Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №343/2019/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 343/2019/25

Провадження № 22-ц/4808/1365/26

Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Бойчука І. В.,

Василишин Л. В.,

секретар Шемрай Н. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2026 року у складі судді Монташевич С. М., ухвалене у м. Долина Івано-Франківської області, у справі за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про визнання недійсними договору про відкриття кредитної лінії та додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до відповідача ОСОБА_1 із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 31 травня 2024 року між сторонами був укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 у формі електронного документа, шляхом його підписання одноразовим ідентифікатором «А1106», за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 8000 грн. на строк 365 днів та кінцевою датою повернення кредиту, базовий період - 30 днів, зі сплатою зниженої процентної ставки - 1,45 % в день, стандартна процентної ставки - 1,45 % в день користування кредитом.

В подальшому, 04 червня 2024 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Договору про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 від 31 травня 2024 року, за умовами якої ОСОБА_1 отримав додаткові кредитні кошти у розмірі 3 400 грн.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо повернення кредитних коштів у нього утворилась заборгованість, яка станом на 19 вересня 2025 року становить 72 198,50 гривень, з яких: 11 400 грн. - заборгованість за кредитом, 60 798,50 грн. - заборгованість за нарахованими процентами.

Разом із тим, кредитодавець прийняв рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності та частково списати заборгованість за нарахованими процентами у загальній сумі 15 198,50 грн., за умови погашення ним решти заборгованості за кредитним договором у розмірі 57 000 грн.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просило стягнути з нього частину заборгованості за кредитним договором у розмірі 57 000 грн., з яких: 11 400 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 45 600 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а також 2 422,40 грн. судового збору.

Відповідач ОСОБА_1 05 листопада 2025 року пред`явив до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» зустрічний позов про визнання про визнання недійсними договору про відкриття кредитної лінії та додаткової угоди, обґрунтовуючи його тим, що він не визнає факти надходження зазначених у позовній заяві грошових коштів на його банківську карту, а також підписання кредитного договору із використанням одноразового електронного підпису та факт ознайомлення з умовами укладених договорів, оскільки у договорі та додатковій угоді відсутній номер мобільного телефону, куди б мали приходити смс-коди з одноразовими ідентифікаторами.

Відповідач зазначав, що позивач не надав докази направлення примірників кредитних договорів на його електронну адресу та/або ознайомлення з ними на сайті фінансової установи; направлення на мобільний телефон комбінацій цифр НОМЕР_1 та НОМЕР_2 ; введення цих комбінацій у спеціальне поле в договорі та/або іншим чином; фото його довірителя та копій його документів, які зазвичай роблять працівники банків перед тим, як укласти договір у сфері надання фінансових послуг.

Посилаючись на вищенаведене, що із урахуванням зменшених позовних вимог, просив визнати недійсними договір про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 продукту "Credos" від 31 травня 2024 року та додаткову угоду від 04 червня 2024 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1402-4658.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2026 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 від 31 травня 2024 року у розмірі 57 000 грн., з яких: 11 400 грн. - прострочена заборгованість за кредитом; 45 600 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а також 2662,40 грн. судового збору.

Цим же рішенням відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про визнання недійсними договору про відкриття кредитної лінії та додаткової угоди.

У апеляційній скарзі на зазначене рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 45 600 грн., представник ОСОБА_1 – Якименко Т. С. просить рішення суду в оскарженій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви в частині стягнення 45 600 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами або, як альтернативу, визнати недійсними умови договору про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 від 31 травня 2024 року в частині строку кредитування 369 днів, як такі, що порушують ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Представник ОСОБА_1 вважає помилковим висновок суду про факт ознайомлення, погодження та підписання ОСОБА_1 тексту кредитного договору, додаткової угоди та стягнення на цій підставі процентів за користування кредитними коштами з 31 травня 2024 року до 03 червня 2025 року за процентною ставкою 1,45 %.

Також стверджує, що суд безпідставно відмовив у призначенні судової експертизи комп`ютерної техніки і програмних продуктів з метою встановлення факту хронології та технології підписання кредитного договору, мотивуючи необхідністю вилучення комп`ютерної техніки для проведення експертизи, оскільки суд не має спеціальних знань для того, щоб наперед визначати, які матеріали потрібні судовому експерту. Більше того, в аналогічних справах судовий експерт просить лише оригінал електронного документу.

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що апелянт заперечував підписання ним тексту кредитного договору саме «електронним підписом одноразовим ідентифікатором» та саме через це і просив провести судову експертизу.

На думку представника скаржника, суд помилково вважав, що ОСОБА_1 повинен був подати разом із клопотанням свій мобільний телефон, оскільки у разі такої вимоги експерта, скаржник його надасть. Відтак, у апеляційній скарзі представник скаржника заявив клопотання про призначення судової експертизи комп`ютерної техніки і програмних продуктів

Представник ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що в ході судового розгляду судом першої інстанції не було встановлено факт направлення скаржнику примірника електронного договору на визначену ним електронну адресу або на його акаунт в ІКС, для того щоб він міг належно ознайомитися із усіма умовами договору. Тому вважає, що вказані недоліки перешкодили суду першої інстанції ухвалити обгрунтоване рішення.

Крім того, ОСОБА_2 вказує на те, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення відповідача ОСОБА_1 про строк кредитування у належний спосіб, перед датою укладення кредитного договору. Більше того, зауважує, що строк кредитування «369 днів» є явно несправедливим, створює істотний дисбаланс прав, надає кредитору можливість отримати надмірний відсоток.

У надісланому на адресу суду відзиві позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 заперечує, рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити. Додатково вказує, що вимога скаржника щодо задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині стягненні процентів за користування кредитом є безпідставними, оскільки відповідний пункт договору є чинним, погоджений між сторонами та не визнаний недійсним, що в свою чергу є прямою підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги в даній частині.

Також вважає безпідставними вимоги скаржника про визнання недійсним пункту договору щодо строку кредитування 369 днів, оскільки договір № 1402-4658 від 31 травня 2024 року не містить умову щодо строку кредитування 369 днів. Натомість у даному договорі сторони узгодили строк кредитування 365 днів з кінцевою датою повернення кредиту 30 травня 2025 року.

Крім того, зауважує, що скаржник не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову про визнання недійсною додаткової угоди до договору від 04 червня 2024 року, якою було встановлено строк кредитування за Договором згідно умов Додаткової угоди - 369 днів, а тому відповідна умова договору залишається чинною та обов`язковою для сторін.

Представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс» акцентує увагу на тому, що ОСОБА_1 , заперечуючи будь-який факт звернення до позивача та отримання грошових коштів за договором та додатковою угодою, що в подальшому було спростовано витребуваними в ході розгляду справи відповідними доказами, діяв не добросовісно, зловживав процесуальними правами, що мало наслідком затягуванням розгляду справи.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснено, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Із змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення оскаржується в частині стягнення з стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 45 600 грн. та ставить вимогу, визнати недійсними умови договору про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 від 31 травня 2024 року в частині строку кредитування 369 днів, як такі, що порушують ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову представником відповідача не оскаржується, а тому апеляційний суд відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в оскарженій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача адвоката Якименка Т. С., який просив апеляційну скаргу задовольнити, пояснення представника ТОВ «Укр Кредит Фінанс» адвоката Савіська В. В., який просив залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги вищезазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс», суд першої інстанції прийшов до висновків, що у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, у нього утворилась заборгованість в заявленому позивачем розмірі 57 000 грн., з яких: 11 400 грн – прострочена заборгованість за кредитом; 45 600 грн – прострочена заборгованість за нарахованими процентами

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 травня 2024 року між сторонами був укладений Договір про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 у формі електронного документа, шляхом його підписання одноразовим ідентифікатором «А1106» (т. 1, а.с.11-20).

За умовами вказаного кредитного договору відповідач отримав кредитні кошти у розмірі 8 000 грн. на строк 365 днів та кінцевою датою повернення кредиту 30 травня 2025 року, базовий період – 30 днів, зі сплатою зниженої процентної ставки – 1,45 % в день, стандартної процентної ставки – 1,45 % в день за користування кредитом.

В подальшому, 04 червня 2024 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 від 31 травня 2024 року, підписану відповідачем одноразовим ідентифікатором «4142», за умовами якої ОСОБА_1 отримав додаткові кредитні кошти у розмірі 3 400 грн. Також сторони продовжили строк кредитування на 365 днів з дати укладення цієї Додаткової угоди, у зв`язку з чим строк кредитування за договором становив 369 днів, а кінцеву дату повернення кредиту змінено до 03 червня 2025 року (т.1, зворот а.с. 50– 53).

Виконання позивачем обов`язку щодо надання грошових коштів відповідачу ОСОБА_1 31 травня 2024 року у розмірі 8 000 грн. та 04 червня 2024 року у розмірі 3 400 грн. позивач підтвердив копіями довідки про перерахування суми кредиту № 1402-4658 від 31 травня 2024 року та відповідними квитанціями (т.1, а.с.30-31, 35).

Із відомостей, що містяться у зазначених довідках встановлено, що видача коштів здійснювалася за допомогою системи LiqPay на платіжну карту НОМЕР_3 . При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в кредитному договорі та додатковій угоді у розділі «Реквізити сторін» зазначено аналогічний номер особистого електронного платіжного засобу ОСОБА_1 : картку з номером НОМЕР_3 (т.1, зворот а.с. 20, 33).

Доказів того, що на картку НОМЕР_3 не були перераховані суми у розмірі 8 000 грн. та 3 400 грн. відповідачем ОСОБА_1 не надано.

Згідно із розрахунком заборгованості ТОВ «Укр Кредит Фінанс» за договором № 1402-4658 від 31 травня 2024 року у ОСОБА_1 станом на 19 вересня 2025 року наявна заборгованість у розмірі 72 198,50 грн., з яких: 11 400 грн. - заборгованість за кредитом, 60 798,50 грн. - заборгованість за нарахованими процентами (т.1, а.с. 36-41).

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

У ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У справі, що переглядається, матеріалами справи підтверджено, що договір про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 від 31 травня 2024 року та додаткова угода до нього від 04 червня 2024 року із зазначенням у них усіх реквізитів відповідача ОСОБА_1 , в тому числі паспортних даних, реєстраційного номеру облікової картки платника податків, місця проживання, електронної пошти, рахунку позичальника, а також інформація щодо умов кредитування, містять електронний підпис із відповідними одноразовими ідентифікаторами, які відповідно до вимог ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» були власноручно введені відповідачем ОСОБА_1 для електронного підпису.

З огляду на вищенаведені норми права та надані позивачем докази, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем у передбаченому законом порядку доведено факт укладення 31 травня 2024 року та 04 червня 2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 кредитного договору № 1402-4658 та додаткової угоди до нього.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відтак, умови кредитного договору підлягають застосуванню під час вирішення цієї справи і право вимоги ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до позичальника за кредитним договором про повернення суми боргу, яке виникло у нього на підставі чинного правочину, презюмується.

Колегія суддів відхиляє доводи представника відповідача про те, що відповідач ОСОБА_1 не підписував текст кредитного договору саме «електронним підписом одноразовим ідентифікатором», а також доводи щодо не встановлення судом факту направлення скаржнику примірника електронного договору на визначену ним електронну адресу або на його акаунт в ІКС з метою ознайомлення із усіма умовами договору, оскільки вони спростовуються наступним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду даної справи, судом першої інстанції було досліджено та надано оцінку доданим позивачем ОСОБА_3 дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі з лог-файлами щодо змісту смс-повідомлень, направлених на мобільний номер позичальника, та витягам з Інформаційно-телекомунікаційної системи щодо відправки та введення клієнтом ОСОБА_1 електронного підпису одноразовими ідентифікаторами, які відображають всю хронологію дій позичальника від входу на сайт кредитодавця до перерахування коштів (т. 1 а.с. 135-138).

Натомість відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 , заперечуючи факт ознайомлення з умовами договору і додаткової угоди та їх підписання, не надав будь-яких належних та допустимих доказів.

Апеляційний суд також відхиляє вимоги скаржника про наявність підстав для відмови у задоволенні позовної заяви в частині стягнення 45 600 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, оскільки розмір заборгованості відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору. Відповідач власного контррозрахунку під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій не подав. Відтак, апеляційний суд погоджується із заявленим позивачем розміром заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Необґрунтованими є й доводи представника ОСОБА_1 про те, що умови договору про відкриття кредитної лінії № 1402-4658 від 31 травня 2024 року в частині строку кредитування 369 днів порушують ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки сторони при укладенні договору досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Крім того, ОСОБА_1 передбаченим у п. 6.9 кредитного договору правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, тому оскаржуване судове рішення необхідно залишити без змін.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував.

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. В. Бойчук