Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/28581/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/28581/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

11.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 21.08.2026 №045550037769 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України Про прокуратуру №1789;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з 14.08.2026 пенсію за вислугу років згідно зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789 виходячи із розміру 90 відсотків від заробітної плати на відповідній посаді, визначеної довідкою №21/215 від 14.04.2026, виданою Київською міською прокуратурою, та без обмеження пенсії максимальним розміром.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 12.07.2005 по 19.12.2025 він працював в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, а з 01.09.2000 по 30.06.2005 навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого. 14.08.2026 позивач звернувся за допомогою вебпорталу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, однак рішенням відповідача від 21.08.2026 № 045550037769 у призначенні пенсії відмовлено. Позивач вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 50-1 Закону № 1789-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI, якою право на пенсійне забезпечення за вислугу років пов`язувалося з наявністю стажу роботи не менше 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, оскільки саме за умов цієї норми він вступив на службу в органи прокуратури, а подальше збільшення необхідної тривалості вислуги років звужує зміст та обсяг існуючих прав усупереч статті 22 Конституції України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 12.10.2026.

Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

29.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що заяву позивача від 14.08.2026 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру» за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області. Стаж позивача за вислугу років становить 22 роки 10 місяців 8 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 20 років 5 місяців 8 днів, тобто менше 25 років, необхідних відповідно до частини 1 статті 86 цього Закону, крім того, позивач не відповідає умові частини 8 цієї статті, оскільки безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії в органах прокуратури не працював, а тому рішення від 21.08.2026 № 045550037769 про відмову в призначенні пенсії є правомірним.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

ОСОБА_1 у період з 12.07.2005 по 19.12.2025 працював в органах прокуратури на прокурорських посадах, що підтверджується записами у трудовій книжці та довідкою Київської міської прокуратури від 09.04.2026 № 07-53-26.

За змістом зазначеної довідки позивача звільнено з посади заступника керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва та з органів прокуратури з 19.12.2025 у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 41 Закону України «Про прокуратуру» (наказ від 17.12.2025 № 3316к).

У період з 01.09.2000 по 30.06.2005 позивач навчався в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за спеціальністю «Правознавство», отримав повну вищу освіту та здобув кваліфікацію юриста, що підтверджується дипломом спеціаліста.

14.08.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії. Разом із заявою подано супровідний лист, у якому позивач просив вважати цю заяву заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 21.08.2026 № 045550037769 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з відсутністю 25 років вислуги та недотриманням умови пункту 8 статті 86 цього Закону.

За цим рішенням страховий стаж позивача становить 24 роки 04 місяці, стаж за вислугу років - 22 роки 10 місяців 8 днів, у тому числі стаж роботи на посадах прокурорів - 20 років 05 місяців 08 днів.

Отже, спірним у цій справі є питання про те, якою нормою - статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII чи статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII - визначаються умови набуття позивачем права на пенсію за вислугу років.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пенсійне забезпечення працівників прокуратури, зокрема підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років, урегульовано статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Відповідно до частини 1 статті 86 Закону № 1697-VII у редакції, чинній станом на 14.08.2026, тобто на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Частиною 6 статті 86 Закону № 1697-VII визначено перелік періодів, які зараховуються до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею; до них віднесено, зокрема, час роботи на посадах прокурорів органів прокуратури та половину строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Згідно з частиною 8 статті 86 Закону № 1697-VII право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Щодо статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII, на застосуванні якої наполягає позивач, суд зазначає, що з набранням чинності Законом № 1697-VII (15.07.2015) положення статті 50-1 Закону № 1789-XII у частині визначення кола осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років, та розміру такої пенсії втратили чинність.

Позивач звернувся із заявою про призначення пенсії 14.08.2026, тобто після набрання чинності Законом № 1697-VII. Умови набуття права на пенсію за вислугу років визначаються законодавством, чинним на день звернення особи за призначенням пенсії, а не законодавством, чинним на час вступу особи на службу в органи прокуратури. Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 86 Закону № 1697-VII, а не статті 50-1 Закону № 1789-XII.

Станом на день звернення (14.08.2026) вислуга років позивача становила 22 роки 10 місяців 8 днів, тобто менше ніж 25 років, передбачені частиною 1 статті 86 Закону № 1697-VII. За таких обставин необхідної для призначення пенсії за вислугу років тривалості вислуги позивач не мав.

Доводи позивача про те, що збільшення необхідної тривалості вислуги років звужує зміст та обсяг його прав усупереч статті 22 Конституції України, суд відхиляє.

Гарантія частини 3 статті 22 Конституції України, за якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, поширюється на права, яких особа вже набула. Позивач розпочав роботу в органах прокуратури 12.07.2005, а тому ні станом на 30.09.2011 (останній день, коли стаття 86 Закону № 1697-VII пов`язувала право на пенсію за вислугу років із наявністю 20 років вислуги), ні станом на 15.07.2015 (день набрання чинності Законом № 1697-VII) він не мав ані 20 років вислуги, ані 10 років стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури. Отже, на час зміни правового регулювання права на пенсію за вислугу років позивач не набув, а тому й звуження вже набутого права в цьому випадку не відбулося.

Подібного висновку дійшов Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 14.05.2024 у справі № 280/8394/23, зазначивши, що положення статті 50-1 Закону № 1789-XII (у редакції Закону № 2663-III), які пов`язували право на пенсійне забезпечення за вислугу років із наявністю стажу роботи не менше 20 років, не були чинними на час звернення особи за призначенням пенсії, а тому не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі № 200/4703/24 указав, що необхідною умовою для призначення пенсії за вислугу років є наявність на день звернення необхідного стажу роботи, що зараховується до вислуги років, у розмірі 25 років, з якого обов`язковою є наявність стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд зазначає, що самостійною підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії за вислугу років є недотримання умови, передбаченої частиною 8 статті 86 Закону № 1697-VII.

Позивача звільнено з органів прокуратури з 19.12.2025 за власним бажанням, тобто не за станом здоров`я, не у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, не у зв`язку зі скороченням кількості прокурорів і не у зв`язку з обранням на виборну посаду в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Безпосередньо перед зверненням за призначенням пенсії (14.08.2026) позивач в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора не працював. Доказів наявності у позивача статусу ветерана війни матеріали справи не містять.

Оскільки позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, у задоволенні якої суд відмовляє, підстав для задоволення похідної вимоги також немає.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез