Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №280/7970/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7970/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо виплати ОСОБА_1 пенсійних коштів за період з липня 2022 по березень 2023 року, оформлену листом від 29.06.2026 №29868-29552/Д-02/8-0800/26.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої пенсії за період з липня 2022 по березень 2023 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (на банківський рахунок, що є в матеріалах пенсійної справи позивачки).

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 7 000 (сім тисяч) гривень.

Позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Ухвалою суду від 04 серпня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

10 серпня 2026 року позивач надана до суду заява про усунення недоліків та докази доплати судового збору у розмірі 798, 72 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Пенсія за період з липня 2022 року по березень 2023 року позивачу не виплачена, внаслідок тимчасової окупації території України та припинення роботи відділення поштового зв`язку. Рішення про відмову у виплаті пенсії за період з липня 2022 по березень 2023 року, позивач вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Покладення на позивача негативних наслідків тимчасової окупації території України, припинення роботи поштових відділень, неможливості евакуації та інших наслідків збройної агресії суперечить принципам верховенства права, справедливості та соціального захисту людини. Разом із виплатою заборгованості по пенсії відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, розраховану виходячи із суми фактично нарахованої, але несвоєчасно виплаченої пенсії та індексів інфляції за весь період прострочення. З огляду на характер порушеного права, похилий вік позивача, її стан здоров`я, пережиту тимчасову окупацію, вимушене переселення, необхідність тривалий час неодноразово звертатися до відповідача та інших установ, збирати доказову базу та звертатися до суду для захисту очевидного права, позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у 7 000 гривень. Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 10 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

19 серпня 2026 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву. Відповідач заперечує в повному обсязі проти задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 1 статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Пенсійні виплати за період з серпня 2022 року по 2023 року не була отримана позивачем не з вини органу пенсійного фонду. ОСОБА_1 звернулась до органів пенсійного фонду 02.04.2026 з заявою про поновлення пенсійних виплат, відповідно до статті 46 Закону №1058-IV позивачу поновлено виплату пенсії з 01.04.2023 та виплачено неотриману пенсію за три роки до дня звернення. Для здійснення перерахунку та виплати пенсійних коштів за період з липня 2022 по березень 2023 року немає законних підстав. Дії відповідача не суперечать чинному законодавству України, тому, підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні. У задоволенні позовної заяви відповідач просить суд відмовити в повному обсязі.

19 серпня 2026 року позивачем подане до суду клопотання про витребування доказів для повного, всебічного та об`єктивного встановлення обставин справи та визначення наявності або відсутності заборгованості відповідача перед позивачкою за період липень 2022 року - березень 2023 року.

Від позивача до суду 19 серпня 2026 року надійшла відповідь на відзив. За доводами позивача поданий відповідачем відзив не містить належного спростування основних доводів позовної заяви; не містить достатніх доказів правомірності оскаржуваного рішення; не підтверджує належними доказами факт фактичної виплати пенсії за кожен місяць спірного періоду; не містить конкретної позиції щодо компенсації втрати частини доходів; не містить належного спростування вимоги про відшкодування моральної шкоди; водночас містить значний обсяг заперечень щодо витрат на професійну правничу допомогу, які позивачем взагалі не заявлялися.

27 липня 2026 року позивачем надані до суду додаткові пояснення у справі. На підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, її тривалості та негативного впливу на емоційний і фізичний стан позивачки позивач надає суду додаткові пояснення та докази. Позивач протягом тривалого часу позбавлена можливості отримувати належні їй пенсійні виплати, що спричинило постійне відчуття невизначеності, занепокоєння та необхідність докладати додаткових зусиль для відновлення свого порушеного права. Наслідки зазначеної ситуації проявлялися не лише у моральних та емоційних переживаннях, а й супроводжувалися погіршенням самопочуття.

З 11.08.2026 по 06.09.2026 суддя Богатинський Б.В. перебував у щорічній основній відпустці.

Ухвалою суду від 07 вересня 2026 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином засвідчені докази, які відомості щодо нарахування та виплати пенсії позивачу за період з 01 липня 2022 року по 31 березня 2023 року, із зазначенням по кожному місяцю: розміру пенсії, нарахованої до виплати; суми пенсії, фактично виплаченої; дати фактичної виплати; способу виплати; суми пенсії, яка залишилася невиплаченою (за наявності); копії пенсійних відомостей (відомостей на виплату пенсії) за кожен місяць спірного періоду, а саме за липень 2022 року - березень 2023 року, що підтверджують нарахування та/або виплату пенсії позивачці; відомості з пенсійної справи / інформаційної системи Пенсійного фонду України щодо руху пенсійних виплат позивачці за період з 01 липня 2022 року по 31 березня 2023 року, із відображенням нарахованих, виплачених та невиплачених сум.

08 вересня 2026 року та 15 вересня 2026 року позивачем до суду заявлені клопотання про долучення доказів: відповідь від КНТ «Броварський міський центр ПМСД» (від 07.09.2026) щодо підтвердження факту надання позивачу невідкладної медичної допомоги 27.04.2026, лист КНП КОР "КОЦЕМД МК" від 11.09.2026.

Відповідачем 22 вересня 2026 року подана до суду довідка про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії ОСОБА_1 .

22 вересня 2026 року від позивача до суду надійшли наступні додаткові пояснення у справі. Відповідач не надав документів, які безпосередньо підтверджують факт виплати пенсії позивачці за спірний період, а поданою безпосередньо до суду довідкою підтвердив факт її невиплати позивачці.

На підставі матеріалів справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач отримує пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою.

ОСОБА_1 звернулась до органів пенсійного фонду 02.04.2026 з заявою про поновлення пенсійних виплат, позивачу поновлено виплату пенсії з 01.04.2023 та виплачено неотриману пенсію за три роки до дня звернення.

На звернення позивача щодо виплати нарахованої та невиплаченої пенсії, відповідач листом від 29.06.2026 повідомив, що для здійснення перерахунку та виплати пенсійних коштів за період з липня 2022 року по березень 2023 року немає законних підстав.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

На підставі статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

У разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.

Стаття 46 Закону № 1058-ІV визначає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Таким чином, пенсіонер, виплата пенсії якому була припинена, а потім поновлена, має право на виплату нарахованих, але не отриманих своєчасно з власної вини сум пенсій за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 січня 2024 року у справі № 380/2444/22.

Отже, підставою для виплати позивачу нарахованої пенсії за минулий час з обмеженням періоду не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії є саме обставина не отримання своєчасно сум пенсій позивачем з власної вини.

Як встановлено судом, виплата пенсії ОСОБА_1 призупинена з 01.05.2023 у зв`язку з тривалою неоплатою, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV.

При цьому, суд звертає увагу на те, позивач не отримувала пенсійні виплати не з власної вини, а внаслідок тимчасової окупації та закриття відділень АТ «Укрпошти», що унеможливлювало отримування нею пенсійних виплат.

Факт невиплати позивачу нарахованої у період з липня 2022 по березень 2023 року пенсії відповідачем не заперечується та підтверджується довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 17.09.2026.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26.06.2014, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14.10.2010, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Таким чином, відповідачем не доведено наявність в діях позивача її вини щодо неотримання пенсії за минулий час, відтак, невиплата заборгованості з пенсії за відсутності передбачених законом підстав є порушенням права позивача на мирне володіння своїм майном, яке є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи викладене позовні вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої пенсії за період з липня 2022 по березень 2023 року підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пункти 1, 2 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 520/2020/19, від 25.03.2025 у справі № 400/8389/21, від 19.06.2025 у справі №580/11000/23.

Водночас, враховуючи, що нараховані відповідачем суми пенсії позивачу ще не виплачені, а позовні вимоги стосуються нарахування компенсації на такі невиплачені кошти, суд дійшов висновку, що задоволення позову в цій частині є передчасним.

Щодо вимоги нарахування та виплати позивачу моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За п. п. 3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач стверджує, що з огляду на характер порушеного права, похилий вік позивача, її стан здоров`я, пережиту тимчасову окупацію, вимушене переселення, необхідність тривалий час неодноразово звертатися до відповідача та інших установ, збирати доказову базу та звертатися до суду для захисту очевидного права, позивач оцінює завдану їй моральну шкоду у 7 000 гривень.

Поняття "моральна шкода" є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача.

На переконання суду, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача, встановленої рішеннями суду, не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди, натомість вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджуються.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову в частині стягнення моральної шкоди.

Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1064,96 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у виплаті ОСОБА_1 пенсійних коштів за період з липня 2022 по березень 2023 року, оформлену листом від 29.06.2026 №29868-29552/Д-02/8-0800/26.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої пенсії за період з липня 2022 по березень 2023 року.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одну тисячу шістдесят чотири гривні дев`яносто шість коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, буд.158-б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012).

Повне судове рішення складено 09.10.2026.

Суддя Б.В. Богатинський