Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №636/3074/25 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/3074/25 Провадження№ 2/636/2289/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2026 Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Пінг Понг» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

встановив:

ТОВ «Фінансова компанія «Пінг Понг» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н в сумі 19800 грн, а також судових витрат, пов`язаних зі зверненням до суду, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач у справі добровільно не погашає суму кредиту, чим порушує умови договору № б/н від 15 лютого 2020 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Пінг Понг» та ОСОБА_1 .

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив справу розглянути за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, надала заяву в якій просила суд відмовити в задоволені позову.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

15 лютого 2020 року за власного волевиявлення, з повним розумінням умов кредитування та усвідомленням рівня відповідальності, в особистому кабінеті на офіційному веб сайті ТОВ «Мілоан» ОСОБА_1 подала заявку на отримання кредиту № 1023621. Дана заява знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Законодавством України передбачено, що оформлення кредиту онлайн із використанням одноразового пароля прирівнюється до підписання Договору в паперовій формі власноручним підписом. Оскільки ТОВ «Мілоан» направлено відповідачу електронним повідомленням (SMS) одноразовий ідентифікатор, при веденні якого відповідач підтверджує прийняття умов договору про споживчий кредит № 1023621 від 15 лютого 2020 року, який також знаходиться у власному кабінеті відповідача на офіційному веб-сайті товариства. Відповідно до умов кредитного договору, до укладення договору отримав проект цього кредитного Договору разом з додатками ознайомився з усіма його умовами та правилами , що розміщені на веб сайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору. Правила надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» розміщені для ознайомлення на офіційному веб-сайті кредитодавця.

Таким чином, відповідач уклав договір про споживчий кредит № 10236216 від 15 лютого 2020 року з ТОВ «Мілоан» та на підставі платіжного доручення відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 8300 грн.

24 січня 2022 року згідно умов договору факторингу, ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за кредитним договором № 1476456 від 25.02.2020 р. на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права вимоги до відповідача. 24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Пінг Понг» укладено договір факторингу № 1/15, у відповідності до умов якого та згідно додатку № 1 до договору факторингу, набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит № 1023621 від 15 лютого 2020 року

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 3.2, 3.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Згідно з кредитним договором, Позичальник зобов`язаний повернути кредитні кошти згідно з умовами, визначеними цим кредитним договором, сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також на вимогу банку сплатити можливу неустойку (штраф/пеню).

Позичальник ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань і не погашає заборгованість за кредитним договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позивальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Позичальник умови кредитного договору не виконує, свою заборгованість по кредитному договору не погашає, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 – 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, оцінюючи заявлені позивачем вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, виходить із того, що відповідно до статей 12, 13, 76–81 ЦПК України саме на позивача покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у тому числі розміру заборгованості та правових підстав для стягнення кожної її складової.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З наданих позивачем матеріалів убачається, що за кредитним договором № 1023621 від 15 лютого 2020 року відповідачу було надано кредитні кошти у розмірі 6000 грн.

Водночас позивач заявив до стягнення загальну суму 19800 грн, яка, згідно з наведеним ним розрахунком, складається з 6000 грн заборгованості за тілом кредиту, 12600 грн заборгованості за процентами та 1200 грн заборгованості за комісією.

Таким чином, розмір заявлених до стягнення процентів більш ніж удвічі перевищує безпосередньо суму отриманого відповідачем кредиту, а загальна сума заявленої до стягнення заборгованості становить 330 відсотків від суми фактично отриманих кредитних коштів.

Сам по собі факт укладення сторонами кредитного договору не звільняє позивача від обов`язку довести належними та допустимими доказами не лише факт виникнення кредитного зобов`язання, а й правомірність кожного окремого нарахування, його розмір, період, за який воно здійснене, порядок розрахунку та відповідність такого нарахування умовам договору і вимогам чинного законодавства.

Суд при цьому враховує, що право кредитодавця на отримання процентів за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України пов`язане саме з користуванням позичальником грошовими коштами протягом визначеного сторонами строку кредитування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 сформулювала правовий висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Аналогічний правовий підхід послідовно застосовувався Верховним Судом і надалі.

Отже, для правильного вирішення спору суд повинен встановити не лише факт існування договору та передачі кредитних коштів, а й конкретний строк кредитування, момент виникнення прострочення, момент припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти, а також період, за який позивачем фактично здійснено нарахування 12600 грн процентів.

Разом із тим із наданого позивачем розрахунку не вбачається належного та достатньо деталізованого обґрунтування заявленої суми процентів, яке б дозволяло суду перевірити правильність їх нарахування за кожний відповідний період, встановити конкретну базу нарахування, кількість днів користування кредитом, розмір процентної ставки, період її застосування та відповідність здійсненого розрахунку умовам кредитного договору.

Саме по собі зазначення у витягу з додатку до договору факторингу суми 12600 грн як «заборгованості за відсотками» не є належним доказом правильності такого нарахування, оскільки такий документ підтверджує заявлену позивачем суму, але не замінює первинного розрахунку заборгованості та не звільняє позивача від обов`язку довести підстави і порядок її формування.

З огляду на положення статті 81 ЦПК України суд не вправі ґрунтувати рішення лише на припущенні про правильність розрахунку кредитора.

При цьому суд враховує, що позивач є новим кредитором, який набув право вимоги на підставі договорів факторингу. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав.

Отже, набуття позивачем права вимоги не створює для нього більшого обсягу прав, ніж мав первісний кредитор, а тому позивач повинен довести існування саме тієї суми заборгованості, яка могла бути правомірно заявлена до боржника на момент відступлення права вимоги та на момент звернення до суду.

Суд також окремо оцінює вимогу про стягнення 1200 грн комісії.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право отримувати платежі, передбачені договором про споживчий кредит, однак такі платежі повинні відповідати вимогам закону, бути належним чином погоджені сторонами та мати зрозумілу правову та економічну природу.

Велика Палата Верховного Суду у своїй практиці звертала увагу на неприпустимість стягнення зі споживача платежів за послуги, які за законом повинні надаватися безоплатно, а також на необхідність перевірки змісту умов договору про плату за обслуговування кредиту.

У цій справі позивач обмежився зазначенням суми комісії у розмірі 1200 грн, однак із наведеного розрахунку не вбачається, за яку саме послугу вона нарахована, у який період, на підставі якої конкретної умови договору та які саме дії кредитодавця становили окрему оплатну послугу, фактично замовлену та надану відповідачу.

Саме по собі зазначення певної суми як «комісії» не є достатнім доказом виникнення у споживача обов`язку сплатити таку суму.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів факт отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 6000 грн та наявність обов`язку їх повернення.

Водночас право на стягнення 12600 грн процентів та 1200 грн комісії у заявленому позивачем розмірі належними та достатніми доказами не підтверджено.

При цьому суд не здійснює довільного зменшення розміру договірних зобов`язань відповідача та не змінює умов кредитного договору. Суд визначає розмір заборгованості виключно в межах належно доведених позивачем вимог, виходячи з принципів змагальності сторін, диспозитивності, обов`язку кожної сторони довести обставини, на які вона посилається, та заборони ухвалення судового рішення на підставі недоведених припущень.

Такий підхід узгоджується із загальними засадами цивільного законодавства, зокрема принципами добросовісності, розумності та справедливості, закріпленими у статті 3 ЦК України, а також із вимогами статей 12, 13, 76–81 ЦПК України.

Суд також бере до уваги правові висновки Верховного Суду щодо необхідності розмежування процентів як плати за правомірне користування кредитними коштами та сум, які можуть стягуватися у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання. Верховний Суд виходить із того, що після припинення строку кредитування право кредитодавця нараховувати договірні проценти як плату за користування кредитом припиняється, а подальші наслідки прострочення визначаються положеннями статті 625 ЦК України та відповідними умовами договору в межах, дозволених законом.

Отже, за відсутності належного доказового підтвердження правомірності та правильності заявлених до стягнення процентів і комісії суд вважає обґрунтованою до стягнення лише суму фактично отриманих відповідачем кредитних коштів у розмірі 6000 грн.

Такий висновок не звільняє відповідача від виконання основного грошового зобов`язання, а навпаки, забезпечує відновлення майнового стану кредитора в межах реально доведеного ним права вимоги та одночасно не допускає покладення на споживача обов`язку сплачувати суми, правова підстава, розмір та порядок нарахування яких належним чином не доведені у суді.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 6000 грн заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 12600 грн процентів та 1200 грн комісії належить відмовити за недоведеністю заявлених вимог.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в зв`язку з чим суд стягує з відповідача судовий збір на користь позивача.

На підставі кредитного договору № 1617319 від 20 січня 2020 року, ст. 526, 625, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 274 - 279, 280 – 289, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ТОВ «Фінансова компанія «Пінг Понг» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ТОВ «ФК «Пінг Понг» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симони Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 43657029, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «Сенс Банк» МФО: 300346) заборгованість за кредитним договором у розмірі 6000 грн. судовий збір у розмірі 733 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1800 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов