Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/22139/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/22139/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіРемез К.І.

за участі секретаря судового засіданняМірошніченко В.С.

за участі:

представника позивача Кощеєва В.М.представника відповідача Дідківської С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДНІПРО-БУДСЕРВІС» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

УСТАНОВИВ:

24.07.2026 через підсистему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-БУДСЕРВІС» (далі – позивач, ТОВ «ДНІПРО-БУДСЕРВІС») до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №0178630705 від 07.04.2026 (форма «Р») та податкове повідомлення-рішення №0178930705 від 07.04.2026 (форма «Р»), видані Головним управлінням Державної податкової служби у Дніпропетровській області на підставі Акту від 05.02.2026 № 318/04-36-07-05/40594397 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-БУДСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 40594397)», з урахуванням Акту №1217/04-36-07-05/40594397 від 31.03.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про нереальність господарських операцій з придбання товарів у ТОВ «ВЕНАТОР 2026» (попередні назви – ТОВ «ПЕРША ПРОМИСЛОВА КОМПАНІЯ УКРАЇНИ», ТОВ «АТК ГАРДІЯ», код ЄДРПОУ 44324906; далі – контрагент) ґрунтуються на аналізі податкової інформації щодо контрагента, а не на первинних документах позивача.

Позивач вказує, що основним видом його діяльності є організація будівництва будівель (КВЕД 41.10); на підставі договору поставки від 21.04.2025 № 2104/1 він придбав будівельні матеріали на суму 20 056 087,63 грн, у тому числі ПДВ 3 342 681,28 грн; право власності на товар перейшло 01.05.2025 за видатковими накладними та актами приймання-передачі № 7–20, після чого товар до фактичного відвантаження перебував на відповідальному зберіганні у продавця і відвантажувався партіями у травні–листопаді 2025 року.

Придбані матеріали використано при виконанні робіт з капітального ремонту з утепленням фасадів житлових будинків та усунення аварій у житловому фонді за договорами підряду з Департаментом з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради, що підтверджується актами списання, актами приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідками за формою КБ-3. Податкові накладні контрагента зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних без зупинення реєстрації. Недоліки товарно-транспортних накладних, на думку позивача, не спростовують факту поставки, а зустрічні звірки контрагента відповідач не проводив.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 03.08.2026 підготовче засідання відкладено на 07.09.2026 у зв`язку з неявкою представника відповідача.

10.08.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначив, що контрагент позивача не є виробником чи імпортером товарів і не придбавав товари з відповідними кодами УКТЗЕД, у травні 2025 року мав одного працівника, не має об`єкта оподаткування за адресою складу відповідального зберігання (м. Харків, пр-т Новобаварський, 120), щодо нього прийнято рішення про відповідність критеріям ризиковості. Податкові накладні датовані 01.05.2025, тоді як видаткові накладні на відвантаження складено у період з 08.05.2025 по 25.11.2025, а розрахунків у травні 2025 року не проводилось, тому, на думку відповідача, податковий кредит сформовано передчасно з порушенням пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України. Видаткові накладні та акти приймання-передачі від 01.05.2025 до першої перевірки не надавались, а надання різних пакетів документів відповідач розцінює як узгодженість дій позивача з контрагентом та маніпулювання даними. Також відповідач вказав на розбіжність кількості металевих дюбелів в акті приймання-передачі (29 990,70 шт.) та у податковій і видатковій накладних № 14 (20 990,7 шт.) при однаковій сумі, на перевищення суми видаткових накладних на відвантаження (20 484 800,64 грн) над сумою податкових накладних (20 056 087,63 грн) на 428 713,01 грн, а також на недоліки товарно-транспортних накладних: зазначені в них транспортні засоби відсутні у повідомленнях перевізника за формою 20-ОПП, частина з них відсутня в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, водії не працювали у перевізника, не заповнено окремі графи. Сукупність наведених обставин, на думку відповідача, свідчить про відсутність реального руху товарів і створення документообігу з метою отримання податкової вигоди.

Відповідь на відзив позивач не подавав.

У підготовчому засіданні 07.09.2026 представники сторін повідомили, що всі докази подано, клопотань про витребування доказів не заявили, можливість примирення заперечили. Протокольною ухвалою суду від 07.09.2026 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 28.09.2026.

23.09.2026 від представника позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку задоволено ухвалою суду.

У судовому засіданні 28.09.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Під час розгляду справи по суті 28.09.2026 суд поставив представнику позивача питання щодо розбіжностей у первинних документах. Представник позивача припустив, що йдеться про помилку в документах. Суд запропонував позивачу до 05.10.2026 надати пояснення з приводу розбіжностей у кількості товару та датах його відвантаження і списання, а відповідачу – до 09.10.2026 подати заперечення на пояснення позивача, та оголосив перерву в судовому засіданні до 12.10.2026.

У встановлений судом строк позивач пояснень не подав. До судового засідання 12.10.2026 позивач подав письмові пояснення від 11.10.2026 щодо кількості придбаного товару та співвідношення дат його відвантаження і списання, додавши копії податкової накладної від 01.05.2025 № 14 та квитанції про її реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних. Оскільки пропуск встановленого судом строку не звільняє учасника справи від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію (частина п`ята статті 121 КАС України), суд бере пояснення позивача до уваги. Додані до них копії податкової накладної № 14 і квитанції про її реєстрацію суд також бере до уваги, оскільки подати документи щодо зазначених розбіжностей позивачу запропонував суд (частина четверта статті 77 КАС України), а відомості цієї податкової накладної про кількість і вартість товару наведені в актах перевірки й у відзиві та відповідачем не заперечуються.

У судовому засіданні 12.10.2026 представник позивача підтримав письмові пояснення, зазначивши, що розбіжності у кількості дюбелів та в датах відвантаження і списання матеріалів є технічною помилкою при оформленні документів; інших документів позивач не подав. Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ТОВ «ДНІПРО-БУДСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 40594397) зареєстроване як юридична особа, основним видом його діяльності є організація будівництва будівель (КВЕД 41.10).

На підставі наказу ГУ ДПС від 23.01.2026 № 342-п та направлення від 23.01.2026 № 474 у період з 23.01.2026 по 29.01.2026 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ДНІПРО-БУДСЕРВІС» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом за період з 01.05.2025 по 31.05.2025 та всіх звітних періодів, в яких було задекларовано податковий кредит по взаємовідносинах з цим контрагентом, за результатами якої складено акт від 05.02.2026 № 318/04-36-07-05/40594397.

Позивач подав заперечення від 26.02.2026 № 1 (вх. ГУ ДПС № 25790/6 від 02.03.2026) з додатковими документами на 429 аркушах. Листом від 16.03.2026 № 20348/6/04-36-07-05 відповідач повідомив, що комісія з розгляду заперечень 12.03.2026 дійшла висновку про необхідність проведення додаткової перевірки.

На підставі наказу ГУ ДПС від 13.03.2026 № 1385-п, виданого відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у період з 18.03.2026 по 24.03.2026 проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань, що стали предметом заперечення, за результатами якої складено акт від 31.03.2026 № 1217/04-36-07-05/40594397. Висновки цього акта тотожні висновкам акта від 05.02.2026.

Актами перевірки встановлено порушення ТОВ «ДНІПРО-БУДСЕРВІС»:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», статей 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підпунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, в результаті чого занижено податок на прибуток за півріччя 2025 року на суму 3 008 413 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 3 342 681 грн, що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2025 року на суму 3 342 681 грн.

На підставі акта від 05.02.2026 з урахуванням акта від 31.03.2026 ГУ ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.04.2026:

- № 0178630705 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 4 178 351,25 грн, у тому числі 3 342 681,00 грн за податковим зобов`язанням та 835 670,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0178930705 форми «Р», яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств на 3 760 516,25 грн, у тому числі 3 008 413,00 грн за податковим зобов`язанням та 752 103,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Податкові повідомлення-рішення позивач отримав 17.04.2026 та оскаржив в адміністративному порядку до Державної податкової служби України. Рішенням ДПС України від 25.06.2026 № 16674/6/99-00-06-01-01-06, отриманим позивачем 25.06.2026, податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу – без задоволення.

Щодо спірної господарської операції судом встановлено таке.

21.04.2025 між ТОВ «ДНІПРО-БУДСЕРВІС» (покупець) та ТОВ «АГРОПРОМИСЛОВА ТОРГОВА КОМПАНІЯ ГАРДІЯ» (код ЄДРПОУ 44324906; продавець, контрагент) укладено договір поставки № 2104/1, за яким продавець зобов`язався передати у власність покупця товар згідно зі специфікацією, а покупець – прийняти й оплатити його; поставка здійснюється партіями (пункти 1.1, 1.4 договору). Пунктом 2.5 договору передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з 01.05.2025, до моменту фактичного відвантаження товар перебуває на відповідальному зберіганні у продавця, а ризики випадкової загибелі або пошкодження товару до відвантаження несе продавець. Строк поставки – до 31.01.2026 (пункт 3.6 договору). Водночас пунктом 7.1 договору передбачено, що покупець набуває право власності на товар після 100 % сплати його вартості. Додатковою угодою № 1 від 01.05.2025 до договору поставки сторони визначили, що товар передається у власність покупця на підставі видаткових накладних на кожну партію, право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання відповідних актів приймання-передачі (пункт 1), до фактичного відвантаження товар перебуває на відповідальному зберіганні на складі продавця (пункт 2), а відвантаження здійснюється партіями за видатковими накладними, які виписуються в день фактичного відвантаження партії товару (пункт 3).

Специфікацією № 1 сторони погодили поставку будівельних матеріалів (арматура монтажна гнута, сітка арматурна зварна, лист гладкий, блоки металопластикові віконні, відлив віконний оцинкований, монтажна піна, металеві дюбелі, плити мінераловатні, пінополістирольні плити, еластична гідроізоляційна суміш, армуюча сітка, шпаклівка мінеральна, профіль в асортименті) на загальну суму 20 056 087,63 грн, у тому числі ПДВ 3 342 681,28 грн.

На передачу товару складено видаткові накладні та акти приймання-передачі від 01.05.2025 № 7–20. Продавцем складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 01.05.2025 на загальну суму 20 056 087,63 грн, у тому числі ПДВ 3 342 681,28 грн; рішень про зупинення їх реєстрації не приймалось, що відповідач не заперечує. Податкову накладну від 01.05.2025 № 14 (металеві дюбелі, 20 990,7 шт. на суму 999 996,95 грн з ПДВ) зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 30.05.2025 за № 9154987434, що підтверджується копіями накладної та квитанції про реєстрацію, доданими до письмових пояснень позивача. Суму ПДВ 3 342 681,28 грн позивач включив до податкового кредиту за травень 2025 року, а вартість товарів без ПДВ 16 713 406,35 грн – до витрат, що зменшують фінансовий результат до оподаткування за півріччя 2025 року.

Відповідно до договору про надання послуг відповідального зберігання від 01.05.2025 № 0509-1/6 та акта приймання-передачі від 01.05.2025 товар передано на зберігання продавцю (зберігачу) на складі за адресою: м. Харків, пр-т Новобаварський, 120; вартість послуг зі зберігання включено до вартості товару за договором поставки, окрема оплата цих послуг не здійснюється (пункти 2.2.4, 4.2, 4.3 договору). Відвантаження товару зі складу здійснювалось партіями за видатковими накладними від 08.05.2025 по 25.11.2025 та товарно-транспортними накладними, в яких перевізником зазначено саме контрагента.

Договором про заміну кредитора від 15.07.2025 № 760/Е право вимоги сплати боргу за договором поставки передано ТОВ «БУДІНВЕСТ-2025» (код ЄДРПОУ 45912164). Платіжними інструкціями від 26.12.2025 № 5272, від 29.12.2025 № 5273, від 31.12.2025 № 5294 позивач частково сплатив новому кредитору 2 888 718,48 грн.

Придбані матеріали позивач використав при виконанні робіт за договорами підряду з Департаментом з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 44124263), зокрема від 07.05.2025 № 375, від 26.05.2025 № 461, № 462, № 463, № 464 (капітальний ремонт з утепленням фасадів житлових будівель на ж/м Парус та по вул. Метробудівській, 8 у м. Дніпрі), від 17.04.2025 № 261 (поточний ремонт вікон і дверей із заміною на металопластикові), від 15.07.2025 № 760 та від 17.11.2025 № 1849 (усунення аварій у житлових будинках після ракетних атак). До матеріалів справи долучено акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в і довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, підписані замовником, а також банківську виписку про розрахунки замовника з позивачем. В актах КБ-2в за договорами на утеплення фасадів відображено використання, зокрема, пінополістирольних і мінераловатних плит, тарілчастих дюбелів, еластичної гідроізоляційної суміші, армуючої сітки, підвіконних відливів – тобто матеріалів того самого виду, що придбані у контрагента.

Надаючи оцінку обставинам у справі, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини виникли у травні – червні 2025 року, тому норми Податкового кодексу України (далі – ПК України) та Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV) застосовуються в редакції, чинній станом на 01.05.2025. Пункт 44.6 статті 44 та пункт 86.7 статті 86 ПК України, які визначають порядок подання платником податків заперечень і додаткових документів до акта перевірки та їх врахування контролюючим органом, застосовуються в редакції, чинній станом на 01.01.2026, оскільки заперечення позивач подав 26.02.2026.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, – дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція – дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частиною першою статті 9 Закону № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Відповідно до частини другої цієї статті неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, правові наслідки у вигляді формування податкового кредиту та витрат настають за умови реального вчинення господарської операції з придбання товарів для використання у господарській діяльності платника, що підтверджується первинними документами.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 погодилась із висновком суду апеляційної інстанції про те, що доводи контролюючого органу про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів не виключають можливість виконання господарської операції і не спростовують обставин поставки товару, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів); при цьому відповідач не обґрунтував, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої діяльності та чим це підтверджується (пункт 112). Висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів, зроблені на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, мають виключно інформативний характер; така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень (пункт 114). Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що контролюючий орган не довів наявності фактів протиправної поведінки позивача та обізнаності платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними (пункт 113).

У постанові від 09.04.2025 у справі № 320/7062/24 Верховний Суд виснував, що висновки податкового органу про нереальність господарських операцій, зроблені виключно на підставі аналізу баз даних та податкової інформації щодо контрагентів платника податків, є неприйнятними; без встановлення у судовому порядку обставин відсутності у контрагентів основних засобів, трудових ресурсів тощо такі висновки носять лише характер припущень (пункт 82); стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин (пункт 83). Верховний Суд також погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що єдиним правовим наслідком визнання платника податку «ризиковим» є виникнення у податкового органу права зупинити реєстрацію податкової накладної, а перебування платника в такому статусі не може беззаперечно свідчити про реальність чи нереальність вчинених ним господарських операцій (пункт 80).

Суд зазначає, що межі перевірки законності податкових повідомлень-рішень визначаються порушеннями, встановленими в акті перевірки. Обидва акти в розділі «Висновок» інкримінують позивачу завищення податкового кредиту та витрат через нереальність господарських операцій з одним контрагентом.

Оцінюючи доводи відповідача щодо контрагента позивача, суд зазначає, що відомості про основний вид діяльності (КВЕД 46.34), кількість працівників у травні 2025 року, вартість основних засобів, рішення про відповідність критеріям ризиковості від 22.02.2022, відсутність статусу виробника чи імпортера, відсутність придбання контрагентом товарів відповідних кодів УКТЗЕД за даними ЄРПН, відсутність у нього об`єкта оподаткування за адресою складу за даними форми 20-ОПП – отримані відповідачем з інформаційних баз ДПС. Така інформація характеризує діяльність контрагента та стан його податкового обліку, однак сама собою не спростовує факту поставки товарів позивачу та не є достатнім доказом нереальності операцій у розумінні наведеної практики Верховного Суду. Акти перевірки не містять відомостей про проведення зустрічної звірки контрагента, огляду місця зберігання товару чи інших заходів контролю, спрямованих на документальне підтвердження або спростування спірних операцій. Доказів обізнаності позивача щодо протиправної поведінки контрагента, узгодженості їх дій, замкнутого руху коштів відповідач не надав.

Щодо доводу про передчасне формування податкового кредиту суд зазначає, що пункт 187.1 статті 187 ПК України визначає дату виникнення податкових зобов`язань постачальника, а не дату формування податкового кредиту покупцем. Для покупця дата віднесення сум податку до податкового кредиту визначається пунктом 198.2 статті 198 ПК України за першою з подій, зокрема датою отримання платником податку товарів. Умовами договору поставки (пункт 2.5) визначено перехід права власності на товар до покупця з 01.05.2025 з одночасним залишенням товару на відповідальному зберіганні у продавця; на передачу товару складено видаткові накладні та акти приймання-передачі від 01.05.2025, а на передачу на зберігання – акт від 01.05.2025. Момент переходу права власності сторони пов`язали з підписанням актів приймання-передачі товару також у пункті 1 додаткової угоди № 1 від 01.05.2025, укладеної після договору, тому пункт 7.1 договору про набуття права власності після повної оплати, на який відповідач не посилався, цього висновку не змінює. Договір поставки з пунктом 2.5 і договір зберігання з актом від 01.05.2025 були надані відповідачу вже під час першої перевірки. Крім того, пункт 187.1 статті 187 ПК України не зазначений у висновках актів перевірки як порушена позивачем норма, а спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються не на перенесенні податкового кредиту до іншого звітного періоду, а на повній відмові у праві на нього з мотивів нереальності операцій. Отже, цей довід відповідача висновку про безтоварність операції не підтверджує.

Щодо доводу про надання позивачем «різних пакетів документів» суд зазначає таке. Відповідно до пункту 86.7 статті 86 ПК України у разі незгоди з висновками перевірки платник податків має право подати заперечення та додаткові документи і пояснення. Згідно з абзацом другим пункту 44.6 статті 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. Позивач скористався цим правом, подавши разом із запереченнями, зокрема, додаткову угоду № 1 від 01.05.2025 до договору поставки, видаткові накладні та акти приймання-передачі від 01.05.2025, оборотно-сальдові відомості, а відповідач призначив і провів перевірку саме з питань, що стали предметом заперечення. Порівняння переліків документів, наведене в акті від 31.03.2026, показує, що договір поставки, видаткові накладні на відвантаження, договір зберігання з актом від 01.05.2025, договір про заміну кредитора і платіжні документи надавалися під час обох перевірок, а до другої перевірки позивач додатково подав, зокрема, додаткову угоду до договору поставки, видаткові накладні й акти приймання-передачі від 01.05.2025, акт повернення товару зі зберігання від 26.11.2025. Складення двох видів видаткових накладних – на передачу товару у власність покупця та на відвантаження кожної партії зі складу в день відвантаження – передбачено пунктами 1 і 3 додаткової угоди № 1 від 01.05.2025, тож різні дати цих накладних самі собою не є суперечністю. Висновок акта про те, що це «можна розцінювати, як маніпулювання документами», сформульовано як припущення; доказів складання документів в інший час, ніж у них зазначено, або їх недостовірності (зокрема висновків експертизи) відповідач не надав.

Щодо розбіжності кількості металевих дюбелів суд зазначає, що у видатковій накладній № 14 від 01.05.2025, в акті приймання-передачі № 14 від 01.05.2025, складеному між продавцем і покупцем, та у податковій накладній № 14 кількість товару однакова – 20 990,7 шт. на суму 999 996,95 грн з ПДВ; інша кількість (29 990,70 шт.) за тієї самої ціни та суми зазначена в акті приймання-передачі товару на відповідальне зберігання від 01.05.2025. В акті приймання-передачі (повернення) товару зі зберігання від 26.11.2025 кількість дюбелів – 20 990,70 шт. Податковий кредит і витрати позивач сформував на підставі зареєстрованої податкової накладної та видаткової накладної № 14 саме в кількості 20 990,7 шт. і в сумі, зазначеній у них. Відповідач не встановив, яку кількість товару фактично поставлено, і не довів, що ця розбіжність в одній з чотирнадцяти позицій вплинула на розмір податкового кредиту чи витрат. Така розбіжність є недоліком оформлення документа, який з огляду на частину другу статті 9 Закону № 996-XIV сам собою не є підставою для невизнання господарської операції в цілому.

Суд також оцінює розбіжності, на які звернув увагу в судовому засіданні 28.09.2026. Кількість дюбелів, відвантажених за видатковими накладними з 08.05.2025 по 02.06.2025 і списаних за актами списання (29 990 шт.), перевищує кількість, придбану за податковою накладною № 14 (20 990,7 шт.), на 8 999,3 шт. і практично збігається з кількістю, зазначеною в акті передачі товару на відповідальне зберігання (29 990,70 шт.); акти списання від 06.05.2025 № 11, від 28.05.2025 № 17 і від 30.05.2025 № 21 датовані раніше, ніж відвантажено відповідний товар. У письмових поясненнях позивач зазначив, що кількість 29 990,70 шт. в акті передачі товару на зберігання є технічною помилкою, а фактично придбано й передано 20 990,7 шт., про що свідчать однакові в усіх документах ціна й сума; списання матеріалів раніше за їх відвантаження зі складу зберігача пояснив використанням на об`єктах власних складських запасів однорідних матеріалів з подальшим їх поповненням придбаним товаром. Суд погоджується з поясненням щодо акта передачі на зберігання: за ціною 39,70 грн без ПДВ сумі 999 996,95 грн з ПДВ відповідає саме 20 990,7 шт., тож кількість 29 990,70 шт. у цьому акті є опискою. Водночас позивач не пояснив, чому ту саму помилкову кількість відтворено у видаткових накладних на відвантаження зі складу зберігача та в актах списання, а наявність на дати списання власних запасів дюбелів і віконних блоків даними складського обліку не підтвердив. Тому суд критично оцінює видаткові накладні на відвантаження та акти списання в частині дюбелів і віконних блоків і не бере акти списання до уваги як доказ використання товару. Ці недоліки стосуються документів складського обліку та списання матеріалів і не спростовують придбання товару в обсязі, відображеному у видаткових накладних і податкових накладних від 01.05.2025 № 7–20, на підставі яких сформовано податковий кредит і витрати.

Розбіжність між сумою видаткових накладних на відвантаження (20 484 800,64 грн) та сумою податкових накладних (20 056 087,63 грн) також не свідчить про завищення позивачем податкового кредиту, оскільки до податкового кредиту позивач включив лише суму ПДВ за зареєстрованими податковими накладними (3 342 681,28 грн), а до витрат – вартість товару без ПДВ у межах тієї самої суми (16 713 406,35 грн). Питання складення податкових накладних на різницю стосується обов`язків постачальника.

Щодо доводів про недоліки товарно-транспортних накладних суд зазначає, що перевізником у них зазначено самого продавця. Відсутність зазначених транспортних засобів у повідомленнях продавця за формою 20-ОПП та відсутність відомостей про нарахування доходу водіям у звітності продавця за формою 4-ДФ характеризують стан податкового обліку контрагента і, як зазначено вище, не виключають використання ним найманих ресурсів. Відомості про відсутність окремих транспортних засобів у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів наведено в акті з посиланням на інформаційну систему «Електронний кабінет»; відповіді уповноваженого органу, у віданні якого перебуває відповідний реєстр, або витягу з нього матеріали справи не містять. Товарно-транспортна накладна є документом, що оформлює перевезення вантажу, а не придбання товару. Недоліки її заповнення за наявності інших доказів отримання товару та його використання у господарській діяльності самі собою не спростовують реальності поставки. Те саме стосується наведених відповідачем розбіжностей у товарно-транспортних накладних (один державний номер, зазначений для різних автомобілів, у накладних № 9, № 17 і № 22; дата видаткової накладної в накладних № 33 і № 28) та відомостей про реєстрацію одного з автомобілів за фізичною особою: вони свідчать про недоліки оформлення перевізних документів продавцем, який був і перевізником, однак не спростовують змісту видаткових накладних, актів приймання-передачі та податкових накладних, якими оформлено придбання товару. Посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 05.05.2023 у справі № 1340/5998/18 та від 06.06.2018 у справі № 811/2247/14 щодо значення товарно-транспортної накладної як доказу переміщення товару цього висновку не змінює, оскільки суд оцінює товарно-транспортні накладні не окремо, а в сукупності з іншими доказами отримання товару та його використання в господарській діяльності позивача.

Суд також враховує, що податковий кредит формується за першою з подій, визначених пунктом 198.2 статті 198 ПК України, і не залежить від повноти оплати товару, а тому часткова оплата вартості товару новому кредитору не є підставою для висновку про нереальність поставки.

Натомість матеріалами справи підтверджується використання придбаних матеріалів у власній господарській діяльності позивача. Позивач є будівельним підрядником, у спірний період виконував роботи з капітального ремонту з утепленням фасадів житлових будинків, поточного ремонту із заміною вікон на металопластикові, усунення аварій у житловому фонді за договорами з Департаментом з питань самоорганізації населення Дніпровської міської ради. Номенклатура придбаних у контрагента товарів (пінополістирольні та мінераловатні плити, дюбелі, еластична гідроізоляційна суміш, армуюча сітка, шпаклівка, металопластикові віконні блоки, відливи) відповідає характеру цих робіт, а використання матеріалів відповідних найменувань відображено в актах приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, підписаних замовником, роботи за якими оплачено. Акти перевірки обмежуються відтворенням пояснень позивача про використання товарів у підрядних роботах, однак оцінки актам КБ-2в, довідкам КБ-3 і розрахункам із замовником не містять і цих обставин не спростовують. Відповідач у відзиві також не навів доводів щодо недостовірності зазначених документів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що придбання позивачем товарів у контрагента мало розумну економічну причину, було пов`язане з господарською діяльністю позивача та спричинило зміни у структурі його активів і зобов`язань. Наведені відповідачем обставини, як кожна окремо, так і в сукупності, не доводять, що господарські операції фактично не відбулися, а доказів обізнаності позивача щодо можливих порушень податкового законодавства контрагентом та узгодженості їхніх дій матеріали справи не містять. Не підтверджений і довід відповідача про недотримання позивачем належної обачності при виборі контрагента: за даними самого відповідача, на час складення податкових накладних контрагент був зареєстрований платником податку на додану вартість, податкові накладні зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних без зупинення реєстрації, а які саме відомості про контрагента позивач міг і повинен був перевірити та які з них на час укладення договору свідчили про ризик його невиконання, відповідач не зазначив. Наведені у відзиві висновки Верховного Суду про те, що наявність первинних документів не є безумовним доказом реальності господарської операції, якщо інші обставини свідчать про недостовірність відомостей у них, суд враховує, однак таких обставин відповідач у цій справі не довів.

Відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування, не довів правомірності висновків про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2025 року та заниження фінансового результату до оподаткування за півріччя 2025 року. Відтак підстави для визначення позивачу грошових зобов`язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств і для застосування похідних від них штрафних (фінансових) санкцій за пунктом 123.2 статті 123 ПК України відсутні, у зв`язку з чим доводи відзиву про умисний характер дій позивача окремої оцінки не потребують, а податкові повідомлення-рішення від 07.04.2026 № 0178630705 та № 0178930705 є протиправними і підлягають скасуванню.

Формулюючи резолютивну частину рішення, суд ідентифікує оскаржувані індивідуальні акти за органом, який їх прийняв, датою, номером та сумою визначених ними грошових зобов`язань – ці реквізити достатні для визначення змісту й меж скасованих актів і відповідають пункту 2 частини другої статті 245 КАС України. Зазначені у позовній вимозі форма податкових повідомлень-рішень («Р») та акти перевірки від 05.02.2026 і від 31.03.2026, на підставі яких їх прийнято, є описом підстав прийняття оскаржуваних актів, установлених судом у мотивувальній частині рішення, а не самостійною вимогою. Таке формулювання не змінює предмета позову і не виходить за межі позовних вимог (частина друга статті 9 КАС України): позовну вимогу про визнання протиправними та скасування обох податкових повідомлень-рішень задоволено в повному обсязі.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру юридичною особою судовий збір справляється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»); при поданні позову в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 (частина третя статті 4 цього Закону). Ціна позову становить 7 938 867,50 грн, позов подано через підсистему «Електронний суд», отже розмір судового збору становить 26 624,00 грн (3 328 грн х 10 х 0,8).

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 26 625,00 грн (квитанція від 24.07.2026 № 3816-7605-2450-8946). Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 26 624,00 грн. Надміру сплачений судовий збір у розмірі 1,00 грн може бути повернутий позивачу за його клопотанням відповідно до пункту 1 частини першої та частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. 9, 73–78, 90, 121, 139, 241–246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-БУДСЕРВІС» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 07.04.2026 № 0178630705 на загальну суму 4 178 351,25 грн та № 0178930705 на загальну суму 3 760 516,25 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДНІПРО-БУДСЕРВІС» (49000, м. Дніпро, пров. Штурманський, буд. 7, офіс 54, код ЄДРПОУ 40594397) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 26 624,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 44118658).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 12 жовтня 2026 року.

Суддя К.І. Ремез