Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/18160/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/18160/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

26.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 26.06.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2022 рік” станом на 01.01.2022 року та на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ №44 від 15.01.2004 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2022 рік” станом на 01.01.2022 року (2481,00 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та стягнути нараховані кошти з військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ №44 від 15.01.2004 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2023 рік” станом на 01.01.2023 року та на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2023 рік” станом на 01.01.2023 року (2684,00 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та стягнути нараховані кошти з військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2024 рік” станом на 01.01.2024 року та на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ №44 від 15.01.2004 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2024 рік” станом на 01.01.2024 року (3028,00 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та стягнути нараховані кошти з військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2025 рік” станом на 01.01.2025 року та на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2025 рік” станом на 01.01.2025 року (3028,00 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та стягнути нараховані кошти з військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2026 року по 30.06.2026 року грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2026 рік” станом на 01.01.2026 року та на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01.01.2026 року по 31.05.2026 року грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення), розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого ЗУ “Про державний бюджет на 2026 рік” станом на 01.01.2026 року (3328.00 грн.) на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, та стягнути нараховані кошти з військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового та начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ № 44 від 15.01.2004 року.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , з 02.03.2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , де перебуває на грошовому забезпеченні. Позивач зазначає, що відповідачем у період з 02.03.2022 року по 31.05.2026 року протиправно здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На переконання позивача, такі дії відповідача суперечать положенням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та порушують гарантоване статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на отримання грошового забезпечення у належному розмірі. Позивач посилається на те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 щодо застосування фіксованої розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року. У зв`язку із цим позивач вважає, що починаючи з 29.01.2020 року розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України №704. Зокрема, позивач наполягає на необхідності застосування під час обчислення його грошового забезпечення за 2022 рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн, установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», а за наступні календарні роки - відповідних розмірів прожиткового мінімуму, визначених законами про Державний бюджет України. При цьому позивач вважає, що застосування відповідачем заниженої розрахункової величини призвело не лише до неправильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням, але й до зменшення розмірів інших складових грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням зазначених окладів, зокрема надбавок, доплат та премій. Окремо позивач зазначає, що неправильне визначення розміру місячного грошового забезпечення вплинуло на розмір належних йому одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а саме грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Позивач вказує, що грошова допомога для оздоровлення повинна виплачуватися у розмірі місячного грошового забезпечення, визначеного відповідно до вимог чинного законодавства, а тому у випадку неправильного обчислення складових такого забезпечення розмір зазначеної допомоги також підлягає відповідному перерахунку. Крім того, позивач зазначає, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачувалася йому, зокрема, у 2022 році відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2022 року №333 та у 2025 році відповідно до наказу від 10.12.2025 року №1038. На думку позивача, під час визначення розміру таких виплат відповідач також повинен був враховувати належні розміри складових грошового забезпечення, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року. Також позивач наголошує, що нарахування та виплата належних йому сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань повинні здійснюватися з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач посилається на положення Конституції України, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, а також на судову практику Верховного Суду щодо застосування розрахункової величини для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців. Таким чином, позивач вважає, що військова частина НОМЕР_1 допустила протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі за період з 02.03.2022 року по 31.05.2026 року, а також похідних від нього виплат, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом, у якому просить захистити його порушені права шляхом визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання здійснити відповідний перерахунок, нарахування і виплату належних сум із урахуванням раніше виплачених коштів та компенсації сум податку на доходи фізичних осіб.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 29.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

01.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : картки особового рахунку та довідки контррозрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.03.2022 року по 31.05.2026 року. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 30.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

08.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу за період з 02.03.2022 року по 31.05.2026 року здійснювалися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260. Відповідач посилається на положення статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до яких грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається Міністром оборони України. Зазначає, що військова частина НОМЕР_1 як державна установа, яка утримується за рахунок коштів Державного бюджету України, зобов`язана здійснювати нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям виключно у порядку та розмірах, визначених чинними нормативно-правовими актами. Відповідач наголошує, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 до зазначеної постанови. При цьому відповідач не погоджується з доводами позивача щодо відновлення первинної редакції пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 внаслідок ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103. На думку відповідача, зазначене судове рішення не свідчить про наявність у військової частини обов`язку самостійно змінювати встановлений Кабінетом Міністрів України порядок обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями, оскільки внесення змін до постанов Уряду здійснюється у визначеному законодавством порядку шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів. Крім того, відповідач звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 та встановлено, що розміри посадових окладів і окладів за військовими званнями розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відповідач зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України №481 є чинною, а тому починаючи з 20.05.2023 року застосуванню підлягає саме встановлена нею розрахункова величина у розмірі 1762,00 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня відповідного календарного року. У відзиві відповідач підтверджує, що під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням використовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн. Разом із тим відповідач вважає, що застосування зазначеної розрахункової величини відповідало нормативному регулюванню спірних правовідносин, а військова частина НОМЕР_1 не наділена повноваженнями самостійно встановлювати інші розміри складових грошового забезпечення або змінювати порядок їх обчислення. Також відповідач посилається на положення пункту 3 розділу I Порядку №260, відповідно до якого підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є штат військової частини, накази про призначення на посади, зарахування до списків особового складу, встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення, присвоєння військових звань, а також інші передбачені цим Порядком документи. На підтвердження своєї правової позиції відповідачем надано належним чином засвідчені копії особових карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 02.03.2022 року по 31.05.2026 року, які, за твердженням відповідача, містять відомості про нараховані та виплачені позивачу суми грошового забезпечення із зазначенням його складових. Відповідач наголошує, що військова частина НОМЕР_1 здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям відповідно до встановлених державою правил, а не визначає самостійно розрахункові величини, тарифні коефіцієнти та розміри відповідних виплат. З огляду на викладене відповідач вважає, що нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, щомісячних основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових додаткових виплат за спірний період здійснювалися правомірно та відповідно до чинного законодавства. У зв`язку із цим військова частина НОМЕР_1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

21.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , з 02.03.2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебуває на грошовому забезпеченні зазначеної військової частини.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2022 року №46, виданого на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію», позивача з 02.03.2022 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на всі види забезпечення та визначено таким, що з 03.03.2022 року приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно із зазначеним наказом позивачу, як молодшому лейтенанту запасу, встановлено посадовий оклад у розмірі 3440,00 грн, а також передбачено виплату надбавки за вислугу років, премії та інших належних видів грошового забезпечення відповідно до чинного законодавства.

Отже, з 02.03.2022 року між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 виникли правовідносини, пов`язані з проходженням військової служби, у межах яких відповідач здійснює нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення.

Матеріалами справи також підтверджується, що позивач має статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_3 .

Як убачається з позовної заяви, позивач оскаржує порядок нарахування та виплати йому грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 31.05.2026 року, вважаючи, що відповідачем неправомірно застосовувалася розрахункова величина у розмірі 1762,00 грн, яка відповідає прожитковому мінімуму для працездатних осіб, установленому законом станом на 01.01.2018 року.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 розміри посадового окладу та окладу за військовим званням повинні визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до зазначеної постанови.

Зокрема, на переконання позивача, для обчислення належного йому грошового забезпечення відповідач повинен був застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 грн, на 01.01.2023 року - 2684,00 грн, на 01.01.2024 року - 3028,00 грн, на 01.01.2025 року - 3028,00 грн та на 01.01.2026 року - 3328,00 грн.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що військовою частиною НОМЕР_1 протягом спірного періоду для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосовувалася розрахункова величина в розмірі 1762,00 грн.

Зазначена обставина підтверджується відзивом на позовну заяву, поданим відповідачем 08.07.2026 року, в якому військова частина НОМЕР_1 прямо зазначила, що розмір прожиткового мінімуму, використаний для нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 31.05.2026 року, становив 1762,00 грн.

Таким чином, факт застосування відповідачем зазначеної розрахункової величини сторонами не заперечується, а спір між ними стосується правомірності її використання під час визначення розмірів грошового забезпечення позивача у відповідні календарні періоди.

Судом також встановлено, що позивачу протягом проходження військової служби нараховувалися та виплачувалися щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, що підтверджується особовими картками грошового забезпечення, наданими відповідачем.

Зокрема, відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей, у квітні 2022 року позивачу нараховано посадовий оклад у розмірі 4230,00 грн, оклад за військовим званням у розмірі 1100,00 грн та надбавку за вислугу років у розмірі 532,00 грн.

Аналогічні розміри зазначених складових грошового забезпечення відображені в особовій картці позивача за січень 2023 року, а саме: посадовий оклад - 4230,00 грн, оклад за військовим званням - 1100,00 грн, надбавка за вислугу років - 532,00 грн.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2022 року №333 позивачу призначено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, а також грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2023 року №1000 позивачу призначено грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2024 року №98 позивачу призначено грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім того, позивач посилається на наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2025 року №1038 як на підставу призначення йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.

Отже, судом установлено, що протягом спірного періоду позивачу здійснювалося нарахування грошового забезпечення, до складу якого входили посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також окремі одноразові виплати.

Разом із тим позивач вважає, що розміри зазначених виплат визначалися відповідачем із застосуванням неправильної розрахункової величини, внаслідок чого належні йому суми грошового забезпечення були занижені.

У поданому відзиві відповідач підтвердив, що протягом зазначеного періоду для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 01.01.2018 року, у розмірі 1762,00 грн.

При цьому відповідач вважає такий порядок обчислення правомірним, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 та постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481.

Таким чином, дослідженими матеріалами справи підтверджується факт проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 з 02.03.2022 року, нарахування йому грошового забезпечення протягом спірного періоду та застосування відповідачем розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн для визначення посадового окладу й окладу за військовим званням.

Водночас предметом судової оцінки є не сам факт нарахування та виплати грошового забезпечення, а правомірність визначення його розміру, зокрема з урахуванням нормативно-правового регулювання, чинного в періоди з 02.03.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, з 20.05.2023 року по 31.12.2023 року, з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, з 01.01.2025 року по 31.12.2025 року та з 01.01.2026 року по 31.05.2026 року.

Саме незгода позивача із застосуванням відповідачем розрахункової величини у розмірі 1762,00 грн та, як наслідок, із визначеними на її основі розмірами посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових і одноразових виплат стала підставою для звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 9 зазначеного Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, законодавець визначив Кабінет Міністрів України органом, уповноваженим установлювати розміри грошового забезпечення військовослужбовців, а відповідні військові частини зобов`язані здійснювати його нарахування та виплату згідно з нормативно-правовими актами, чинними у відповідний період.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів та тарифні коефіцієнти за військовими званнями.

Пунктом 4 постанови №704 у первісній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до пункту 4 постанови №704 внесено зміни, якими розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями пов`язано з розміром прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленим законом на 01.01.2018 року.

Разом із тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, яким було внесено відповідні зміни до пункту 4 постанови №704.

З дня набрання законної сили зазначеним судовим рішенням відновлено дію пункту 4 постанови №704 у редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Аналогічний підхід до застосування пункту 4 постанови №704 викладено Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими змінено розмір прожиткового мінімуму на відповідний календарний рік.

Верховний Суд також зазначив, що обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не впливає на порядок обчислення посадових окладів за постановою №704, оскільки розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Таким чином, у період після 29.01.2020 року та до зміни нормативного регулювання постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 посадові оклади та оклади за військовими званнями військовослужбовців підлягали визначенню із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.03.2022 року №46 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на відповідну військову посаду.

Згідно з наданими до матеріалів справи особовими картками грошового забезпечення позивача військова частина НОМЕР_1 здійснювала нарахування посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн.

Вказана обставина відповідачем у відзиві на позовну заяву не заперечується.

Водночас Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року встановлено в розмірі 2481,00 грн, а Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року - 2684,00 грн.

Отже, протягом періоду з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року відповідач здійснював обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із застосуванням розрахункової величини, яка не відповідала положенням пункту 4 постанови №704 у редакції, що підлягала застосуванню до спірних правовідносин у зазначений період.

Суд зазначає, що військова частина як суб`єкт владних повноважень не наділена дискреційними повноваженнями щодо самостійного визначення розрахункової величини для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями всупереч нормативно-правовим актам.

Відтак застосування відповідачем розрахункової величини 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2022 року та 01.01.2023 року, призвело до неправильного визначення основних складових грошового забезпечення позивача.

При цьому неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням впливає також на розміри тих щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, обчислення яких здійснюється у відсотковому співвідношенні до зазначених окладів.

Зокрема, відповідно до постанови №704 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, надбавка за вислугу років визначається у відсотках до посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням.

Відповідно, зміна розміру зазначених окладів зумовлює необхідність перерахунку надбавки за вислугу років та інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких безпосередньо залежить від відповідної розрахункової бази.

Водночас суд звертає увагу, що перерахунок не може автоматично поширюватися на всі без винятку виплати, які здійснювалися позивачу протягом спірного періоду, оскільки окремі види грошового забезпечення встановлюються у фіксованих розмірах або залежать від інших юридичних обставин.

Тому перерахунку підлягають лише ті виплати, які відповідно до законодавства обчислюються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням або інших складових грошового забезпечення, що змінюються внаслідок такого перерахунку.

Щодо перерахунку грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 31 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2022 року №333 позивачу призначено грошову допомогу для оздоровлення за 2022 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Крім того, відповідно до пункту 32 цього наказу позивачу призначено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Відповідно до розділу XXIII Порядку №260 грошова допомога для оздоровлення обчислюється з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та інших передбачених законодавством щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право на відповідну дату.

Таким чином, неправильне визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у 2022 році безпосередньо вплинуло на розмір призначеної йому грошової допомоги для оздоровлення.

З огляду на викладене суд доходить висновку про необхідність здійснення перерахунку грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік із застосуванням належним чином визначених складових місячного грошового забезпечення позивача.

Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд ураховує, що порядок її призначення та визначення розміру регламентовано розділом XXIV Порядку №260.

Вказана допомога не є безумовною виплатою в однаковому розмірі для всіх військовослужбовців, а її призначення та розмір визначаються відповідно до нормативно встановлених умов і рішення уповноваженої посадової особи.

Водночас наказом від 10.12.2022 року №333 позивачу призначено зазначену допомогу з урахуванням установленого обмеження її розміру місячним грошовим забезпеченням.

За таких обставин суд вважає, що під час здійснення перерахунку грошового забезпечення за 2022 рік відповідач повинен перевірити правильність визначення розрахункової бази зазначеної матеріальної допомоги з урахуванням фактичного рішення командира про її розмір та належних складових грошового забезпечення позивача.

При цьому саме по собі збільшення посадового окладу та окладу за військовим званням не означає безумовного права позивача на збільшення матеріальної допомоги пропорційно зміні зазначених окладів, якщо її конкретний розмір було встановлено окремим рішенням командира.

Отже, позовні вимоги щодо перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік підлягають задоволенню в частині необхідності правильного визначення її розрахункової бази, без покладення на відповідача обов`язку змінювати дискреційно встановлений розмір допомоги поза межами відповідного рішення.

Щодо позовних вимог за період з 20.05.2023 року по 31.05.2026 року суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481, яка набрала чинності 20.05.2023 року, внесено зміни до пункту 4 постанови №704.

Зазначеними змінами встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт.

Отже, починаючи з 20.05.2023 року Кабінетом Міністрів України було змінено порядок обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців шляхом установлення фіксованої розрахункової величини.

Суд ураховує постанову Верховного Суду від 16.07.2026 року у справі №320/29450/24, якою задоволено касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року й ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо пункту 2 постанови №481.

Суд зазначає, що предметом розгляду у справі №320/29450/24 було оскарження положення нормативно-правового акта про внесення змін до іншого нормативно-правового акта.

Водночас суд бере до уваги правовий висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17.02.2026 року у справі №520/5814/24.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про необхідність застосування пункту 4 постанови №704 у первісній редакції під час визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями для оформлення довідки про грошове забезпечення станом на 01.01.2024 року, яка використовується для перерахунку пенсії.

При цьому Верховний Суд виходив, зокрема, з необхідності дотримання ієрархії нормативно-правових актів та недопустимості застосування положень підзаконного нормативно-правового акта, які суперечать актам вищої юридичної сили.

Суд ураховує наведений висновок, однак зазначає, що предметом справи №520/5814/24 були правовідносини щодо оформлення довідки для перерахунку пенсії особі, звільненій з військової служби, тоді як у справі, що розглядається, позивач оскаржує порядок безпосереднього нарахування та виплати поточного грошового забезпечення під час проходження військової служби.

За обраного судом підходу до розмежування цих правовідносин визначальним для оцінки дій відповідача є нормативне регулювання, яке безпосередньо встановлювало порядок нарахування грошового забезпечення діючим військовослужбовцям у відповідний період.

Суд виходить із того, що після 20.05.2023 року відповідач здійснював нарахування грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови №704 у редакції постанови №481, якою передбачено застосування фіксованої розрахункової величини 1762,00 грн.

У межах обраного правового підходу суд не встановив достатніх підстав для висновку про протиправність застосування відповідачем зазначеної розрахункової величини під час безпосереднього нарахування поточного грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 року по 31.05.2026 року.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача здійснити перерахунок посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 20.05.2023 року по 31.05.2026 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Оскільки вимоги про перерахунок щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за зазначений період є похідними від вимог про збільшення посадового окладу та окладу за військовим званням, підстави для їх задоволення за обраного судом підходу також відсутні.

Щодо підтверджених одноразових виплат за 2023-2026 роки суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2023 року №1000 позивачу призначено грошову допомогу для оздоровлення за 2023 рік.

Відповідно до наказу від 01.02.2024 року №98 позивачу призначено грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік.

Згідно з пунктом 44 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2025 року №98 позивачу призначено грошову допомогу для оздоровлення за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

Особовою карткою грошового забезпечення позивача за 2025 рік підтверджено нарахування зазначеної допомоги в лютому 2025 року в розмірі 27 211,43 грн.

Крім того, відповідно до пункту 19 наказу від 10.12.2025 року №1038 позивачу призначено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

В особовій картці грошового забезпечення за 2025 рік відображено нарахування зазначеної допомоги в грудні 2025 року в розмірі 26 525,56 грн.

Також згідно з пунктом 14 наказу від 01.04.2026 року №275 позивачу призначено грошову допомогу для оздоровлення за 2026 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.

В особовій картці грошового забезпечення позивача за 2026 рік відображено нарахування зазначеної допомоги у квітні 2026 року в розмірі 30 000,00 грн.

Отже, факт призначення та нарахування позивачу відповідних одноразових виплат підтверджується належними письмовими доказами.

Водночас суд зазначає, що сам факт призначення та нарахування відповідних виплат не свідчить про наявність підстав для їх перерахунку в більшому розмірі.

Позовні вимоги у цій частині обґрунтовані необхідністю збільшення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку за період починаючи з 20.05.2023 року, похідні вимоги про перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не підлягають задоволенню.

При цьому суд наголошує, що відмова у задоволенні зазначених вимог не пов`язана з відсутністю доказів призначення чи нарахування відповідних виплат, а зумовлена висновком суду щодо застосовного нормативного регулювання порядку визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями за відповідний період.

Щодо компенсації сум податку на доходи фізичних осіб суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до положень зазначеного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям у зв`язку з утриманням податку на доходи фізичних осіб із відповідних виплат.

Отже, у разі здійснення відповідачем перерахунку та виплати належних позивачу сум грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року включно компенсація сум податку на доходи фізичних осіб повинна здійснюватися відповідно до вимог постанови №44.

Водночас щодо додаткових сум грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 31.05.2026 року, у перерахунку яких суд відмовляє, відсутні підстави для задоволення похідних вимог про компенсацію податку на доходи фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності застосування розрахункової величини 1762,00 грн під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року.

Водночас наявні в матеріалах справи докази підтверджують фактичні обставини нарахування грошового забезпечення та одноразових видів допомоги, що дозволяє суду визначити належний спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення у належному розмірі за період з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року включно та зобов`язання здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

При цьому визначення конкретних сум доплати потребує проведення відповідачем відповідних бухгалтерських розрахунків із застосуванням належних тарифних коефіцієнтів, установлених розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та врахуванням фактично виплачених сум.

Суд також ураховує, що покладення на відповідача обов`язку здійснити перерахунок грошового забезпечення не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, оскільки йдеться про виконання встановленого законодавством обов`язку щодо правильного визначення та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи встановлені обставини справи, положення Конституції України, Закону №2011-XII, постанов Кабінету Міністрів України №704, №481, №44, Порядку №260, а також наведені правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Зокрема, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року включно із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язання здійснити відповідний перерахунок і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 31.05.2026 року включно, а також похідних вимог щодо перерахунку додаткових та одноразових видів грошового забезпечення за зазначений період суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення нарахованих коштів з військової частини НОМЕР_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист у спосіб, визначений законом.

Згідно з частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання його вчинити певні дії.

Суд зазначає, що вимога про стягнення коштів та вимога про зобов`язання суб`єкта владних повноважень здійснити нарахування і виплату коштів є різними способами судового захисту, застосування яких залежить від характеру порушеного права та встановлених обставин справи.

Безпосереднє стягнення коштів є належним способом захисту, зокрема, у випадку, коли право особи на відповідну виплату встановлено, її конкретний розмір визначено та підтверджено належними доказами, а спір стосується невиконання відповідачем обов`язку щодо фактичної виплати відповідної суми.

Натомість у випадку, коли спір виник у зв`язку з неправильним визначенням розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення, а розмір належної доплати потребує перерахунку посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та інших залежних від них складових, ефективним способом захисту є зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату.

Такий підхід узгоджується з характером судового захисту, застосованого у спорах щодо обчислення грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, зокрема у справі №460/21394/23, яка була предметом перегляду Верховного Суду.

Судом встановлено, що позивачу протягом періоду з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн.

Разом із тим матеріали справи не містять належного та достатнього розрахунку конкретної суми заборгованості, яка виникла внаслідок застосування відповідачем неправильної розрахункової величини за зазначений період, з урахуванням усіх належних позивачу складових грошового забезпечення та раніше виплачених сум.

При цьому відомості особових карток грошового забезпечення підтверджують здійснені відповідачем нарахування, однак самі по собі не визначають остаточного розміру недоплати, що виникла внаслідок неправильного застосування пункту 4 постанови №704.

Отже, визначення належної до виплати різниці потребує проведення перерахунку із застосуванням установлених законом розрахункових величин за 2022 та 2023 роки, відповідних тарифних коефіцієнтів, відсоткових розмірів надбавок та інших складових грошового забезпечення.

За таких обставин суд доходить висновку, що безпосереднє стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача невизначеної суми недоплаченого грошового забезпечення не забезпечить належної визначеності та виконуваності судового рішення.

Водночас відсутність у матеріалах справи остаточного розрахунку заборгованості не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права позивача, оскільки обов`язок правильного обчислення та виплати грошового забезпечення покладено на військову частину НОМЕР_1 .

З огляду на наведене суд вважає належним способом захисту порушеного права позивача зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року включно з урахуванням раніше виплачених сум.

У зв`язку з цим позовна вимога про безпосереднє стягнення з військової частини НОМЕР_1 коштів у невизначеному розмірі задоволенню не підлягає, оскільки право позивача на отримання належних сум грошового забезпечення підлягає відновленню шляхом покладення на відповідача обов`язку здійснити відповідний перерахунок та виплату.

При цьому обраний судом спосіб захисту не звільняє відповідача від обов`язку фактичної виплати позивачу всіх сум, які будуть визначені за результатами виконання судового рішення.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року включно, обчисленого з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 грн та на 01.01.2023 року в розмірі 2684,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.03.2022 року по 19.05.2023 року включно, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року в розмірі 2481,00 грн та на 01.01.2023 року в розмірі 2684,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням перерахованого грошового забезпечення, раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням належного розміру грошового забезпечення, раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник