Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №140/9955/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/9955/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі також – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач-1) про визнання протиправними дій щодо призначення пенсії по віку із застосуванням середньої заробітної плати за 2018-2020 роки протиправними; зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком із застосуванням середньої заробітної плати відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2023-2025 роки) з 22.06.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01.07.2021 ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII. Досягнувши 60-річного віку, 22.06.2026 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Проте під час розрахунку розміру пенсії за віком орган Пенсійного фонду безпідставно застосував показник середньої заробітної плати в Україні за 2018–2020 роки, розцінивши це звернення як переведення з одного виду пенсії на інший у порядку частини третьої статті 45 Закону №1058-IV.

Позивач вважає такі дії протиправними та наголошує, що звернення за призначенням пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV після перебування на пенсії за вислугу років, призначеній за Законом №1788-XII, є саме первинним призначенням пенсії за Законом №1058-IV.

Відтак, на переконання позивача, обчислення пенсії має здійснюватися із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за три календарні роки, що передують року звернення (тобто за 2023–2025 роки), відповідно до частини другої статті 40 Закону №1058-IV.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

19.09.2026 ГУ ПФУ у Волинській області подало відзив на позовну заяву, у якому вказаний відповідач заперечив проти задоволення позову ОСОБА_1 . Зазначив, що заяву позивача від 22.06.2026 опрацьовано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1. Оскільки оскаржуване рішення/розрахунок прийнято саме ГУ ПФУ в Полтавській області, ГУ ПФУ у Волинській області вважає себе неналежним відповідачем у справі.

Також відповідач-1 вказав, що позивачу з 01.07.2021 вже виплачувалася пенсія за вислугу років. Відповідно до ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV при переведенні з одного виду пенсії на інший застосовується показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії (тобто за 2018–2020 роки). Норми законодавства не передбачають застосування середньої заробітної плати за 2023–2025 роки в цьому випадку.

Ухвалою суду від 23.09.2026 до участі у справі як другого відповідача залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі також – ГУ ПФУ в Полтавській області, відповідач-2).

Відповідач-2 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доказів у спростування позовних вимог не надав, про причини неподання відзиву суд не повідомив.

Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, а також принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статті 9 КАС України, суд вважає, що в межах наданих повноважень він створив належні умови для реалізації учасниками процесу їхніх прав щодо висловлення правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

З 01.07.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено та виплачувалася пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.

Досягнувши 60-річного віку, 22.06.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення (переведення) пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, заяву ОСОБА_1 опрацьовано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області.

За результатами розгляду заяви відповідачем-2 прийнято рішення про розрахунок пенсії позивача за віком з 22.06.2026, однак обчислення розміру пенсії проведено із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2018–2020 роки у розмірі 13 433,84 грн (а.с.5).

Не погоджуючись із діями органу Пенсійного фонду в частині обчислення розміру призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався під час попереднього призначення пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно зі статтею 1 Закону №1058-ІV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV установлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною другої вказаної статті Закону №1058-ІV визначено, що за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах суб`єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

За змістом частини другої статті 40 Закону №1058-ІV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1+ Кз2+ Кз3+ ... + Кзn);

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону №1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший, тобто мова йде про пенсії за віком, пенсії по інвалідності та пенсії у зв`язку з втратою годувальника. У такому разі показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії є незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №577/2457/17, від 10.04.2019 у справі №211/1898/17, від 31.07.2019 у справі №720/208/17, від 16.06.2020 у справі №127/7522/17.

Спірні правовідносини виникли з приводу дій територіального органу ПФУ в частині обчислення розміру пенсії позивача за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який враховувався під час попереднього призначення пенсії.

Суд зауважує, що вперше ОСОБА_1 пенсію було призначено за вислугу років згідно з положеннями Закону №1788-XII.

Статтею 51 Закону №1788-XII визначено, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Варто зазначити, що Закон №1058-ІV не передбачає такого виду пенсії, як пенсія за вислугу років.

Отже, призначена позивачу пенсія відповідно до зазначеного закону є спеціальною пенсією для конкретно визначеного кола осіб.

Набувши право на пенсію за віком на загальних підставах та у зв`язку із досягненням пенсійного віку, ОСОБА_1 звернувся до органів Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком та пенсія відповідно до Закону №1058-ІV призначена йому вперше з 22.06.2026.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі №577/2576/17 сформулювала висновок, що при зверненні особи, якій було призначено пенсію за вислугу років у порядку Закону №1788-XII, до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV має місце саме призначення такого виду пенсії, а не переведення згідно з частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

Отже, при обчисленні розміру пенсійної виплати орган Пенсійного фонду України має застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення із заявою за призначенням пенсії за віком.

Зазначений висновок суду знайшов послідовне відображення у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №127/7522/17, від 18.08.2020 у справі №263/6611/17, від 19.01.2022 у справі №528/639/17, від 28.09.2022 у справі №184/886/17, від 29.03.2023 у справі №240/4170/19, від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та ін.

Таким чином, при зверненні із заявою органів Пенсійного фонду України після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, позивач набув право на призначення іншого виду пенсії (за віком на загальних підставах) із її новим обчисленням відповідно до приписів статті 40 Закону №1058-IV.

Тому при обчисленні розміру пенсійної виплати ГУ ПФУ в Полтавській області (як орган, який розглянув заяву позивача та прийняв рішення про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV) мав застосувати показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення із заявою за призначенням пенсії за віком, тобто за 2023-2025 роки, як того вимагає частина друга статті 40 Закону №1058-ІV.

Відтак, висловлені у відзиві доводи відповідача-1 про відсутність підстав для перерахунку позивачу призначеної за віком пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, на переконання суду, є хибними.

Як випливає з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Полтавській області, яким за результатом її розгляду прийнято рішення про призначенні пенсії за віком з 22.06.2026.

Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.

Відтак, належним відповідачем у частині позовних вимог щодо визнання протиправними дії щодо переведення позивача на пенсію по віку із застосуванням середньої заробітної плати за 2018-2020 роки є саме ГУ ПФУ в Полтавській області, структурний підрозділ якого розглянув заяву ОСОБА_1 та прийняв рішення про переведення позивача на пенсію по віку.

Натомість, ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, а тому відсутні правові та фактичні обставини щодо визнання його дій/бездіяльності протиправними та, як наслідок, покладання на нього обов`язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.

Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій щодо застосування при призначенні пенсії за віком відповідно до вимог Закону №1058-ІV іншого показника середньої заробітної плати, ніж за 2023-2025 роки.

За таких обставин, з урахуванням встановлених обставин справи, вищенаведених норм чинного законодавства України та правових висновків Верховного Суду, беручи до уваги повноваження суду, визначені у статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Полтавській області щодо призначення позивачу пенсії по віку із застосуванням середньої заробітної плати за 2018-2020 роки; зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області призначити пенсію за віком із застосуванням середньої заробітної плати відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2023-2025 роки) з 22.06.2026

Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити виплату перерахованої пенсії, суд враховує, що питанню виплати особі пенсії передує процедура призначення/перерахунку такої пенсії.

Органом Пенсійного фонду України ще не ухвалено відповідне рішення щодо перерахунку пенсії за віком на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача в частині виплати такої пенсії після здійснення такого перерахунку пенсії будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, то відповідно питання щодо виплати ОСОБА_1 пенсії за віком є передчасним.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання до суду даної позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1311,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 06.04.2026 (а.с.5).

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати за 2018-2020 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 з 22.06.2026 перерахунок пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням середньої заробітної плати за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії (2023-2025 роки).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області судові витрати у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 12 жовтня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 6; код ЄДРПОУ 13358826).

Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, Полтавська область, м. Полтава, вул. Гоголя, буд. 34; код ЄДРПОУ 13967927).

Суддя Н. В. Стецик