Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №636/9/25 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Дата: 07 жовтня 2026 р.

Справа: №636/9/25

Суддя: Тичкова О. Ю.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 636/9/25

провадження № 22-ц/818/3198/26

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого – Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участю секретаря – Риндіч О.Б.,

учасники справи:

позивач: керівник Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

третя особа: Департамент захисту довкілля та природокористування Харківської обласної військової адміністрації, Регіональний ландшафтний парк «Печенізьке поле»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харків апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2026 року у складі судді Латки І.П.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року керівник Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Печенізької селищної ради Чугуївського району Харківської області звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою в межах об`єкту природно-заповідного фонду з кадастровим номером 6324680500:04:006:0341, загальною площею 13,1767 га, розташованої на території Печенізької територіальної громади Чугуївського району Харківської області земельною ділянкою ( надалі Земельна ділянка) шляхом: - визнання недійсним договору оренди Земельної ділянки від 01.04.2024 ; - скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації Земельної ділянки з припиненням усіх речових прав на неї та права приватної власності за ОСОБА_1 та права оренди ОСОБА_2 на Земельну ділянку з припиненням усіх речових прав на неї та закриттям розділу Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; - зобов`язання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернути Земельну ділянку державі в особі Печенізької селищної ради Чугуївскього району Харківської області

В обґрунтування позовних вимог посилались на те, що рішенням Харківської обласної ради V сесії XXIII скликання від 23.02.1999 «Про оголошення нових територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення», зі змінами, внесеними рішенням Харківської обласної ради від 19.12.2013 № 919-VI «Про зміну меж регіонального ландшафтного парку «Печенізьке поле» у Печенізькому районі" оголошено регіональний ландшафтний парк «Печенізьке поле» (РЛП «Печенізьке поле») загальною площею 5166,13 га. РЛП «Печенізьке поле» є об`єктом природно-заповідного фонду та відповідно територія (земельна ділянка) під ним – землями природно-заповідного фонду.

Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Харківській області, у зв`язку із помилками кадастрових номерів, 6324680500:04:000:0000 в подальшому не використовується для ідентифікації земельних ділянок. На сьогоднішній день земельній ділянці, яка використовується згідно державного акту на право приватної власності на землю серія Р2 № 782847 № 660 від 23.08.2001, присвоєно новий кадастровий номер 6324680500:04:006:0341. На підставі вказаного листа державним реєстратором виконавчого комітету Гребінківської міської ради Полтавської області Федорченко Д.М. 11.04.2024 прийнято рішення № 72538617 про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 54522635.

На підставі договору оренди землі від 01.04.2024 ОСОБА_1 передала в оренду ОСОБА_2 строком на 7 років земельну ділянку з кадастровим номером 6324680500:04:006:0341 загальною площею 13,1767 га.

За інформацією Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації межі території РЛП «Печенізьке поле» в натурі (на місцевості) не встановлені. Відповідно до відомостей наявних картографічних матеріалів проектів створення об`єктів природно-заповідного фонду та фільтру «заповідний фонд» на сайті відкритих даних земельного кадастру України за посиланням kadastr.live, земельна ділянка з кадастровим номером 6324680500:04:006:0341 повністю знаходиться в межах Регіонального ландшафтного парку «Печенізьке поле». Землевпорядна документація щодо відведення земельних ділянок у приватну власність в межах зазначеного об`єкту природно-заповідного фонду на розгляд та погодження до Департаменту не надходила.

Визначаючи спосіб захисту, позивач зазначив, що зайняття спірної земельної ділянки із порушенням положень ЗК України необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності відповідної територіальної громади, тому позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов. За таких обставин належним способом захисту прав є вимога про зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку у власність Печенізької селищної територіальної громади Чугуївського району Харківської області.

З огляду на викладене, враховуючи недотримання вимог законодавства при укладанні договору оренди, а також його спрямованість на перешкоджання законному власнику ділянки в реалізації права власності, наявні підстави для визнання недійсним договору оренди землі від 01.04.2024, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6324680500:04:006:0341.

З метою поновлення прав держави та територіальної громади на землі природно-заповідного фонду, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 6324680500:04:006:0341 підлягає скасуванню з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2026 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано тим, що Земельним кодексом України не встановлено безумовну заборону на передачу у приватну власність земель під об`єктами природно-заповідного фонду. Стаття 7 Закону « Про природно-заповідний фонд України» не містить заборони щодо ведення товарного сільськогосподарського виробництва на землях природно-заповідного фонду. Печенізька селищна рада Чугуївського району Харківської області на теперішній час не є власником земельної ділянки з кадастровим номером 6324680500:04:006:0341 в силу вимог закону, а тому її права на спірну земельну ділянку не підлягають захисту в порядку ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України. З огляду на наявність в межах РЛП «Печенізке поле» земельних ділянок приватної форми власності сільськогосподарського призначення, свідчить про законність такого використання.

Не погодившись з рішенням суду заступник керівника Харківської обласної прокуратури Миргородська О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що з огляду на характер спірних правовідносин та встановлені обставини справи втручання у право відповідача на мирне володіння майном є пропорційним та обґрунтованим. На момент видачі ОСОБА_1 державного акту на право приватної власності на землю діяли норми Земельного кодексу України та ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», які встановлювали, що спірна земельна ділянка відносилась і є часиною об`єкту природно-заповідного фонду і спеціальним режимом цих територій. Статус спірної земельної ділянки визначається розташуванням на ній об`єкта природно-заповідного фонду і спеціальним режимом цих територій, яке було фактично змінено при надані її у власність ОСОБА_1 . Крім того, не завершення всіх процедур щодо встановлення меж спірного об`єкта природно-заповідного фонду, наявні в матеріалах справи докази достатні для встановлення факту, що спірна земельна ділянка розташована в межах РЛП «Печенізьке поле». Наявність в межах РЛП «Печенізке поле» земельних ділянок приватної форми власності сільськогосподарського призначення, не свідчить про законність такого використання, оскільки позивачем ініційовані ряд судових спорів стосовно аналогічних порушень.

У відзиві на апеляційну скаргу від 06.10.2026 ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Посилається на те, що суд правильно встановив характер спірних правовідносин, повно становив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували включення спірної ділянки до природно заповідного фонду. Оскільки межі РЛП «Печенізьке поле» не встановлені в натурі і не внесені до Державного земельного кадастру, тому немає підстав класифікувати спірну ділянку як таку, що «перебуває в обмеженому обороті». В межах справи прокурором не доведено факту порушення права держави у момент прийняття рішення про надання ділянки або в результаті її подальшого оформлення. Позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку матиме наслідком втручання у його право мирного володіння майном, набутим на законних підставах, що підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника прокуратури та представника Гужви Н.В., дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, Рішенням V сесії XXIII скликання Харківської обласної ради від 23.02.1999 оголошено без вилучення земельних ділянок за згодою землекористувачів та землевласників території та об`єкти природно-заповідного фонду місцевого значення згідно з додатками №1-3. Державному управлінню екологічної безпеки в Харківській області: розробити та затвердити положення про території і об`єкти природно-заповідного фонду, які передбачені в додатках №1-2; передати під охорону землевласників та землекористувачів території та об`єкти природно-заповідного фонду. Обласному управлінню земельних ресурсів разом з господарствами нанести межі затверджених заповідних об`єктів, встановити типові- охоронні знаки та інформаційні аншлаги. Згідно додатку №1 до зазначеного рішення «Печенізьке поле» площею 4997,6 га передано під охорону дирекції РЛП «Печенізьке поле» (а.с. 21-22).

Рішенням Харківської обласної ради XXVII сесії VI скликання від 19.12.2013 №919-VI змінено межі території природно-заповідного фонду місцевого значення регіонального ландшафтного парку «Печенізьке поле» шляхом: вилучення зі складу його території 110,0 га, введення до складу його території 278,53 га; затверджено загальну площу ландшафтного парку «Печенізьке поле» 5166,13 га; рекомендовано власникам і користувачам природних ресурсів забезпечити дотримання режиму охорони та збереження території природно-заповідного фонду(зворот а.с. 22-25).

08 грудня 1999 року начальником державного управління екологічної безпеки у Харківській області затверджено Положення про регіональний ландшафтний парк «Печенізьке поле», відповідно до п. 1.1. якого РЛП «Печенізьке поле» оголошений рішенням обласної ради від 23.02.1999 на території Печенізького району Харківської області на загальній площі 4997,6 га, що включається до його складу без вилучення у землекористувачів (а.с. 30-33).

У п. 1.2 Положення міститься перелік землекористувачів, а саме: ЗАТ «Еко-Агрофірма "Фауна"», КСП «Мартова», КСП «Артемівка», КСП «Прогрес», землі держземзапасу Мартівської сільської ради, землі держземзапасу Артемівської сільської ради, Чугуєво-Бабчанський лісгосп ЛО «Харківліс», ТВО «Харківкомунпромвод», база «Ветерок», база інтитуту проблемного машинобудування, цегельний завод, фермерські господарства громадян: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .

Згідно з п. 1.3, 1.4 Положення РЛП «Печенізьке поле» є природоохоронною рекреаційною установою регіонального значення. РЛП «Печенізьке поле» входить до складу природно-заповідного фонду України.

Пунктом 1.5 Положення передбачено, що РЛП "Печенізьке поле" в своїй діяльності керується Конституцією України, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про підприємництво" іншими актами законодавства України, нормативними актами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, цим положенням та Статутом РЛІ "Печенізьке поле".

У відповідності до п. 2.1 Положення РЛП "Печенізьке поле" створений з метою збереження в природному стані типових лісостепових ландшафтів Східноєвропейської провінції, типової для регіону балкової системи, врізаної у підвищене плато на межі степової, лісостепової зон з притаманним їм рослинним та фауністичним комплексом, забезпечення багатопланових наукових досліджень, охорони та раціонального використання природних ресурсів Печенізького району, відтворення біологічного різноманіття, забезпечення умов для організованого відпочинку населення.

За змістом п. 2.2 Положення РЛП «Печенізьке поле» є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою місцевого значення, належить до природно-заповідного фонду України.

На РЛП «Печенізьке поле» покладається виконання таких завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об`єктів; створення умов для ефективного режиму охорони заповідних природних комплексів і об`єктів; сприяння екологічній освітньо - виховній роботі.

На території заказника забороняється господарська та інша діяльність, що суперечить цільовому призначенню, порушує природний розвиток процесів та явищ, або створює загрозу шкідливого впливу на її природні комплекси і об`єкти (п. 4.2 Положення).

Відповідно до охоронного зобов`язання від 15.08.2018 № 60/РЛП Державному підприємству «Чугуєво-Бабчанське лісове господарство» передано під охорону та дотримання встановленого режиму частина території РЛП «Печенізьке поле» загальною площею 72,0 га, в межах Печенізького (Чугуївського) району, Печенізького лісництва квартали 146, 149, НОМЕР_1 виділи 41, 42. Землекористувач зобов`язався: дотримуватись встановленого режиму для території (об`єкта) природно-заповідного фонду; не здійснювати у межах території (об`єкта) природно-заповідного фонду забороненої господарської діяльності; вживати заходів щодо попередження і ліквідації екологічних наслідків аварій та шкідливого впливу на територію (об`єкт) природно-заповідного фонду; дотримуватися вимог щодо використання території (об`єкта) природно-заповідного фонду; забезпечити охорону та збереження цінних природних комплексів території (об`єкта) природно-заповідного фонду (зворот а.с.25-27).

Сторонами визнається і матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю серія Р2 № 782847 № 660 від 23.08.2001, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 6324680500:04:000:0000 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Листом від 17.08.2023 № 31-20-025.8-2507/327-23 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надало ОСОБА_1 роз`яснення про причини невідповідності кадастрового номеру земельної ділянки 6324680500:04:000:0000 в державному акті на право приватної власності на землю серія P2 № 782847 № 660 від 23.08.2001 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виданого на ім`я ОСОБА_1 , та кадастрового номеру земельної ділянки 6324680500:04:006:0341 згідно витягу з ДЗК про земельну ділянку від 25.05.2017 HB-6304362462017, та зазначило, що у зв`язку із помилками кадастрових номерів, 6324680500:04:000:0000 в подальшому не використовується для ідентифікації земельних ділянок; повідомило, що на сьогоднішній день земельній ділянці, яка використовується згідно державного акту на право приватної власності на землю серія Р2 № 782847 № 660 від 23.08.2001 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва виданого на ім`я ОСОБА_1 , присвоєно новий кадастровий номер 6324680500:04:006:0341, який не повторюється на всій території України і присвоюється земельній ділянці під час проведення їх державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування такої ділянки. Зазначений номер присвоєно відповідно до Постанови кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 (зворот а.с. 35).

11 квітня 2024 року державним реєстратором виконавчого комітету Гребінківської міської ради Полтавської області Федорченко Д.М. прийнято рішення № 72538617 про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324680500:04:006:0341, загальною площею 13,1767 га, за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності № 54522635, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 399061559 від 14 жовтня 2024 року (зворот а.с. 32-33).

01 квітня 2024 року ОСОБА_1 (Орендодавець) уклала з ОСОБА_2 (Орендар) Договір № б/н оренди землі, за умовами якого передала в оренду орендарю земельну ділянку з кадастровим номером 6324680500:04:006:0341, загальною площею 13,1767 га, у тому числі рілля 13,1767 га, на строк 7 років до 01 квітня 2031 року, про що внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 54522714 (а.с. 36-39).

Відповідно до листа Департаменту захисту довкілля та природокористування Харківської обласної державної адміністрації від 26 вересня 2024 року № 04.01-22/2617 межі території РЛП «Печенізьке поле» в натурі (на місцевості) не встановлені. Враховуючи відомості наявних картографічних матеріалів проектів створення об`єктів природно-заповідного фонду та фільтру «заповідний фонд» на сайті відкритих даних земельного кадастру України за посиланням kadastr.live, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 6324680500:04:006:0341 повністю знаходиться в межах Регіонального ландшафтного парку «Печенізьке поле». При цьому, землевпорядна документація щодо відведення земельних ділянок у приватну власність в межах зазначеного об`єкту природно-заповідного фонду на розгляд та погодження до Департаменту не надходила (а.с. 42).

Згідно з даними Публічної кадастрової карти України земельна ділянка за кадастровим номером 6324680500:04:006:0341, загальною площею 13,1767 га, повністю перебуває у межах об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення – ландшафтного парку «Печенізьке поле» (а.с. 54).

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Відповідно до вимог статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно до ст. 45 ЗК України землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року N 2456-XII ( надалі Закон № 2456-XII) передбачено, що регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 7 вказаного Закону N 2456-XII межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до статті 9 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону № 2456-XII території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання.

Згідно з пунктами «а», «в» частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Частина перша статті 150 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносить до особливо цінних земель, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України (частина друга статті 150 ЗК України у редакції, чиній на час виникнення спірних правовідносин).

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

Пунктом 24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Судом встановлено, що рішенням V сесії XXIII скликання Харківської обласної ради від 23.02.1999 оголошено без вилучення земельних ділянок за згодою землекористувачів та землевласників території та об`єкти природно-заповідного фонду місцевого значення згідно з додатками №1-3. Державному управлінню екологічної безпеки в Харківській області: розробити та затвердити положення про території і об`єкти природно-заповідного фонду, які передбачені в додатках №1-2; передати під охорону землевласників та землекористувачів території та об`єкти природно-заповідного фонду. Обласному управлінню земельних ресурсів разом з господарствами нанести межі затверджених заповідних об`єктів, встановити типові- охоронні знаки та інформаційні аншлаги. Згідно додатку №1 до зазначеного рішення «Печенізьке поле» площею 4997,6 га передано під охорону дирекції РЛП «Печенізьке поле» (а.с. 21-22).

Фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. Набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Верховний суд у постанові від 09 вересня 2026 року у справі № 502/2540/23 зазначив, що відсутність документації із землеустрою зі встановленням у натурі меж земельної ділянки природно-заповідного фонду згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» не може бути єдиною підставою для висновку про відсутність такого об`єкта природно-заповідного фонду. Лише після встановлення фактичних обставин справи щодо точного розташування спірної земельної ділянки та належність/неналежність її до земель природно-заповідного фонду, можна вирішити спір у частині вимог прокурора про повернення земельної ділянки та надати оцінку способу захисту.

Оскільки рішенням V сесії XXIII скликання Харківської обласної ради від 23 лютого 1999 року оголошено об`єкти природно-заповідного фонду місцевого значення, а державний акт на право приватної власності на спірну земельну ділянку серії Р2 № 782847 № 660 видано ОСОБА_1 23 серпня 2001 року, тому спірна земельна ділянка на момент оформлення права приватної власності вже належала до території природно-заповідного фонду. Отже, набуття відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку відбулося після її віднесення до об`єктів природно-заповідного фонду та повністю перебуває у межах об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення – ландшафтного парку «Печенізьке поле».

Враховуючи, що Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території РЛП «Печенізьке поле» із державної власності. Земельна ділянка оформлена неправомірно, оскільки вона знаходиться на території природно-заповідного фонду місцевого значення регіонального ландшафтного парку «Печенізьке поле» і взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі.

Відтак прокурором доведено факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, як власника, та наявність порушеного права у вигляді перешкод у здійсненні РЛП «Печенізьке поле» права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою.

З огляду на зазначене судова колегія не погоджується з висновком суду про недоведеність порушення прав держави в особі Печенізськоі районної ради.

У постанові від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Водночас судова колегія зазначає про наявність підстав для втручання у належне відповідачу право на мирне володіння Земельною ділянкою виходячи з наступного.

Згідно правового висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 554/10397/16 – ц: у Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).

Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті у межах компетенції.

У рішенні Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (наприклад, рішення від 11 червня 2020 року в справі «Фортеця проти України», заява № 68946/10, пункт 42).

Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року в справі «Ґаші проти Хорватії», № 3257/05, пункт 40).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони під час виконання своїх повноважень припустилися помилки.

Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року «Бейнарович та інші проти Литви», № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).

Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна в розумінні цього положення Конвенції (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41, від 16 лютого 2017 року, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40, від 13 грудня 2007 року, «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42, від 12 листопада 2013 року, та «Вукушич проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50, від 31 травня 2016 року).

Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (рішення в справах «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45, «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), від 09 грудня 1994 року, пункт 71, Серія А № 301-А, та «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).

Отже, позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

«Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватись з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (див., серед інших, рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 року, Series A no. 52, p. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (див. рішення від 20 листопада 1995 року в справі «Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium), Series A no. 332, p. 23, § 38).

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що відбулось непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеному ЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав.

Отже, суд під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положень ЗК України щодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, установлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, стосовно захисту права власності.

Позбавлення права власності можливе лише за умови, що власник, повідомлений про обмеження у користуванні земельною ділянкою, такі обмеження порушить. Указані порушення мають бути належним чином зафіксовані, а наслідком таких порушень може бути передбачене законом вилучення земельної ділянки. В іншому випадку позбавлення права власності на земельну ділянку без відповідної майнової компенсації незалежно від того, чи заявляв про неї відповідач, узаконює порушення органів державної влади чи місцевого самоврядування при розпорядженні землею та звільняє їх від будь-якої відповідальності перед особою, яка потерпіла від їх неправомірних дій.

Реалізація таких конвенційних положень знайшла своє втілення в Законі України від 12 березня 2025 року № 4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі - Закон № 4292-ІХ), який набув чинності 09 квітня 2025 року».

Відповідно до ч.2 ст. 391 ЦК України якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

За змістом ч.5 ст. 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви .

Наведена норма захищає права добросовісного набувача в разі витребування в нього майна державним органом відповідно до статті 388 ЦК України.

Зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 910/8413/21).

У такій категорії справ, досліджуючи, чи добросовісно діє особа – набувач майна, суду слід з`ясувати, чи могла така особа знати або обґрунтовано припускати, зокрема, що земельна ділянка, яку вона набуває, накладається на землі ведення лісового господарства чи дотримані інші критерії добросовісного набуття майна.

Тобто якщо майно було набуто добросовісним набувачем за відплатним правочином і за положеннями статті 388 ЦК України воно не могло бути витребуване у цієї особи власником, то подальше розпорядження цією особою майном (в тому числі відчуження його за безвідплатним правочином) не створює підставу для витребування у нового набувача.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у частині третій статті 388 ЦК України йдеться про те, що якщо майно було набуто безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Добросовісний набувач, який далі відчужив майно за безвідплатним правочином, не є «особою, яка не мала права відчужувати майно». Навпаки, Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України).

Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього (див. підпункт 6.7 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на нерухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати (див. mutatis mutandis висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункт 38), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 06.07.2022 року у справі № 914/2618/16).

Законодавець передбачив компенсацію добросовісному набувачеві у випадку задоволення позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, зокрема й у випадку, коли відповідне рішення суду стосується об`єктів або територій природно-заповідного фонду.

Повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування підпадає під визначені статтею 390 ЦК України умови обов`язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві.

ЄСПЛ у справі «Шмакова проти України» від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) у справі про позбавлення права власності на земельну ділянку за результатами провадження, ініційованого прокурором з метою повернення цієї земельної ділянки заводу, який перебуває у державній власності, зробив висновок про те, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам.

Суд зазначив, що позбавлення заявниці права власності на його земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого. ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 09 травня 2025 року в справі «Кулик проти України» (заява № 40214/16) ЄСПЛ вкотре у подібних правовідносинах встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зробив висновок, що суть справи полягає в оцінці пропорційності і, зокрема, у наявності можливості у заявника отримати компенсацію, або будь-яку іншу форму відшкодування за позбавлення його майна, а також повторив, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин.

ЄСПЛ звертає увагу на важливість дотримання принципу пропорційності втручання щодо добросовісного власника майна та пов`язує необхідність відшкодування добросовісним власникам ринкової вартості майна виключно із фактом позбавлення власності, а не зі способом задоволення такої вимоги держави (витребування чи повернення відповідного майна за негаторним позовом), формою або часом визначення такої компенсації в національному законодавстві.

У пояснювальній записці до Закону № 4292-ІХ зазначено, що чинна (до внесення змін цим Законом) редакція ЦК України в частині нормативного регулювання віндикаційних та негаторних позовів, позовної давності має наслідком формування за останні роки неоднозначної судової практики на рівні Верховного Суду, у якій фактично відбувається підміна віндикаційного позову негаторним, що не узгоджується з його ж судовою практикою стосовно правової природи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, суперечить практиці ЄСПЛ та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Прийняття акта є необхідним для розмежування способів захисту щодо повернення права власності на нерухоме майно задля досягнення балансу інтересів держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та приватного власника, захисту прав та інтересів, в тому числі майнових, добросовісного набувача та унеможливлення випадків додаткового звернення добросовісного набувача до держави щодо відшкодування шкоди, завданої йому внаслідок витребування майна (якщо держава не забезпечила непорушності права власності). Зміни до частини другої статті 388 ЦК України передбачають: гарантію витребування на випадки, якщо майно вибуло з володіння власника та належить чи належало до об`єктів критичної інфраструктури; об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; об`єктів культурної спадщини, які не підлягають приватизації; об`єктів природно-заповідного фонду; вирішення питання компенсації добросовісному набувачеві при витребуванні майна на користь держави чи територіальної громади, що установлено новою частиною п`ятою статті 390 ЦК України; унеможливлення застосування негаторного позову до випадків, якщо органом державної влади або місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялись будь-які дії, направлені на відчуження майна, унаслідок яких набувачем такого майна стала фізична особа та/або юридична особа, що діє на основі приватної власності, як установлено новою частиною другою статті 391 ЦК України.

Тобто Закон № 4292-ІХ є законодавчим втіленням на національному рівні положень Конвенції та практики ЄСПЛ і не слугує точкою відліку виникнення у добросовісного набувача права на компенсацію вартості позбавленого майна.

Такий висновок є загальним, має застосовуватися незалежно від обставин конкретної справи та недоліків законодавчої норми.

У постанові від 19 грудня 2025 року у cправі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду досліджував умови, за яких відбувається непропорційне втручання в право власності й добросовісного учасника. Верховний Суд зазначив, що по-перше, добросовісна сторона все одно втрачає очікуваний результат угоди. Вона витратила час, ресурси, можливо зазнала упущеної вигоди і зрештою залишиться ні з чим. Якщо правочин був вигідним для неї, позбавлення майна чи прибутку може відчуватися як покарання, хоча умислу з її боку не було. По-друге, конфіскація майна добросовісної сторони (того, що вона отримала від іншого учасника) означає, що держава вилучає майно у особи, яка не вчинила свідомого порушення. Такий крок потребує дуже переконливого обґрунтування публічним інтересом. ЄСПЛ у подібних справах перевіряє, чи не було можливості обмежитися менш суворими заходами щодо невинної особи.

Верховний Суд виснував, що норма внутрішнього законодавства, яка за своїм змістом створює підстави для непропорційного втручання держави в право власності приватних осіб, не підлягає застосуванню як така, що порушує критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

З урахуванням викладеного колегія суддів уважає, що повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування підпадає під умови обов`язкової компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві, оскільки відповідна компенсація першочергово гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи, що 23.08.2001 ОСОБА_1 отримала державний акт на право приватної власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а рішенням V сесії XXIII скликання Харківської обласної ради від 23.02.1999 оголошено нові території ландшафтного парку , відсутні об`єктивні підстави вважати, що ОСОБА_1 могла бути обізнаний про можливе розташування вказаної земельної ділянки в межах регіонального ландшафтного парку «Печенізьке поле».

Згідно правової позиції викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19 про неможливість покладення на відповідача додаткового обов`язку перевіряти та аналізувати обставини вибуття майна з володіння позивача.

Оскільки у позові не наведено жодного доказу на підтвердження обізнаності ОСОБА_1 в тому, що надана їй земельна ділянка може знаходитися на території регіонального ландшафтного парку «Печенізьке поле» та земель природно-заповідного фонду, тому судова колегія вважає що вона є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Оцінивши надані позивачем докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 набула право власності на спірне майно на підставі відплатного правочину, за відсутності доказів, які б свідчили про його обізнаність щодо можливих порушень прав третіх осіб або недобросовісність його поведінки. Відтак вона є добросовісним набувачем у розумінні вимог цивільного законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та відмовив у задоволенні позовних вимог, однак помилився у визначенні мотивів такої відмови. У зв`язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Відповідно до п.2,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки рішення суду першої інстанції змінено тільки в частині мотивів та розміру судових витрат підстави для перерозподілу судових витрат понесених сторонами в суді апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 05 лютого 2026 року – змінити. Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

В.Б. Яцина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua