Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №260/5847/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 жовтня 2026 року м. Ужгород№ 260/5847/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління БЕБ у Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 145, код ЄДРПОУ 44855362) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління БЕБ у Закарпатській області, у якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у Закарпатській області щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення позивача без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб за період проходження служби з 12 вересня 2023 року по 17 липня 2026 року у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 році у розмірі 3028,00 грн., у 2025 році у розмірі 3028,00 грн., у 2026 році у розмірі 3328,00 грн.

2. Зобов?язати Територіальне управління БЕБ у Закарпатській області нарахувати та здійснити виплату різниці за період проходження служби з 12 вересня 2023 року по 17 липня 2026 року з урахуванням раніше виплачених сум на користь позивача:

- грошове забезпечення у 2023 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IХ у розмірі 2684,00 грн.;

- грошове забезпечення у 2024 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IХ у розмірі 3028,00 грн.;

- грошове забезпечення у 2025 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX у розмірі 3028,00 грн.;

- грошове забезпечення у 2026 році, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-IХ у розмірі 3328,00 грн.

3. Визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у Закарпатській області щодо визначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2026 році у розмірі 3328,00 грн.

4. Зобов?язати Територіальне управління БЕБ у Закарпатській області нарахувати позивачу одноразову грошову допомогу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-IХ у розмірі 3328,00 грн., та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

5. Визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у Закарпатській області щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2026 році у розмірі 3328,00 грн.

6. Зобов?язати Територіальне управління БЕБ у Закарпатській області нарахувати позивачу грошову компенсацію за невикористані ним календарні дні щорічної основної та додаткової відпусток, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 №4695-IХ у розмірі 3328,00 грн., та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 12.09.2023 року по 17.07.2026 року проходила службу в Бюро економічної безпеки України на посадах, які передбачали присвоєння спеціального звання. Водночас, БЕБ обчислювало її посадовий оклад та похідні складові грошового забезпечення із застосуванням фіксованого показника прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн., установленого для визначення посадових окладів працівників окремих державних органів. На переконання позивача, такий розрахунок суперечить частинам другій і третій статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» та пункту 2 Умов, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1068, відповідно до яких посадові оклади осіб зі спеціальними званнями БЕБ визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, на передбачений для посади коефіцієнт. У зв`язку з цим позивач вважає протиправною бездіяльність БЕБ щодо непроведення перерахунку його посадового окладу, надбавки за вислугу років, доплати за доступ до державної таємниці, премії та інших складових грошового забезпечення, а також одноразової грошової допомоги при звільненні. Просить здійснити їх перерахунок із застосуванням щорічного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами про Державний бюджет України на відповідні роки, та виплатити належну різницю з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 02.09.2026 року, згідно змісту якого представник щодо можливості задоволення позовних вимог заперечила. В обґрунтування цієї позиції вказала, що правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України визначені Законом України «Про Бюро економічної безпеки України» №1150-IX, відповідно до якого БЕБ є центральним органом виконавчої влади, що здійснює протидію правопорушенням у сфері економіки, а його діяльність спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Трудові відносини та оплата праці працівників БЕБ регулюються зазначеним Законом, законодавством про працю і державну службу та актами Уряду, при цьому структура грошового забезпечення визначена статтею 31 Закону і включає посадовий оклад, надбавки, доплати та премії. Норми Закону мають бланкетний характер в частині визначення розрахункової величини, тому механізм обчислення грошового забезпечення встановлюється Кабінетом Міністрів України, зокрема шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний коефіцієнт. Законами про Державний бюджет на відповідні роки визначено спеціальний прожитковий мінімум у розмірі 2102,00 грн., який застосовується для розрахунку посадових окладів працівників державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що поширюється і на працівників БЕБ. З огляду на чинність зазначених норм та відсутність їх неконституційності, застосування відповідачем фіксованого розміру прожиткового мінімуму 2102,00 грн. при визначенні посадових окладів є правомірним, відповідає принципам спеціального регулювання, юридичної визначеності та обов`язковості виконання чинного законодавства. Окрім того, вказав на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 у справі №240/9028/24, як на обов`язкову до застосування судову практику у даних правовідносинах.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

11 вересня 2023 року наказом Територіального управління БЕБ у Закарпатській області за №42-к призначено з 12 вересня 2023 року з випробувальним строком три місяці лейтенанта Бюро економічної безпеки України ОСОБА_1 , яка прибула для подальшого проходження служби з Територіального управління БЕБ у Київській області, на посаду заступника начальника відділу …Територіального управління БЕБ у Закарпатській області (код посади – 2.05), з посадовим окладом згідно зі штатним розписом у розмірі 45193 грн. на місяць.

Наказом Бюро економічної безпеки України від 07.09.2023 року присвоєно спеціальне звання середнього начальницького складу, лейтенант Бюро економічної безпеки України по Територіальному управлінню БЕБ у Київській області ОСОБА_1 , старшому аналітику відділу…Управління аналізу інформації та управління ризиками Територіального управління БЕБ у Київській області.

Згідно з наказом Бюро економічної безпеки України від 03.09.2025 року за №259-к присвоєно чергове спеціальне звання середнього начальницького складу старший лейтенант Бюро економічної безпеки України по Територіальному управлінню БЕБ у Закарпатській області з 08.09.2025 року лейтенанту БЕБ України ОСОБА_1 , начальнику Управління Територіального управління БЕБ у Закарпатській області.

Відповідно до наказу Територіального управління БЕБ у Закарпатській області від 15.07.2026 №30-к/ДСК старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з посади та зі служби в Бюро економічної безпеки України за підпунктом 7 пункту 72 Положення (за власним бажанням) з 17.07.2026 року.

Разом з тим, протягом періоду проходження позивачем служби відповідач обчислював розміри її посадового окладу та доплати за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102,00 гривні. Аналогічно, за таким же принципом, була обчислена і одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористані дні щорічних основних та щорічних додаткових відпусток.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обрахунку грошового забезпечення, у тому числі грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних та щорічних додаткових відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102,00 грн., замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (станом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026), позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №1150-ІХ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Діяльність Бюро економічної безпеки України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Закон України «Про центральні органи виконавчої влади», інші закони, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України «Про державну службу» застосовуються до Бюро економічної безпеки України та його працівників у частині, що не суперечить цьому Закону.

Частина 1 статті 14 Закону №1150-ІХ визначає, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.

Стаття 19 Закону №1150-ІХ встановлює, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

В свою чергу, згідно зі статтею 31 Закону №1150-ІХ заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 3 статті 31 Закону №1150-ІХ, постановою Кабінету Міністрів України від 06.10.2021 №1068 затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки (далі - Умови №1068).

Згідно з пунктом 2 Умов №1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається спеціальним законодавством, а саме частиною третьою статті 31 Закону №1150-ІХ та пунктом 2 Умов №1068.

З огляду на викладене, спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.05.2022 справа №120/1196/19-а.

Тобто, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

Положеннями статті 1 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Також у цій статті Закону визначено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Зі змісту вказаної норми Закону №966-XIV встановлено закріплення вичерпного переліку основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас, працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено на рівні 2270 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено на рівні 2481 грн.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня установлено на рівні 2684 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року дорівнює 3028 грн.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028 грн.

Тобто був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.

Слід зазначити, що зміни до Закону №1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом №1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, приписи законів України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Отже, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що грошове забезпечення позивача за період з 12.09.2023 року по 17.07.2026 року мало обчислюватися з урахуванням положень абзацу 4 частини 1 статті 7 законів України про Державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, якими було визначено величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2021 у розмірі 2270 грн., з 01 січня 2022 у розмірі 2481грн., 01 січня 2023 у розмірі 2684 грн., з 01 січня 2024 року та з 01 січня 2025 року у розмірі 3028 грн., а з 01 січня 2026 року у розмірі 3328 грн.

Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих підстав, не було надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність оскаржуваних дій щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн., виходячи із встановлених вище судом обставин даної справи та аналізу чинного наведеного законодавства.

Продовжуючи оцінку аргументам відповідача про те, що фіксований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ є правомірним та таким, що відповідає принципам спеціального регулювання, юридичній визначеності та ефективного використання бюджетних коштів, суд керується таким.

Як уже зазначалося вище, введення законодавцем у законах України про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки нової грошової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102,00 грн. без внесення змін до спеціальних законів, якими визначені посадові оклади цих працівників із розрахунку такої величини як прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року відповідає меті законів України про Державний бюджет України, які мають врегульовувати лише витрати та доходи держави на відповідний календарний рік і не можуть врегульовувати правовідносин, які регулюються іншими спеціальними законами, з урахуванням того, що згаданої величини (прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами ( у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102,00 грн.) Законом №966-ХІV не передбачено.

Суд зазначає, що принцип правової визначеності - це загальний принцип права, який гарантує, що зміст права є чітким, зрозумілим і стабільним, а права та свободи людини можуть бути реалізовані на практиці. Тобто, правові норми повинні бути сформульовані недвозначно, передбачувано та стабільно, щоб громадяни могли знати свої права і передбачати наслідки своїх дій.

Внаслідок чого, застосування для визначення посадових окладів працівників БЕБ у згаданому періоді розрахункової величини, яка відсутня у спеціальному законі та у Законі №966-ХІV, не може свідчити про відповідність її принципам спеціального регулювання та правовій визначеності.

На такі аспекти законодавчого регулювання звертав увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22.

У рішенні від 28.08.2020 №10-p/2020 Конституційний Суд України наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав i гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 №3-p/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію a6o скасовувати їx, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-a сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного aбo множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Як вже зазначалося судом, у спірному періоді проходження позивачем служби у БЕБ України відповідачем при визначенні посадового окладу позивача у 2021-2026 роках застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів на рівні 2102 гривні.

Таким чином, суд вважає, що в порушення вимог частини третьої статті 31 Закону України №1150-ІХ та пункту 2 Умов №1068 відповідачем протиправно у 2021-2026 роках здійснювались нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 грн.

Так, суд враховує, що спірне правове питання у цій справі полягає у визначенні того, який саме показник прожиткового мінімуму підлягає застосуванню при обчисленні посадового окладу особи, яка має спеціальне звання Бюро економічної безпеки України, а саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року, чи спеціальна розрахункова величина у розмірі 2102 грн., передбачена законами України про Державний бюджет України для визначення посадових окладів працівників окремих державних органів.

Аналогічне за своєю правовою природою питання щодо допустимості заміни передбаченого спеціальним законом прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, іншою розрахунковою величиною у розмірі 2102 грн. було предметом оцінки Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25.

Правове значення зазначеної постанови для розгляду цієї справи полягає не лише у сформульованому Верховним Судом висновку щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а передусім у наданій Судом оцінці правової природи запровадженої законом про Державний бюджет України розрахункової величини у розмірі 2102 грн.

У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що «…Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів…».

Окрім того, Верховний Суд зазначив, що за відсутності відповідних змін до спеціального закону та Закону України «Про прожитковий мінімум» законні підстави для заміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, іншою зменшеною розрахунковою величиною відсутні. У зв`язку із цим застосування передбаченого законом про Державний бюджет України показника у розмірі 2102 грн. замість розрахункової величини, прямо встановленої спеціальним законом, Верховний Суд визнав протиправним.

Наведений висновок має значення для розгляду цієї справи, оскільки частина третя статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» та пункт 2 Умов №1068 також прямо пов`язують розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ, із прожитковим мінімумом для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, водночас, відповідні зміни, які б передбачали застосування до таких осіб іншої розрахункової величини у розмірі 2102 грн, до Закону №1150-IX та Умов №1068 не вносилися.

З огляду на це Верховний Суд у справі №200/2309/25 дійшов висновку про протиправність заміни прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, іншою розрахунковою величиною у розмірі 2102 грн., яка спеціальним законом не передбачена.

Суд також враховує, що постанова від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25 ухвалена після постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 та містить безпосередню оцінку можливості застосування висновків Великої Палати до правовідносин, пов`язаних із визначенням належного показника прожиткового мінімуму.

Окрім того, Судова палата Касаційного адміністративного суду зазначила, що правові висновки Верховного Суду, у тому числі Великої Палати Верховного Суду, не є універсальними та типовими для всіх справ і підлягають застосуванню лише за умови подібності предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених фактичних обставин та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

Додатково суд враховує, що у справі за №240/9028/24 спір виник щодо розрахунку суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні судді Вищого адміністративного суду України. Вирішення цього спору здійснювалося з урахуванням положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI і №1402-VIII, а також спеціальних приписів розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, що визначали правовий статус і порядок оплати праці суддів ліквідованих вищих спеціалізованих судів.

Натомість спірні правовідносини у цій справі безпосередньо врегульовані частиною третьою статті 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» та пунктом 2 Умов та розмірів оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 року №1068.

Зазначені норми прямо встановлюють, що посадовий оклад особи, яка має спеціальне звання БЕБ, не може становити менше двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, та визначається шляхом множення саме такого прожиткового мінімуму на відповідний коефіцієнт посадового окладу. Водночас, Закон №1150-IX та Умови №1068 не містять положень про застосування спеціальної розрахункової величини у розмірі 2102 грн.

Отже, хоча у справах №240/9028/24, №200/2309/25 та у цій справі наявна спільна правова проблема, пов`язана із застосуванням передбаченої законом про Державний бюджет України величини у розмірі 2102 грн., матеріально-правове регулювання відповідних правовідносин не є тотожними.

За таких обставин суд не відступає від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, а визначає межі їх застосування та констатує відсутність підстав для поширення цих висновків на спірні правовідносини, які регулюються іншим спеціальним законом і прийнятим на його виконання підзаконним нормативно-правовим актом.

Водночас, висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25, щодо правової природи показника 2102 грн., меж предмета регулювання закону про Державний бюджет України та неприпустимості зміни таким законом положень спеціального закону є застосовними до цієї справи з огляду на аналогічність механізму правового регулювання та способу обмеження встановленого спеціальним законом розміру посадового окладу.

З урахуванням викладеного, суд висновує, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу за період з 12.09.2023 року по 17.07.2026 року грошового забезпечення у заниженому розмірі, а саме без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 (2270,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн.), Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн.) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3328,00 грн.) є протиправними.

Нарахування грошового забезпечення у заниженому розмірі зумовило також неправильне нараховування відповідачем у спірний період грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних та щорічних додаткових відпусток та одноразової грошової допомоги при звільненні, розмір якої, в силу вимог Порядку виплати грошового забезпечення особам, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого наказом Бюро економічної безпеки України від 14.05.2025 №81, залежав від розміру місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача вчинити дії, направлені на поновлення прав позивача, а саме здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 12.09.2023 по 31.12.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 (2270,00 грн.); за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481,00 грн.), за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн.), за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн.), за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн.), за період з 01.01.2026 по 17.07.2026, у тому числі грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних та щорічних додаткових відпусток та одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3328,00 грн.), з урахуванням раніше виплачених сум.

Інші доводи не спростовують докази, досліджені та перевірені під час розгляду справи та не впливають на висновки суду, викладені в цьому рішенні.

При цьому, суд також враховує, що згідно пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів у повному об`ємі правомірність своїх дій.

За таких обставин, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими, внаслідок чого, адміністративний позов підлягає до задоволення.

З матеріалів справи встановлено, що позивача звільнено від сплати судового збору, у зв`язку з чим суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки підтвердження понесення інших судових витрат позивачем матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління БЕБ у Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 145, код ЄДРПОУ 44855362) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління БЕБ у Закарпатській області щодо нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 12 вересня 2023 року по 17 липня 2026 року без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого: Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 (2270,00 грн.); Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481,00 грн.); Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн.); Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн.); Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн.) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3328,00 грн.).

Зобов`язати Територіальне управління БЕБ у Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 12.09.2023 по 31.12.2021, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 (2270,00 грн.); за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (2481,00 грн.), за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (2684,00 грн.), за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 (3028,00 грн.), за період з 01.01.2025 по 31.12.2025 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 (3028,00 грн.), за період з 01.01.2026 по 17.07.2026, у тому числі грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних та щорічних додаткових відпусток та одноразову грошову допомогу при звільненні, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026 (3328,00 грн.), з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич