Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №640/6999/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Київ справа №640/6999/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд :

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення ОСОБА_1 розрахунку вислуги років у Збройних Силах України при виключені із списків особового складу військової частини без врахування строку навчання у Київському військовому ліцеї ім. І.Богуна у період з 13.08.1996 до 11.06.1999 включно;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 врахувати ОСОБА_1 до вислуги років у Збройних Силах України станом на день виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 строк навчання у Київському військовому ліцеї ім. І.Богуна у період з 13.08.1996 до 11.06.1999 включно, та внести зміни в абзац третій п.3 наказу № 214 від 04.10.2021 командира військової частини НОМЕР_1 щодо строку вислуги років позивача ОСОБА_1 у Збройних Силах України, з урахуванням строку навчання у Київському військовому ліцеї ім. І.Богуна у період з 13.08.1996 до 11.06.1999 включно, що складає "2 роки 9 місяців 29 днів", замість "22 роки 02 місяці 12 днів" на "25 років 11 днів".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 13.08.1996 був зарахований на навчання до Київського військового ліцею, який закінчив 11.06.1999. Проте, всупереч вимогам Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» при розрахунку вислуги років військової служби йому не враховано період військової служби - навчання у Київському військовому ліцеї з 13.08.1996 по 11.06.1999.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

13.12.2022 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14.12.2022 вказаний Закон був опублікований в газеті "Голос України" №254 та набрав чинності 15.12.2022.

На адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали цієї адміністративної справи та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Василенко Г.Ю.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято до провадження адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити в позові.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 навчався у Київському військовому ліцеї ім.І.Богуна у період з 13.08.1996 до 11.06.1999, що підтверджується архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України №13430 від 24.01.2007.

4 жовтня 2021 року, відповідно до положень п.3 наказу №214 командира військової частини НОМЕР_1 , позивач був виключений із списків особового складу цієї військової частини та з визначенням його вислуги років у Збройних Силах України станом на 04.10.2021 строком "22 роки 02 місяці 12 днів".

Разом з тим такі дії відповідача щодо встановлення строку вислуги позивача у Збройних Силах України без врахування строку його навчання у Київському військовому ліцеї ім. І. Богуна у період з 13.08.1996 до 11.06.1999, що складає "2 роки 9 місяців 29 днів", ОСОБА_1 вважає протиправними, необґрунтованими та такими, що порушують приписі Конституції України через обмеження змісту та обсягу соціальних прав, як військовослужбовця, а саме щодо наявності підстав для призначення йому військової пенсії, отримання при звільненні грошових надбавок у збільшеному розмірі, а також статусу ветерана військової служби, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною 6 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Приписами абзацу 4 частини 1 статті 24 Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», в редакції, чинній на момент вступу позивача до Київського військового ліцею, було визначено, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов`язаних.

Згідно з частиною 2 вказаної статті закінченням перебування на військовій службі вважається день, з якого військовослужбовця взято на військовий облік у військовому комісаріаті у зв`язку із звільненням з військової служби, відчисленням з військово-навчального закладу або закінченням навчального закладу чи навчальних зборів, але не пізніше строку, вказаного у приписі.

Посилаючись на вказану норму у згаданій редакції, позивач вважає, що час навчання у ліцеї повинен бути зарахований до його загального строку військової служби.

Разом з тим, наведена редакція статті діяла до внесення Законом України від 18.06.1999 №766-ХIV змін до Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу». Ця стаття була викладена в іншій редакції, яка вже не пов`язувала початок перебування на військовій службі із днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Вказані зміни набули чинності з 31.07.1999.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, початком проходження військової служби вважається, зокрема, день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних.

Отже, на час звернення позивача із вимогою про зарахування йому періоду навчання у Київському військовому ліцеї до строку військової служби, норма права, яка визначала, що початком перебування на військовій службі є день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), не діяла.

Положенням про військовий ліцей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1087, визначено, що військовий ліцей є загальноосвітнім навчальним закладом III ступеня з військово-професійною спрямованістю навчання та допрофесійної підготовки, що передбачає проведення поглибленої допризовної та посиленої фізичної підготовки і виховання у юнаків готовності до військової служби.

Суд встановив, що Київський військовий ліцей (а в подальшому Київський військовий ліцей імені Івана Богуна) був створений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 №490, на базі Київського суворовського військового училища з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, надання державної допомоги у вихованні дітей-сиріт, дітей з багатодітних сімей, а також дітей учасників бойових дій та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, військовий ліцей, в якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому, строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби, оскільки навчання в такому учбовому закладі з метою підготовки до вступу у військово-навчальні заклади не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у статті 2 цього Закону.

При цьому, позивач був зарахований до Київського військового ліцею «ліцеїстом», а не курсантом чи слухачем.

Положенням про військовий ліцей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1087, визначено, що військовий ліцей є загальноосвітнім навчальним закладом III ступеня з військово-професійною спрямованістю навчання та допрофесійної підготовки, що передбачає проведення поглибленої допризовної та посиленої фізичної підготовки і виховання у юнаків готовності до військової служби.

Верховний Суд України у своїх рішеннях (зокрема, від 16 квітня 2013 року у справі № 21-107а13, від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-330а13) неодноразово вказував, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 490 "Про реформу системи військової освіти" військові ліцеї були створені з метою підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів.

Аналогічна позиція міститься й в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 818/1880/18, від 19 грудня 2019 року у справі № 540/902/19, від 12 лютого 2020 року у справі №813/3997/17.

Суд враховує вказану позицію Верховного Суду при вирішенні спірних правовідносин, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд зважає на те, що законодавство визначає необхідною умовою прийняття на військову службу, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку.

Так, за правилами частини 1 статті 15 Закону України "Про загальний військовий обов`язок та військову службу" (у редакції, що діяла на час навчання позивача) для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку.

Положеннями частини 1 статті 20 вказаного закону було визначено, що на військову службу у добровільному порядку приймаються особи, які відповідають вимогам військової служби: громадяни віком від 17 до 21 року, в тому числі ті, котрі досягли 17-річного віку в рік зарахування на навчання, а також військовослужбовці та військовозобов`язані віком від 18 до 23 років, які не мають військових звань офіцерського складу і виявили бажання вчитися у військово-навчальних закладах, - на військову службу курсантів військово-навчальних закладів; курсанти військово-навчальних закладів і офіцери запасу - на військову службу офіцерського складу.

В той же час, з матеріалів справи слідує, що позивачу на момент його зарахування до військового ліцею виповнилось лише 15 років. Тобто він був неповнолітньою особою, яка в силу положень законодавства не могла бути призваною на військову службу.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що період навчання ОСОБА_1 з 13.08.1996 по 11.06.1999 у Київському військовому ліцеї є лише підготовкою останнього до вступу на навчання у військовому навчальному закладі і не може вважатися безпосередньо військовою службою.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 2 Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», в редакції, чинній протягом періоду навчання позивача в Київському військовому ліцеї, громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України і тільки після цього можуть бути направлені на навчання чи для інших військових потреб за межі України.

Таким чином, період навчання позивача з 13.08.1996 по 11.06.1999 не може бути зараховано у загальний строк його військової служби.

Суд критично оцінює доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», в редакції, чинній на момент його вступу до Київського військового ліцею, тобто, в редакції до 31.07.1999, з посиланням на статтю 58 Конституції України, оскільки період його навчання складав з 13.08.1996 по 11.06.1999. При цьому суд зазначає, що застосування наведених положень Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про загальний військовий обов`язок і військову службу» в редакції, яка діяла в момент навчання та закінчення позивачем ліцею, і чітко встановлювала момент, з якого починається перебування на військовій службі, не призвело до звуження обсягу його прав у сфері проходження військової служби, оскільки його навчання у Київському військовому ліцеї є лише підготовкою до вступу на навчання у військовому навчальному закладі і не може вважатися безпосередньо військовою службою.

Враховуючи викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо здійснення позивачу розрахунку вислуги років у Збройних Силах України при виключені із списків особового складу військової частини без врахування строку навчання у Київському військовому ліцеї ім.І.Богуна у період з 13.08.1996 до 11.06.1999.

Оскільки встановлена правомірність дій відповідача, немає правових підстав для задоволення похідних позовних вимог про зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 зарахувати ОСОБА_1 до загального строку військової служби період навчання у Київському військовому ліцеї з 13.08.1996 по 11.06.1998, тобто зарахувати вказаний період до вислуги років.

За нормами частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведене свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, а також звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до вимог пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.