Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №140/10528/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/10528/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій щодо припинення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі – Закон №796-XII), та зобов`язання провести з 06 лютого 2026 року нарахування та виплату такого підвищення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у зв`язку із чим має право на підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII.

Позивач зазначає, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року у справі №140/6487/23 зобов`язано відповідача здійснювати їй нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII.

Однак, починаючи з 01 січня 2025 року, відповідач припинив нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії.

На звернення позивача щодо поновлення відповідної виплати відповідач листом від 20 липня 2026 року повідомив про відсутність правових підстав для встановлення підвищення до пенсії у заявленому розмірі, посилаючись на положення законів України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки.

На думку позивача, встановлення законами України про Державний бюджет України іншого порядку та розміру доплати не може обмежувати гарантоване спеціальним законом право на отримання підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а та від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25, позивач вважає дії відповідача протиправними та просить зобов`язати його здійснити з 06 лютого 2026 року нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року виплати пенсії.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.

В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року №2262-XII з 01 лютого 2020 року.

Відповідач вказав, що за результатами звірення відомостей з Єдиним державним демографічним реєстром відсутня інформація про періоди проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення на момент виникнення спірних правовідносин.

При цьому відповідач не заперечує, що село Галузія Волинської області, у якому зареєстроване місце проживання позивача, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належить до зони гарантованого добровільного відселення.

Водночас відповідач послався на положення статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19 листопада 2024 року №4059-IX, якою на 2025 рік установлено доплату непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають на відповідних територіях радіоактивного забруднення, за визначених цією нормою умов у розмірі 2361,00 грн.

Крім того, статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” від 03 грудня 2025 року №4695-IX (далі – Закон №4695-IX) на 2026 рік установлено відповідну доплату у розмірі 2595,00 грн.

На думку відповідача, зазначеними законами змінено правове регулювання спірних правовідносин, оскільки визначено коло осіб, які мають право на доплату, її розмір та порядок встановлення.

Відповідач також послався на постанову Кабінету Міністрів України від 07 березня 2025 року №263, якою врегульовано порядок внесення відомостей про місце проживання осіб у відповідних зонах радіоактивного забруднення до Єдиного державного демографічного реєстру.

Зазначив, що за результатами перевірки відомостей зазначеного реєстру не підтверджено проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення у відповідний період, а тому правові підстави для встановлення їй спірної доплати відсутні.

Також відповідач повідомив, що 08 липня 2026 року позивач звернулася із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII, на яку надано відповідь про відсутність підстав для задоволення звернення.

Враховуючи наведене, відповідач вважає свої дії правомірними, а позовні вимоги необґрунтованими.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Позивач зареєстрована у селі Галузія Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року №2262-XII, яку призначено з 01 лютого 2020 року.

З матеріалів пенсійної справи вбачається, що позивач не перебуває у трудових відносинах. Зазначена обставина також підтверджена відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року у справі №140/6487/23 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 01 жовтня 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік).

На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснював нарахування та виплату позивачу відповідного підвищення до пенсії.

З 01 січня 2025 року, за твердженням позивача, нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії припинено.

З наданого відповідачем перерахунку пенсії встановлено, що з 01 березня 2026 року розмір пенсійної виплати позивача становить 11 147,09 грн, з яких 9033,21 грн – основний розмір пенсії з урахуванням підвищень та 2000,00 грн – щомісячна доплата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року №713, а також 113,88 грн – підвищення як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

При цьому підвищення до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, у складі пенсійної виплати відсутнє.

08 липня 2026 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.

Листом від 20 липня 2026 року №18002-17744/Ш-02/8-0300/26 відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для встановлення відповідного підвищення до пенсії, пославшись на положення статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, статті 29 Закону №4695-IX та відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Вважаючи припинення нарахування та виплати підвищення до пенсії протиправним, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, а також соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

Відповідно до частин першої, другої статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення – у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, установлених частиною першою цієї статті.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу I якого статтю 39 Закону №796-XII виключено.

У подальшому Законом України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”” від 04 лютого 2016 року №987-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, до Закону №796-XII включено статтю 39, відповідно до якої громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, у частині, що не була врегульована Законом №987-VIII.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 дійшла висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-XII.

Разом з тим, 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” якого передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім визначеного законом винятку.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 сформулювала правовий висновок щодо застосування зазначеної розрахункової величини для визначення розміру підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

Отже, розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII визначається виходячи з двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року.

Водночас статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19 листопада 2024 року №4059-IX установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, за визначених цією нормою умов установлюється у розмірі 2361,00 грн.

Крім того, статтею 29 Закону №4695-IX установлено, що у 2026 році відповідна доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зазначених зонах радіоактивного забруднення, за встановлених цією нормою умов становить 2595,00 грн.

Таким чином, законами України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки встановлено окремий порядок і розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на відповідних територіях радіоактивного забруднення.

Разом з тим суд звертає увагу, що встановлення зазначеними законами іншого розміру доплати не супроводжувалося внесенням змін до статті 39 Закону №796-XII, якою передбачено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на відповідне підвищення до пенсії.

Статтею 71 Закону №796-XII передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

При цьому Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а, вирішуючи спір щодо припинення з 01 січня 2025 року виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, дійшов висновку про необхідність застосування положень спеціального Закону №796-XII.

Аналогічний підхід щодо співвідношення положень статті 39 Закону №796-XII та статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” викладено Верховним Судом у постанові від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25.

Суд враховує, що наведені постанови Верховного Суду стосувалися правовідносин, які виникли у зв`язку із застосуванням положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”.

Водночас правовий висновок Верховного Суду щодо неприпустимості зміни законом про Державний бюджет України правового регулювання підвищення до пенсії, встановленого спеціальним Законом №796-XII, має значення і для вирішення спірних правовідносин у 2026 році.

Зокрема, статтею 29 Закону №4695-IX встановлено інший розмір доплати та додаткові умови її отримання, однак не внесено змін до статті 39 Закону №796-XII.

За таких обставин установлення у 2026 році доплати у розмірі 2595,00 грн не є підставою для припинення нарахування та виплати підвищення до пенсії, право на яке передбачено статтею 39 Закону №796-XII.

Крім того, суд враховує, що статтею 7 Закону №4695-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року встановлено у розмірі 3328,00 грн.

Отже, розмір підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII у 2026 році визначається виходячи з двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня цього року.

Суд також враховує, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року у справі №140/6487/23 уже встановлено право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII.

Зазначене судове рішення є обов`язковим до виконання.

При цьому судовим рішенням передбачено здійснення відповідного нарахування та виплати до зміни законодавчого регулювання спірних правовідносин.

Однак зміна законодавчого регулювання, на яку посилається відповідач, полягає у встановленні законами України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки іншого розміру доплати та додаткових умов її отримання без внесення змін до статті 39 Закону №796-XII.

Отже, такі законодавчі зміни не свідчать про припинення права позивача на підвищення до пенсії, яке виникло відповідно до спеціального закону та було підтверджено судовим рішенням.

Водночас предметом розгляду цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати підвищення до пенсії у зв`язку із застосуванням положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Таким чином, спірні правовідносини виникли за нових обставин, які не були предметом судового розгляду у справі №140/6487/23, а тому наявність судового рішення у зазначеній справі не виключає права позивача на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Щодо доводів відповідача про відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення суд зазначає таке.

Як установлено судом, позивач зареєстрована у селі Галузія Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до постанови Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Зазначені обставини встановлено також рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2023 року у справі №140/6487/23.

Відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Матеріали справи не містять доказів зміни позивачем місця постійного проживання після ухвалення зазначеного судового рішення або її вибуття за межі зони гарантованого добровільного відселення.

При цьому сама собою відсутність у Єдиному державному демографічному реєстрі відомостей про певні періоди проживання особи не є безумовним доказом того, що така особа фактично не проживала на відповідній території.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували зміну позивачем зареєстрованого місця проживання, її вибуття за межі зони гарантованого добровільного відселення або виникнення інших обставин, які відповідно до статті 39 Закону №796-XII свідчили б про втрату права на спірне підвищення до пенсії.

Посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 07 березня 2025 року №263, якою врегульовано порядок внесення відомостей про місце проживання осіб у відповідних зонах радіоактивного забруднення, не спростовує встановлених судом обставин.

При цьому недоліки інформаційного наповнення державних реєстрів не можуть самі собою бути підставою для позбавлення особи права на соціальну виплату, передбачену законом, за відсутності належних доказів того, що особа не відповідає встановленим законом умовам її отримання.

Таким чином, наведені у відзиві доводи відповідача не спростовують права позивача на отримання підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

Крім того, з наданого відповідачем перерахунку пенсії вбачається, що у складі пенсійної виплати позивача з 01 березня 2026 року відсутнє підвищення до пенсії за проживання на території радіоактивного забруднення.

Натомість нараховано інші складові пенсійної виплати, зокрема підвищення як особі, потерпілій від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), у розмірі 113,88 грн, яке за своїм правовим характером не є підвищенням до пенсії, передбаченим статтею 39 Закону №796-XII.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач не здійснює позивачу виплату підвищення до пенсії, право на яке передбачено статтею 39 Закону №796-XII.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо припинення виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, є протиправними.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Позивач просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії з 06 лютого 2026 року.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, та зобов`язання здійснити з 06 лютого 2026 року нарахування та виплату такого підвищення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року виплати пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності припинення виплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII.

З огляду на наведене, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наданої позивачем квитанції від 06.08.2026 вбачається, що за подання позовної заяви нею сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь позивача належить стягнути судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо припинення виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 06 лютого 2026 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).

Суддя Н. В. Стецик