Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №380/9747/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 рокусправа № 380/9747/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Львівській області, які полягають у не зарахуванні до спеціального стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років та, відповідно, на виплату грошової допомоги, що передбачена п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наступних періодів:

з 02 вересня 1985 по 25.08.1986 рік на посаді санітарки операційного відділення при Київському науково-дослідному рентгено-радіологічному та онкологічному інституті;

з 01.09.1986 по 01.07.1993 рік період навчання в Національному медичному університеті імені акад. О.О. Богомольця;

з 17.08.1993 по 01.10.1996 рік на посаді лікаря-інтерна в Дитячому територіальному медичному об`єднанні Дніпровського району м. Києва;

з 01.10.1996 по 01.08.1998 рік на посаді лікаря-офтальмолога в поліклініці № 2 Дніпровського району міста Києва;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Львівській області зарахувати до спеціального стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років та, відповідно, на виплату грошової допомоги, що передбачена п. 7- 1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наступних періодів:

з 02 вересня 1985 по 25.08.1986 рік на посаді санітарки операційного відділення при Київському науково-дослідному рентгено-радіологічному та онкологічному інституті;

з 01.09.1986 по 01.07.1993 рік період навчання в Національному медичному університеті імені акад. О.О. Богомольця;

з 17.08.1993 по 01.10.1996 рік на посаді лікаря-інтерна в Дитячому територіальному медичному об`єднанні Дніпровського району м. Києва;

з 01.10.1996 по 01.08.1998 рік на посаді лікаря-офтальмолога в поліклініці № 2 Дніпровського району міста Києва;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в Львівській області які полягають у не призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій, що передбачена п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій, що передбачена п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивачка в обґрунтування позовних вимог вказала, що звернулася до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком та грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначенння. Однак, відповідачем прийнято рішення про відмову у проведенні перерахунку. Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними, тому звернулася до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 18.05.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив, у якому проти позову заперечив. Вказав, що грошова допомога виплачується особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів “е”- “ж” статті 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, і мають страховий стаж 30 років. Відповідач повідомив, що страховий стаж позивачки на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, складає 27 років 06 місяців 06 днів. Щодо спірних періодів не зарахованого стажу зазначив, що посада санітарки операційного відділення не передбачена Переліком № 909 та не відноситься до середнього медичного персоналу, отже, не підлягає до зарахування до вислуги років. Так само не підлягає до зарахування до вислуги років навчання у медичному університеті, оскільки таке Переліком № 909 не передбачено. Відповідач вказав, що для зарахування періодів, що дають право на призначення пенсії за вислугу років (як працівник охорони здоров`я), з 18 .08.1993 по 01.10.1996 на посаді лікаря інтерна та з 02.10.1996 по 31.07.1998 на посаді лікаря–офтальмолога, необхідно надати документи (довідку) про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та форму власності лікувального закладу. Просив відмовити у задоволенні позову.

Позивачка на адресу суду подала відповідь на відзив, у якій виклала свої заперечення, щодо доводів відповідача.

Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком та грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення.

За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області та прийнято рішення № 262940025034 від 20.04.2026 про відмову у проведенні перерахунку, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

Позивачка вважає протиправними дії відповідача, щодо не зарахування до стажу спірних періодів роботи, тому звернулась до суду із цим позовом.

Позивач не погоджується із такими діями відповідача, тому звернувся до суду із цим позовом.

Суд при вирішенні спору по суті керується таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Разом із цим, статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) передбачено призначення трудових пенсій: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).

Згідно з Переліком №909 до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, установах з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби та територіальних органах Держсанепідслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), діагностичних центрах.

Відповідно до примітки 3 Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років пенсії за вислугу років, відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Постановою Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок №1191).

Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років".

Грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію (п.5 Порядку №1191).

Правову позицію щодо права особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій висловив Верховний Суд у справі № 234/13835/17 від 13 березня 2018 року в якій зазначив, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу (від 25 до 30 років) роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-ІV будь-якого іншого виду пенсії.

Правова позиція аналогічного змісту викладена Верховним Судом у постановах від 02.03.2020 у справі № 175/4086/16-а, від 28.04.2020 у справі № 678/941/17, від 12.03.2019 у справі № 127/9277/17 та іншим.

Отже, визначальними для виплати особі грошової допомоги є такі умови:

1) наявність пенсійного віку, передбачений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

2) праця в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

3) страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення";

3) неотримання до звернення за вказаною грошовою допомогою будь-якої пенсії.

Відповідно до статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною 1 статті 48 Кодексу законів про працю України передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , позивачка у спірні періоди працювала:

- з 02.09.1985 зарахована на посаду санітарки операційного відділення; (п. 4, а.с. 28)

- 25.08.1986 - звільнена з займаної посади по власному бажанню у зв`язку з вступом в Київський медичний інститут; (п. 5 а.с. 28)

- з 01.09.1986 - зарахована студенткою 1-го курсу педіатричного факультету; (п. 8 а.с. 30)

- 01.07.1993 відрахована з числа студентів у зв`язку з закінченням навчання; (п. 9 а.с. 30)

- з 18.08.1993 - зарахована на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю дитяча офтальмологія; (п. 10 а.с. 31)

- 01.10.1996 - переведена на посаду лікаря-офтальмолога в поліклініку № 2 після закінчення інтернатури; (п. 11 а.с. 31);

- 01.08.1998 - звільнена з роботи за власним бажанням. (п. 13 а.с. 33)

Як встановив суд, за результатом розгляду заяви позивачки, відповідачем прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного стажу.

Щодо не зарахування до спеціального стажу періоду роботи позивачки на посаді санітарки, з 02.09.1985 року по 25.08.1986 рік, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» від 04.11.1993 № 909 (далі Перелік № 909) затверджено вичерпний перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Розділом 2 "Охорона здоров`я" Переліку № 909 визначено такі посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) та заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.

Відповідно до приміток 1-1, 2 Переліку № 909 лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі "1. Освіта", відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років. Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Як слідує із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивачка в період з 02.09.1985 року по 25.08.1986 рік працювала на посаді санітарки.

Відповідач не оспорює той факт, що Київський науково-дослідний рентгено-радіологічний та онкологічний інститут відноситься до закладів і установ, визначених Переліком № 909.

Зокрема, в оскаржуваному рішенні відповідачем підстави не зарахування цього періоду роботи не зазначені.

Водночас, суд зауважує, що у Переліку № 909 (розділ 2) відсутня така посада як молодший медичний персонал.

Право на набуття пенсії за вислугу років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, пов`язане не тільки з місцем роботи - закладом охорони здоров`я, а й з посадою, яку обіймає працівник, - лікарі та середній медичний персонал.

Відповідно до частини 1 розділу 2 "Охорона здоров`я" Переліку № 909 право виходу на пенсію за вислугу років мають, зокрема, лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

До посад середнього медичного персоналу (молодших спеціалістів з медичною освітою) належать посади медичних працівників, робота на яких вимагає від фахівця спеціальної медичної освіти.

Згідно із Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 29.03.2002 за № 117, професії дезінфектора, молодшої медичної сестри з догляду за хворими, молодшої медичної сестри (санітарки-прибиральниці, санітарки-буфетниці тощо) належать до категорії робітників.

Наказом Міністерства економіки України від 25.10.2021 за № 810 затверджено Зміни №10 до національного класифікатора ДК 003:2010, згідно якого посада санітарки є спорідненою (однотипною) професійною назвою роботи до посади молодшої медичної сестри.

Враховуючи те, що посада санітарки не належить до середнього медичного персоналу, а до молодшого медичного персоналу, який не передбачений Переліку № 909, то стаж набутий позивачкою за вказаною професією не може бути врахований, як такий що дає право на пенсію за вислугу років.

Водночас, Перелік № 909 містить примітку 3, якою визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Суд зазначає, що до 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР "Про державні пенсії", статтею 58 якого визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.

На виконання статті 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 за № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров`я.

Відповідно до додатку до постанови Ради Міністрів СРСР № 1397, а саме розділом ІІ "Лікарі та інші медичні працівники" визначено, що право на призначення пільгової пенсії за вислугу років, також мають наступні працівники: лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери, помічники лікарів, акушери, масажисти, лаборанти і медичні сестри - всі, незалежно від найменування посад, та дезінфекційні інструктори.

Отже, з аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що період роботи на посаді санітарки до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров`я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Таким чином, враховуючи на те, що позивачка працювала на посаді санітарки з 02.09.1985 року по 25.08.1986 рік, то на неї розповсюджуються положення постанови Ради Міністрів СРСР № 1397 від 17.12.1959 за № 1397, щодо пільгового обчислення стажу.

Тому, суд вважає, що позивачка має право на зарахування цього періоду роботи на посаді санітарки до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Щодо зарахування до спеціального стажу періоду навчання з 01.09.1986 по 01.07.1993 в Національному медичному університеті імені академіка О.О. Богомольця суд зазначає таке.

Згідно пункту 8 Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Тобто, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, зокрема, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.

Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», передбачено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.

В силу вимог пункту «д» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту», час навчання у професійно-технічному навчальному закладі зараховується до трудового стажу учня, слухача, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна Форма РС-право (а.с. 95), з якої слідує що до стажу позивачки зараховано періоди навчання у навчальних закладах, зокрема, період з 01.09.1986 по 10.05.1989, та з 01.09.1989 по 23.06.1993.

У період з 10 травня 1989 року по 01 вересня 1989 року позивачці надана академічна відпустка по догляду за дитиною, що підтверджується копією архівної довідки Вих. № 120/23-290 від 25.11.2025 (а.с. 25).

Згідно копії диплому серії НОМЕР_2 Рішенням державної екзаменаційної комісії від 23 червня 1993 року позивачці присвоєно кваліфікацію спеціаліста лікаря-педіатра.

Позивачка просить суд зобов`язати відповідача зарахувати періоди навчання з 01.09.1986 по 01.07.1993. Проте, оскільки суд встановив, що спірні періоди зараховано до стажу позивачки, тому у задоволенні цієї частини позовних вимог слід відмовити.

Щодо зарахування до спеціального стажу періоди роботи на посаді лікаря-інтерна та лікаря-офтальмолога, суд зазначає таке.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну з дня прийому на роботу.

До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою записи про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з пунктом 2.5 цієї Інструкції в разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення, інші виправлення, виправлення виконується власником того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Таким чином, обов`язок щодо заповнення трудової книжки, внесення виправлення до трудової книжки вказаною Інструкцією покладався на адміністрацію підприємства, а не на працівника.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 у справі № 159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування факту роботи позивачки у спірні періоди.

У трудовій книжці наявний відтиск печатки підприємства та підпис уповноваженої особи, якою внесено записи № 10-13 до трудової книжки, зокрема, записи трудової книжки позивачки не містять виправлень та є логічними.

Згідно Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.09.1996 № 291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.12.1996 за № 696/1721, та чинним до 21.06.2021 (далі наказ МОЗ № 291), основним завданням інтернатури є підвищення рівня практичної підготовки випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, їх професійної готовності до самостійної лікарської (провізорської) діяльності.

Відповідно до підпунктів 3.2.1, 3.5.1 та пункту 5.4 наказу МОЗ № 291 тривалість навчання в інтернатурі 1-2 роки.

Бази стажування лікарів (провізорів)-інтернів - це базові установи та заклади охорони здоров`я. Це можуть бути обласні, міські і центральні районні лікарні, міські та обласні дитячі лікарні, пологові будинки, диспансери, лікарні, підпорядковані іншим відомствам, клініки науково-дослідних інститутів, діагностичні центри, бюро судово-медичної експертизи, установи і заклади санітарно-епідеміологічної служби, аптечні заклади тощо, що мають у своєму складі структурні підрозділи, підготовка в яких 20 передбачена навчальним планом та програмою інтернатури з відповідної спеціальності.

Практична частина контролю знань лікарями (провізорами)-інтернами окремих профілів здійснюється шляхом участі лікарів (провізорів)-інтернів в операціях, прийнятті пологів, клінічних, інструментальних, санітарно-епідеміологічних обстеженнях, виробничих процесах тощо, у присутності викладача.

Згідно частини 7 статті 18 Закону України «Про освіту» післядипломна освіта у сфері охорони здоров`я також включає інтернатуру.

Інтернатура проводиться в університетах, академіях, інститутах, наукових установах, закладах охорони здоров`я, визнаних центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я як бази інтернатури, і є обов`язковою формою первинної спеціалізації осіб за лікарськими та провізорськими спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря-спеціаліста або провізора-спеціаліста.

Пунктом 36 розділу ІІІ («Лікарі-спеціалісти») Переліку лікарських посад у закладах охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 № 385 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 06.05.2021 № 884), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 за № 893/7181, передбачено посаду «Лікар-інтерн».

Згідно статті 33 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичну допомогу надають відповідно до медичних показань професійно підготовлені медпрацівники, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров`я.

Своєю чергою, відповідно до підпункту 5 пункту 1 розділу ІІІ Положення про інтернатуру, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 22.06.2021 № 1254, бази стажування лікарів-інтернів повинні мати можливість надати лікарям-інтернам робочі місця та обсяг роботи відповідно до вимог навчальних планів та програм інтернатури з певної спеціальності.

Оскільки трудові правовідносини позивачки у спірні періоди складалися з приводу її роботи на посаді лікаря-інтерна, то на позивачку та роботодавця розповсюджувались приписи статті 21 Кодексу законів про працю України, згідно з якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З огляду на викладене, відповідно до законодавства лікар-інтерн - це посада працівника сфери охорони здоров`я, з яким обов`язково укладають трудовий договір і визначають заробітну плату, порядок її виплати. Оплата праці лікаря-інтерна обов`язок роботодавця, тобто закладу охорони здоров`я.

Зарплату лікарі-інтерни отримують за програмою медичних гарантій відповідно до Порядку реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення, щорічно затверджуваних відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

Як встановив суд, робота позивачки в спірні періоди посаді лікаря-інтерна та лікаря-офтальмолога підтверджується записами в трудовій книжці (а.с. 31,33).

Таким чином, відповідач протиправно не зарахував ці спірні періоди до стажу позивачки, для визначення права на призначення грошової допомоги.

Щодо покликань відповідача про те, що для зарахування періодів, що дають право на призначення пенсії за вислугу років (як працівник охорони здоров`я), з 18.08.1993 по 01.10.1996 на посаді лікаря інтерна та з 02.10.1996 по 31.07.1998 на посаді лікаря–офтальмолога, необхідно надати документи (довідку) про перебування у відпустках без збереження заробітної плати та форму власності лікувального закладу суд зазначає таке.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, спірні періоди роботи позивачки належним чином зафіксовані в її трудовій книжці.

Усі записи про прийняття на роботу до медичних закладів, переведення та звільнення виконані у повній відповідності до вимог Інструкції № 58, містять покликання на відповідні накази керівників установ, завірені належними підписами уповноважених осіб та скріплені мокрими печатками роботодавців. Жодних виправлень, підчисток, неузгодженостей чи інших дефектів, які б ставили під сумнів факт роботи позивачки на зазначених посадах у ці періоди, записи трудової книжки не містять, відповідачем такі обставини під час судового розгляду не заявлено.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до приписів статті 62 Закону № 1788-XII та пункту 1 Порядку № 637, саме трудова книжка є основним і визначальним доказом трудової діяльності та стажу роботи працівника.

Зі змісту пункту 3 Порядку № 637 слідує, що обов`язок надання інших (уточнюючих або додаткових) документів, зокрема довідок вищих або середніх навчальних закладів, архівних виписок чи наказів, виникає виключно у двох випадках: за повної відсутності трудової книжки або за відсутності в ній необхідних записів чи наявності в них явних неточностей.

Суд вважає безпідставними аргументи відповідача, щодо необхідності перевірки наявності або відсутності відпусток без збереження заробітної плати.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58, відомості про надання працівникові будь-яких видів відпусток (як щорічних, так і безоплатних) не підлягають внесенню до трудової книжки, оскільки це не передбачено вичерпним переліком кадрових записів. Ведення обліку внутрішнього режиму роботи, використання робочого часу та фіксація надання відпусток є виключним обов`язком кадрових служб та керівництва роботодавця, а не самого працівника.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління ПФУ 25.11.2005 за № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з п.4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Водночас, матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачці допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до страхового стажу. Відповідач, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу відповідного періоду роботи позивачки, будь-яких додаткових документів від неї не вимагав, жодних дій для їх отримання не вчиняв.

Враховуючи наведене, оскільки, відповідач визнає наявність у позивачки спеціального трудового стажу у розмірі 27 років 06 місяців 06 днів, а також, враховуючи необхідність зарахування до спеціального страхового стажу позивачки періодів роботи з 02.09.1985 по 25.08.2026 (11 місяців 23 дні), з 18.08.1993 по 01.10.1996 (3 роки 1 місяць 13 днів) та з 01.10.1996 по 01.08.1998 (1 рік 9 місяців 30 днів), суд зазначає, що спеціальний трудовий стаж позивачки перевищує 30 років.

Матеріали справи свідчать, що позивачка з урахуванням спірного періоду працювала на посадах, які дають право на призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 7-1 Розділу ХV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачці у призначенні грошової допомоги, передбаченої п.7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" діяв протиправно, а тому рішення № 262940025034 від 20.04.2026 підлягає скасуванню.

Водночас належним, повним і ефективним способом захисту і відновлення порушених прав, свобод та інтересів позивачки у спірних правовідносинах є визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 262940025034 від 20.04.2026 про відмову у проведенні позивачці перерахунку пенсії та не зарахуванні до спеціального стажу періоди роботи з 02 вересня 1985 по 25.08.1986 рік на посаді санітарки операційного відділення при Київському науково-дослідному рентгено-радіологічному та онкологічному інституті; з 18.08.1993 по 01.10.1996 рік на посаді лікаря-інтерна в Дитячому територіальному медичному об`єднанні Дніпровського району м. Києва; з 01.10.1996 по 01.08.1998 рік на посаді лікаря-офтальмолога в поліклініці № 2 Дніпровського району міста Києва; зобов`язання відповідача зарахувати до страхового (трудового) стажу позивачки, що дає право на призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно з п. 7.1 Прикінцевих положень Закону № 1058, періоди роботи з 02 вересня 1985 по 25.08.1986 рік на посаді санітарки операційного відділення при Київському науково-дослідному рентгено-радіологічному та онкологічному інституті; з 18.08.1993 по 01.10.1996 рік на посаді лікаря-інтерна в Дитячому територіальному медичному об`єднанні Дніпровського району м. Києва; з 01.10.1996 по 01.08.1998 рік на посаді лікаря-офтальмолога в поліклініці № 2 Дніпровського району міста Києва; та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки слід стягнути сплачений при зверненні до суду із цим позовом судовий збір в розмірі 1311,20 грн.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 256, 293, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 262940025034 від 20.04.2026 про відмову в проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії та не зарахуванні до спеціального стажу періоди роботи з 02 вересня 1985 по 25.08.1986 рік на посаді санітарки операційного відділення при Київському науково-дослідному рентгено-радіологічному та онкологічному інституті; з 18.08.1993 по 01.10.1996 рік на посаді лікаря-інтерна в Дитячому територіальному медичному об`єднанні Дніпровського району м. Києва; з 01.10.1996 по 01.08.1998 рік на посаді лікаря-офтальмолога в поліклініці № 2 Дніпровського району міста Києва.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового (трудового) стажу ОСОБА_1 , що дає право на призначення грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій згідно з п. 7.1 Прикінцевих положень Закону № 1058, періоди роботи з 02 вересня 1985 по 25.08.1986 рік на посаді санітарки операційного відділення при Київському науково-дослідному рентгено-радіологічному та онкологічному інституті; з 18.08.1993 по 01.10.1996 рік на посаді лікаря-інтерна в Дитячому територіальному медичному об`єднанні Дніпровського району м. Києва; з 01.10.1996 по 01.08.1998 рік на посаді лікаря-офтальмолога в поліклініці № 2 Дніпровського району міста Києва.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

5. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885).

Суддя Р.П. Качур