Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/13693/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/13693/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, визнання протиправними наказів та їх скасування та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якій, з урахуванням зміни предмету позову, просить суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та комплектування до Збройних Сил України всупереч вимогам частини другої статті 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №1975 від 10.12.2025 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» у частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 №371 від 10.12.2025 (по стройовій частині) у частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини, призначення на посаду та зарахування на всі види забезпечення;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_2 №46 від 12.02.2026 (по стройовій частині) у частині виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та направлення для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 ;

- визнати протиправним та скасувати пункт 6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №44 від 13.02.2026 (по стройовій частині) у частині призначення ОСОБА_1 на посаду старшого стрільця-вогнеметника другого механізованого відділення першого механізованого взводу другої механізованої роти третього механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 , прийняття ним справ і посади, встановлення відповідних видів грошового та матеріального забезпечення та зарахування на всі види забезпечення;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити відомості щодо ОСОБА_1 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та інших інформаційних систем військового обліку, внесені на підставі оскаржуваних рішень та наказів;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані грубим, системним, та таким, що продовжується у часі, порушенням прав позивача, внаслідок незаконних поновлення на військовому обліку, мобілізації, комплектування Збройних Сил України та зарахування до списків особового складу військової частини як особи, щодо якої законом встановлена імперативна заборона на комплектування військових формувань згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відтак, позивач вважає протиправними: його поновлення на військовому обліку, призов на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлення до військової частини, зарахування до списків особового складу, оскільки у позивача існувала непогашена судимість, яка відповідно до прямої норми закону виключала можливість комплектування Збройних Сил України. Незважаючи на це, ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснив поновлення позивача на військовому обліку, ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснив мобілізацію, військова частина видала наказ про зарахування до списків особового складу та у подальшому виникли похідні правовідносини проходження військової служби. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

До суду від представника Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-2) надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що рішення щодо призову ОСОБА_1 приймалося уповноваженим органом у межах наданих законом повноважень та з дотриманням установленої процедури, а висновок військово-лікарської комісії про придатність до військової служби має обов`язковий характер для відповідних посадових осіб територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки при вирішенні питання про призов під час мобілізації. З урахуванням наданих пояснень та матеріалів, що їх підтверджують, громадянин ОСОБА_1 на момент призову був визнаний придатним до військової служби у встановленому законом порядку, а відсутність визначених законодавством підстав для надання відстрочки від призову свідчить про правомірність прийнятого рішення щодо його мобілізації та направлення до військової частини для проходження служби. Підставою прийняття позивача на військову службу до Військової частини НОМЕР_1 було розпорядження Генерального штабу Збройних сил України від 06.02.2026 № 300/ПУ/417/дск. Відповідно до пункту 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік. Таким чином, обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а тому у військової частини відсутній обов`язок перевіряти наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову за мобілізацією. Також, зауважено на тому, що у Військової частини НОМЕР_1 не було альтернативи щодо призначення чи не призначення позивача на посаду та зараховування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2026 №44 позивач зарахований до списків військової частини та призначений на посаду старшого стрільця - вогнеметника другого механізованого відділення першого механізованого взводу другої механізованої роти третього механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Як передбачено пунктом 5 Рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 у справі № 1-10/2008, при визначенні природи правового акта індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію. Оскаржуваний позивачем наказ стосовно зарахування та виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 є актом індивідуальної дії відносно позивача, тобто актом одноразового застосування. Станом на час вирішення даної справи оскаржуваний наказ вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та подальшого направлення його для проходження військової служби. Зазначає, що Верховний Суд у постанові від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21 зробив правовий висновок про те, що у питанні скасування акта індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19). Як наслідок, скасування таких наказів не призведе до відновлення попереднього становища позивача, адже порядок демобілізації військовослужбовців чітко визначений законом і такий порядок не передбачає випадків демобілізації за рішенням суду про скасування наказу про призов. Так, п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Серед таких підстав відсутня підстава як «скасування наказу про призов особи на військову службу та наказів щодо проходження військової служби». З огляду на викладене, представник відповідача-2 просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив представника відповідача-2 на позовну заяву, в якій останній заперечив проти тверджень, викладених у відзиві та підтримав позовні вимоги. Зазначив, що відзив не містить належного спростування обставин, покладених в основу позовних вимог, а саме: щодо наявності або відсутності законних підстав для комплектування позивача до Збройних Сил України. Наголошував на підміні представником відповідача-2 предмета спору питанням звільнення з військової служби. З огляду на викладене, просить суд позовну заяву задовольнити.

До суду від представника відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній зазначив, що твердження представника позивача про нібито підміну предмета спору питаннями звільнення з військової служби є безпідставним та не підтверджується змістом відзиву. Військова частина НОМЕР_1 не підмінювала предмет спору, не порушувала перед судом питання про демобілізацію позивача та не пропонувала досліджувати інший спір. Посилання на положення статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» було наведено виключно в межах правового аналізу спірних правовідносин, їх можливих наслідків та способу захисту, обраного позивачем. Твердження представника позивача про відсутність правового обґрунтування перебування позивача у списках особового складу військової частини спростовуються як чинним правовим регулюванням проходження військової служби, так і наведеним правовим висновком Верховного Суду, який прямо вказує на те, що навіть у разі встановлення порушень під час призову такі обставини самі по собі не припиняють правовідносин військової служби та не створюють правових підстав для автоматичного виключення особи зі списків особового складу військової частини. Таким чином, доводи представника позивача фактично ігнорують правову позицію Верховного Суду та не спростовують наведених відповідачем аргументів щодо відсутності передбачених законом підстав для припинення проходження позивачем військової служби та його виключення зі списків особового складу військової частини. З огляду на викладене, просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити.

До суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі щодо заперечень Військової частини НОМЕР_1 на відповідь на відзив, в яких зазначено, що основна аргументація відповідача-2 спрямована переважно на обґрунтування можливих наслідків задоволення позову та доведення того, що задоволення позовних вимог не призведе до автоматичного відновлення попереднього правового становища позивача. Водночас, наведені доводи не дають відповіді на головне питання даного спору та не спростовують ключових доводів позивача. Відповідач-2 не надає правової оцінки доводам позивача щодо вироку від 25.02.1994, співвідношення ч. 3 ст. 117 КК УРСР зі ст. 152 КК України, правового значення цих обставин для вирішення питання про можливість комплектування позивача до Збройних Сил України, а також не спростовує доводів щодо відсутності доказів поновлення позивача на військовому обліку, відсутності доказів законності комплектування та відсутності доказів зарахування до списків особового складу у спосіб, передбачений законодавством. Фактично відповідач-2 більше уваги приділяє доведенню того, що задоволення позову не призведе до автоматичного відновлення попереднього правового становища позивача, ніж обґрунтуванню законності самого комплектування. При цьому, відповідач-2 не надає відповіді на головне питання спору: чому позивач був призваний на військову службу та укомплектований до Збройних Сил України за наявності обставин, які позивач протягом усього розгляду справи послідовно зазначає як законодавче обмеження, встановлене ч. 2 ст. 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Представник позивача також наголошує на незастосовності постанови Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 до спірних правовідносин. Також зауважує, що відповідач-2 не зазначає: чи проводилася службова перевірка після отримання позову; чи витребовувалися документи, які стали підставою для призову та комплектування позивача; чи направлялися запити до ІНФОРМАЦІЯ_4 ; чи перевірялися відомості про судимість позивача; чи доповідалися наведені обставини по команді; чи інформувалися вищі органи військового управління; чи ставилося питання щодо правових підстав подальшого перебування позивача у списках особового складу; чи здійснювалася перевірка відповідності комплектування позивача вимогам ч. 2 ст. 4 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Фактично відповідач-2 обмежується твердженням про те, що питання комплектування належали до компетенції інших органів. З огляду на викладене, просить суд позовну заяву задовольнити.

До суду від представника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач-1) надійшли пояснення у справі, в яких останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що враховуючи ступінь придатності до військової служби, відсутність підстав для відстрочки, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов`язаний ОСОБА_1 , згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №1975 від 10.12.2025, був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлений до Військової частини НОМЕР_2 . Згідно даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів станом на момент призову та на момент подання до суду пояснень, наявна інформація про судимість позивача за ч. 5 ст. 72, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121. В облікових даних відсутня інформація про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 117 КК УРСР чи ст. 152 КК України, що підтверджується інформацією про судимість з ЄДРПВР. Наголошує на тому, що для цілей правозастосування визначальним є виключно факт наявності непогашеної або незнятої судимості саме за статтями 152-156 КК України, а будь-які інші кримінальні правопорушення, не пов`язані з указаними складами, не мають правового значення для встановлення відповідних обмежень і не можуть впливати на вирішення справи по суті. Зазначає, що законодавство України не допускає використання кримінально-правових категорій як засобу уникнення встановлених законом обов`язків, зокрема, у сфері військового обліку та мобілізаційної підготовки. Будь-які спроби обґрунтувати ухилення від виконання військового обов`язку посиланням на кримінально-правову поведінку не змінюють юридичного статусу особи як суб`єкта військового обліку та не звільняють його від виконання вимог законодавства. Разом із тим, наголошує на тому, що позивач з військового обліку не виключався, до нього було застосовано процедуру зняття з військового обліку, що не є тотожним. Також зазначає, що наказ про призов позивача має одноразовий характер застосування і є реалізованим, у зв`язку із чим, відсутні підстави для його скасування. З огляду на викладене, просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити.

До суду від представника позивача надійшли пояснення на пояснення представника відповідача-1, в яких підтримано позицію, викладену в попередніх заявах представника позивача по суті спору та зазначено, що пояснення відповідача-1 не підтверджено належними доказами.

До суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначив щодо кримінально-правових категорій щодо злочинів, за які було засуджено позивача.

До суду від представника Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач-3) надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що позивач зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_1 за вихідним № 3/3555 від 10.12.2025, а також на підставі військово-облікового документа, тому, у Військової частини НОМЕР_2 були правові підстави для зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 на підставі п. 1 ч. 32 розділу ІІ наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України» від 15.09.2022 № 280. Окрім того, вказує, що позивач вважається таким, що увільнений від займаної посади та зарахований у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , а тому, Військова частина НОМЕР_2 не може виконати позовні вимоги, які полягають у виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з вибуттям військовослужбовця. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-3 на позовну заяву, в якому зазначено, що існування наказу Військової частини НОМЕР_2 не створює презумпції законності всіх попередніх юридичних та фактичних обставин і не звільняє відповідачів від обов`язку довести правомірність кожної з них.

До суду від представника відповідача-3 надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких останній зазначив, що Військова частина НОМЕР_2 не здійснювала призов ОСОБА_1 на військову службу, не приймала рішення про його призов та не формувала документи, які складаються ІНФОРМАЦІЯ_5 у процесі комплектування військової частини. Військова частина отримала військовослужбовця у встановленому порядку та здійснила його зарахування до списків особового складу на підставі документів, наданих уповноваженим органом. Тобто, позивач фактично намагається покласти на Військову частину НОМЕР_2 відповідальність за дії іншого суб`єкта владних повноважень. Якщо предметом спору є правомірність рішення чи дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову, Військова частина НОМЕР_2 не може відповідати за ті рішення та дії, які вона не приймала та не здійснювала. Наказ командира військової частини НОМЕР_2 не є самостійним доказом законності призову, однак він є належним документом, який підтверджує здійснення військовою частиною тієї юридичної дії, яка входить до її компетенції, - зарахування особи до списків особового складу. Військова частина не має повноважень скасовувати або самостійно перевіряти по суті рішення ТЦК та СП про призов особи, якщо такі рішення оформлені уповноваженим органом і особа направлена до військової частини у встановленому порядку. Вимога позивача фактично зводиться до покладення на військову частину обов`язку здійснити повторну перевірку всього комплексу дій ІНФОРМАЦІЯ_6 , що не відповідає розподілу повноважень між відповідними суб`єктами.

До суду від представника позивача надійшли доповнення до письмових пояснень на заперечення Військової частини НОМЕР_3 , в яких зазначено, що Військову частину НОМЕР_2 повинно турбувати, як саме та на якій законній правовій підставі протягом певного часу у списках особового складу військової частини перебувала особа, щодо якої, за доводами позивача та наданими суду доказами, законом була встановлена пряма заборона на призов та комплектування до Збройних Сил України. Саме на це питання відповідачу-3 доцільно надати суду чітку юридичну та документально підтверджену відповідь, а не на питання про те, чому позивач вважає похідним наказ, який сам відповідач-3 прийняв на підставі документів попереднього суб`єкта, а на питання про те, яка саме законна підстава дозволила військовій частині зарахувати до списків особового складу конкретну особу за наведених позивачем обставин.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з м. Мирноград Донецької області, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 (довідка від 28.08.2024 №1249-5003419583 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи).

Вироком Красноармійського міжрайонного (окружного) суду Донецької області від 25.02.1994 у справі №1-52/1994 ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 141, ст. 42 КК України 1960 року до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 11.12.2001 у справі №1-262/2001 ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 70 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки. Вирок набрав законної сили 27.12.2001.

Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 20.05.2004 у справі №1-140/2004р. ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину за ст. 186 ч. 2 КК України та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на 5 років. На підставі ч. ч. 1, 2, 4 ст. 71 КК України, за сукупністю невідбутого покарання за вироком Димитровського міського суду Донецької області від 11.12.2001 покарання визначено у вигляді позбавлення волі строком на 6 років.

Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 19.03.2010 у справі №1-68/2010 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 309 КК України та призначено йому за ч. 2 ст. 309 КК України покарання у виді трьох років позбавлення волі. На підставі ст. 71 ч. ч. 1-4 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного за цим вироком, покарання, не відбутого за вироком Димитровського міського суду Донецької області від 20.05.2004, визначено у виді трьох років шести місяців позбавлення волі.

Вироком Димитровського міського суду Донецької області від 04.07.2016 у справі №226/922/16-к ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у вигляді арешту строком на 4 місяці. Вирок набрав законної сили 03.08.2016.

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01.09.2022 у справі №534/18/17 ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121 ч. 1 ст. 70 КК України до 13 років позбавлення волі. Вироком суду дії перекваліфіковано з ч. 3 ст. 28, п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України. Строк відбування покарання обчислюється з 01.09.2022. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України до строку покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 21.07.2016 до 01.09.2022 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Вирок не набрав законної сили. 13.06.2023 Полтавським апеляційним судом запобіжний захід змінено на особисте зобов`язання, звільнено із зали суду.

Військовий квиток позивача (тимчасовий) НОМЕР_4 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_7 18.02.1999, копія якого міститься у матеріалах справи, містить записи у графі VІІІ «Відмітки про військовий облік»: «Знятий з обліку 19.04.2000», «Виключений з обліку на підставі ст. 37 п. 5 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно довідки військово-лікарської комісії при Металургійно-Довгинцівському об`єднаному районному у м. Кривий ІНФОРМАЦІЯ_6 №2025-0603-1132-0897-3 від 03.06.2025 позивача визнано придатним до військової служби.

Повісткою №3962691 позивачу запропоновано з`явитися 16.07.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення даних.

Згідно довідки про доставлення (супроводження) громадянина(ки) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки позивача 09.12.2025 доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_6 за порушення правил військового обліку з 06.10.2025 по 05.10.2026

На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 10.12.2025 №1975 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до Військової частини НОМЕР_2 .

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.12.2025 №371 позивача з 10.12.2025 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.02.2026 №46 позивача зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 .

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2026 №44 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 №1383/2054 від 29.03.2026 на запит представника позивача за вх. №1024/4080 від 18.03.2026 повідомлено наступне:

«Громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебував на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_9 (Донецьк) з 27.04.2000 по 27.05.2025, у ІНФОРМАЦІЯ_10 27.05.2025, у ІНФОРМАЦІЯ_11 (Диканька) з 27.05.2025 по 30.05.2025, у ІНФОРМАЦІЯ_6 з 30.05.2025 по 09.12.2025, у ІНФОРМАЦІЯ_5 з 09.12.2025 по 10.12.2025.

03.06.2025 громадянин ОСОБА_1 пройшов медичний огляд при ІНФОРМАЦІЯ_12 та згідно висновку ВЛК №2025-0603-1132-0897-3 визнаний придатним до військової служби.

Громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , був доставлений працівниками поліції 09.12.2025 як особа яка перебувала в розшуку ТЦК та СП (причина: неявка по повістці).

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №1975 від 10.12.2025 про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 призваний па військову службу під час мобілізації, па особливий період та відправлений до військової частини НОМЕР_2 .

Надати усі відомості щодо ОСОБА_1 , які містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів не представляється можливим, оскільки відповідно до статті 11 Закону України «Про інформацію», відомості про фізичну особу належать до конфіденційної інформації та можуть поширюватися лише за згодою особи або в інших випадках, прямо передбачених законом».

Листом ІНФОРМАЦІЯ_13 від 04.04.2026 №1021/14/1741 повідомлено, що на попередній запит стосовно громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 була надана відповідь від 29.03.2026 №1383/2054, копію якої додано до означеного листа.

Листом Військової частини НОМЕР_2 від 13.04.2026 №3661 на запит від 07.04.2026 повідомлено про те, що рядовий ОСОБА_1 зарахований у списки особового складу Військової частини НОМЕР_2 з 10.12.2025. З 12.02.2026 рядовий ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та зарахований у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 , і вибув до нового місця служби, АДРЕСА_2 .

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.04.2026 №1/4061 на адвокатський запит представника позивача від 19.04.2026 повідомлено наступне:

«Військовозобов`язаного ОСОБА_1 було взято ІНФОРМАЦІЯ_5 на військовий облік на підставі абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

06.10.2025 в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, шляхом електронної інформаційної взаємодії з Єдиною інформаційною системою Міністерства внутрішніх справ України було автоматично сформовано електронне подання Е3717223 до відділення поліції №1 (м. Кривий Ріг) Кіровоградського районного управління поліції ГУНП в Дніпропетровській області про доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_6 для складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Крім цього, приписами ч. 9 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» визначено, що органи ведення Реєстру забезпечують внесення та актуалізацію його бази даних.

Програмне забезпечення Реєстру відносно порушення військовозобов`язаними правил військового обліку побудовано за принципом відображення у Реєстрі певних статусів, наприклад: якщо військовозобов`язаний порушив правила військового обліку і відносно такого військовозобов`язаного у Реєстрі шляхом електронної інформаційної взаємодії з Єдиною інформаційною системою МВС України було автоматично сформовано електронне подання до відповідного підрозділу Національної поліції про доставлення такого військовозобов`язаного до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки для складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. ст. 210, 210-1 КУпАП у відповідності до приписів Постанови КМУ від 30.12.2022 №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» відносно такого військовозобов`язаного у Реєстрі відображається інформація стосовно порушення ним правил військового обліку зі статусом «активний», а після доставлення такого військовозобов`язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки і складання протоколу про адміністративне правопорушення за ст. ст. 210, 210-1 КУпАП відображається статус «неактивний».

При цьому, дані про порушення таким військовозобов`язаним правил військового обліку у Реєстрі після складання протоколу і винесення відповідної постанови по справі про адміністративне правопорушення (притягнення до відповідальності та/або закриття справи про адміністративне правопорушення) не зникають і залишаються у Реєстрі, але вже у статусі «неактивний».

Також зазначаємо, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про судимість (непогашену) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 за ст. 117 КК України в редакції КК УРСР 1960 року (ст. 152 КК України в редакції 2004). Крім того, до Вашого адвокатського запиту не долучено належних доказів того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 був засуджений за вищевказане кримінальне правопорушення і що воно на даний час не погашене.

Згідно абзацу 4 пункту 4 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, що засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, засуджені за вчинення умисного вбивства двох або більше осіб, або вчиненого з особливою жорстокістю, або поєднаного із зґвалтуванням або сексуальним насильством, або особливо тяжких корупційних кримінальних правопорушень чи засуджені за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152-156-1, 258-258-6, частиною четвертою статті 286-1, статтею 348 Кримінального кодексу України, а також засуджені службові особи, які згідно з підпунктом 1 пункту 3 примітки до статті 368 Кримінального кодексу України займали особливо відповідальне становище. Зазначені особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин».

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 28.04.2026 №1/4077 на адвокатський запит представника позивача від 22.04.2026 направлено витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №1975 від 10.12.2025 про призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Листом Військової частини НОМЕР_2 від 29.04.2026 №4204 на адвокатський запит представника позивача повідомлено, що відповідно пункту 32 розділу II Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України 15.09.2022 №280, зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців до військової частини, підставою для видання наказу про зарахування до списків особового складу військової частини є для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця. Зазначені вище документи були надані ІНФОРМАЦІЯ_5 , тому, підстави для включення військовослужбовця до списків військової частини відсутні. Додатково повідомлено, що рядовий ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , призваний ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 12.02.2026 виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 06.02.2026 зарахований в розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 і вибув до нового місця служби в АДРЕСА_2 .

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.05.2026 №1/4275 на адвокатський запит від 19.04.2026 повідомлено наступне:

«Військовозобов`язаного ОСОБА_1 було взято ІНФОРМАЦІЯ_5 на військовий облік на підставі абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Також зазначаємо, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про судимість (непогашену) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , за ст. 117 КК України в редакції КК УРСР 1960 року (ст. 152 КК України в редакції від 01.09.2001). Крім того, до Вашого адвокатського запиту не долучено належних доказів того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , був засуджений за вищевказане кримінальне правопорушення і що воно на даний час не погашене».

Листом ІНФОРМАЦІЯ_14 від 07.05.2026 №07/1381 «Про надання відповіді» повідомлено про те, що «Оберіг» - це Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів. База містить ПІБ, дані про місце проживання, роботу, сімейний стан, освіту, ВЛК, бронювання, тощо та наповнюється інформацією автоматично з різних державних реєстрів. Згідно даних ЄДРПВР «Оберіг», позивач з 09.12.2025 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , тому, за роз`ясненням про відображення вироків в системі, необхідно звернутися до вищевказаного ТЦК та СП.

Листом департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх прав України №1945/162026 від 29.05.2026 (2490862) «Про надання інформації» на звернення представника позивача від 23.05.2026 повідомлено наступне:

«Станом на 29.05.2026 в інформаційно-аналітичній системі «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , наявні такі відомості:

25.02.1994 Красноармійським міським судом Донецької області засуджено за ч. 3 ст. 117, ч. 2 ст. 141, ст. 42 КК України 1960 року до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 25.02.1994 застосовано запобіжний захід взяття під варту. До відбуття покарання зараховано строк тримання під вартою з 14.05.1993 до 15.05.1993. 21.05.1994 прибув до Ковельської виховної колонії Волинської області. 06.05.1995 вибув до Вільнянської ВК Запорізької області (№ 20). 15.05.1995 прибув до Вільнянської ВК Запорізької області (№ 20). 27.05.1995 вибув до Ковельської виховної колонії Волинської області. 08.06.1995 прибув до Ковельської виховної колонії Волинської області. 24.06.1995 вибув до Дзержинської ВК Донецької області (№ 2). 16.10.1998 звільнений з Дзержинської ВК Донецької області (№ 2) на підставі п. «а» ст. 2 Указу Президента України «Про амністію» від 24.07.1998;

11.12.2001 Димитровським міським судом Донецької області засуджено за ч. 1 ст. 222, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 70 КК України 2 років 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки. Вирок набрав законної сили 27.12.2001;

12.12.2003 Димитровським МВ УМВС України в Донецькій області застосовано запобіжний захід тримання під вартою за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 296 КК України. 20.05.2004 Димитровським міським судом Донецької області засуджено за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 71, ч. 2 ст. 71, ч. 4 ст. 71 КК України до 6 років позбавлення волі. 25.01.2008 звільнено умовно-достроково з Західної ВК Донецької області (№ 97) на підставі рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївка Донецької області від 15.01.2008, ст. 81 КК України. Невідбута частина покарання 1 рік 10 місяців 27 днів;

27.10.2009 Димитровським міським судом Донецької області засуджено за ч. 2 ст. 309, ст. 71 (вирок від 20.05.2004) КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі. 27.10.2009 застосовано запобіжний захід тримання під вартою. 25.12.2009 Апеляційним судом Донецької області вирок скасовано, справу направлено на новий розгляд. 19.03.2010 Димитровським міським судом Донецької області засуджено за ч. 1 ст. 309, ст. 71 (вирок від 20.05.2004) КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі. 11.05.2010 прибув до Селидівської виправної колонії Донецької області (№82). 26.04.2013 звільнено із Селидівської ВК Донецької області (№82) у зв`язку з відбуттям строку покарання;

04.07.2016 Димитровським міським судом Донецької області засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до арешту строком на 4 місяці. Вирок набрав законної сили 03.08.2016;

01.09.2022 Октябрським районним судом м. Полтави засуджено за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 121 ч. 1 ст. 70 КК України до 13 років позбавлення волі. Вироком суду дії перекваліфіковано з ч. 3 ст. 28, п.п. 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України. Строк відбування покарання обчислюється з 01.09.2022. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України до строку покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 21.07.2016 до 01.09.2022 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Вирок не набрав законної сили. 13.06.2023 Полтавським апеляційним судом запобіжний захід змінено на особисте зобов`язання, звільнено із зали суду».

Листом департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх прав України №1996/162026 від 03.06.2026 (2495269) «Про надання інформації» на запит представника позивача від 13.05.2026 повідомлено про те, що станом на 29.05.2026 за даними інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» відомості про виконання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , покарання за вироком Димитровського міського суду Донецької області від 04.07.2016 до МВС не надходили.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_15 від 12.06.2026 №08/01/949 на звернення представника позивача від 09.06.2026 повідомлено про те, що на поточну дату позивач на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_16 не перебуває.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_13 від 13.06.2026 №1021/14/3023 на скаргу представника позивача від 05.06.2026 повідомлено про те, що можливі порушення з боку військових посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_6 під час призову громадянина ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період свого підтвердження не знайшли. Згідно наявної в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, 03.06.2025 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_6 , громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , визнано придатним до військової служби згідно наказу МО України №402 від 2008 року «Про затвердження положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (зі змінами). Заява про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період до ІНФОРМАЦІЯ_4 встановленим порядком не надходила. Враховуючи висновок військово-лікарської комісії, 10.12.2025 громадянин ОСОБА_1 був призваний ІНФОРМАЦІЯ_5 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлений для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 .

Листом департаменту інформатизації Міністерства внутрішніх прав України №2135/162026 від 15.06.2026 (2509935) «Про надання інформації» на запит представника позивача від 08.06.2026 повідомлено про те, що станом на 11.06.2026 в ІАС відсутні відомості про погашення або зняття судимості ОСОБА_1 за вироками, зазначеними у відповіді МВС України від 29.05.2026 №1945/16-2026.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_13 від 18.06.2026 №1021/15/912 повідомлено представнику позивача про те, що така підстава як: «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення особи з військового обліку, з 18.05.2024.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_17 №116/2/1/49396 від 22.06.2026 на звернення представника позивача до Міністерства оборони України від 05.06.2026 повідомлено про те, що відповідь щодо правомірності призову на військову службу ОСОБА_1 надана ІНФОРМАЦІЯ_18 . Разом з тим повідомлено, що на рівні апеляційної інстанції сформована практика визнання правомірним поновлення на військовому обліку осіб, які були виключені з військового обліку як особи, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Так, у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 01.04.2025 у справі №520/31282/24 зазначається (цитата): «з прийняттям Закону України від 11.04.2024 №3633-IX виключено таку підставу виключення з військового обліку для громадян України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, з огляду на що поновлення позивача на військовому обліку є правомірним». Враховуючи викладене повідомлено, що взяття територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на військовий облік громадян України, які до 18.05.2024 були з нього виключені на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону, визнається судами правомірним, якщо у таких громадян відсутні інші підстави бути виключеними з військового обліку.

Представником позивача направлено звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому, зокрема, просив здійснити парламентський контроль та провести повну, всебічну й об`єктивну перевірку обставин, викладених у даному зверненні, щодо законності мобілізації, постановки на військовий облік, проходження військової служби та комплектування Збройних Сил України стосовно ОСОБА_1 , який на момент мобілізації мав безперервний стан непогашеної судимості за злочин, пов`язаний зі зґвалтуванням, передбачений ч. 3 ст. 117 КК УРСР як правовим попередником ст. 152 КК України. Просив перевірити дії, рішення та бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНФОРМАЦІЯ_19 , відповідних військових частин, Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ, ІНФОРМАЦІЯ_20 та інших органів і посадових осіб, причетних до прийняття рішень щодо мобілізації та комплектування.

Листом Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини №82261.4/Г-43767.3/26/42.2.1 від 15.07.2026 на звернення представника позивача повідомлено про наступне:

«Правові засади діяльності Уповноваженого визначено статтею 101 Конституції України та Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Доцільно зауважити, що відповідно до статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» при розгляді звернення Уповноважений: відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; відмовляє в розгляді звернення.

З урахуванням зазначеного, в межах здійснення парламентського контролю Ваше звернення вх. № Г-38017.3/26 від 28.05.2026 було надіслано до Міністерства оборони України.

За результатами розгляду Вашого звернення Головним управлінням військової юстиції Міністерства оборони України Вас було поінформовано (на зазначену Вами електронну адресу tаttу9276@gmаіl.соm) листом від 29.06.2026 № 220/74/1920.

Що стосується Вашої незгоди з відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_13 від 13.06.2026 № 1021/14/3023, отриманою на Вашу скаргу від 05.06.2026, варто зазначити наступне.

Незгода з викладеною у відповіді, наданою за результатами розгляду звернення громадянина, позицією органу державної влади, підприємства, установи, організації та їх посадових (службових) осіб не може вважатися порушенням прав особи на направлення звернення та отримання відповіді.

Визначення кількості та якості заходів, які вживає компетентний орган, порядок прийняття ним відповідних рішень, порядок та обсяги застосування заходів реагування належить до компетенції відповідного органу та визначається спеціальними законами, що регулюють ті чи інші правовідносини, а не Законом України «Про звернення громадян». Така сама правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2019 № 814/2467/17.

Зокрема, у цій постанові суд зазначив, що незгода заявника зі змістом відповіді не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян».

З урахуванням зазначеного, у разі незгоди з наданою органом військового управління відповіддю, Ви маєте право оскаржити її в порядку, визначеному статтею 16 Закону України «Про звернення громадян».».

Позивач вважає призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період протиправним, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

За змістом частини другої статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан з 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Згідно із положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.12.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 5 ст. 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Порядок № 1487, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (п. 3 Порядку № 1487).

Згідно п. 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону № 2232-ХІІ.

Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону № 2232-ХІІ.

Пунктом 6 частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ в редакції, що була чинною до 18.05.2024, встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

11.04.2023 Верховною Радою України прийнято Закон України №Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ, який набрав чинності 18.05.2024 (далі Закон № 3633-ІХ).

Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ, у редакції, чинній з 18.05.2024, встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Однак, станом на момент призову позивача частина 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ не містила такої підстав для виключення з військового обліку осіб, раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Окрім того, згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема, особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

З огляду на наведені вище положення Закону № 2232-ХІІ та Порядку №560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, зобов`язані перебувати на військовому обліку та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Законодавство не передбачає збереження стану (статусу) виключення з військового обліку для осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Водночас, такі особи підлягають взяттю на військовий облік, зокрема військовий облік військовозобов`язаних, на загальних підставах, передбачених ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-XII, якщо відсутні передбачені чинною редакцією ч. 6 ст. 37 Закону №2232-XII підстави для виключення з військового обліку.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп/1997 зазначив, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України).

Суд вважає, що взяття позивача на військовий облік на підставі нових законів не є обмеженням його конституційних прав і свобод, оскільки права позивача не були обмежені внаслідок взяття позивача на військовий облік у зв`язку із необхідністю виконання конституційного обов`язку позивача, як громадянина України, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який встановлено статтею 65 Конституції України.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод.

У спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки такі виникли після 18.05.2024, тобто після внесення відповідних змін до Закону № 2232-XII.

Суд відхиляє покликання представника позивача на те, що він не підлягав постановці на військовий облік як особа, яка була засуджена.

Суд погоджується із тим, що Закон №3633 від 11.04.2024 (ст. 37) було викладено ст. 37 у новій редакції, згідно якої особи, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, не підлягають виключенню з військового обліку.

Отже, оскільки у цій справі в межах спірних правовідносин не встановлено протиправних дій/бездіяльності або рішень суб`єктів владних повноважень, які б порушували права позивача, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача-1 виключити дані про перебування позивача на військовому обліку військовозобов`язаних з Реєстру не підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, відповідно до положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Порядку №560, з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі чи виправних робіт за вчинення тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, підлягають взяттю на військовий облік та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Як встановив суд, позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією та згідно довідки військово-лікарської комісії при Металургійно-Довгинцівському об`єднаному районному у м. Кривий ІНФОРМАЦІЯ_6 №2025-0603-1132-0897-3 від 03.06.2025 позивача визнано придатним до військової служби.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що було правомірно видано наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.12.2025 №371, згідно з яким позивач був зарахований до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та перешкод для цього не було.

Водночас, у питанні скасування акта індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, Верховний Суд у складі колегії Касаційного адміністративного суду у рішеннях від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).

Матеріалами справи підтверджується, що на час звернення позивача до суду з цим позовом позивач вже не був військовозобов`язаним, а мав статус військовослужбовця, оскільки спочатку був зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , потім, на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2026 №44 - зарахований до списків особового складу та на всі види забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .

Видаючи оспорюваний наказ командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.12.2025 №371 про зарахування позивача до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення, командир військової частин виходив з того, що, направляючи особу до військової частини, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав, зокрема, для реалізації права позивача на звільнення від призову на військову службу.

Командир військової частини не мав права не зарахувати позивача до особового складу військової частини, адже отримав усі передбачені чинним законодавством документи та беззаперечні правові підстави для видання оспорюваного позивачем наказу.

Відповідно до приписів п. 14 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280 (далі - Інструкція №280) зарахування до списків особового складу військової частини прибулого особового складу (або прийому на роботу працівників) здійснюється наказом по стройовій частині у день їх прибуття (прийому на роботу) до військової частини.

Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є: для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.

Згідно з п. 17 Інструкції № 280 забороняється зараховувати до списків особового складу військової частини наказом по стройовій частині осіб, які прибули без документів.

Докази на підтвердження заборони відповідачу видати наказ про зарахування позивача до списків особового складу військової частини відсутні.

Крім того, відповідно до пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153/2008), громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з частиною третьою статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Суд враховує, що після видання наказу про зарахування до списків особового складу виникли нові правовідносини щодо проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, які не передбачають звільнення з військової служби шляхом скасування рішення про зарахування до списків особового складу військової частини чи визнання відповідних дій протиправними.

Правовідносини між позивачем та відповідачами, пов`язані з мобілізацією позивача, завершилися прийняттям наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з питань мобілізаційної підготовки, мобілізаційної готовності та мобілізації) від 10.12.2025 №1975 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та відправлено до Військової частини НОМЕР_2 ; наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.12.2025 №371 позивача з 10.12.2025 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення; наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 12.02.2026 №46 позивача зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 ; наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.02.2026 №44 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 дійшов висновку, що: «…У контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу…».

Отже, направлення позивача на військову службу свідчить про реалізацію такого наказу та виникнення нових правовідносин - правовідносин між позивачем та Військовою частиною НОМЕР_1 , які стосуються не мобілізації, а вже проходження військової служби.

Оскільки призов позивача було здійснено правомірно, накази про зарахування позивача до складу військових частин також є правомірними та скасуванню не підлягають.

Посилання на те, що у позивача наявна незнята та непогашена судимість суд відхиляє, позаяк така підстава не передбачена жодним нормативно-правовим актом, в тому числі на які посилається у позовній заяві представник позивача, як підставу для неможливості його призову під час мобілізації, на особливий період.

Проаналізувавши наведене вище в сукупності та в контексті встановлених обставин у справі, суд дійшов висновку, що накази відповідачів відповідають вимогам чинного законодавства та не порушують прав позивача.

Суд також враховує інші аргументи та доводи представника позивача, зазначені у позові, однак, зауважує, що вони не мають визначального впливу на правильне вирішення судом справи, оскільки встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат між сторонами справи не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72-77, 139, 143, 241, 243-246, 250, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, визнання протиправними наказів та їх скасування та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька