Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/19610/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/19610/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Мотальової-Кравець Валерії Юріївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

08.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 07.07.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Мотальової-Кравець Валерії Юріївни до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

5. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік.

6. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за такі періоди:

з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020 року згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»;

з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік»;

з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 року згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік»;

з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»;

з 01.01.2025 року по 11.11.2025 року - із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 року згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , під час якої мав право на отримання грошового забезпечення у розмірах та порядку, визначених чинним законодавством України, зокрема на проведення індексації грошового забезпечення та належне визначення розмірів посадового окладу й окладу за військовим званням. Представник позивача зазначає, що відповідачем під час проходження позивачем військової служби не було забезпечено належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, а також не здійснено перерахунку грошового забезпечення з урахуванням законодавчо встановлених показників прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідні календарні роки, що призвело до порушення майнових прав позивача. Зокрема, представник позивача вказує, що за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року військовою частиною НОМЕР_1 не проведено належного перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця, від якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації. На переконання представника позивача, саме січень 2008 року повинен застосовуватися для обчислення індексації грошового забезпечення за вказаний період, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 було встановлено нові схеми посадових окладів військовослужбовців, які набрали чинності з 01.01.2008 року. Наступна зміна тарифних ставок (посадових окладів) військовослужбовців відбулася у березні 2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704. Відтак, на думку представника позивача, застосування іншого місяця для обчислення індексу споживчих цін у період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року суперечить положенням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, та призводить до неправильного визначення належних позивачу сум індексації. Крім того, представник позивача зазначає, що за період з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року відповідачем не забезпечено належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з урахуванням березня 2018 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів) та вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078. Представник позивача наголошує, що у березні 2018 року відповідач повинен був визначити розмір підвищення грошового доходу позивача у зв`язку зі зміною посадових окладів, порівняти його із сумою індексації, що склалася у відповідному місяці, та встановити наявність або відсутність права на виплату індексації-різниці. При цьому, як зазначає представник позивача, у випадку, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищував суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, позивач мав право на отримання індексації у розмірі різниці між відповідними показниками з подальшим її нарахуванням та виплатою відповідно до положень Порядку №1078. Невиконання відповідачем зазначених вимог, на переконання представника позивача, свідчить про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо забезпечення належного рівня грошового забезпечення позивача. Окремо представник позивача обґрунтовує позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року. Зазначає, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення відповідного розрахункового показника на тарифні коефіцієнти згідно з додатками до зазначеної постанови. Представник позивача посилається на те, що з 29.01.2020 року виникли правові підстави для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, замість застосування незмінного розрахункового показника станом на 01.01.2018 року. На думку представника позивача, відповідач був зобов`язаний здійснювати обчислення грошового забезпечення позивача з урахуванням відповідного прожиткового мінімуму, встановленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів. Проте військова частина НОМЕР_1 , як стверджує представник позивача, не здійснила належного перерахунку грошового забезпечення за зазначені періоди, внаслідок чого позивачу не було виплачено належні суми грошового забезпечення в повному обсязі. Представник позивача вважає, що неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням вплинуло також на розміри інших складових грошового забезпечення, які обчислюються залежно від зазначених окладів, що зумовлює необхідність проведення відповідного перерахунку з урахуванням раніше виплачених сум. На обґрунтування своєї правової позиції представник позивача посилається на положення Конституції України, Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078, постанов Кабінету Міністрів України №1294 та №704, які, на переконання представника позивача, гарантують військовослужбовцям право на своєчасне та повне отримання належного грошового забезпечення. Також представник позивача зазначає, що індексація грошового забезпечення є встановленою державою гарантією підтримання купівельної спроможності грошових доходів населення, а тому її нарахування та виплата не можуть залежати виключно від наявності бюджетного фінансування або розсуду командування військової частини. Щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду представник позивача вказує, що позивач проходив військову службу в умовах воєнного стану, брав участь у бойових діях, а виконання ним обов`язків військової служби мало безперервний характер. На переконання представника позивача, зазначені обставини об`єктивно ускладнювали можливість своєчасного звернення до суду за захистом порушених прав та повинні враховуватися під час вирішення питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду. На підтвердження необхідності забезпечення ефективного судового захисту представник позивача посилається, зокрема, на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.09.2022 року у справі №500/1912/22, щодо недопустимості надмірного формалізму під час застосування процесуальних норм. Таким чином, представник позивача вважає, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за періоди з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року, а також щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року, у зв`язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 09.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

13.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.05.2016 року по 11.11.2025 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, премії та інші виплати); розрахунок індексації грошового ОСОБА_2 за періоди з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року із зазначенням застосованого базового місяця, величини приросту індексу споживчих цін, розміру нарахованої та виплаченої індексації; інформацію (довідку, розрахунок) щодо визначення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення позивача за весь період проходження служби із зазначенням нормативних підстав його застосування; копії наказів про встановлення та зміну складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.05.2016 року по 11.11.2025 року; довідку про застосовані при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункові величини (розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року із зазначенням відповідного нормативно-правового акта; розрахунок грошового забезпечення позивача за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року із зазначенням застосованого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня кожного відповідного календарного року. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 14.08.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

04.08.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства України та в межах повноважень, наданих військовій частині. Відповідач зазначає, що відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Посилаючись на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідач зазначає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. При цьому відповідач наголошує, що грошове забезпечення військовослужбовців визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації військовослужбовця, а порядок його виплати встановлюється Міністром оборони України та іншими уповноваженими керівниками відповідних державних органів. Щодо позовних вимог про перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року відповідач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 посадові оклади та оклади за військовими званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення відповідного розрахункового показника на тарифні коефіцієнти. Водночас відповідач посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, якими передбачено визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з розміру 1762 грн та відповідних тарифних коефіцієнтів. У зв`язку із цим військова частина НОМЕР_1 вважає, що нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалося відповідно до нормативно-правових актів, які регулювали порядок його обчислення та виплати у відповідні періоди, а підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення в порядку, визначеному позивачем, відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Військова частина НОМЕР_1 , як розпорядник бюджетних коштів, здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям відповідно до чинних нормативно-правових актів та в межах доведених бюджетних асигнувань. Відповідач наголошує, що командування військової частини не наділене повноваженнями самостійно змінювати встановлені Кабінетом Міністрів України розрахункові величини, тарифні коефіцієнти, розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями, а тому зобов`язане застосовувати відповідні нормативно-правові акти у чинній редакції. Стосовно позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року відповідач зазначає, що правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення». Відповідно до статті 2 зазначеного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці та грошове забезпечення військовослужбовців. Разом із тим відповідач посилається на положення статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до яких проведення індексації грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року фінансове забезпечення військовослужбовців здійснювалося відповідно до встановлених Міністерством оборони України правил та в межах коштів, передбачених на відповідні цілі. Зокрема, відповідач посилається на роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 26.03.2018 року №248/3/9/1/2, у якому зазначалося, що механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців у 2016-2018 роках застосовувався з урахуванням наявного фінансового ресурсу. На думку відповідача, відсутність відповідних бюджетних призначень та обмеженість фінансових ресурсів у зазначений період не давали військовій частині можливості здійснювати виплату індексації грошового забезпечення в розмірах, на яких наполягає позивач. Також відповідач звертає увагу на те, що відповідно до положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260, та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, виплата грошового забезпечення та його складових здійснюється відповідно до встановлених законодавством умов і порядку. Відповідач вважає, що визначення порядку нарахування індексації грошового забезпечення належить до компетенції відповідних уповноважених органів, а військова частина не може самостійно змінювати механізм обчислення індексації або встановлювати інші правила її виплати. Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилається також на Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами дискреційних повноважень та постанову Верховного Суду України від 30.11.2020 року у справі №826/10085/16, наголошуючи на необхідності врахування меж повноважень суб`єкта владних повноважень під час вирішення спору. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року відповідач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 з 01.03.2018 року відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців. У зв`язку із цим березень 2018 року є місяцем підвищення грошового доходу військовослужбовців, а подальше обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснювалося відповідно до положень Порядку №1078. Відповідач зазначає, що відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації розпочинається з місяця, наступного за місяцем підвищення грошового доходу. При цьому відповідач наголошує, що у зв`язку зі зміною розмірів посадових окладів у березні 2018 року індексація грошового забезпечення військовослужбовців підлягала обчисленню з урахуванням відповідного підвищення грошових доходів. У відзиві зазначено, що внаслідок зростання посадових окладів та інших складових грошового забезпечення військовослужбовців у березні 2018 року розмір підвищення грошового доходу вплинув на визначення належних сум індексації. Також відповідач звертає увагу, що відповідно до законодавчих змін, пов`язаних із прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» було зупинено на 2023 рік. Відповідач вказує, що з 01.01.2024 року проведення індексації грошових доходів населення відновлено з урахуванням установлених законодавством правил обчислення індексу споживчих цін. Зокрема, відповідач зазначає, що у 2024 році індекс споживчих цін у березні становив 100,4%, у квітні - 100,2%, у травні - 100,6%, у червні - 102,2%, що, на думку відповідача, не призвело до перевищення встановленого порогу індексації. Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення здійснюється наростаючим підсумком починаючи із січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. За твердженням відповідача, у травні 2025 року поріг індексації не було перевищено, оскільки відповідний показник становив 102,2%, а тому підстави для нарахування індексації грошового забезпечення за цей місяць були відсутні. На підтвердження своєї правової позиції відповідач посилається на картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2016-2025 роки, які, на його думку, підтверджують здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення відповідно до вимог чинного законодавства. Військова частина НОМЕР_1 також зазначає, що до відзиву долучено копію витягу з наказу командира військової частини від 30.06.2026 року №5824, відповідно до якого визначено порядок виконання посадових обов`язків начальником фінансово-економічної служби військової частини. З урахуванням наведеного відповідач вважає, що командування військової частини НОМЕР_1 діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до чинного законодавства та наявного фінансового забезпечення. Відповідач наголошує, що позивачем не доведено наявності протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та порушення його прав у спосіб, зазначений у позовній заяві. Враховуючи викладене, військова частина НОМЕР_1 просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії у повному обсязі.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 05.05.2016 року по 11.11.2025 року, перебував на грошовому забезпеченні зазначеної військової частини та мав право на отримання передбачених законодавством складових грошового забезпечення, зокрема посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та індексації.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.05.2016 року №154, старшого сержанта ОСОБА_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_2 , з 05.05.2016 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Зазначеним наказом позивачу визначено посадовий оклад у розмірі 685,00 грн на місяць за посадою командира відділення зв`язку 1-го взводу зв`язку 1-ї роти зв`язку.

Крім того, наказом передбачено встановлення позивачу щомісячної премії в розмірі 515% місячного посадового окладу, надбавки за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, а також щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% грошового забезпечення.

Отже, з 05.05.2016 року позивач перебував на відповідній військовій посаді та отримував грошове забезпечення, розмір якого визначався з урахуванням установлених законодавством посадового окладу, окладу за військовим званням та інших щомісячних складових.

Матеріалами справи також підтверджується, що позивач має статус учасника бойових дій, на підтвердження чого до позовної заяви долучено відповідне посвідчення.

У подальшому, вважаючи, що протягом проходження військової служби відповідачем не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, а також неправильно визначалися розміри посадового окладу й окладу за військовим званням, позивач через свого представника вжив заходів щодо отримання від військової частини НОМЕР_1 інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення.

Так, 04.05.2026 року представником позивача ОСОБА_3 направлено до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби, а також щодо правильності визначення розмірів грошового забезпечення за 2020-2025 роки з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

На зазначений адвокатський запит військовою частиною НОМЕР_1 надано відповідь від 18.05.2026 року №2157, у якій повідомлено про порядок здійснення нарахування грошового забезпечення та індексації військовослужбовцям військової частини.

Зі змісту вказаної відповіді вбачається, що військова частина НОМЕР_1 послалася на положення Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 та постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481.

Зокрема, відповідач повідомив, що у 2016-2018 роках виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям здійснювалася з урахуванням наявного фінансового ресурсу, а з 01.03.2018 року відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України №704.

Водночас військова частина НОМЕР_1 зазначила, що після внесення постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 змін до пункту 4 постанови №704 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення розрахункової величини 1762 грн на відповідні тарифні коефіцієнти.

У відповіді також зазначено, що особова справа ОСОБА_1 після звільнення направлена до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювалося відповідно до чинного законодавства.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що після отримання зазначеної відповіді позивач не погодився з правомірністю проведених відповідачем нарахувань, вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 не забезпечено належного визначення та виплати всіх сум грошового забезпечення, які належали йому протягом проходження військової служби.

Із матеріалів справи також вбачається, що в період проходження військової служби позивач неодноразово переміщувався між військовими частинами та зараховувався на відповідні посади.

Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2017 року №66 старшого сержанта ОСОБА_1 , який прибув із військової частини НОМЕР_3 , з 27.08.2017 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Зазначеним наказом позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 685,00 грн на місяць, щомісячну премію в розмірі 515% місячного посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50% та надбавку за вислугу років у розмірі 15%. Крім того, визначено виплату щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% грошового забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2018 року №36 старшого сержанта ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29.01.2018 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.

Згідно із зазначеним наказом позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 685,00 грн на місяць, щомісячну премію в розмірі 650%, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50%, надбавку за вислугу років у розмірі 15% та щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 60% грошового забезпечення.

Наведені накази підтверджують визначення позивачу конкретних складових грошового забезпечення в періоди проходження військової служби, які мають значення для встановлення фактичних обставин щодо обчислення індексації та визначення розміру підвищення грошового доходу у березні 2018 року.

Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2025 року №323, старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого з військової служби за контрактом наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.11.2025 року №126-ПС на підставі підпункту «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я, з 11.11.2025 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Зазначеним наказом також визначено виплатити позивачу щомісячну грошову премію за особистий внесок у загальні результати служби в повному обсязі, надбавку за особливості проходження служби в розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01.11.2025 року по 11.11.2025 року.

У наказі зазначено, що вислуга років позивача станом на 11.11.2025 року становила: календарна - 11 років 7 місяців 21 день, пільгова - 4 роки 10 місяців 18 днів, загальна - 16 років 6 місяців 9 днів.

Крім того, наказом передбачено виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, грошової компенсації за невикористані дні відпусток та інших належних виплат відповідно до законодавства.

Зокрема, у наказі зазначено про виплату грошової компенсації за 30 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, а також за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки.

Також наказом передбачено виплату позивачу грошової допомоги у зв`язку зі звільненням у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

До матеріалів справи відповідачем долучено картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2016-2025 роки, які містять відомості про нараховані складові грошового забезпечення, зокрема посадові оклади, оклади за військовими званнями, надбавки, премії, інші додаткові виплати та відповідні утримання.

При цьому наявність у матеріалах справи зазначених карток особового рахунку сама по собі не свідчить про правильність визначення всіх складових грошового забезпечення, оскільки оцінка правомірності їх нарахування потребує зіставлення фактично застосованих відповідачем розрахункових величин, тарифних коефіцієнтів, сум підвищення грошового доходу та індексації з вимогами законодавства, чинного у відповідні періоди.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір щодо правильності визначення розміру індексації грошового забезпечення позивача за періоди з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року, а також щодо застосування військовою частиною НОМЕР_1 розрахункової величини для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року.

Позивач вважає, що за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року індексація грошового забезпечення повинна була обчислюватися із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Щодо періоду з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року позивач наполягає на необхідності застосування березня 2018 року як місяця підвищення доходу та врахування положень абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, зокрема щодо визначення суми індексації-різниці.

Окрім того, позивач вважає, що грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року підлягає перерахунку із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Натомість відповідач заперечує проти наявності підстав для проведення зазначених перерахунків, посилаючись на застосування чинних у відповідні періоди нормативно-правових актів, обмеженість бюджетного фінансування та відсутність повноважень самостійно змінювати встановлений порядок обчислення грошового забезпечення.

Не погоджуючись із такими діями та бездіяльністю військової частини НОМЕР_1 , вважаючи, що відповідачем порушено його право на належне грошове забезпечення, ОСОБА_1 через свого представника Мотальову-Кравець Валерію Юріївну звернувся до суду із цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у випадках, передбачених законом.

Правові засади соціального і правового захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII визначено склад грошового забезпечення військовослужбовців, до якого входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Отже, право військовослужбовця на отримання належного грошового забезпечення та його індексацію є встановленою законом державною гарантією, яка підлягає реалізації відповідним суб`єктом владних повноважень за наявності передбачених законодавством підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу, а спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним, на думку позивача, нарахуванням та виплатою військовою частиною НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення, а також визначенням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

З матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2016 року №154 позивачу було встановлено посадовий оклад у розмірі 685,00 грн.

У подальшому наказами від 27.08.2017 року №66 та від 29.01.2018 року №36 також передбачалося встановлення позивачу посадового окладу у розмірі 685,00 грн.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2025 року №323 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням із військової служби за станом здоров`я.

Таким чином, спір охоплює декілька періодів, протягом яких діяли різні редакції нормативно-правових актів, що регулювали порядок індексації та обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З огляду на зазначене суд вважає за необхідне надати окрему правову оцінку вимогам щодо індексації грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року, індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року та перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року.

Щодо індексації грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону №1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Механізм проведення індексації визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягає, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 внесено зміни до Порядку №1078, відповідно до яких із 01.12.2015 року для проведення індексації визначальним став місяць підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною посадою.

Таким чином, після внесення зазначених змін індивідуальне збільшення грошового забезпечення військовослужбовця внаслідок установлення або підвищення премій, надбавок та інших додаткових виплат без підвищення посадового окладу не змінює місяця, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін.

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 було встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців, які застосовувалися з 01.01.2008 року.

Наступне нормативне підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Отже, у період з січня 2008 року по лютий 2018 року включно нормативного підвищення посадових окладів військовослужбовців, яке зумовлювало б зміну місяця підвищення тарифних ставок для проведення індексації, не відбувалося.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 29.11.2021 року у справі №120/313/20-а, від 26.01.2022 року у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20 та від 09.06.2022 року у справі №600/524/21-а.

У зазначених постановах Верховний Суд виходив із того, що для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період до 01.03.2018 року належить застосовувати січень 2008 року як місяць підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

З огляду на зазначене суд доходить висновку, що для проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року належним місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів) є січень 2008 року.

При цьому зміна додаткових складових грошового забезпечення позивача, зокрема премій та надбавок, не є самостійною підставою для зміни зазначеного місяця.

Суд відхиляє доводи відповідача про неможливість проведення індексації грошового забезпечення у зв`язку з відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.

Верховний Суд у постановах від 19.06.2019 року у справі №825/1987/17 та від 23.10.2019 року у справі №825/1832/17 зазначив, що обмеженість бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання встановленого законодавством обов`язку щодо проведення індексації грошового забезпечення.

Відтак відсутність коштів у відповідному бюджеті не звільняє військову частину від обов`язку нарахування та виплати індексації, право на яку виникло у військовослужбовця відповідно до законодавства.

За таких обставин суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог у зазначеній частині та наявність підстав для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року, суд зазначає наступне.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Механізм проведення індексації грошових доходів населення визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягає, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.

Суд зазначає, що з 01.03.2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою встановлено нові розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців.

У зв`язку із зазначеним березень 2018 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), з якого розпочинається обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Водночас суд звертає увагу, що підвищення посадових окладів із 01.03.2018 року не свідчить про автоматичне припинення права військовослужбовця на отримання індексації грошового забезпечення.

Зокрема, пунктом 5 Порядку №1078 передбачено спеціальний механізм визначення суми індексації у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Згідно з абзацом 4 пункту 5 Порядку №1078, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається як різниця між сумою індексації та розміром підвищення грошового доходу.

Абзацом 5 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що в разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір такого підвищення.

При цьому в місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) ураховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Відповідно до абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величиною індексу споживчих цін порога індексації.

Отже, наведеними положеннями передбачено механізм визначення індексації-різниці, яка виникає у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів), якщо сума можливої індексації перевищує розмір підвищення грошового доходу.

Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 сформулював правовий висновок щодо застосування абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що для визначення права військовослужбовця на індексацію-різницю необхідно встановити два показники: розмір підвищення грошового доходу в березні 2018 року та суму можливої індексації грошового забезпечення, яка склалася у цьому місяці.

У разі якщо сума можливої індексації перевищує розмір підвищення грошового доходу, військовослужбовець має право на отримання індексації-різниці.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21 та від 12.10.2023 року у справі №560/5132/21.

Таким чином, для правильного вирішення спірних правовідносин суд повинен установити, чи виникло у позивача право на отримання індексації-різниці у березні 2018 року.

Для цього необхідно визначити суму грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року та березень 2018 року з урахуванням усіх складових, які не мали разового характеру, а також суму можливої індексації станом на березень 2018 року.

Суд звертає увагу, що наявність у відповідача обов`язку здійснювати індексацію грошового забезпечення не звільняє позивача від необхідності доведення обставин, з якими закон пов`язує виникнення права на відповідну виплату.

Водночас відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності оскаржуваної бездіяльності.

При цьому суд ураховує, що визначення розміру індексації-різниці здійснюється за правилами, безпосередньо встановленими Порядком №1078, а тому відповідач не має дискреційних повноважень щодо довільного визначення її розміру або відмови у виплаті за наявності встановлених законодавством умов.

Отже, за умови перевищення суми можливої індексації над розміром підвищення грошового доходу в березні 2018 року відповідна різниця підлягає нарахуванню та виплаті відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Разом із тим суд зазначає, що заявлений позивачем період з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року охоплює декілька календарних років, протягом яких законодавче регулювання індексації грошових доходів населення зазнавало змін.

Зокрема, пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Отже, протягом 2023 року дія законодавчих положень, які визначали загальний механізм проведення індексації грошових доходів населення, була зупинена безпосередньо законом.

Суд зазначає, що встановлене законодавцем тимчасове зупинення дії Закону №1282-XII є юридично значущою обставиною для вирішення спору щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року.

При цьому суд виходить із того, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти відповідно до нормативно-правових актів, чинних у період виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за 2023 рік на підставі положень Закону №1282-XII та Порядку №1078, дія законодавчої основи яких була зупинена на відповідний календарний рік.

Отже, позовні вимоги в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року задоволенню не підлягають.

Водночас суд ураховує, що з 01.01.2024 року законодавче регулювання індексації грошових доходів населення було відновлено.

При цьому статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» передбачено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення проводиться наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024 року.

Аналогічні особливості проведення індексації були передбачені законодавством на 2025 рік.

Таким чином, відновлення дії законодавства про індексацію з 01.01.2024 року не означає автоматичного відновлення всіх сум індексації, які могли бути визначені у попередніх календарних роках, без урахування спеціальних правил обчислення індексу споживчих цін.

Відтак право позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 11.11.2025 року підлягає визначенню з урахуванням законодавчих особливостей проведення індексації у відповідних календарних роках.

Суд звертає увагу, що поняття місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), визначеного пунктом 5 Порядку №1078, та встановлений законом порядок обчислення індексу споживчих цін у відповідному бюджетному році не є тотожними.

Тому застосування березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів не може здійснюватися без урахування спеціальних положень законів про Державний бюджет України на 2024 та 2025 роки.

Крім того, суд зазначає, що нарахування індексації-різниці за правилами абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 потребує встановлення факту виникнення відповідного права у березні 2018 року.

Саме по собі посилання позивача на необхідність застосування березня 2018 року як базового місяця не є достатнім для висновку про наявність права на отримання конкретної суми індексації-різниці за весь заявлений період.

Водночас відповідач повинен був визначити відповідні розрахункові показники та здійснити нарахування належних сум індексації відповідно до законодавства, чинного у кожному зі спірних періодів.

Суд ураховує, що ефективний судовий захист має забезпечувати відновлення порушеного права позивача, проте не може полягати у покладенні на суб`єкта владних повноважень обов`язку здійснювати виплати за періоди, протягом яких законодавством не було передбачено відповідного обов`язку.

Зазначене відповідає принципу законності, закріпленому статтею 19 Конституції України, та завданню адміністративного судочинства, визначеному статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.11.2025 року підлягають частковому задоволенню.

Зокрема, вимоги щодо визначення права позивача на індексацію-різницю відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 є обґрунтованими за умови встановлення передбачених цими положеннями розрахункових показників.

При цьому право на відповідні виплати за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року підлягає визначенню відповідно до загального механізму індексації, передбаченого Порядком №1078.

Щодо періоду з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на зупинення дії Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» на 2023 рік.

Щодо періоду з 01.01.2024 року по 11.11.2025 року право позивача на індексацію грошового забезпечення підлягає визначенню з урахуванням спеціального порядку обчислення індексу споживчих цін, установленого законами про Державний бюджет України на відповідні роки.

За наведених обставин суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги в цій частині, зобов`язавши відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за періоди, протягом яких законодавство передбачало її проведення, з урахуванням установлених Порядком №1078 умов, особливостей нормативного регулювання відповідних років та раніше виплачених сум.

Водночас у задоволенні вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за 2023 рік належить відмовити.

Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам у зазначеній частині, суд виходить із наступного.

Частиною четвертою статті 9 Закону України №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених законодавчих положень Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 4 постанови №704 у первинній редакції передбачалося, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до цієї постанови.

Водночас пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, якими передбачено застосування для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року.

Однак постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103.

Таким чином, з 29.01.2020 року відновлено застосування пункту 4 постанови №704 у редакції, яка передбачала визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21.

У зазначеній постанові Верховний Суд виходив із того, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року, не відповідають нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими відповідний прожитковий мінімум було змінено.

Верховний Суд зазначив, що у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб на відповідний календарний рік виникають підстави для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями з урахуванням такого показника на 1 січня календарного року.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 та від 22.03.2024 року у справі №380/10075/21.

Суд зазначає, що законами України про Державний бюджет України на відповідні роки прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня встановлено в таких розмірах:

на 01.01.2020 року - 2102 грн;

на 01.01.2021 року - 2270 грн;

на 01.01.2022 року - 2481 грн;

на 01.01.2023 року - 2684 грн.

Отже, за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача повинні були визначатися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови №704.

Суд також ураховує, що неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням впливає на розмір інших складових грошового забезпечення, які обчислюються залежно від зазначених окладів.

Зокрема, відповідного перерахунку потребують надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премії та інші додаткові виплати, розміри яких визначаються у відсотковому співвідношенні до посадового окладу та окладу за військовим званням.

Відтак суд доходить висновку, що не нарахування та невиплата позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, не відповідає вимогам законодавства та порушує право позивача на належне грошове забезпечення.

Разом із тим суд зазначає, що з 20.05.2023 року нормативно-правове регулювання порядку визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців було змінено.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення фіксованої розрахункової величини 1762 грн на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року.

Таким чином, з 20.05.2023 року Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями, який не передбачає щорічної зміни розрахункової величини залежно від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому суд ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24.

У зазначеній справі предметом судового контролю була правомірність пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яким внесено зміни до пункту 4 постанови №704.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року, відповідні позовні вимоги було задоволено.

Однак постановою Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено, рішення судів попередніх інстанцій скасовано та ухвалено нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Отже, судові рішення, якими пункт 2 постанови №481 було визнано протиправним та нечинним, скасовані Верховним Судом.

Зазначена обставина має істотне значення для вирішення цієї справи, оскільки виключає можливість посилання на скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій як на підставу незастосування змін, внесених постановою №481.

Суд зазначає, що відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21 та від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21, сформульовані стосовно нормативного регулювання, яке діяло до набрання чинності постановою №481.

Таким чином, зазначені висновки підлягають застосуванню до спірних правовідносин за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року, однак не можуть безумовно поширюватися на період після 20.05.2023 року без урахування нової редакції пункту 4 постанови №704.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що застосування відповідачем після 20.05.2023 року розрахункової величини 1762 грн відповідало нормативно-правовому регулюванню, чинному у зазначений період.

Відтак позовні вимоги про перерахунок грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 11.11.2025 року виключно з підстав незастосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

При цьому наведений висновок не стосується правильності визначення інших складових грошового забезпечення позивача, оскільки предметом оцінки у цій частині є саме розрахункова величина для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення, а саме за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд зазначає, що належний спосіб захисту порушеного права повинен відповідати характеру допущеного порушення та забезпечувати реальне поновлення прав позивача.

Верховний Суд у постановах від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21, від 06.07.2023 року у справі №560/6684/22 та від 14.03.2025 року у справі №600/565/24-а звертав увагу на необхідність ефективного захисту прав військовослужбовців у спорах щодо індексації грошового забезпечення.

При цьому Верховний Суд наголошував, що суд повинен установити обставини, необхідні для визначення права особи на відповідні виплати, а обраний спосіб захисту має забезпечувати реальне відновлення порушеного права.

Водночас суд ураховує, що здійснення перерахунку грошового забезпечення передбачає використання відомостей про посадові оклади, оклади за військовими званнями, надбавки, премії, фактично виплачені суми та періоди перебування військовослужбовця на відповідному грошовому забезпеченні.

Тому перерахунок повинен здійснюватися з урахуванням фактично виплачених позивачу сум, що виключає їх повторне стягнення.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності відповідних рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами оцінки наведених норм матеріального права, правових висновків Верховного Суду та обставин справи суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Зокрема, суд установив правові підстави для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Щодо індексації грошового забезпечення після 01.03.2018 року суд виходить із необхідності застосування березня 2018 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів) та дотримання вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням спеціального законодавчого регулювання відповідних років.

Позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року підлягають задоволенню, оскільки у зазначений період посадовий оклад та оклад за військовим званням повинні були визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Водночас у задоволенні вимог щодо такого перерахунку за період з 20.05.2023 року по 11.11.2025 року належить відмовити з огляду на зміни нормативно-правового регулювання, внесені постановою Кабінету Міністрів України №481, та результати касаційного перегляду справи №320/29450/24.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання щодо дотримання ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовними вимогами про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 11.11.2025 року, а також перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 11.11.2025 року, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки звернення до адміністративного суду.

Водночас спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця, а тому під час вирішення питання щодо строку звернення до суду необхідно враховувати положення статті 233 Кодексу законів про працю України в редакціях, чинних протягом відповідних періодів.

До набрання чинності Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX частина друга статті 233 КЗпП України передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Зазначене положення застосовувалося судами також під час вирішення публічно-правових спорів щодо належних військовослужбовцям сум грошового забезпечення.

Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 року №8-рп/2013 та №9-рп/2013 сформулював правові висновки щодо змісту поняття належної працівникові заробітної плати та можливості судового захисту права на її отримання.

Зокрема, Конституційний Суд України виходив із того, що належна працівникові заробітна плата охоплює всі виплати, на які особа має право відповідно до умов праці та державних гарантій, установлених законодавством.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 року у справі №460/17052/21 звернув увагу на необхідність застосування положень статті 233 КЗпП України під час вирішення спорів щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, щодо вимог, право на судовий захист яких виникло до 19.07.2022 року, суд ураховує законодавче регулювання, яке на той час не встановлювало строкового обмеження для звернення з вимогами про стягнення належних сум оплати праці.

Разом із тим 19.07.2022 року набрав чинності Закон України №2352-IX, яким внесено зміни до статті 233 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України в редакції зазначеного Закону працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено спеціальні строки звернення до суду в окремих категоріях трудових спорів, зокрема у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

Суд зазначає, що зміна законодавчого регулювання строків звернення до суду не може автоматично поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідними змінами, без урахування принципу правової визначеності та заборони зворотної дії нормативно-правових актів у часі.

Верховний Суд у постановах від 06.04.2023 року у справі №260/3564/22 та від 28.09.2023 року у справі №140/2168/23 звертав увагу на особливості застосування статті 233 КЗпП України до спорів щодо грошового забезпечення та необхідність урахування змін законодавства в часі.

Крім того, суд ураховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину.

Карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, було скасовано з 30.06.2023 року.

Отже, під час оцінки строку звернення до суду з вимогами про нарахування та виплату грошового забезпечення необхідно враховувати не лише дату виникнення відповідного права, а й законодавче продовження строків, передбачених статтею 233 КЗпП України.

Разом із тим суд зазначає, що визначальним для початку перебігу строку звернення до адміністративного суду є момент, коли особа фактично дізналася або за обставинами справи повинна була дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 наголосив на необхідності розмежування понять «дізнався» та «повинен був дізнатися» про порушення права.

При цьому початок перебігу строку звернення до суду пов`язується не виключно із суб`єктивним твердженням особи про момент отримання відповідної інформації, а з об`єктивною можливістю встановити обставини порушення права.

Суд також ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23, від 29.01.2026 року у справі №380/14780/24 та від 04.02.2026 року у справі №240/16103/24, щодо необхідності оцінки фактичних обставин обізнаності особи про порушення права на належне грошове забезпечення.

При цьому суд виходить із того, що саме по собі отримання військовослужбовцем щомісячних грошових виплат не завжди свідчить про його обізнаність із правильністю визначення всіх складових грошового забезпечення.

Зокрема, для встановлення факту неправильного визначення місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), ненарахування індексації-різниці або застосування неналежної розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням необхідно мати відомості про складові грошового забезпечення, застосовані тарифні коефіцієнти, розрахункові величини та фактично проведені нарахування.

Водночас сам факт отримання таких відомостей у відповідь на адвокатський запит не завжди означає, що особа не могла дізнатися про порушення свого права раніше.

Тому відповідні обставини підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Як убачається з обставин справи, 04.05.2026 року представником позивача було направлено адвокатський запит щодо надання інформації про нарахування та виплату грошового забезпечення.

Листом від 18.05.2026 року №2157 військова частина НОМЕР_1 надала відповідну інформацію та документи щодо грошового забезпечення позивача.

Зазначену відповідь представником позивача отримано 23.05.2026 року.

Саме після отримання відповідних розрахункових відомостей позивач отримав можливість установити застосовані відповідачем розрахункові величини, визначити періоди ненарахування індексації та сформулювати конкретні позовні вимоги.

При цьому матеріали справи не містять належних і достатніх доказів того, що до отримання зазначених документів позивач був ознайомлений із повним розрахунком належних йому складових грошового забезпечення та мав об`єктивну можливість установити саме ті порушення, які становлять предмет цього спору.

Позовну заяву сформовано та подано через підсистему «Електронний суд» 07.07.2026 року, а до суду вона надійшла 08.07.2026 року.

Таким чином, від дати отримання представником позивача відповіді військової частини НОМЕР_1 від 18.05.2026 року №2157 до дати звернення з позовною заявою минуло 45 календарних днів.

Зазначений проміжок часу не перевищує тримісячного строку, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Окремо суд звертає увагу, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення 11.11.2025 року.

Однак зазначена обставина сама по собі не свідчить про те, що саме в день звільнення позивачу було надано повні та достовірні відомості щодо правильності нарахування індексації грошового забезпечення та визначення розмірів посадового окладу й окладу за військовим званням за весь спірний період.

Відповідачем не доведено, що під час звільнення позивачу було вручено детальний розрахунок усіх спірних складових грошового забезпечення, який давав можливість установити конкретні порушення, на які позивач посилається у позовній заяві.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що під час визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду у цій справі необхідно враховувати дату фактичного отримання позивачем відомостей, які дали можливість установити обставини порушення його права, а саме 23.05.2026 року.

Враховуючи дату звернення до суду 07.07.2026 року, суд доходить висновку, що позивач звернувся за судовим захистом у межах установленого законом строку.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Мотальової-Кравець Валерії Юріївни до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.05.2016 року по 28.02.2018 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 11.11.2025 року в частині незастосування належного порядку визначення індексації грошового забезпечення відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням особливостей законодавчого регулювання проведення індексації у 2024-2025 роках.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 11.11.2025 року із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, особливостей законодавчого регулювання проведення індексації у 2024-2025 роках та раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, обчисленого виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року включно, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року та 01.01.2023 року відповідно, на належні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, із перерахунком усіх залежних від зазначених окладів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премій та інших належних виплат, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник