Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №120/11060/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 жовтня 2026 р. Справа № 120/11060/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М.,

за участі секретаря судового засідання: Саюк В.Б.,

представника позивача: Дищука В.О.,

представника відповідача: Лозінської І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУДПС у Вінницькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0181142405 та №0181152405 від 12.06.2026.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки висновки контролюючого органу щодо використання придбаних товарно-матеріальних цінностей поза межами господарської діяльності ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені належними доказами. Вказує, що перероблена сировина використовувалася у виробничому процесі, а після переробки була реалізована, що підтверджується відповідними доказами. На переконання сторони позивача, відсутність окремих технологічних документів не свідчить про використання матеріалів у не господарській діяльності, а тому підстави для нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України відсутні.

Ухвалою суду від 20.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.

07.08.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначаючи, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині формування від`ємного значення податку на додану вартість.

Представник наголошує, що позивачем не підтверджено належними первинними документами використання придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності, зокрема не надано документів, які б підтверджували реалізацію усієї переробленої сировини, відсутні акти про списання та довідка про залишок ТМЦ. За результатами аналізу наданих документів контролюючим органом встановлено розбіжності між кількістю придбаної, переробленої сировини та реалізацією виготовленої продукції, що, на думку відповідача, свідчить про використання частини товарно-матеріальних цінностей поза межами господарської діяльності.

Відтак відповідач вважає правомірним нарахування податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв`язку з чим просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

12.08.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив відповідача є законодавчо необґрунтованим та такими, що не спростовує доводи, викладені у позовній заяві, як підстави для задоволення позову.

Протокольною ухвалою суду від 07.09.2026, із занесенням її до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 21.09.2026, із занесенням її до протоколу судового засідання, запропоновано позивачу надати суду документи, які підтверджують обставини реалізації спірної кількості шкіри ПВХ, а відповідача - відомості, які були використані під час проведенні перевірки та стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень, зокрема по податкових накладних.

25.09.2026 представником Головного управління ДПС у Вінницькій області подано клопотання про долучення додаткових доказів, а саме зведеної таблиці, яка містить узагальнені відомості щодо придбання, використання та реалізації шкіри ПВХ, із зазначенням відповідних кількісних показників, що мають значення для встановлення обставин спірних правовідносин.

Ухвалою суду від 30.09.2026, із занесенням її до протоколу судового засідання, долучено надані Головним управлінням ДПС у Вінницькій області документи до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити. Пояснив, що позивач здійснює господарську діяльність із переробки шкур ВРХ, закуповуючи шкірсировину, яка в подальшому переробляється у шкіряний хромовий напівфабрикат Вет Блю для експорту. Водночас не вся шкірсировина після усолення та контурування може бути використана для виробництва шкіряного напівфабрикату Вет Блю, а тому частина такої продукції може бути реалізована як окремий товар. Наголосив, що висновки контролюючого органу щодо використання частини сировини поза межами господарської діяльності є необґрунтованими та ґрунтуються на припущеннях, у зв`язку з чим підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Щодо обставин спору пояснив, що за результатами перевірки встановлено розбіжності між кількістю переробленою та реалізованою позивачем сировини, обсягами виготовленої продукції. Зазначив, що позивачем не надано належних документів, які б підтверджували фактичне використання спірної кількості шкіри ПВХ у господарській діяльності, у зв`язку з чим вважає висновки акта перевірки обґрунтованими, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними.

Розглянувши матеріали адміністративної справи та заслухавши пояснення сторін, дослідивши і оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти них, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 05.05.2026 №1968к та направлення на перевірку від 11.05.2026 №3107 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2026 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до бюджетного відшкодування.

За результатами перевірки Головним управлінням ДПС у Вінницькій області складено акт від 25.05.2026 №13996/02-32-24-05/3068415059.

В акті перевірки контролюючим органом зафіксовано порушення позивачем, зокрема, п. 198.5 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, оскільки завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду на суму 358159 грн.;

п. 198.5 ст. 198, п. 201.1, п.201.10, ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI в результаті відсутності реєстрації протягом граничного строку зведеної податкової накладної на загальну суму ПДВ 358159 грн.

Зокрема, перевіркою встановлено, що згідно наданого позивачем зведеного калькуляційного розрахунку переробки шкіри ВРХ передано на переробку 979232 кг шкірсировини після усолення та контурування на суму 25105081 грн. Проте, відповідно до даних ЄРПН, первинних документів, прибуткових та видаткових накладних на ТМЦ, актів виконаних робіт та інших документів, контролюючим органом встановлено, що позивачем передано усолену та контуровану шкіру ВРХ в кількості 901396 кг на суму 23314284,97 грн.

Отже, контролюючим органом встановлено, що різниця між даними калькуляційного розрахунку переробки шкір ВРХ та даними первинних документів складає 77836 кг на суму без ПДВ 1790796,64 грн., ПДВ - 358159,33 грн. Станом на 31.03.2026 у ФОП ОСОБА_1 відсутні залишки ТМЦ (шкір ВРХ), відтак вищезазначені ТМЦ - шкіросировина ВРХ після усолення та контрурування в кількості 77836 кг на суму без ПДВ 1790796,64 грн. (ПДВ - 358159.33 грн.) в господарській діяльності платника не використані, а отже використані в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, у зв`язку з цим відповідач дійшов висновку про обов`язок позивача нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України в сумі 358159 грн. та скласти і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних зведену податкову накладну на відповідну суму. Невиконання зазначених обов`язків, за висновками перевірки, призвело до завищення від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 358159 грн.

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Вінницькій області прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.06.2026:

№ 0181142405, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 358159 грн.;

№ 0181152405, яким визначено загальну суму штрафу у розмірі 3400 грн.

Позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся з цим позов до суду.

Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із наступних підстав та мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі -ПК України).

Підпунктами 16.1.2 і 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПК України).

Згідно з пунктом 75.1. статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно з підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Згідно п.78.4 ст.78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Статтею 81 ПК України визначено умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Абзацами першим-четвертим підпункту 81.1 статті 81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.

Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/ позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової/позапланової виїзної перевірки, фактичної перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та надіслання/пред`явлення оформлених відповідно до вимог ПК України направлення і наказу на проведення перевірки, а також службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки (формальна підстава).

Виходячи з аналізу наведених положень Податкового кодексу України та встановлених обставин справи суд доходить висновку, що документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 проведена контролюючим органом за наявності передбачених підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПК України підстав, у межах наданих йому повноважень та з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні від`ємного значення з податку на додану вартість за березень 2026 року. При цьому перевірку призначено на підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 05.05.2026 №1968к та проведено відповідно до направлення від 11.05.2026 №3107. За умови дотримання встановленого пунктом 78.4 статті 78 та пунктом 81.1 статті 81 ПК України порядку вручення відповідних документів підстави вважати, що контролюючим органом порушено процедуру призначення та проведення перевірки, відсутні.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 ПК України.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені;

для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними пунктом 198.5 статті 198 та пунктом 199.1 статті 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені;

для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Системний аналіз вказаних норм, дає підстави дійти висновку про те, що у разі, коли придбані з податком на додану вартість товари використовуються платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю, у такого платника виникає обов`язок нарахувати податкові зобов`язання по податку на додану вартість та скласти зведену податкову накладну.

Водночас належне документальне підтвердження господарських операцій є обов`язковою умовою формування показників податкового обліку.

Так, відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 п. 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків.

Згідно з п.85.2 ст.85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Такими документами, у розумінні пп.16.1.5 п.16.1 ст.16 ПК України, є документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів.

Ведення бухгалтерського обліку, який є підставою для податкового обліку, регламентується Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІУ (зі змінами та доповненнями), Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704).

Згідно пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України до їх відсутності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 2 наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» (далі наказ №88) встановлено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (зі змінами та доповненнями), передбачає загальні принципи Групування витрат діяльності підприємства за статтями калькуляції та елементами витрат з поділом на виробничі витрати звичайні (передбачені нормами і технологією виробництва) та наднормативні виробничі витрати.

Наднормативними виробничими витратами вважається витрачання (використання) ресурсів на виробництво понад норми, нормативи, розцінки тощо, затверджені уповноваженим органом.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону України «Про Бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство забезпечує облік витрат діяльності за статтями та елементами затрат з поділом їх на витрати у межах норм і наднормативні.

Наднормативні витрати включаються до собівартості, якщо такі витрати не пов`язані з нестачами, псуванням, нетехнологічним використанням та порушенням правил зберігання, за рішенням уповноваженої особи (керівника) підприємства.

Як зазначалось вище, відповідно до статті 9 цього Закону підставою для відображення у бухгалтерському обліку фактів господарських операцій (витрачання ресурсів) є первинні документи, які повинні містити, зокрема, інформацію про зміст, нормоване і наднормативне (з поясненням обставин) витрачання (використання) ресурсів.

З наведених вище законодавчих приписів випливає, що первинні документи, які підтверджують дані бухгалтерського та податкового обліку платника податків, повинні бути достовірними, тобто відображати дійсний зміст господарських операцій, які впливають на визначення об`єкту оподаткування.

В іншому випадку, первинні документи, які не відображають реального руху активів, є недостовірними.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу щодо не підтвердження використання позивачем у межах господарської діяльності шкіри ПВХ у кількості 77 386 кг, у зв`язку з чим відповідачем визначено необхідність нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 358159 грн.

Зі змісту акта перевірки від 25.05.2026 №13996/02-32-24-05/3068415059 вбачається, що зазначеного висновку контролюючий орган дійшов за результатами аналізу документів щодо придбання, переробки та реалізації товарно-матеріальних цінностей, зокрема шкіросировини ВРХ, а також зіставлення відповідних кількісних показників.

Разом із тим позивач, заперечуючи проти висновків перевірки, стверджує, що придбана сировина пройшла другий етап технологічної підготовки, тобто після усолення, контурування та сортування, в подальшому перейшла у третій етап виробництва та реалізована покупцями як сира, усолена та контурована шкіра ВРХ.

Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає, що сама по собі наявність технологічного процесу, який передбачає утворення відходів, зменшення маси сировини чи її реалізацію на проміжних етапах обробки, не є безумовним підтвердженням використання всієї кількості придбаних та перероблених товарно-матеріальних цінностей у межах господарської діяльності.

Як вбачається з акта документальної позапланової виїзної перевірки від 25.05.2026 №13996/02-32-24-05/3068415059, контролюючим органом здійснено зіставлення показників зведеного калькуляційного розрахунку позивача та первинних документів щодо передачі сировини на переробку. За результатами такого зіставлення встановлено, що згідно зі зведеним калькуляційним розрахунком на переробку передано 979232 кг шкіри ПВХ, тоді як відповідними первинними документами, за висновками контролюючого органу, підтверджено передачу 901396 кг. Різниця між зазначеними показниками становить 77836 кг.

На підставі встановлених розбіжностей контролюючим органом визначено вартість сировини, використання якої у господарській діяльності не підтверджено, у сумі 1790796,64 грн. без ПДВ, та суму податкових зобов`язань з ПДВ у розмірі 358159,33 грн.

При цьому суд враховує, що наявність документів, які підтверджують придбання позивачем шкіри ПВХ, не є тотожною підтвердженню її подальшого використання у виробництві або реалізації. Для встановлення таких обставин визначальне значення мають документи, які відображають фактичний рух сировини, її передачу на окремі етапи обробки, кількість виготовленої продукції, обсяги виробничих втрат та подальшу реалізацію.

Судом досліджено наявні у матеріалах справи документи щодо придбання та реалізації товарно-матеріальних цінностей, у тому числі видаткові накладні, податкові накладні та облікові відомості. Водночас зазначені документи не містять достатніх відомостей, які б дозволяли встановити, що спірна кількість шкіри ПВХ у розмірі 77836 кг була використана у процесі виробництва або реалізована як окремий товар після проходження проміжних етапів технологічної обробки.

Крім того, на виконання пропозиції суду відповідачем 25.09.2026 подано зведену таблицю щодо придбання, використання та реалізації шкіри ПВХ, яку долучено до матеріалів справи протокольно ухвалою суду від 30.09.2026. Зазначена таблиця містить узагальнені кількісні та вартісні показники відповідних господарських операцій і підлягає оцінці у сукупності з іншими наявними доказами.

Суд зауважує, що позивачем не надано документально підтвердженого розрахунку, який би дозволяв співвіднести встановлену контролюючим органом різницю у кількості 77836 кг із конкретними операціями щодо подальшої переробки, реалізації, списання або залишків сировини внаслідок технологічних втрат.

Також матеріали справи не містять належного підтвердження обсягів технологічних втрат, які б обґрунтовували списання всієї спірної кількості сировини, зокрема розрахунків фактичних втрат на відповідних етапах виробництва та їх співвідношення з кількістю сировини, використаної для виготовлення готової продукції.

Отже, наведені позивачем пояснення щодо особливостей технологічного процесу та можливості реалізації шкіри ПВХ після окремих етапів її обробки не знайшли достатнього документального підтвердження в частині спірної кількості сировини та не спростовують встановлених контролюючим органом кількісних розбіжностей.

При цьому суд наголошує, що саме лише посилання на можливість утворення виробничих відходів чи реалізації проміжної продукції без підтвердження відповідних операцій належними доказами не може свідчити про обґрунтованість доводів щодо переробки всієї кількості придбаних товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.

Враховуючи наведене, оцінюючи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що наведені позивачем доводи не спростовують результатів документального зіставлення, здійсненого контролюючим органом, та не підтверджують використання спірної кількості шкіри ПВХ у межах господарської діяльності позивача.

Таким чином доводи позивача, викладені в позовній заяві щодо неправомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, на підставі наявних доказів. Інших доводів щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень позивачем не наведено.

Суд зазначає, що дотримання платником податків податкового законодавства є його безумовним обов`язком, порушення якого має своїм невідворотним наслідком застосування до такого платника, передбаченої законодавством, відповідальності.

З огляду на зазначене вище, у контролюючого органу були наявні підстави на прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем не надано належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, у той час як відповідачем доведено правомірність оскаржуваних рішень.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовної заяви.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. К.Василенка, 21, м. Вінниця, код ЄДРПОУ ВП 44069150).

Рішення у повному обсязі складено 12.10.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна