Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №352/807/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 352/807/26

Провадження № 22-ц/4808/1346/26

Головуючий у 1 інстанції Гриньків Д. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Василишин Л. В.,

Максюти І. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2026 року в складі судді Гриньків Д. В., ухвалене в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 19 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (надалі – ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал») звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 43 350,48 грн та судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що 20 лютого 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (надалі – ТзОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит № 101188310, відповідно до умов якого Товариство надало відповідачці грошові кошти у розмірі 14 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності.

Кредитний договір підписано шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, про що свідчать умови договору, адреса, реквізити та підпис сторін.

Всупереч умовам договору та вимог законодавства, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала.

В подальшому між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до боржників, зокрема, і до відповідачки за вказаним договором.

Посилаючись на вказані обставини ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» просило задовольнити позов.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2026 року позов ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» заборгованість за кредитним договором № 101188310 від 20.02.2024 року, в сумі: 25 802,06 грн, з яких: заборгованість за кредитом – 12 430,29 грн., заборгованість за відсотками – 12 391,77 грн, заборгованість за комісією – 980 грн.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 584,65 грн та 3 000 грн витрат позивача на правничу допомогу.

В апеляційній скарзі представник ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд знижуючи денну процентну ставку до 1% зазначив, що оскільки кредитний договір укладений після 24.12.2023 року (дата набрання чинності Законом № 3498-ІХ) то на нього поширюється дія частини 5 статті 8 ЗУ «Про споживче кредитування», відповідно до якої з 25 грудня 2023 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%. Однак, вказаний висновок суду на думку апелянта порушує імперативні норми щодо етапності перехідного періоду, визначеного ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22.11.2023 року № 3498-IX, яким було доповнено Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 17. Ця норма є спеціальною та імперативною. Вона прямо передбачає тимчасовий адаптаційний (перехідний) період загальною тривалістю 240 днів із дня набрання чинності Законом.

Крім того, здійснюючи власний математичний розрахунок, суд першої інстанції зазначив: «... 2 100 грн (140001%15днів) за період з 21.02.2024 по 06.03.2025 року». Кредитний договір укладався у 2024 році, а тому включення судом у формулу розрахунку 2025 року свідчить про методологічну неспроможність проведеного судом розрахунку, що призвело до ухвалення помилкового судового рішення.

Також посилається на те, що суд першої інстанції встановивши, що відповідач добровільно сплатила первісному кредитору 840 грн як комісію за управління та обслуговування кредиту визначив цей платіж «безпідставним» через відсутність у матеріалах справи паперового тексту додаткової угоди про пролонгацію. Однак, замість виключення цієї суми з предмету спору, суд самовільно здійснив перерозподіл цивільних зобов`язань: розділив 840 грн навпіл (по 420 грн) та зменшив на ці суми розмір простроченого тіла кредиту (з 12 850,29 грн до 12 430,29 грн) та відсотків. Вказані дії суду є прямим та грубим порушенням статті 11 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства).

Також не погоджується з рішенням суду у частині зменшення витрат на правову допомогу з заявлених 8 000 грн до 3 000 грн, оскільки таке зменшення є самовільним та не відповідає висновкам ВС викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Виходячи із засад диспозитивності, апеляційний суд не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 25 802,06 грн.

Позивач оскаржує рішення суду тільки в частині відмовлених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками за користування кредитом, яке і підлягає перегляду в апеляційному порядку.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 20.02.2024 року ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» уклали договір про споживчий кредит № 101188310, у відповідності до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 14 000 грн, загальним строком 105 днів, з яких: пільговий період складає 15 днів і завершується 06.03.2024 року та поточний період становить 90 днів та завершується 04.06.2024 року. При цьому, відповідно до п.1.4 договору позичальник має повернути кредит, сплатити комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу 06.03.2024, але не пізніше 04.06.2024 року (доказ в електронному вигляді).

Загальні витрати позичальника за весь строк кредитування – 32 459 грн. (п. 1.5 договору).

Комісія за надання кредиту – 980 грн, яка нараховується за ставкою 7% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п. 1.5.1. договору).

Пунктом 1.5.2. договору передбачено, що проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2 499 грн., які нараховуються за ставкою 1,19 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду.

Згідно п. 1.5.3 договору проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 28 980 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2,30 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. Тип процентної: фіксована (п. 1.6 Договору).

Пункт 2.2.2. договору передбачає про нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п.2.2.3 договору.

Згідно п. 2.3.1. договору позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких самих умовах, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені п.2.3 договору та розділом 6 правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту в розмірі, що визначається змістом додаткового договору/додаткової угоди, що підписується позичальником у зв`язку з пролонгацією та певну частку заборгованості за договором п.1.5.2. договору.

У пункті 2.4.1. Позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення, згідно п.1.4 договору. Завершення пільгового періоду не призводить до порушення строків (прострочення) виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати інших платежів. Закінчення поточного періоду призводить до порушення та прострочення виконання грошових зобов`язань позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, п. 3.2.5, 3.2.6 договору.

Договір підписано 20.02.2024 року ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 323422 (доказ в електронному вигляді).

В додатку № 1 до договору № 101188310 від 20.02.2024 року міститься графік платежів за цим договором, в якому зазначена інформація щодо дати видачі кредиту 20.02.2024, дати платежу – 04.06.2024 року, кількість днів у розрахунковому періоді – 105, чиста сума кредиту – 14 000 грн, проценти за користування кредитом –31 479 грн, комісія за надання кредиту – 980 грн ((доказ в електронному вигляді).

Згідно довідки про ідентифікацію, наданої ТОВ «Мілоан», підтверджено, що клієнт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з якою укладено договір про споживчий кредит № 101188310 від 20.02.2024 року, ідентифікована Товариством з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН". Акцепт (Договір) підписаний позичальником із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 323422 (доказ в електронному вигляді).

Видача відповідачці кредиту в сумі 14 000 грн за договором № 101188310 від 20.02.2024 року здійснена шляхом перерахування на банківську картку НОМЕР_2 20.02.2024 року підтверджується платіжним дорученням № 83245196 від 20.02.2024 року, де платником є ТОВ «Мілоан», а отримувачем ОСОБА_1 (доказ в електронному вигляді).

Згідно інформації АТ КБ «Приватбанк», наданої на вимогу суду, в банку на ім`я ОСОБА_1 емітовано картку НОМЕР_2 , 20.02.2024 року на вказану картку зараховано 14 000 грн.

У відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 101188310 від 20.02.2024 року, укладеним з відповідачем, зазначено, що 20.02.2024 року було надано кредит в сумі 14 000 грн, того ж дня нараховано комісію з оформлення кредиту – 980 грн, Нарахування відсотків за користування кредитом здійснено в період з 21.02.2024 по 11.06.2024 року. Відповідачкою було сплачено кошти на погашення заборгованості за кредитним договором, які первісним кредитором було зараховано на тіло кредиту в загальному – 1 149,71 грн, відсотків за користування кредитом – 1 010,29 грн та 840 грн – комісії за управління та обслуговування кредиту (доказ в електронному вигляді).

29.07.2024 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №110-МЛ/Т, за умовами якого позивач набув право вимоги, серед інших, до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 101188310 від 20.02.2024 року на суму заборгованості 43350,48 грн, що підтверджується витягом з реєстру боржників до договору факторингу № 110-МЛ/Т від 29.07.2024 року (доказ в електронному вигляді).

Відповідно до виписки ТОВ «ФК «Кредит Капітал» з особового рахунку за кредитним договором № 102139900 від 14.02.2024 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість в загальній сумі 43 350,48 грн, з яких 12 850,29 грн – прострочена заборгованість за тілом кредиту, 980 грн – заборгованість за комісіями, 29 520,19 – прострочена заборгованість за відсотками (доказ в електронному вигляді).

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд знижуючи денну процентну ставку до 1% помилково зазначив, що на умови кредитного договору поширюється дія частини 5 статті 8 ЗУ «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим суд зменшив розмір заборгованості за процентами то такі є необґрунтованими, враховуючи наступне.

22 листопада 2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Таким чином положення пункту 2 розділу II та пункту 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» застосовуються до кредитних договорів, укладених до 24 грудня 2023 року, якщо строк їх дії було продовжено після цієї дати. До кредитних договорів, укладених після 24 грудня 2023 року, підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою встановлено, що максимальна денна процентна ставка не може перевищувати 1 %, розрахованих згідно з частиною четвертою цієї ж статті.

Оскільки договір № 101188310 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 20.02.2024 року був укладений після набрання чинності Закону України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом за ставкою 1% в день, а відтак розрахунок заборгованості, який проведено судом першої інстанції за вищевказаною ставкою відповідає нормам законодавства про споживче кредитування.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає доведеним та обґрунтованим наявність у відповідачки заборгованості в розмірі 25 802, 06 грн.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач також вказує на те, що стягнуті витрати на правничу допомогу у розмірі 3 000 грн з 8 000 грн заявлених були неправомірно зменшені судом, проте такі доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, оскільки при вирішенні питання розподілу судових витрат, зокрема, правової допомоги, суд першої інстанції виходив з характеру правовідносин у даній справі, обсягу наданих адвокатом послуг, тому дійшов аргументованого висновку про задоволення клопотання сторони позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у вищевказаній сумі.

Інші доводи, наведені ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» в апеляційній скарзі, були предметом апеляційного перегляду, проте суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року)

У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2026 року, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» – залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 19 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 12 жовтня 2026 року.

Судді В. М. Барков

Л. В. Василишин

І. О. Максюта