оборони України медаллю «За поранення». Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.02.2026 №184/26/1731/ВТ позивачу встановлено третю (III) групу інвалідності та визначено відсоток втрати професійної працездатності у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини. До кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення та до дисциплінарної відповідальності позивач не притягувався. Позивач вважає, що відповідає сукупності умов, визначених п.4 постанови №153, а абз.4 п.4 цієї постанови встановлює імперативний обов`язок держави виплатити винагороду у повному обсязі особам, які не змогли відслужити шість місяців у бойових умовах через наявність захворювань або поранень, одержаних під час захисту Вітчизни. Невчинення відповідачем дій щодо нарахування та виплати винагороди під час проведення остаточного розрахунку позивач розцінює як протиправну бездіяльність. На підтвердження своєї позиції позивач посилається на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у справі №300/8569/25.

Ухвалою від 31.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та постановлено розглядати справу без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу надано право подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

17.08.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому військова частина НОМЕР_1 заперечила проти задоволення позову. Доводи відзиву зводяться до того, що абз.2 п.4 постанови №153 визначає сукупність умов, яким особа повинна відповідати одночасно, і однією з таких умов є проходження військової служби станом на дату набрання чинності цією постановою. Позивача звільнено в запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.01.2024 №13-РС, тому станом на 13.02.2025 він військовослужбовцем не був і понад рік військової служби не проходив. Відповідач зазначає, що абз.4 п.4 постанови №153 починається словами «військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту», а отже не формує нового, окремого кола отримувачів винагороди, а встановлює спеціальне правило щодо тривалості безпосередньої участі у бойових діях для осіб, які вже відповідають критеріям абз.2 цього пункту. Протилежне тлумачення, на переконання відповідача, означало б виключення зі змісту абз.2 п.4 постанови №153 словосполучення «проходять військову службу» та створення судом нової категорії отримувачів бюджетної виплати, яка Кабінетом Міністрів України не передбачена. Відповідач не заперечує факту проходження позивачем військової служби, його участі у бойових діях тривалістю 232 дні та наявності документів щодо отриманого поранення, проте вважає, що ці обставини самі по собі права на виплату не створюють. Крім того, відповідач зазначає, що звернення позивача розглянуто в межах компетенції, документи опрацьовано і надано мотивовану відповідь, тому бездіяльності військова частина не допустила, а предметом спору фактично є незгода позивача з правовою оцінкою обставин. Просив у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Львові, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 . Зареєстроване місце проживання позивача - АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади №2025/015736364 від 26.10.2025 та паспортом громадянина України серії НОМЕР_4 .

Позивачу видано військовий квиток серії НОМЕР_5 . Згідно із записом у п.9 цього документа 12.03.2022 на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 позивача призвано у Збройні Сили України ІНФОРМАЦІЯ_2 . Станом на дату призову позивачу виповнилося 23 повних роки, тобто його вік був меншим за 25 років.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 10.09.2022 №1212 солдат ОСОБА_1 перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 , прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період з 12.03.2022 згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 №10.

Позивач проходив військову службу на посаді кулеметника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 у військовому званні «солдат», тобто був особою рядового складу.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 02.02.2024 №1627/349 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, солдат ОСОБА_1 брав участь у таких заходах у періоди з 18.08.2022 по 12.11.2022, з 20.11.2022 по 07.12.2022, з 13.12.2022 по 26.12.2022, з 24.05.2023 по 19.06.2023 та з 29.06.2023 по 03.07.2023, перебуваючи у Донецькій області, м. Краматорськ, Лиманська МТГ, а також у період з 15.10.2023 по 31.01.2024, перебуваючи у Харківській області, Липецька СТГ. Довідку видано на підставі витягу з журналу бойових дій військової частини НОМЕР_2 та витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині. За твердженням позивача, сукупна тривалість його безпосередньої участі у бойових діях становить 232 дні. Відповідач цю обставину не заперечує і у відзиві наводить ту саму тривалість.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 , виданим 26.02.2024 військовою частиною НОМЕР_7 .

Наказами Головнокомандувача Збройних Сил України від 28.12.2022 №1976 та від 19.05.2023 №1086 позивача відзначено почесними нагрудними знаками «Сталевий хрест» і «Золотий хрест». Наказом Міністра оборони України від 15.08.2023 №1041 позивача нагороджено відзнакою Міністерства оборони України медаллю «За поранення» (легке).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.01.2024 №13-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підп.«г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, - у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи) п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Підставою видання цього наказу, серед іншого, зазначено рапорт солдата ОСОБА_1 .

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.02.2024 №32 постановлено вважати, що позивач справи та посаду здав, і направити його для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 ; з 01.02.2024 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України станом на 01.02.2024 становить календарна 01 рік 10 місяців 19 днів. Цим же наказом вирішено питання остаточного розрахунку з позивачем, зокрема щодо виплати щомісячної премії, надбавок, компенсації за невикористані щорічні основні відпустки, грошової допомоги на оздоровлення та одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби.

Відповідно до відмітки у п.VI військового квитка 05.02.2024 позивача взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.02.2026 №184/26/1731/ВТ, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів, позивачу встановлено третю (III) групу інвалідності; встановлення інвалідності безстроково - ні; дата повторного оцінювання повсякденного функціонування особи - 02.12.2026. У п.8 витягу причиною інвалідності зазначено загальне захворювання. У п.9 витягу відображено рішення щодо встановлення ступеня втрати професійної працездатності - так; дата, з якої визначено відсоток втрати професійної працездатності, - 16.01.2026; причиною втрати професійної працездатності зазначено поранення (контузію, травму, каліцтво), пов`язане із захистом Батьківщини, відсоток втрати професійної працездатності - 5%, встановлено з 16.08.2023. Рішення експертної команди прийнято 06.02.2026 за №184/26/1731/Р.

Згідно з повним витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-006249248 станом на 16.05.2026 відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, про наявність незнятої чи непогашеної судимості та відомості про розшук відсутні. Доказів притягнення позивача до адміністративної відповідальності за військові адміністративні правопорушення або до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни матеріали справи не містять.

23.05.2026 позивач засобами поштового зв`язку надіслав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт від 22.05.2026, в якому просив ініціювати збір і подання документів для здійснення виплати та виплатити йому одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн, передбачену постановою №153. Факт надсилання підтверджується описом вкладення та накладною АТ «Укрпошта» №R794930005017 від 23.05.2026. Указаний рапорт зареєстровано військовою частиною НОМЕР_1 за вх.№М-266 від 10.07.2026.

Листом від 24.06.2026 №1626/12962, наданим на адвокатський запит представника позивача від 18.06.2026 (вх.№14427 від 22.06.2026), командир військової частини НОМЕР_1 повідомив, що військовою частиною НОМЕР_1 опрацьовано документи солдата ОСОБА_1 для нарахування одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах, передбаченої постановою №153, і встановлено, що оскільки станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025) ОСОБА_1 не перебував на військовій службі, то він не належить до категорії осіб, визначених абз.2 п.4 постанови №153, яким виплачується зазначена винагорода.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 24 Конституції України гарантовано рівність конституційних прав і свобод громадян та їх рівність перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України; громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України воєнний стан неодноразово продовжувався і на дату розгляду цієї справи триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

За змістом ч.ч.1, 3 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII визначені види військової служби, зокрема строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також інші види. Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч.14 ст.2 Закону №2232-XII). Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Згідно з ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2 ст.9 Закону №2011-XII). Частиною 4 ст.9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

За змістом ч.1 ст.52 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова №153 опублікована в газеті «Урядовий кур`єр» 13.02.2025, а отже набрала чинності 13.02.2025.

Пунктом 2 постанови №153 затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу.

Пунктом 3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби. Координатором експериментального проекту є Міністерство оборони, а фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Абзацом 2 п.4 постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Абзацом 3 п.4 постанови №153 установлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Абзацом 4 п.4 постанови №153 установлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Абзацом 5 п.4 постанови №153 установлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

До постанови №153 вносилися зміни постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 №387, яка набрала чинності 08.04.2025, та постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, яка набрала чинності 07.08.2025. Цими змінами коло осіб, яким виплачується винагорода, було розширено. Наведені зміни не стосуються умови щодо проходження військової служби, встановленої абз.2 п.4 постанови №153, зміст якої в цій частині залишився незмінним, що узгоджується з текстом цієї норми, наведеним обома сторонами у заявах по суті справи.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що абз.2 п.4 постанови №153 визначає сукупність умов, яким особа має відповідати одночасно для набуття права на винагороду. Такими умовами є: належність особи до рядового, сержантського або старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення; прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років, що відбулися до набрання чинності постановою №153; проходження військової служби; безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою №153. Абзац 5 п.4 постанови №153 додатково визначає обставини, за наявності яких винагорода не виплачується.

Абзаци 3 і 4 п.4 постанови №153 самостійного кола отримувачів винагороди не утворюють. Обидві ці норми прямо адресовані «військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту», тобто особам, які вже відповідають усім умовам абз.2 п.4 постанови №153. Предметом регулювання абз.3 і 4 п.4 постанови №153 є лише одна з цих умов - тривалість безпосередньої участі у бойових діях. Абзац 3 передбачає пропорційну виплату для тих, хто брав участь у бойових діях менше шести місяців, а абз.4 - виплату у повному обсязі для тих, хто брав участь у бойових діях менше шести місяців саме у зв`язку з наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або у зв`язку з перебуванням і звільненням з полону. Решту умов, визначених абз.2 п.4 постанови №153, абз.3 і 4 цього пункту не скасовують і не змінюють.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач належить до осіб рядового складу Збройних Сил України, оскільки проходив військову службу у військовому званні «солдат» на посаді кулеметника стрілецького відділення. Позивача призвано на військову службу за призовом під час мобілізації 12.03.2022, тобто під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, і до набрання чинності постановою №153. На дату призову позивачу виповнилося 23 повних роки, тобто його вік був меншим за 25 років. Позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій у періоди, зазначені у довідці від 02.02.2024 №1627/349. Відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або до дисциплінарної відповідальності у справі відсутні, а тому підстав, визначених абз.5 п.4 постанови №153, для невиплати винагороди не встановлено.

Водночас, станом на дату набрання чинності постановою №153, тобто станом на 13.02.2025, позивач військову службу не проходив. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 25.01.2024 №13-РС позивача звільнено з військової служби у запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 01.02.2024 №32 його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 01.02.2024. З 05.02.2024 позивача взято на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_4 . Отже, на дату запровадження експериментального проекту позивач перебував у запасі понад один рік. Ці обставини позивачем не заперечуються і прямо викладені у позовній заяві.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що позивач не відповідає одній із обов`язкових умов, визначених абз.2 п.4 постанови №153, - умові щодо проходження військової служби. Невідповідність хоча б одній із умов, передбачених цією нормою, виключає набуття права на винагороду, незалежно від того, що решта умов позивачем дотримана.

Суд відхиляє посилання позивача на абз.4 п.4 постанови №153 як на самостійну підставу виплати. По-перше, ця норма адресована виключно військовослужбовцям, зазначеним в абз.2 п.4 постанови №153, а позивач до цієї категорії не належить з наведених вище підстав. По-друге, абз.4 п.4 постанови №153 регулює становище осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на 13.02.2025, і запроваджує для них виняток із правила про пропорційну виплату. Позивач же, за власним твердженням і за даними, які не заперечує відповідач, брав безпосередню участь у бойових діях 232 дні, що перевищує шість місяців. Отже, передбачена абз.4 п.4 постанови №153 умова щодо тривалості участі у бойових діях менше шести місяців у цій справі відсутня, а сама норма до спірних правовідносин не застосовується.

Суд відхиляє і доводи позивача про те, що абз.4 п.4 постанови №153 встановлює імперативний обов`язок держави виплатити винагороду у повному обсязі особам, які не змогли відслужити шість місяців у бойових умовах через наявність захворювань чи поранень, одержаних під час захисту Батьківщини. Такий обов`язок справді встановлений, проте лише щодо осіб, які відповідають умовам абз.2 п.4 постанови №153 і тривалість безпосередньої участі яких у бойових діях є меншою за шість місяців саме з наведених у цій нормі причин. Між обставинами, на які посилається позивач, і тривалістю його участі у бойових діях причинного зв`язку немає: тривалість такої участі шести місяців не лише досягла, а й перевищила.

Суд також враховує, що звільнення позивача з військової служби не було зумовлене станом його здоров`я. Підставою звільнення є підп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, тобто сімейні обставини, за яких військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу, а наказ про звільнення видано, зокрема, на підставі рапорту самого позивача. Висновку військово-лікарської комісії про непридатність позивача до військової служби матеріали справи не містять. Третю (III) групу інвалідності позивачу встановлено рішенням експертної команди від 06.02.2026, тобто через два роки після звільнення і через рік після набрання чинності постановою №153, причому причиною інвалідності у п.8 витягу від 06.02.2026 №184/26/1731/ВТ зазначено загальне захворювання. Із захистом Батьківщини у цьому витязі пов`язано поранення, яке стало причиною втрати професійної працездатності у розмірі 5%. За таких обставин припинення позивачем військової служби до 13.02.2025 не було наслідком обставин, що не залежали від його волі.

Доводи позивача про дискримінаційний характер обраного відповідачем тлумачення постанови №153 суд відхиляє. Постанова №153 запровадила експериментальний проект, метою якого, як це визначено в її назві, є підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби під час воєнного стану. Передбачена п.4 цієї постанови винагорода спрямована на осіб, які перебувають на військовій службі на дату запровадження проекту. Особи, які проходять військову службу станом на 13.02.2025, і особи, які припинили її раніше, перебувають у різному становищі, а тому встановлення для них різного обсягу прав саме по собі не є дискримінацією. Різниця у ставленні до осіб, які перебувають в істотно різних ситуаціях, не становить порушення ст.24 Конституції України.

Посилання позивача на принцип тлумачення нормативних актів на користь особи суд оцінює з урахуванням того, що цей принцип застосовується за наявності неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а виклала висновок, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. У цій справі підстав для застосування такого підходу немає, оскільки формулювання абз.2 п.4 постанови №153 щодо проходження військової служби є однозначним і не допускає множинного тлумачення. Принцип тлумачення на користь особи не дозволяє суду не застосовувати умову, прямо встановлену нормативно-правовим актом.

Суд відхиляє посилання позивача на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у справі №300/8569/25, оскільки рішення суду першої інстанції в іншій адміністративній справі не належить до джерел права, які суд зобов`язаний враховувати у розумінні ч.5 ст.242 КАС України.

Висновків Верховного Суду щодо застосування п.4 постанови №153 у подібних правовідносинах станом на дату розгляду цієї справи судом не встановлено.

Щодо позовної вимоги про визнання бездіяльності відповідача протиправною суд зазначає таке. Протиправною є бездіяльність суб`єкта владних повноважень, який не вчинив дій, що їх він зобов`язаний був вчинити згідно із законом. Оскільки позивач не набув права на одноразову грошову винагороду, передбачену п.4 постанови №153, то обов`язку нарахувати та виплатити таку винагороду у відповідача не виникло. Крім того, матеріали справи свідчать, що звернення позивача відповідач розглянув: документи позивача було опрацьовано, а листом від 24.06.2026 №1626/12962 надано відповідь із зазначенням правової підстави, яка, на думку військової частини, перешкоджає призначенню виплати. За таких обставин підстав для висновку про протиправну бездіяльність відповідача немає.

Суд також враховує, що військова частина як суб`єкт владних повноважень зобов`язана діяти у межах, визначених ч.2 ст.19 Конституції України, і не наділена повноваженнями самостійно розширювати встановлене Кабінетом Міністрів України коло осіб, яким виплачується винагорода за рахунок коштів державного бюджету.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Суд враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішенням у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява №4909/04, п.58), рішення судів та інших органів вирішення спорів мають бути належним чином умотивовані; водночас обов`язок наводити підстави для рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони (п.41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно зі ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, а доказів понесення позивачем судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати в силу приписів ст.139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.