Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №140/10534/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/10534/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій щодо зменшення виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі – Закон №796-XII), та зобов`язання провести з 06 лютого 2026 року нарахування та виплату такого підвищення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у зв`язку із чим має право на підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII.

Позивач зазначає, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі №140/6633/23 відповідач здійснював йому нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Однак починаючи з 01 січня 2025 року відповідач припинив нарахування та виплату зазначеного підвищення у встановленому судовим рішенням розмірі, натомість застосував положення законів України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки, якими передбачено інший розмір відповідної доплати.

На звернення позивача щодо нарахування та виплати доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає на території радіоактивного забруднення, відповідач листом від 03 липня 2026 року повідомив про відсутність правових підстав для встановлення підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII.

На думку позивача, встановлення законами України про Державний бюджет України та постановами Кабінету Міністрів України іншого розміру доплати не може обмежувати гарантоване спеціальним законом право на отримання підвищення до пенсії.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а та від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25, позивач вважає дії відповідача щодо зменшення виплати підвищення до пенсії протиправними та просить зобов`язати його здійснити з 06 лютого 2026 року нарахування та виплату підвищення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги не визнав та просив у їх задоволенні відмовити.

В обґрунтування заперечень зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09 липня 2003 року №1058-IV з 02 січня 2017 року.

Відповідач вказав, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі №140/6633/23, яке набрало законної сили 06 червня 2023 року, зобов`язано здійснити позивачу з 01 листопада 2022 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня календарного року, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, які були застосовані судом під час вирішення спору.

На виконання зазначеного судового рішення позивачу проведено нарахування підвищення до пенсії з 01 листопада 2022 року.

Водночас відповідач зазначив, що виплати за рішеннями судів, якими зобов`язано здійснювати перерахунок та виплату пенсії без обмеження строком, продовжуються до внесення змін до норм законодавства, якими керувався суд під час ухвалення рішення, або до зміни умов пенсійного забезпечення одержувача.

Відповідач послався на положення статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19 листопада 2024 року №4059-IX, відповідно до якої на 2025 рік доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, за визначених цією нормою умов установлюється у розмірі 2361,00 грн.

Крім того, статтею 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” від 03 грудня 2025 року №4695-IX (далі – Закон №4695-IX) на 2026 рік установлено відповідну доплату у розмірі 2595,00 грн.

На думку відповідача, прийняття зазначених законів свідчить про зміну законодавчого регулювання спірних правовідносин, у зв`язку із чим відсутні підстави для продовження виплати підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII.

Відповідач повідомив, що за результатами звірення відомостей про постійне місце проживання позивача з даними Єдиного державного демографічного реєстру з 01 січня 2025 року йому встановлено доплату у розмірі 2361,00 грн, а з 01 січня 2026 року – у розмірі 2595,00 грн.

Також відповідач зазначив, що 11 червня 2026 року позивач звернувся із заявою щодо розміру встановленої доплати, на яку листом від 03 липня 2026 року №16985-15080/Х-02/8-0300/26 надано відповідь із роз`ясненням чинного законодавчого регулювання.

Враховуючи наведене, відповідач вважає свої дії правомірними, а позовні вимоги безпідставними.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Позивач постійно проживає у селі Кукли Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області як одержувач пенсії за віком та є непрацюючим пенсіонером.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі №140/6633/23, яке набрало законної сили 06 червня 2023 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести з 01.11.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення даного спору.

На виконання зазначеного рішення суду відповідач здійснював позивачу нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.

З 01 січня 2025 року нарахування та виплату такого підвищення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, припинено, натомість відповідач установив позивачу доплату відповідно до статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” у розмірі 2361,00 грн.

З 01 січня 2026 року позивачу встановлено доплату відповідно до статті 29 Закону №4695-IX у розмірі 2595,00 грн, що підтверджується наданими відповідачем матеріалами пенсійної справи та листом від 03 липня 2026 року №16985-15080/Х-02/8-0300/26.

Таким чином, з 01 січня 2025 року відповідач змінив порядок визначення розміру виплачуваного позивачу підвищення до пенсії, застосувавши замість статті 39 Закону №796-XII положення законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

11 червня 2026 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою щодо розміру встановленої доплати як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

Листом від 03 липня 2026 року №16985-15080/Х-02/8-0300/26 відповідач повідомив позивача про те, що з 01 січня 2025 року йому встановлено доплату у розмірі 2361,00 грн, а з 01 січня 2026 року – у розмірі 2595,00 грн. При цьому зазначив, що положення статті 39 Закону №796-XII у чинній редакції не передбачають встановлення доплати пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо зменшення розміру підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, а також соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796-XII.

Відповідно до частин першої, другої статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення – у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, установлених частиною першою цієї статті.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу I якого статтю 39 Закону №796-XII виключено.

У подальшому Законом України “Про внесення зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”” від 04 лютого 2016 року №987-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2016 року, до Закону №796-XII включено статтю 39, відповідно до якої громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону №76-VIII.

Відповідно до цього рішення положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня його ухвалення.

Отже, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, у частині, що не була врегульована Законом №987-VIII.

Правовий висновок щодо наявності у непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, права на підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII викладено у рішенні Верховного Суду від 21 січня 2019 року та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 сформулювала висновок щодо застосування розрахункової величини для визначення розміру підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

З урахуванням пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення відповідних виплат, а розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, визначається виходячи з двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року.

Водночас статтею 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19 листопада 2024 року №4059-IX установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, за визначених цією нормою умов встановлюється у розмірі 2361,00 грн.

Крім того, статтею 29 Закону №4695-IX установлено, що у 2026 році відповідна доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зазначених зонах радіоактивного забруднення, за встановлених цією нормою умов становить 2595,00 грн.

Таким чином, законами України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки встановлено окремий розмір доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на відповідних територіях радіоактивного забруднення.

Разом з тим суд звертає увагу, що встановлення зазначеними законами іншого розміру доплати не супроводжувалося внесенням змін до статті 39 Закону №796-XII, якою передбачено право непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, на відповідне підвищення до пенсії.

Статтею 71 Закону №796-XII передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

При цьому Верховний Суд у постанові від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а, вирішуючи спір щодо припинення з 01 січня 2025 року виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, дійшов висновку про необхідність застосування положень спеціального Закону №796-XII.

Аналогічний підхід щодо співвідношення положень статті 39 Закону №796-XII та статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” застосовано Верховним Судом у постанові від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25.

Такі ж висновки щодо застосування положень статті 39 Закону №796-XII викладено Верховним Судом у постановах від 10 липня 2026 року у справі №460/4069/25 та від 14 серпня 2026 року у справі №240/16978/25.

Суд враховує, що наведені постанови Верховного Суду стосувалися правовідносин, які виникли у зв`язку із застосуванням положень Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”.

Водночас правовий висновок Верховного Суду щодо неприпустимості зміни законом про Державний бюджет України правового регулювання підвищення до пенсії, встановленого спеціальним Законом №796-XII, має значення і для вирішення спірних правовідносин у 2026 році.

Зокрема, статтею 29 Закону №4695-IX встановлено інший розмір доплати та додаткові умови її отримання, однак не внесено змін до статті 39 Закону №796-XII.

За таких обставин установлення у 2026 році доплати у розмірі 2595,00 грн не є підставою для зменшення розміру підвищення до пенсії, право на яке передбачено статтею 39 Закону №796-XII.

Крім того, суд враховує, що статтею 7 Закону №4695-IX прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року встановлено у розмірі 3328,00 грн.

Отже, розмір підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону №796-XII у 2026 році визначається виходячи з двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня цього року.

Суд також враховує, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі №140/6633/23 уже встановлено право позивача на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-XII у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року.

Зазначене судове рішення набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

При цьому судовим рішенням передбачено здійснення відповідного нарахування та виплати до фактичної зміни обставин чи зміни нормативно-правових актів, що були застосовані судом під час вирішення спору.

Однак зміна законодавчого регулювання, на яку посилається відповідач, полягає у встановленні законами України про Державний бюджет України на 2025 та 2026 роки іншого розміру доплати без внесення змін до статті 39 Закону №796-XII.

Отже, такі законодавчі зміни не свідчать про припинення права позивача на підвищення до пенсії, яке виникло відповідно до спеціального закону та було підтверджено судовим рішенням.

Водночас предметом розгляду цієї справи є правомірність дій відповідача щодо зменшення розміру підвищення до пенсії з 01 січня 2025 року у зв`язку із застосуванням положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Таким чином, спірні правовідносини виникли за нових обставин, які не були предметом судового розгляду у справі №140/6633/23, а тому наявність судового рішення у зазначеній справі не виключає права позивача на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Як встановлено судом, позивач є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Водночас матеріалами справи підтверджено, що з 01 січня 2025 року відповідач припинив нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, натомість установив доплату у розмірі 2361,00 грн, а з 01 січня 2026 року – 2595,00 грн.

Таким чином, відповідач фактично зменшив розмір підвищення до пенсії, право на яке має позивач відповідно до спеціального закону.

Посилання відповідача на правомірність застосування статті 29 Закону №4695-IX суд відхиляє, оскільки зазначена норма не змінює змісту статті 39 Закону №796-XII та не може бути самостійною підставою для обмеження встановленого нею права на підвищення до пенсії.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що 11 червня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо розміру встановленої доплати.

Листом від 03 липня 2026 року №16985-15080/Х-02/8-0300/26 відповідач повідомив про відсутність підстав для встановлення підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, чим фактично підтвердив свою позицію щодо спірного питання.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо зменшення розміру виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, є протиправними.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Позивач просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії з 06 лютого 2026 року.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, та зобов`язання здійснити з 06 лютого 2026 року нарахування та виплату такого підвищення у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня календарного року виплати пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності своїх дій щодо зменшення виплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII.

З огляду на наведене, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наданої позивачем квитанції від 06.08.2026 вбачається, що за подання позовної заяви ним сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь позивача належить стягнути судовий збір у сумі 1331,20 грн.

Керуючись статтями 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо зменшення виплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області здійснити ОСОБА_1 з 06 лютого 2026 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законодавством станом на 1 січня календарного року виплати пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 6; ідентифікаційний код юридичної особи 13358826).

Суддя Н. В. Стецик