Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №619/5448/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 619/5448/25

провадження № 22-ц/818/3250/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.

суддів: Яцини В.Б., Маміної О.В.,

за участю секретаря: Риндіч О.Б.

учасники справи:

позивач - Солоницівська селищна рада,

відповідач - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Солоницівської селищної ради,

за участю представника Харківської обласної прокуратури - Комісара О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Солоницівської селищної ради на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 лютого 2026 року у складі судді Калиновської Л.В.-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Солоницівська селищна рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про позбавлення їх батьківських прав у відношенні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення з відповідачів аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частки всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня пред`явлення позову до її повноліття на користь опікуна (піклувальника), батьків вихователів, прийомних батьків або державного дитячого закладу (в залежності від форми влаштування дитини).

Позовна заява мотивована тим, що Служба у справах дітей Безлюдівської селищної ради надала до служби у справах дітей Солоницівської селищної ради, пояснення від 22.07.2021 року, в якому громадянка ОСОБА_2 виявила бажання передати малолітню дитину ОСОБА_3 на виховання батькові та бабусі, доки сама вирішуватиме свої фінансові та житлові труднощі. У 2022 році жінка знову надала пояснення до ССД Безлюдівської селищної ради, в якому зазначила, що дитина з липня 2021 року проживає в с. Вільшани, за її домовленістю з бабусею та батьком дитини, ОСОБА_4 буде там проживати доки вона не буде спроможна зробити ремонт в квартирі. Фактично за півроку перебування дитини у бабусі та батька мати не вжила жодних заходів для створення належних умов і повернення дитини. У акті проведення оцінки рівня безпеки дитини від 22.07.2021 року складеного Службою справах дітей Безлюдівської селищної ради, на момент перевірки комісією виявлені незадовільні умови проживання дитини.

14.08.2023 наказом Служби у справах дітей Солоницівської селищної ради було взято малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на облік дітей, як перебувають у складних життєвих обставинах. До цього хлопчик стояв на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах в Службі у справах дітей Безлюдівської селищної ради. Такий факт передачі дитини з обліку однієї служби до іншої свідчить про постійний та системний характер складних життєвих обставин у сім`ї, у яких перебуває дитина. Це також підкреслює, що ситуація не є тимчасовою чи епізодичною, а потребує безперервного контролю та взаємодії з боку різних органів соціального захисту та служби у справах дітей. Передача на облік іншій службі також вказує на необхідність координованого підходу між різними територіальними підрозділами для забезпечення безпеки, належного виховання та захист прав дитини.

Крім того, батько, ОСОБА_1 повністю переклав усю відповідальність за виховання малолітнього на бабусю ОСОБА_5 . Він не лише не брав участі у догляді та організації повсякденного життя дитини, але й не зміг дати жодних чітких пояснень щодо своїх намірів у вихованні, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, що унеможливлює усвідомлене виконання батьківських обов`язків.

24.07.2024 фахівцем із соціальної роботи було проведено оцінювання потреб сім`ї ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 та підтверджено факт наявності складних життєвих обставин в яких перебуває малолітня дитина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Основні чинники, що спричинили складні життєві обставини: малозабезпеченість, безробіття батька та ухилення батьком від виконання своїх обов`язків із виховання дитини.

Адміністрація КЗ «Вільшанський ліцей» Солоницівської селищної ради 27.01.2025 року надали характеристику на малолітню дитину ОСОБА_3 , 2017 року народження: « ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 на даний момент проживає у АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 є учнем 1-А класу КЗ «Вільшанський ліцей». Протягом першого семестру 2024/2025 навчального року дитина брала участь в онлайн-уроках, які проводилися у форматі дистанційного навчання. Відвідуваність була задовільною і учень регулярно долучався до занять через платформу Zoom. З другого семестру завдання виконуються самостійно вдома, відповідно до наданих матеріалів, які передаються через платформи Google Classroom та Viber, тому що не завжди є доступ до Інтернету. Вчитель підтримує постійний зв`язок із бабусею та тіткою учня, які активно займаються організацією навчального процесу дитини. На батьківських зборах також присутні вони. ОСОБА_4 забезпечений усім необхідним шкільним приладдям, що дозволяє виконувати завдання в повному обсязі. З початку навчального року фото виконаних робіт регулярно надсилалися вчителю через Viber для перевірки та отримання зворотного зв`язку. Учневі не вдається писати старанно та каліграфічно, у роботах іноді трапляються незначні помилки, які поступово коригуються. З боку дитини спостерігається бажання виконувати завдання, дотримуючись рекомендації вчителя. ОСОБА_4 демонструє відповідальний підхід до навчання, за підтримки родини виконує навчальні завдання та підтримує зв`язок із класним керівником. Важливим фактором залишаться активна участь бабусі та тітки у його навчальному процесі, що забезпечує належні умови для навчання дитини».

Працівниками служби у справах дітей Солоницівської селищної ради неодноразово здійснювалися візити за адресою місця проживання дитини: АДРЕСА_1 , але частіше двері будинку ніхто не відчиняв.

Характеристика показує, що фактичну організацію навчального процесу дитини забезпечують бабуся та тітка, а батько не бере активної участі у вихованні та підтримці освіти ОСОБА_4 . Регулярний зв`язок із батьками (участь у батьківських зборах, контроль за навчанням) здійснюється саме через бабусю та тітку, що свідчить про відсутність належного батьківського контролю. Мати дитини не бере активної участі в навчальному процесі та вихованні ОСОБА_4 . Вона не залучена до організації дистанційного навчання, не відвідує батьківські збори та не підтримує регулярний контакт із школою. Дитина провела своє перше вересня без присутності батьків, що свідчить про відсутність належного материнського контролю та участі у важливих для розвитку дитини моментах. Основну опіку та допомогу у навчанні здійснює бабуся, яка, з огляду на вік та обмежені фізичні можливості, має труднощі з повноцінною підтримкою онлайн-навчання. Це створює додаткове навантаження на родину та може негативно впливати на якість освітнього процесу дитини, підкреслюючи необхідність залучення більш відповідальних осіб для забезпечення належного догляду та розвитку ОСОБА_3.

03.09.2025 головним спеціалістом ССД Курилко К.С. , завідувачем із соціальної роботи ЦНСП Сергієнко Ю.О. , фахівцем ЦНСП Гетьманенко О.С. у супроводі поліцейського офіцера громади було здійснено плановий візит за адресою місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : АДРЕСА_1 . О 09 годині ранку бабуся з тіткою та дитиною зібралися десь їхати, хлопчик був брудний, весь в якихось плямах на тілі. ОСОБА_10 та ОСОБА_11 чинили супротив на вимогу показати умови проживання дитини. Увійшовши у будинок побачили купу розкиданих речей, вільного місця не було, в кімнатах брудно. З приготованої їжі був суп у брудній посудині, з холодильника йшов сморід. Дитина на онлайн уроки не виходила. Бабуся та тітка повідомила, що нагодувала хлопчика грибами, через них у нього алергія, до лікаря не зверталися, давали якусь емульсію (займалися самолікуванням), зі слів тітки пару днів раніше плями були ще більші. Батька дитини вдома не було, зі слів бабусі він з ними не проживає, вихованням дитини не займається, матеріально не утримує. Матір дитини ОСОБА_12 не бачили вже давно, близько 4 років. Жінка не цікавиться малолітнім ОСОБА_4 , матеріально його також не утримує. Тітка хлопчика ОСОБА_11 поводила себе агресивно в присутності дитини, кричала, вживала нецензурну лексику, хватала дитину та тягнула до себе, не давала працівниками швидкої медичної допомоги оглянути дитину.

04.09.2025 виконавчим комітетом Солоницівської селищної ради прийнято рішення № 760 «Про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Тобто, батьки малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням та матеріальним забезпеченням дитини не займаються, у її житті участі не беруть. Фактичний догляд та утримання здійснюють бабуся та тітка дитини, що свідчить про відсутність належної участі батьків у розвитку та вихованні сина. Батькові неодноразово надавалася допомога, виносилися попередження, його викликали на бесіди, однак він не змінив своєї поведінки та продовжує ухилятися від виконання батьківських обов`язків. Родина перебувала під соціальним супроводом Центру надання соціальних послуг, однак результатів це не дало, їх знімали через невиконання умов договору. Працівникам служби не завжди вдавалося потрапити до помешкання та обстежити умови проживання дитини, що свідчить про перешкоджання у здійсненні контролю. Батьки фактично самоусунулися від виховання, а тітка та бабуся також належним чином не здатні забезпечити розвиток та безпечні умови для малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Солоницівська селищна рада, як орган опіки та піклування вказує, що батькам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово надавалася допомога та шанс виправити ситуацію, однак їхня поведінка не змінилася і вони продовжують ухилятися від виконання батьківських обов`язків, доцільним є саме позбавлення батьківських прав, а не лише відібрання дитини без позбавлення. Такий захід відповідає найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_3 та забезпечить його право на стабільні умови життя й належне виховання.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 11 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог Солоницівської селищної ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Солоницівської селищної ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - відмовлено.

Попереджено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Солоницівська селищна рада подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позбавити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні малолітньої дитини ОСОБА_3 та стягнути з відповідачів аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі частки всіх видів доходів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня подачі позову до досягнення дитиною повноліття на користь опікуна (піклувальника), батьків вихователів, прийомних батьків або державного дитячого закладу (в залежності від форми влаштування дитини).

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, вказує, що сукупність доказів, наявних в матеріалах справи свідчать про тривале, свідоме та систематичне ухилення батьків від виконання своїх обов`язків, що суперечить інтересам дитини.

Вказує, що дитина перебуває на обліку служб у справах дітей з 2021 року. Починаючи з 2023 року вирішити проблеми в родині не вдавалося, незважаючи на систематичну роботу відповідних служб.

Так, з боку Служби у справах дітей Солоницівської селищної ради та Центру надання соціальних послуг Солоницівської селищної ради неодноразово вживалися заходи для допомоги родині. Зокрема, з батьком дитини укладалися договори про надання соціальних послуг, однак вони були розірвані у зв`язку з невиконанням умов договору, оскільки ОСОБА_1 відмовлявся співпрацювати із соціальними службами.

Крім того, апелянт вказує, що мати дитини фактично усунулася від виконання своїх обов`язків, передавши дитину іншим членам родини, а саме батькові та бабусі, що свідчить про її свідоме самоусунення від виховання, що негативно впливає на забезпечення прав та потреб малолітнього.

Зазначає, що фактично за пів року перебування дитини у бабусі та батька мати не вжила жодних заходів для створення належних умов і повернення дитини, що підтверджує її систематичне самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

11.05.2026 року ОСОБА_2 було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 лютого 2026 року залишити без змін.

При цьому, звертає увагу на те, що нею на сьогоднішній день було враховано зауваження та попередження Дергачівського районного суду Харківської області, які містяться у рішенні від 11 лютого 2026 року.

Вказує, що вона офіційно працює та отримує доход, якого достатньо для життя та розвитку дитини. Має позитивні характеристики на роботі та не має жодних дисциплінарних стягнень. Має право користування житловим приміщенням за договором найму-оренди, яке відповідає усім необхідним критеріям для нормального життя та розвитку дитини.

Зазначає, що має бажання повернути дитину та категорично проти прийнятого Апелянтом рішення про негайне відібрання дитини, яке очевидно не відповідає інтересам самої дитини.

Наголошує також на тому, що систематично відвідує дитину, останній візит був 10.05.2026 року.

Вказує про відсутність у неї шкідливих звичок.

Також, 07.05.2026 року відповідачка звернулась до апелянта та Служби у справах дітей Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області з заявою про перегляд свого рішення про негайне відібрання дитини. Також вона повідомила усі вищевказані обставини, які очевидно змінились у порівнянні з днем відібрання дитини та виразила готовність прийняти комісію для огляду свого фактичного проживання та оцінки його відповідності для належного виховання дитини.

Під час судового засідання у суді апеляційної інстанції апелянт не підтримав апеляційну скаргу в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав у відношенні малолітньої дитини ОСОБА_3 , враховуючи, що ОСОБА_2 змінила своє ставлення до дитини, здійснює його матеріальне забезпечення та її житлові умови дозволяють виховувати дитину.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторона позивача не довела та не надала суду документальних доказів у чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матері та батька, по відношенню до неї, батьківських прав, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачами від виконання батьківських обов`язків. При цьому судом першої інстанції було враховано думку відповідачів, які категорично заперечували проти позбавлення їх батьківських прав, оскільки прагнуть брати участь у вихованні своєї дитини.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90), і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) у своїй постанові виснував, що «тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Тобто, вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, суд передусім повинен дати оцінку дотриманню якнайкращих інтересів дитини, що передбачає пошук і знаходження балансу між усіма елементами, які потрібні для ухвалення справедливого судового рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), які надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати виключно після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Недостатня участь одного з батьків у вихованні дітей не може бути підставою для позбавлення його батьківських прав, таке допускається лише за умови винності в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків, коли змінити поведінку особи неможливо (постанови Верховного Суду від 24 серпня 2022 року у справі № 640/13989/19, провадження № 61-19388св21, від 22 серпня 2022 року у справі № 462/1991/20, провадження № 61-21418св21).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , яке видане 24.09.2025 Дергачівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Так, підставою звернення до суду з даною позовною заявою є те, що батьки малолітнього ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням та матеріальним забезпеченням дитини не займаються, у її житті участі не беруть. Фактичний догляд та утримання здійснюють бабуся та тітка дитини, що свідчить про відсутність належної участі батьків у розвитку та вихованні сина. Батькові неодноразово надавалася допомога, виносилися попередження, його викликали на бесіди, однак він не змінив своєї поведінки та продовжує ухилятися від виконання батьківських обов`язків. Родина перебувала під соціальним супроводом Центру надання соціальних послуг, однак результатів це не дало, їх знімали через невиконання умов договору. Працівникам служби не завжди вдавалося потрапити до помешкання та обстежити умови проживання дитини, що свідчить про перешкоджання у здійсненні контролю. Батьки фактично самоусунулися від виховання, а тітка та бабуся також належним чином не здатні забезпечити розвиток та безпечні умови для малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

04.09.2025 виконавчим комітетом Солоницівської селищної ради прийнято рішення № 760 «Про негайне відібрання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Крім того, згідно наданої довідки від 26.01.2026 №1, виданої на ім`я ОСОБА_2 , вона працювала в ТОВ РОДОНІТ-Р на посаді касира торгівельного залу з 27.10.2023, згідно наказу №824-к від 26.10.2023 по 10.10.2025, згідно наказу про звільнення №835-К від 10.10.2025.

Згідно довідки від 26.01.2026 №26, виданої на ім`я ОСОБА_2 , вона працює в ТОВ ВОК-23 на посаді касира торгівельного залу з 11.10.2025, згідно наказу №3661-К від 10.10.2025 по теперішній час.

Відповідно характеристики від 26.01.2026 №27 ОСОБА_2 дійсно працює в ТОВ ВОК-23, на посаді касира торговельного залу з 11.10.2025 р., згідно наказу № 3661-К від 10.10.2025 р., та по теперішній час. За час роботи зарекомендувала себе з позитивного боку. До виконання посадових обов`язків ставиться відповідально. Нарікань з боку керівництва не має. Дисциплінарні стягнення до співробітника не застосовувалися. Доброзичлива, працьовита, порядна, в будь-якій ситуації готова до компромісу.

Звертаючись до суду із вимогами про позбавлення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , Солоницівска селищна рада стверджував, що батьки ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків, вихованням та матеріальним забезпеченням дитини не займаються, участі у житті дитини не беруть.

Статтею 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, передбачено, що батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

Згідно з преамбулою Європейської конвенції про здійснення прав дітей, ратифікованої Україною, визначається важливість ролі батьків у захисті та підтримці прав і найвищих інтересів дітей, зважаючи на те, що Держави в разі необхідності мають також брати участь у такому захисті й у такій підтримці.

Сімейним кодексом України визначено чіткий перелік підстав для позбавлення батьків батьківських прав щодо дітей і відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року № 3, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише з підстав, передбачених ст. 164 СК України. При вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, суд повинен з`ясувати всі обставини, які дають підстави для позбавлення таких прав щодо дитини.

Тобто, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, можливо лише при повному, всебічному та об`єктивному з`ясування всіх обставин, оскільки позбавлення таких прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» визначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

На переконання колегії суддів, матеріали справи не містять беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, винної поведінки відповідачів у свідомому нехтуванні своїми обов`язками.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі №401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі №932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі №202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі №303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі №464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

При вирішенні спору про позбавлення батьківських прав судом першої інстанції обґрунтовано взято до уваги, поведінку відповідачів, які категорично заперечували проти позбавлення їх батьківських прав, оскільки прагнуть брати участь у вихованні дитини, при цьому судом першої інстанції не було встановлено свідоме нехтування відповідачами своїми батьківськими обов`язками по відношенню до сина.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах цивільної справи докази не є достатніми для обґрунтованості висновку про ухилення відповідачів від виховання сина, оскільки зібрані докази не свідчать про свідоме та умисне нехтування відповідачами своїми батьківськими обов`язками.

Так, в апеляційній скарзі наявні посилання на відсутність емоційного зв`язку між дитиною та матір`ю, проте колегія суддів констатує, що відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22, від 07 лютого 2024 року у справі № 455/307/22. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Верховний Суд у постановах від 14.02.2022 у справі №761/25544/19 та від 29.06.2022 у справі № 401/2442/19 наголошував, що дитина є суб`єктом права і, незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю.

У постанові Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 165/2240/16-ц констатовано, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25.01.1996 під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

Так, у судовому засіданні була заслухана думка малолітньої дитини з приводу спору - ОСОБА_3 , який пояснив, що наразі мешкає з патронатним вихователем. В той же час зазначив, що хоче повернутися до мами та проживати разом з нею. Вказував, що з мамою спілкується часто за допомогою телефонного застосунку «Вайбер», а також мама його навідує, даруючи при цьому подарунки.

В той же час, дитина зазначила, що з батьком він наразі не спілкується. Вказав, що під час проживання разом з батьком, бабою та тіткою він відвідував навчання у школі дистанційно. Їжею був забезпечений. Вказав також про те, що батька, бабусю і тітку він боїться , оскільки вони його били, а батько душив щоб той зригнув піцу. Висловив бажання повернутися жити до мами, а не до тата.

Судова колегія оцінюючи думку дитини, виходить з того, що будь-які об`єктивні докази вчинення ОСОБА_1 та членами його родини насильства чи жорстокого поводження щодо дитини в матеріалах справи відсутні. Звернення до правоохоронних органів, закладів охорони здоров`я чи служби у справах дітей з приводу побиття дитини не здійснювалися, довідки чи акти зафіксованих тілесних ушкоджень або протиправних дій відсутні.

Згідно ж ст. 81 ЦПК України, обов`язок доказування покладений на позивача, а твердження дитини, не підкріплені жодними первинними документами фіксації правопорушень, не можуть бути покладені в основу судового рішенні про позбавлення батьківських прав.

Крім того, колегія суддів, оцінюючи показання малолітньої дитини, бере до уваги його вікові та психологічні особливості. Імовірність того, що в силу віку дитина ще не здатна повністю усвідомлювати складні життєві ситуації, відрізняти адекватні виховні заходи від протиправної поведінки. Емоційне сприйняття подій дитиною могло бути викривленим під впливом стресу або стороннім психологічним тиском, що робить його слова суб`єктивними і такими, що вимагають критичної оцінки у сукупності з іншими об`єктивними доказами у справі.

Що стосується посилання апелянта, як на підставу позбавлення батьківських прав на відмову ОСОБА_1 від співпраці із соціальними службами, колегія суддів зазначає, що факт розірвання договору з соціальними службами свідчить про імовірну наявність певних соціально-побутових труднощів, а не про беззаперечне та умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків.

На законодавчому рівні не передбачене позбавлення батьківських прав автоматично через те, що родина не впоралася з умовами реабілітаційної чи соціальної програми. Вказані випадки, на переконання колегії суддів, є підставами для застосування державою інших заходів продовження соціального супроводу.

Отже, суд дійшов правильного висновку про відсутність у матеріалах справи переконливих доказів для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який допускається лише тоді, коли інші заходи виявилися неефективними, а розлучення батьків з дитиною виправдане виключно її інтересами.

Сукупність досліджених обставин та наявних у справі доказів приводить колегію суддів до переконання, що судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи і їм надана вірна юридична оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burgandothers v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу по суті заявлених вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Солоницівської селищної ради, - залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 лютого 2026 року, - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина