Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/20253/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/20253/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з урахуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 про “Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” та п.14 прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію починаючи з 12.12.2025 року без урахування Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 про “Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень” та п.14 прикінцевих положень Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік у фактично нарахованому розмірі на виконання рішення суду №160/8197/25.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 16.01.2017 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач вказує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 року у справі №160/8197/25, яке набрало законної сили 12.12.2025 року, було вирішено питання щодо нарахування та виплати йому щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб». На виконання зазначеного судового рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача, однак під час її виплати застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», а також пункту 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік». На переконання позивача, застосування відповідачем зазначених нормативно-правових положень призвело до неправомірного обмеження виплати належних йому пенсійних сум, оскільки фактично поставило виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань та встановленого Кабінетом Міністрів України механізму фінансування. Позивач наголошує, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 Порядок передбачає здійснення виплат за судовими рішеннями пропорційно бюджетним призначенням, виділеним на відповідні цілі, що, на його думку, створює можливість часткового виконання судових рішень та невиправданого відтермінування виплати сум, право на отримання яких уже підтверджене судом. У зв`язку із зазначеним позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо здійснення виплати пенсії без застосування встановлених постановою №821 обмежень, однак відповідач відмовив у задоволенні його звернення, посилаючись на відсутність відповідних правових підстав. Вважаючи такі дії протиправними, позивач зазначає, що відповідно до статей 8, 19, 46, 64, 92, 129 та 129-1 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання. Позивач стверджує, що Кабінет Міністрів України, приймаючи постанову від 14.07.2025 року №821, фактично встановив додаткові умови та обмеження виконання судових рішень, які не передбачені Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». При цьому позивач звертає увагу, що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати встановлений законом порядок виконання судових рішень, звужувати зміст та обсяг гарантованих державою соціальних прав, а також надавати органам Пенсійного фонду України додаткові повноваження щодо визначення умов виконання судових рішень. На підтвердження своєї правової позиції позивач посилається, зокрема, на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.05.2021 року у справі №640/5248/19, від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19 та від 18.12.2025 року у справі №320/31536/23, щодо обов`язковості виконання судових рішень, необхідності дотримання ієрархії нормативно-правових актів та недопустимості застосування підзаконних актів, які суперечать законам України. Крім того, позивач зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 року у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 року, постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 визнано протиправною та нечинною. Також позивач посилається на постанову Верховного Суду від 30.04.2026 року у справі №340/7985/25, у якій, за його твердженням, сформовано правовий висновок щодо можливості звернення особи з окремим адміністративним позовом у разі виникнення нових спірних правовідносин, пов`язаних із застосуванням органом Пенсійного фонду України положень Порядку №821 під час виплати пенсії, перерахованої на виконання раніше ухваленого судового рішення. Позивач наголошує, що предметом розгляду справи №160/8197/25 було питання щодо наявності права на щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713, тоді як предметом цього спору є правомірність застосування відповідачем іншого нормативно-правового регулювання під час здійснення пенсійних виплат. Отже, на думку позивача, у цьому випадку виникли нові спірні правовідносини, які не були предметом судового розгляду у справі №160/8197/25, а тому він має право на їх вирішення в межах окремого адміністративного провадження. Додатково позивач зазначає, що запровадження воєнного стану в Україні та необхідність фінансування оборонних і безпекових потреб держави не звільняють органи державної влади від обов`язку дотримуватися Конституції України, забезпечувати реалізацію гарантованих законом пенсійних прав та виконувати судові рішення, які набрали законної сили. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справах «Горнсбі проти Греції», «Войтенко проти України», «Щокін проти України» та «Серков проти України», позивач зазначає, що право на справедливий суд охоплює право на своєчасне та повне виконання остаточного судового рішення, а неоднозначне нормативне регулювання не повинно застосовуватися на шкоду особі. Таким чином, позивач вважає, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 та пункту 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» під час здійснення виплати його пенсії є протиправними, порушують гарантоване Конституцією України право на соціальний захист та принцип обов`язковості виконання судових рішень. З огляду на викладене позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом, вважаючи, що його порушені права підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання здійснювати виплату належної йому пенсії без застосування оскаржуваних обмежень.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 15.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

12.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 16.01.2017 року отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пенсійне забезпечення позивача здійснюється Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке є територіальним органом Пенсійного фонду України та здійснює повноваження щодо призначення, перерахунку та виплати пенсій відповідно до вимог чинного законодавства України.

Як убачається з матеріалів справи, між позивачем та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області раніше виник спір щодо нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

Зазначений спір був предметом судового розгляду Дніпропетровським окружним адміністративним судом у межах адміністративної справи №160/8197/25.

За результатами розгляду вказаної адміністративної справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом 26.05.2025 року ухвалено рішення, яким вирішено питання щодо права ОСОБА_1 на нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 року у справі №160/8197/25 набрало законної сили 12.12.2025 року.

Таким чином, з 12.12.2025 року зазначене судове рішення набуло статусу остаточного та обов`язкового до виконання відповідно до положень статті 129-1 Конституції України та статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом встановлено, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 року у справі №160/8197/25 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснено перерахунок пенсії позивача.

Водночас, як зазначено в позовній заяві та відповіді пенсійного органу, під час здійснення відповідних пенсійних виплат відповідач застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень», а також пункту 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених або перерахованих на виконання судових рішень.

Зазначеним Порядком визначено механізм фінансування та здійснення виплат пенсій, призначених або перерахованих на виконання судових рішень, у тому числі за періоди, що передують даті набрання судовими рішеннями законної сили.

Порядком передбачено здійснення відповідних виплат у сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету та помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, але не більше належної до виплати суми, що обліковується у відповідному переліку.

Отже, встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 механізм передбачав залежність фактичного здійснення окремих пенсійних виплат, нарахованих на виконання судових рішень, від обсягів бюджетного фінансування, передбаченого на відповідний бюджетний період.

У зв`язку із застосуванням відповідачем зазначеного порядку позивач не погодився зі способом здійснення пенсійних виплат, вважаючи, що застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 призводить до обмеження його права на отримання пенсії у розмірі, визначеному за результатами виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою, у якій порушив питання щодо здійснення виплати належної йому пенсії без застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 та пов`язаних із нею обмежень.

За результатами розгляду зазначеного звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність правових підстав для задоволення його вимог.

Із викладених у відповіді пенсійного органу обставин убачається, що відповідач пов`язував порядок здійснення пенсійних виплат, нарахованих на виконання судових рішень, із нормативним регулюванням, установленим постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821 та відповідними положеннями бюджетного законодавства.

Не погоджуючись з діями відповідача та вважаючи її протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від встановленого прожиткового мінімуму.

За змістом частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14.07.2025 №821 "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" (далі - Порядок №821).

Пунктом 2 Порядку № 821 регламентовано, що перераховані пенсії за рішенням суду - сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.

Згідно з пунктами 5-8 Порядку №821 виплати нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час проводяться щомісяця одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата. На забезпечення таких виплат щомісяця спрямовується частина бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.

Видатки на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду здійснюються в межах бюджетних асигнувань відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України на відповідну мету, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, одержувачам, яких включено до переліку станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому здійснюється виплата.

Для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.

Невиплачені протягом поточного бюджетного періоду суми нарахованих на виконання рішень суду сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) за минулий час і перерахованих пенсій за рішенням суду виплачуються в наступному бюджетному періоді в межах встановлених бюджетних асигнувань у порядку, передбаченому пунктами 5-7 цього Порядку.

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що Порядком №821 врегульовано механізм виплати нарахованої (перерахованої) пенсії на виконання рішення суду.

За змістом статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України "Про виконавче провадження" дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05.08.2025 у справі №620/15158/24, від 25.03.2026 у справі № 320/36568/25 та від 30.04.2026 у справі № 620/13341/25.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем судового рішення.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення, застосував положення постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі №160/8197/25.

Отже, якщо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі №160/8197/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

За таких обставин суд констатує, що заявлені позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Аналогічні висновки викладені у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі №580/490/26.

У цій постанові колегія суддів відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30.04.2026 у справі №340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову.

Колегія суддів сформувала висновок, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник