Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/18117/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/18117/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Щербачова Андрія Петровича до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 26.06.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Щербачова Андрія Петровича до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, відповідно до п.1 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” у розмірі 100 000,00 грн за період з 26.08.2022 року по 14.10.2022 року; з 15.10.2022 року по 03.11.2022 року; з 10.11.2022 року по 18.12.2022 року; з 10.01.2023 року по 21.01.2023 року, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану” у розмірі 100 000,00 грн за період з 26.08.2022 року по 14.10.2022 року; з 15.10.2022 року по 03.11.2022 року; з 10.11.2022 року по 18.12.2022 року; з 10.01.2023 року по 21.01.2023 року, пропорційно дням участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах у період здійснення зазначених заходів, з урахуванням виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України та відповідно до витягу з наказу командира військової частини від 04.05.2022 №114 з 04.05.2022 року був відряджений до м. Харків для виконання завдань із захисту Батьківщини та відсічі збройної агресії російської федерації, а згідно з наказом від 25.08.2022 №235 25.08.2022 року прибув із службового відрядження. Крім того, згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.07.2025 №809, позивач у періоди з 26.08.2022 по 14.10.2022, з 15.10.2022 по 03.11.2022, з 10.11.2022 по 18.12.2022 та з 10.01.2023 по 21.01.2023 брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, перебуваючи в районах виконання завдань у складі оперативних угруповань військ “Харків” та “Соледар”. Разом із тим, за зазначені періоди позивачу не було нараховано та виплачено додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, яка у разі безпосередньої участі у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони встановлює підвищений розмір виплати до 100 000 гривень на місяць пропорційно часу участі. Факт не нарахування та невиплати зазначеної винагороди підтверджується, зокрема, даними довідки про грошове забезпечення (форма ОК-7) Пенсійного фонду України від 13.06.2026, відповідно до якої у спірні періоди додаткові виплати у розмірі 100 000 гривень позивачу не нараховувалися та не здійснювалися.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 29.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

01.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії наказів як зарахування так і виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - ОСОБА_1 ; накази (витяги з наказів), бойові розпорядження, журнали бойових дій, рапорти (донесення) командирів підрозділів щодо підтвердження (або спростування) безпосередньої участі військовослужбовця ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у періоди з 26.08.2022 по 14.10.2022, з 15.10.2022 по 03.11.2022, з 10.11.2022 по 18.12.2022 та з 10.01.2023 по 21.01.2023; довідки (витяги, відомості) про дні безпосередньої участі позивача у бойових діях або заходах, складені відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 та відомчих порядків Міністерства оборони України за період з 26.08.2022 року по 21.01.2023 року; накази про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови КМУ №168 за зазначені періоди або документи, що стали підставою для її не нарахування/невиплати за період з 26.08.2022 року по 21.01.2023 року; розрахункові відомості (відомості грошового забезпечення) позивача за періоди з серпня 2022 року по січень 2023 року із відображенням усіх складових грошового забезпечення, у тому числі додаткової винагороди; службову документацію щодо перебування позивача в районах виконання бойових (спеціальних) завдань у складі оперативних угруповань військ “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” та “Соледар”. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом також вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

14.08.2026 року від військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не підтверджено наявності передбачених законодавством підстав для нарахування та виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн у розрахунку на місяць відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168. Відповідач вказав, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 військовослужбовцям Національної гвардії України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, додаткова винагорода збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. На виконання зазначеної постанови командувачем Національної гвардії України видано наказ від 29.03.2022 року №89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України», яким затверджено Інструкцію з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України та Порядок підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії. За твердженням відповідача, зазначеними нормативними положеннями визначено конкретні види бойових та спеціальних завдань, виконання яких є підставою для збільшення додаткової винагороди до 100 000 грн, а також перелік документів, якими підтверджується безпосередня участь військовослужбовців у відповідних діях та заходах. Зокрема, документальне підтвердження такої участі здійснюється на підставі бойових наказів, бойових розпоряджень, журналів бойових дій, бойових донесень, рапортів командирів підрозділів, довідок командирів військових частин та інших документів, які містять відомості про характер виконаних завдань, місце їх виконання, конкретні дати та кількість днів безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або заходах. Відповідач також послався на розпорядження командувача Національної гвардії України від 04.04.2022 року №27/11/3-2490 та від 20.05.2022 року №27/11/3-6154, а також розпорядження начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України від 21.05.2022 року №6/4-339, якими, за позицією відповідача, конкретизовано умови виплати збільшеної додаткової винагороди військовослужбовцям, які здійснювали охорону та оборону об`єктів, несли службу на блокпостах і контрольно-пропускних пунктах. Відповідач наголосив, що військовослужбовцям, які виконували завдання з охорони та оборони об`єктів, а також несли службу на блокпостах, збільшення додаткової винагороди до 100 000 грн здійснюється лише за дні виконання бойових завдань з відбиття збройних нападів, вогневого ураження об`єктів, що охороняються, або звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення, за умови належного документального підтвердження відповідних обставин. Стосовно фактичних обставин проходження позивачем військової служби відповідач зазначив, що у період з 26.08.2022 року по 21.01.2023 року ОСОБА_1 вибував для виконання службово-бойових завдань до міста Харкова, оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». При цьому, за твердженням військової частини, особовий склад підрозділів, до яких належав позивач, виконував завдання з охорони та оборони блокпостів, забезпечення пропускного режиму та проведення фільтраційних заходів. Відповідач стверджував, що протягом спірних періодів військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у тому числі позивач, не здійснювали відбиття збройних нападів або вогневого ураження об`єктів, що охоронялися, не виконували завдань зі звільнення захоплених об`єктів, а також інших бойових завдань, які відповідно до Порядку, затвердженого наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 року №89, надавали б право на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі. На переконання відповідача, сам по собі факт направлення військовослужбовця у службове відрядження до району ведення бойових дій, перебування у відповідному районі та виконання завдань з охорони блокпостів не є безумовною підставою для нарахування додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, оскільки перебування у службовому відрядженні та безпосередня участь у бойових діях або визначених законодавством заходах не є тотожними поняттями. Крім того, відповідач зазначив, що документи, які підтверджували б виконання позивачем у спірні періоди бойових завдань, передбачених Порядком, затвердженим наказом командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 року №89, у військовій частині відсутні. Щодо ненадання копій бойових розпоряджень та журналів бойових дій відповідач пояснив, що зазначені документи містять інформацію з обмеженим доступом, а їх надання обмежується вимогами пункту 289 Порядку організації та забезпечення режиму секретності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 року №939. Додатково військова частина послалася на обмежені технічні можливості використання спеціальної копіювально-розмножувальної техніки з дотриманням вимог захисту інформації. Водночас відповідач окремо зазначив, що не заперечує достовірності довідки військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.07.2025 року №809, наданої позивачем на підтвердження його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України. Разом із тим, за правовою позицією відповідача, зазначена довідка не підтверджує виконання позивачем саме тих бойових завдань, які відповідно до спеціального порядку виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України є підставою для збільшення її розміру до 100 000 грн. Військова частина вважає, що за відсутності належного документального підтвердження виконання позивачем відповідних бойових завдань видання наказу про збільшення додаткової винагороди з 30 000 грн до 100 000 грн пропорційно часу участі у бойових діях або заходах суперечило б вимогам наказу командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 року №89 та відповідних розпоряджень командування. З огляду на викладене відповідач дійшов висновку про правомірність ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі за періоди з 26.08.2022 року по 14.10.2022 року, з 15.10.2022 року по 03.11.2022 року, з 10.11.2022 року по 18.12.2022 року та з 10.01.2023 року по 21.01.2023 року. На підставі наведеного військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 від 02.04.2022 року №82 (по стройовій частині) солдата запасу ОСОБА_1 , який прибув для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період із ІНФОРМАЦІЯ_5 , зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення з 02.04.2022 року.

Зазначеним наказом позивача призначено на посаду стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу 11-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону (ВОС-100915П), встановлено посадовий оклад у розмірі 2820 грн за 5 тарифним розрядом та надбавку за особливості проходження служби у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років.

Підставою для зарахування позивача до списків особового складу військової частини визначено його рапорт та розпорядження командувача Національної гвардії України від 24.02.2022 року №27/9/1/3-282т-Е.

Як убачається з матеріалів справи, під час проходження військової служби позивач направлявся для виконання службово-бойових завдань у райони здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації проти України.

Зокрема, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.05.2022 року №114 солдата ОСОБА_1 направлено у службове відрядження до міста Харкова для здійснення заходів із захисту Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації з 04.05.2022 року.

Підставою для направлення у відрядження зазначено бойове розпорядження від 29.04.2022 року №6/2/1-1633т.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.08.2022 року №235 позивач прибув зі службового відрядження з міста Харкова 25.08.2022 року.

Надалі позивач продовжив виконання службово-бойових завдань у складі відповідних військових підрозділів.

Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.08.2022 року №236 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , стрільця 3-го відділення 2-го стрілецького взводу 11-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону, визначено таким, що вибув у службове відрядження до міста Харкова для здійснення заходів із захисту Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації з 26.08.2022 року.

Підставами для видання зазначеного наказу визначено бойове розпорядження від 29.04.2022 року №6/2/1-1633т, бойове розпорядження оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 19.08.2022 року №2587т та посвідчення про відрядження №2385.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.12.2022 року №362 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , стрільця 1-го відділення 3-го стрілецького взводу 13-ї стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону, визнано таким, що прибув зі службового відрядження з оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 18.12.2022 року.

Підставами для видання наказу зазначено наказ командира військової частини від 10.11.2022 року №322 та посвідчення про відрядження №4267.

Крім того, згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2023 року №14 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 направлено у службове відрядження до оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_3 » для здійснення заходів із захисту Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації з 10.01.2023 року.

Підставами для направлення позивача у зазначене відрядження визначено бойове розпорядження оперативно-стратегічного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_6 » від 05.01.2023 року №116/1/106т, бойове розпорядження оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від 05.01.2023 року №1314/4/9/74т/ОКП, бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2023 року №2дск та посвідчення про відрядження №517.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №25 позивача визнано таким, що прибув зі службового відрядження з оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_3 » 21.01.2023 року.

Отже, наявні у матеріалах справи витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 підтверджують направлення позивача у службові відрядження для виконання завдань із захисту Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії, зокрема у складі оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Крім того, матеріали справи містять довідку військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.07.2025 року №809 про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до зазначеної довідки позивач брав участь у відповідних заходах протягом таких періодів:

з 26.08.2022 року по 14.10.2022 року;

з 15.10.2022 року по 03.11.2022 року;

з 10.11.2022 року по 18.12.2022 року;

з 10.01.2023 року по 21.01.2023 року.

У довідці зазначено, що вказані заходи здійснювалися під час перебування позивача в оперативному угрупованні військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та оперативно-тактичному угрупованні « ІНФОРМАЦІЯ_3 ».

Судом також встановлено, що військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України не заперечує факту видачі та достовірності довідки від 25.07.2025 року №809, про що прямо зазначено у відзиві на позовну заяву від 14.08.2026 року.

Разом із тим, між сторонами виник спір щодо правового значення зазначеної довідки для встановлення права позивача на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

З матеріалів справи також убачається, що військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України надано довідку від 06.07.2026 року №25/52/17-3297-2026 про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення й інших виплат ОСОБА_1 за період з 26.08.2022 року по 21.01.2023 року.

Відповідно до зазначеної довідки за серпень 2022 року - січень 2023 року позивачу нараховано грошове забезпечення в загальному розмірі 87 532,63 грн, фактично виплачено 86 219,64 грн.

Окремо в довідці наведено відомості про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168.

Згідно з підсумковими даними довідки загальний розмір нарахованої додаткової винагороди становить 532 752,67 грн, а фактично виплаченої - 525 269,44 грн. При цьому довідка охоплює також виплати за липень 2022 року, який не входить до заявлених позивачем спірних періодів.

Із наведеної довідки вбачається, що додаткова винагорода позивачу нараховувалася в різних розмірах, зокрема окремими сумами по 30 000 грн, 70 000 грн та іншими сумами залежно від відповідного розрахункового періоду.

Таким чином, наявні у матеріалах справи документи підтверджують факт здійснення відповідачем нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди під час проходження військової служби. Водночас для встановлення повноти проведених виплат за кожний із заявлених періодів необхідно враховувати їх конкретні дати, правові підстави, кількість днів участі у відповідних заходах та раніше нараховані суми.

Зі змісту відзиву на позовну заяву встановлено, що відповідач визнає факт направлення позивача для виконання службово-бойових завдань до міста Харкова, оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_3 », проте зазначає, що характер виконуваних ним завдань обмежувався охороною та обороною блокпостів, забезпеченням пропускного режиму і проведенням фільтраційних заходів.

За твердженням відповідача, у спірні періоди позивач не виконував бойових завдань з відбиття збройних нападів на об`єкти, що охоронялися, або звільнення захоплених об`єктів, у зв`язку із чим підстави для збільшення додаткової винагороди до 100 000 грн були відсутні.

Не погоджуючись із не нарахуванням та невиплатою додаткової винагороди у заявленому розмірі за спірні періоди, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правове регулювання соціального та правового захисту військовослужбовців здійснюється Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною другою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.

З метою матеріального забезпечення військовослужбовців та інших визначених категорій осіб під час дії воєнного стану Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 постанови №168 у редакціях, чинних протягом спірних періодів, передбачено виплату військовослужбовцям Національної гвардії України додаткової винагороди під час дії воєнного стану.

При цьому військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, розмір додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Аналіз наведених положень свідчить, що додаткова винагорода у збільшеному розмірі має спеціальний характер та виплачується за наявності визначених нормативним регулюванням умов.

Такими умовами є безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або відповідних заходах, виконання завдань, що відповідають установленим критеріям, та підтвердження конкретного часу такої участі.

Отже, саме по собі проходження військової служби в умовах воєнного стану, перебування у районі ведення бойових дій або направлення у службове відрядження не є безумовною підставою для виплати додаткової винагороди у збільшеному розмірі.

При цьому суд наголошує, що зазначений висновок не применшує значення виконуваних військовослужбовцями завдань із забезпечення оборони України, однак виплата додаткової винагороди у відповідному розмірі повинна здійснюватися з дотриманням установлених законодавством умов.

Щодо застосування наказу командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 року №89.

Відповідно до статті 1 Закону України від 13.03.2014 року №876-VII «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, яке входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 командувачем Національної гвардії України видано наказ від 29.03.2022 року №89 «Про окремі питання виплат військовослужбовцям Національної гвардії України».

Зазначеним наказом затверджено Інструкцію з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України та Порядок підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Пунктом 1 Порядку №89 визначено перелік бойових та спеціальних завдань, виконання яких належить до безпосередньої участі військовослужбовців Національної гвардії України у бойових діях або відповідних заходах.

До таких завдань належать, зокрема, виконання бойових завдань у складі військових частин та підрозділів, які ведуть воєнні (бойові) дії, виконання бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення військових частин у районах ведення бойових дій відповідно до бойових розпоряджень, відбиття збройних нападів на об`єкти, що охороняються, та інші визначені Порядком завдання.

Відповідно до Інструкції №89 підставою для включення військовослужбовця до наказу про виплату додаткової винагороди є відповідні документи, які підтверджують його безпосередню участь у бойових діях або заходах, зокрема рапорти командирів підрозділів із зазначенням конкретних дат та кількості днів участі.

Отже, для нарахування додаткової винагороди у збільшеному розмірі необхідно встановити не лише факт перебування військовослужбовця у відповідному районі, але й характер фактично виконуваних ним завдань, їх відповідність пункту 1 Порядку №89 та конкретну тривалість виконання.

Вирішуючи спір, суд ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 07.11.2024 року у справі №520/117/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд дослідив співвідношення положень постанови Кабінету Міністрів України №168 та наказу командувача Національної гвардії України №89 і дійшов висновку, що затверджені наказом №89 Інструкція та Порядок підлягають застосуванню до правовідносин щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України.

Верховний Суд виходив із того, що наказ №89 виданий уповноваженою посадовою особою в межах її компетенції, а затверджені ним акти спрямовані на конкретизацію умов підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або відповідних заходах.

При цьому Верховний Суд зазначив, що застосування зазначеного наказу не звужує права військовослужбовців на отримання додаткової винагороди, а забезпечує належну реалізацію постанови №168 з урахуванням особливостей виконання завдань Національною гвардією України.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу, що наказ Міністерства внутрішніх справ України від 18.08.2022 року №504, яким передбачалося затвердження окремого порядку та умов виплати додаткової винагороди, фактично не набрав чинності, оскільки був скасований наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.09.2022 року №602.

Таким чином, у спірних правовідносинах підлягають урахуванню положення Інструкції та Порядку, затверджених наказом командувача Національної гвардії України №89, у редакціях, чинних у відповідні періоди.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 року у справі №520/16481/23, у якій наголошено на необхідності встановлення факту виконання військовослужбовцем конкретних бойових або спеціальних завдань, що відповідають критеріям пункту 1 Порядку №89.

Верховний Суд зазначив, що правове регулювання виплати збільшеної додаткової винагороди не передбачає її автоматичного нарахування виключно внаслідок проходження військової служби в районі здійснення заходів із забезпечення оборони України.

Водночас відповідність виконуваних завдань критеріям пункту 1 Порядку №89 повинна встановлюватися на підставі дослідження документів та фактичних обставин справи.

Аналогічні висновки щодо застосування наказу №89 викладено Верховним Судом у постанові від 22.05.2025 року у справі №400/2857/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що командування військової частини повинно пов`язувати виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі з виконанням військовослужбовцем завдань, визначених пунктом 1 Порядку №89.

При цьому Верховний Суд звернув увагу на необхідність дослідження документів, які підтверджують фактичний характер виконуваних завдань, та встановлення конкретних періодів безпосередньої участі військовослужбовця у відповідних діях або заходах.

Суд також ураховує, що у справах №520/117/23 та №400/2857/23 Верховний Суд направив справи на новий розгляд через неповне встановлення істотних обставин, а тому наведені правові висновки не можуть тлумачитися як дозвіл на формальну відмову в задоволенні позову виключно через ненадання певного документа.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, суд зазначає, що для виникнення права на додаткову винагороду у збільшеному розмірі необхідно встановити факт виконання військовослужбовцем конкретних бойових або спеціальних завдань, визначених пунктом 1 Порядку №89, а також відповідну тривалість їх виконання.

Саме наявність зазначених обставин, а не лише перебування у районі виконання завдань із забезпечення оборони України, є визначальною для вирішення питання про виплату додаткової винагороди у збільшеному розмірі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до наказу командира військової частини від 04.05.2022 року №114 позивача направлено у службове відрядження до міста Харкова для здійснення заходів із захисту Батьківщини, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації.

Наказом командира військової частини від 25.08.2022 року №235 підтверджено повернення позивача із зазначеного службового відрядження.

Згідно з наказом командира військової частини від 26.08.2022 року №236 позивача повторно направлено у службове відрядження до міста Харкова, а наказом від 18.12.2022 року №362 підтверджено його повернення з оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Крім того, відповідно до наказу командира військової частини від 10.01.2023 року №14 позивача направлено до оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_3 », звідки він повернувся 21.01.2023 року, що підтверджується наказом №25.

Оцінюючи зазначені документи, суд зазначає, що вони є належними доказами факту проходження позивачем військової служби, направлення його у службові відрядження та перебування у відповідних районах.

Водночас такі накази мають передусім організаційно-розпорядчий характер, оскільки визначають підстави направлення військовослужбовця, місце виконання завдань та обставини повернення зі службового відрядження.

Наведені документи не містять конкретного переліку бойових або спеціальних завдань, фактично виконаних позивачем протягом кожного із заявлених календарних днів, та не дозволяють встановити відповідність цих завдань пункту 1 Порядку №89.

При цьому посилання в наказах на бойові розпорядження як підставу направлення позивача у службове відрядження саме по собі не свідчить про безпосереднє виконання ним протягом усього періоду відрядження завдань, які надають право на збільшену додаткову винагороду.

Отже, суд визнає зазначені накази належними доказами підтверджених у них обставин, проте не вважає їх достатніми для встановлення права позивача на додаткову винагороду у збільшеному розмірі за всі заявлені періоди.

Судом також досліджено довідку військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 25.07.2025 року №809 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Зі змісту зазначеної довідки встановлено, що позивач брав участь у відповідних заходах протягом періодів з 26.08.2022 року по 14.10.2022 року, з 15.10.2022 року по 03.11.2022 року, з 10.11.2022 року по 18.12.2022 року та з 10.01.2023 року по 21.01.2023 року.

Суд ураховує, що зазначена довідка видана безпосередньо відповідачем, а її достовірність військовою частиною не заперечується.

Разом із тим, суд зазначає, що довідка №809 підтверджує участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, однак не містить відомостей, які дозволяють встановити характер конкретних бойових або спеціальних завдань, виконаних позивачем у кожний із зазначених періодів.

Зокрема, із довідки неможливо встановити, чи виконував позивач бойові завдання у складі підрозділу, який безпосередньо вів бойові дії, чи здійснював всебічне забезпечення військових частин відповідно до бойових розпоряджень у районі ведення бойових дій, чи брав участь у відбитті збройних нападів на об`єкти, що охоронялися, або виконував інші завдання, визначені пунктом 1 Порядку №89.

При цьому суд наголошує, що довідка №809 не відхиляється як неналежний або недостовірний доказ.

Натомість її доказове значення оцінюється судом у сукупності з іншими матеріалами справи та з урахуванням предмета доказування.

За результатами такої оцінки суд доходить висновку, що зазначена довідка підтверджує участь позивача у заходах із забезпечення оборони України, проте сама по собі не дозволяє ототожнити всі зазначені у ній календарні дні з днями виконання бойових або спеціальних завдань, передбачених пунктом 1 Порядку №89.

Зі змісту відзиву на позовну заяву від 14.08.2026 року встановлено, що відповідач не заперечує факту залучення позивача до виконання службово-бойових завдань у складі відповідних підрозділів Національної гвардії України.

Водночас військова частина зазначає, що протягом спірних періодів позивач виконував завдання з охорони та оборони блокпостів, забезпечення пропускного режиму та проведення фільтраційних заходів.

За твердженням відповідача, під час виконання зазначених завдань позивач не здійснював відбиття збройних нападів на об`єкти, що охоронялися, не брав участі у звільненні захоплених об`єктів та не виконував інших завдань, які відповідають пункту 1 Порядку №89.

Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає, що здійснення пропускного режиму, перевірка документів, проведення фільтраційних заходів та охорона блокпостів можуть бути складовими забезпечення оборони України.

Проте виконання зазначених функцій не в усіх випадках відповідає критеріям безпосередньої участі у бойових діях або відповідних заходах, з якими постанова №168 пов`язує право на додаткову винагороду у збільшеному розмірі.

Сам факт несення служби на блокпості в районі ведення бойових дій не свідчить про виконання військовослужбовцем протягом кожного календарного дня завдань, визначених пунктом 1 Порядку №89.

Водночас суд ураховує, що відсутність факту відбиття збройного нападу на блокпост не виключає можливості виконання інших бойових або спеціальних завдань, передбачених зазначеним Порядком.

Однак із досліджених матеріалів справи не встановлено, які саме інші завдання, передбачені пунктом 1 Порядку №89, виконував позивач, у які конкретні дні та протягом якого часу.

При цьому самі лише пояснення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не мають для суду наперед встановленої доказової сили.

Суд оцінює їх разом із наказами командира військової частини, довідкою №809 та відомостями про нараховану додаткову винагороду.

За результатами такої оцінки суд установив, що матеріали справи підтверджують залучення позивача до виконання службово-бойових завдань, проте не містять достатніх відомостей для встановлення факту виконання ним протягом усіх заявлених періодів конкретних завдань, які відповідають пункту 1 Порядку №89.

Щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди.

Судом досліджено довідку військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.07.2026 року №25/52/17-3297-2026 щодо розміру нарахованого та виплаченого грошового забезпечення й додаткової винагороди ОСОБА_1 .

Відповідно до зазначеної довідки загальна сума нарахованої позивачу додаткової винагороди становить 532 752,67 грн, фактично виплаченої - 525 269,44 грн.

Із довідки встановлено, що позивачу здійснювалися нарахування додаткової винагороди у різних розмірах, зокрема 70 000,00 грн за вересень 2022 року, 70 000,00 грн за жовтень 2022 року, 56 000,00 грн за листопад 2022 року, 40 645,16 грн за грудень 2022 року та 33 870,97 грн за січень 2023 року.

Наведені обставини свідчать, що протягом відповідних місяців відповідач здійснював позивачу нарахування не лише додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн, але й інших сум додаткової винагороди.

Разом із тим, зазначена довідка не містить відомостей про конкретні календарні дні, за які здійснено такі нарахування, та реквізитів наказів командування, що стали їх підставою.

Отже, із зазначеного документа неможливо достовірно встановити, які саме дні виконання позивачем бойових або спеціальних завдань були враховані під час здійснення відповідних нарахувань та чи залишилися інші підтверджені дні неоплаченими.

При цьому суд зазначає, що додаткова винагорода у збільшеному розмірі до 100 000 грн визначається пропорційно часу безпосередньої участі військовослужбовця у відповідних діях або заходах.

Відтак для встановлення факту не нарахування чи неповного нарахування зазначеної винагороди необхідно визначити конкретні дні виконання відповідних завдань, належний розмір винагороди за ці дні та суми, які фактично були нараховані за той самий період.

Наявні матеріали справи не дозволяють здійснити таке зіставлення через відсутність підтверджених відомостей про конкретні дні виконання позивачем завдань, передбачених пунктом 1 Порядку №89.

Суд також ураховує, що різниця між загальною сумою нарахованої та фактично виплаченої додаткової винагороди не може автоматично розцінюватися як заборгованість відповідача, оскільки довідка містить пояснення щодо здійснення передбачених законодавством утримань.

Крім того, судом досліджено відомості про застраховану особу за формою ОК-7 від 13.06.2026 року, сформовані Пенсійним фондом України.

Зазначені відомості підтверджують розміри доходів позивача, відображені в Реєстрі застрахованих осіб, проте не містять деталізації окремих складових грошового забезпечення та підстав їх нарахування.

Отже, форма ОК-7 сама по собі не підтверджує факту не нарахування позивачу додаткової винагороди у збільшеному розмірі за конкретні дні виконання бойових або спеціальних завдань.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас суд зазначає, що покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку доказування правомірності оскаржуваної бездіяльності не усуває необхідності встановлення передбачених матеріальним правом обставин, з якими пов`язується виникнення права на відповідну виплату.

Зазначене положення процесуального закону також не означає, що право на додаткову винагороду у збільшеному розмірі може бути встановлено виключно на підставі припущення про виконання військовослужбовцем відповідних бойових або спеціальних завдань.

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд зазначає, що в адміністративному судочинстві доказування обставин, які є підставою для виникнення права на відповідну грошову виплату, не може ґрунтуватися виключно на припущеннях.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд установив, що накази командира військової частини підтверджують направлення позивача у службові відрядження та його повернення; довідка від 25.07.2025 року №809 підтверджує участь у заходах із забезпечення оборони України; довідка від 06.07.2026 року №25/52/17-3297-2026 підтверджує фактичні нарахування та виплати додаткової винагороди; форма ОК-7 відображає доходи позивача; відзив відповідача містить пояснення щодо характеру виконуваних позивачем завдань.

Разом із тим, зазначені докази не містять достатніх відомостей, які дозволяли б установити виконання позивачем протягом усіх заявлених періодів конкретних бойових або спеціальних завдань, передбачених пунктом 1 Порядку №89, та визначити кількість днів такої участі, за які додаткова винагорода у збільшеному розмірі залишилася ненарахованою.

Суд також ураховує, що відповідачем не надано первинних документів, які дозволяли б перевірити підстави кожного нарахування збільшеної додаткової винагороди.

Однак зазначена обставина сама по собі не підтверджує виконання позивачем додаткових бойових або спеціальних завдань у конкретні неоплачені дні.

У зв`язку із цим суд розмежовує відсутність повної деталізації проведених відповідачем нарахувань та відсутність достатніх доказів фактичного виконання позивачем завдань, які є підставою для заявленої додаткової виплати.

Щодо застосування правових висновків Верховного Суду до встановлених обставин справи

Суд ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2024 року у справі №520/117/23, від 22.01.2025 року у справі №520/16481/23 та від 22.05.2025 року у справі №400/2857/23, відповідно до яких застосування наказу командувача Національної гвардії України №89 є правомірним, а виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі повинна пов`язуватися з виконанням конкретних бойових або спеціальних завдань, визначених пунктом 1 Порядку №89.

Верховний Суд також наголосив на необхідності встановлення фактичного характеру виконуваних військовослужбовцем завдань та оцінки документів, що підтверджують його безпосередню участь у бойових діях або відповідних заходах.

Застосовуючи наведені висновки до спірних правовідносин, суд виходить із того, що факт направлення позивача у службові відрядження та його участі у заходах із забезпечення оборони України не є безумовним підтвердженням права на додаткову винагороду у збільшеному розмірі за всі календарні дні перебування у відповідних районах.

Для виникнення такого права необхідним є встановлення відповідності фактично виконаних завдань критеріям пункту 1 Порядку №89.

При цьому наявні у матеріалах справи документи не дозволяють встановити виконання позивачем протягом усіх заявлених періодів конкретних завдань, які відповідають зазначеним критеріям.

Отже, суд не вбачає достатніх підстав для ототожнення періодів перебування позивача у службових відрядженнях та участі у заходах із забезпечення оборони України з періодами безпосереднього виконання бойових або спеціальних завдань, які надають право на збільшену додаткову винагороду.

З урахуванням установлених обставин справи, змісту досліджених доказів та наведених положень законодавства суд доходить висновку, що матеріалами справи підтверджено проходження ОСОБА_1 військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, його направлення до оперативного угруповання військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та оперативно-тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_3 », участь у заходах із забезпечення оборони України, а також здійснення відповідачем нарахувань і виплат додаткової винагороди.

Водночас досліджені докази не підтверджують виконання позивачем протягом усіх заявлених періодів конкретних бойових або спеціальних завдань, визначених пунктом 1 Порядку №89, за які відповідач не здійснив належних нарахувань.

Судом не встановлено конкретних неоплачених днів виконання позивачем відповідних завдань, а відтак відсутні достатні підстави для висновку про наявність у позивача права на заявлену додаткову винагороду у збільшеному розмірі за всі спірні періоди.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000 грн за періоди з 26.08.2022 року по 14.10.2022 року, з 15.10.2022 року по 03.11.2022 року, з 10.11.2022 року по 18.12.2022 року та з 10.01.2023 року по 21.01.2023 року не знайшли достатнього підтвердження наявними доказами.

Відповідно, похідна позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату зазначеної додаткової винагороди також не підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене вище, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника Щербачова Андрія Петровича до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник