Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/26471/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/26471/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії та стягнути кошти,

УСТАНОВИВ:

27 серпня 2026 року через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яким просить:

- визнати протиправною дії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме належного грошового забезпечення, за період з 10.10.2025 по 30.07.2026 (включно), але не більш як за шість місяців, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні два місяці служби, які передували дню звільнення;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені в розмірі 56699,96 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що 09.10.2025 відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі Відповідач) № 220 мтд Позивача було виключено зі списків особового складу частини на підставі підпункту “б” пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ “Про військовий обов`язок та військову службу” за станом здоров`я. Відповідно до зазначеного витягу з наказу військова частина взяла на себе зобов`язання виплатити належне Позивачу при звільненні грошове забезпечення. Службу у Військовій частині НОМЕР_1 позивач проходив за контрактом з 09.09.2023, що підтверджується копією військового квитка.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 по справі № 160/37261/25 позовні вимоги ОСОБА_1 було частково задоволено та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн., яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” №168 від 28.02.2022, за період перебування на стаціонарному лікуванні отриманого поранення з 19.06.2024 по 23.10.2024 з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі, що становить 74623,65 гривень, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004.

Зазначене рішення набрало законної сили 09.04.2026.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 по справі № 160/37261/25 Відповідачем 31.07.2026 була виплачена позивачу додаткова винагорода в розмірі 70892,09 грн. на банківський рахунок в АБ “Укргазбанк”, що підтверджується копією відповідної Довідки про зарахування.

З огляду на вищезазначене, позивач вважає протиправними дії Відповідача, при здійсненні розрахунку 31.07.2026, щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, тобто з 09.10.2025 по 31.07.2026, тому вимушений звернувся до суду із цим позовом.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи таке.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №220 мтд від 09.10.2025 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 09 жовтня 2025 року. 15.10.2025 о 14:27:04 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату позивачу належних при звільненні сум у розмірі 130 285,77 грн. Водночас між ОСОБА_1 та військовою частиною НОМЕР_1 існував окремий спір щодо права позивача на отримання та розміру додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні після поранення. Зазначений спір був предметом самостійного судового провадження у справі №160/37261/25. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 у справі №160/37261/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд, зокрема, визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неповного нарахування і виплати позивачу додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 грн, за період стаціонарного лікування з 19.06.2024 по 23.10.2024 та зобов`язав військову частину нарахувати і виплатити таку винагороду з урахуванням раніше Документ сформований в системі «Електронний суд» 23.09.2026 2 виплачених сум у розмірі 74 623,65 грн, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Отже, предметом справи №160/37261/25 був саме спір щодо належного розміру додаткової винагороди, а не невиплата безспірної, вже нарахованої на день звільнення суми. Рішення суду від 09.03.2026 набрало законної сили 09.04.2026. На виконання зазначеного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 проведено відповідні нарахування, і 31.07.2026 позивачу перераховано 70 892,09 грн. Таким чином, виплата 31.07.2026 була здійснена не внаслідок утримання відповідачем уже визначеної та безспірної суми грошового забезпечення, а в порядку виконання судового рішення, яким за результатами розгляду окремого спору було встановлено обсяг відповідного грошового зобов`язання.

Особливого значення для вирішення цього спору має актуальна правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23. Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо застосування статті 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, чинній з 19.07.2022. Велика Палата виходить із того, що передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування:– не є штрафною чи каральною санкцією;– має компенсаційний характер;– спрямоване на відшкодування ймовірних майнових втрат працівника;– повинно відповідати принципам розумності, справедливості та пропорційності. Саме встановлення законодавцем максимальної тривалості відповідальності у шість місяців не означає, що у кожному випадку працівникові автоматично належить середній заробіток за повні шість місяців. Суд повинен оцінити конкретні обставини справи і вправі визначити розмір компенсації, істотно менший від математично розрахованого середнього заробітку. При цьому врахуванню підлягають, зокрема: 1. розмір простроченої заборгованості; 2. період затримки; 3. причини, які зумовили тривалість невиплати; 4. характер спору між сторонами; 5. поведінка працівника (позивача) та роботодавця (військової частини); 6. імовірний розмір майнових втрат працівника; 7. співвідношення таких втрат із сумою заявленого відшкодування; 8. інші обставини, необхідні для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін. Таким чином, застосований позивачем суто арифметичний підхід не звільняє суд від самостійної оцінки співмірності заявлених 56 699,96 грн фактичним обставинам цієї справи

Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 саме по собі не підтверджує правильності визначеного ним розміру відшкодування. У зазначеній постанові сформульовано висновок щодо поняття «належні звільненому працівникові суми». Водночас питання про співмірність конкретного розміру відповідальності повинно вирішуватися з урахуванням актуальної правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, сформованої вже щодо редакції статті 117 КЗпП України, чинної після 19.07.2022. Тому сам факт віднесення певної виплати до сум, пов`язаних із проходженням та припиненням служби, не означає автоматичного стягнення середнього заробітку за максимальний шестимісячний період у визначеному позивачем розмірі.

У разі якщо суд не погодиться з доводами відповідача щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог у заявленому вигляді та дійде висновку про наявність у позивача права на відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, військова частина НОМЕР_1 просить суд застосувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 та зменшити розмір такого відшкодування до справедливого і співмірного розміру. При визначенні такого розміру просимо врахувати в сукупності:

– виплату позивачу основної частини належних сум у розмірі 130 285,77 грн вже 15.10.2025;

– спірний характер додаткової винагороди;– часткове задоволення позову у справі №160/37261/25;

– набрання рішенням у зазначеній справі законної сили лише 09.04.2026;

– виконання військовою частиною судового рішення та виплату 70 892,09 грн 31.07.2026;

– відсутність доказів умисного ухилення військової частини від проведення розрахунку;

– відсутність доказів фактичних майнових втрат позивача у розмірі, співмірному із заявленими 56 699,96 грн;

– компенсаційну, а не штрафну природу відповідальності за статтею 117 КЗпП України;

– необхідність забезпечення справедливого балансу між інтересами позивача та відповідача.

Стягнення автоматично визначених позивачем 56 699,96 грн без оцінки зазначених обставин фактично надало б передбаченому статтею 117 КЗпП України відшкодуванню карального характеру, що прямо суперечить актуальному висновку Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2026 року провадження у вказаній справі відкрито та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 09.09.2023 та 09.10.2025 відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 220 мтд позивача було виключено зі списків особового складу частини на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» за станом здоров`я.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджено посвідченням від 21 вересня 2023 року серії НОМЕР_3 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 у справі №160/37261/25 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо неповного нарахування і виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн. за період стаціонарного лікування з 19.06.2024 по 23.10.2024. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, збільшену до 100000 грн., яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 р., за період перебування на стаціонарному лікуванні отриманого поранення з 19.06.2024 по 23.10.2024 з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі, що становить 74 623,65 гривень, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Відповідно до скріншоту з банківського рахунку позивача 31.07.2026 відповідачем на виконання рішення суду від 09.03.2026 у справі № 160/37261/25 здійснено виплату додаткової винагороди за період за період стаціонарного лікування з 19.06.2024 по 23.10.2024 у розмірі 70 892,09 грн (з урахуванням відрахованих обов`язкових платежів).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, які перебували на служби з цивільного захисту (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Предметом спору у цій справі є виплата середнього заробітку за час затримки виплати позивачу грошового забезпечення.

З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування у даних правовідносинах норм статті 116 та частини 2 статті 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.

Подібний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 28.01.2021 у справі № 240/11214/19 та від 24.06.2021 у справі № 160/12817/19.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 320/1263/19.

З системного аналізу наведених норм слідує, що грошове забезпечення позивача та усі одноразові виплати, що належні позивачу, у тому числі й додаткова винагорода, мала бути виплачене позивачу у день звільнення (виключення зі списків особового складу військової частини), тобто 09.10.2025.

Разом з тим, 31.07.2026 відповідачем було виплачено позивачу додаткову винагороду в загальному розмірі 70 892,09 грн.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем здійснено лише 31.07.2026, що має наслідком відповідальність відповідача за статтею 117 КЗпП України за порушення строків, встановлених в статті 116 КЗпП України.

Строк затримки з виплати грошового забезпечення слід рахувати з 10.10.2025 по 30.07.2026.

Частиною першою статті 27 Закону України “Про оплату праці” від 24.03.1995 № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 Порядку № 100).

Згідно з підпунктом “л” пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку.

Абзацами третім-п`ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац четвертий пункту 8 Порядку № 100).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Враховуючи наведене, середній заробіток (грошове забезпечення) позивача за час затримки розрахунку при звільненні має розраховуватись виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці його служби (серпень 2025 року та вересень 2025 року).

При цьому, визначаючи період, за який підлягає нарахуванню та виплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у даних спірних правовідносинах, суд зазначає, що з 19.07.2022 змінилась редакція статті 117 КЗпП України.

У чинній редакції наведеної норми час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, тому, як наслідок, з вказаної дати змінився й підхід до правозастосування норми статті 117 КЗпП України.

Наведений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 та від 19.06.2025 у справі № 280/6969/22.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні з 10.10.2025 обмежений шістьма місяцями, а тому такий період складає з 10.10.2025 по 10.04.2026, що становить 183 календарних дні.

Згідно з довідкою про доходи № 25 грошове забезпечення позивача за серпень 2025 року та вересень 2025 року склало 54 259,5 грн.

Календарних днів у серпні 2025 року та вересні 2025 року - 61.

Отже, середньоденне грошове забезпечення становить 889,5 грн (54259,5 грн / 61 календарних дні), що також підтверджується вищенаведеною довідкою про доходи позивача.

Як вже зазначалось, в частині першій статті 117 КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки, - за період з 10 жовтня 2025 року по 10 квітня 2025 року в арифметичному обчисленні складає 162 778,5 грн (середньоденне грошове забезпечення 889,5 грн х 183 календарних дні).

Відповідно до формули, яка була сформована у постанові від 30.11.2020 Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 480/3105/19, а в подальшому підтримана Верховним судом України в Постанові від 14.05.2026 року в справі № 520/2009/24 необхідно визначити пропорційність своєчасно невиплачених при звільнені коштів.

Відповідно до виписки з банківського рахунку при звільненні 15.10.2025 відповідачем було фактично виплачено грошове забезпечення в сумі 130285,77 грн.

Згідно з випискою з банківського рахунку 31.07.2026 було виплачено згідно рішення суду по справі 160/37261/25 грошове забезпечення належне при звільненні в сумі 70892,09 грн. Таким чином загальний розмір належного до виплати грошового забезпечення при звільненні (на 09.10.2025) становив 201 177,86 грн.

У цій справі загальний розмір належних при звільненні виплат складав 201177,86 гривень (100%), з яких: 15.10.2025 року фактично виплачене при звільненні грошове забезпечення 130285,77 гривень (64,76 %) виплачене 31.07.2026 грошове забезпечення, зокрема додаткова винагорода за період стаціонарного лікування за рішенням суду по справі № 160/37261/25 в розмірі 70892,09 гривень (35,24 % ).

З огляду на правовий висновок сформований у пунктах 72-74 Постанови від 30.11.2020 Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 480/3105/19 сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення, виходячи з принципу пропорційності, становить 57 363,14 гривень (35,24 % від 162 778,5 грн).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних сум грошового забезпечення при звільненні зі служби, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2025 року по 30.07.2026 у сумі 57 363,14 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні потрібно наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а).

Також слід вказати, що позивачем визначено у позові суму середнього заробітку, яку він просить стягнути з відповідача за період з 10.10.2025 року по 30.07.2026 (але не більш як за шість місяців) включно в розмірі 56699,96 грн.

Водночас суд зазначає, що позивачем неправильно обчислено період затримки розрахунку та суму середнього заробітку за час затримки при звільненні, а тому суд не бере до уваги розрахунок середнього заробітку, що наведений позивачем у позовній заяві.

Стосовно позовних вимог про одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, суд зазначає таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).

За правилами пунктів 2, 3 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пунктами 4, 5 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постановах від 27.09.2023 у справі № 420/23176/21, від 31.01.2024 у справі № 320/6441/22, від 18.04.2024 у справі № 160/10789/22, від 30.04.2024 у справі № 360/700/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/7201/21 за результатами аналізу положень Порядку № 44 зазначив, що зміст пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, з урахуванням наведеного правового регулювання суд зазначає, що спірні виплати мать бути проведені відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.

Враховуючи, що позивач, відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 90, 94, 133, 134, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії та стягнути кошти задовольнити.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.10.2025 по 30.07.2026 (включно), але не більш як за шість місяців в розмірі 57 363,14 грн (п`ятдесят сім тисяч триста шістдесят три гривні 14 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Ірметова