Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/18990/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/18990/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Дяченка Олексія Володимировича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.07.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Дяченка Олексія Володимировича до військової частини НОМЕР_1 , в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі поточної індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року включно за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 поточну індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року у загальній сумі 75 687 гривень 84 копійки із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 “Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач, ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 13.01.2021 року по теперішній час. Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо виплаченого йому грошового забезпечення за період проходження військової служби, у відповідь на яку військова частина листом від 25.06.2026 року №4623/ФЕС повідомила, що у період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року поточна індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Представник позивача вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки, на його думку, позивач має право на отримання поточної індексації грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням місяця підвищення посадових окладів - березня 2018 року, відповідно до положень пунктів 5, 10-2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті позивачу належних сум індексації грошового забезпечення, незважаючи на те, що така індексація є складовою частиною грошового забезпечення військовослужбовця та гарантована Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. На підтвердження своєї правової позиції представник позивача посилається на численні постанови Верховного Суду, зокрема постанову від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21, у якій сформовано правовий висновок щодо визначення місяця підвищення доходу військовослужбовців, відсутності у військових частин дискреційних повноважень щодо визначення такого місяця та необхідності визначення у судовому рішенні конкретного розміру належної до виплати індексації. Також представник позивача вказує, що загальна сума невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року становить 75 687,84 грн, яка, на його думку, підлягає виплаті одночасно із компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Крім того, представник позивача зазначає, що виплата належних сум повинна бути здійснена за кодом економічної класифікації видатків КЕКВ 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців”, оскільки індексація є складовою частиною грошового забезпечення військовослужбовця. У зв`язку з наведеним представник позивача просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення та зобов`язати відповідача здійснити її нарахування і виплату за спірний період.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 року зазначена вище справа розподілена та 06.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.

08.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року із зазначенням усіх складових грошового забезпечення, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавок, доплат, премій, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та сум індексації; розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року із зазначенням: місяця, який застосовувався для обчислення індексу споживчих цін; величини приросту індексу споживчих цін; розміру доходу, що підлягав індексації; суми нарахованої та виплаченої індексації (у разі її наявності); відомості щодо застосованого базового місяця (місяця підвищення доходу) для проведення індексації грошового забезпечення позивача із зазначенням нормативного обґрунтування такого застосування; копії розрахунково-платіжних відомостей, особових рахунків, витягів із відомостей нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року; довідку про виплату (невиплату) індексації грошового забезпечення позивачу за період проходження військової служби, із зазначенням причин її не нарахування та невиплати у разі відсутності таких виплат; витяг із наказів про встановлення та зміну посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження військової служби; інформацію щодо проведення нарахування та виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб із грошового забезпечення позивача за спірний період; копії документів бухгалтерського обліку, які підтверджують проведення або не проведення виплат за кодом економічної класифікації видатків КЕКВ 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” щодо позивача; довідку про фактичне фінансування військової частини за відповідними бюджетними програмами та наявність/відсутність бюджетних асигнувань для виплати грошового забезпечення та його складових, у тому числі індексації. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

23.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 діяла виключно в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а тому протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року не допускала. Відповідач наголосив, що військова частина НОМЕР_1 є державною установою, яка утримується за рахунок коштів державного бюджету та здійснює видатки відповідно до затвердженого кошторису з урахуванням положень статті 51 Бюджетного кодексу України. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Посилаючись на положення статей 2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідач зазначив, що індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. При цьому індексація проводиться лише у разі перевищення величиною індексу споживчих цін установленого порогу індексації у розмірі 103 відсотків. Щодо індексації грошового забезпечення за 2024 рік відповідач зазначив, що відповідно до статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення здійснювалося наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024 року. За твердженням відповідача, відповідно до офіційних даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком, перевищив поріг індексації у 103 відсотки лише у червні 2024 року, у зв`язку з чим право на проведення поточної індексації грошового забезпечення виникло із серпня 2024 року. Відповідач вказав, що індексація грошового забезпечення за серпень 2024 року була нарахована та виплачена позивачу у вересні 2024 року, оскільки виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється у поточному місяці за попередній. Таким чином, на переконання відповідача, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за 2024 рік здійснені відповідно до вимог чинного законодавства. Стосовно індексації грошового забезпечення за 2025 рік відповідач зазначив, що відповідно до статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення проводиться наростаючим підсумком починаючи із січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. При цьому сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується. Відповідач зауважив, що індекс споживчих цін у лютому 2025 року становив 100,8%, у березні 2025 року - 101,5%, у квітні 2025 року - 100,7%, у травні 2025 року - 101,3%. За розрахунками відповідача, перевищення порогу індексації у розмірі 103 відсотків відбулося лише у травні 2025 року, а тому після опублікування відповідного індексу споживчих цін у червні 2025 року проведення індексації грошового забезпечення розпочалося з липня 2025 року. Водночас відповідач зазначив, що право позивача на індексацію виникло у червні 2025 року, а відповідні суми були виплачені у липні 2025 року. Таким чином, відповідач стверджував, що належні позивачу суми індексації за 2025 рік були нараховані та виплачені в повному обсязі. Щодо індексації грошового забезпечення за 2026 рік відповідач послався на статтю 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», відповідно до якої обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення здійснюється наростаючим підсумком починаючи із січня 2026 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2025 року, у січні 2026 року не нараховується. Відповідач зазначив, що індекс споживчих цін у лютому 2026 року становив 101%, у березні 2026 року - 101,7%, у квітні 2026 року - 101,4%, у травні 2026 року - 100,9%. За твердженням відповідача, індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком за відповідний період, перевищив поріг індексації та становив 103,4%, у зв`язку з чим право на проведення індексації грошового забезпечення у 2026 році виникло лише у травні 2026 року із застосуванням величини приросту індексу споживчих цін 3,4%. Крім того, відповідач звернув увагу суду на те, що до матеріалів справи долучені довідки фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , в яких відображено помісячні нарахування грошового забезпечення позивачу, зокрема суми поточної індексації, періоди її нарахування та розміри відповідних виплат. На переконання відповідача, зазначені документи підтверджують фактичне нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, а тому спростовують доводи позивача щодо протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 . Окремо відповідач заперечив проти посилання представника позивача на лист військової частини НОМЕР_1 від 25.06.2026 року №4623/ФЕС як на доказ не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення. Відповідач зазначив, що вказаний лист стосується питання застосування прожиткового мінімуму при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця, а не питання проведення індексації. Відтак, на думку відповідача, наведений документ не підтверджує обставин не нарахування чи невиплати поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року. При цьому відповідач вважав, що представник позивача неправильно тлумачить зміст зазначеного листа, фактично ототожнюючи питання визначення розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення з питанням проведення його індексації. Посилаючись на положення частини другої статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач також висловив заперечення щодо добросовісності процесуальної поведінки представника позивача, вважаючи, що наведення відомостей, які, на його переконання, не відповідають змісту письмових доказів, свідчить про неналежне використання процесуальних прав. Крім того, відповідач не погодився з вимогою позивача щодо здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців». З цього приводу відповідач послався на Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року №333, зазначивши, що за кодом 2112 здійснюються видатки на поточне грошове забезпечення військовослужбовців, тоді як виконання судових рішень, на його думку, повинно здійснюватися за кодом економічної класифікації видатків 2800 «Інші поточні видатки». Відповідач наголосив, що порядок бюджетного фінансування виплат, які здійснюються на виконання судових рішень, відрізняється від порядку здійснення поточних видатків на грошове забезпечення військовослужбовців, у зв`язку з чим вважав вимогу позивача щодо визначення конкретного коду економічної класифікації видатків необґрунтованою. Підсумовуючи викладене, відповідач зазначив, що нарахування та виплата поточної індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням установленого порядку обчислення індексу споживчих цін та перевищення порогу індексації. З огляду на викладене, військова частина НОМЕР_1 просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , з 13.01.2021 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де перебуває на грошовому забезпеченні.

Як убачається з матеріалів справи, 07.05.2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про надання інформації щодо нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за період проходження військової служби.

Листом від 25.06.2026 року №4623/ФЕС військова частина НОМЕР_1 надала відповідь на звернення позивача.

За твердженням позивача, зазначеною відповіддю відповідач фактично підтвердив, що за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року йому не проводилося нарахування та виплата поточної індексації грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів.

Водночас відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти такого тлумачення змісту листа від 25.06.2026 року №4623/ФЕС, зазначивши, що вказаний документ стосується застосування прожиткового мінімуму при обчисленні грошового забезпечення, а не порядку проведення його індексації.

З матеріалів справи встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 надано картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за періоди з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року та з 01.01.2026 року по 31.12.2026 року, складені фінансово-економічною службою військової частини.

Зазначені документи містять відомості про складові грошового забезпечення позивача, зокрема посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження військової служби, премію, додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях, інші виплати, а також відомості про нарахування поточної індексації грошового забезпечення.

Із картки особового рахунку за 2024 рік убачається, що протягом січня - грудня 2024 року позивачу нараховувалося грошове забезпечення, розмір якого змінювався залежно від установлених складових та додаткових виплат.

Зокрема, у січні - квітні 2024 року посадовий оклад позивача становив 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 740,00 грн, надбавка за вислугу років - 1200,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби - 3380,00 грн, премія - 15 843,60 грн.

Із травня 2024 року в картці особового рахунку відображено зміну окремих складових грошового забезпечення, зокрема окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та надбавки за особливості проходження військової служби.

При цьому у картці особового рахунку за 2024 рік у графі «Індексація поточна» відображено нарахування за вересень 2024 року в розмірі 130,20 грн, за жовтень 2024 року - 130,20 грн, за листопад 2024 року - 130,20 грн та за грудень 2024 року - 130,20 грн.

Отже, надані відповідачем документи містять відомості про нарахування позивачу поточної індексації грошового забезпечення в окремих місяцях 2024 року.

Відповідно до картки особового рахунку за 2025 рік позивачу продовжувалося нарахування грошового забезпечення, яке складалося з основних та додаткових його видів.

Зокрема, у січні - березні 2025 року посадовий оклад позивача становив 3260,00 грн, оклад за військовим званням - 810,00 грн, надбавка за вислугу років - 1221,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби - 3439,15 грн, премія - 15 843,60 грн.

У подальшому розміри окремих складових грошового забезпечення змінювалися у зв`язку зі зміною посади позивача, що відображено у відповідній картці особового рахунку.

Так, із наданих документів убачається, що протягом 2025 року позивач обіймав посади головного сержанта-командира відділення, водія-електрика, номера обслуги та командира відділення.

Водночас у картці особового рахунку за 2025 рік відображено нарахування поточної індексації грошового забезпечення у квітні 2025 року в розмірі 254,35 грн, у серпні 2025 року - 133,23 грн, у вересні 2025 року - 133,23 грн, у жовтні 2025 року - 133,23 грн та у листопаді 2025 року - 133,23 грн.

Таким чином, матеріали справи містять відомості про нарахування поточної індексації грошового забезпечення позивачу в окремих місяцях 2025 року, проте розміри та періодичність таких нарахувань є предметом спору між сторонами.

Згідно з карткою особового рахунку за 2026 рік позивач продовжував проходити військову службу на посаді командира відділення.

Із зазначеного документа вбачається, що у січні - травні 2026 року посадовий оклад позивача становив 3000,00 грн, оклад за військовим званням - 810,00 грн, а надбавка за вислугу років змінювалася від 1143,00 грн у січні 2026 року до 1524,00 грн у березні - травні 2026 року.

У картці особового рахунку за 2026 рік у графі «Індексація поточна» за січень - квітень 2026 року відповідні суми не зазначені, тоді як за травень 2026 року відображено нарахування поточної індексації в розмірі 133,23 грн.

Отже, надані військовою частиною НОМЕР_1 картки особового рахунку підтверджують, що протягом спірного періоду відповідач здійснював нарахування позивачу поточної індексації грошового забезпечення в окремих місяцях, проте питання правильності визначення її розміру, застосованого порядку обчислення індексу споживчих цін та повноти відповідних виплат залишається спірним.

Судом також встановлено, що листом військової частини НОМЕР_1 від 24.07.2026 року №5471/ФЕС, адресованим помічнику командира з правової роботи - начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , надано інформацію щодо порядку проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців у 2024-2026 роках.

У зазначеному листі військова частина повідомила, що відповідно до положень законодавства про державний бюджет на відповідні роки обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення здійснювалося наростаючим підсумком починаючи із січня відповідного року.

Зокрема, військова частина зазначила, що право на проведення індексації грошового забезпечення у 2024 році виникло із серпня 2024 року, а відповідні виплати проведено в повному обсязі.

Також у листі зазначено, що у 2025 році та 2026 році обчислення індексу споживчих цін здійснювалося з урахуванням положень законів України про державний бюджет на відповідні роки, якими встановлено особливості визначення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення.

Водночас суд звертає увагу, що надані відповідачем картки особового рахунку відображають факти нарахування окремих сум поточної індексації, однак самі по собі не містять повного розрахунку величини приросту індексу споживчих цін, застосованої розрахункової бази та порядку визначення належних позивачу сум індексації за кожний місяць спірного періоду.

При цьому позивач вважає, що військова частина НОМЕР_1 повинна була здійснювати нарахування поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року включно із застосуванням березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів, у зв`язку з чим визначив загальний розмір, на його думку, недоотриманої індексації в сумі 75 687,84 грн.

Відповідач, своєю чергою, наполягає на правомірності здійснених нарахувань та виплат, посилаючись на законодавчо встановлені особливості проведення індексації грошових доходів населення у 2024-2026 роках.

Таким чином, спір між сторонами виник щодо правомірності дій військової частини НОМЕР_1 при визначенні порядку обчислення індексу споживчих цін для проведення поточної індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року включно, повноти нарахування та виплати відповідних сум, а також наявності правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити додаткове нарахування та виплату індексації в заявленому позивачем розмірі 75 687,84 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Вважаючи, що відповідачем порушено його право на належне грошове забезпечення, складовою якого є індексація, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист у випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правове регулювання соціального захисту військовослужбовців здійснюється Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення.

Статтею 4 Закону №1282-XII передбачено проведення індексації грошових доходів населення у разі перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації, установленого в розмірі 103 відсотків.

Механізм проведення індексації грошових доходів населення визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Пунктом 5 Порядку №1078 установлено спеціальні правила обчислення індексу споживчих цін у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

У місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця.

Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовців є обов`язковою державною соціальною гарантією, а її нарахування та виплата здійснюються за наявності встановлених законодавством умов.

У постанові Верховного Суду від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18 сформульовано правовий висновок про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний характер та є державною гарантією підтримання купівельної спроможності грошових доходів населення.

Аналогічний підхід щодо обов`язковості проведення індексації грошового забезпечення та неможливості поставити реалізацію цього права в залежність від обсягу бюджетного фінансування відображений у постановах Верховного Суду від 07.08.2019 року у справі №825/694/17 та від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.

У постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22 Верховний Суд також зазначив, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті за наявності передбачених законодавством підстав.

Зазначені правові висновки свідчать про те, що проведення індексації не є правом або дискреційним повноваженням військової частини, а становить її обов`язок, визначений законодавством.

Разом із тим обов`язковість проведення індексації не означає, що вона повинна нараховуватися за кожний календарний місяць незалежно від величини індексу споживчих цін та особливостей нормативного регулювання відповідного періоду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 13.01.2021 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

07.05.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про виплачене грошове забезпечення.

Листом від 25.06.2026 року №4623/ФЕС відповідач повідомив, що за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року позивачу не виплачувалася поточна індексація грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року як базового місяця.

Позивач вважає, що за зазначений період йому належить поточна індексація грошового забезпечення із застосуванням березня 2018 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін, у загальній сумі 75 687,84 грн.

Крім того, позивач просить здійснити відповідну виплату з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Заперечуючи проти задоволення позову, військова частина НОМЕР_1 посилається на особливості нормативного регулювання індексації грошових доходів населення у 2024-2026 роках та на відсутність правових підстав для застосування запропонованого позивачем механізму обчислення індексації.

Отже, предметом судового дослідження є правомірність нарахування та виплати поточної індексації грошового забезпечення за спірний період, правильність застосування відповідних нормативних положень та наявність підстав для задоволення похідних позовних вимог.

Щодо застосування березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.03.2018 року, запроваджено нову систему визначення розмірів посадових окладів військовослужбовців.

У зв`язку з підвищенням посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 року березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів для цілей застосування пункту 5 Порядку №1078 за відповідного нормативного регулювання.

У постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 Верховний Суд детально розмежував механізми поточної індексації та індексації-різниці грошового забезпечення військовослужбовців.

Верховний Суд зазначив, що поточна індексація залежить від перевищення встановленого порогу індексації, тоді як індексація-різниця визначається за правилами абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку №1078 та пов`язана зі співвідношенням підвищення грошового доходу і суми можливої індексації в місяці підвищення посадових окладів.

Відповідні правові висновки щодо застосування пункту 5 Порядку №1078 викладені також у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21 та від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21.

Суд ураховує зазначені висновки Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Водночас суд наголошує, що правові висновки Верховного Суду повинні застосовуватися з урахуванням фактичних обставин конкретної справи та нормативного регулювання, чинного у відповідний період.

Зазначені постанови Верховного Суду стосуються правовідносин, які виникли за інших часових та нормативних умов, ніж правовідносини, що є предметом розгляду в цій справі.

Тому застосування березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів не означає можливості автоматичного використання накопиченого з березня 2018 року індексу споживчих цін для визначення поточної індексації за 2024-2026 роки без урахування спеціальних положень законів про Державний бюджет України.

Щодо особливостей індексації грошового забезпечення у 2024 році.

Статтею 39 Закону України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення проводиться наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024 року.

Отже, законодавцем визначено спеціальну початкову дату обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації у 2024 році.

Зазначене положення є обов`язковим для застосування під час визначення права військовослужбовців на поточну індексацію грошового забезпечення у відповідному бюджетному періоді.

Суд зазначає, що при визначенні належних сум індексації за 2024 рік необхідно враховувати величину приросту індексу споживчих цін, момент перевищення порогу індексації та місяць офіційного опублікування відповідного індексу.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Отже, відсутність нарахування індексації протягом певних місяців 2024 року не може сама по собі свідчити про протиправність бездіяльності відповідача без установлення моменту виникнення права на відповідну виплату.

Разом із тим після виникнення права на поточну індексацію відповідач зобов`язаний здійснювати її нарахування та виплату у встановленому законодавством розмірі.

Щодо особливостей індексації грошового забезпечення у 2025 році.

Статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено спеціальні правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення у 2025 році.

Зокрема, передбачено обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком починаючи із січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків, а також не нарахування у січні 2025 року суми індексації, що склалася у грудні 2024 року.

Таким чином, при визначенні поточної індексації за 2025 рік не допускається автоматичне перенесення величини індексації, яка склалася у грудні 2024 року, на січень 2025 року.

Водночас зазначені положення не скасовують установленого законодавством права військовослужбовців на індексацію грошового забезпечення протягом 2025 року за умови перевищення порогу індексації.

Отже, відповідач повинен був здійснювати обчислення індексу споживчих цін відповідно до спеціальних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Порядку №1078.

Щодо особливостей індексації грошового забезпечення у 2026 році.

Статтею 41 Закону України від 03.12.2025 року №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення проводиться наростаючим підсумком починаючи із січня 2026 року, який приймається за 1 або 100 відсотків.

Крім того, зазначеною статтею передбачено, що сума індексації, яка склалася у грудні 2025 року, у січні 2026 року не нараховується.

Таким чином, законодавцем визначено спеціальний порядок обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації у 2026 році.

Суд зазначає, що наведені положення підлягають обов`язковому врахуванню під час визначення належних позивачу сум поточної індексації за період з 01.01.2026 року по 31.05.2026 року.

Отже, застосування березня 2018 року як єдиного розрахункового орієнтира для визначення поточної індексації за весь період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року без урахування зазначених законодавчих особливостей є необґрунтованим.

Щодо оцінки доказів та заявленої суми індексації 75 687,84 грн.

Судом установлено, що у матеріалах справи наявні картки особового рахунку позивача, які містять відомості про нарахування окремих сум поточної індексації грошового забезпечення протягом спірного періоду.

Зокрема, за 2024 рік відображено нарахування поточної індексації у вересні, жовтні, листопаді та грудні 2024 року в розмірі 130,20 грн щомісячно.

За 2025 рік відображено нарахування поточної індексації у квітні 2025 року в розмірі 254,35 грн, а також у серпні, вересні, жовтні та листопаді 2025 року в розмірі 133,23 грн щомісячно.

За 2026 рік у травні відображено нарахування поточної індексації в розмірі 133,23 грн.

Наведені відомості свідчать про те, що відповідачем здійснювалося нарахування окремих сум поточної індексації грошового забезпечення, а тому твердження про її повне не нарахування протягом усього спірного періоду не відповідає змісту наданих документів.

Водночас факт відображення окремих сум індексації у картках особового рахунку сам по собі не підтверджує правильності їх обчислення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що заявлена позивачем сума індексації в розмірі 75 687,84 грн ґрунтується на запропонованому ним механізмі обчислення індексу споживчих цін із застосуванням березня 2018 року протягом усього спірного періоду.

Однак зазначений розрахунок не враховує спеціальних положень законів України про Державний бюджет України на 2024, 2025 та 2026 роки.

Отже, суд не вбачає підстав для стягнення або зобов`язання відповідача нарахувати позивачу поточну індексацію грошового забезпечення у визначеному ним розмірі 75 687,84 грн.

Разом із тим відхилення запропонованого позивачем розрахунку не означає відсутності у нього права на отримання поточної індексації грошового забезпечення за ті місяці спірного періоду, в яких відповідно до законодавства виникло право на таку виплату.

Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 звернув увагу на необхідність належного встановлення обставин, які впливають на визначення розміру індексації грошового забезпечення, та забезпечення ефективного захисту порушеного права.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що належний спосіб захисту права позивача повинен ґрунтуватися на застосуванні механізму обчислення поточної індексації, визначеного законодавством для кожного відповідного бюджетного періоду, а також на врахуванні фактично нарахованих і виплачених сум.

Щодо одночасної компенсації сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу для відшкодування сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на отримання яких зазначені особи набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

З аналізу зазначеного положення вбачається, що право на компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб виникає у зв`язку з отриманням визначених законодавством виплат, пов`язаних із проходженням військової служби.

У постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22 Верховний Суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є його складовою, а тому її нарахування та виплата повинні здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

Верховний Суд зазначив, що правова природа індексації як складової грошового забезпечення не змінюється залежно від часу її фактичного нарахування та виплати.

Отже, у разі здійснення відповідачем виплати належних позивачу сум індексації грошового забезпечення відповідні виплати повинні супроводжуватися компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Суд зазначає, що зазначена вимога є похідною від основної вимоги про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

При цьому відсутність на час звернення до суду остаточного розрахунку належних сум індексації сама по собі не є підставою для відмови в задоволенні похідної вимоги про компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, якщо судом установлено обов`язок відповідача здійснити відповідну виплату.

Відтак вимога про одночасну компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб підлягає задоволенню в межах тих сум індексації грошового забезпечення, обов`язок щодо виплати яких установлений судом.

Щодо позовних вимог про здійснення виплат за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Суд зазначає, що відповідно до статті 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів, звітування про їх виконання, здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади та інших розпорядників бюджетних коштів.

Згідно зі статтею 10 Бюджетного кодексу України видатки та кредитування бюджету класифікуються, зокрема, за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їх проведенні.

Наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року №333 затверджено Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету.

Зазначеною Інструкцією визначено порядок застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету залежно від економічної сутності платежів.

Код економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» використовується для відображення відповідних видатків на грошове забезпечення військовослужбовців та інших визначених законодавством категорій осіб.

Отже, економічна класифікація видатків бюджету має облікове та фінансово-організаційне призначення, оскільки визначає порядок відображення відповідних бюджетних операцій.

Разом із тим право військовослужбовця на отримання грошового забезпечення та його складових виникає безпосередньо на підставі законодавства, яке регулює проходження військової служби та соціальний захист військовослужбовців.

Натомість застосування відповідного коду економічної класифікації видатків є способом організації фінансування та бухгалтерського відображення виконання такого обов`язку.

Суд зазначає, що правова природа виплати та порядок її відображення у бюджетному обліку є взаємопов`язаними, проте не тотожними правовими категоріями.

Відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів здійснюють свої повноваження у межах бюджетного законодавства та забезпечують належне використання бюджетних коштів відповідно до встановлених бюджетних призначень.

Таким чином, організація проведення платежів, оформлення відповідних платіжних документів, застосування кодів економічної класифікації видатків та відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку належать до повноважень відповідного розпорядника бюджетних коштів.

При цьому зазначені повноваження не є необмеженою дискрецією, оскільки розпорядник бюджетних коштів зобов`язаний застосовувати економічну класифікацію видатків відповідно до вимог бюджетного законодавства.

Суд звертає увагу, що предметом судового захисту в цій справі є право позивача на належне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, а не самостійний спір щодо порядку бухгалтерського відображення відповідних бюджетних операцій.

Позивачем не наведено обставин, які б свідчили про те, що застосування відповідачем певного коду економічної класифікації видатків спричинило порушення його права на отримання індексації грошового забезпечення.

Водночас відповідач у відзиві зазначає, що зобов`язання здійснити виплату за КЕКВ 2112, на його думку, може суперечити правилам бюджетного обліку виконання судових рішень.

Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає, що питання належного застосування коду економічної класифікації видатків повинно вирішуватися відповідно до чинного бюджетного законодавства та економічної сутності відповідної операції.

Разом із тим наведені відповідачем міркування щодо бюджетного обліку не можуть бути підставою для невиконання обов`язку з виплати належних військовослужбовцю сум грошового забезпечення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи та підлягає виконанню на всій території України.

Отже, у разі ухвалення рішення про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату належних позивачу сум індексації грошового забезпечення відповідач зобов`язаний забезпечити виконання такого рішення незалежно від внутрішніх особливостей організації бюджетного фінансування.

При цьому судове рішення визначає зміст обов`язку відповідача перед позивачем, тоді як порядок документального оформлення бюджетних операцій та застосування економічної класифікації видатків визначається відповідними нормативно-правовими актами.

Суд ураховує, що відповідно до статей 5 та 245 КАС України судовий захист повинен бути спрямований на поновлення конкретного порушеного права.

Зазначення конкретного коду економічної класифікації видатків у резолютивній частині судового рішення не є необхідною умовою виконання рішення про виплату індексації грошового забезпечення.

Не зазначення такого коду не звільняє відповідача від обов`язку застосувати належну економічну класифікацію видатків відповідно до вимог бюджетного законодавства.

Разом із тим окреме зобов`язання відповідача здійснити виплату саме за кодом економічної класифікації видатків 2112 за відсутності встановленого порушення порядку бюджетного обліку не забезпечуватиме додаткового поновлення прав позивача.

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині окремого визначення коду економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» задоволенню не підлягають.

Водночас зазначений висновок не впливає на обов`язок відповідача здійснити належні позивачу виплати та забезпечити їх правильне відображення у бюджетному обліку відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати його вчинити певні дії.

Суд зазначає, що ефективний спосіб судового захисту повинен відповідати характеру встановленого порушення та забезпечувати реальне поновлення права позивача.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що вимоги позивача про нарахування та виплату поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року із застосуванням запропонованого ним механізму обчислення індексу споживчих цін та у визначеній сумі 75 687,84 грн не підлягають задоволенню в заявленому вигляді.

Водночас право позивача на поточну індексацію грошового забезпечення за відповідні місяці спірного періоду підлягає захисту в разі встановлення не нарахування або неповної виплати сум, належних відповідно до законодавства, чинного у 2024-2026 роках.

При визначенні способу судового захисту необхідно враховувати спеціальні положення законів України про Державний бюджет України на 2024, 2025 та 2026 роки, приписи Порядку №1078, величину приросту індексу споживчих цін, момент виникнення права на індексацію та раніше виплачені суми.

Суд також ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.07.2023 року у справі №380/813/22, відповідно до якого виплата належних військовослужбовцю сум індексації грошового забезпечення повинна здійснюватися з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб згідно з Порядком №44.

Водночас окреме визначення коду економічної класифікації видатків 2112 у резолютивній частині рішення не є необхідним для забезпечення ефективного поновлення права позивача.

Таким чином, часткове задоволення позовних вимог може бути забезпечене шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо конкретно встановлених випадків не нарахування або неповної виплати поточної індексації грошового забезпечення та зобов`язання здійснити належні виплати з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку №44.

У задоволенні вимог щодо застосування запропонованого позивачем розрахунку в сумі 75 687,84 грн та окремого визначення коду економічної класифікації видатків 2112 належить відмовити.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника Дяченка Олексія Володимировича до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року включно в частині недотримання встановленого законодавством порядку її обчислення.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 31.05.2026 року включно відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням особливостей обчислення індексу споживчих цін, установлених законами України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та «Про Державний бюджет України на 2026 рік», з урахуванням раніше нарахованих та фактично виплачених сум індексації, з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник