Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/26355/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/26355/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) позов адвоката Хандоги Андрія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у звільненні з військової служби та зобов`язання звільнити з військової служби,

УСТАНОВИВ:

26 серпня 2026 року через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви адвоката Хандоги Андрія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, яким просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення атестаційної комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, зафіксоване у протоколі № 01 від 25.06.2026, в частині відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 № Б-92 від 11.05.2026 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, про яке Позивача повідомлено листом військової частини НОМЕР_1 № 6/59/2/1-Б-150 від 02.07.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби шляхом прийняття відповідного рішення та видання наказу про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із сімейною обставиною, передбаченою абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону, а саме необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду, за відсутності іншого члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, який реально спроможний забезпечувати такий догляд.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Його батько, ОСОБА_3 , має інвалідність II групи, установлену безстроково, не здатний самостійно пересуватися та здійснювати самообслуговування, у зв`язку із чим потребує постійної сторонньої допомоги. До призову позивач фактично здійснював догляд за батьком.

Мати позивача, яка є дружиною ОСОБА_3 , за станом здоров`я сама потребує постійного стороннього догляду. Батьки ОСОБА_3 померли. Його повнолітня дочка ОСОБА_4 тривалий час проживає окремо, не веде з ним спільного господарства, самостійно виховує малолітню дитину та має документально підтверджені порушення здоров`я. На переконання позивача, сукупність зазначених обставин свідчить про відсутність іншого родича, який фактично може забезпечити необхідний постійний догляд.

Позивач указує, що подав рапорт із підтвердними документами, а після повідомлення військової частини про наявність у батька повнолітньої дочки додатково надав відомості щодо її сімейного становища та фактичних взаємовідносин із батьком. Однак відмову пов`язано передусім із самим фактом існування іншої повнолітньої дитини, без належної оцінки її реальної спроможності здійснювати догляд. Представник позивача вважає такий підхід несумісним із метою законодавчого регулювання та висновками Верховного Суду щодо застосування статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідач не погодився з позовом та надав відзивна позов, у кому зазначив таке.

Солдат ОСОБА_1 проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 18 квітня 2026 року на підставі наказу № 118 (по стройовій частині) про зарахування до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, а з 17 липня 2026 року перебуває на посаді стрільця 2-го відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти (з охорони та оборони об`єкта № 702) 3-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об`єктів) на підставі наказу № 216 (по стройовій частині).

11 травня 2026 року солдатом ОСОБА_1 було подано по команді на адресу військової частини НОМЕР_1 НГУ рапорт про звільнення його з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за його батьком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи та який потребує постійного догляду. Рапорт зареєстровано в Системі електронного документообігу військової частини 11 травня 2026 та присвоєно №Б-2.

Під час розгляду рапорту Позивача, а також долучених до нього документів, при вивченні обставин для прийняття законного та обґрунтованого рішення по ньому, було з`ясовано, що у громадянина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який потребує постійного догляду, наявні родинні стосунки першого ступеня споріднення, а саме, що у нього є донька від першого шлюбу громадянка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи виявлений факт наявності у ОСОБА_3 доньки, яка належить до першого ступеня споріднення, (про що не було вказано у рапорті про звільнення з військової служби), 12 червня 2026 року військовою частиною НОМЕР_1 НГУ у листі-відповіді до військовослужбовця ОСОБА_1 було вказано на необхідність додатково надати документи, як б підтверджували відсутність можливості здійснення ОСОБА_4 постійного догляду за спільним з Позивачем батьком.

17 червня 2026 солдатом ОСОБА_1 був поданий рапорт щодо долучення додаткових матеріалів, (зокрема, нотаріально завірені особисті заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ) та про врахування обставин, що підтверджують відсутність інших осіб, які реально можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 .

25 червня 2026 року атестаційною комісією військової частини НОМЕР_1 НГУ було прийнято рішення про відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 № Б-92 від 11.05.2026 у зв`язку із наявністю інших членів сім`ї першого ступеня споріднення.

Про прийняте рішення ОСОБА_1 було доведено листом від 02.07.2026 за вихідним №6/59/2/1-Б-150.

Враховуючи наявність у ОСОБА_3 інших (крім ОСОБА_1 ) дітей, тобто осіб першого ступеня споріднення, та керуючись вищенаведеною нормою Закону про військову службу (абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26), для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби по причині догляду за його батьком, необхідна умова, що його сестра ОСОБА_4 не має можливості здійснювати догляд за їхнім спільним батьком, по причині, що вона також потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Проте, в документах, що додатково були надані до рапорту про звільнення ОСОБА_1 , факт неможливості ОСОБА_4 здійснювати догляд за її батьком (за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) не підтверджується.

Таким чином, враховуючи наявність у ОСОБА_3 , як у особи з ІІ групою інвалідності та який потребує постійного догляду, доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є по відношенню до нього особою першого ступеня споріднення, яка в свою чергу не потребує постійного догляду за висновком медико соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або за рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а також яка (виходячи із наявних в матеріалах рапорту документів) не має інших об`єктивних причин не здійснювати догляд за ОСОБА_3 , рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - задоволенню не підлягає.

Саме до такого висновку і прийшла атестаційна комісія військової частини НОМЕР_1 НГУ, який зафіксовано в Протоколі засідання комісії № 01 від 25 червня 2026 року.

Ухвалою суду від 28.08.2026 позов адвоката Хандоги Андрія Васильовича в інтересах ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у звільненні з військової служби та зобов`язання звільнити з військової служби - залишено без руху. Запропоновано позивачеві протягом 10 (десяти) календарних днів, з дня отримання ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду з дотриманням вимог ст.ст. 18, 44 КАС України клопотання про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності таких причин.

Ухвалою суду від 31.08.2026 поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 160/26355/26. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Ухвалою від 31.08.2026 вжито заходи забезпечення позову щодо недопущення переведення позивача до іншої військової частини та пов`язаного з таким переведенням виключення зі списків особового складу до набрання законної сили рішенням у цій справі.

Ухвалою від 01.09.2026 виправлено описку в зазначеній ухвалі про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 12.10.2026 у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення позову без розгляду відмовлено.

Дослідив матеріали судової справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Відповідно до відомостей про проходження служби його зараховано до списків особового складу військової частини з 18.04.2026. Для вирішення цього спору юридично значущими є проходження позивачем військової служби за призовом під час мобілізації та наявність заявленої ним сімейної підстави для звільнення в період дії воєнного стану.

Родинний зв`язок позивача з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 та відомостями Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Ці документи підтверджують, що особа, за якою необхідно здійснювати догляд, є батьком позивача.

Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 149/26/462/Р від 20.04.2026 ОСОБА_3 встановлено II групу інвалідності безстроково. Відомості про це містяться у витягу № 149/26/462/В та рекомендаціях, що є частиною індивідуальної програми реабілітації.

Потреба ОСОБА_3 у сторонній допомозі підтверджується також медичним висновком № 602 про порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі. Отже, наявність інвалідності у цій справі не є єдиним доказом потреби в догляді: характер функціональних обмежень підтверджений окремими медичними документами.

У заявах від 25.04.2026 та 28.05.2026, справжність підпису на яких засвідчена нотаріально, ОСОБА_3 зазначив, що фактичну допомогу йому надавав син ОСОБА_7 , та висловив волю щодо здійснення догляду саме сином. Суд оцінює ці заяви як письмові докази пояснень особи, яка потребує допомоги, у взаємозв`язку з медичними документами, відомостями про сім`ю та проживання. Нотаріальне засвідчення підпису саме по собі не надає викладеним у заяві обставинам наперед установленої доказової сили.

Мати позивача, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є дружиною ОСОБА_3 . Її проживання разом із чоловіком не свідчить про можливість здійснювати за ним постійний догляд, оскільки за медичним висновком № 744 від 23.04.2026 вона сама потребує постійного стороннього догляду. Відомості про порушення її здоров`я узгоджуються з медичною випискою від 20.04.2026. Дані про склад домогосподарства підтверджуються довідкою № 3309 від 24.04.2026.

Батько ОСОБА_3 - ОСОБА_9 - помер ІНФОРМАЦІЯ_6 . Його мати - ОСОБА_10 , відомості про яку з урахуванням зміни прізвища відображені в документах як ОСОБА_11 , - померла ІНФОРМАЦІЯ_7 . Зазначені обставини підтверджуються документами органів державної реєстрації актів цивільного стану та виключають цих осіб із кола можливих фактичних доглядальників.

Під час перевірки первинного рапорту відповідач установив наявність у ОСОБА_3 повнолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . Про необхідність урахування цієї обставини військова частина повідомила позивача листом від 12.06.2026.

Після одержання зазначеної інформації позивач надав додаткові пояснення та документи. Матеріали, подані разом із додатковим рапортом від 17.06.2026, містили відомості щодо окремого проживання ОСОБА_4 , її сімейного становища та відсутності фактичної участі у догляді за батьком. Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідач мав оцінювати не лише відомості первинного рапорту, а й отримані до завершення його розгляду доповнення.

ОСОБА_4 проживає окремо від батька, має власне домогосподарство та виховує малолітню дочку - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . За повним витягом із Державного реєстру актів цивільного стану громадян № 00059080480 від 16.06.2026 відомості про батька дитини внесені відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Зміст цього витягу свідчить про передбачений законом спосіб внесення відомостей про батька за відсутності встановлення батьківства в загальному порядку. Суд не ототожнює такий запис із доведеністю всіх фактичних обставин виховання дитини, однак оцінює його разом із поясненнями матері та іншими матеріалами, які підтверджують покладення повсякденного догляду за малолітньою дитиною на ОСОБА_4 .

У нотаріально завіреної заяві від 15.06.2026 ОСОБА_4 виклала обставини тривалої відсутності спільного проживання, спільного побуту та підтримання сімейних відносин із ОСОБА_3 після розлучення батьків з 1991 року, а також обставини, через які вона не здійснює та не може забезпечувати йому постійний догляд. Пояснення щодо фактичних сімейних взаємовідносин містяться також у заявах ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 15.06.2026.

Медичні матеріали щодо ОСОБА_4 , зокрема результати МРТ від 01.07.2026 та висновок ЛКК № 19 від 17.07.2026, містять відомості про дегенеративно-дистрофічні зміни хребта, протрузії та екструзії міжхребцевих дисків, стенотичні зміни, ретролістез L5, спондильоз, спондилоартроз і больовий синдром, а також про обмеження фізичного навантаження та тривалого перебування у певних положеннях. Для правової оцінки значення має не кількість зазначених діагнозів, а відображені у медичних документах функціональні обмеження в їх зіставленні з потребами особи, яка не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися.

Суд окремо враховує часову послідовність отримання цих доказів. Результати МРТ від 01.07.2026 та висновок ЛКК від 17.07.2026 складені після засідання атестаційної комісії 25.06.2026. Тому військовій частині не може ставитися у вину неврахування саме цих документів під час прийняття рішення 25.06.2026, якщо на той час їх ще не існувало. Так само суд не встановлює медичним припущенням, що весь описаний пізніше обсяг функціональних обмежень безумовно існував на будь-яку попередню дату.

Водночас зазначені документи є належними для з`ясування фактичної спроможності іншої повнолітньої дитини забезпечувати догляд на час судового захисту та для визначення його ефективного способу. Правомірність відмови оцінюється з урахуванням установлених на час її прийняття обставин, а можливість покладення обов`язку звільнити позивача - також з огляду на повноту встановлення законодавчих передумов такого звільнення під час розгляду справи.

08 травня 2026 року позивач склав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, який зареєстрований військовою частиною 11.05.2026 за № Б-92. У рапорті він послався на необхідність постійного догляду за батьком з інвалідністю II групи та подав документи на підтвердження родинних, медичних і сімейних обставин. Подання рапорту свідчить про виражене волевиявлення позивача припинити проходження військової служби за передбаченою законом підставою.

25 червня 2026 року атестаційною комісією військової частини НОМЕР_1 розглянуто питання звільнення позивача та відмовлено у задоволенні рапорту. Рішення зафіксоване у протоколі № 01, про його зміст позивача повідомлено листом № 6/59/2/1-Б-150 від 02.07.2026.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Відповідно до статей 3, 8 та 19 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю; в Україні визнається і діє принцип верховенства права; органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Право на судове оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень гарантується статтею 55 Конституції України.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, а захист Вітчизни - конституційним обов`язком громадян України відповідно до статей 17 і 65 Конституції України. Цей обов`язок реалізується в установлених законом межах. Визначаючи підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану, законодавець уже врахував потреби оборони та необхідність захисту осіб, які внаслідок стану здоров`я залежать від постійної допомоги близьких.

Застосування прямо встановленої законом сімейної підстави звільнення є виконанням того правового порядку, у межах якого держава поєднала проходження військової служби із захистом сім`ї та людей з інвалідністю. Командування не наділене правом усувати дію відповідної норми посиланням лише на загальні потреби комплектування або на сам факт дії воєнного стану. Водночас винятковий характер підстави звільнення вимагає достовірного встановлення всіх її передумов.

За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав та інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Частина друга цієї статті зобов`язує суд перевірити, зокрема, законність, обґрунтованість, добросовісність, розсудливість, пропорційність і своєчасність оскаржуваного рішення, а також урахування права особи на участь у процесі його прийняття.

Спеціальним законом, який визначає правові засади виконання громадянами України військового обов`язку та проходження військової служби, є Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII). Військова служба є державною службою особливого характеру, а підстави звільнення з неї визначені статтею 26 цього Закону.

За підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, визначених частиною дванадцятою цієї статті, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу.

Абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII передбачена така сімейна обставина: «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».

Зі змісту наведених норм випливає необхідність установлення взаємопов`язаних обставин: належного виду військової служби та волевиявлення військовослужбовця щодо звільнення; відповідного родинного зв`язку; інвалідності I або II групи в особи, за якою необхідно здійснювати постійний догляд; необхідності такого догляду; передбаченого законом стану щодо інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Саме лише підтвердження інвалідності батька не звільняє заявника від обґрунтування інших умов. Однак і наявність запису про іншого родича не звільняє військову частину від перевірки того, чи існує реальна можливість покласти на нього необхідний догляд. Застосування норми потребує оцінки життєвих обставин, а не тільки зіставлення кількості родичів у документах про цивільний стан.

Суд також ураховує частину сьому статті 26 Закону № 2232-XII та положення Указу Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, яким затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України і визначено його застосування до військовослужбовців Національної гвардії України. Пункт 233 Положення передбачає подання військовослужбовцем, який бажає звільнитися зі служби, рапорту та документів, що підтверджують підстави звільнення.

Внутрішній порядок проходження рапорту, підготовки висновків та оформлення кадрового рішення забезпечує реалізацію закону. Він не може доповнювати визначені законом підстави відмови чи перетворювати обов`язок звільнити військовослужбовця за наявності встановлених умов на необмежений адміністративний розсуд. Положення відомчих актів іншого військового формування можуть застосовуватися лише за наявності належної правової підстави їх поширення на відповідні правовідносини.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права суд ураховує висновки щодо її застосування, викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 Верховний Суд розмежував передбачені абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII альтернативи та зазначив, що відсутність інших членів сім`ї може бути реальною також тоді, коли такі особи формально існують, але з об`єктивних причин не можуть здійснювати догляд. Наведені Судом приклади - зокрема, проходження військової служби, перебування в полоні чи в місцях позбавлення волі - ілюструють необхідність перевіряти фактичну спроможність родича, а не встановлюють вичерпний перелік життєвих ситуацій. За повного з`ясування обставин у тій справі Верховний Суд підтримав зобов`язання забезпечити звільнення військовослужбовця.

У постанові від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24 Верховний Суд застосував аналогічний підхід до реальної можливості інших членів сім`ї здійснювати догляд та наголосив на необхідності повного дослідження доказів щодо сімейного оточення особи. Справу було направлено на новий апеляційний розгляд через неповноту встановлення значущих обставин. Отже, ця постанова не встановлює автоматичного права на звільнення за будь-якої заяви про неспроможність родичів, а вимагає конкретної оцінки доказів.

У постанові від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25 Верховний Суд звернув увагу на неприпустимість звуження кола членів сім`ї відповідного ступеня споріднення лише до осіб, які спільно проживають та ведуть спільний побут. Одночасно Суд визнав необхідним досліджувати фактичні можливості цих осіб здійснювати догляд з огляду на їхній вік, сімейні обов`язки та інші встановлені обставини. Наслідком касаційного перегляду було направлення справи на новий розгляд, а не остаточне задоволення вимоги про звільнення.

З наведених висновків випливає, що у цій справі необхідно уникнути двох однаково помилкових підходів: виключення ОСОБА_4 з кола родичів лише через окреме проживання та визнання її спроможною до постійного догляду виключно через наявність біологічного споріднення. Правильне застосування закону полягає у встановленні її реальних можливостей у конкретних сімейних і медичних обставинах.

Посилання відповідача на відсутність у дочки висновку про потребу її самої у постійному догляді не вирішує цього питання. Такий висновок є способом підтвердження прямо передбаченої законом другої альтернативи. Натомість перша альтернатива, відповідно до наведеного тлумачення Верховного Суду, охоплює випадки об`єктивної неможливості фактичного здійснення догляду іншим родичем. Зведення обох альтернатив лише до наявності однакового медичного висновку позбавляло б самостійного змісту встановлену законом умову відсутності інших членів сім`ї.

Водночас фактична відсутність доглядальника не може обґрунтовуватися лише небажанням родича допомагати, звичайною зайнятістю чи суб`єктивною зручністю одного з членів сім`ї. Йдеться про доведені об`єктивні обставини, які оцінюються у зв`язку з конкретною потребою в постійному догляді. Саме такий, індивідуалізований, підхід суд застосовує до доказів у цій справі.

Наявність у ОСОБА_3 II групи інвалідності та потреба у сторонній допомозі підтверджені компетентними медичними органами. Суд не підміняє медичного оцінювання власними висновками, а виходить із установлених у документах обмежень самообслуговування та пересування. За таких обставин догляд має бути реально доступним, регулярним і достатнім для забезпечення повсякденних потреб людини, яка не здатна задовольняти їх самостійно.

Ознака постійності догляду не може встановлюватися абстрактною вимогою довести безперервне перебування доглядальника поряд протягом кожної хвилини доби. Водночас її не можна зводити до епізодичного відвідування, телефонного спілкування чи можливості разово надати допомогу. Визначальним є стабільне забезпечення допомоги в обсязі, необхідному з урахуванням підтвердженого стану здоров`я конкретної особи.

Щодо ОСОБА_8 суд установив не лише наявність окремих захворювань, а документально підтверджену потребу її самої у постійному сторонньому догляді. Тому спільне проживання подружжя не створює підстав уважати, що потреба ОСОБА_3 вже забезпечена іншою дорослою особою. Перекладення на дружину догляду за чоловіком за таких обставин суперечило б медичним доказам і не відповідало б змісту застосованої норми.

Щодо ОСОБА_4 суд бере до уваги, що вона залишається дочкою ОСОБА_3 незалежно від адреси проживання та характеру особистих взаємин. Окреме проживання не припиняє споріднення, а тривале відчуження саме по собі не становить установленого адміністративним судом звільнення від сімейних обов`язків.

Частина перша статті 172 Сімейного кодексу України передбачає обов`язок дитини, повнолітніх дочки та сина піклуватися про батьків, виявляти про них турботу та надавати допомогу. Статті 202-204 цього Кодексу регулюють, зокрема, утримання непрацездатних батьків та умови звільнення від відповідного обов`язку. Однак загальний сімейний обов`язок не є доказом фізичної та побутової можливості конкретної людини щоденно здійснювати необхідний сторонній догляд. Матеріальне утримання, моральна підтримка і безпосередній догляд є пов`язаними, але не тотожними формами допомоги.

У межах цієї адміністративної справи суд не вирішує спору про стягнення аліментів із дочки, не звільняє її від обов`язків перед батьком та не встановлює юридичних наслідків обставин його участі чи неучасті у її вихованні. Зазначені відомості мають значення для оцінки фактичного сімейного середовища, однак висновок про відсутність іншого спроможного доглядальника ґрунтується на сукупності об`єктивних обставин.

ОСОБА_4 забезпечує повсякденне виховання та догляд за малолітньою дитиною. Статті 150, 155 і 180 Сімейного кодексу України покладають на батьків обов`язки щодо розвитку, виховання, охорони здоров`я та утримання дитини. Реальне виконання цих обов`язків має враховуватися при оцінці доступності матері для іншого постійного догляду.

Наявність малолітньої дитини не встановлює автоматичної неспроможності матері допомагати своєму батькові та не створює додаткової, не передбаченої законом підстави звільнення військовослужбовця. У цій справі вона є складовою конкретної сукупності обставин: самостійного забезпечення потреб дитини, відсутності спільного домогосподарства з батьком, неналагодженого фактичного догляду за ним і документально підтверджених обмежень фізичного навантаження самої дочки.

Медичні дані щодо стану хребта ОСОБА_4 оцінюються з урахуванням того, що її батько потребує допомоги при пересуванні та самообслуговуванні. Суд не прирівнює ці дані до висновку про потребу дочки у власному постійному догляді та не встановлює такої потреби. Вони підтверджують іншу юридично значущу обставину - обмежені фізичні можливості забезпечувати регулярну особисту допомогу людині зі встановленими порушеннями пересування та самообслуговування.

Сукупність наведеного свідчить про відсутність у ОСОБА_4 реальної можливості взяти на себе необхідний обсяг постійного догляду за батьком. Цей висновок не ґрунтується на одному документі чи на суб`єктивному небажанні підтримувати стосунки. Він випливає із взаємного зв`язку підтверджених обставин її здоров`я, виконання обов`язків щодо малолітньої дитини та фактичної організації життя обох домогосподарств.

Малолітня ОСОБА_12 також не може розглядатися як особа, здатна замінити дорослого доглядальника. Її споріднення з ОСОБА_3 у другому ступені не усуває вікової неспроможності самостійно забезпечувати постійний догляд за дорослою людиною з відповідними функціональними обмеженнями. Покладення такого обов`язку на дитину не відповідало б її віку, потребам розвитку та принципу якнайкращого забезпечення її інтересів.

Матеріали справи не містять відомостей про конкретного іншого члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_3 , який за своїм віком, станом здоров`я та фактичними обставинами здатний забезпечувати необхідний догляд. Суд не встановлює відсутності будь-яких можливих родичів на підставі самого лише їх неназивання. Висновок зроблено з урахуванням поданих документів про сімейні зв`язки, пояснень щодо складу сім`ї, установленої смерті батьків, стану дружини, становища дочки та відсутності конкретних суперечливих даних, які вимагали б подальшого з`ясування.

На противагу встановленим обставинам відповідач не навів доказів існування реальної, організованої та сталої альтернативи догляду. Припущення про можливість залучити невизначених родичів або сторонніх осіб не спростовують наданих доказів. Закон не ставить реалізацію заявленої підстави звільнення у залежність від попереднього придбання сім`єю платних послуг чи від пошуку поза визначеним законом колом родичів особи, яка погодиться замінити військовослужбовця.

Крім того суд ураховує вимоги п. 14.30 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170), якою визначено, що після подання військовослужбовцем рапорту (додаток 22 до цієї Інструкції), командир (начальник) військової частини з урахуванням вимог, визначених Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців, зобов`язаний надіслати у триденний строк з дня отримання такого рапорту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, зазначеному у рапорті, запит на перевірку його сімейного стану.

За результатами перевірки комісія складає акт перевірки сімейного стану військовослужбовця за формою, визначеною у додатку 23 до цієї Інструкції, який не пізніше п`яти календарних днів з дати його складання надсилає командиру (начальнику) військової частини, який надіслав запит, а також військовослужбовцю.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в силу вимог ч. 2 ст. 77 КАС України зобов`язаний доказуванню перед судом правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не надав суду жодного доказу на підтвердження дотримання п. 14.30 Інструкції № 170 та направлення запиту до територіального центру комплектування та соціальної підтримки перевірки сімейного стану та встановлення обставин або інших поважних причин, визначених абзацами дванадцятим, чотирнадцятим, п`ятнадцятим пункту 2 та абзацами тринадцятим, чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Суд наголошує, що така бездіяльність відповідача дає обов`язок суду оцінити сукупність сімейних, медичних та побутових обставин можливості догляду за батьком позивача.

За встановлених у цій справі обставин ОСОБА_1 є єдиним із установленого кола членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, хто реально спроможний забезпечити ОСОБА_3 необхідний постійний догляд.

Суд також ураховує, що проходження позивачем військової служби об`єктивно обмежує можливість продовжувати особистий догляд у попередньому обсязі. Відсутність фактичного щоденного перебування позивача поряд із батьком у період служби не спростовує необхідності звільнення. Інакше сама обставина, яку закон покликаний усунути, використовувалася б як перешкода для застосування відповідної гарантії.

Оцінюючи рішення атестаційної комісії, суд виходить із того, що суб`єкт владних повноважень мав розглянути весь обсяг відомостей, отриманих до прийняття рішення 25.06.2026. Установив наявність повнолітньої дочки та отримав пояснення про її сімейне становище, відповідач не міг завершити перевірку самою констатацією споріднення. Він мав надати оцінку доводам щодо можливості здійснювати постійний догляд та мотивувати їх прийняття або відхилення та здійснити перевірки сімейного стану віськовослужбовця.

Позивач після повідомлення про дочку батька подав додаткові матеріали до прийняття оскаржуваного рішення. Тому первинна неповнота відомостей сама по собі не є достатньою підставою для відмови за умови їх подальшого уточнення. Предметом перевірки є наявність передбачених законом умов звільнення, а не застосування не передбаченої законом санкції за те, що певна інформація була надана в уточненні до рапорту.

Наведене не означає, що військова частина зобов`язана без перевірки приймати будь-яку заяву військовослужбовця. Вона вправі перевіряти документи, з`ясовувати суперечності та вимагати належного підтвердження обставин у межах закону. Однак результат такої перевірки повинен містити індивідуальну оцінку, а не виходити з презумпції, за якою кожна повнолітня дитина завжди здатна здійснювати постійний догляд за батьками.

Саме помилкове ототожнення формальної наявності дочки з наявністю реального доглядальника та ненадання належної оцінки отриманим до 25.06.2026 відомостям становлять первинний дефект спірної відмови. Пізніші медичні документи не використовуються судом для ретроспективного приписування відповідачу знання, якого він не мав. Вони доповнюють установлену під час судового розгляду картину обставин і мають значення для вибору способу захисту.

Також судом відповідно до вимог ст. 242 КАС України ураховується правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, згідно з яким: «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

При цьому, перелік об`єктивних причин, наведений Верховним Судом, не є вичерпним. Поняття «постійний догляд» за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання їй побутової, соціальної та медичної допомоги. Здійснювати постійний сторонній догляд дистанційно або шляхом епізодичних візитів - неможливо.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, головним з яких є спільне проживання. Особи, які постійно проживають у різних країнах і не пов`язані спільним побутом, об`єктивно не можуть вважатися членами сім`ї у контексті здатності здійснювати постійний догляд вдома.

Як установлено ч. 4 ст. 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття «постійний догляд» передбачає не епізодичну чи матеріальну допомогу, а щоденну, безпосередню фізичну участь у житті особи, яка потребує догляду, допомогу у самообслуговуванні, забезпеченні її життєвих потреб та безпеки.

Таким чином, суд вважає, що лише юридична наявність члена сім`ї першого та/або другого ступеня споріднення не може бути достатньою підставою для відмови у звільненні військовослужбовця, оскільки такий член сім`ї не може взяти на себе фактичну опіку і здійснювати необхідний догляд.

У даному випадку, обов`язок доказування та з`ясовування обставин наявності інших родичів, які можуть здійснювати постійний догляд, покладено на ТЦК та СП. Однак, прийняття рішення щодо звільнення військовослужбовця з урахуванням усіх наданих доказів відноситься до повноважень командира військової частини.

За статтями 72-76 КАС України обставини справи встановлюються на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів. Відповідно до статті 90 цього Кодексу жоден доказ не має для суду наперед установленої сили; оцінюються як кожний доказ окремо, так і достатність та взаємний зв`язок доказів у сукупності. Відомості реєстру актів цивільного стану, медичні висновки та письмові заяви не можуть бути механічно протиставлені одне одному: кожне джерело підтверджує різні складові предмета доказування.

Стаття 77 КАС України покладає на кожну сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається. У справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається на відповідача. Ця норма не усуває обов`язку позивача підтвердити підстави звільнення, але вимагає від відповідача пояснити правову та фактичну достатність саме тих мотивів, з яких було відмовлено.

Тому, підсумовуючи вище наведене, за наявності фактичних підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я), відповідач, оцінюючи надані до рапортів документи діяв не добросовісно.

За встановлених обставин оскаржуване рішення в частині позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та розсудливості, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, оскільки не враховує всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про звільнення, та ґрунтується на неправильному застосуванні матеріальної норми. Посилання на загальні обов`язки інших дітей щодо батьків не усуває зазначеного порушення.

При застосуванні принципу верховенства права суд ураховує практику Європейського суду з прав людини відповідно до частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У рішенні від 13.12.2007 у справі «Емоне та інші проти Швейцарії» (Emonet and Others v. Switzerland, заява № 39051/03, пункти 33-38) Європейський суд з прав людини пов`язав існування сімейного життя з реальністю особистих зв`язків та зазначив значення додаткових елементів залежності у відносинах між дорослими членами сім`ї. Потреба особи в догляді та фактичне надання такої допомоги були істотними для оцінки відповідних відносин.

Зазначена справа стосувалася інших правовідносин і не встановлює самостійного права на звільнення з військової служби. Її підхід ураховується як орієнтир для оцінки реальної залежності батька від особистої допомоги сина. Він не підміняє спеціальних умов статті 26 Закону № 2232-XII та не дозволяє виключити інших родичів із предмета перевірки лише через відсутність близького спілкування.

У рішенні від 10.02.2011 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine, заява № 4909/04, пункт 58) Європейський суд з прав людини вказав на необхідність належного зазначення підстав, на яких ґрунтуються рішення судів та інших органів. Обсяг мотивування залежить від характеру рішення, а обов`язок надавати обґрунтування не означає необхідності докладно відповідати на кожний аргумент. Водночас питання, від якого залежить результат спору, не може залишатися без змістовної оцінки.

У цій справі таким визначальним питанням є реальна спроможність іншої повнолітньої дитини забезпечувати постійний догляд. Відповідь, яка лише повторює факт її існування, не розкриває причин відхилення доказів щодо об`єктивних перешкод для догляду та не забезпечує належної перевірки законодавчих умов звільнення.

У рішенні Великої палати Європейського суду з прав людини від 19.04.2007 у справі «Вільхо Ескелінен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland, заява № 63235/00, пункт 62) визначено умови, за яких спір у сфері публічної служби може бути виключений зі сфери застосування цивільного аспекту статті 6 Конвенції. Сам по собі статус державного службовця такого виключення не зумовлює. Оскільки національне право передбачає судовий захист у цьому спорі, особливий характер військової служби не усуває вимог належного судового розгляду.

Суд не виводить із наведених рішень Європейського суду з прав людини безумовної переваги сімейних інтересів над інтересами оборони чи загальної заборони проходження служби особами, які мають непрацездатних батьків. Підставою задоволення позову є конкретна норма національного закону та доведені умови її застосування. Конвенційні підходи враховуються для забезпечення реального судового захисту, змістовного мотивування та належної оцінки відносин залежності.

Визначаючи належний спосіб захисту, суд ураховує, що позивач просить не тільки скасувати відмову, а й зобов`язати військову частину прийняти рішення та видати наказ про звільнення. Така вимога заявлена безпосередньо у позові й відповідає тому результату, за отриманням якого військовослужбовець звертався з рапортом.

За пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України суд у разі задоволення позову може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт або окремі його положення. Частина третя цієї статті передбачає можливість зобов`язати суб`єкта владних повноважень учинити необхідні дії для відновлення порушеного права. Частина четверта статті 245 КАС України визначає значення повноти виконання законодавчих умов і відсутності права діяти на власний розсуд при вирішенні питання про покладення обов`язку прийняти рішення на користь позивача.

Повноваження є дискреційним у тій мірі, у якій закон допускає вибір між кількома правомірними рішеннями. Необхідність перевірити документи, установити факти або оформити наказ сама по собі не означає наявності такого вибору. Якщо закон пов`язує встановлені обставини з обов`язком звільнити військовослужбовця, після їх підтвердження суб`єкт владних повноважень не має законної альтернативи відмовити з міркувань доцільності.

У цій справі встановлено належний вид військової служби позивача, його чітке волевиявлення щодо звільнення, родинний зв`язок із батьком, інвалідність батька II групи, потребу останнього в постійному догляді та відсутність іншого реально спроможного члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Подані матеріали дозволяють вирішити питання по суті; невстановленої обставини, яка потребувала б нового адміністративного розсуду щодо права позивача на звільнення, суд не вбачає.

Повторне направлення рапорту на розгляд за цих умов не усувало б установленого порушення в повному обсязі. Військова частина вже розглянула питання та відмовила з мотиву, правову помилковість якого перевірено судом. Зведення судового захисту лише до обов`язку повторити ту саму процедуру залишало б невирішеним спір про наявність у позивача права на звільнення, хоча всі необхідні для цього обставини встановлені.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду в постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 щодо можливості зобов`язати забезпечити звільнення військовослужбовця за повного встановлення передбачених законом умов. Відмінності виду проходження служби у відповідних справах не змінюють спільного змісту сімейної обставини, визначеної абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 14.09.2021 року у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 року у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 року у справі №380/13558/21.

Також суд ураховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі №806/965/17 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.

Як установлено судом та підтверджено матеріалами справи, рапорт позивача був розглянутий відповідачем з урахуванням долучених позивачем документів і в його задоволенні відмовлено.

Незаконність цієї відмови підтверджено судом і не спростовано відповідачем.

Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Зважаючи на це та враховуючи, що норми підп.«г» п.2 ч.4 ст.26, абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ містять імперативний припис, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, серед іншого, під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (тобто відсутня дискреція щодо прийняття рішення за наявності цих обставин - звільняти чи не звільняти), суд уважає, що обраний спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним і відповідає завданню адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція щодо звільнення з військової служби викладена Верховним Судом у постанові від 24.04.2024 року у справі №140/12873/23 і суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

Суд не встановлює звільнення позивача заднім числом і не підміняє цим рішенням наказ про звільнення. Обов`язок відповідача полягає у здійсненні передбачених законом дій на виконання судового рішення. Дату та порядок припинення проходження військової служби відповідач має визначити відповідно до застосовних норм законодавства, забезпечивши фактичне виконання встановленого судом обов`язку.

Інші доводи сторін у тій частині, у якій вони стосуються суті заявленої сімейної підстави, не спростовують установлених обставин та не змінюють наведених висновків. Суд надав оцінку вирішальним питанням спору: підтвердженій потребі батька в догляді, реальній спроможності інших членів сім`ї, часовому значенню медичних доказів, законності відмови та достатності підстав для зобов`язання звільнити позивача.

З огляду на доведеність матеріалами справи можливість здійснення позивачем догляду за батьком та недобросовісність дій відповідача під час розгляду рапорту, а також наведені норми права суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач як військовослужбовець у справі, пов`язаній із виконанням військового обов`язку, звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». За відсутності документально підтверджених судових витрат, які підлягають розподілу, підстав для їх присудження в цьому рішенні немає. Питання судових витрат вирішується відповідно до статті 139 КАС України.

Заходи забезпечення позову застосовані ухвалою від 31.08.2026 до набрання законної сили рішенням у справі. Їх предметом є переведення позивача до іншої військової частини та пов`язане з цим виключення зі списків особового складу. Виконання обов`язку звільнити позивача за сімейними обставинами має іншу правову підставу та не може блокуватися посиланням на заборону переведення. Питання припинення або скасування забезпечення вирішується з урахуванням змісту зазначеної ухвали та статті 157 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 90, 94, 133, 134, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення атестаційної комісії військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, зафіксоване у протоколі № 01 від 25.06.2026, у частині відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 , складеного 08.05.2026 та зареєстрованого 11.05.2026 за № Б-92, про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, про яке позивача повідомлено листом військової частини НОМЕР_1 № 6/59/2/1-Б-150 від 02.07.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України звільнити ОСОБА_1 з військової служби шляхом прийняття відповідного рішення та видання наказу про звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із сімейною обставиною, передбаченою абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону, а саме необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду, за відсутності іншого члена сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, який реально спроможний забезпечувати такий догляд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Ірметова