Вирок від 11 жовтня 2026 р. у справі №636/6149/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/6149/26 Провадження 1-кп/636/1863/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чугуєві обвинувальний акт по кримінальному провадженню (ЄРДР № 62026170020008985 від 16 квітня 2026 року), за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горький РФ, громадянина України, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, який обіймає посаду гранатометника 2 відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , маючого військове звання «солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

встановив:

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 64 від 02.03.2026 ОСОБА_4 призначено на посаду гранатометника 2 відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 .

Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану», затвердженого Верховною Радою України 24.02.2022 (№ 2102-ІХ), відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 85 Конституції України та ст. 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» по всій території України введено військовий стан, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України, який у подальшому неодноразово продовжено відповідними Указами Президента України до сьогоднішнього дня.

Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника.

Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: полковники, генерал-майори, генерал-лейтенанти, – для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерал-полковники, адмірали, генерали армії України – для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира – віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого – їх виконувати.

Cолдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби на посаді гранатометника 2 відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , 02.04.2026 вирішив стати на злочинний шлях та, діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

02.04.2026, приблизно о 23.30 год., у АДРЕСА_2 заступником командира 1 штурмової роти з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_5 солдату ОСОБА_4 доведено наказ командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 № 2781 від 28.03.2026 «Про організацію та проведення базової загальновійськової підготовки з особовим складом військової частини НОМЕР_1 », що полягав у підготовці до проходження та проходженні базової загальновійськової підготовки в період з 29 березня 2026 року по 18 травня 2026 року поблизу м. Чугуїв Харківської області на Харківському полігоні Інституту танкових військ.

Однак, ОСОБА_4 , будучи невдоволеним цим наказом, перебуваючи у місці доведення наказу в н.п. Чугуїв Чугуївського району Харківської області, орієнтовно о 23.30 год., діючи з прямим умислом, а саме – усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, відкрито відмовився виконувати вказаний наказ.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні на пропозицію суду надати показання по справі відповів мовчанням. Під час з`ясування думки обвинуваченого про його ставлення до інкримінованого йому злочину та визнання/невизнання вини, ОСОБА_4 пояснив, що він не є військовослужбовцем, не є військовозобов`язаним, оскільки він є людиною. Вказав, що 01 березня 2026 року його викрали працівники поліції, доставили ОСОБА_4 та ще близько двадцяти чоловіків до підвалу у піонерлагері «Фігуровка». Тримали його два місяці. Також ОСОБА_7 пояснив, що оскільки він не є військовослужбовцем, накази військових командирів його не стосуються, на навчання не поїхав, обґрунтовуючи тим, що це його воля, як людини.

Винність ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується наступними доказами.

Показаннями свідка ОСОБА_5 , який пояснив, що він є заступником командира роти військової частини НОМЕР_1 . З ОСОБА_4 спільно проходив військову службу. У березні 2026 році ОСОБА_4 відмовився від проходження військової служби. Свідок вказав, що оголосив ОСОБА_4 наказ «Про загальну військову підготовку», останній вислухав та відмовився його виконувати, пояснюючи тим, що він раб божий, вказуючи, що він не може виконувати такі накази. Після чого уповноважені особи склали акт відмови, рапорт та доповіли про подію командуванню. Після чого розпочали службове розслідування. ОСОБА_7 перебував в підрозділі приблизно один-два місяці. За цей час він нічого не робив, бойові завдання не виконував, поводив себе відсторонено, спав та їв. ОСОБА_5 повідомив, що він не пам`ятає чи отримував ОСОБА_7 вогнепальну зброю. Скарг на стан здоров`я у нього не було, зовнішній вид ОСОБА_4 був без ознак погіршення стану здоров`я.

Винність ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, крім показань свідка, у повному обсязі підтверджується наступними доказами:

1.фактичними даними, встановленими з рапорту командира НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 (а.с. 94);

2.витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про організацію та проведення базової загальновійськової підготовки з особовим складом військової частини НОМЕР_1 » № 2781 від 28.03.2026 (а.с. 95);

3.службовою характеристикою військовослужбовця 3 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_7 від 04.04.2026 (а.с. 96);

4.медичною характеристикою з військової частини НОМЕР_1 № 1687/3/18784 від 10.04.2026, ОСОБА_7 до медичного пункту військової частини НОМЕР_1 не звертався (а.с. 96);

5.фактичними даними, встановленими з довідки військово-лікарської комісії від 27.02.2026 № 2026-0227-1926-5104-3, ОСОБА_7 визнаний придатним до військової служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно-штурмових військах, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення (а.с. 97);

6.фактичними даними встановленими з військового квитка серії НОМЕР_3 на ім`я ОСОБА_7 (а.с. 97);

7.фактичними даними, встановленими з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 64 від 02.03.2026 про призначення ОСОБА_7 на посаду гранатометника 2 відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки НОМЕР_2 штурмового батальйону з 02 березня 2026 зарахувати до списків особового складу частини та на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 03 березня 2026 року, і вважати таким, що 02 березня 2026 року справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с. 98);

8.фактичними даними з протоколу огляду комп`ютерних даних від 20.04.2026 (а.с. 100);

9.фактичними даними, встановленими з ухвали слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 28.04.2026, відповідно до якої відносно ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів (а.с. 101-102);

Речові докази:

10.флеш-носій з відеозаписом розміром 3,88 ГБ (а.с. 17);

Документи, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_7 :

11.копія військового квитка на ім`я ОСОБА_7 (а.с. 97);

12.службова характеристика ОСОБА_7 (а.с. 96);

13.медична характеристика ОСОБА_7 (а.с. 96);

14.довідка про наявність судимостей, станом на 21.04.2026 відомостей про притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності, наявності незнятої чи непогашеної судимості, відомостей про розшук – немає (а.с.100);

15.довідка КНП «Жовтоводська міська лікарня» Жовтоводської міської ради від 20.04.2026, ОСОБА_8 на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.с. 99).

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України», «Коробов проти України»).

Розумний сумнів – це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений у ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Мюррей проти Сполученого Королівства» та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Статтею 370 КПК України передбачено, що обґрунтованим є таке рішення, що ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_4 у відкритій відмові виконати наказ начальника, вчинений в умовах воєнного стану, його дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 402 КК України.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, його конкретні обставини, дані про особу обвинуваченого, стан його здоров`я та міцність його соціальних зв`язків, а саме: те, що він є громадянином України, одружений, має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем служби характеризується негативно, має задовільний стан здоров`я, на обліках у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває, не є особою з інвалідністю, раніше несудимий.

Обставин, що пом`якшують та/або обтяжують покарання ОСОБА_7 , передбачених ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), та у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При призначенні покарання суд виходить із положень ст.ст. 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину, і вважає, що виправлення ОСОБА_7 і попередження скоєння ним нових злочинів можливо лише у разі призначення покарання у виді позбавленням волі.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, з моменту обрання запобіжного заходу, з 28 квітня 2026 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку день за день.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з 28 квітня 2026 року.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у виді тримання під вартою – залишити до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов не заявлений.

Судові витрати про справі відсутні.

Долю речових доказів по кримінальному провадженню суд визначає відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 6 (шість) років.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_4 , у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення, з моменту обрання запобіжного заходу, з 28 квітня 2026 року по день набрання вироком законної сили, із розрахунку день за день.

До набрання вироком законної сили залишити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з 28 квітня 2026 року.

Речові докази: флеш-носій з відеозаписом розміром 3,88 ГБ.– залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1