Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №642/3875/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

09 жовтня 2026 року

Справа № 642/3875/26

Провадження № 2/642/1847/26

РІШЕННЯ

Іменем України

29 вересня 2026 року Холодногірський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді- Пашнєва В.Г.,

за участю секретаря- Степанової А.Д.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки, у якому просив суд визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) житловий будинок літ. «М-1», житловою площею 54,3 кв. м., загальною площею 153,8 кв. м., з надвірними будівлями: мансарда літ. «Мм», ганки літ. «м», «м1», тамбур літ. «а2», навіс літ. «Н», огорожа № 3-5, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.07.1988. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.07.2004 шлюб між сторонами розірваний. 28.02.2013 позивач придбав у ОСОБА_3 спірний житловий будинок. Реалізуючи своє право на розпорядження вищевказаним об`єктом нерухомості позивач мав намір здійснити його відчуження, однак зважаючи на те, в п.10 Договору є застереження про те, що його дружина ОСОБА_2 , шлюб із якою на час укладання Договору вже було розірвано судом, надала свою згоду на придбання її колишнім чоловіком, ОСОБА_1 , вищевказаного житлового будинку, він не має можливості одноосібно розпорядитися даним майном та здійснити його відчуження без згоди відповідача, оскільки уповноважені особи органів державної реєстрації вважають що на момент укладання Договору сторони ще перебували у зареєстрованому шлюбі, оскільки відповідний актовий запис про його розірвання було зроблено органами державної реєстрації актів цивільного стану значно пізніше ніж Дзержинським районним судом м. Харкова було винесено рішення про розірвання шлюбу між сторонами, а саме 15.11.2013. Проте станом на день ухвалення рішення суду діяли положення СК України, які передбачали, що шлюб розірваний судом припиняється у день набрання відповідним рішенням суду чинності, а не в день реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану, тому спірний житловий будинок не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а належить позивачу на праві особистої приватної власності.

Ухвалою суду від 27.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче судове засідання.

Представник позивача надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав та просив розгляд справи проводити без його участі.

Відповідач надала до суду заяву, в якій позовні вимоги визнала та не заперечувала проти їх задоволення, просила розглянути справу за її відсутності. Представник відповідача також подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутністю.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі письмових доказів, враховуючи подання відповідачем відзиву.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що сторони з 01.07.1988 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23.07.2004, що підтверджується відповідною копією рішення суду.

28.02.2013 позивач придбав у власність житловий будинок літ. «М-1», житловою площею 54,3 кв. м., загальною площею 153,8 кв. м., з надвірними будівлями: мансарда літ. «Мм», ганки літ. «м», «м1», тамбур літ. «а2», навіс літ. «Н», огорожа №3-5, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Васіковою Л.Є. та зареєстрований у реєстрі за №786.

Право власності ОСОБА_1 також підтверджується витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №838393 від 28.02.2013 року та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна№ 477430893 від 15.05.2026.

п.10 Договору купівлі-продажу містить є застереження про те, що дружина позивача - ОСОБА_2 , шлюб із якою на час укладання Договору вже було розірвано судом, надала свою згоду на придбання її колишнім чоловіком, ОСОБА_1 у зв`язку з чим позивач просить суд усунути перешкоди у розпорядженні даним майном шляхом встановлення, що спірний житловий будинок не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а належить позивачу на праві особистої приватної власності.

У відповідності до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Правовідносини сторін врегульовано нормами Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 325 ЦК України передбачено, що суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Частинами 1-3 статті 355 , частинами 1, 3 статті 368 ЦК України передбачено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначені норми ЦК України та СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, та чітко пов`язують момент виникнення у членів подружжя права спільної сумісної власності на таке майно із моментом їх перебування у такому зареєстрованому шлюбі, що свідчить про те, що після його припинення/розірвання в установленому законом порядку, усе набуте одним із членів подружжя, за умови що вони не продовжують перебувати у фактичних шлюбних відносинах (не проживають разом, не ведуть спільне господарство та бюджет), буде належати йому на праві особистої приватної власності.

Відповідно до ст.44 КпШС України зазначено, що шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадянського стану.

Відповідно до п.п.1, 2 p.VІІ «Прикінцеві положення» СК України з моменту набрання чинності СК України, який вступив в силу одночасно із набранням чинності ЦК України, припинив чинність КпШС України, крім розділу 5 «Акти громадянського стану».

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно роз`яснень, наданих у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 15.05.2006р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», Верховний Суд України звернув увагу судів на те, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст.58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (далі - СК) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК.

Згідно роз`яснень, наданих у п.2 вищевказаної Постанови, при розгляді справ названих категорій суди мають ураховувати, що відповідно до п.2 розд. VII «Прикінцеві положення» СК норми законодавства, які регулювали шлюбносімейні правовідносини, втратили чинність із 1 січня 2004 р., за винятком норм розд. V «Акти громадянського стану» Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС), які зберігають чинність у частині, що не суперечить СК, до прийняття спеціального закону.

Відповідно до ч.2 ст.104, ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 114, частиною 3 статті 115 СК України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, що набрало законної сили.

Таким чином, момент припинення шлюбу, розірваного на підставі рішення суду, постановленого до 01.01.2004 визначається датою державної реєстрації розірвання шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а момент припинення шлюбу, розірваного на підставі рішення суду, проголошеного після 01.01.2004, визначається датою набрання цим рішенням законної сили. Разом з цим у випадку набуття подружжям права власності на майно до 2004 р., порядок набуття спільного майна та його правовий режим визначаються КпШС, а питання, пов`язане із визначенням правового статусу вказаного майна, набутого після 2004 р., вирішується за правилами СК України.

Зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги той факт, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова по справі №2-14320 було винесено після вступу в дію ЦК України та СК України, внаслідок чого шлюб між сторонами вважається розірваним після набрання ним законної сили, яке мало місце 23.07.2004, та зважаючи на те, що позивач придбаючи спірний житловий будинок не перебував із відповідачем ані у фактичних шлюбних відносинах, ані у зареєстрованому шлюбі, такий житловий будинок належить йому на праві особистої приватної власності, однак зважаючи на те, що у п.10 Договору є застереження про те, що його колишня дружина надала свою згоду на придбання даної нерухомості, що дає підстави вважати що така була придбана саме подружжям, а не позивачем, оскільки органи державної реєстрації актів цивільного стану внесли відповідний актовий запис про розірвання між сторонами шлюбу лише 15.11.2013 року, внаслідок чого позивач не має можливості будучи одноособовим власником спірного житлового будинку вільно розпорядитись ним без згоди своєї колишньої дружини, є достатні підстави для того аби визнати у судовому порядку, що спірний житловий будинок не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та належить позивачу на праві особистої приватної власності.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наданих сторонами доказів на підтвердження своїх обґрунтувань та заперечень у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, оскільки позивачем доведено ті обставини на які він посилався як на підставу своїх вимог, при цьому сторонами не оспорюється факту придбання спірного будинку не в шлюбі. Відтак, спірне майно набуте позивачем після розірвання шлюбу та відповідач позовні вимоги визнав, не заперечував проти їх задоволення, таким чином, нерухоме майно, а саме: житловий будинок літ. «М-1», житловою площею 54,3 кв. м., загальною площею 153,8 кв. м., з надвірними будівлями: мансарда літ. «Мм», ганки літ. «м», «м1», тамбур літ. «а2», навіс літ. «Н», огорожа № 3-5, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 є об`єктом особистої приватної власності позивача.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст.60 Сімейного Кодексу України, ст.ст.12-13, 76-81, 247, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) житловий будинок літ. «М-1», житловою площею 54,3 кв. м., загальною площею 153,8 кв. м., з надвірними будівлями: мансарда літ. «Мм», ганки літ. «м», «м1», тамбур літ. «а2», навіс літ. «Н», огорожа № 3-5, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 09.10.2026.

Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч.5 п.4 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .

Головуючий Суддя: В.Г. Пашнєв