Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №320/61434/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/61434/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, щодо не розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 10.08.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідність здійснення постійного догляду за хворою одинокою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом II групи;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 10.08.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідність здійснення постійного догляду за хворою одинокою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом II групи та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду, що будуть встановлені у даному судовому рішенні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач був мобілізований та на теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

10.08.2024 відправив рапорт від 09.08.2024 засобами поштового зв`язку на адресу командира військової частини НОМЕР_1 з вимогою звільнити його з лав Збройних сил України (військової служби) на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою одинокою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом II групи.

Вищезазначений рапорт із належним пакетом документів повторно направлявся через штаб Сухопутних військ ЗСУ та Генеральний штаб ЗСУ. Однак належного розгляду рапорту по суті та прийняття процесуального рішення про звільнення проведено не було, а листом від 27.09.2024 № 1781/27170 відповідача повідомлено про повернення рапорту без розгляду по суті з підстав нібито неперебування військовослужбовця на службі. Таким чином військова частина всупереч законодавству України не розглядає рапорт по суті та не звільняє військовослужбовця ОСОБА_1 , внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. За таких обставин справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України за мобілізацією з травня 2022 року та на даний час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

10.08.2024 позивач засобами поштового зв`язку («Укрпошта») звернувся до відповідача з рапортом від 09.08.2024 року, адресованим командиру Військової частини НОМЕР_1 , та відповідним пакетом документів, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою одинокою матір`ю ОСОБА_2 , яка є інвалідом II групи).

16.09.2024 позивач через штаб Сухопутних військ ЗСУ повторно звернувся до відповідача із вказаним рапортом та пакетом підтверджуючих документів.

12.11.2024 через Генеральний штаб ЗСУ до відповідача було також надіслано адвокатський запит щодо стану розгляду рапорту позивача про звільнення.

16.11.2024 у відповідь на адвокатський запит було повідомлено, що за результатами розгляду рапорту від 09.08.2024 (вх. № 47562 від 21.09.2024 р.) тимчасово виконуючий обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_3 листом від 27.09.2024 № 1781/27170 повідомив, що позивач вважається таким, що не виконує обов`язки військової служби (на підставі наказу від 30.06.2024 № 2589), а тому рапорт із додатками, поданий через «Укрпошту», повернуто та запропоновано подати його особисто після повернення до військової частини.

Позивач вважає таку позицію відповідача протиправною бездіяльністю, оскільки надісланий поштою рапорт із належним пакетом документів військова частина не розглянула по суті заявленої підстави для звільнення та не прийняла за ним належного процесуального рішення, позивач звернувся з цим позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час розгляду справи судом.

Також загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі Статут в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 14 Статуту, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтею 28 Статуту визначено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Згідно ст. 31 Статуту, начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Статтею 58 Статуту визначено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.

Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимогКонституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Пунктом 233 Положення закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до абзацу 4 пункту 241 Положення накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.

Відповідно до п.242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Відповідно до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Начальника Генерального Штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 № 124 (яка була чинною на час подання позивачем рапорту про звільнення), рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Отже виходячи із аналізу перелічених вище норм. Суд зазначає, що звільнення військовослужбовця з військової служби передбачає дотримання певної процедури, яка починається з подачі відповідного рапорту.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач склав рапорт на ім`я командиру військової частини № НОМЕР_2 щодо звільнення його з військової служби на підставі п.п. г п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Разом з тим, вказаний рапорт засобами поштового зв`язку був направлений на адресу штабу Сухопутних військ ЗСУ.

За результатами розгляду рапорту про звільнення ОСОБА_1 , тимчасово виконуючий обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 майор ОСОБА_4 повідомив, що військовослужбовець повинен особисто звертатися з рапортом до свого безпосереднього командира. Крім того зазначено, що позивач , відсутній на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку з чим, вважається військовослужбовцем, якій самовільно залишив частину.

Також позивачу запропоновано повернутися для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_1 . Після повернення до військової частини НОМЕР_1 буде мати можливість реалізувати своє право на звільнення з військової служби.

Зі змісту листа №1781/27170 від 27.09.2024, суд вбачає, що він фактично носить інформаційний характер та не містить будь-якого рішення, чи то про задоволення рапорту позивача про звільнення з військової служби чи то про відмову у його задоволенні.

При цьому суд звертає увагу, що не дотримання позивачем процедури подачі вказаного рапорту не позбавляє відповідача від обов`язку його розглянути, в тому числі із врахуванням обставин зазначених у листі №1781/27170 від 27.09.2024 та прийняти відповідне рішення за результатами його розгляду: чи то про задоволення рапорту позивача, чи то про відмову у його задоволенні. Разом з тим, судом встановлено, що лист №1781/27170 від 27.09.2024 такого рішення не містить.

При цьому суд зауважує, що у прохальній частині позовної заяви представник позивача вказує дату рапорту 10.08.2024, тоді як судом встановлено, що фактичною датою подання (складення) рапорту є 09.08.2024.

Отже, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.08.2024 про звільнення з військової служби; зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.08.2024 про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення за результатами такого розгляду.

Таким чином, адміністративний позов підлягає часткову задоволенні.

Відповідно до норм Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, тому питання щодо відшкодування судових витрат у даній справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, щодо не розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 09.08.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідність здійснення постійного догляду за хворою одинокою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом II групи.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 09.08.2024 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідність здійснення постійного догляду за хворою одинокою матір`ю ОСОБА_2 , інвалідом II групи та прийняти рішення по суті з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.