Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №280/7964/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 жовтня 2026 рокуСправа № 280/7964/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Лазаренка М.С., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Бюро економічної безпеки України,

до Територіального управління БЕБ у Закарпатській області,

про визнання окремих пунктів наказу, бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Бюро економічної безпеки України (далі - відповідач 1), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 складових грошового забезпечення, за період з 28 березня 2023 року по 01 липня 2026 року без урахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн), Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн), Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 (3 328,00 грн);

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28 березня 2023 року по 01 липня 2026 року, з урахуванням посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 на відповідний коефіцієнт посадового окладу, з урахуванням раніше проведених виплат сум щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премій, у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані ним дні щорічних основних та додаткових відпусток, відпусток передбачених законодавством, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 01.07.2026;

- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення вислуги років для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до абзацу першому підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частини першої статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пункту 1 наказу БЕБ від 01 липня 2026 року № 207-к/ДСКДП у розмірі " 03 роки";

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Бюро економічної безпеки України від 01 липня 2026 року № 207-к/ДСК-ДП "Про звільнення ОСОБА_1 " у частині визначення вислуги років ОСОБА_1 для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі "03 роки";

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні виходячи з 29 повних календарних років вислуги відповідно до абзацу першого підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням перерахованого (належного) грошового забезпечення станом на день звільнення (01.07.2026) та з зарахуванням раніше виплаченої суми за три роки вислуги;

- визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані ним дні додаткові відпустки як батьку багатодітної сім`ї за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки тривалістю 40 днів;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як батьку багатодітної сім`ї за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки тривалістю 40 календарних днів, виходячи з перерахованого грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 01 липня 2026 року;

- визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані ним дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2024 та 2025 роки, тривалістю 28 календарних днів при звільненні;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2024, 2025 роки, тривалістю 28 днів, виходячи з перерахованого грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 01.07.2026;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України оформити та видати ОСОБА_1 оновлений грошовий атестат та довідку про розмір грошового забезпечення для призначення пенсії, обчислені виходячи з належного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року відповідно до абзацу 4 частини першої статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19 листопада 2024 року № 4059-IX, у тому числі 3 028,00 грн (Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік") та 3 328,00 грн. (Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік");

- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України за період з 02 липня 2026 року по день винесення судового рішення у справі, але не більш як за шість місяців, у розмірі 459 202 (чотириста п`ятдесят дев`ять тисяч двісті дві) гривні 16 копійок, обчислений виходячи з перерахованого середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення зі служби - 01 липня 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в порушення частини третьої статті 31 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України" від 28.01.2021 №1150-ІХ та пункту 2 Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068, у 2023-2026 роках йому протиправно здійснювалась виплата грошового забезпечення не виходячи з "прожиткового мінімуму для працездатних осіб", а з урахуванням "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 гривні", визначеного Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік. У зв`язку з невірним визначенням розміру складових грошового забезпечення, вважає наявними підстави для видачі оновленого грошового атестату та довідки про розмір грошового забезпечення для призначення пенсії.

Також відповідачем 1 безпідставно обмежив вислугу років при виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, застосувавши положення абз. 5 п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 щодо врахування вислуги років лише з дня останнього зарахування на службу. Вказує, що зазначена норма містить вичерпний перелік осіб, на яких поширюється її дія, а саме виключно на поліцейських та співробітників Служби судової охорони. Зазначений перелік є закріпленим законом і розширеному тлумаченню не підлягає, а отже, не охоплює осіб, які мають спеціальні звання БЕБ України. При цьому, позивач не отримував таку грошову допомогу на попередньому місці служби. Вважає, що при визначенні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач 1 має враховувати 29 повних років календарної вислуги.

При звільненні відповідач 1 не виплатив позивачу компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як батьку багатодітної сім`ї (40 днів за 2023-2026 роки) та як учаснику бойових дій (28 днів за 2024-2025 роки).

У зв`язку з непроведенням повного розрахунку в день звільнення вважає наявними підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до ст. 117 КЗпП України.

З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

05.08.2026 ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/7964/26 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Бюро економічної безпеки України позовну заяву не визнало. У письмовому відзиві від 19.08.2026 вх. № 47676 посилається на те, що правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України визначені Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», відповідно до якого БЕБ є центральним органом виконавчої влади, що здійснює протидію правопорушенням у сфері економіки, а його діяльність спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Трудові відносини та оплата праці працівників БЕБ регулюються зазначеним Законом, законодавством про працю і державну службу та актами Уряду, при цьому структура грошового забезпечення визначена ст. 31 Закону і включає посадовий оклад, надбавки, доплати та премії. Норми Закону мають бланкетний характер у частині визначення розрахункової величини, тому механізм обчислення грошового забезпечення встановлюється Кабінетом Міністрів України, зокрема шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний коефіцієнт. Законами про Державний бюджет на відповідні роки визначено спеціальний прожитковий мінімум у розмірі 2102,00 грн, який застосовується для розрахунку посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що поширюється і на працівників БЕБ. З огляду на чинність зазначених норм та відсутність їх неконституційності, застосування відповідачем фіксованого розміру прожиткового мінімуму 2102 грн при визначенні посадових окладів є правомірним, відповідає принципам спеціального регулювання, юридичної визначеності та обов`язковості виконання чинного законодавства. Застосування цього показника погоджено з Міністерством фінансів України у штатних розписах та повністю відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.

Вказує на те, що позивачем обрано неналежного позивача за спірний період з 28.03.2023 по 29.03.2023, оскільки позивача було прийнято на службу до центрального апарату БЕБ лише 30.03.2023, а до цього моменту він був зарахований до Територіального управління БЕБ у Закарпатській області, яке є окремою юридичною особою публічного права зі самостійним кошторисом і балансом. Оскільки позивачем заявлено позовні вимоги до неналежного відповідача, просив суд залишити позовну заяву без руху для уточнення позовних вимог та їх підстав.

Посилається на відсутність підстав для врахування повної вислуги років під час розрахунку грошової допомоги при звільненні, оскільки позивач за правовим статусом належить до осіб начальницького складу та при звільненні з Національної поліції України за наказом від 20.03.2023 № 153 о/с вже набув право та отримав ОГД за попередні 26 років календарної вислуги. При повторному звільненні з БЕБ допомога підлягає нарахуванню виключно за період служби з дня останнього зарахування.

Щодо компенсації позивачу додаткової відпустки як батьку багатодітної сім`ї вказано, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» вказана соціальна відпустка надається «одному з батьків». На момент звільнення позивач не надав відповідачу документів про те, що його дружина не скористалася правом на цю відпустку та не отримала компенсацію за основним місцем роботи за 2023-2026 роки, що виключало можливість її нарахування.

Щодо компенсації позивачу додаткової відпустки як учаснику бойових дій зазначено, що вона є окремою соціальною пільгою, не належить до щорічних відпусток, надається один раз на рік і грошовій компенсації при звільненні не підлягає.

З огляду на те, що відповідачем 1 проведено належний розрахунок грошового забезпечення позивача, здійснено повний розрахунок при звільненні, видано та направлено до ГУ ПФУ в Запорізькій області грошовий атестат, вважає відсутніми підстави для задоволення позовних вимог похідного характеру стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, видачі оновленого грошового атестату та довідки про розмір грошового забезпечення для призначення пенсії.

Крім того заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

24.08.2026 за вх.№48188 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій проти доводів відповідача 1 заперечено у повному обсязі. Зазначено про безпідставність залишення позовної заяви без руху, оскільки позовна заява відповідає вимогам статей 122, 160, 161 КАС України. Заперечує, що позовна заява пред`явлена то неналежного відповідача, оскільки позивач був прийнятий на службу до БЕБ 28.03.2023 як переможець конкурсу та призначений на посаду старшого детектива ТУ БЕБ у Закарпатській області, а Наказом БЕБ України від 29.03.2023 № 86-к/ДСК-ДП з 30.03.2023 призначений на посаду детектива Головного підрозділу детективів Центрального апарату, як такий, що прибув для подальшого проходження служби з ТУ БЕБ у Закарпатській області.

Стосовно застосування належного розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ, зазначає про пріоритет спеціальної норми ч. 3 ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» над законами про державний бюджет. Посилання відповідача на відступ Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24 від 24.04.2025 є нерелевантним, оскільки вказана постанова стосується виключно суддівської винагороди й Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та не змінює правового регулювання для працівників БЕБ.

Щодо права позивача на компенсацію невикористаної додаткової відпустки як батьку багатодітної сім`ї вказано, що за ст. 19 Закону України «Про відпустки» особа його набуває в силу самого факту звільнення, а його виникнення не залежить від подання рапортів під час служби. У відповідача станом на день звільнення володів повними відомостями про його сімейний стан, наявність дітей та їх вік, оскільки відповідні документи (свідоцтва про народження дітей) містяться в матеріалах особової справи позивача. Дружиною позивача не використано право на отримання вказаної гарантії, оскільки з 31.03.2023 вона не працевлаштована.

Щодо компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій зазначає про необхідність застосування у спірних правовідносинах спеціальних норм, які регулюють порядок надання такої гарантії, а саме Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , який згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» поширюється на осіб, які мають спеціальні звання БЕБ. В свою чергу, норми ст. 83 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» не регулюють спірні правовідносини.

Також заперечено проти клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.09.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02.09.2026 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху для уточнення позовних вимог та їх підстав. До справи за ініціативою суду залучено в якості другого відповідача Територіальне управління БЕБ у Закарпатській області (далі - відповідач 2). Розгляд справи розпочато спочатку.

14.09.2026 за вх.№53072 від представника позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій заявлено позовні вимоги наступного змісту:

- визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у Закарпатській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.03.2023 по 29.03.2023 виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн;

- зобов`язати Територіальне управління БЕБ у Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 28.03.2023 по 29.03.2023 включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» станом на 01.01.2023 року, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 складових грошового забезпечення, за період з 30 березня 2023 року по 01 липня 2026 року без урахування розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн), Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3 028,00 грн) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3 328,00 грн);

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 березня 2023 року по 01 липня 2026 року, з урахуванням посадового окладу, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 на відповідний коефіцієнт посадового окладу, з урахуванням раніше проведених виплат сум щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премій, у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані ним дні щорічних основних та додаткових відпусток, відпусток передбачених законодавством, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 01.07.2026;

- визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення вислуги років для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до абзацу першому підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», частини першої статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пункту 1 наказу БЕБ від 01 липня 2026 року № 207-к/ДСК-ДП у розмірі «03 роки»;

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу Бюро економічної безпеки України від 01 липня 2026 року № 207-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 » у частині визначення вислуги років ОСОБА_1 для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі «03 роки»;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні виходячи з 29 повних календарних років вислуги відповідно до абзацу першого підпункту 1 пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, з урахуванням перерахованого (належного) грошового забезпечення станом на день звільнення (01.07.2026) та з зарахуванням раніше виплаченої суми за три роки вислуги;

- визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані ним дні додаткові відпустки як батьку багатодітної сім`ї за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки тривалістю 40 днів;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як батьку багатодітної сім`ї за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки тривалістю 40 календарних днів, виходячи з перерахованого грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 01 липня 2026 року;

- визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані ним дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2024 та 2025 роки, тривалістю 28 календарних днів при звільненні;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України (код ЄДРПОУ 44168316) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані ним дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2024, 2025 роки, тривалістю 28 днів, виходячи з перерахованого грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 01.07.2026;

- зобов`язати Бюро економічної безпеки України оформити та видати ОСОБА_1 оновлений грошовий атестат та довідку про розмір грошового забезпечення для призначення пенсії, обчислені виходячи з належного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року відповідно до абзацу 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX, у тому числі 3 028,00 грн (Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік») та 3 328,00 грн. (Закон України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»);

- стягнути з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України за період з 02 липня 2026 року по день винесення судового рішення у справі, але не більш як за шість місяців, у розмірі 459 202 (чотириста п`ятдесят дев`ять тисяч двісті дві) гривні 16 копійок, обчислений виходячи з перерахованого середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення зі служби - 01 липня 2026 року.

Територіальне управління БЕБ у Закарпатській області позовну заяву не визнало. У письмовому відзиві від 21.09.2026 вх. №54359 посилається на те, що припис ч. 3 ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» встановлює лише мінімальну межу посадового окладу та відсилає до закону про Державний бюджет України щодо числового значення прожиткового мінімуму. Оскільки служба в БЕБ є державною службою особливого характеру, врегульованою спеціальним законом, застосування розрахункової величини 2102,00 грн, встановленої ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» для «інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами», є виконанням прямої імперативної норми закону. Відповідач 2 не має дискреційних повноважень змінювати цю базову величину чи виходити за межі штатного розпису, погодженого Мінфіном та затвердженого Директором БЕБ. Вважає застосовними до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Від представника позивача 25.09.2026 за вх.№55893 надійшла відповідь на відзив, в якій заперечено проти позиції відповідача 2.

28.09.2026 за вх.№56034 від відповідача 2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Наказом Територіального управління БЕБ у Закарпатській області від 27.03.2023 № 16-к/ДСК позивача прийнято на службу до БЕБ України та призначено на посаду старшого детектива відділу Територіального управління БЕБ у Закарпатській області (код посади - 3.24).

Наказом Територіального управління БЕБ у Закарпатській області від 29.03.2023 № 17-к/ ДСК позивача направлено для подальшого проходження служби до центрального апарату Бюро економічної безпеки України.

Наказом Бюро економічної безпеки України від 29.03.2023 № 86-к/ДСК-ДП позивача призначено на посаду детектива відділу Головного підрозділу детективів (на правах Департаменту) Бюро економічної безпеки України (код посади - 4.5.333).

Відповідно до наказу БЕБ від 01.07.2026 № 207-к/ДСК-ДП позивача 01.07.2026 звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України за станом здоров`я згідно з підпунктом 1 пункту 72 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1333 із змінами (далі - Положення).

Відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII із змінами та доповненнями та пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» від 17 липня 1992 року № 393 із змінами та доповненнями, наказано виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Встановлено вислугу років для виплати одноразової грошової допомоги - 03 роки.

Відповідно до пункту 67 Положення наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки: за 2026 рік пропорційно відпрацьованому часу за 15 календарних днів щорічної основної відпустки та 08 календарних днів щорічної додаткової відпустки.

На звернення позивача відповідач 1 листом від 10.07.2026 №ЗПІ/159/0/13 повідомив про те, що у період з 30.03.2023 по 01.07.2026 посадовий оклад позивача згідно зі штатним розписом становив 44 142,00 грн (з розрахунку 2 102,00 грн * 21 (коефіцієнт)). Відповідно до Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік для визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів (у 2023-2026 роках - 2 102 гривні). Отже, розмір прожиткового мінімуму впродовж 2023-2026 років для визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання БЕБ не змінювався.

Відповідач 1 листом від 14.07.2026 №11/15.1/9187-26 повідомив позивача про те, що йому при звільненні здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до статті 9 Закону № 2262-XII та пункту 10 Постанови № 393 у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 03 повних календарних роки служби в сумі 109 240,80 грн, а також грошову компенсацію за невикористані дні відпусток за 2026 рік (пропорційно відпрацьованому часу) - 15 календарних днів щорічної основної відпустки в сумі 35 238,97 грн та 08 календарних днів щорічної додаткової відпустки в сумі 18 794,12 грн.

Не погодившись із обчисленням розміру посадового окладу та окладу за спеціальним званням упродовж служби, одноразової грошової допомоги при звільненні, невиплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткові відпустки як батьку багатодітної сім`ї за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій за 2024 та 2025 роки, позивач звернувся до суду захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Нормами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України "Про Бюро економічної безпеки України" від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону № 1150-ІХ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Частина 1 статті 14 Закону № 1150-ІХ визначає, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.

Стаття 19 Закону № 1150-ІХ встановлює, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

В свою чергу, згідно зі статтею 31 Закону № 1150-ІХ заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 3 ст. 31 Закону України "Про Бюро економічної безпеки України", Кабінетом Міністрів України Постановою від 06.10.2021 № 1068 (далі - Умови №1068, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки.

Згідно з п. 2 Умов № 1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається спеціальним законодавством, а саме: частина третя статті 31 Закону України № 1150-ІХ та п. 2 Умов № 1068.

З огляду на викладене, спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori) - "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali) - "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 справа № 120/1196/19-а, від 30.03.2023 у справі № 420/11945/21 та від 31.10.2023 у справі № 160/8058/22.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29.01.2019 у справі № 807/257/14 та від 25.05.2022 справа №120/1196/19-а. Крім того, про перевагу норм lexspecialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі "Ніколова проти Болгарії", заява № 7888/03, пункт 15 рішення у справі "Баранкевич проти Росії", заява № 10519/03).

Відтак, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон №966-XIV, тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Положеннями ст.1 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Також у цій статті Закону визначено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Зі змісту вказаної норми Закону №966-XIV вбачається закріплення вичерпного переліку основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Положеннями ст. 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено на рівні 2684 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року дорівнює 3028 грн.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028 грн та на 2026 рік - 3 328 грн.

Натомість, статтями 7 Законів про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки було введено новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2 102,00 грн.

Слід зазначити, що зміни до Закону № 1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом № 1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про Бюро економічної безпеки України", а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, приписи законів України про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Отже, з огляду на викладене, суд доходить висновку, що грошове забезпечення позивача за період з 28.03.2023 по 01.07.2026 мало обчислюватися з урахуванням положень абзацу 4 частини 1 статті 7 законів України Про Державний бюджет на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, якими було визначено величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2023 у розмірі 2684 грн, з 01.01.2024 та з 01.01.2025 у розмірі 3028 грн, а з 01.01.2026 у розмірі 3328 грн.

Проте, відповідачами не наведено обґрунтованих підстав, не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність оскаржуваних дій щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, виходячи із встановлених вище судом обставин цієї справи та аналізу чинного наведеного законодавства.

Також в основу даного судового рішення не можуть бути покладені посилання відповідачів на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 з приводу того, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу судді.

Оскільки правові висновки у справі №240/9028/24 стосуються розміру суддівської винагороди, встановленої Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а предметом даного спору є розмір грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України, які регулюються іншими законами, зокрема, статтею 31 Закону № 1150-ІХ та Умовами №1068. Тому правові висновки у постанові Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24 не є релевантними до правовідносин у цій справі і не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Даючи оцінку аргументам відповідачів про те, що фіксований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ є правомірним та таким, що відповідає принципам спеціального регулювання, юридичній визначеності та ефективного використання бюджетних коштів, суд керується таким.

Як уже зазначалося вище, введення законодавцем у законах України про Державний бюджет України на 2023, 2024, 2025 та 2026 роки нової грошової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102,00 грн без внесення змін до спеціальних законів, якими визначені посадові оклади цих працівників із розрахунку такої величини як прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року відповідає меті законів України про Державний бюджет України, які мають врегульовувати лише витрати та доходи держави на відповідний календарний рік і не можуть врегульовувати правовідносин, які регулюються іншими спеціальними законами, з урахуванням того, що згаданої величини (прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102,00 грн) Законом №966-ХІV не передбачено.

Суд зазначає, що принцип правової визначеності - це загальний принцип права, який гарантує, що зміст права є чітким, зрозумілим і стабільним, а права та свободи людини можуть бути реалізовані на практиці. Тобто, правові норми повинні бути сформульовані недвозначно, передбачувано та стабільно, щоб громадяни могли знати свої права і передбачати наслідки своїх дій.

Тому застосування для визначення посадових окладів працівників БЕБ у згаданому періоді розрахункової величини, яка відсутня у спеціальному законі та у Законі №966-ХІV, не може свідчити про відповідність її принципам спеціального регулювання та правовій визначеності.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що дії відповідачів щодо обчислення та виплати позивачу за період з 28.03.2023 по 01.07.2026 грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 (2 684,00 грн), Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024 (3028,00 грн), Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025 (3028,00 грн) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" станом на 01.01.2026 (3328 грн) є протиправними.

З тих самих мотивів позивачу неправильно нараховано у спірний період щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премії, у тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані ним дні відпусток передбачених законодавством, розмір яких залежав від розміру місячного грошового забезпечення.

Щодо спірних правовідносин в частині нарахування та виплати позивачу одноразової допомоги при звільненні з урахуванням 3 повних календарних років судом враховується наступне.

Правове регулювання виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам зі спеціальними званнями Бюро економічної безпеки врегульовано статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) та пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (далі - Постанова №393).

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону №1150-ІХ пенсійне забезпечення осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до абзацу першого пункту 10 постанови № 393 поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державного бюро розслідувань, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки України, які звільняються із служби, зокрема, за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Абзацом другим пункту 10 постанови № 393 встановлено, що зазначеним в абзаці першому цього пункту поліцейським, співробітникам Служби судової охорони і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги.

Наказом Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 20.03.2023 № 153 о/с позивача було звільнено з органів Національної поліції України з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні за 26 календарних років служби.

Позивач стверджує, що абзац другий пункту 10 постанови № 393 не поширюється на із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки України, а тому відповідачем 1 неправомірно було застосовано при обрахунку виплати одноразової допомоги при звільненні лише 3 календарних роки служби.

При розгляді спірних правовідносин судом враховується правова конструкція абзацу другого пункту 10 постанови № 393, яка враховує зазначених в абзаці першому цього пункту осіб рядового і начальницького складу, до яких в тому числі відносяться особи із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки України.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на день звільнення позивач мав спеціальне звання старшого начальницького складу - підполковник Бюро економічної безпеки України.

Частиною 1 статті 26 Закону №1150-ІХ встановлено спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, до яких належить спеціальне звання старшого начальницького складу - підполковник Бюро економічної безпеки України.

Таким чином, позивач підпадає під норму абзацу другого пункту 10 постанови № 393, як особа зі спеціальним званням Бюро економічної безпеки України начальницького складу, а тому на нього поширюється врахування виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на попередньому місці служби. Відповідач 1 правомірно врахував 3 календарних років служби під час виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки позивач вже набув право на отримання такої допомоги на попередньому місці служби за наявності 26 календарних років служби, що було відображено в оскаржуваному позивачем пункті 2 наказу Бюро економічної безпеки України від 01 липня 2026 року № 207-к/ДСК-ДП "Про звільнення ОСОБА_1 ".

З огляду на викладене, підстави для зобов`язання відповідача для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні виходячи з 29 повних календарних років відсутні.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій та як батьку багатодітної сім`ї судом враховується наступне.

Згідно з статтею 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до статті 19 Закону № 504/96-ВР одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Аналогічні нормативні приписи закріплені статтею 182-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), якою доповнено, що зазначена відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені статтями 75 і 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному статтею 80 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Згідно наявної в матеріалах справи копії посвідчення серії НОМЕР_1 позивач є батьком трьох дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Дружина позивача, ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_3 з 31.03.2023 та відомостей у довідці форми ОК-5 з 01.04.2023 не була працевлаштована, а тому не могла використати право на отримання додаткової відпустки за період проходження служби в БЕБ позивачем.

Таким чином, станом на проходження служби в Бюро економічної безпеки позивач був батьком двох дітей віком до 15 років, який з урахуванням того, що дружина позивача не скористувалась правом на отримання додаткової відпустки, набув право на отримання додаткової відпустки на підставі статті 19 Закону № 504/96-ВР, статті 182-1 КЗпП України у 2023, 2024, 2025, 2026 роках.

За правилами частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

За змістом п. 19 ч. 1 статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Згідно із пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Тобто, вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки.

Позивачу 19.12.2024 було видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 .

Особливості організації трудових відносин в умовах цього стану визначено Законом України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Положеннями абзацу четвертого частини першої статті 12 вказаного закону встановлено, що у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 19 Закону №1150-IX трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами. На державних службовців Бюро економічної безпеки України поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Бюро економічної безпеки України відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону № 1150-IX особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про Національну поліцію" та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1333 затверджено Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України.

У розділі «Відпустки» Положення №1333 визначено, що особам, які мають спеціальні звання БЕБ, надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Положенням.

Додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток надаються відповідно до законодавства про відпустки.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, становить 30 календарних днів. Під час визначення тривалості щорічної основної відпустки, що надається особам, які мають спеціальні звання БЕБ, святкові та неробочі дні не враховуються.

За кожний повний календарний рік вислуги років, який обчислюється відповідно до вимог пункту 35 цього Положення, після досягнення п`ятирічного стажу служби особі, яка має спеціальні звання БЕБ, надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року.

Щорічна відпустка на прохання особи, яка має спеціальні звання БЕБ, може бути поділена на частини за умови, що основна її безперервна частина становить не менше 10 календарних днів.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між особою, яка має спеціальне звання БЕБ, і відповідним керівником, який зобов`язаний письмово повідомити такій особі про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком строку.

Тривалість щорічної основної відпустки у році початку служби обчислюється з розрахунку 1/12 тривалості відпустки, на яку має право особа, яка має спеціальне звання БЕБ, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку особі, яка має спеціальне звання БЕБ, яка звільняється з БЕБ, виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Спеціальним законодавством - Законом № 1150-ІХ та Положенням № 1333, не врегульовано питання компенсації невикористаної частини відпустки за минулі роки, а тому при вирішені спору треба застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України та Закону № 504/96-ВР, якими передбачено право працівника у разі звільнення на виплату грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки, що підтверджено рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб).

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, особа має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку, адже це суперечить суті та гарантіям, як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін. Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.

З огляду на відсутність в спеціальному законодавстві, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд у постановах від 14.11.2024 у справі № 420/3971/23 та у справі № 380/16768/22 підтримав застосування до спірних правовідносин загальних норм трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону № 504/96-ВР.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 29.11.2024 у справі № 560/19513/23, від 05.12.2024 у справі № 160/13485/23, від 21.01.2025 у справі № 400/11565/23, у справі № 380/16768/22 від 14.11.2024, у справі № 520/22593/23 від 11.06.2026.

Суд вважає релевантною зазначену позицію Верховного Суду до спірних правовідносин, оскільки спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, відсутнє правове регулювання питання невикористаних днів додаткової відпустки за попередні роки.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час звільнення) свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2, 19 Закону №504/96-ВР та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ пропорційно часу служби в році звільнення.

Стосовно посилання відповідача 1 про те, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому невикористаних відпусток то такі обставини не позбавляють позивача права на отримання відповідної гарантованої трудовим законодавством компенсації, оскільки за приписами зазначених вище норм чинного законодавства саме на відповідача 1 у цьому випадку покладено обов`язок щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, а відтак, зазначені доводи суд не приймає до уваги.

За такого правового регулювання та обставин справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання при звільненні зі служби з БЕБ грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як батьку двох дітей віком до 15 років за період 2023-2026 років у загальній кількості 40 діб, а також грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2024-2025 років у загальній кількості 28 діб.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки суд враховує наступне.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому до виплати, є триваючим порушенням та працівник може визначитися з обсягом порушених прав (в тому числі із сумою недоотриманої виплати) та своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 440/2896/19 зазначено, що "за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності".

У постанові від 11.02.2021 у справі № 160/13220/19 Верховний Суд дійшов висновків, що "невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому до виплати, є триваючим порушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Втім, під час розгляду справи суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів, оскільки йому не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 2018 рік. За вказаного правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції зазначає про відсутність підстав задоволення вимог позову у цій частині та помилковість протилежного висновку судів першої та апеляційної інстанцій".

Беручи до уваги встановлену судом у цій справі протиправність дій відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення в період з 28.03.2023 по 01.06.2026 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, а також вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд доходить висновку, що обов`язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникне лише після проведення нарахування та фактичної виплати позивачу сум грошового забезпечення.

Оскільки на момент розгляду судом цієї справи спірні суми позивачу не нараховані та не виплачені, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку наразі є передчасною та задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язанні відповідача 1 підготувати оновлений грошовий атестат та довідку про розмір грошового забезпечення для призначення пенсії, то в цій частині позовні вимоги є передчасними, оскільки відповідачем 1 на час вирішення даної справи перерахунок грошового забезпечення позивача ще не здійснено, а тому не підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір", тому питання розподілу витрат на сплату судового збору не розглядалося.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Бюро економічної безпеки України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 31; код ЄДРПОУ 44168316), Територіального управління БЕБ у Закарпатській області (89221, Закарпатська обл., Ужгородський р-н, с. Тур`ї Ремети, вул. Народна, буд. 1; код ЄДРПОУ 44855362), про визнання окремих пунктів наказу, бездіяльності та дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у Закарпатській області щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.03.2023 по 29.03.2023 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн.

Зобов`язати Територіальне управління БЕБ у Закарпатській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 28.03.2023 по 29.03.2023, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум.

Визнати протиправними дії Бюро економічної безпеки України щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30.03.2023 по 01.07.2026 без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн, 2024 році у розмірі 3028 грн, у 2025 році у розмірі 3028 грн, у 2026 році у розмірі 3328 грн.

Зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення та премії, у тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані ним дні відпусток передбачених законодавством) за період з 30.03.2023 по 01.07.2026, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026, на відповідний коефіцієнт посадового окладу, з урахуванням раніше проведених виплат.

Визнати протиправною бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як батьку багатодітної сім`ї та як учаснику бойових дій.

Зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як батьку багатодітної сім`ї за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки тривалістю 40 календарних днів, з урахуванням розміру перерахованого грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язати Бюро економічної безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024, 2025 роки тривалістю 28 календарних днів, з урахуванням розміру перерахованого грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 12.10.2026.

Суддя М.С. Лазаренко