Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №320/5489/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/5489/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівської районної ради Київської області про визнання протиправною бездіяльність,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Обухівської районної ради Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заробітної плати та нездійснення вчасного розрахунку при звільненні; стягнути з відповідача на користь позивача:

- середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні у розмірі 8064,12 грн;

- компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 7543,05 грн за січень 2021 року та 7520,71 грн за лютий 2021 року;

- моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.02.2017 розпорядженням голови Миронівської районної ради Київської області №3 позивач була призначена на посаду посадової особи місцевого самоврядування - начальника юридичного відділу Миронівської районної ради Київської області. 28 лютого 2021 року відповідно до наказу голови комісії з реорганізації Миронівської районної ради Київської області від 26.02.2021 №8 її було звільнено з посади відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку з реорганізацією Миронівської районної ради Київської області шляхом приєднання до Обухівської районної ради Київської області, що підтверджується записами в трудовій книжці.

Однак, остаточний розрахунок при звільненні проведений лише 24.03.2021, що, на думку позивача, є підставою для застосування наслідків, передбачених статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 8064,12 грн, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у сумі 7543,05 грн за січень та 7520,71 грн за лютий місяць, стягнення моральної шкоди в розмірі 30000 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя ОСОБА_2 ) відкрито провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 №411/0/15-24 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

За результатами повторного автоматизованого розподілу адміністративна справа була передана для розгляду судді Василенко Г.Ю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято до провадження адміністративну справу та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач, - Обухівська районна рада Київської області, не погоджуючись із заявленими позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що затримка по виплаті заробітної плати та вихідної допомоги позивачу, спричинена не через свідому затримку таких виплат Обухівською районною радою, а через ряд факторів, спричинених недосконалим законодавчим підґрунттям, що призвело до втрати районними радами об`єктів спільної власності, перерозподілу соціальних установ районного значення, виключення районних бюджетів із системи горизонтального вирівнювання та відсутністю реальної можливості здійснити оплату через брак коштів.

Стверджував, що Обухівською районною радою Київської області здійснювались всі можливі заходи щодо прискорення виплат працівникам реорганізованих рад, в тому числі і позивачу. Так, 24.03.2021 на картковий рахунок позивача у Приватбанку було зараховано кошти у сумі 34214,37 грн в рахунок погашення заборгованості за заробітною платою за січень та лютий 2021 року та вихідну допомогу при звільненні згідно з норм Кодексу законів про працю України, раніше такі виплати не могли бути здійсненні у зв`язку з відсутністю коштів на рахунку Обухівської районної ради Київської області.

Крім того, вказав, що позивачем не аргументований розрахунок суми моральної шкоди, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому остання просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 08.02.2017 розпорядженням голови Миронівської районної ради Київської області В.С. Усик №3 була призначена на посаду начальника юридичного відділу Миронівської районної ради Київської області.

Відповідно до ч. 3 постанови Верховної ради України від 17.02.2020 №807-ІХ "Про утворення та ліквідацію районів", Миронівський район Київської області був ліквідований та створено новий - Обухівський район Київської області.

Згідно з п.6-2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не пізніше завершення другої сесії районної ради, яка представляє спільні інтереси територіальних громад новоутвореного району, у порядку, визначеному цим пунктом, починається реорганізація районних рад ліквідованих районів шляхом приєднання до районної ради, розміщеної в адміністративному центрі новоутвореного району, а у випадку, передбаченому підпунктом 5 цього пункту, - утворення районних рад як юридичних осіб. Районна рада, яка представляє спільні інтереси територіальних громад новоутвореного району, з дня набуття нею повноважень є правонаступником всього майна, прав та обов`язків районних рад, які представляли спільні інтереси територіальних громад ліквідованих районів, території яких включені до складу новоутвореного району, якщо інше не передбачено цим Законом.

Районні ради ліквідованих районів підлягають реорганізації шляхом приєднання до рад новоутвореного району, тобто Миронівська районна рада Київської області підлягала реорганізації шляхом приєднання до Обухівської районної ради Київської області.

17 грудня 2020 року за №20.2 (невідкладна) VІІІ прийнято рішення Обухівської районної ради Київської області "Про початок реорганізації Миронівської районної ради Київської області шляхом приєднання до Обухівської районної ради Київської області".

Рішенням від 17 грудня 2020 року №20.2 (невідкладна) VІІІ визнано Обухівську районну раду Київської області правонаступником майна, прав та обов`язків Миронівської районної ради Київської області.

Розпорядженням голови Обухівської районної ради Київської області від 22 грудня 2020 року №86-ОД "Про утворення комісії з реорганізації Миронівської районної ради Київської області" утворено Комісію з реорганізації Миронівської районної ради Київської області.

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 отримала попередження про звільнення із займаної посади в зв`язку з реорганізацією Миронівської районної ради шляхом приєднання до Обухівської районної ради, відповідно за статтею 40 пунктом 1 КзПП України.

28 грудня 2020 року Обухівською районною радою Київської області на пленарному засідання сесії Обухівської районної ради прийнято рішення №37.3.VIII "Про внесення змін до рішення Миронівської районної ради Київської області від 16.10.2020 №665-31-VII "Про надання згоди на передачу об`єктів права комунальної власності територіальних громад Миронівського району у комунальну власність Миронівської міської ради", яким все майно, що було у власності Миронівської районної ради передано до Миронівської міської ради.

01 січня 2021 року рахунки Миронівської районної ради як районної ради що підлягає реорганізації, були закриті, відповідно рада не мала бюджетних асигнувань та коштів, якими відповідно до вищезазначеного вже з 01 січня 2021 року розпоряджалась Обухівська районна рада Київської області як правонаступник, майна, прав та обов`язків Миронівської районної ради Київської області. 04.02.2021 залишки коштів бюджету Миронівського району з врахуванням їх цільового призначення та особливостями розподілу майна району були перераховані до районного бюджету Обухівського району, що підтверджується листом Управління Державної казначейської служби України у Миронівському районі Київської області від 16.04.2021 №01-12/139.

28 лютого 2021 року відповідно до наказу голови комісії з реорганізації Миронівської районної ради Київської області А.В. Господарисько від 26.02.2021 року №8 Звільнено ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу Миронівської районної ради із займаної посади 28 лютого 2021 року у зв`язку з реорганізацією Миронівської районної ради Київської області шляхом приєднання до Обухівської районної ради Київської області відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копією Наказу голови комісії з реорганізації районної ради №8 від 26.02.2021 та копією Трудової книжки НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що на дату звільнення Обухівською районною радою не було виплачено позивачу заробітна плата за січень та лютий 2021 року, компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу, нарахована сума яких складала 42503 грн, до виплати - 34214,37 грн.

Невиплати позивачу заробітної плати та несвоєчасний розрахунок при звільненні не визнається відповідачем у відзиві на позов.

19 лютого 2021 року головою комісії з реорганізації Миронівської районної ради Київської області А.В. Господарисько був надісланий лист за №01/15-09 на адресу голови Обухівської районної ради Київської області ОСОБА_3 щодо необхідності виплати заборгованості працівникам Миронівської районної ради.

17.03.2021 Миронівську районну раду було включено до мережі фінансування Обухівської районної ради, що підтверджується листом У правління Державної казначейської служби України у Миронівському районі Київської області від 16.04.2021 №01-12/139, що надало право голові комісії з реорганізації Миронівської районної ради відкрити рахунок.

Лише 22.03.2021 головою Обухівської районної ради Київської області ОСОБА_3 було затверджено кошторис на 2021 рік Миронівської районної ради.

За даними бухгалтерського обліку операцій з виконання бюджетів та виписки кошти надійшли на рахунок Миронівської районної ради 22.03.2021 відповідно до розпорядження про виділення фінансування Обухівської районної ради Київської області.

24 березня 2021 року з позивачем проведено остаточний розрахунок, у зв`язку із звільненням, на її картковий рахунок у Акціонерному товаристві Комерційний банк "Приватбанк" зараховано кошти у сумі 34214,37 рн, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем. Вказана сума включала: заробітну плату за січень та лютий 2021 року, компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу.

Згідно з довідкою Миронівської районної ради №18/01-23 від 07.04.2021 середньоденна заробітна плата позивача становить 474,36 грн.

Вважаючи, що в даному випадку є підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, компенсації втрати частини доходів та моральної шкоди, позивачка звернулась з вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права.

Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Зазначений висновок суду щодо права позивача у відповідності до ст. ст. 116,117 КЗпП України отримати суму середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку під час звільнення і нерозповсюдження на дані правовідносини строку звернення до суду викладено в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 по справі №480/3105/19.

Як зазначено судом вище, рішенням 28 лютого 2021 року відповідно до наказу голови комісії з реорганізації Миронівської районної ради Київської області А.В. Господарисько від 26.02.2021 року №8 звільнено ОСОБА_1 - начальника юридичного відділу Миронівської районної ради із займаної посади 28 лютого 2021 року у зв`язку з реорганізацією Миронівської районної ради Київської області шляхом приєднання до Обухівської районної ради Київської області відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

24 березня 2021 року Обухівською районною радою Київської області проведено остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку із звільненням, виплачено заробітна плата за січень та лютий 2021 року, компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога.

Тобто, в даному випадку допущено порушення строків виплати заробітної плати та розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , що не заперечується Обухівською районною радою Київської області.

Відповідачем у ході розгляду справи не доведено, що у межах видатків на оплату праці працівників Обухівської районної ради Київської області станом на 28.02.2021 проведення розрахунків з відповідачем було неможливим.

До того ж, за будь яких умов відсутність у органу місцевого самоврядування бюджетних асигнувань на оплату праці посадових осіб місцевого самоврядування не може бути визнана судом у якості достатньої підстави для звільнення роботодавця від відповідальності, передбаченої частиною першої статті 117 КЗпП України з таких підстав.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Так, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейським судом з прав людини у рішеннях від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Таким чином, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних відносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

Отже, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що всупереч нормам чинного законодавства з нею не здійснено своєчасного розрахунку по заробітній платі і при звільненні, чим допущено протиправну бездіяльність.

Враховуючи, що Обухівська районна рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, зокрема Миронівської районної ради, у якій позивач обіймала посаду начальника юридичного відділу вказана бездіяльність була допущена Обухівською районною радою, оскільки статтею 116 КЗпП України саме на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать і саме Обухівською Районною радою проведено розрахунок при звільненні з позивачем.

Визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Так, відповідно до довідки Миронівської районної ради віл 07.04.2021 №18/01-23, заробітна плата позивача за січень 2021 - 9250,00 грн, лютий 2021 року складала 9250,00 грн, сума середньоденної заробітної плати становить 474,36 грн.

Інших документів, які б підтверджували розмір середньомісячної заробітної плати відповідачем не надано.

Період затримки розрахунку при звільненні позивача щодо становить з 1 березня 2021 року (наступний за днем звільнення день) до 23 березня 2021 року (виплата здійснена - 24 березня 2021 року) та становить 17 робочих дні.

Так, розрахунок середнього заробітку становить: з січня по лютий 2021 року, відпрацьовано 39 робочих дна, зарплата склала 9250,00 грн у січня та 9250,00 грн у лютому, отже, середньоденна заробітна плата складає 474,36 грн, що за 17 днів прострочення розрахунку складає 8064,12 грн.

З огляду на зазначене, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить: 8 064 грн 12 коп.

Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 8064,12 грн за час затримки виплати заробітної плати за період з 01.03.2021 по 23.03.2021.

Щодо вимоги про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у сумі 7543,05 грн за січень та 7520,71 грн за лютий, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до статті 2 Закону №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Приписами статей 3, 4 Закону №2050-III обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

У статті 2 Закону №2050-III наведено визначення доходу у розумінні цього Закону, а саме - грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно з пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Положеннями пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).

З викладеного слідує, що наведені пункти Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Спірні ж правовідносини, які склались у цій справі виникли у сфері оплати праці і стосуються виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Положення Закону №2050-III та Порядку №159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата/грошове забезпечення) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Як встановлено судом, Обухівською районною радою Київської області не було вчасно виплачено позивачу заробітну плату за січень 2021 року та за лютий 2021, яка була виплачена 24 березня 2021 року

Оскільки, як зазначено вище, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців, позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за лютий 2021 року задоволенню не підлягає, оскільки затримка сплати становить менше 1 місяця.

Щодо розрахунку компенсації втрати частини доходів, у зв`язку порушенням строків виплати заробітної плати за січень 2021 року суд зазначає, що сума компенсації за вказаний період складає 60,23 грн, а не 7543,05 грн як зазначає позивач, у зв`язку з наступним.

Приписами статей 3, 4 Закону №2050-III обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з п. 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого,але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Отже, сума компенсації становить: 7446,25 грн (сума нарахованої позивачу заробітної плати за січень 2021 року: від вказаної суми віднімаємо обов`язкові платежі: 7446,25 - 1314,00 (ПДФО) - 109,50 (ВЗ) = 6022,75 грн. Розраховуємо величину приросту індексу споживчих цін:1.010 (Лютий 2021) = 1.010000 - 1.0% Визначаємо суму компенсації (до оподаткування): 6022,75 Ч 1.0% = 60,23 грн (сума вказана без утримання податків й інших обов`язкових платежів) (сума компенсації до виплати становить 48,49 грн)).

Також у позовній заяві позивач просить суд зобов`язати відповідача відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн, з приводу чого суд зазначає таке.

Положеннями статті 237-1 КЗпП України передбачено, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону №393, громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з чинним законодавством, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду суд вважає, що мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання відповідача за його неправомірні дії, що не відповідає принципам та завданням Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 року справі №804/2252/14, від 31.01.2018 року у справі №813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018 року у справі №800/500/16, від 01.03.2018 року у справі №9901/377/18.

Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

В обґрунтування вимог щодо стягнення моральної шкоди позивач зазначає, що протиправною бездіяльністю відповідача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати та повного розрахунку при звільненні їй було завдано моральних страждань. Позивач вказує, що, перебуваючи на посаді в Обухівській районній раді та не маючи права на додатковий дохід, вона залишилася без засобів для існування та була змушена позичати кошти для оплати комунальних послуг, утримання себе й малолітньої доньки 2010 року народження, що призвело до порушення звичного способу життя та вимагало додаткових зусиль для його організації.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів спричинення йому моральної шкоди, не доведено причинного зв`язку між неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача та настанням будь-яких негативних наслідків для позивача.

За обставин цього спору сам факт визнання судом порушення відповідачем прав позивача і стягнення на її користь середнього заробітку, на переконання суду, є достатньою та справедливою сатисфакцією, внаслідок чого у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди належить відмовити.

У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Обухівської районної ради Київської області щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 заробітної плати за січень 2021 року та лютий 2021 року та несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Обухівської районної ради Київської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 8064,12 грн (вісім тисяч шістдесят чотири гривень 12 копійок).

Стягнути з Обухівської районної ради Київської області на користь ОСОБА_1 компенсацію втратити частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за січень 2021 року у розмірі 60,23 грн (шістдесят грн. двадцять три коп.) (сума вказана без утримання податків й інших обов`язкових платежів).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.