Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №638/22234/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 638/22234/25

провадження № 22-ц/818/4777/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс»

відповідач – ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Кірюшина Артема Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 травня 2026 року ухвалене у складі судді Подус Г.С.,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року ТОВ «ФК «Солвентіс» звернулось до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №2594949 від 12.08.2019 у розмірі 18120,00 грн, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.08.2019 ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 уклали договір про надання кредиту №2911763, який підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі розмірі 12000,00 грн. 10.06.2025 ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» уклали договір факторингу №АК-10/06/2025, відповідно до умов якого до ТОВ «Секвоя Капітал» перейшло право вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №2594949 від 12.08.2019 в сумі 18120,00 грн. 07.07.2025 ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» уклали договір факторингу №ДФ-07072025, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» перейшло право вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за кредитним договором №2594949 від 12.08.2019 в сумі 18120,00 грн. Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2594949 від 12.08.2019 становить 18120,00 грн і складається із: заборгованості за тілом кредиту – 12000,00 грн, заборгованості за відсотками – 6120,00 грн. Оскільки відповідач ухиляється від виконання зобов`язань і заборгованість не погашає, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 травня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК СОЛВЕНТІС» заборгованість в розмірі 18120,00 грн, судовий збір у розмірі 2422,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення мотивовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач уклав електронний договір та підписав його у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Позивачем доведено розмір нарахованої заборгованості в сумі 18120,00 грн, з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування. Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, суд дійшов до висновку про задоволення позову.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно дослідив матеріали справи що привело до ухвалення необґрунтованого рішення суду. Зазначає що позивачем не доведено належними та допустимий доказами факт укладення спірного договору в електронній формі. Крім того апелянт заперечує щодо факту отримання кредитних коштів, вказує що наявна в матеріалах справи виписка не є первинним банківським документа що може підтверджувати факт видачі кредитних коштів оскільки не містить відомостей про господарську операцію.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 12.08.2019 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 було укладено договір № 2594949 від 12.08.2019, на підставі якого відповідач мав отримати кредит у сумі 12000,00 грн.

Відповідно до п.1.4 договору, сума кредиту складає 12 000,00 грн.

Пунктом 1.5 Договору сторони погодили, що нарахування Процентів за користування Кредитом здійснюється, відповідно до положень ст. 1054 Цивільного кодексу України, виходячи з Базової процентної ставки, Акцій, Програми лояльності Кредитодавця, Спеціальної процентної ставки по кредиту після спливу Узгодженого строку повернення кредиту. Нарахування Процентів за користування кредитом за Акційними ставками і ставками Програми лояльності здійснюється тільки за умови повернення кредиту до спливу Узгодженого строку повернення кредиту, наведеного у п. 1.9. цього Договору. У випадку виникнення Заборгованості Проценти за користування кредитом за період Узгодженого строку повернення кредиту нараховуються, виходячи із Базової процентної ставки, а поза межами цього строку - виходячи із Спеціальної ставки, встановленої для періоду, що перевищує Узгоджений строк повернення кредиту. Пеня нараховується за ставкою встановленою цим Договором. Для повного погашення Кредиту Позичальник має сплатити повністю Основну суму кредиту, усі нараховані проценти, пеню і штрафи. Нарахування процентів за Базовою процентною ставкою за період Узгодженого строку повернення кредиту, нарахування процентів поза межами Узгодженого строку повернення кредиту, нарахування пені – є правом Кредитодавця. Кредитодавець без погодження Сторін може на свій розсуд зменшити нарахування Процентів за користування кредитом і пеню.

Відповідно до п.1.6 сторони узгодили наступні ставки нарахування процентів і розмір пені за цим Договором: Базова процентна ставка за один день користування кредитом – 1,7%; Акційна ставка або ставка за Програмою лояльності за один день користування кредитом - 1,02%; Спеціальна процентна ставка за один день користування кредитом після Узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення Заборгованості, прострочення кредиту) - 3,00%; Пеня за один день користування кредитом поза Узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення Заборгованості, прострочення кредиту) - 0,00%.

Строк кредитування 30 днів до 11.09.2019 року включно (п.1.9).

У пункті 1.8 Договору визначено, що дата надання кредиту, Узгоджений строк повернення кредиту і відповідна узгоджена Дата повернення кредиту, сума кредиту (загальний розмір кредиту), Проценти за користування кредитом, Реальна процентна ставка за кредитом, абсолютне значення подорожчання кредиту вказані у Графіку платежів, що визначається у Додатку № 1 до цього Договору та є невід`ємною його частиною. Графік платежів складається окремо за умови дії Акцій і/або Програми лояльності у випадку повернення Зобов`язань до спливу Узгодженого строку повернення кредиту та за умови дії Базової і Спеціальної процентної ставки у випадку погашення Заборгованості поза межами Узгодженого строку повернення кредиту.

Кредитний договір підписано відповідачем електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «2594949».

Відповідно до листа ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих. №5956-ВП від 18.09.2025 року вбачається що 12.08.2019 року, за дорученням ТОВ «Алекскредит», відповідно до договору ВП-220817-1 від 22.08.2017 року, було здійснено успішний переказ коштів у сумі 12000,00 грн на номер платіжної картки 5168742720289747, код авторизації 431862, номер транзакції в системі WayForPay – 93357683387911005892303115393328.

Згідно з листом АТ КБ «ПриватБанк» від 25.03.2026 року вбачається що на ім`я ОСОБА_1 у банку була емітована платіжна картка 5168742720289747 та 12.08.2019 року на вказану платіжну картку було здійснено зарахування коштів у сумі 12 000,00 грн.

Згідно з розрахунком ТОВ «Алекскредит» заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2594949 від 12.08.2019 року складає 24120,00 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту – 12000,00 грн, заборгованість за відсотками – 6120,00 грн, заборгованість за простроченими відсотками – 6000,00 грн.

Разом з тим позивач пред`явив вимоги щодо стягнення лише у розмірі 18 120,00 грн, що складається з тіла кредиту та відсотків нарахованих виключно в межах строку кредитування по 11.09.2019 року.

10.06.2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» (фактор) та ТОВ «Алекскредит» (клієнт) укладено Договір факторингу № АК-10/06/2025 пунктом 2.1 якого передбачено, що згідно умов цього договору клієнт зобов`язується відступити фактору прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

10.06.2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «Алекскредит» складено та підписано Реєстр прав вимоги від 10.06.2025 до договору факторингу № АК-10/06/2025, за яким передані (відступлені) права вимоги до боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №2594949 від 12.08.2019 заборгованість за тілом – 12000,00 грн, за процентами – 6120,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №185 від 16.06.2025 року ТОВ «Секвоя Капітал» сплатило ТОВ «Алекскредит» грошові кошти у сумі 1 9000 000,00 грн в якості оплати за переуступлення прав вимоги за грошовими зобов`язаннями згідно договору факторингу №06062025 від 06.06.2025 року.

Згідно договору факторингу № ДФ-07072025 від 07.07.2025 року ТОВ «Секвоя Капітал» відступило ТОВ «ФК «Солвентіс» право вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

07.07.2025 між ТОВ «Секвоя Капітал» відступило ТОВ «ФК «Солвентіс» складено та підписано Реєстр прав вимоги від 07.07.2025 до договору факторингу № ДФ-07072025 від 07.07.2025 року, за яким передані (відступлені) права вимоги до боржника ОСОБА_1 , кредитний договір №2594949 від 12.08.2019 заборгованість за тілом – 12000,00 грн, за процентами – 6120,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №812 від 08.07.2025 року ТОВ «ФК «Пінг-Понг» сплатило ТОВ «Секвоя Капітал» грошові кошти у сумі 2 012 173,75 грн в якості оплати за придбання згідно договору факторингу № ДФ-07072025 від 07.07.2025 року.

01.07.2025 року було проведено державну реєстрацію зміни найменування юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-Понг» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», що підтверджується копією рішення № 1778 Єдиного учасника ТОВ ФК «Пінг-Понг» від 01 липня 2025 року про зміну назви товариства, копію Статуту ТОВ « Фінансова компанія» Солвентіс», копією наказу директора ТОВ «ФК «Солвентіс» Євгена Ланового № 70-к від 01.07.2025 року про зміну назви ТОВ «ФК « Пінг-Понг» на ТОВ « ФК « Солвентіс», Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

10.07.2025 року представник ТОВ «ФК «Солвентіс» направив на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу, в якій останньому запропоновано сплатити заборгованість в сумі 18120,00 гривень на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» та роз`яснено, що у випадку невиконання вимоги ТОВ «ФК «Солвентіс» буде ініційовано заходи щодо стягнення заборгованості в судовому порядку.

Відповідно до частин 1, 2статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно вимог ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є публічним договором приєднання.

Згідно із частиною першою статті 633ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Алекскредит»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

У рішенні від 11липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі76,77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору про споживчий кредит №2594949 від 12.08.2019 року, де зазначено, що його підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений; сторони не досягли б згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

За обставинами даної справи позичальник (відповідач ОСОБА_1 ) шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора 2594949, отриманого від позивача, вчинив дії на укладення кредитного договору №2594949 від 12.08.2019, тобто договір вважається укладеними у відповідності до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх їх істотних умов.

Судовим розглядом встановлено, що вказаний кредитний договір відповідачем підписано особисто, недійсним в судовому порядку не визнавався, а відтак є чинним і підлягає до виконання його сторонами. Відповідач під час укладення кредитного договору, ознайомився з його текстом та істотними умовами кредитування а саме: сумою кредиту, процентною ставкою, строком кредитування, графіком платежів та порядком погашення заборгованості, що підтверджується особистим підписом позичальника. Оскільки, кредитний договір був підписаний відповідачем без будь-яких застережень, суд приходить до висновку, що остання погодилася з його умовами та зобов`язалася виконувати їх.

Щодо посилань відповідача на відсутність в матеріалах справи оригіналів вказаних документів із підписом відповідача, зокрема кредитного договору, колегія судів зазначає що відповідно до положень статті 95 ЦПК України визначено що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Наданий до суду позивачем примірник кредитного договору з електронним підписом відповідача та печаткою первісного кредитора є засвідченою копією з оригіналу договору, містить всю інформацію, що міститься у електронному примірнику договору, а також містить електронний підпис відповідача та електронну печатку первісного кредитора. Позовна заява ТОВ «ФК «Солвентіс» подана через «Електронний суд». Сама заява та додані до неї документи - договір із додатком підписані електронним цифровим підписом керівником ТОВ «ФК «Солвентіс» та жодних сумнівів не викликають.

Будь-яких об`єктивних даних , які б викликали сумніви у відповідності поданих копій документам – оригіналам, ОСОБА_1 не наведено та судом не встановлено.

За загальним правилом, належними та допустимими доказами на підтвердження обставини видачі кредитних коштів позичальнику є первинні бухгалтерські документи про видачу готівки або перерахування коштів.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 274/7221/19 (провадження № 61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Факт отримання грошових коштів відповідачем підтверджується листом ТОВ «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» вих. №5956-ВП від 18.09.2025 року зі змісту якого вбачається що 12.08.2019 року, за дорученням ТОВ «Алекскредит», відповідно до договору ВП-220817-1 від 22.08.2017 року, було здійснено успішний переказ коштів у сумі 12000,00 грн на номер платіжної картки 5168742720289747, код авторизації 431862, номер транзакції в системі WayForPay – 93357683387911005892303115393328.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного суду які викладені у постанові від 12 лютого 2025 року по справі 679/1103/23 та у постанові від 14 червня 2022 року по справі 757/40395/20 в яких викладено що довідка про перерахування за допомогою платіжної системи кредиту на вказану позичальником картку є належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів.

Вказане також підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 25.03.2026 року відповідно до якого вбачається що на ім`я ОСОБА_1 у банку була емітована платіжна картка НОМЕР_1 та 12.08.2019 року на вказану платіжну картку було здійснено зарахування коштів у сумі 12 000,00 грн.

Відповідно до п.10 ст.1 ЗУ «Про платіжні послуги», еквайринг платіжних інструментів (далі - еквайринг) - платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі.

Відповідно до ст.22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі – Закон), яким керувався Кредитор на момент укладення договору, ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Платіжна інструкція (платіжне доручення) — це розпорядження ініціатора надавачеві платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Згідно п. 22.4 ст. 22 Закону при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Згідно абз. 2 п. 22.6 ст. 22 вищезгаданого Закону обслуговуючий отримувача банк зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду (ідентифікаційного номера, за його наявності, тощо), що містяться в розрахунковому документі, та зараховувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов`язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 Закону банк зобов`язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Враховуючи вище викладене колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо доведеності належними та допустимими доказами факту отримання відповідачем кредитних коштів. Відсутність детальної інформації від банку-еквайра не спростовує факту емітування платіжної картки та зарахування коштів на рахунок відповідача.

Доводи сторони відповідача щодо не підтвердження належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів, апеляційним судом до уваги не приймається оскільки зазначене суперечить наявним в матеріалам справи доказам.

У апеляційного суду немає сумнівів щодо належності вказаної карти відповідачу оскільки вказана обставина підтверджується листом АТ КБ ПриватБанк щодо емітування платіжної картки. Матеріали справи не містять доказі того що відносно ОСОБА_1 вчинялись шахрайські дія, докази звернень до правоохоронних органів відповідача відсутні так і відсутні докази того що зазначені персональні дані відповідача були використані третіми особами.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Колегія суддів вважає доведеним позивачем перехід прав вимог до відповідача за кредитним договором №2594949 від 12.08.2019, що підтверджується, зокрема: копією договору факторингу №АК-10/06/2025 від 10.06.2025; копією витягу з реєстру боржників від до Договору факторингу №АК-10/06/2025 від 10.06.2025, копією платіжної інструкції №185 від 16.06.2025 року, копією договору факторингу № ДФ-07072025 від 07.07.2025; копією витягу з реєстру боржників від до Договору факторингу №ДФ-07072025 від 07.07.2025, копією платіжної інструкції №812 від 08.07.2025 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 зроблений висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суду не надано доказів на спростовування презумпції правомірності договору факторингу №АК-10/06/2025 від 10.06.2025 року та №ДФ-07072025 від 07.07.2025 року.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до статті 611ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа № 910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Солвентіс» надало розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2594949 від 12.08.2019 року складає 18120,00 грн з яких: заборгованість за тілом кредиту – 12000,00 грн, заборгованість за відсотками – 6120,00 грн.

Умовами договору сторони узгодили наступні ставки нарахування процентів і розмір пені за цим Договором: Базова процентна ставка за один день користування кредитом – 1,7%; Акційна ставка або ставка за Програмою лояльності за один день користування кредитом - 1,02%; Спеціальна процентна ставка за один день користування кредитом після Узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення Заборгованості, прострочення кредиту) - 3,00%; Пеня за один день користування кредитом поза Узгодженого строку повернення кредиту (у випадку виникнення Заборгованості, прострочення кредиту) - 0,00%. Строк кредитування 30 днів до 11.09.2019 року включно.

Здійснивши аналіз зазначених умов кредитного договору та наданих позивачем розрахунків заборгованості колегія суддів зазначає що первісним кредитором правомірна нараховувались відсотки за користування кредитними коштами за період з 12.08.2019 року по 11.09.2019 року тобто впродовж 30 днів відповідно до п.1.9 договору у загальному розмірі 780,00 грн відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №2594949 від 12.08.2019 року повністю узгоджується із розрахунками заборгованості долученим позивачем до матеріалів справи та умовами кредитного договору.

Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, відповідачем не надано. Тому колегія суддів вважає, що вказаний розрахунок заборгованості є належним доказом, котрий узгоджується з умовами кредитного договору.

Даних, що відповідач у добровільному порядку нараховану заборгованість за кредитним договором погасив, матеріали справи не містять.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кірюшина Артема Андрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 21 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук