Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №642/1054/23 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 642/1054/23

провадження № 22-ц/818/5924/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів – Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2026 року у складі судді Грінчук О.П.,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, вжитих до подачі позовної заяви.

Клопотання мотивовано тим, що ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року по справі № 642/1054/23 було задоволено заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову до подачі позовної заяви шляхом накладення арешту на належне йому нерухоме майно, а саме: житловий будинок, з господарчими будівлями та спорудами, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1836493551237, земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:005:0536, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1836380451000.

Ухвалою суду від 19 квітня 2023 року у справі № 642/1290/23 відкрито провадження за позовною заявою ОСОБА_5 до нього про стягнення заборгованості, яку Ленінським районним судом м. Харкова 01 лютого 2024 року було передано на розгляд до Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеса від 14 січня 2025 року, залишеною без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року та постановою Верховного суду від 21 травня 2026 року, провадження у справі № 642/1290/23 закрито.

Оскільки провадження у справі закрито, підстави для подальшої дії заходів забезпечення позову відсутні, оскільки порушує баланс інтересів сторін, невиправдано обмежуючи його права як власника майна без відповідної легітимної мети вже понад двох років.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_2 просив скасувати заходи забезпечення позову, вжитих до подачі позовної заяви ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року по справі № 642/1054/23.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2026 року заяву ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову передано на розгляд за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвала мотивована тим, що оскільки представник ОСОБА_2 , адвокат Волошина К., звернулася до Холодногірського районного суду м. Харкова із заявою про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі №642/1290/23, яка не перебуває у провадженні Холодногірського районного суду м. Харкова та була передана за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси, суд приходить до висновку, що дане клопотання підлягає передачі для розгляду до Приморського районного суду м. Одеси, до якого позовну заяву №642/1290/23 було направлено за підсудністю та який, відповідно до ч.9 ст. 158 ЦПК України при закритті провадження у справі повинен був вирішити питання скасування заходів забезпечення позову.

Не погодившись з ухвалою суду Шрамко І.С., яка діє в інтересах ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просила ухвалу скасувати, а справу направити для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Харкова.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що процесуальним законом не передбачено передачу заяви про скасування забезпечення позову за підсудністю до іншого суду лише з підстав подальшого розгляду позову іншим судом. Апелянт зауважує що суд першої інстанції фактично ототожнив окреме провадження щодо забезпечення позову до подання позовної заяви із подальшою цивільною справою, що призвело до помилкового висновку про необхідність передачі заяви до Приморського районного суду м. Одеса.

Крім цього, апелянт зауважує що передача заяви та матеріалів справи до іншого суду суперечить принципу розумних строків судового розгляду, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Частиною 2 статті 369 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншого суду – п. 9 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки предметом перегляду в суді апеляційної інстанції є ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскаржувана ухвала вказаним вимогам не відповідає.

Приймаючи рішення про передачу справи на розгляд іншого суду суд першої інстанції виходив із того, що заходи забезпечення позову були накладені в межах цивільної справи №642/1290/23, яка не перебуває у провадженні Холодногірського районного суду м. Харкова та була передана за підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси,

З такими висновками колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною другою статті 149 ЦПК України прямо передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, законодавець прямо передбачає можливість застосування заходів забезпечення ще до виникнення основного позовного провадження.

У свою чергу, пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову визначено накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачеві та знаходяться у нього або в інших осіб.

За змістом частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається до суду, визначеного відповідно до правил підсудності, встановлених цим Кодексом для відповідного позову, а у випадках, визначених законом, - до іншого суду.

Частиною другою статті 151 ЦПК України встановлено спеціальні вимоги до змісту заяви про забезпечення позову, зокрема у разі подання заяви до пред`явлення позову обов`язок зазначити інші відомості, передбачені цією нормою.

Відповідно до частини сьомої статті 151 ЦПК України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен пред`явити позов протягом строку, встановленого законом, а в іншому разі заходи забезпечення підлягають скасуванню.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 06 березня 2023 року по справі № 642/1054/23 заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову до подачі позовної заяви задоволено.

Вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 в межах суми позовних вимог 5 429 858,00 грн: житловий будинок, з господарчими будівлями та спорудами, за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1836493551237; земельну ділянку, кадастровий номер 5123755800:02:005:0536, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1836380451000.

Ухвалою суду першої інстанції від 01 лютого 2024 року вказану справу передано до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду за територіальною підсудністю.

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеса від 14 січня 2025 року, залишеною без змін Постановою Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року та постановою Верховного суду від 21 травня 2026 року, провадження у справі № 642/1290/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, закрито з підстав належності спору до юрисдикції господарських судів України.

Згідно з частиною першою статті 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, а за результатами її розгляду постановляється ухвала.

Відповідно до частини одинадцятої статті 153 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову виконується негайно з дня її постановлення незалежно від її оскарження.

Отже, суд, який постановив ухвалу про забезпечення позову, створює відповідний процесуальний режим обмеження прав та інтересів особи, а така ухвала породжує конкретні правові наслідки для майна особи, щодо якої застосовано забезпечення.

Водночас забезпечення позову за своєю правовою природою є тимчасовим процесуальним заходом, який не має самостійної мети та існує лише остільки, оскільки існує необхідність у забезпеченні ефективності судового захисту.

Цей висновок випливає із системного тлумачення статей 149, 150, 153 та 158 ЦПК України.

Зокрема, частиною першою статті 158 ЦПК України прямо передбачено, що суд може скасувати заходи забезпечення позову як з власної ініціативи, так і за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Частиною другою статті 158 ЦПК України встановлено, що клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п`яти днів з дня його надходження до суду.

При цьому частина четверта статті 158 ЦПК України встановлює, що за результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала.

Отже, законодавець у самій нормі статті 158 ЦПК України використовує конструкцію «заходів забезпечення позову, вжитих судом», пов`язуючи вирішення питання про їх скасування із судом, який такі заходи застосував.

Згідно з частиною дев`ятою статті 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини десятої статті 158 ЦПК України у такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо поданої заяви про скасування заходів забезпечення позову, виходив із того, що основна цивільна справа № 642/1290/23 була передана за територіальною підсудністю до Приморського районного суду м. Одеси, а тому відповідна заява також підлягає передачі до цього суду. При цьому суд першої інстанції послався, зокрема, на положення статті 31 ЦПК України та частини дев`ятої статті 158 ЦПК України.

Забезпечення позову є самостійним процесуальним інститутом, який допускається, зокрема, ще до пред`явлення позову. Частина друга статті 149 ЦПК України прямо передбачає можливість застосування заходів забезпечення позову до пред`явлення позову.

Таким чином, сама можливість існування процесуальних правовідносин щодо забезпечення позову до виникнення основного позовного провадження свідчить про необхідність розмежування процесуального звернення про застосування або скасування заходів забезпечення та основної справи по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо, зокрема, справа належить до територіальної юрисдикції іншого суду. Отже, наведена норма регламентує процесуальний механізм передачі саме справи, яка перебуває у провадженні суду, іншому суду за наявності визначених законом підстав.

Водночас предметом звернення у цій справі була заява про скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою суду до подання позовної заяви.

На момент постановлення оскаржуваної ухвали цивільне провадження у справі № 642/1290/23 вже було закрито судом, а відповідне рішення суду про закриття провадження набрало законної сили.

Таким чином суд помилково ототожнив заяву про скасування заходів забезпечення позову з позовним провадженням у цивільній справі № 642/1290/23, яка раніше перебувала у провадженні Ленінського районного суду м. Харкова, була передана до Приморського районного суду м. Одеси.

За таких обставин положення статті 31 ЦПК України не можуть бути застосовані як самостійна правова підстава для передачі окремої заяви про скасування заходів забезпечення позову до іншого суду за підсудністю.

Застосування судом першої інстанції статті 31 ЦПК України до поданої заяви фактично означає поширення передбаченої цією нормою процедури передачі справи на окреме процесуальне звернення, хоча така можливість положеннями ЦПК України прямо не передбачена.

При цьому сам факт того, що раніше справа за позовною заявою ОСОБА_4 була передана до іншого суду, не створює передбаченої законом процесуальної підстави для автоматичної передачі до цього суду будь-яких заяв, поданих після закриття відповідного провадження.

Інше тлумачення фактично означало б можливість визначення суду, уповноваженого розглядати процесуальну заяву, не на підставі прямої норми процесуального закону, а шляхом розширеного застосування правил про передачу справи за територіальною підсудністю.

Такий підхід не відповідає принципу законності цивільного судочинства.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує, що поняття «суд, встановлений законом» охоплює, зокрема, дотримання правил, які визначають юрисдикцію та повноваження суду. Перевищення судом повноважень, визначених процесуальним законодавством, не відповідає вимозі розгляду справи судом, встановленим законом.

Отже, питання щодо того, який саме суд має повноваження розглядати відповідне процесуальне звернення, повинно вирішуватися виключно у спосіб, передбачений процесуальним законом.

Водночас колегія суддів наголошує, що предметом цього апеляційного перегляду є саме законність ухвали про передачу заяви за підсудністю, а не вирішення питання про те, який саме суд має розглядати заяву про скасування заходів забезпечення позову по суті.

Тому на цій стадії суд апеляційної інстанції не надає оцінки тому, який саме суд є належним для розгляду відповідної заяви, а встановлює лише те, що суд першої інстанції не мав передбаченої ЦПК України процесуальної підстави для передачі такої заяви за територіальною підсудністю на підставі статті 31 ЦПК України.

Відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

За відсутності прямої норми ЦПК України, яка б передбачала можливість передачі такої заяви, суд першої інстанції мав застосувати положення частини дев`ятої статті 10 ЦПК України та визначити належний процесуальний наслідок подання заяви, яка, на думку суду, не може бути ним розглянута.

При цьому найбільш близьким за своїм процесуальним змістом є передбачений статтею 185 ЦПК України механізм повернення заяви.

Хоча стаття 185 ЦПК України безпосередньо регулює питання залишення без руху та повернення позовної заяви, її положення за аналогією права можуть бути застосовані до неврегульованої процесуальної ситуації, коли суд встановлює відсутність передбаченої законом можливості розгляду відповідного процесуального звернення цим судом та одночасно не має правових підстав для його передачі до іншого суду.

Такий підхід відповідає самій природі інституту повернення заяви, оскільки повернення процесуального звернення не є вирішенням питання по суті та не позбавляє особу права повторно звернутися з відповідною заявою у встановленому законом порядку.

З огляду на наведене, якщо суд першої інстанції виходив із того, що подана заява про скасування заходів забезпечення позову не підлягає розгляду саме цим судом, він не мав процесуальних підстав передавати її до іншого суду за правилами статті 31 ЦПК України.

За таких обставин суд мав застосувати аналогію права відповідно до частини дев`ятої статті 10 ЦПК України та використати найбільш близький за правовою природою процесуальний механізм, передбачений статтею 185 ЦПК України, а саме повернути заяву заявнику.

При цьому в ухвалі про повернення заяви суд мав зазначити мотиви, з яких він дійшов висновку про неможливість її розгляду, та роз`яснити заявнику право звернутися з відповідною заявою до належного суду у встановленому законом порядку.

Отже, суд першої інстанції, застосувавши статтю 31 ЦПК України до окремої заяви про скасування заходів забезпечення позову, фактично застосував не передбачений процесуальним законом спосіб вирішення питання про подальший рух заяви.

Відповідно до п.2,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягають скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, тому підстав для розподілу судового збору за розгляд справи апеляційним судом не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 379, 381- 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 06 серпня 2026 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.Ю. Тичкова

Судді: О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук