Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №380/13068/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 рокусправа № 380/13068/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 (одного мільйону) гривень 00 копійок відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 (одного мільйону) гривень 00 копійок відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді осіб рядового та сержантського складу, має статус ветерана війни - учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 , видане Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 від 15.04.2021) та брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України під час дії воєнного стану.

26 червня 2019 року ОСОБА_1 (якому на той час виповнилося 20 років) уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки. Строк дії зазначеного контракту сплив 26 червня 2022 року. У зв`язку із введенням на території України воєнного стану та на підставі положень частини дев`ятої статті 23 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” дію контракту Позивача продовжено понад встановлені строки до оголошення демобілізації, що підтверджується відповідним записом у контракті від 26.06.2022 року. На момент продовження дії контракту в умовах воєнного стану Позивачу виповнилося повних 23 роки (тобто він перебував у віковій категорії осіб віком до 25 років).

Позивач вказує, що згідно з абзацом другим пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі Постанова № 153) він набув право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 гривень, оскільки був прийнятий на військову службу у віці до 25 років, продовжує проходити її в умовах воєнного стану та брав безпосередню участь у бойових діях. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_4 від 28.04.2026 № 26/1/2972 зазначену одноразову винагороду Позивач за попереднім місцем служби не отримував.

З метою реалізації вказаного права представник Позивача направив на адресу командира Військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит від 15 травня 2026 року з проханням повідомити про здійснення заходів внутрішнього контролю щодо виплати Позивачу винагороди за Постановою № 153 та включення його до відповідного наказу. Листом від 05 червня 2026 року за № 2998/вих за підписом т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 у пункті постійної дислокації відповідач повідомив про відсутність у Позивача права на зазначену винагороду з підстав того, що ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом 26.06.2019 року, тобто до початку повномасштабного вторгнення та введення воєнного стану.

Позивач вважає зазначену відмову протиправною, формальною, немотивованою та дискримінаційною. На переконання Позивача, положення Постанови № 153 не містять вимоги про те, що контракт мав бути укладений саме вперше після 24 лютого 2022 року, а продовження військової служби в силу закону після закінчення первинного трирічного строку в період воєнного стану за своєю суттю є юридичним еквівалентом переукладення контракту в умовах особливого періоду військовослужбовцем віком до 25 років. Будь-яке обмеження виплат за ознакою дати первинного контракту суперечить статтям 21, 24 Конституції України та принципу недискримінації, ставлячи військовослужбовця, який зустрів збройну агресію у лавах Сил оборони, у дискримінаційне становище порівняно з тими, хто уклав контракт після 24.02.2022.

Ухвалою від 29 червня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами та зобов`язано відповідача надати суду документи щодо залучення Позивача до бойових дій.

30 червня 2026 року представник Військової частини НОМЕР_1 подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні повністю. Відповідач зазначає, що за змістом диспозиції абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 (зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 942 від 30.07.2025) та вимог Окремого доручення Міністерства оборони України № 5601/уд від 26.09.2025 право на отримання одноразової грошової винагороди мають виключно ті громадяни України віком до 25 років, які були прийняті або призвані на військову службу безпосередньо під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року. Оскільки ОСОБА_1 уклав контракт ще 26 червня 2019 року, тобто задовго до введення воєнного стану, він не відповідає визначеним критеріям учасника експериментального проекту. Також відповідач зауважив, що військова частина самостійно не приймає остаточного рішення про виплату без проходження попередньої перевірки та погодження вищим органом військового управління.

06 липня 2026 року представник Позивача надав відповідь на відзив, у якій наголосив, що відмова відповідача ґрунтується на звужувальному та хибному тлумаченні норм права. Позивач зазначив, що дія первинного контракту вичерпалася 26 червня 2022 року, а подальше проходження служби під час воєнного стану відбувалося на підставі імперативних приписів частини дев`ятої статті 23 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, що за правовим змістом прирівнюється до виникнення нових правовідносин під час воєнного стану особою, якій на той момент виповнилося 23 роки. Відтак звуження гарантій військовослужбовця є порушенням статті 24 Конституції України.

Всебічно, повно та об`єктивно дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, з`ясувавши дійсні обставини спору та надавши правову оцінку доводам сторін, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Нікополь Дніпропетровської області, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_5 та витягом із реєстру територіальної громади від 22.06.2026 № 2026/010321863.

26 червня 2019 року між Міністерством оборони України в особі командира Військової частини НОМЕР_6 та громадянином України ОСОБА_1 (якому на момент підписання виповнилося 20 років) укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу. Згідно з пунктом 3 цього Контракту він був строковим та укладався строком на 3 (три) роки. Відповідно до пункту 11 Контракт набрав чинності з 26 червня 2019 року, відтак строк його дії вичерпувався 26 червня 2022 року.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалася і триває на теперішній час.

У зв`язку з настанням особливого періоду та введенням воєнного стану, на підставі положень частини дев`ятої статті 23 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, 26 червня 2022 року дію Контракту ОСОБА_1 продовжено понад встановлені строки до оголошення демобілізації, про що уповноваженою посадовою особою внесено відповідний підпис та скріплено гербовою печаткою в пункті 11-2 Контракту. Станом на день продовження Контракту (26 червня 2022 року) Позивачу виповнилося повних 23 роки (тобто він перебував у віковій категорії осіб віком до 25 років).

За час проходження військової служби під час дії воєнного стану ОСОБА_1 брав безпосередню участь у бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією РФ, що підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_7 , виданому ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з якими позивач проходив службу у лавах Військової частини НОМЕР_4 на посадах номера обслуги, старшого навідника та командира гармати, а з 14 листопада 2025 року був переведений та зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , де продовжує нести службу.

Позивач має офіційний статус ветерана війни - учасника бойових дій відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, що документально підтверджується копією безтермінового посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Управлінням персоналу штабу Військової частини НОМЕР_3 від 15 квітня 2021 року.

Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_4 від 28 квітня 2026 року № 26/1/2972 (виданою за формою Додатка 2 до Окремого доручення Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд) старший сержант ОСОБА_1 за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_4 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн або в пропорційному розмірі за Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 не отримував.

15 травня 2026 року представник Позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із письмовим адвокатським запитом (вих. № 11466-26), в якому просив повідомити, чи вживалися заходи внутрішнього контролю щодо наявності підстав для виплати Позивачу одноразової винагороди у розмірі 1000000 грн на підставі Постанови КМУ № 153 з урахуванням Окремого доручення МОУ № 5601/уд, та чи планується включення ОСОБА_1 до відповідного проєкту наказу про здійснення вказаної виплати.

Листом від 05 червня 2026 року № 2998/вих. за підписом т.в.о. командира Військової частини НОМЕР_1 у пункті постійної дислокації відповідач повідомив про відсутність у ОСОБА_1 права на отримання одноразової винагороди за Постановою КМУ № 153, мотивуючи своє рішення виключно тим, що: “Згідно з військовим квитком № НОМЕР_8 , ОСОБА_2 26.06.2019 року на підставі контракту прийнятий на військову службу за контрактом. Враховуючи вищезазначене військовослужбовець ОСОБА_2 не має право на Винагороду відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153...”.

Вважаючи вказану відмову органу військового управління неправомірною та такою, що грубо порушує встановлені державою соціальні права і гарантії військовослужбовця, Позивач звернувся до суду за судовим захистом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей конституційний імператив встановлює виключні межі для суб`єктів владних повноважень, позбавляючи їх права діяти свавільно чи застосовувати звужувальне тлумачення правових норм на шкоду фундаментальним правам громадян.

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частинами першою та другою статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Принцип рівності та недопущення дискримінації є наріжним каменем верховенства права та виключає будь-яке необґрунтоване розмежування осіб, які перебувають в однорідному правовому статусі захисників Батьківщини.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження військової служби визначаються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі -Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Приписами частини дев`ятої статті 23 Закону № 2232-XII встановлено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки з моменту введення воєнного стану (настання особливого періоду) - до оголошення демобілізації. Вказана норма закону має пряму дію та визначає автоматичну трансформацію строкових контрактових відносин у безстрокові на весь час існування воєнної загрози.

Спеціальним законодавчим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та встановлює структуру їх грошового забезпечення, є Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі — Закон № 2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 вказаного Закону передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати належні матеріальні умови для укомплектування Збройних Сил України.

З метою реалізації зазначених законодавчих гарантій, створення дієвих механізмів матеріального заохочення та всебічної підтримки військовослужбовців молодого віку, які безпосередньо беруть участь у бойових діях із стримування збройної агресії, Кабінет Міністрів України 11 лютого 2025 року прийняв Постанову № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі - Постанова № 153).

Абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 (в редакції постанов Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2025 року № 387 та від 30 липня 2025 року № 942) встановлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Згідно з абзацом третім пункту 4 вказаної Постанови військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі.

Комплексний та логіко-граматичний аналіз диспозиції наведеної норми матеріального права свідчить, що законодавцем встановлено вичерпний перелік обов`язкових умов (критеріїв) для набуття військовослужбовцем права на одноразову винагороду:

Суб`єктний статус: належність особи на дату вирішення питання до категорії військовослужбовців рядового, сержантського або старшинського складу;

Віковий ценз: вік особи на момент прийняття (призову) або початку особливого періоду проходження служби до набрання чинності Постановою № 153 - до 25 років (особі не виповнилося повних 25 років);

Часовий критерій несення служби: проходження військової служби під час правового режиму воєнного стану, введеного з 24 лютого 2022 року;

Статус військової служби: фактичне проходження військової служби станом на день звернення за виплатою;

Бойовий критерій: підтверджена безпосередня участь у бойових діях у визначених районах ведення воєнних (бойових) дій станом на дату набрання чинності Постановою № 153 строком не менше 6 місяців (або менше 6 місяців із пропорційним нарахуванням).

Як встановлено судом під час дослідження письмових матеріалів справи, єдиною підставою для відмови Військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті Позивачу зазначеної винагороди слугувало посилання на те, що військовослужбовець ОСОБА_1 уклав контракт про проходження служби 26 червня 2019 року, тобто до початку повномасштабного вторгнення РФ та введення воєнного стану в Україні.

Суд визнає таку правову позицію відповідача хибною, необґрунтованою, штучною та побудованою на викривленому тлумаченні норм права, з огляду на такі мотиви.

Системний аналіз змісту Постанови Кабінету Міністрів України № 153 переконливо доводить відсутність будь-яких прямих вказівок чи застережень про те, що контракт про проходження військової служби обов`язково мав бути укладений військовослужбовцем виключно вперше або що вступ на службу мав відбутися неодмінно після 24 лютого 2022 року. Нормативно-правовий акт не містить заборони щодо надання винагороди тим військовослужбовцям, які на момент введення воєнного стану вже перебували на службі, були віком до 25 років і продовжили нести військову службу та виконувати бойові завдання під час активної фази збройної агресії.

Як випливає з наявного у справі тексту Контракту від 26 червня 2019 року, він був строковим та укладався рівно на 3 (три) роки. Відповідно, строк дії цього контракту юридично завершився 26 червня 2022 року. Втім, саме під час дії правового режиму воєнного стану, введеного з 24.02.2022, дія вказаного контракту була примусово пролонгована державою на підставі прямої норми закону (частини дев`ятої статті 23 Закону № 2232-XII) понад встановлені договором строки - до оголошення демобілізації, що засвідчено уповноваженим командуванням частини у пункті 11-2 Контракту із проставленням гербової печатки 26.06.2022.

Суд зазначає, що продовження дії контракту в силу імперативних вимог закону за своєю правовою природою, матеріальним змістом та юридичними наслідками є абсолютно тотожним виникненню змінених публічно-правових службових відносин та прийняттю особи на військову службу в умовах особливого періоду (під час воєнного стану). Станом на дату настання цього юридичного факту (26 червня 2022 року) Позивачу ОСОБА_1 (народився ІНФОРМАЦІЯ_4 ) виповнилося повних 23 роки, відтак він повністю відповідав віковому критерію “до 25 років”, продовжував військову службу та брав безпосередню участь у бойових діях.

Звужувальний підхід, застосований органом військового управління, порушує базові засади справедливості та породжує неприпустиму правову дискримінацію осіб залежно виключно від календарної дати підписання первинного паперового документа. У разі прийняття логіки відповідача виникає ситуація, коли особа у віці до 25 років, яка уклала контракт або була призвана 25 лютого 2022 року, наділяється правом отримати виплату у розмірі 1000000 грн, тоді як молодий військовослужбовець аналогічного віку (Позивач), який зустрів повномасштабне вторгнення зі зброєю в руках ІНФОРМАЦІЯ_5 , безперервно воював та чий контракт держава пролонгувала в силу закону, повністю позбавляється цієї виплати через наявність “довоєнного” підпису на первинному бланку контракту.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що перебування ОСОБА_1 на військовій службі за контрактом до 24 лютого 2022 року не є законною перешкодою для отримання одноразової винагороди за Постановою № 153, а відмова Військової частини НОМЕР_1 , викладена у листі від 05 червня 2026 року № 2998/вих., є протиправною, необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Водночас, надаючи оцінку позовній вимозі про безпосереднє стягнення (зобов`язання нарахувати та виплатити) з Військової частини НОМЕР_1 одноразової грошової винагороди у конкретно визначеному розмірі 1 000 000 гривень, суд враховує таке:

Відповідно до абзаців другого-четвертого пункту 4 Постанови № 153 остаточний розмір належної до виплати суми (у фіксованому розмірі 1 000 000 грн або у пропорційній сумі з розрахунку 1/6 за кожні 30 днів) безпосередньо обумовлений фактичною тривалістю безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях станом на 13 лютого 2025 року.

Окремим дорученням Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд регламентовано детальний алгоритм призначення цієї виплати, який покладає на службу персоналу військової частини обов`язок складання та верифікації первинних документів (зокрема Довідки форми Додатка 1 про точну кількість днів бойових дій за всіма попередніми частинами, перевірки відсутності фактів притягнення до кримінальної чи суворої дисциплінарної відповідальності), проходження попереднього контролю у командуванні відповідного роду військ та видання підсумкового наказу командира частини.

Як встановлено судом, Військова частина НОМЕР_1 надала формальну відмову виключно з мотивів дати контракту та взагалі не здійснювала внутрішньої перевірки наявності бойових наказів, підрахунку тривалості участі ОСОБА_1 у бойових діях у складі Військової частини НОМЕР_4 та Військової частини НОМЕР_1 , а також наявності або відсутності обмежувальних обставин за дорученням МОУ.

Суд не наділений повноваженнями перебирати на себе дискреційні адміністративно-розпорядчі функції органів військового управління щодо первинного підрахунку бойових діб та встановлення факту дотримання всіх організаційних критеріїв наказу командування. Відтак вимога про пряму виплату 1 000 000 грн на цій стадії є передчасною.

Відповідног до ч.4 ст. 245 КАС України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини другої статті 9 та статті 245 КАС України належним, повним та ефективним способом відновлення порушених прав ОСОБА_1 є визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови викладеної у листі від 05.06.2026 № 2998/вих., та зобов`язання військової частини вирішити питання про призначення одноразової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 № 153 із обов`язковим урахуванням висновків суду щодо права Позивача на таку виплату. За таких підстав позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії — задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” з підстав укладення контракту про проходження військової служби до 24 лютого 2022 року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_9 ) вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,) одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 09 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний