Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №380/13326/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 рокусправа № 380/13326/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 , викладене у листі №4/2498 від 18 травня 2026 року, про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (з урахуванням змін, внесених Постановою КМУ №942 від 30.07.2025).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 09.04.2021 по 31.08.2023 проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України (військова частина НОМЕР_2 ). 01 вересня 2023 року під час дії правового режиму воєнного стану у віці 21 року позивач добровільно уклав контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу, службу за яким проходив у військовій частині НОМЕР_2 , а з 14.04.2025 - у складі Військової частини НОМЕР_1 . За час служби позивач брав безпосередню участь у бойових діях у періоди з 14.04.2025 по 21.09.2025 та з 10.10.2025 по 09.12.2025 загальною тривалістю 222 дні, що перевищує передбачений нормами Постанови № 153 шестимісячний строк.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 21.11.2025 № 239-РС позивача звільнено з військової служби у запас (за сімейними обставинами - необхідність опіки над особою, визнаною судом недієздатною), а з 10 грудня 2025 року згідно з наказом № 359 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.

14 квітня 2026 року позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою про виплату одноразової винагороди за тривалість служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн за Постановою № 153. Втім, листом від 18.05.2026 № 4/2498 відповідач відмовив у виплаті з мотивів того, що позивач був зарахований до списків Військової частини НОМЕР_1 лише 14.04.2025, тобто після набрання чинності Постановою № 153, та запропонував звернутися до попереднього місця служби - військової частини НОМЕР_2 . Позивач вважає таку відмову протиправною, надмірно формальною та заснованою на хибному тлумаченні норм права, оскільки право на виплату пов`язане саме з виконанням завдань у бойових умовах, а необхідний шестимісячний строк бойової участі позивач виконав безпосередньо під час служби у Військовій частині НОМЕР_1 , яка зобов`язана була провести з ним повний фінансовий розрахунок при звільненні.

Ухвалою суду від 30 червня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

07 липня 2026 представник Військової частини НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Заперечення мотивовані тим, що позивач уклав контракт 01.09.2023 у військовій частині НОМЕР_2 , а до списків Військової частини НОМЕР_1 прибув лише 14.04.2025, тобто після набрання чинності Постановою № 153 від 11.02.2025. Відповідач зазначає, що за відомчими розпорядженнями вищого командування (Розпорядження КСВ від 25.02.2025 № 116/14/17191 та Розпорядження ОК “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 13.03.2025 № 7) питання нарахування винагороди повинна ініціювати саме частина, де укладався контракт (в/ч НОМЕР_2 ), яка має надіслати відповідні запити для з`ясування фактів притягнення до відповідальності, поранень та перевірки наказів. Також відповідач вказав, що військова частина самостійно виплату не призначає без проходження процедури внутрішнього контролю та погодження вищим штабом.

09 липня 2026 року представник позивача подала відповідь на відзив, де підкреслила, що Постанова № 153 не покладає на звільненого військовослужбовця обов`язку звертатися виключно до військової частини первинного укладення контракту. Оскільки юридичний факт набуття права на винагороду (досягнення понад 6 місяців безпосередньої участі у бойових діях) настав саме під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 , саме ця частина була зобов`язана сформувати пакет документів та провести належний розрахунок.

Дослідивши письмові докази, всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Буськ Львівської області, що документально підтверджується паспортом громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_3 та карткою платника податків з реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

У період з 09 квітня 2021 року по 31 серпня 2023 року ОСОБА_1 проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України у військовій частині НОМЕР_2 , про що свідчать записи у його військовому квитку серії НОМЕР_5 .

01 вересня 2023 року під час дії правового режиму воєнного стану між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 та старшим солдатом ОСОБА_1 (якому на момент підписання виповнився 21 рік) укладено строковий Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу на період до оголошення демобілізації на підставі пункту 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Наказом командира військової частини НОМЕР_6 (по особовому складу) від 31 березня 2025 року № 287-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 призначено на посаду сержанта резерву 29 запасної роти управління Військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 квітня 2025 року № 111 ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з військової частини НОМЕР_7 військової частини НОМЕР_8 , з 14 квітня 2025 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення та зараховано до складу сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, які залучаються та беруть безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій.

Під час проходження військової служби у складі Військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення у такі періоди:

з 14 квітня 2025 року по 21 вересня 2025 року (підстава: накази командира в/ч НОМЕР_1 від 14.04.2025 № 111 та від 21.09.2025 № 277) - 161 день;

з 10 жовтня 2025 року по 09 грудня 2025 року (підстава: наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 10.10.2025 № 298) - 61 день.

Загальний сукупний строк безпосередньої участі ОСОБА_1 у заходах із забезпечення оборони України та веденні бойових дій склав 222 (двісті двадцять два) дні, що підтверджується довідкою командира Військової частини НОМЕР_1 за формою 12 від 09 грудня 2025 року № 6771.

Позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій на підставі пункту 19 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_9 , виданим 23 червня 2025 року. Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи Міністерства внутрішніх справ України позивач до кримінальної відповідальності не притягався, судимості не має.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21 листопада 2025 року № 239-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту “г” пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10 грудня 2025 року № 359 молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем управління частини, з 10 грудня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Календарна вислуга позивача у Збройних Силах України склала 04 роки 03 місяці 24 дні.

14 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою про нарахування та виплату йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153.

Листом від 18 травня 2026 року № 4/2498 за підписом ТВО заступника командира Військової частини НОМЕР_1 позивачу відмовлено у задоволенні заяви. Відповідач мотивував відмову тим, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач не набув підстав для виплати винагороди, оскільки був зарахований до списків частини 14 квітня 2025 року, тобто після набрання чинності Постановою № 153 від 11.02.2025, у зв`язку з чим запропоновано звернутися до попереднього місця служби - військової частини НОМЕР_2 .

Незгода позивача із зазначеною відмовою суб`єкта владних повноважень стала підставою для звернення до суду з позовом.

Надаючи повну, всебічну та ґрунтовну правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із таких засад нормативно-правового регулювання:

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частинами першою та другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Принцип рівності виключає будь-яку необґрунтовану або формальну дискримінацію військовослужбовців, які в однакових бойових умовах виконували конституційний обов`язок із захисту суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження військової служби визначаються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян на військову службу або прийняття громадян на військову службу за контрактом. Приписами пункту 2 частини дев`ятої статті 23 вказаного Закону встановлено особливості проходження військової служби за контрактом у період дії воєнного стану (настання особливого періоду).

Спеціальним законодавчим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та встановлює структуру їх грошового забезпечення, є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою статті 9 вказаного Закону визначено структуру грошового забезпечення, до якого, поряд із посадовим окладом, окладом за військовим званням та щомісячними виплатами, входять одноразові додаткові види грошового забезпечення. За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України кваліфікованим особовим складом, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

З метою реалізації зазначених законодавчих гарантій, спрямованих на стимулювання та посилення мотивації молодих громадян України до проходження військової служби на передових рубіжах захисту держави під час повномасштабного вторгнення, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі - Постанова № 153) та затвердив Порядок реалізації відповідного експериментального проекту.

Підпунктом 1 пункту 3 Постанови № 153 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2025 року № 387) установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 (в редакції постанов Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2025 року № 387 та від 30 липня 2025 року № 942) імперативно встановлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 року № 942 пункт 4 Постанови № 153 доповнено прямим нормативним приписом такого змісту: виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу.

Абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 чітко визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких винагорода не підлягає виплаті, а саме: військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту, у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Системний аналіз вищенаведених приписів пункту 4 Постанови № 153 у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 грн прямо обумовлене одночасним виконанням таких умов:

Належність особи до посад рядового, сержантського чи старшинського складу Збройних Сил України чи інших військових формувань;

Прийняття на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу, при перебуванні особи у віці до 25 років (особі на день укладення контракту не виповнилося повних 25 років);

Проходження військової служби та фактична наявність підтвердженої безпосередньої участі у бойових діях у районах їх ведення строком не менше шести місяців за сукупністю;

Відсутність факту притягнення особи до кримінальної відповідальності, двох чи більше разів до адміністративної відповідальності за військові правопорушення або наявності незнятих дисциплінарних стягнень, строк дії яких не закінчився.

Як встановлено судом під час розгляду справи, ОСОБА_1 , проходячи строкову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , 01 вересня 2023 року під час дії воєнного стану добровільно уклав контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу, маючи на дату підписання контракту повний 21 рік (тобто перебував у віці до 25 років).

Проходячи службу за контрактом, позивач брав безпосередню участь у бойових діях у складі Військової частини НОМЕР_1 загальною тривалістю 222 дні, що перевищує встановлені Постановою № 153 шість місяців, а також до кримінальної відповідальності не притягався і судимості не має.

Єдиною підставою для відмови Військової частини НОМЕР_1 у виплаті позивачу одноразової грошової винагороди слугувало твердження відповідача про те, що позивач був зарахований до списків саме Військової частини НОМЕР_1 лише 14 квітня 2025 року (тобто після набрання чинності Постановою № 153 від 11.02.2025), у зв`язку з чим відповідач вважає, що право на виплату за цією частиною не виникло, а звертатися позивачу належить до військової частини НОМЕР_2 .

Суд визнає правову позицію відповідача безпідставною, необґрунтованою та заснованою на надмірно формалізованому тлумаченні норм матеріального права з огляду на такі мотиви.

Зміст постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 не містить жодної імперативної вимоги чи застереження про те, що військовослужбовець повинен безперервно і незмінно проходити військову службу в одній і тій самій військовій частині протягом усього періоду служби, або що до списків особового складу саме цієї частини він мав бути зарахований неодмінно до моменту набрання чинності експериментальним проектом. Збройні Сили України функціонують як єдиний, неподільний та цілісний військовий організм держави, а проходження особою публічної військової служби носить безперервний характер. Службові переміщення військовослужбовця між різними військовими частинами та з`єднаннями на підставі обов`язкових наказів органів військового управління зумовлені оперативною необхідністю ведення бойових дій та виконанням загальнодержавних оборонних завдань. Такі службові ротації за своєю правовою суттю за жодних обставин не можуть бути легітимною перешкодою для реалізації встановлених державою гарантій соціально-економічного захисту або слугувати приводом для позбавлення належних військовослужбовцю додаткових видів грошового забезпечення.

Правова природа одноразової грошової винагороди, запровадженої Постановою № 153, визначається державною соціальною спрямованістю на мотивацію, заохочення та матеріальне стимулювання військовослужбовців саме за тривалість виконання завдань у бойових умовах безпосереднього зіткнення з противником, а не за формальне перебування у штатному розписі конкретного пункту постійної дислокації військової частини.

З досліджених судом письмових матеріалів справи встановлено, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 позивач безпосередньої участі у бойових діях не брав, відтак і право на винагороду в той період у нього виникнути не могло. Безпосередня участь ОСОБА_1 у бойових діях на передовій лінії оборони розпочалася, здійснювалася та була завершена саме у складі Військової частини НОМЕР_1 , де сукупна тривалість бойового стажу позивача склала 222 дні, тобто істотно перевищила законодавчо встановлений шестимісячний ценз.

Відтак, саме під час проходження військової служби у складі Військової частини НОМЕР_1 настав той юридичний факт, з яким норми матеріального права пов`язують остаточне набуття особою права на отримання одноразової винагороди у розмірі 1000000 гривень.

Військова частина НОМЕР_1 є останнім місцем проходження військової служби позивача перед його звільненням. Саме наказами командувача та командира цієї частини ОСОБА_1 було звільнено у запас та з 10 грудня 2025 року виключено зі списків особового складу й усіх видів забезпечення. Відповідно до базових засад військового законодавства повний розрахунок за всіма видами належного грошового забезпечення, включно з одноразовими його видами, покладається саме на ту військову частину, з якої військовослужбовець безпосередньо виключається зі списків особового складу.

Той факт, що позивач звертався із заявою вже після виключення зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням у запас на підставі підпункту “г” пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII, не позбавляє його законного права на отримання належного фінансового забезпечення, оскільки всі необхідні критерії суб`єкта, віку, способу укладення контракту та тривалості перебування на передовій позивач виконав безпосередньо під час проходження дійсної служби.

Суд відхиляє заперечення відповідача щодо наявності розпоряджень тимчасово виконуючого обов`язки Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 25.02.2025 № 116/14/17191 та Командувача військ ОК “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” від 13.03.2025 № 7. Вказані розпорядчі акти носять внутрішньовідомчий характер і визначають виключно технологічний алгоритм службової взаємодії органів військового управління - надсилання взаємних запитів між підрозділами, витребування довідок з попередніх місць служби, складання списків та оформлення аркушів погодження посадовими особами штабів.

Жодне внутрішнє розпорядження вищого штабу не має сили нормативно-правового акта, який міг би обмежувати дію постанови Уряду чи перекладати службові обов`язки командування щодо міжвідомчого запитування документів на звільненого військовослужбовця. Спроба відповідача самоусунутися від реалізації встановленого законом механізму та скерувати колишнього військовослужбовця до іншої частини, у якій той взагалі не мав днів безпосередньої участі в бойових діях, свідчить про штучне перекладання управлінських обов`язків на сторону позивача.

Позиція відповідача порушує фундаментальний конституційний принцип рівності громадян перед законом, закріплений у статті 24 Конституції України, а також вимоги принципу юридичної визначеності як невіддільної складової верховенства права.

Військовослужбовець, який добросовісно виконував бойові розпорядження в умовах крайньої небезпеки для життя протягом понад 7 місяців у складі бойової бригади, не може бути позбавлений гарантованої державою мотиваційної виплати лише через те, що наказ про його зарахування до списків частини відбувся на кілька місяців пізніше від дати ухвалення Урядом відповідної постанови.

Відмова Військової частини НОМЕР_1 , оформлена листом від 18 травня 2026 року № 4/2498, ґрунтується на хибних висновках, свідчить про недотримання принципу обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановлених частиною другою статті 2 КАС України, а тому є протиправною та підлягає скасуванню.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 безпосередньо нарахувати та виплатити ОСОБА_1 фіксовану одноразову винагороду в сумі 1 000 000 гривень, суд виходить із встановленого порядку виплати грошового забезпечення.

Постановою № 153 та затвердженим нею Порядком реалізації експериментального проекту передбачено обов`язкову процедуру документальної перевірки обставин проходження служби військовослужбовцем перед прийняттям наказу про виплату. Зокрема, абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153 закріплено імперативні обмеження, за наявності яких винагорода не призначається (притягнення особи до кримінальної відповідальності, двох чи більше випадків притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або накладення дисциплінарних стягнень, строк дії яких не закінчився). Окрім того, здійсненню фактичної виплати передує формування особової справи та матеріалів внутрішнього фінансового контролю на рівні органу військового управління і командування оперативного командування.

Військова частина НОМЕР_1 надала позивачу відмову виключно з мотивів дати його зарахування до списків частини, орган військового управління взагалі не досліджував службову документацію ОСОБА_1 по суті, не надсилав передбачених регламентом запитів, не здійснював розрахунку та не перевіряв наявності чи відсутності обмежувальних обставин за всіма періодами служби.

Суд адміністративної юрисдикції, здійснюючи нагляд за законністю рішень суб`єктів публічної адміністрації, не має права перебирати на себе виключну дискреційну компетенцію органу військового управління щодо верифікації особового складу та видання внутрішніх наказів по стройовій і фінансовій частинах. За таких обставин позовна вимога про стягнення конкретної грошової суми на цій стадії є передчасною.

Відповідног до ч.4 ст. 245 КАС України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини другої статті 9 та статті 245 КАС України ефективним, пропорційним та вичерпним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови викладеної у листі від 18 травня 2026 року № 4/2498, із покладенням на відповідача обов`язку вирішити питання про виплату одноразової винагороди за заявою ОСОБА_1 від 14 квітня 2026 року відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на викладене адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_10 ) вирішити питання за заявою від 14 квітня 2026 про виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 09 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний