Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №120/7827/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 жовтня 2026 р. Справа № 120/7827/26

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П.,

за участі секретаря судового засідання Новіцкої В.В.

представника позивача Левицької-Корчун В.І.

представника відповідача Мельник К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій обласної про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі - відповідач, податковий орган, ГУ ДПС у Вінницькій області) про визнання протиправними та скасування рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано прийняттям відповідачем протиправних податкових повідомлень-рішень № 0054612405 від 25.02.2026 року, № 0054632405, № 0054712405 від 24.02.2026 року, рішення № 0054682405 про застосування штрафних санкцій від 24.02.2026 року та вимоги про сплату боргу (недоїмки) № 0054652405 від 24.02.2026 року.

Свою позицію позивач мотивує тим, що контролюючим органом у серпні 2025 року було прийнято рішення про призначення та проведення документальної планової виїзної перевірки по тим самим питанням і за той самий період, яка була включена до річного плану-графіку перевірок на 2025 рік, однак ця перевірка контролюючим органом проведена не була, а фактично відбулась зміна виду документальної перевірки з виїзної на невиїзну поза межами затвердженого плану-графіку.

Також вказано, що висновки контролюючого органу, викладені в Акті перевірки, про завищення позивачем витрат з мотивів відсутності економічного ефекту від здійснених операцій базуються не на вимогах податкового законодавства, а на припущенні контролюючого органу щодо доцільності та результативності господарських рішень платника податків, що виходить за межі його повноважень.

Тобто, позивач вважає, що контролюючий орган поставив право позивача на формування витрат у залежність від наявності економічного ефекту у вигляді приросту активів або збереження їх вартості.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову з тих підстав, що відповідачем було вжито всі передбачені законодавством заходи для проведення планової виїзної документальної перевірки, проте податковому органу не вдалося реалізувати такий вид податкового контролю у зв`язку з чим було проведено планову невиїзну перевірку.

Зауважено, що документи, які позивач не надав контролюючому органу під час перевірки, але подав до суду, не можуть бути досліджені для підтвердження достовірності задекларованих податкових показників, оскільки це суперечитиме принципу розмежування повноважень між судом та контролюючим органом і фактично означатиме проведення нової перевірки судом.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій останнім наведено доводи на спростування висновків відповідача про відсутність позивача за податковою адресою, вказано на відсутність доказів надсилання позивачу Акту про неможливість проведення перевірки від 29.09.2025 року та наголошено на тому, що відповідачем не доведено, що надані позивачем первинні документи є недостовірними, складеними без фактичного здійснення господарських операцій або є такими, що не дають можливості ідентифікувати зміст відповідних операцій.

Відповідачем надано суду заперечення (на відповідь на відзив), у яких вказується, зокрема, що контролюючим органом вжито заходів для встановлення місцезнаходження платника шляхом направлення запитів до ГУ Національної поліції у Вінницькій області. Відповідач наголошує, що Наказ від 04.09.2020 року №470 є внутрішній службовий документ податкового органу та має рекомендаційний характер.

Також вказано, що ФОП ОСОБА_1 не надавав до перевірки підтверджуючі документи, які використовувались при формуванні показника витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей (придбання товарів та послуг) та інших витрат, у зв`язку із чим контролюючий орган не мав можливості посилатись на первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, наводити правові підстави для відхилення або неврахування конкретних документів та деталізувати ідентифікацію господарських операцій.

Позивачем надано додаткові пояснення на заперечення ГУ ДПС у Вінницькій області у яких зазначено, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту відсутності позивача саме в час виходу посадових осіб ДПС відповідачем не надано.

Наголошується на тому, що відповідач одночасно вказує, що акт про неможливість проведення перевірки є лише внутрішнім службовим документом, який не має юридичної значимості та не створює наслідків для платника, однак в своїх процесуальних діях відповідач використовує цей акт як підставу для зміни виду та характеру перевірки, ініціює нову перевірку, яка стала підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також на думку позивача має місце протилежність позиції ДПС в частині того, що в Акті перевірки та рішенні контролюючого органу, прийнятого за наслідками розгляду заперечень, зазначалось, що первинні документи позивачем надавалися, однак контролюючий орган не визнав їх такими, що підтверджують витрати, посилаючись на відсутність економічного ефекту та неналежність первинних документів і неможливість ідентифікувати їх участь у господарській діяльності, однак у відзиві та запереченнях ДПС вказується, що первинні та платіжні документи позивачем не надавалися під час перевірки.

Позивачем надано заяву про уточнення прохальної частини позовної заяви, у якій вказано, що при поданні позовної заяви було допущено технічну помилку у прохальній частині, а саме - не зазначено про вимогу про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2026 року, але зазначено її номер № 0054652405, а також зазначено про скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування єдиного внеску від 24.02.2026 року, проте невірно зазначено його номер № НОМЕР_1 і суму.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову, з наступних підстав.

Під час судового розгляду справи встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1 зареєстрований в Тульчинській районній державній адміністрації Вінницької області номер запису про реєстрацію 21680000000004513 від 28.07.2011 року, код основного виду економічної діяльності 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

ГУ ДПС У Вінницькій області 18.08.2025 року на підставі п.п. 77.4 ст. 77, п.82.1 ст. 82 ПК України видано наказ № 3783к, про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 , яка мала розпочатись з 29.09.2025 року, тривалістю 10 робочих днів за період з 01.01.2019 року по 31.12.2024 року.

Податковим органом 27.08.2025 року оформлено повідомлення № 995, яким до позивача доводилось, що згідно з планом-графіком проведення перевірок ГУ ДПС у Вінницькій області, на підставі п. 77.4 ст. 77, п. 82.1, ст. 82 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VI, та наказу № 3783 к від 18.08.2025 року з 29.09.2025 року буде проводитися документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2019 року по 31.12.2024 року.

У подальшому податковим органом 29.09.2025 року складено Акт №1364/02-32-24-05/ НОМЕР_2 "Про відсутність платника податків ОСОБА_1 за податковою адресою".

ГУ ДПС у Вінницькій області було видано наказ № 4798к від 24.10.2025 року "Про проведення документальної планової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 22.12.2025 року тривалістю 10 робочих днів за період діяльності з 01.01.2019 року по 31.12.2024 року".

ГУ ДПС у Вінницькій області 03.11.2025 року видано повідомлення № 1411 про те, що на підстав п.п. 77.4 ст. 77, п.82.1 ст. 82 ПК України та наказу № 4798к від 24.10.2025 року ГУ ДПС у Вінницькій обласної з 22.12.2025 року за адресою Вінницька обл., м. Гайсин, пл. Миру 5, каб. 21 буде проведено документальну планову невиїзну перевірку ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2019 по 31.12.2024 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого прокладено на контролюючі органи.

За результатами Перевірки ГУ ДПС у Вінницькій області складений Акт від 09.01.2026 року № 501/02-32-24-05/ НОМЕР_2 , в якому зазначено, що в ході проведення перевірки було встановлено порушення:

(1) п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 розділу IV ПК України, занижена сума чистого оподаткованого доходу за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки на 20897967,62 грн по результатам чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 3761634,17 грн. Відповідальність за вищевказане порушення передбачена п. 123.2 ст. 123 ПК України.

(2) встановлено заниження суми податкових зобов`язань з військового збору за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023 роки в сумі 313469,51 грн, чим порушено пп. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України. Відповідальність передбачена п. 123.2 ст. 123 ПК України.

(3) статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року, а саме, приватним підприємцем у поданій податковій декларації про майновий стан і доходи занижена сума чистого оподаткованого доходу з якого утримується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2019, 2020, 2021 та 2022 роках на 2469090,69 грн єдиного внеску в сумі 543,199,95 грн. Відповідальність за вищевказане порушення передбачена п.п. 3 п. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010 року.

(4) порушення п. 44.3 ст. 44 ПК України, забезпечення зберігання первинних документів. Відповідальність передбачена п. 121.1 ст. 121 ПК України..

ГУ ДПС у Вінницькій області 09.02.2026 року було направлено рекомендований лист, в якому містилось повідомлення про дату та час розгляду заперечень на Акт перевірки.

17.02.2026 року ГУ ДПС у Вінницький області розглянуто надані позивачем заперечення на Акт перевірки від 09.01.2026 року № 501/02-32-24-05/2201327053 та зроблено висновки оформлені листом-повідомленням від 18.02.2026 року №7426602-32-24-5-12, в якому зазначено, що висновки, наведені в Акті про результати документальної планової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 залишено без змін.

Незгода позивача з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями № 0054612405 від 25.02.2026 року, № 0054632405, № 0054712405 від 24.02.2026 року, рішенням № 0054682405 про застосування штрафних санкцій від 24.02.2026 року та вимогою про сплату боргу (недоїмки) № 0054652405 від 24.02.2026 року слугувало підставою для звернення позивача з позовом до адміністративного суду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

За змістом пп. пп. 20.1.4., 20.1.6., 20.1.9, 20.1.14, 20.1.19. п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи, визначені пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю; у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів; застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно приписів п. 61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин (пп. 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 ПК України).

Пунктом 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Під час здійснення планових перевірок платників податків, які є фінансовими агентами, предметом перевірки також є дотримання фінансовими агентами вимог ст. 39-3 цього Кодексу.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок (п. 77.1-77.9 ст. 77 ПК України).

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Порядок формування, затвердження плану-графіка та внесення змін до нього, а також перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Внесення змін до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік допускається не частіше одного разу в першому та одного разу в другому кварталі такого року, крім випадків коли зміни пов`язані із змінами найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок.

Документальна перевірка платника податків, який був включений до плану-графіка проведення документальних планових перевірок на поточний рік внаслідок внесення змін у такому році (інших ніж зміни найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок), може бути розпочата не раніше 1 липня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у першому кварталі такого року і не раніше 1 жовтня поточного року в разі внесення змін до плану-графіка проведення документальних перевірок на поточний рік у другому кварталі такого року.

Оновлений план-графік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 30 числа останнього місяця кварталу (у випадках змін найменування платника податків, що вже був включений до плану-графіка, та/або виправлення технічних помилок - до 30 числа місяця, що передує місяцю, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки).

Платники податків - юридичні особи, що відповідають критеріям, визначеним пунктом 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу, та у яких сума сплаченого до бюджету податку на додану вартість становить не менше п`яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, а також самозайняті особи, сума сплачених податків яких становить не менше п`яти відсотків від задекларованого доходу за звітний податковий період, включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки. Зазначена норма не поширюється на таких платників податків у разі порушення ними статей 45, 49, 50, 51, 57 цього Кодексу.

Забороняється проведення документальної планової перевірки за окремими видами зобов`язань перед бюджетами, крім правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати митних платежів, податків, зборів та єдиного внеску при виплаті (нарахуванні) доходів фізичним особам, податку з доходів фізичних осіб та зобов`язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.

Строки проведення документальної планової перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу.

Перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.

Згідно п.79.1 ст. 79 ПК України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Наказом Державної податкової служби України від 04.09.2020 року №470 затверджено Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів Державної податкової служби України при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків.

Пунктом 1.4.5. Наказу № 470 регламентовано організацію роботи у разі неможливості проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків за місцезнаходженням.

Так, у разі коли при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення (у тому числі у зв`язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою та/або адресою об`єктів оподаткування) посадовими (службовими) особами територіального органу ДПС / апарату ДПС, невідкладно складається у двох примірниках у довільній формі та підписується акт про неможливість проведення перевірки, що засвідчує цей факт.

У такому акті рекомендується зазначати інформацію про дату встановлення факту та причини неможливості проведення перевірки (у тому числі у зв`язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою та/або адресою об`єктів оподаткування, у зв`язку з отриманням інформації оператора поштового зв`язку щодо неможливості вручення платнику податків або повернення без вручення письмового запиту територіальному органу ДПС / апарату ДПС про надання пояснень та їх документальних підтверджень, надісланого такому платнику податків з метою організації перевірки тощо), податкова адреса та/або адреса об`єктів оподаткування платника податків, за якою встановлено відсутність платника, інформацію про підстави для проведення перевірки (реквізити наказу, направлень тощо - зазначаються у випадку, якщо факт неможливості проведення перевірки встановлено після їх оформлення) та інші фактичні обставини, що засвідчують такі факти. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені у такому акті.

При цьому підрозділ органу ДПС, який здійснює (очолює) перевірку та встановив неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків (посадових осіб платника податків або його законних (уповноважених) представників) за податковою адресою, протягом 2 робочих днів з дня, наступного за днем складання цього акта, доповідною запискою повідомляє про це керівника (його заступника) відповідного органу ДПС та готує запит на встановлення місцезнаходження платника податків.

До запиту додаються копія акта про неможливість проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків за податковою адресою, копія наказу про проведення перевірки (у разі його складання) та інші документи (або їх копії), що підтверджують відсутність платника податків за місцезнаходженням.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) органу ДПС, працівники якого здійснюють (очолюють) перевірку, реєструється та направляється у загальновстановленому порядку, визначеному відповідним нормативно-правовим актом до відповідного органу.

При отриманні органом ДПС від відповідного органу інформації щодо встановлення місцезнаходження платника податків, структурним підрозділом, який здійснює (очолює) перевірку (ініціатором запиту), вживаються заходи з організації та проведення перевірки платника податків, у разі отримання відповіді про невстановлення місця знаходження платника податків за його місцезнаходженням - вживаються заходи щодо встановлення місця знаходження платника податків до настання обставин, які унеможливлюють проведення відповідної перевірки (наприклад, у зв`язку з припиненням діяльності платника податків, спливом визначених законодавством термінів давності для проведення перевірки тощо).

Беручи до уваги вищевикладену нормативно-правову базу, суд зазначає, що позивача внесено до плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків на 2025 рік, місяць початку - 9 (вересень).

На виконання наказу № 3783к від 18.08.2025 року посадові особи відповідача здійснили вихід за адресою позивача, за результатами якого 29.09.2025 року складено акт №1364/02-32-24-05/2201327053 "Про відсутність платника податків ОСОБА_1 реєстраційний номер облікової картки платника податків за податковою адресою".

Водночас, з вищенаведеного Наказу № 470 судом встановлено, що у разі неможливості проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків за місцезнаходженням на податковий орган покладається обов`язок щодо встановлення місцезнаходження платника податків.

Так, структурним підрозділом, який здійснює (очолює) перевірку (ініціатором запиту), вживаються заходи з організації та проведення перевірки платника податків, а у разі отримання відповіді про невстановлення місця знаходження платника податків за його місцезнаходженням - вживаються заходи щодо встановлення місця знаходження платника податків до настання обставин, які унеможливлюють проведення відповідної перевірки (наприклад, у зв`язку з припиненням діяльності платника податків, спливом визначених законодавством термінів давності для проведення перевірки тощо).

Матеріалами справи підтверджено, що ГУ ДПС у Вінницькій області видано наказ № 4798к від 24.10.2025 року "Про проведення документальної планової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 22.12.2025 року тривалістю 10 робочих днів за період діяльності з 01.01.2019 року по 31.12.2024 року".

03.11.2025 року податковим органом оформлено повідомлення № 1411, яким позивачу повідомлено, що з 22.12.2025 року буде проводитись документальна планова невиїзна перевірка за адресою Вінницька обл., м. Гайсин, пл. Миру 5, каб. 21.

Отже, вищенаведені обставин вказують на те, що відповідачем не було встановлено місцезнаходження позивача, а фактично замінено наказ в частині проведення документальної планової перевірки з виїзної на невиїзну.

Посилання відповідача на те, що останнім було направлено запит до ГУ Національної поліції у Вінницькій області на встановлення місцезнаходження ФОП ОСОБА_1 , як на підставу дотримання вищенаведених правових приписів, суд вважає безпідставними, оскільки відповідачем не було надано інформації щодо отримання відповіді на наведений запит та, як результат - встановлення/невстановлення місцезнаходження позивача.

У спірному випадку підлягали застосуванню приписи п. 1.4.5 Наказу №470, якими чітко регламентовано організацію роботи у разі неможливості проведення перевірки у зв`язку з відсутністю платника податків за місцезнаходженням та які відповідачем дотримані не були.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що відповідач, не здійснивши належних дій щодо встановлення місцезнаходження ФОП ОСОБА_1 , не встановивши місцезнаходження позивача, безпідставно прийняв наказ № 4798к від 24.10.2025 року, чим фактично замінено виїзну перевірку на невиїзну та змінено дату такої перевірки на 22.12.2025 року всупереч плану-графіку проведення документальних планових перевірок платників податків на 2025 рік.

Суд зауважує, що нормами ПК України не передбачено можливості зміни виду перевірки, а перенесення строків проведення перевірки без належного внесення змін до плану-графіка є недопустимим.

Враховуючи нездійснення відповідачем передбачених законодавством дій щодо встановлення місцезнаходження позивача, порушення норм ПК України щодо строків та порядку проведення документальної планової перевірки, фактичного призначення нової перевірки з порушенням способу реалізації владних повноважень, документальна планова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 є протиправною.

Суд зазначає, що у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, такий наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процедурних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 01.06.2022 року по справі № 520/7331/21.

В межах цієї справи судом було встановлено протиправність наказу № 4798к від 24.10.2025 року та проведення внаслідок його прийняття перевірки без встановлення належного місцезнаходження позивача, що є самостійною підставою для скасування спірних рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у справі № 816/228/17 зробила висновок, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

У цій справі судом встановлено, що відповідач, вважаючи що останній володіє інформацією про відсутність позивача за адресою реєстрації, направляючи на таку адресу поштову кореспонденцію, ототожнив факт відсутності платника податку за адресою реєстрації з фактом ненадання останнім документів на запит податкового органу та дійшов передчасних висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Поза тим, судом встановлено, що перевіркою правильності визначення вартості документально підтверджених витрат, пов`язаних із здійсненням діяльності, встановлено їх завищення на 20897967,62 грн, а саме - включення до складу валових витрат податкової декларації про майновий стан і доходи витрати, зокрема витрати, на придбання товарно-матеріальних цінностей та інших витрат, що не підтвердженні первинними документами, пов`язаних з веденням господарської діяльності та суми податків, зборів, пов`язаних з проведенням господарської діяльності.

Такі висновки відповідачем зроблено у зв`язку з відсутністю первинних документів, які підтверджують понесені позивачем витрати у перевіряємому періоді та надають змогу ідентифікувати види витрат, пов`язати їх з веденням господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .

На спростування встановлених відповідачем порушень позивачем було надано суду зведені таблиці взаєморозрахунків з клієнтами ФОП Капули за 2019-2023 роки та копії первинних документів, зокрема: акти прийняття-здачі наданих послуг з компенсації перетікання реактивної енергії, акти прийняття-передання товарної продукції - електричної енергії, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунки за водопостачання/водовідведення, акти приймання-передачі природного газу, акти здачі-прийняття будівельних робіт тощо.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача стосовного того, що зазначені витрати за своєю правовою та економічною природою спрямовані не на приріст чи поліпшення активу, а на підтримання його у стані, придатному для використання у господарській діяльності, оскільки без понесення таких витрат експлуатація об`єктів оренди та отримання позивачем доходу були б неможливими.

Відтак, такі витрати мають безпосередній зв`язок із господарською діяльністю позивача та здійснені з очевидною діловою метою - забезпечення отримання доходу.

Поза тим, оскільки висновки відповідача про завищення позивачем витрат ґрунтуються на ненаданні первинних документів пов`язаних з проведенням перевірки, а такі первинні документи у позивача наявні та не були надані у зв`язку з порушеннями проведення перевірки, висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності є передчасними та необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням викладених обставин та наведених норм матеріального права, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 132 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Згідно з п. 1, 2 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з п.п. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз положень ст. 134 КАС України вказує на те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

(1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

(2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

(3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

(4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.02.2020 року у справі № 280/1765/19, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, які входять до предмета доказування у справі, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

Суд зазначає, що з аналізу ст. 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 року у справі № 904/8308/17 зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції.

У цій справі представник позивача просив відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50000 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: угоду про надання правничої допомоги від 15.04.2026 року, акт виконаних робіт від 30.09.2026 року, прибутковий касовий ордер № 22 на суму 50000 грн (підстава - угода про правничу допомогу від 15.04.2026 року)

Вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу.

Згідно п. 1 угоди про надання правничої допомоги від 15.04.2026 року адвокат надає довірителю юридичну допомогу та здійснює, зокрема: правовий аналіз документів наданих довірителем, підготовку документів (матеріалів позову, відзиву, скарг, клопотань, пояснень, тощо), а також юридичний супровід в судах всіх інстанцій адміністративної справи за позовом Довірителя до контролюючих органів щодо оскарження податкових повідомлень-рішень, на підставі аналізу матеріалів та первинних бухгалтерських документів, та інших документів (угод, договорів, листів, рішень, вимог, тощо), наданих довірителем в адвокатське провадження.

Довіритель за надані юридичні послуги та супровід даної справи B судових інстанціях, сплачує адвокату винагороду у розмірі 10 % від суми економічного для ДОВІРИТЕЛЯ ефекту, але не менше 50000,0грн. Вказана сума в розмірі 50000,0 грн сплачується довірителем адвокату авансовим платежем. Затримка виплати винагороди дає адвокату право призупинити виконання доручення довірителя до моменту проведення розрахунків або розірвати угоду в односторонньому порядку достроково (п. 2 угоди).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд зазначає, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 23.04.2019 року у справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2023 року у справі №345/136/18, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, розумність гонорару та витрачений адвокатом час. Суд, за відсутності клопотання іншої сторони, самостійно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу внаслідок їх непропорційності.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 28.12.2020 року у справі №640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Так, зміст ч. 4 ст. 134 КАС України, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", у той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі №922/1964/21 розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 року у справі №910/12876/19).

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару у такому випадку.

Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Суд враховує висновки Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 14.11.2019 року у справі №826/15063/18, згідно яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Враховуючи предмет позову, обсяг фактичних даних, об`єм дослідженої судової практики, об`єм складених процесуальних документів, заперечення відповідача, суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає, що сума, заявлена до стягнення є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом та виходячи з критерію пропорційності суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 15000 грн.

Розподіл судового збору здійснюється відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ

Задовольнити адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (вул. Василенка Костянтина, буд. 21, м. Вінниця, ЄДРПОУ 44069150) про визнання протиправними та скасування рішень.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 25.02.2026 року за № 0054612405, від 24.02.2026 року за № 0054632405, № 0054712405, рішення від 24.02.2026 року №0054682405 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2026 року № 0054652405.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 33280 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович