Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №320/61381/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/61381/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 23 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов?язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом №9/в від 29.07.2024;

- зобов?язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2023 року, як інваліду ІІ групи, внаслідок поранення, отриманого при захисті Батьківщини 23.03.2022, з урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги у 2016 році, а саме у розмірі 598 500 грн;

- відшкодувати за рахунок Міністерства оборони України моральну шкоду позивачу виходячи із правової позиції Верховного Суду, викладної у постанові від 15.08.2019 у справі №823/782/16, нанесену внаслідок нерозгляду належним чином його заяв, ненадання щодо них чітких та зрозумілих, обґрунтованих та вичерпних відповідей, які зумовили необхідність неодноразових звернень до Міністерства оборони України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, суду і призвели до порушення прав та інтересів позивача, а також беручи до уваги стан здоров`я почивача та другу групу інвалідності, встановленої внаслідок тяжкого поранення, отриманого при захисті Батьківщини, у розмірі 20000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є особою з інвалідністю ІІ групи, у зв`язку з отриманим захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини, а тому вважає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, відповідач зобов`язаний виплатити йому одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму.

Крім, того позивач зазначає, про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди Міністерством оборони України нанесену внаслідок не розгляду належним чином його заяв.

На думку позивача дії відповідача, щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у неналежному розмірі є протиправними та такими, що порушують його законні права та інтереси, у зв`язку із чим просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Радянській армії у період з жовтня 1986 року по жовтень 1988 року та в Збройних Силах України в період з 02.08.2014 по 18.07.2015, брав участь в антитерористичній операції на території Луганської і Донецької області.

Із 25.02.2022 по 24.01.2023 позивач проходив військову службу в Збройних Силах України. Виключений з військового обліку за станом здоров?я на підставі висновку ВЛК НВМКЦ «ГВКГ» від 02.12.2022.

Періоди і умови проходження військової служби позивачем підтверджується записами у військовому квитку, довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 .

13.04.2005 під час первинного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок травми, пов?язаної з виконанням обов?язків військової служби (довідка МСЕК серія КА-4 №005375 від 13.04.2005).

Згідно із витягом з протоколу засідання Центральної ВЛК по встановленню причинного зв?язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №3170 від 27.08.2015, під час захисту Батьківщини позивач отримав такі поранення і травми із діагнозом: мінно-вибухове вогнепальне осколкове поранення лівого стегна, мінно-вибухова травма, 3ЧМТ-контузія головного мозку (18.08.2014), вогнепальне осколкове наскрізне поранення лівої вушної раковини, лівої завушної ділянки, ЗЧМТ - контузія головного мозку (15.05.2015).

Згідно із довідкою до акту огляду МСЕК серія АВ №0427439 від 12.10.2015 позивачу встановлено III групу інвалідності внаслідок поранень і травм, отриманих при захисті Батьківщини у 2014 - 2015 роках.

З підстави отримання інвалідності ІІІ групи внаслідок поранень, отриманих при захисті Батьківщини у 2014 - 2015 роках, Міністерство оборони України в 2016 році призначило і виплатило позивачу одноразову грошову допомогу в сумі 206700 грн. 00 коп.

Згідно із довідкою до акту огляду МСЕК серія 12AAB №765876 від 18.05.2023 із 01.05.2023 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок тяжкого поранення, пов?язаного із захистом Батьківщини, отриманого 23.03.2022 при обороні міста Ірпеня.

У зв?язку із встановленням інвалідності ІІ групи, у липні 2023 року, позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату (доплату) йому вищевказаної одноразової грошової допомоги.

Проте, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов?язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум, що уповноважена від імені Міністерства оборони України розглядати питання призначення одноразової грошової допомоги у зв?язку із інвалідністю, рішенням від 26.07.2024 (пункт 23 протоколу №9/в від 29.07.2024), відмовила позивачу у призначенні вищевказаної одноразової грошової допомоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Ключовим у даній справі є питання визначення порядку обчислення розміру одноразової грошової допомоги у випадку, коли одній і тій самій особі в різні періоди встановлено інвалідність різні групи, та з різним причинним зв`язком: уперше - унаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, а згодом - унаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. За таких обставин суду належить з`ясувати, який із цих юридичних фактів має визначальне значення як відправна точка для розрахунку розміру одноразової грошової допомоги: первинне встановлення інвалідності незалежно від зміни її причинного зв`язку чи момент, коли вперше було визначено причинний зв`язок інвалідності саме у зв`язку з отриманням травми, пов`язаної із захистом Батьківщини.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту також - Закон №2232-XII), відповідно до статті 41 якого виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту також - Закон №2011-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальним захистом військовослужбовців є діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 4 частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ (в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення) якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв).

Виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста, чи особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення з військової служби, здійснюється без урахування раніше виплачених сум допомоги у зв`язку з частковою втратою працездатності чи встановленням інвалідності.

Частиною десятою статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців здійснюється відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі по тексту також - Порядок №975).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду/оцінювання, зміни групи інвалідності чи причинного зв`язку - дата, зазначена у витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи / довідці медико-соціальної експертної комісії про повторне встановлення інвалідності або відомості з електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи.

Як передбачено підпунктом 4 пункту 4 Порядку № 975 (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) одноразова грошова допомога призначається у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

Відповідно до підпункту 1 пункту 17 Порядку №975 у разі встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від групи інвалідності та її причинного зв`язку військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено відповідну групу інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Пунктом 19 Порядку №975 визначено, що якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (зокрема внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв) із розрахунку прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому встановлено відповідну групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок.

Положення пункту 19 Порядку №975 змінено постановою Кабінету Міністрів України від 15.08.2025 №1000 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 і від 28 лютого 2022 р. № 168» шляхом заміни у пункті 19:

в абзаці першому слова «в якому вперше встановлено інвалідність» замінено словами «в якому встановлено відповідну групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок»;

в абзаці другому слова «в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності» замінено словами «в якому встановлено відповідний ступінь втрати працездатності чи змінено його причинний зв`язок».

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що розмір одноразової грошової допомоги у випадку зміни причинного зв`язку та групи інвалідності військовослужбовцю здійснюється з розрахунку прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому змінено причинний зв`язок інвалідності та групу інвалідності.

Як встановлено судом, відповідно до витягу із акта огляду МСЕК серії КА-4 №005375, від 13.04.2005, позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з проходженням служби.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №0427439 від 18.05.2023 позивачу з 01.05.2023 встановлено ІІ групу інвалідності із зазначенням причини інвалідності: травма, пов`язана із захистом Батьківщини.

Тобто, у 2023 році позивачу було змінено причинний зв`язок інвалідності ІІІ групи з «захворювання пов`язане з проходженням служби» (встановленого у 2005 році) на ІІ групу з «травма, пов`язана із захистом Батьківщини».

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 29.07.2024 №9/в за результатами розгляду поданих документів позивачу розраховано одноразову грошову допомогу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 у зв`язку зі зміною групи інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2005), у сумі 135 900 грн.

З означеного протоколу вбачається, що питання наявності у позивача правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною причинного зв`язку інвалідності у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, не є спірним.

Спірним є виключно питання щодо того, який прожитковий мінімум має бути застосований при обчисленні одноразової грошової допомоги: станом на 1 січня календарного року, в якому було вперше встановлено інвалідність (2005 рік), чи станом на 1 січня календарного року, в якому змінено причинний зв`язок та групу інвалідності (2023 рік).

Виходячи з положень пункту 19 Порядку №975 в редакції змін, внесених Постановою КМУ №1000 від 15.08.2025, чинних на момент винесення спірного рішення, розмір одноразової грошової допомоги у випадку зміни причинного зв`язку та групи інвалідності військовослужбовцю здійснюється з розрахунку прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому змінено причинний зв`язок інвалідності та групу інвалідності, тобто на 01.01.2023.

В свою чергу, спірним рішенням позивачу розраховано одноразову грошову допомогу у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність (2005), що суперечить пункту 19 Порядку №975.

Враховуючи означені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункт 23 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 29.07.2024 №9/в.

Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача вчинити дії, направлені на поновлення прав позивача, а саме: здійснити перерахунок та виплату призначеної позивачу одноразової грошової допомоги, застосувавши як розрахункову величину прожитковий мінімум, встановлений законом на 01.01.2023.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі, також ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, з урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 липня 2019 року у справі № 804/6922/16.

За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди необхідно відмовити за відсутністю підстав.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 23 рішення Комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом засідання з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 29.07.2024 №9/в.

Зобов`язати Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, застосувавши як розрахункову величину прожитковий мінімум, встановлений законом станом на 01.01.2023, з урахувнням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.