Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/20053/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/20053/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

13.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 12.07.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо несвоєчасного розгляду та неповідомлення ОСОБА_1 про статус розгляду заяви №1000000000260044274575 від 06.04.2026 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №2959318492-2026-3 від 01.07.2026 року про відмову в отриманні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити, нарахувати та виплатити щомісячну допомогу на проживання внутрішньо переміщеній особі - малолітній дитині, ОСОБА_2 , у розмірі 3000 гривень на місяць, починаючи з 01.02.2026 року (з моменту вступу в законну силу норм Постанови КМУ № 390 від 18.03.2026 року).

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є внутрішньо переміщеною особою, має статус учасника бойових дій та є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який також перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. Позивач вказує, що 06.04.2026 року, діючи як законний представник своєї малолітньої дитини, звернулася до Управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради по Центральному району із заявою №1000000000260044274575 про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі - ОСОБА_2 . У подальшому зазначену заяву разом із відповідними матеріалами було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. За твердженням позивача, протягом тривалого часу після подання заяви відповідачем не було прийнято відповідного рішення та не повідомлено її про результати розгляду звернення. З метою отримання інформації щодо стану розгляду заяви позивач неодноразово зверталася до органів Пенсійного фонду України особисто та в телефонному режимі, однак конкретної інформації щодо результатів розгляду заяви не отримала. У зв`язку із зазначеним 12.06.2026 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із письмовим зверненням №ВЕБ-04001-Ф-С-26-357466, в якому просила надати мотивовану відповідь щодо результатів розгляду заяви від 06.04.2026 року, повідомити причини неприйняття відповідного рішення та роз`яснити порядок його оскарження. Листом від 08.07.2026 року №82152-60079/К-01/8-0400/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача, що за результатами розгляду заяви від 06.04.2026 року Централізованою підсистемою «Єдина інформаційна система соціальної сфери» 01.07.2026 року прийнято рішення №2959318492-2026-3 про відмову у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі. Як зазначає позивач, підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідач визначив положення пункту 7-1 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №332, а саме здійснення особою із числа членів сім`ї протягом трьох місяців перед зверненням за призначенням допомоги купівлі майна або оплати послуг на суму, що перевищує 100 000 грн. Позивач не погоджується із зазначеною підставою відмови та вважає, що відповідачем неправильно застосовано положення чинного законодавства, не враховано особливостей правового регулювання призначення допомоги на проживання дітям із числа внутрішньо переміщених осіб, а також безпідставно поширено на малолітню дитину обмеження, пов`язані з майновим станом та фінансовими операціями її батьків. Зокрема, позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 18.03.2026 року №390, якою, за її твердженням, внесено зміни до порядку призначення та виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, у тому числі дітям, які мають відповідний статус. На переконання позивача, положення зазначеної постанови передбачають право дітей із числа внутрішньо переміщених осіб на отримання щомісячної допомоги у розмірі 3000 грн незалежно від сукупного доходу сім`ї, наявності у батьків майна, заощаджень або здійснення ними фінансових операцій, які не стосуються безпосередньо майна дитини. Позивач наголошує, що її малолітній син ОСОБА_2 є самостійним суб`єктом права на соціальний захист, має підтверджений статус внутрішньо переміщеної особи, а тому, на її думку, обставини щодо придбання майна або оплати послуг його батьками не можуть автоматично бути підставою для позбавлення дитини права на отримання державної допомоги. Крім того, позивач звертає увагу на те, що заява про призначення допомоги була подана 06.04.2026 року, тоді як рішення про відмову прийнято лише 01.07.2026 року, тобто майже через три місяці після звернення. На думку позивача, така тривалість розгляду заяви свідчить про порушення відповідачем установлених законодавством строків вирішення питання щодо призначення соціальної допомоги, а неповідомлення про результати її розгляду порушує принципи належного урядування, правової визначеності, своєчасності та обґрунтованості рішень суб`єктів владних повноважень. Позивач зазначає, що внаслідок несвоєчасного розгляду заяви та ненадання інформації про прийняте рішення вона була позбавлена можливості своєчасно реалізувати право своєї малолітньої дитини на отримання державної соціальної підтримки, а також своєчасно оскаржити рішення про відмову у призначенні відповідної допомоги. Окремо позивач наголошує, що під час вирішення питання про призначення допомоги відповідач мав урахувати принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, її вік, статус внутрішньо переміщеної особи та необхідність особливого державного захисту дітей, які постраждали внаслідок збройної агресії та вимушеного переміщення. Позивач вважає, що застосування до малолітньої дитини майнових обмежень, пов`язаних із фінансовими операціями дорослих членів сім`ї, без належного врахування спеціальних положень законодавства щодо соціального захисту дітей із числа внутрішньо переміщених осіб суперечить меті державної допомоги, яка полягає у забезпеченні мінімальних потреб таких осіб у період вимушеного переміщення. Також позивач посилається на положення статей 46, 52 Конституції України, якими гарантуються право громадян на соціальний захист та державна охорона дитинства, а також на необхідність застосування суб`єктами владних повноважень принципу верховенства права й забезпечення ефективного захисту прав та законних інтересів малолітніх осіб. З огляду на викладене позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3 прийнято без належного врахування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі, та з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку із цим позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасного розгляду заяви від 06.04.2026 року та неповідомлення про результати її розгляду, визнати протиправним і скасувати рішення від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3, а також зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та виплатити малолітньому ОСОБА_2 щомісячну допомогу на проживання внутрішньо переміщеній особі у розмірі 3000 грн, починаючи з 01.02.2026 року. Вважаючи, що оскаржуване рішення та дії відповідача порушують права і законні інтереси її малолітньої дитини, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою за захистом порушених прав.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 14.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

12.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, має статус внутрішньо переміщеної особи та учасника бойових дій, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями паспорта громадянина України, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.06.2026 року №1241-5004067222 та посвідчення учасника бойових дій.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.02.2025 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), позивач є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначеним свідоцтвом про народження підтверджується, що батьками дитини є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Як убачається з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.06.2026 року №1241-5004067224, малолітній ОСОБА_2 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа. У зазначеній довідці законним представником дитини визначено ОСОБА_3 .

Згідно з відомостями вказаної довідки зареєстрованим місцем проживання дитини є АДРЕСА_1 , а фактичним місцем проживання/перебування - АДРЕСА_2 .

Водночас відповідно до довідки від 09.06.2026 року №1241-5004067222 позивач ОСОБА_1 також перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, із зазначенням фактичного місця проживання у місті Дніпрі за тією самою адресою, що й малолітня дитина.

Таким чином, наявними у матеріалах справи документами підтверджується факт перебування позивача та її малолітньої дитини на обліку як внутрішньо переміщених осіб.

Судом також встановлено, що 06.04.2026 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_2 , звернулася до Управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради по Центральному району із заявою №1000000000260044274575 про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

Як зазначено у позовній заяві, у подальшому матеріали відповідного звернення були передані для розгляду та прийняття рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Не отримавши інформації щодо результатів розгляду зазначеної заяви, позивач 12.06.2026 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із письмовим зверненням №ВЕБ-04001-Ф-С-26-357466.

Із наявної у матеріалах справи копії відомостей вебпорталу Пенсійного фонду України встановлено, що вказане звернення зареєстровано 12.06.2026 року о 15 год. 11 хв., а його опрацювання завершено 09.07.2026 року о 16 год. 15 хв.

У зазначеному зверненні позивач просила надати письмову відповідь на її попереднє звернення від 06.04.2026 року щодо призначення допомоги на проживання дитині як внутрішньо переміщеній особі, повідомити причини неприйняття рішення та роз`яснити порядок його оскарження.

За результатами розгляду звернення від 12.06.2026 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь листом від 08.07.2026 року №82152-60079/К-01/8-0400/26, підписаним заступником начальника управління обслуговування громадян - начальником відділу розгляду звернень №1 Тетяною Лень.

Із змісту зазначеного листа судом встановлено, що відповідач повідомив позивача про правове регулювання порядку призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам».

Зокрема, відповідач послався на положення пункту 7-1 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, якими передбачено обмеження щодо призначення та виплати допомоги за наявності визначених законодавством обставин майнового характеру.

У листі наведено перелік обставин, пов`язаних із придбанням транспортних засобів, нерухомого майна, наявністю коштів на депозитних рахунках, здійсненням операцій із придбання іноземної валюти, банківських металів та інших майнових операцій, які можуть впливати на право особи або сім`ї на отримання відповідної допомоги.

При цьому відповідач зазначив, що, за даними Централізованої підсистеми «Єдина інформаційна система соціальної сфери» (ЄІССС), за заявою від 06.04.2026 року прийнято рішення від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3 про відмову в отриманні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

Як підставу для відмови відповідач зазначив здійснення протягом трьох місяців перед зверненням купівлі майна/оплати послуг на суму, що перевищує 100 000 грн.

Отже, зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.07.2026 року №82152-60079/К-01/8-0400/26 убачається, що підставою для відмови у призначенні допомоги стали відомості про здійснення майнових операцій, які, на переконання відповідача, підпадають під обмеження, передбачені пунктом 7-1 Порядку №332.

Крім того, відповідач повідомив позивача, що за відомостями Реєстру застрахованих осіб у межах Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України вона зареєстрована під прізвищем « ОСОБА_4 », тоді як звернення через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України подано під прізвищем « ОСОБА_5 ».

У зв`язку із зазначеним відповідач роз`яснив необхідність використання кваліфікованого електронного підпису, який містить актуальні персональні дані, для авторизації на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

При цьому відомості про прийняття зазначеного рішення були доведені до позивача у листі відповідача від 08.07.2026 року, наданому за результатами розгляду її повторного звернення від 12.06.2026 року.

Доказів направлення позивачу окремого повідомлення про прийняття рішення від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3 раніше за дату оформлення зазначеного листа серед досліджених документів не встановлено.

Водночас суд зазначає, що наявні матеріали містять відомості про прийняття оскаржуваного рішення та повідомлену відповідачем підставу відмови, однак самостійний текст рішення від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3 із повним викладенням його мотивів та документів, на підставі яких його прийнято, серед досліджених матеріалів відсутній.

Не погоджуючись із рішенням від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3 та вважаючи, що відповідачем неправомірно відмовлено у призначенні допомоги на проживання її малолітній дитині, а також порушено строки розгляду заяви та повідомлення про результати її розгляду, ОСОБА_1 звернулася до суду із цією позовною заявою.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 52 Конституції України передбачено рівність дітей у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Наведені конституційні приписи у своїй сукупності покладають на державу обов`язок створювати належні правові та організаційні механізми соціального захисту осіб, які внаслідок обставин, що не залежать від їхньої волі, опинилися у складних життєвих умовах, зокрема внутрішньо переміщених осіб та дітей, які належать до цієї категорії.

Водночас реалізація конституційного права на соціальний захист здійснюється в порядку та на умовах, визначених законодавством, що регулює відповідний вид соціального забезпечення.

Отже, наявність у особи статусу внутрішньо переміщеної особи не означає автоматичного виникнення права на отримання будь-якої соціальної виплати без дотримання встановлених законодавством умов її призначення.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час вирішення спору щодо правомірності рішення про відмову у призначенні державної соціальної допомоги суд має перевірити не лише формальну наявність у відповідного органу повноважень на прийняття такого рішення, але й дотримання ним установленої процедури, правильність застосування норм матеріального права, повноту встановлення фактичних обставин та належність їх документального підтвердження.

Правові та організаційні засади забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб визначаються Законом України від 20.10.2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідно до статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 4 зазначеного Закону врегульовано питання обліку внутрішньо переміщених осіб та підтвердження відповідного статусу довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам визначено Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №332.

Зазначена допомога є спеціальним видом державної соціальної підтримки, спрямованим на забезпечення основних життєвих потреб осіб, які вимушено змінили місце проживання внаслідок обставин, передбачених Законом №1706-VII.

При цьому Порядок №332 визначає коло отримувачів допомоги, умови її призначення, розміри, строки виплати, обставини, які впливають на право на її отримання, а також підстави для відмови у призначенні відповідної допомоги.

Суд зазначає, що правомірність рішення про відмову у призначенні допомоги повинна перевірятися відповідно до нормативно-правового регулювання, чинного на час виникнення спірних правовідносин та прийняття оскаржуваного рішення.

У цій справі предметом судового розгляду є правомірність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3, яким відмовлено у призначенні допомоги на проживання малолітньому ОСОБА_2 , а також правомірність дій відповідача щодо розгляду заяви від 06.04.2026 року №1000000000260044274575.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є матір`ю малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки від 09.06.2026 року №1241-5004067224 малолітній ОСОБА_2 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа.

Позивач також має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується відповідною довідкою від 09.06.2026 року.

06.04.2026 року позивач звернулася із заявою №1000000000260044274575 про призначення допомоги на проживання її малолітній дитині.

За результатами розгляду зазначеної заяви 01.07.2026 року прийнято рішення №2959318492-2026-3 про відмову у призначенні допомоги.

Із листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08.07.2026 року №82152-60079/К-01/8-0400/26 вбачається, що підставою для відмови визначено здійснення протягом трьох місяців перед зверненням купівлі майна або оплати послуг на суму, що перевищує 100 000 грн.

Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку із застосуванням відповідачем майнового критерію, передбаченого пунктом 7-1 Порядку №332, до заяви про призначення допомоги на проживання малолітній дитині.

Оцінюючи доводи позивача щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2026 року №390, суд зазначає наступне.

Позивач обґрунтовує право малолітньої дитини на отримання допомоги положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2026 року №390, якою внесено зміни до Порядку №332.

Зокрема, позивач вважає, що відповідні зміни передбачають право дітей із числа внутрішньо переміщених осіб на отримання щомісячної допомоги у розмірі 3000 грн незалежно від майнового стану їхніх батьків.

Однак суд зазначає, що спеціальне правове регулювання призначення допомоги дітям із числа внутрішньо переміщених осіб повинно застосовуватися системно з іншими положеннями Порядку №332.

Пунктом 13-6 Порядку №332, запровадженим постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2026 року №390, передбачено спеціальні умови призначення допомоги окремим категоріям дітей із числа внутрішньо переміщених осіб.

Зазначене правове регулювання передбачає можливість призначення допомоги з 01.02.2026 року за умови дотримання встановлених законодавством вимог.

Водночас відповідні положення не можуть тлумачитися як такі, що безумовно звільняють усі сім`ї з дітьми від дотримання майнових критеріїв, передбачених Порядком №332.

Отже, доводи позивача про те, що наявність у малолітньої дитини статусу внутрішньо переміщеної особи автоматично виключає можливість застосування передбачених законодавством майнових обмежень, не можуть бути прийняті судом.

Разом із тим суд наголошує, що наявність установлених законодавством обмежень не звільняє відповідача від обов`язку належним чином установити та документально підтвердити фактичні обставини, з якими законодавство пов`язує можливість відмови у призначенні допомоги.

Судом встановлено, що позивач звернулася із заявою про призначення допомоги 06.04.2026 року, тобто до 01.05.2026 року.

При цьому дитина на дату звернення не досягла шестирічного віку.

Зазначені обставини підлягали оцінці відповідачем під час вирішення питання про застосування спеціальних положень Порядку №332 щодо призначення допомоги дітям із числа внутрішньо переміщених осіб.

Водночас матеріали справи не містять достатніх відомостей про попереднє отримання сім`єю допомоги на проживання, втрату права на таку допомогу та інші юридично значущі обставини, необхідні для встановлення відповідності сім`ї умовам пункту 13-6 Порядку №332.

За таких обставин суд не має достатніх підстав для висновку про безумовне виникнення у малолітнього ОСОБА_2 права на отримання допомоги у розмірі 3000 грн щомісячно з 01.02.2026 року.

Водночас наведене не свідчить про правомірність оскаржуваної відмови, оскільки відповідач повинен був установити та належним чином обґрунтувати конкретні обставини, які перешкоджають призначенню відповідної допомоги.

Надаючи оцінку правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України одним із критеріїв правомірності рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість, тобто прийняття з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Обґрунтованість індивідуального адміністративного акта передбачає встановлення належного зв`язку між фактичними обставинами, правовими нормами та висновком суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що індивідуальний адміністративний акт повинен містити достатні мотиви, які дозволяють особі зрозуміти причини прийняття несприятливого для неї рішення та забезпечують можливість ефективного судового контролю за його законністю.

У постанові Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі №140/2160/18 висловлено правовий підхід, відповідно до якого загальними вимогами до акта індивідуальної дії як акта правозастосування є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення конкретних фактичних і юридичних підстав його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів.

Аналогічний підхід щодо необхідності належного мотивування рішень суб`єктів владних повноважень застосовується Верховним Судом під час вирішення спорів, пов`язаних з оскарженням індивідуальних адміністративних актів.

Застосовуючи зазначений правовий висновок до спірних правовідносин, суд зазначає, що формальне посилання на положення пункту 7-1 Порядку №332 без встановлення конкретних обставин, які підтверджують наявність передбачених цим пунктом обмежень, не може вважатися достатнім обґрунтуванням відмови у призначенні допомоги.

Із листа відповідача від 08.07.2026 року №82152-60079/К-01/8-0400/26 вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення визначено здійснення протягом трьох місяців перед зверненням купівлі майна або оплати послуг на суму понад 100 000 грн.

Водночас зі змісту зазначеного листа неможливо встановити, які саме фінансові операції були покладені в основу відповідного висновку.

Зокрема, відповідачем не конкретизовано, ким саме здійснено відповідні операції, яке майно придбано або які послуги оплачено, коли саме здійснено такі операції, їх точну вартість, а також документи чи відомості інформаційних систем, на підставі яких установлено відповідні обставини.

При цьому застосування майнового критерію потребує перевірки не лише факту здійснення певної фінансової операції, але й відповідності такої операції всім юридичним ознакам, визначеним відповідною нормою.

Зокрема, необхідно встановити особу, яка здійснила операцію, період її здійснення, суму, характер операції, а також наявність або відсутність передбачених законодавством винятків.

Суд наголошує, що застосування автоматизованих інформаційних систем під час вирішення питання про призначення соціальної допомоги не звільняє уповноважений орган від обов`язку забезпечити законність, обґрунтованість та належне мотивування прийнятого рішення.

Факт формування рішення за допомогою Централізованої підсистеми «Єдина інформаційна система соціальної сфери» сам по собі не підтверджує правомірності такого рішення.

Автоматизована інформаційна система є засобом обробки відповідних відомостей, тоді як обов`язок належного застосування законодавства та прийняття правомірного рішення покладається на уповноважений суб`єкт владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме відповідач повинен довести наявність передбачених законодавством підстав для відмови у призначенні допомоги.

При цьому обов`язок доказування правомірності рішення не може бути перекладений на позивача шляхом покладення на нього необхідності спростовувати невизначені або неконкретизовані обставини, на які посилається суб`єкт владних повноважень.

Суд зазначає, що у межах спірних правовідносин відповідач повинен був не лише встановити факт здійснення певних майнових операцій, але й довести, що такі операції відповідали умовам застосування обмеження, передбаченого пунктом 7-1 Порядку №332.

Натомість із наявних матеріалів справи не вбачається належного документального підтвердження конкретних фінансових операцій, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Крім того, серед досліджених документів відсутній самостійний текст рішення від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3 із повним викладенням його мотивів та документів, на підставі яких його прийнято.

За таких обставин суд позбавлений можливості встановити, чи дійсно відповідачем було належним чином досліджено всі обставини, які мають значення для вирішення питання про призначення допомоги.

Суд також зазначає, що ненадання відповідачем належних доказів правомірності прийнятого рішення не може компенсуватися загальним посиланням на положення нормативно-правового акта.

Наявність законодавчо визначеної підстави для відмови та доведеність фактичних обставин, які дозволяють застосувати таку підставу, є різними юридичними передумовами правомірності рішення.

Отже, за відсутності належного підтвердження фактичних обставин, з якими пункт 7-1 Порядку №332 пов`язує можливість відмови у призначенні допомоги, оскаржуване рішення не може вважатися обґрунтованим.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності рішення від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3 про відмову у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі.

За таких обставин зазначене рішення не відповідає критерію обґрунтованості, встановленому пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Вирішуючи питання щодо належного способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог, однак може вийти за їх межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо ж для прийняття відповідного рішення необхідно встановити додаткові обставини або здійснити перевірку умов, визначених законодавством, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень повторно розглянути відповідне питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У постанові Верховного Суду від 26.07.2023 року у справі №200/3265/21-а викладено правовий підхід, відповідно до якого дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень, за яких він має можливість обирати один із декількох юридично допустимих варіантів рішення.

Водночас повноваження не є дискреційними, якщо за встановлених законом умов існує лише один правомірний варіант поведінки.

Отже, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь особи за умови встановлення всіх передбачених законодавством підстав для його прийняття.

Подібний підхід щодо визначення належного способу захисту порушеного права застосовано Верховним Судом у постановах від 09.05.2024 року у справі №580/3690/23 та від 20.06.2024 року у справі №340/2259/23.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт звернення позивача із заявою про призначення допомоги, вік малолітньої дитини та її перебування на обліку як внутрішньо переміщеної особи станом на 09.06.2026 року.

Водночас матеріали справи не містять достатніх доказів, які б дозволяли встановити виконання всіх умов призначення допомоги, визначених Порядком №332, у тому числі його пунктами 7-1 та 13-6.

За таких обставин суд не має достатніх правових підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити допомогу у розмірі 3000 грн щомісячно, починаючи з 01.02.2026 року.

Водночас скасування протиправного рішення без зобов`язання відповідача повторно вирішити питання про призначення допомоги не забезпечить повного та ефективного захисту порушеного права.

Тому належним способом захисту є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.04.2026 року №1000000000260044274575 про призначення допомоги на проживання малолітньому ОСОБА_2 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Під час повторного розгляду заяви відповідач повинен установити всі юридично значущі обставини, перевірити відповідність сім`ї вимогам Порядку №332, урахувати спеціальне правове регулювання, запроваджене постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2026 року №390, та прийняти належним чином мотивоване рішення.

Оцінюючи позовну вимогу про визнання протиправними дій відповідача щодо несвоєчасного розгляду заяви та неповідомлення про результати її розгляду, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач звернулася із заявою 06.04.2026 року, тоді як рішення про відмову прийнято 01.07.2026 року.

Отже, між зазначеними датами минуло 86 календарних днів.

Водночас для встановлення протиправності дій відповідача у зв`язку з порушенням строку розгляду заяви необхідно з`ясувати нормативно визначений строк прийняття відповідного рішення, дату початку його перебігу та наявність обставин, які відповідно до законодавства могли впливати на його тривалість.

Із наявних матеріалів неможливо встановити дату фактичного надходження повного пакета документів до уповноваженого органу Пенсійного фонду України, а також обставини проходження заявою всіх передбачених процедур перевірки.

Крім того, листом від 08.07.2026 року позивача повідомлено про прийняте рішення.

Сам по собі значний проміжок часу між поданням заяви та прийняттям рішення без належного встановлення всіх обставин перебігу відповідного строку не є достатньою підставою для задоволення самостійної позовної вимоги про визнання протиправними дій щодо несвоєчасного розгляду заяви.

З огляду на викладене суд доходить висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення зазначеної позовної вимоги.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 15 000 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Водночас відсутність необхідності доведення вини органу державної влади не усуває необхідності встановлення факту заподіяння шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою і негативними наслідками.

У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №464/3789/17 сформульовано правовий підхід, відповідно до якого моральна шкода може полягати у стражданнях, тривозі, страху, стресі, розчаруванні, відчутті несправедливості та інших негативних переживаннях, викликаних протиправною поведінкою.

При цьому відсутність медично підтверджених розладів здоров`я сама собою не виключає можливості заподіяння моральної шкоди.

Отже, суд не може відмовити у відшкодуванні моральної шкоди виключно з мотивів відсутності медичних документів.

Проте наявність моральної шкоди, причинний зв`язок із протиправним рішенням та розмір справедливої компенсації мають оцінюватися з урахуванням конкретних обставин справи.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач обґрунтовує вимогу про стягнення моральної шкоди душевними стражданнями, психологічним напруженням, тривалою невизначеністю щодо призначення допомоги малолітній дитині та необхідністю неодноразово звертатися до органів Пенсійного фонду України.

Суд ураховує, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, має статус учасника бойових дій та виховує малолітню дитину.

Зазначені обставини об`єктивно можуть посилювати переживання особи у зв`язку з вирішенням питання про соціальне забезпечення дитини.

Водночас у межах цієї справи позивачем не наведено достатніх конкретних обставин, які б дозволяли встановити характер, інтенсивність та тривалість немайнових втрат, безпосередньо спричинених оскаржуваним рішенням відповідача.

Крім того, позивач не обґрунтувала, з яких саме обставин виходила, визначаючи грошовий еквівалент моральної шкоди у розмірі 15 000 грн.

Суд зазначає, що встановлення протиправності рішення суб`єкта владних повноважень не зумовлює автоматичного присудження моральної шкоди в будь-якому заявленому позивачем розмірі.

Оцінюючи надані докази в їх сукупності, суд не встановив достатніх підстав для висновку про необхідність присудження позивачу компенсації моральної шкоди у заявленому розмірі або в іншому визначеному судом розмірі.

З огляду на викладене позовна вимога про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 15 000 грн задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ураховуючи наведені положення законодавства, правові висновки Верховного Суду та встановлені обставини справи, суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Зокрема, належним способом захисту порушених прав є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.04.2026 року №1000000000260044274575 про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі - малолітньому ОСОБА_2 , з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні вимог про безпосереднє призначення, нарахування та виплату допомоги у розмірі 3000 грн щомісячно з 01.02.2026 року, про визнання протиправними дій щодо несвоєчасного розгляду заяви та неповідомлення про результати її розгляду, а також про стягнення моральної шкоди у розмірі 15 000 грн слід відмовити.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 01.07.2026 року №2959318492-2026-3 про відмову у призначенні допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі - малолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.04.2026 року №1000000000260044274575 про призначення допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі - малолітньому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до положень Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року №332, з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2026 року №390, та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник