Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №120/16624/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 жовтня 2026 р. Справа № 120/16624/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Донецькій області протиправно прийнято рішення від 08.10.2025 за № 025350002285, яким відмовлено у перерахунку розміру пенсії.

Ухвалою суду від 05.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження.

Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області 22.12.2025 подало відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що позивач з 13.06.2019 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV. За результатами розгляду заяви від 29.09.2025 про переведення на пенсію державного службовця, опрацьованої за принципом екстериторіальності, прийнято рішення від 08.10.2025 № 025350002285 про відмову в переведенні на такий вид пенсії.

Відповідач вказує, що за результатами дослідження трудової книжки позивача до стажу роботи на посадах державної служби зараховано періоди з 26.12.1994 по 14.08.1996, з 18.03.1997 по 27.07.2002 та з 28.07.2002 по 04.05.2005, що загалом становить 9 років 11 місяців 4 дні. Водночас періоди роботи в органах місцевого самоврядування після 04.07.2001, на переконання відповідача, не підлягають зарахуванню до відповідного стажу, оскільки посадові особи місцевого самоврядування не належать до державних службовців. Таким чином, станом на 01.05.2016 позивач не мав необхідного 20-річного стажу державної служби та не обіймав посаду державної служби, а тому не набув права на пенсію відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII з урахуванням пунктів 10, 12 розділу XI Закону України № 889-VIII.

Крім того, відповідач зазначає, що подані позивачем довідки про складові заробітної плати не містять штампа підприємства, номера та дати їх видачі. Також довідка, видана Ладижинською міською радою за формою додатка 4 до Порядку № 622, не відповідає вимогам пункту 4-2 цього Порядку, оскільки посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років зазначено в розмірах станом на вересень 2025 року, а не на 31.12.2023. З огляду на викладене відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним. Просить у задоволенні позову відмовити.

Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області 23.12.2025 також подало відзив, у якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що заява позивача про переведення на пенсію державного службовця розглядалася за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким і прийнято спірне рішення. Відтак Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не здійснювало розгляду заяви по суті та не приймало рішення про відмову, а тому відсутні підстави для покладення на нього обов`язку вчинити відповідні дії.

Щодо суті спору відповідач зазначає, що з 04.07.2001, після набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», посадові особи місцевого самоврядування не належать до державних службовців, у зв`язку з чим період роботи позивача з 25.04.2006 по 01.04.2023 не підлягає зарахуванню до стажу державної служби. За розрахунком відповідача, станом на 01.05.2016 відповідний стаж позивача становив 9 років 8 місяців 7 днів, що не дає права на призначення пенсії державного службовця.

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

29.09.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою щодо переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону № 1058 на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 № 889-VІІІ «Про державну службу».

Відповідно до п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025350002285 від 08.10.2025 відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про Державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІІ у зв`язку з відсутністю необхідних 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Не погодившись із цим рішенням, позивач звернувся до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), який також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Загальні засади діяльності, статус державних службовців, які працюють в державних органах, а також особливості правовідносин щодо призначення та перерахунку пенсій державним службовцям, оплати праці державних службовців встановлені Законом України "Про державну службу".

01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII), згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-XII (далі - Закону № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Так, частина 1 статті 37 Закону № 3723-XII визначено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII - 01.05.2016, право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.

Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про державну службу" № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, статтею 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII передбачено додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

З огляду на зміст зазначених норм чинного законодавства, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону № 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII - 01.05.2016 зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, та мають передбачені частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII вік і страховий стаж.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 р. за результатом розгляду зразкової справи № 822/524/18.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.10.2025 № 025350002285 відмовлено ОСОБА_1 у переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

Підставою для прийняття такого рішення слугувала відсутність у позивача необхідного стажу державної служби станом на 01.05.2016. Зокрема, пенсійним органом не зараховано до стажу державної служби період роботи позивача в органах місцевого самоврядування з 25.04.2006 по 01.04.2023 з мотивів того, що з 04.07.2001, після набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування», посадові особи місцевого самоврядування набули окремого правового статусу та не належать до державних службовців. За розрахунком пенсійного органу, стаж позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, станом на 01.05.2016 становить 9 років 8 місяців 7 днів, що не відповідає умовам, передбаченим пунктами 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII.

Разом із тим, згідно з відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , 26.12.1994 ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника начальника управління освіти та молоді Харківського міськвиконкому. Цього ж дня позивач прийняв Присягу державного службовця та йому присвоєно 11 ранг державного службовця. 14.08.1996 позивача звільнено із займаної посади.

У період з 18.03.1997 по 05.04.2005 позивач працював у Тростянецькій районній державній адміністрації Вінницької області, де обіймав посади начальника відділу освіти, заступника голови та першого заступника голови районної державної адміністрації.

27.07.2002 позивачу присвоєно 9 ранг державного службовця.

14.01.2004 присвоєно 8 ранг державного службовця.

З 19.12.2005 по 21.04.2006 позивач працював на посаді головного спеціаліста з питань взаємодії з правоохоронними органами та оборонної роботи апарату Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області.

Надалі, 25.04.2006 позивача призначено на посаду начальника загального відділу виконавчого апарату Тростянецької районної ради. 25.08.2006 його звільнено із зазначеної посади у зв`язку з обранням на виборну посаду.

З 27.06.2007 позивач обіймав посаду заступника голови Тростянецької районної ради Вінницької області. Відповідно до запису трудової книжки від 01.12.2009 йому присвоєно 7 ранг посадової особи місцевого самоврядування. 20.11.2010 позивача звільнено із займаної посади у зв`язку із закінченням строку повноважень.

11.05.2011 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника Ладижинського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, про що внесено запис № 39 на підставі розпорядження міського голови від 10.05.2011 № 31-к.

Механізм обчислення стажу державної служби визначає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 (далі - Порядок №229).

Згідно з пунктом 6 Порядку №229 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII.

Приписами пункту 8 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1994 №283 (далі - Порядок №283), до стажу державної служби зараховується робота (служба):

- на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.

При цьому, відповідно до пункту 4 Порядку №229, до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

Тобто, як Порядок №283, так і чинний Порядок №229 передбачає, що до стажу державної служби зараховується час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 22 Конституції України закріплені права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

При цьому, 04.07.2001 набрав чинності Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон №2493-III).

Зокрема, пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2493-III передбачено, що дія Закону України "Про державну службу" поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 10.05.2018, прийнятій у справі №351/1792/17, зазначив, що після набрання чинності Законом України "Про державну службу" №889-VIII положення законодавства в частині механізму обрахунку стажу державної служби не змінилися. Відповідно до статті 46 закону України "Про державну службу" №889-VIII та пункту 4 Порядку №229, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України "Про службу в органах місцевого самоврядування" зараховується до стажу державної служби.

Таким чином, суд вважає, що ці обставини вказують на безпідставність дій відповідача щодо не зарахування до стажу державної служби стаж роботи позивача на посадах в органах місцевого самоврядування.

Таким чином, суд доходить висновку, що саме по собі набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III не є підставою для неврахування періодів роботи позивача на відповідних посадах в органах місцевого самоврядування до стажу державної служби. Відтак висновки пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування таких періодів лише з огляду на набуття працівниками органів місцевого самоврядування окремого правового статусу є помилковими та суперечать положенням пункту 2 Порядку № 283.

З огляду на викладене, суд вважає, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 08.10.2025 № 025350002285 прийняте без належного врахування положень законодавства, що регулює порядок обчислення стажу державної служби, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню. При цьому належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву від 29.09.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, як органу, який прийняв протиправне рішення, сплачений судовий збір.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача подано до суду: ордер на надання правничої (правової) допомоги, договір № 35-а від 19.11.2025 про надання правничої допомоги, розрахунок витрат на правничу допомогу, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 28.11.2025, відповідно до якого клієнт сплачує адвокату 5000 грн, квитанцію про оплату правничої допомоги на суму 5000 грн.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, співмірність обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

З урахуванням обставин справи, а саме: справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, виходячи характеру доказів у справі (відсутності експертиз, відсутності виклику свідків, тощо), кількості сторін та відсутності інших учасників у справі, суд вважає розмір вартості наданих послуг співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність, суд приходить до висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь позивача витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 5000 грн., що відповідає вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №025350002285 від 08.10.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.09.2025 щодо переходу з пенсії за віком на пенсію державного службовця, яка призначається відповідно до п. 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII та ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-XII, та прийняти відповідне рішення по суті заяви з урахуванням висновків суду в даній справі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідачі: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (вул. Н. Алексєєнко , 106, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 13486010)

Рішення суду сформовано 12.10.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна