Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №240/22185/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/22185/25

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

I. Стислий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та процесуальний рух справи ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд:

1) визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 гривень на місяць за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування після тяжкого поранення за період з 15 січня 2025 року по 05 липня 2025 року (з урахуванням фактично виплачених сум);

2) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік;

3) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 у розмірі 100 000 гривень на місяць за період з 15 січня 2025 року по 05 липня 2025 року, з урахуванням раніше виплаченої суми 91 589,86 грн за період з 18.01.2025 по 13.02.2025, та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . 15 січня 2025 року під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини позивач отримав тяжку вибухову травму, що підтверджується довідкою про обставини травми від 04.02.2025 № 191/738. У період з 15 січня 2025 року по 05 липня 2025 року він безперервно перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після тяжкого поранення за постановою військово-лікарської комісії. Однак відповідач виплатив додаткову винагороду в розмірі 100 000 грн лише за період з 18 січня по 13 лютого 2025 року в сумі 91 589,86 грн, припинивши подальші виплати. Крім того, 08 серпня 2025 року позивач звернувся до командування частини із рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік. 15 серпня 2025 року позивача звільнено зі служби у запас за станом здоров`я на підставі висновку ВЛК про непридатність з виключенням з військового обліку, проте зазначену матеріальну допомогу при звільненні виплачено не було. Позивач вважає такі дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправними та такими, що порушують його конституційні права і соціальні гарантії.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статей 257–262 КАС України. Учасникам справи встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Аргументуючи заперечення, військова частина вказує, що додаткову винагороду за період з 18 січня по 13 лютого 2025 року виплачено вчасно на підставі наявних підтверджень. Невиплату винагороди за наступний період відповідач пояснює тим, що позивач та лікувальні заклади не подавали до частини первинні довідки та постанови ВЛК про продовження термінів лікування. Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відповідач зазначив, що вона не є обов`язковою постійною виплатою, надається за наявності фонду грошового забезпечення за рішенням командира, а оскільки наказом від 15.08.2025 № 233 виплата допомоги не призначалася, підстави для її нарахування відсутні.

Позивач скористався правом подання відповіді на відзив, зазначивши, що відповідно до частини другої статті 262 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 № 901 в особливий період медичні заклади скеровують усі документи військовослужбовців безпосередньо до військової частини через систему електронного документообігу. Відтак неналежна організація електронного листування між державними органами не може позбавляти пораненого військовослужбовця належного матеріального забезпечення.

II. Встановлені судом фактичні обставини справи та досліджені докази

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Збройних Силах України. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 січня 2025 року № 5 матроса ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника.

15 січня 2025 року під час безпосередньої участі у бойових діях із захисту Батьківщини в районі міста Вугледар позивач отримав бойове поранення (вибухову травму). Факт отримання поранення під час виконання обов`язків військової служби підтверджується довідкою командира Військової частини НОМЕР_1 про обставини травми від 04 лютого 2025 року № 191/738.

У зв`язку з отриманим пораненням позивача знято з котлового забезпечення зі сніданку 19 січня 2025 року та направлено на стаціонарне лікування. У період з 15 січня 2025 року по 05 липня 2025 року позивач безперервно перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування після тяжкого поранення за постановами військово-лікарської комісії.

Відповідно до довідки про доходи Військової частини НОМЕР_1 від 24 вересня 2025 року № 191/5534 позивачу в квітні 2025 року нараховано додаткову винагороду в сумі 91 589,86 грн за період з 18.01.2025 по 13.02.2025. За подальший період перебування на лікуванні та у відпустці після поранення (з 14 лютого по 05 липня 2025 року) додаткова винагорода в розмірі 100 000 грн на місяць відповідачем не нараховувалася і не виплачувалася. Згідно з довідкою про доходи позивачу за червень та липень 2025 року виплачувалося грошове забезпечення у розмірі лише по 530,00 грн.

08 серпня 2025 року позивач подав рапорт командиру військової частини про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 серпня 2025 року № 233 матроса ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я на підставі постанови ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку) та з 15 серпня 2025 року виключено зі списків особового складу частини. Цим же наказом позивачу виплачено грошову компенсацію за 18 діб невикористаної відпустки та грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік у розмірі 23 888,10 грн. Водночас у наказі зафіксовано, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік позивачу не виплачувалася.

III. Джерела права, судова практика та оцінка аргументів сторін

Оцінюючи спірні правовідносини, суд виходить із таких норм права та висновків Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом четвертим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168) встановлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьфіка, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.

Аналіз пункту 1 Постанови № 168 засвідчує, що виплата додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень військовослужбовцям, які перебувають на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після поранення, є обов`язковою гарантією держави, що не ставиться у залежність від розсуду командування чи своєчасності обміну довідками між відомствами.

Такий підхід повністю узгоджується з висновками Верховного Суду. У постанові Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі № 360/113/24 зазначено, що додаткова винагорода за Постановою № 168 у розмірі 100 000 грн підлягає обов`язковій виплаті за весь час перебування на лікуванні та у відпустці після поранення. У постанові від 10 серпня 2026 року у справі № 120/4957/23 Касаційний адміністративний суд вказав, що вирішальним фактором є наявність встановленого причинного зв`язку поранення із захистом Батьківщини та фактичний період лікування за постановами ВЛК. Крім того, у постанові від 27 серпня 2026 року у справі № 400/13836/23 Верховний Суд наголосив, що військова частина зобов`язана своєчасно забезпечувати облік медичних документів, і внутрішні процедурні складнощі не можуть перешкоджати реалізації прав військовослужбовця.

Суд відхиляє посилання відповідача на ненадання позивачем довідок ВЛК, оскільки відповідно до частини другої статті 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Порядку здійснення обміну медичними документами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2023 року № 901, в особливий період заклади охорони здоров`я направляють усі медичні виписки та постанови ВЛК до військової частини безпосередньо через систему електронного документообігу. Згідно з частиною другою статті 77 КАС України суб`єкт владних повноважень несе тягар доказування правомірності своїх дій. Відповідач не надав жодних доказів неотримання відповідних документів або здійснення запитів до лікарень.

Щодо позовних вимог про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, суд зазначає таке. Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII та розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженого наказом МОУ від 07 червня 2018 року № 260, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям один раз на рік у розмірі місячного грошового забезпечення. Судом встановлено, що 08 серпня 2025 року позивач звернувся до командування із рапортом про надання цієї допомоги. Звільнення військовослужбовця за станом здоров`я внаслідок бойового поранення без розгляду його рапорту та без нарахування належної соціальної допомоги свідчить про допущення протиправної бездіяльності.

Оцінюючи спірні правовідносини крізь призму практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд зазначає: у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00, пункт 23) ЄСПЛ наголосив, що державні органи не можуть відмовляти у наданні законодавчо передбачених виплат, доки відповідна норма є чинною, а умови її отримання дотримані. У рішенні від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України» (заява № 10972/05, пункт 23) зазначено, що посилання держави на брак бюджетних коштів як на підставу невиконання грошових зобов`язань є неприпустимим. У справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (заяви № 68385/10 та 71378/10, пункти 35, 53) ЄСПЛ підкреслив, що закріплені в законі майнові сподівання утворюють захищений актив у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, і невиплата таких коштів покладає на громадянина надмірний індивідуальний тягар. Крім того, відповідно до принципу «належного урядування» (справа «Рисовський проти України», заява № 29979/04, пункти 70–71) ризик будь-якої помилки або бездіяльності державного органу повинен покладатися на саму державу, а не виправлятися за рахунок особи.

З огляду на викладене, дії та бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 не відповідають критеріям правомірності, передбаченим частиною другою статті 2 КАС України, внаслідок чого права та законні очікування позивача підлягають повному судовому захисту.

IV. Висновки суду та розподіл судових витрат

Зважаючи на встановлені обставини, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню повністю. Належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування додаткової винагороди, визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також покладення на Військову частину НОМЕР_1 обов`язку нарахувати та виплатити додаткову винагороду за Постановою № 168 за період з 15 січня по 05 липня 2025 року (з урахуванням раніше виплачених 91 589,86 грн) та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Судовий збір розподілу не підлягає, оскільки позивач на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати, а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України установлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано: копію договору про надання правової допомоги №0808 від 08.08.2025, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро "Соломанюк та Партнери", копію розрахунку №1 від 08.08.2025 суми гонорару, яка становить 5000, 00 грн, копію ордеру серія АМ №1141025.

Враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження) час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, сформовану правову позицію у даній категорії справ, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає, що заявлена позивачем до відшкодування сума витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн відповідає критеріям реальності адвокатських витрат, а тому підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 72–77, 90, 139, 241–246, 255, 257–262, 295 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень на місяць за період перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування після тяжкого поранення з 15 січня 2025 року по 05 липня 2025 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до абзацу четвертого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень на місяць за період з 15 січня 2025 року по 05 липня 2025 року, з урахуванням раніше виплаченої суми 91 589 (дев`яносто одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять) гривень 86 копійок.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа

12.10.26