Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №320/63328/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/63328/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - позивач) із позовом до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - відповідач, АТ «НАЕК «Енергоатом»), у якому просить стягнути адміністративно-господарські санкції та пеню за порушення строків сплати таких санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у загальному розмірі 74 815 764,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав установленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплатив передбачені статтею 20 цього Закону адміністративно-господарські санкції.

На підтвердження заявлених вимог позивач посилається на розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік та квитанцію про розміщення відповідного розрахунку в електронному кабінеті роботодавця. На думку позивача, несплата зазначених коштів порушує вимоги законодавства про соціальний захист осіб з інвалідністю та перешкоджає забезпеченню їхніх прав на працевлаштування.

Ухвалою суду від 19 січня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що вживав усіх залежних від нього заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема подавав відповідну звітність та інформував інших суб`єктів про наявність вакансій. Водночас заповнити наявні вакансії не вдалося через відсутність попиту на них.

Крім того, відповідач звертався із заявою про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та клопотанням про залишення позову без розгляду. У задоволенні зазначених клопотань судом відмовлено.

З огляду на викладене справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, і надавши оцінку доказам у їх сукупності, суд установив таке.

Філія «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 20915546; далі - Філія ВП ПАЕС) здійснює діяльність за основним видом 35.11 «Виробництво електроенергії».

Згідно з розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій за 2023 рік, сформованим щодо Філії ВП ПАЕС на підставі даних Пенсійного фонду України, середньооблікова чисельність штатних працівників цього підрозділу за відповідний рік становила 6501 особу.

Виходячи із зазначеного показника та нормативу, установленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», розрахункова кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становила 260. Фактична середньооблікова чисельність штатних працівників, яким установлено інвалідність, становила 128 осіб. Відповідно до розрахунку позивача, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю та не зайнятих такими особами, становила 132.

На підставі зазначених показників позивач визначив адміністративно-господарські санкції в розмірі 73 090 821,49 грн та пеню в розмірі 1 724 943,47 грн, що разом становить 74 815 764,96 грн. Розрахунок за 2023 рік було направлено 7 березня 2024 року.

Оскільки зазначені кошти, на думку позивача, відповідачем добровільно не сплачено, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129, передбачено здійснення Фондом контролю за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та сплатою адміністративно-господарських санкцій і пені.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії забезпечення їхніх прав і створення умов для реалізації можливостей у сфері праці визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII (далі - Закон № 875-XII).

Частиною першою статті 18 цього Закону передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється, зокрема, шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій або до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону № 875-XII роботодавці зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати належні умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечувати передбачені законодавством соціально-економічні гарантії та надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування таких осіб.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 875-XII для роботодавців установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

За частиною другою цієї статті роботодавці самостійно розраховують кількість робочих місць відповідно до встановленого нормативу з урахуванням вимог статті 18 Закону та здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю в рахунок такого нормативу. При цьому кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Законом № 875-XII також передбачено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку в автоматизованому режимі з використанням даних державних реєстрів визначає роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу за попередній рік, та надсилає їм розрахунки сум адміністративно-господарських санкцій, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Такий розрахунок надсилається в електронній формі через електронний кабінет роботодавця на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-XII роботодавці, у яких середньооблікова чисельність працевлаштованих осіб з інвалідністю є меншою за встановлений норматив, сплачують адміністративно-господарські санкції за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю та не зайняте нею. Розмір санкцій визначається виходячи із середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи, яка використовує найману працю. Для роботодавців, у яких працює від 8 до 15 осіб, передбачено спеціальний порядок визначення розміру санкції.

Частиною третьою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що адміністративно-господарські санкції та пеня сплачуються за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні роботодавця після сплати податків і зборів.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу. До правовідносин зі стягнення таких санкцій не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Отже, вирішуючи спір про стягнення адміністративно-господарських санкцій, суд має встановити наявність передбачених законом підстав для їх застосування, належного суб`єкта відповідальності та правильність визначення розміру санкцій.

Пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» передбачено обов`язок роботодавців своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам державної служби зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) в порядку, установленому законодавством.

Механізм подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» спочатку визначався Порядком, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316. З 7 липня 2022 року цей наказ утратив чинність у зв`язку з набранням чинності наказом Міністерства економіки України від 12 квітня 2022 року № 827-22, яким затверджено нову форму звітності та порядок її подання.

Відповідно до пунктів 1.4 та 1.5 розділу I Порядку, затвердженого наказом № 827-22, форма № 3-ПН подається роботодавцем за наявності попиту на робочу силу (вакансії) до відповідного центру зайнятості з дня виникнення потреби в підборі працівників та/або відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати її відкриття.

Таким чином, подання форми № 3-ПН є одним із передбачених законодавством заходів інформування державної служби зайнятості про наявні вакансії. Водночас питання про виконання роботодавцем усіх покладених на нього обов`язків потребує оцінки фактичних обставин та належних доказів.

Оцінюючи наведені обставини в контексті правового регулювання спірних правовідносин, суд виходить із того, що встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю саме по собі не є достатньою підставою для застосування до роботодавця адміністративно-господарських санкцій. Вирішальне значення для вирішення цього спору має встановлення не лише факту невідповідності кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю законодавчо визначеному нормативу, а й обставин, які свідчать про невиконання роботодавцем покладених на нього законом обов`язків та наявність передбачених законодавством підстав для застосування відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач заперечує проти позову, посилаючись на вжиття заходів, спрямованих на забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, зокрема подання відповідної звітності та інформування уповноважених суб`єктів про наявні вакансії. Водночас позивачем не надано доказів, які б спростовували ці доводи, підтверджували невиконання відповідачем установлених законом обов`язків або свідчили про безпідставну відмову у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які виявили відповідний намір.

Суд наголошує, що передбачені статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися виключно з огляду на арифметичну невідповідність між установленим нормативом і фактичною кількістю працевлаштованих осіб з інвалідністю без належного з`ясування обставин виконання роботодавцем покладених на нього обов`язків. За змістом статті 218 Господарського кодексу України юридично значущим є також установлення того, чи вжив суб`єкт господарювання всіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За таких обставин, зважаючи на доводи відповідача про вжиття необхідних заходів для сприяння працевлаштуванню осіб з інвалідністю, відсутність доказів відмови таким особам у працевлаштуванні та ненадання позивачем належних доказів невиконання відповідачем установлених законом обов`язків, суд доходить висновку, що сама лише незаповненість вакансій особами з інвалідністю не доводить наявності достатніх правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій. За відсутності належного підтвердження обставин, які утворюють підставу для відповідальності роботодавця, покладення на нього обов`язку зі сплати таких санкцій означало б застосування господарсько-правової відповідальності без належного встановлення передумов її застосування.

Отже, позивач не довів належними та достатніми доказами наявності правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій.

Також суд установив, що розрахунок адміністративно-господарських санкцій, на який посилається позивач, сформовано за показниками діяльності Філії ВП ПАЕС, середньооблікова чисельність працівників якої за 2023 рік становила 6501 особу.

Водночас Філія ВП ПАЕС є відокремленим підрозділом АТ «НАЕК «Енергоатом» і не має статусу юридичної особи.

Відповідно до статті 62 Господарського кодексу України підприємство є самостійним суб`єктом господарювання та юридичною особою. Частиною четвертою статті 64 цього Кодексу передбачено право підприємства створювати філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами та діють на підставі затверджених підприємством положень.

Частиною восьмою статті 19 Господарського кодексу України передбачено обов`язок суб`єктів господарювання та відокремлених підрозділів юридичних осіб вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати й подавати статистичну інформацію та інші передбачені законом дані, а також вести бухгалтерський облік у встановлених законом випадках.

Наявність у відокремленого підрозділу окремого обліку результатів діяльності не означає набуття ним статусу самостійної юридичної особи та не змінює суб`єкта, на якого законом покладено відповідний обов`язок.

Згідно з пунктами 12, 14, 16 та 17 Статуту АТ «НАЕК «Енергоатом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2023 року № 1420, товариство є юридичною особою та має право утворювати на території України й за її межами філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Такі підрозділи діють на підставі положень, затверджених правлінням товариства, та можуть вести первинний і бухгалтерський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію і подавати передбачену законодавством звітність.

Таким чином, Філія ВП ПАЕС не є самостійною юридичною особою, а здійснює діяльність у складі АТ «НАЕК «Енергоатом».

За таких обставин виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю має оцінюватися щодо роботодавця, на якого відповідний обов`язок покладено законом, з урахуванням показників його діяльності загалом, у тому числі діяльності відокремлених підрозділів.

Такий підхід узгоджується також із роз`ясненнями Фонду соціального захисту інвалідів, викладеними в листі від 14 серпня 2007 року № 1/6-367, відповідно до яких юридична особа самостійно вирішує питання виконання нормативу робочих місць на головному підприємстві та його відокремлених підрозділах або сплати передбачених законом адміністративно-господарських санкцій. Водночас зазначений лист має інформаційно-роз`яснювальний характер і сам по собі не є нормативно-правовим актом.

Із позовної заяви вбачається, що відповідачем визначено АТ «НАЕК «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3).

Однак розрахунок, покладений в основу позовних вимог, стосується показників діяльності лише Філії ВП ПАЕС, а не товариства загалом.

Матеріали справи не містять належних і достатніх доказів, які давали б змогу встановити загальну середньооблікову чисельність штатних працівників АТ «НАЕК «Енергоатом» за 2023 рік, кількість працевлаштованих у товаристві осіб з інвалідністю та відповідність фактичних показників установленому статтею 19 Закону № 875-XII нормативу.

Так само позивач не надав доказів, які підтверджували б, що адміністративно-господарські санкції в розмірі 73 090 821,49 грн розраховано з урахуванням усіх необхідних показників діяльності юридичної особи та що саме такий розмір відповідає обсягу порушення, допущеного відповідачем.

Суд зауважує, що автоматизоване формування розрахунку на підставі відомостей державних реєстрів саме по собі не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, з якими закон пов`язує виникнення права на стягнення адміністративно-господарських санкцій. Такий розрахунок може підтверджувати визначені позивачем показники, проте не замінює доказів, необхідних для встановлення факту невиконання нормативу належним суб`єктом та правильності визначення розміру санкцій.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів перебування АТ «НАЕК «Енергоатом» на обліку саме в Миколаївському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або інших доказів, які підтверджували б правові підстави для стягнення заявленої суми на користь зазначеного позивача.

Сам по собі факт направлення розрахунку щодо одного з відокремлених підрозділів товариства не підтверджує ані правильності визначення суб`єкта, зобов`язаного сплатити санкції, ані правильності їх розміру, ані обґрунтованості вимоги про стягнення коштів саме на користь позивача.

Отже, позивач мав надати належні докази невиконання встановленого законом нормативу саме АТ «НАЕК «Енергоатом» з урахуванням показників діяльності товариства в цілому, а також докази правильності визначення суми санкцій. Однак таких доказів матеріали справи не містять.

Позивач також просить стягнути пеню в розмірі 1 724 943,47 грн, нараховану у зв`язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій.

Вимога про стягнення пені є похідною від вимоги про стягнення основної суми санкцій, а тому її задоволення передбачає встановлення правових підстав для виникнення основного грошового зобов`язання та належне підтвердження правильності нарахування пені.

У цій справі позивач не довів належними доказами наявності підстав для стягнення з відповідача основної суми адміністративно-господарських санкцій у заявленому розмірі. Крім того, матеріали справи не містять достатніх доказів, які б давали змогу перевірити правильність визначення періоду прострочення та розрахунку пені в сумі 1 724 943,47 грн.

За таких обставин підстави для задоволення похідної вимоги про стягнення пені також відсутні.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності відповідного рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Водночас ця норма не звільняє позивача - суб`єкта владних повноважень, який звернувся з позовом про стягнення коштів, - від обов`язку довести обставини, що становлять підставу заявлених вимог.

Отже, у цій справі саме позивач повинен був надати належні та достатні докази на підтвердження факту невиконання нормативу належним суб`єктом, правових підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій, правильності їх розрахунку та наявності підстав для стягнення заявлених сум на його користь.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд також ураховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції» (Vдstberga Taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden, заява № 36985/97), відповідно до якої в справах щодо застосування штрафних санкцій саме компетентний орган має довести наявність установлених законом підстав для їх застосування.

Оцінивши наявні у справі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача ґрунтується на показниках діяльності одного відокремленого підрозділу АТ «НАЕК «Енергоатом», який не є самостійною юридичною особою. Водночас належних і достатніх доказів невиконання нормативу робочих місць товариством загалом, правильності визначення розміру адміністративно-господарських санкцій та пені, а також обґрунтованості стягнення відповідних коштів на користь позивача до суду не надано.

За таких обставин суд не має достатніх правових підстав для висновку про доведеність заявленої заборгованості в загальному розмірі 74 815 764,96 грн.

Посилання на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 820/2124/16, від 28 лютого 2018 року у справі № 807/612/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 812/1127/18, від 19 грудня 2018 року у справі № 812/1140/18, від 23 липня 2019 року у справі № 820/2204/16 та від 31 липня 2019 року у справі № 812/1164/18, підлягають урахуванню в межах правових питань, яких вони стосуються. Водночас висновок у цій справі ґрунтується передусім на недоведеності належного суб`єкта відповідальності в межах заявленої вимоги, невиконання нормативу юридичною особою загалом і правильності розрахунку заявлених до стягнення сум.

Отже, з огляду на недоведеність позивачем обставин, необхідних для застосування адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені в заявленому розмірі, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то судові витрати у цій справі розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 12.10.2026.

Суддя Панченко Н.Д.