Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/18458/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/18458/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Іщенко Ганни Михайлівни до військової частини НОМЕР_1 про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 29.06.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Іщенко Ганни Михайлівни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), щодо незастосування при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період служби: з 20.03.2020 року по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2020 року; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2021 року; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2022 року; з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу на оздоровлення за період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період служби з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідного року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року. На думку позивача, протягом усього зазначеного періоду відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням застосовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762 грн, замість прожиткового мінімуму, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік. Представник позивача зазначив, що відповідно до законів України про Державний бюджет України прожитковий мінімум для працездатних осіб становив: станом на 01 січня 2020 року -2102 грн.; станом на 01 січня 2021 року - 2270 грн; станом на 01 січня 2022 року - 2481 грн.; станом на 01 січня 2023 року - 2684 грн. Незважаючи на це, відповідач у 2020.2023 роках продовжував застосовувати показник прожиткового мінімуму, встановлений станом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762 грн., що, на переконання позивача, призвело до заниження розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших виплат, які визначаються виходячи із зазначених складових грошового забезпечення. Позивач посилається на те, що внаслідок неправильного визначення базового розміру посадового окладу йому були нараховані та виплачені у меншому розмірі щомісячне грошове забезпечення, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження військової служби, премія, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Як зазначено у позовній заяві, з метою з`ясування порядку нарахування грошового забезпечення 19 червня 2026 року представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою, у якій просив повідомити, який саме розмір прожиткового мінімуму застосовувався при визначенні посадового окладу у 2020-2023 роках, надати інформацію про тарифні розряди посад, які займав позивач, а також довідку про його грошове забезпечення за весь період проходження військової служби. 23 червня 2026 року військова частина НОМЕР_1 листом №1/1226 повідомила, що на виконання нормативно-правових актів та в межах бюджетних асигнувань у 2020-2023 роках посадові оклади та оклади за військовими званнями визначалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762 грн, а зазначений порядок нарахування не змінювався. До відповіді були долучені картки особового рахунку позивача за 2020-2023 роки. На думку представника позивача, саме після отримання відповіді військової частини НОМЕР_1 від 23 червня 2026 року № 1/1226 позивачу стало достеменно відомо про застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, а отже саме з цієї дати він дізнався про порушення свого права. Посилаючись на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, рішення суду у справі № 826/6453/18, яким було скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, а також на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 06 лютого 2023 року у справі № 160/2775/22 та від 15 лютого 2023 року у справі № 120/6288/21-а, представник позивача вважає, що відповідач був зобов`язаний починаючи з 29 січня 2020 року визначати розмір посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. У зв`язку з викладеним представник позивача просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування при обчисленні та виплаті грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет України станом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, зобов`язати відповідача провести перерахунок і виплату зазначених сум за період з 20 березня 2020 року по 24 квітня 2023 року з урахуванням уже виплачених сум, одночасно здійснивши компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, а також стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7200 грн.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 01.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

06.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії наказів про призначення ОСОБА_1 на посади, переміщення по службі та виключення зі списків особового складу військової частини; відомості про тарифні розряди посад, які обіймав ОСОБА_1 у період проходження військової служби з 20 березня 2020 року по 24 квітня 2023 року, із зазначенням періоду перебування на кожній посаді; відомості про військові звання позивача та дати їх присвоєння у період проходження військової служби; довідку про всі складові грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20 березня 2020 року по 24 квітня 2023 року із помісячною деталізацією, із зазначенням: посадового окладу; окладу за військовим званням; надбавки за вислугу років; надбавки за особливості проходження військової служби; премії; інших щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення; грошової допомоги на оздоровлення; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань; сум утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору; помісячний розрахунок грошового забезпечення позивача за період з 20 березня 2020 року по 24 квітня 2023 року із зазначенням: тарифного коефіцієнта за займаною посадою; тарифного коефіцієнта за військовим званням; розрахункової величини (прожиткового мінімуму), яка застосовувалася при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням; нормативно-правових підстав такого розрахунку; картки особового рахунку (розрахунково-платіжні відомості) ОСОБА_1 за весь період проходження військової служби з 20 березня 2020 року по 24 квітня 2023 року, якщо вони не були надані у повному обсязі; довідку про розміри виплаченої грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із зазначенням розрахунку кожної виплати та нормативних підстав її визначення; письмові пояснення щодо того, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб застосовувався при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2020, 2021, 2022 та 2023 роках, із зазначенням відповідних нормативно-правових актів, якими керувався відповідач. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

13.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , до списків особового складу якої був зарахований відповідно до наказу командира військової частини від 20.03.2020 року №87, а наказом від 24.04.2023 року №114 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я. Відповідач наголосив, що протягом спірного періоду нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися фінансово-економічною службою військової частини відповідно до вимог чинного законодавства України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, у межах бюджетних асигнувань, передбачених на утримання Збройних Сил України. Зокрема, відповідач послався на положення статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На переконання відповідача, правове регулювання порядку визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Військова частина зазначила, що постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до пункту 4 постанови №704 внесено зміни, якими передбачено визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до постанови №704. За твердженням відповідача, протягом 2020-2023 років Міністерством оборони України застосовувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, який становив 1762 грн, а тому нарахування позивачу посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них додаткових видів грошового забезпечення здійснювалося відповідно до встановленого порядку. При цьому відповідач вважав, що зміна прожиткового мінімуму для працездатних осіб законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки сама собою не створювала для військової частини обов`язку здійснювати щорічний перерахунок посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців. Також відповідач звернув увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються виходячи з розрахункової величини 1762 грн шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти. У зв`язку з наведеним відповідач наполягав на відсутності правових підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня кожного відповідного календарного року. Окремо відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у частині перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Військова частина зазначила, що відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідач наголосив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань не є безумовною щомісячною виплатою, а її надання залежить від дотримання військовослужбовцем установленого порядку звернення та наявності передбачених законодавством підстав. Зокрема, відповідач стверджував, що позивач у 2020, 2022 та 2023 роках не звертався до командування військової частини НОМЕР_1 із відповідними письмовими рапортами про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із зазначенням обставин, які обґрунтовують необхідність її виплати, та долученням підтвердних документів. У зв`язку із цим відповідач вважав, що позивач не набув права на отримання такої допомоги за зазначені роки. Щодо вимог про перерахунок грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, відповідач зазначив, що такі виплати обчислювалися на підставі фактично встановлених позивачу розмірів грошового забезпечення, визначених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям. Відтак, на переконання відповідача, за відсутності правових підстав для перерахунку посадового окладу та окладу за військовим званням відсутні також підстави для перерахунку похідних від них виплат, зокрема грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Крім того, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у частині зобов`язання здійснити одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. З цього приводу військова частина зазначила, що передбачена Порядком №44 компенсація сум податку на доходи фізичних осіб здійснюється одночасно з виплатою відповідних сум грошового забезпечення, з яких утримується зазначений податок. Відповідач наголосив, що військова частина як податковий агент зобов`язана здійснювати утримання встановлених законодавством податків і зборів під час виплати грошового забезпечення та одночасно забезпечувати компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб у випадках, передбачених законодавством. Оскільки спірні суми грошового забезпечення, перерахунку яких вимагає позивач, на момент звернення до суду не були нараховані та виплачені, відповідач вважав, що обов`язок щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб може виникнути лише під час фактичної виплати відповідних сум у майбутньому. З огляду на це вимоги позивача в зазначеній частині відповідач вважав передчасними. Підсумовуючи наведене, відповідач зазначив, що фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_1 грошове забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби було нараховано відповідно до вимог законодавства України, що, на думку відповідача, підтверджується відповідними довідками фінансово-економічної служби, картками особового рахунку військовослужбовця та витягами з наказів командира військової частини. Відповідач вважав, що протиправних дій або бездіяльності щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу військовою частиною НОМЕР_1 допущено не було, а тому правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні. З огляду на викладене, відповідач просив суд долучити відзив до матеріалів адміністративної справи №160/18458/26, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю та здійснювати розгляд справи за відсутності представника військової частини НОМЕР_1 .

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року, перебував на грошовому забезпеченні відповідача та отримував передбачені законодавством виплати, пов`язані з проходженням військової служби.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2020 року №87 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення у зв`язку з призначенням на посаду начальника розвідки 2 самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_1 .

Підставою для призначення позивача на зазначену посаду був наказ командира військової частини НОМЕР_4 від 10.03.2020 року №66.

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2023 року №114 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.

Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку з нарахуванням та виплатою позивачу грошового забезпечення за період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року, протягом якого позивач перебував на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

З матеріалів справи встановлено, що під час проходження військової служби позивачу здійснювалися нарахування посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії та інших належних видів грошового забезпечення відповідно до займаної посади, військового звання та встановлених умов проходження військової служби.

На підтвердження обставин нарахування та виплати грошового забезпечення відповідачем до матеріалів справи надано картки особового рахунку військовослужбовця за 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, які містять відомості про складові грошового забезпечення позивача, розміри нарахованих виплат та здійснені утримання.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що під час визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача відповідач застосовував розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762 грн.

Зазначена обставина підтверджується, зокрема, листом військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2026 року №1/1226, у якому відповідач повідомив, що протягом 2020-2023 років розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців Збройних Сил України визначалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, який становив 1762 грн.

При цьому відповідач зазначив, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями, визначені із застосуванням зазначеної розрахункової величини, протягом спірного періоду не змінювалися.

Таким чином, із наданих відповідачем документів убачається, що під час нарахування грошового забезпечення позивачу за період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року військова частина НОМЕР_1 не застосовувала як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року, а виходила з фіксованого показника 1762 грн.

Водночас законами України про Державний бюджет України на відповідні роки прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року встановлювався у таких розмірах:

на 01.01.2020 року - 2102 грн;

на 01.01.2021 року - 2270 грн;

на 01.01.2022 року - 2481 грн;

на 01.01.2023 року - 2684 грн.

Зазначені показники відрізняються від розрахункової величини 1762 грн, яка фактично застосовувалася відповідачем під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

У зв`язку з цим позивач вважає, що грошове забезпечення за спірний період було нараховано та виплачено йому не в повному обсязі, оскільки застосування меншої розрахункової величини вплинуло не лише на розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, але й на розміри інших складових грошового забезпечення, які визначаються у відсотковому співвідношенні до зазначених окладів.

19.06.2026 року адвокат Іщенко Ганна Михайлівна, діючи в інтересах позивача на підставі договору про надання правничої допомоги від 15.06.2026 року №2026-0164, звернулася до військової частини НОМЕР_1 із заявою про перерахунок грошового забезпечення.

У зазначеній заяві представник позивача просила здійснити перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період проходження військової служби із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, представник позивача просила надати інформацію щодо розрахункової величини, яка застосовувалася для визначення посадового окладу позивача у 2020-2023 роках, відомості про тарифні розряди за займаними посадами, а також довідку про нараховане грошове забезпечення із зазначенням основних та додаткових його складових.

Листом від 22.06.2026 року №1/1226 військова частина НОМЕР_1 повідомила представника позивача про відсутність підстав для проведення відповідного перерахунку, посилаючись на застосування розрахункової величини 1762 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704.

До зазначеного листа відповідачем додано картки особового рахунку позивача за 2020-2023 роки.

Як зазначено у позовній заяві, відповідь військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2026 року №1/1226 представник позивача отримала 23.06.2026 року.

Не погоджуючись із застосуванням відповідачем під час обчислення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму станом на 01 січня відповідного календарного року, позивач через свого представника звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Зазначена конституційна гарантія передбачає обов`язок держави забезпечувати військовослужбовцям належний рівень грошового забезпечення відповідно до встановлених законодавством умов проходження військової служби.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, а також основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Таким чином, законодавством України встановлено державні гарантії належного грошового забезпечення військовослужбовців, реалізація яких здійснюється шляхом застосування визначеного нормативно-правовими актами механізму обчислення та виплати відповідних сум.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018 року.

Зазначеною постановою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних коефіцієнтів за військовими званнями та визначено порядок обчислення основних складових грошового забезпечення.

Пунктом 4 постанови №704 у первинній редакції передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, внаслідок яких розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, яким були внесені відповідні зміни до постанови №704.

Зазначене судове рішення набрало законної сили 29.01.2020 року.

Отже, починаючи з 29.01.2020 року, для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців підлягав застосуванню механізм обчислення, передбачений пунктом 4 постанови №704, із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII мінімальна заробітна плата після набрання чинності зазначеним Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат.

Таким чином, при обчисленні посадових окладів та окладів за військовими званнями за правилами постанови №704 розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня календарного року, а не мінімальна заробітна плата чи її частина.

Вирішуючи спір, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21.

У постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року, не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт змінено на відповідний календарний рік.

Верховний Суд дійшов висновку, що для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців необхідно застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року, шляхом множення його розміру на встановлені тарифні коефіцієнти.

Аналогічний підхід до застосування пункту 4 постанови №704 викладено Верховним Судом у постановах від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21 та від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21.

При цьому у справі №400/6214/21 Верховний Суд розглядав питання правомірності обчислення грошового забезпечення військовослужбовця із застосуванням прожиткового мінімуму, установленого станом на 01.01.2018 року, після зміни законодавчого регулювання з 01.01.2020 року.

З огляду на подібність предмета правового регулювання зазначені правові висновки підлягають врахуванню під час вирішення цієї справи.

Крім того, суд враховує постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд відступив від раніше сформованих висновків щодо застосування фіксованої розрахункової величини 1762 грн у період дії постанови Кабінету Міністрів України №481 та сформулював висновок про необхідність застосування пункту 4 постанови №704 у первинній редакції, яка передбачає використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року.

Хоча зазначений висновок сформульовано щодо оформлення довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії станом на 01.01.2024 року, він підтверджує загальний підхід до визначення розрахункової величини відповідно до постанови №704 та необхідності застосування нормативно-правового акта вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що у цій справі спірний період закінчився 24.04.2023 року, тобто до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка почала діяти 20.05.2023 року.

Відтак постанова №481 не регулювала порядок обчислення грошового забезпечення позивача протягом спірного періоду та не може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, наведена судова практика підтверджує необхідність застосування для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року.

Щодо перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2020 року №87 позивача зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2023 року №114 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я.

Із листа військової частини НОМЕР_1 від 22.06.2026 року №1/1226 убачається, що протягом 2020-2023 років посадові оклади та оклади за військовими званнями військовослужбовців визначалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року в розмірі 1762 грн.

Отже, відповідач фактично підтвердив застосування зазначеної розрахункової величини під час обчислення грошового забезпечення позивача.

Водночас статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року встановлено в розмірі 2102 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року встановлено в розмірі 2270 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року встановлено в розмірі 2481 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року встановлено в розмірі 2684 грн.

Таким чином, під час обчислення та виплати грошового забезпечення позивача за період з 20.03.2020 року по 31.12.2020 року відповідач повинен був застосовувати розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01.01.2020 року, у розмірі 2102 грн; за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01.01.2021 року, у розмірі 2270 грн; за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01.01.2022 року, у розмірі 2481 грн; за період з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 01.01.2023 року, у розмірі 2684 грн, шляхом множення зазначених величин на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Суд зазначає, що посадовий оклад та оклад за військовим званням є основними складовими грошового забезпечення військовослужбовця, від яких залежить розмір інших виплат, зокрема надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які обчислюються у відсотковому співвідношенні до відповідних окладів.

Таким чином, неправильне визначення відповідачем посадового окладу та окладу за військовим званням позивача безпосередньо вплинуло на правильність обчислення інших складових його грошового забезпечення.

При цьому суд наголошує, що перерахунок грошового забезпечення повинен здійснюватися з урахуванням фактично встановлених позивачу тарифних коефіцієнтів, військового звання, займаних посад, вислуги років, відсоткових розмірів надбавок і премій, а також інших обставин, що впливали на розмір грошового забезпечення у відповідні періоди.

Застосування належної розрахункової величини не означає автоматичного збільшення відсоткових розмірів надбавок або премій, які були встановлені позивачу відповідними наказами командування.

Перерахунку підлягають ті складові грошового забезпечення, розмір яких безпосередньо залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, із застосуванням фактично встановлених відсоткових показників та з урахуванням раніше виплачених сум.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність додаткових бюджетних асигнувань або окремих рішень Міністерства оборони України щодо збільшення посадових окладів виключає можливість здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача.

Саме по собі здійснення фінансування військової частини в межах бюджетних призначень не звільняє відповідача від обов`язку правильно застосовувати норми законодавства, якими визначено порядок обчислення належних військовослужбовцю виплат.

Застосування належної розрахункової величини не залежить від прийняття командиром військової частини окремого рішення, оскільки така величина визначається безпосередньо законом та постановою Кабінету Міністрів України №704.

Водночас відсутність у матеріалах справи остаточного розрахунку суми недоплаченого грошового забезпечення не перешкоджає захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату.

Саме військова частина НОМЕР_1 як суб`єкт, на який покладено обов`язок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, володіє необхідними відомостями про тарифні розряди, посадові оклади, військові звання, відсоткові розміри надбавок, премій, періоди проходження служби та фактично виплачені суми.

Отже, суд доходить висновку, що відповідач протиправно не застосував під час обчислення грошового забезпечення позивача прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01 січня відповідного календарного року, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Оцінюючи позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення, а також виплачується грошова допомога для оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197.

Положеннями зазначеного Порядку врегульовано питання виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Суд зазначає, що грошова допомога на оздоровлення визначається з урахуванням належних військовослужбовцю складових місячного грошового забезпечення, передбачених Порядком №260.

Отже, правильність визначення розміру грошової допомоги на оздоровлення безпосередньо залежить від правильності обчислення посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових місячного грошового забезпечення, які враховуються під час визначення відповідної допомоги.

Враховуючи встановлену судом неправомірність застосування відповідачем розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, суд доходить висновку, що розміри грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої позивачу протягом спірного періоду, також підлягають перерахунку із застосуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

При цьому перерахунок відповідної допомоги має здійснюватися за ті календарні роки, у яких позивач набув право на її отримання та вона була нарахована або підлягала нарахуванню, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає, що така допомога належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядок і умови виплати яких визначаються відповідними нормативно-правовими актами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що позивач у 2020, 2022 та 2023 роках не звертався до командування військової частини із письмовими рапортами про надання зазначеної допомоги, у зв`язку із чим не набув права на її отримання.

Разом із тим суд звертає увагу, що предметом заявлених позовних вимог є, зокрема, перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року, а не первинне призначення такої допомоги за всі роки проходження військової служби.

За своєю правовою природою вимога про перерахунок раніше призначеної та виплаченої матеріальної допомоги відрізняється від вимоги про її первинне нарахування.

У випадку якщо матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань була призначена та виплачена військовослужбовцю, але її розмір визначено з урахуванням неправильно обчисленого місячного грошового забезпечення, такий розмір підлягає перерахунку відповідно до належних складових грошового забезпечення.

Відтак посилання відповідача на відсутність рапортів не спростовує права позивача на перерахунок тих сум матеріальної допомоги, право на отримання яких уже виникло та які були фактично призначені або виплачені.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про наявність правових підстав для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року, у межах сум, право на отримання яких підтверджено матеріалами справи, із застосуванням належної розрахункової величини та з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Оцінюючи позовні вимоги щодо здійснення одночасної компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, для відшкодування утриманих сум податку на доходи фізичних осіб із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена компенсація спрямована на забезпечення збереження фактичного розміру належних військовослужбовцям виплат та є складовою встановленого державою механізму соціального захисту осіб, які проходять військову службу.

Суд зазначає, що обов`язок щодо здійснення компенсації сум податку на доходи фізичних осіб виникає у зв`язку з виплатою відповідних сум грошового забезпечення, з яких утримується зазначений податок.

При цьому правова природа виплати не змінюється залежно від того, чи здійснюється вона своєчасно під час проходження військової служби, чи виплачується згодом на виконання судового рішення про перерахунок грошового забезпечення за минулі періоди.

Отже, якщо на виконання судового рішення військовою частиною здійснюватиметься виплата сум грошового забезпечення, належних позивачу за період проходження військової служби, така виплата повинна супроводжуватися виконанням установленого законодавством обов`язку щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

Доводи відповідача про передчасність зазначених вимог суд оцінює з урахуванням того, що позивач просить не про стягнення окремої, наперед визначеної суми компенсації, а про забезпечення одночасного застосування встановленого законодавством механізму компенсації під час виплати перерахованого грошового забезпечення.

Такий спосіб захисту спрямований на належне та повне відновлення порушеного права позивача і не передбачає покладення на відповідача обов`язку здійснити компенсацію раніше, ніж виникне відповідний обов`язок щодо утримання податку під час фактичної виплати.

За таких обставин суд доходить висновку, що зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 відповідає характеру спірних правовідносин та забезпечує ефективне відновлення порушеного права позивача.

.Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони або вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з дотриманням інших установлених цією нормою критеріїв.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що відповідачем не заперечується факт застосування під час обчислення грошового забезпечення позивача розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року в розмірі 1762 грн.

Натомість правова позиція відповідача ґрунтується переважно на твердженні про правомірність застосування зазначеної величини відповідно до постанови №704 та нормативно-правових актів Міністерства оборони України.

Проте такі доводи не узгоджуються з положеннями законів України про Державний бюджет України на відповідні роки та правовими висновками Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови №704 після 29.01.2020 року.

Суд наголошує, що суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність своїх дій виключно фактом застосування внутрішніх розпорядчих документів або відсутністю додаткового фінансування, якщо відповідний порядок нарахування виплат не відповідає вимогам нормативно-правових актів вищої юридичної сили.

Наявність у відповідача карток особового рахунку військовослужбовця та довідок фінансово-економічної служби підтверджує факт здійснення певних нарахувань і виплат, однак сама по собі не свідчить про правильність застосованої під час їх обчислення розрахункової величини.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності незастосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року, під час обчислення грошового забезпечення позивача.

Відповідно до статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

З огляду на характер установленого порушення суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування належної розрахункової величини під час обчислення грошового забезпечення позивача та зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Такий спосіб захисту забезпечує відновлення порушеного права позивача, не підміняє повноважень відповідача щодо здійснення бухгалтерських розрахунків та відповідає завданню адміністративного судочинства.

Узагальнюючи наведене, суд доходить висновку, що під час нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року військова частина НОМЕР_1 неправомірно застосовувала як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом станом на 01.01.2018 року, в розмірі 1762 грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року.

Зазначене призвело до неправильного визначення посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них складових грошового забезпечення позивача.

Відтак суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 20.03.2020 року по 31.12.2020 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн; за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - у розмірі 2270 грн; за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - у розмірі 2481 грн; за період з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року - у розмірі 2684 грн, шляхом множення зазначених величин на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Також підлягають перерахунку похідні від зазначених складових виплати, зокрема грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, за умови підтвердження права позивача на відповідні виплати за конкретні роки.

Перераховані суми грошового забезпечення підлягають виплаті з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

За таких обставин, оцінивши докази у їх сукупності відповідно до статей 72-77 та 90 КАС України, з урахуванням установлених фактичних обставин справи, норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 .

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7200 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, а також поведінку сторін під час розгляду справи.

Суд зазначає, що правові засади відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не передбачають автоматичного присудження стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, усієї суми витрат, визначеної договором про надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл таких витрат суд повинен оцінити їх дійсність, необхідність, обґрунтованість та розумність з огляду на конкретні обставини справи.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, відповідно до якого при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, установлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19 наголошено на необхідності оцінки судом обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням предмета спору, складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг.

У постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №2040/6747/18 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі витрати на адвоката, якщо встановить, що їх розмір є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на складність справи, витрачений адвокатом час та значення спору для сторони.

Разом із тим суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28.12.2020 року у справі №640/18402/19, згідно з якою розмір витрат на професійну правничу допомогу має визначатися з урахуванням принципів співмірності та розумності, а суд повинен наводити належні мотиви щодо визначення суми, яка підлягає відшкодуванню.

Судом встановлено, що 15.06.2026 року між ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «Ганна Іщенко та партнери» укладено договір про надання правничої допомоги №2026-0164.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги від 15.06.2026 року №2026-0164, акт наданих послуг від 26.06.2026 року №221 та платіжну інструкцію від 15.06.2026 року на суму 7200 грн.

Дослідивши зазначені документи, суд доходить висновку, що позивачем підтверджено факт виникнення договірних правовідносин щодо надання професійної правничої допомоги та понесення відповідних витрат.

Водночас сам факт укладення договору про надання правничої допомоги, підписання акта наданих послуг та здійснення оплати у визначеному сторонами розмірі не свідчить про безумовну необхідність відшкодування всієї заявленої суми за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Оцінюючи співмірність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7200 грн, суд враховує категорію та складність адміністративної справи, характер спірних правовідносин, обсяг доказової бази, зміст підготовлених процесуальних документів, а також обсяг фактично виконаної представником позивача роботи.

Суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи є правомірність застосування військовою частиною НОМЕР_1 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб під час обчислення грошового забезпечення військовослужбовця відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Зазначена категорія адміністративних спорів є поширеною в судовій практиці, а питання застосування положень пункту 4 постанови №704 після 29.01.2020 року неодноразово було предметом розгляду Верховного Суду, зокрема у справах №440/6017/21, №500/1813/21 та №400/6214/21.

Отже, правове регулювання спірних правовідносин є достатньо визначеним, а відповідні правові висновки Верховного Суду сформованими та доступними для застосування під час підготовки процесуальних документів.

Крім того, суд враховує, що предмет спору не потребував проведення складних експертних досліджень, спеціальних розрахунків із залученням експертів чи встановлення значного обсягу фактичних обставин, які не могли бути підтверджені письмовими доказами.

Основні обставини справи, зокрема період проходження позивачем військової служби, застосування відповідачем розрахункової величини 1762 грн та відмова у здійсненні перерахунку грошового забезпечення, підтверджуються наказами військової частини, картками особового рахунку та листом відповідача від 22.06.2026 року №1/1226.

Суд також бере до уваги, що підготовка позовної заяви ґрунтувалася переважно на аналізі положень постанови №704, законів України про Державний бюджет України на відповідні роки та сформованої судової практики Верховного Суду.

Разом із тим суд не заперечує, що надання позивачу професійної правничої допомоги вимагало від його представника здійснення правового аналізу, опрацювання документів, підготовки відповідного звернення до військової частини та складання позовної заяви.

Таким чином, витрати на професійну правничу допомогу є пов`язаними з розглядом цієї справи та підлягають відшкодуванню, однак їх заявлений розмір у сумі 7200 грн суд вважає таким, що не повною мірою відповідає критеріям розумності та пропорційності з огляду на фактичний обсяг виконаної роботи і складність спірних правовідносин.

При цьому суд наголошує, що визначення сторонами договору вартості правничої допомоги належить до сфери їхніх договірних відносин та не обмежує права сторін самостійно погоджувати розмір адвокатського гонорару.

Однак обов`язок відповідача компенсувати такі витрати за результатами судового розгляду виникає лише в межах суми, яка відповідає критеріям обґрунтованості, необхідності, співмірності та розумності.

Враховуючи наведене, з огляду на характер спірних правовідносин, усталеність судової практики у спорах цієї категорії, обсяг наданих представником позивача послуг, складність підготовлених процесуальних документів, а також принцип пропорційності розподілу судових витрат, суд вважає обґрунтованим та співмірним відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

На переконання суду, зазначена сума відповідає критеріям реальності, необхідності та розумності судових витрат, забезпечує справедливий баланс інтересів сторін та не покладає на відповідача надмірного фінансового тягаря.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

У решті заявлених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5200 грн слід відмовити.

Абзац для резолютивної частини рішення суду:

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

У задоволенні вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в іншій частині відмовити.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Іщенко Ганни Михайлівни до військової частини НОМЕР_1 про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), щодо незастосування при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань, показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період служби: з 20.03.2020 року по 31.12.2020 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2020 року; з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2021 року; з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2022 року; з 01.01.2023 року по 24.04.2023 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу на оздоровлення за період з 20.03.2020 року по 24.04.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, 01.01.2023 року та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за період служби з 01.01.2021 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідного року, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник