Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №953/10710/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/10710/26

н/п 2/953/5488/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2026 р. м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Колесник С.А.,

за участю секретаря судового засідання - Тютюновій В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Жилкомсервіс», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНРАЙТ" про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії (виключити заборгованість), -

УСТАНОВИВ:

29.07.2026 через систему «Електронний суд» Позивач ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м.Харкова з позовною заявою до Комунального підприємства «Жилкомсервіс», Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНРАЙТ" про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії (виключити заборгованість).

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 31.07.2026 позовну заяву було залишено без руху та надано Позивачу строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків.

11.08.2026 через систему «Електронний суд» Позивачем на виконання ухвали суду від 31.07.2026, надано уточнену позовну заяву, квитанцію про сплату судового збору та докази направлення позовної заяви з додатками відповідачу та третій особі.

В обґрунтування позовних вимог Позивач, з врахуванням уточненої позовної заяви, посилається на те, що 10.07.2007 Позивачем укладено з ВАТ КБ «Надра» кредитний договір №6/4/20/2007/840-К/1330 у сумі 75600 доларів США на строк до 07.07.2023 зі сплатою 12,49% річних, мета якого – придбання житла для власних побутових потреб за адресою: АДРЕСА_1 , на забезпечення кредиту укладений договір іпотеки №6/4/20/2007/980-І/1331, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка придбана на кредитні кошти та належала ОСОБА_1 на праві власності.

Київським районним судом м. Харкова 11.12.2012 року у справі №2018/13799/2012 позов ВАТ «КБ «Надра» до Позивача задоволено та стягнуто на користь Банку суму заборгованості у розміру 886 839 грн. 75 коп., рішення суду є чинним, однак не виконане Позивачем.

29.04.2020 між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Фінрайт» укладено Договір №GL3N217214 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, за якими Первісний кредитор 20.04.2020 відступив шляхом продажу Новому кредитору права вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором №6/4/20/2007/840-К/1330 від 10.07.2007.

19.08.2020 рішенням №53704071 приватний нотаріус Луніна Т.А. не законно провела державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Фінрайт». Отже, починаючи з 19.08.2020 ОСОБА_1 юридично втратила право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

27.05.2026 Харківський апеляційний суд виніс Постанову у справі №953/1480/25 (якою апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задовольнив частково, Рішення Київського районного суду м. Харкова від 19 серпня 2025 року скасував та ухвалив нове. Позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53704071 від 20.08.2020, прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Луніною Т.А. стосовно об`єкту нерухомого майна: АДРЕСА_1 , в іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовив.

У зв`язку із чим Позивач, вважає що заборгованість, яка утворилась за період з 19.08.2020 по 18.06.2026 має бути стягнена безпосередньо з ТОВ «ФК «Фінрайт» та просить суд, з урахуванням уточненої позовної заяви, зобов`язати Комунальне підприємство «Жилкомсервіс» списати (виключити з обліку) заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка рахується за особовим рахунком, відкритим на ім`я ОСОБА_1 та складає станом на 02.07.2026 у розмірі 10161,18 грн., та стягнути з відповідача на її користь судові витрати у розмірі 15000 грн.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 13.08.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

31.08.2026 представник Відповідача Комунального підприємства «Житлокомсервіс» через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 з підстав що відповідно до ст. 236 ЦК України та сталої судової практики визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення,

судове рішення про визнання протиправним та скасування державної реєстрації

права власності відновлює становище, яке існувало до порушення, право власності ТОВ «ФК «Фінрайт» не виникло у юридичному сенсі, а Позивач ніколи не втрачав статусу власника зазначеного нерухомого майна.

Крім того, посилався на те, що відповідно до ст. 322, ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить. Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Оскільки рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Фінрайт» визнано незаконним з моменту його вчинення, обов`язок по утриманню майна (ст. 322 ЦК України) безперервно залишався на Позивачеві як на законному власнику. Крім того, зняття з реєстрації Позивача з квартири не звільняє його від обов`язку оплачувати послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, оскільки ці послуги нараховуються на площу квартири. Споживачі послуг з управління багатоквартирними будинками мають оплачувати ці послуги, якщо вони фактично надаються для відповідного будинку. Підстави для списання заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій відсутні.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги») не передбачено такої підстави для списання або анулювання законно нарахованої плати за надані послуги, як тимчасова незаконна реєстрація права власності на нерухоме майно за третьою особою. КП «Житлокомсервіс» виконувало свої зобов`язання та надавало послуги з утримання будинку в повному обсязі. Позивач не надав доказів того, що послуги в цей період не надавалися або надавалися неналежної якості. Якщо Позивач вважає, що його права були порушені діями ТОВ «ФК«Фінрайт» (зокрема, неправомірним позбавленням можливості користуватися майном), він має право звернутися з окремим позовом до ТОВ «ФК «Фінрайт» про відшкодування завданих збитків, але це не є підставою для припинення зобов`язань перед КП «Житлокомсервіс». Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів звернення з претензією саме до КП «Житлокомсервіс». Оскільки КП «Житлокомсервіс» діяло виключно в межах закону, нараховуючи плату за обслуговування майна, правових підстав для покладення на підприємство витрат Позивача немає.Також стверджує, що позивачем не надано належних, обґрунтованих та детальних доказів на підтвердження реальності та співмірності судових витрат. Сума 15 000 грн. є штучно завищеною, не відповідає критеріям розумності та складності справи.

31.08.2026 Позивач через систему «Електронний суд» подала заяву про незгоду з доводами, викладеними у відзиві Відповідача.

01.09.2026 через систему «Електронний суд» надійшли пояснення Третьої особи щодо позову або відзиву, у яких просили прийняти їх до розгляду, долучити до матеріалів справи та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з тих підстав, що право на звернення до суду виникає лише у разі порушення, невизнання або оспорювання особою її прав, свобод чи інтересів. Якщо право позивача на момент звернення до суду не порушено, суд відмовляє в позові через його необґрунтованість/передчасність. Передчасність подання позову є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Якщо комунальне підприємство внесло борг до бази даних, але не здійснює його примусового стягнення (не зверталося за видачею судового наказу чи з позовом про стягнення), право споживача ще не є порушеним. Відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. До позову не надано доказів на підтвердження позовних вимог та підстав позову. Вважає що, оскільки рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Фінрайт» визнано незаконним з моменту його вчинення, обов`язок по утриманню майна (ст. 322 ЦК України) безперервно залишався на Позивачеві як на власнику та фактичному користувачу квартири. ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» юридично стало власником трикімнатної квартири, задовольнивши свої вимоги у позасудовому порядку по зобов`язанням ОСОБА_1 за укладеним кредитним договором №6/4/20/2007/840-К/1330 у сумі 75600 доларів США та договором іпотеки №6/4/20/2007/980-І/1331, які не виконані, однак, фактично, постійно в квартирі проживала Позивач - ОСОБА_1 та користувалась як споживач цими комунальними послугами. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 11.12.2012 року у справі №2018/13799/2012 у сумі боргу - 886 839 грн. 75 коп., є чинним та не виконане Позивачем протягом тривалого часу. Стверджує, що Позивачем до позовної заяви не надано доказів щодо звернення до Відповідача з заявами щодо відсутності права власності та права користувння квартирою, та зупинення нарахувань. У цивільній справі №953/1480/25 відкрито касаційне провадження 61-8592ск26 за касаційною скаргою ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ», та розгляд справи триває.

01.09.2026 року Позивач через систему «Електронний суд» подала заяву про незгоду з даними, викладеними у поясненнях Третьої особи та наполягала на позовних вимогах.

02.09.2026 через систему «Електронний суд» від Третьої особи надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи, у якому представник просив відкласти судове засідання у справі №953/10710/26, призначене на 02.09.2026 об 11:15 год. на іншу дату та надати ТОВ «ФК «Фінрайт» достатній процесуальний час для підготовки та подання письмових пояснень щодо позову та відзиву Відповідача.

02.09.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , в якій просить суд не відкладати розгляд справи на іншу дату у зв`язку із наявністю відзиву на позовну заяву відповідача та письмових пояснень третьої особи. Вказала, що всі сторони обізнані про судовий спір з 13.08.2026 через електронний судовий кабінет та мали достатньо часу для підготовки. Вважає, що поважних причин для відкладення судового засідання немає.

02.09.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява ОСОБА_1 , в якій просила залучити надані докази до матеріалів справи для задоволення вимоги про стягнення з Відповідача КП "Жилкомсервіс" 15 000 грн. та зазначила, що сума адвокатськзх послуг в подальшому буде збільшена з урахуванням кількості судових засідань та участі в них адвоката.

11.09.2026 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання ОСОБА_1 про залучення доказів по справі.

Позивач про дату, час та місце судового засідання повідомлена судом своєчасно та належним чином, проте в судове засідання не з`явилася, однак 05.10.2026 через систему «Електронний суд» подала заяву про проведення судового засідання без її участі, у зв`язку з сімейними обставинами, а також за відсутності її адвоката, який знаходиться у відрядженні у м. Києві з приводу участі в іншому судовому засіданні. Всі заявлені сторонами заяви/клопотання просила розглядати на розсуд суду.

Представник Відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений судом своєчасно та належним чином, 07.10.2026 через систему "Електронний суд" подав заяву про розгляд справи без участі, проти позовних вимог заперечують у повному обсязі, та просили відмовити у його задоволенні. Рішення у справі прийняти на розсуд суду на підставі наявних матеріалів справи.

Представник Третьої особи про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений судом своєчасно та належним чином, 07.10.2026 через систему "Електронний суд" подав заяву про розгляд справи без участі, розгляд справи здійснити за наявними матеріалами з урахуванням доводів і заперечень, викладених ТОВ "ФК "ФІНРАЙТ" у поясненнях по справі.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання та поданням всіма учасниками справи заяв про рогзгляд справи без участі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши подані заяви по суті справи, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 10.07.2007 ОСОБА_1 уклала з ВАТ КБ «Надра» кредитний договір №6/4/20/2007/840-К/1330 у сумі 75600 доларів США на строк до 07.07.2023 зі сплатою12,49% річних, мета якого – придбання житла для власних побутових потреб за адресою: АДРЕСА_1 .

10.07.2007 на забезпечення кредиту укладений договір іпотеки №6/4/20/2007/980-І/1331, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка придбана на кредитні кошти та належала ОСОБА_1 на праві власності.

11.12.2012 Київський районний суд м. Харкова у справі №2018/13799/2012 позов ВАТ «КБ «Надра» задовільнив та стягнув на користь Банку суму заборгованості у розміру 886 839 грн. 75 коп. Рішення суду є чинним, та не виконано Позивачем з 2012 року, що підтверджується Позивачем, та не спростовується матеріалами справи.

29.04.2020 між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Фінрайт» укладено Договір

№GL3N217214 купівлі-продажу (відступлення) прав вимоги за кредитним договором, за якими Первісний кредитор 20.04.2020 відступив шляхом продажу Новому кредитору права вимоги до позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором №6/4/20/2007/840-К/1330 від 10.07.2007.

19.08.2020 рішенням за №53704071 ПН ХМНО Луніна Т.А. проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ».

У зв`язку із невиконанням забезпеченого іпотекою зобов`язання, ТОВ «Фінансова компанія «Фінрайт» було вжито передбачених Договором іпотеки та ст. 37 Закону України «Про іпотеку» заходів щодо звернення стягнення на Предмет іпотеки та зареєстровано право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Підставою виникнення права власності ТОВ «ФК «ФІНРАЙТ» на спірне нерухоме майно є іпотечний договір та повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель скористався позасудовим способом звернення стягнення та за ним зареєстровано право власності на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України від 05 червня 2003 року No 898-IV«Про іпотеку».

Постановою Харківського апеляційного суду від 27.05.2026 у справі №953/1480/25 визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:53704071 від 20.08.2020, прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Луніною Т.А. стосовно об`єкту нерухомого майна: АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Фінрайт». Позивач після отримання судового рішення, яке набуло чинності, 27.05.2026 звернулась до державного реєстратора та відновила своє право власності на квартиру.

Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27.05.2026 у справі №953/1480/25 відновлено становище, яке існувало до порушення. Відновлено право власності за Позивачем на квартиру.

Правовідносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) та фізичною особою (споживачем), яка отримує послуги, врегульовано законом України «Про житлово-комунальні послуги», Постановою КМУ № 712 від 05.09.2018 р. «Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком».

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України власникам квартир у багатоквартирному будинку належать на праві спільної суміжної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у багатоквартирному будинку.

Відповідно до порядку та особливостей укладення договорів у багатоквартирному будинку, встановленого нормами статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», тут і далі, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір про надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якому кореспондують положення статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів», передбачено, що споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Виконавець, в свою чергу, зобов`язаний забезпечувати своєчасність надання, безперервність і відповідну якість комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договорів про їх надання, що закріплено у статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до ст. 322, ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Оскільки рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Фінрайт» визнано незаконним з моменту його вчинення, обов`язок по утриманню майна (ст. 322 ЦК України) безперервно залишався на Позивачеві як на законному власнику.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з Постановою КМУ № 712 від 05.09.2018 р. «Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» співвласник не звільняється від обов`язку оплати послуги з управління у разі тимчасової відсутності його та/або членів сім`ї, також, при розрахунку тарифу враховується загальна площа квартири, а калькуляційною одиницею є 1 квадратний метр.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовується Позивачем, що протягом останніх шести років ОСОБА_1 в судовому порядку доводила своє порушене право власності на квартиру АДРЕСА_2 , вважала себе власником квартири та доводила це у суді.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Згідно із статтею 7 Закону Закони України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189 споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Положення статті 7 Закону № 2189 не стосується послуги з управління багатоквартирним будинком, оскільки оплачуючи дану послугу власники (співвласники) беруть участь в утриманні спільного майна, що їм належить, та зобов`язані згідно із законодавством відшкодовувати витрати, пов`язані з утриманням багатоквартирного будинку.

КП «Житлокомсервіс» забезпечує надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житловому будинку в цілому, а не окремим житловим та нежитловим приміщенням будинку.

Споживачі послуг з управління багатоквартирними будинками мають оплачувати ці послуги, якщо вони фактично надаються для відповідного будинку.

КП «Житлокомсервіс» виконувало свої зобов`язання та надавало послуги з утримання будинку в повному обсязі. Позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів звернення з претензією саме до КП «Житлокомсервіс».

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16).

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Обраний позивачами спосіб захисту є неефективним. Відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки судом не встановлено наявності порушеного права, та Позивачем не вказано, яке саме право підлягає захисту.

Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Так спір між учасниками справи виник щодо правовідносин з надання послуг утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.

Згідно до ст.12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг між виконавцями та споживачами. Усі житлово-комунальні послуги надаються Виконавцем відповідно до вимог чинного законодавства, а Споживачі зобов`язані здійснювати оплату.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами.

Договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем/управителем будинку.

Виконавець комунальної послуги, який займає монопольне становище на ринку, за наявності у нього технічних можливостей надання комунальної послуги не вправі відмовити в укладенні відповідного договору споживачеві чи іншій особі, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача.

За змістом вказаної норми п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач не має сплачувати заборгованість по сплаті комунальних послуг, які йому фактично не надавались.

Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відповідно до статті 322 ЦК України на власника покладається тягар утримання майна.

Згідно із преамбулою Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Стаття 7 Закону Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» присвячена обов`язкам співвласників багатоквартирного будинку.

Положеннями цієї статті є встановлення у її частині другій правила, відповідно до якого кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

Зазначена стаття регулює обов`язки співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч. 2 цієї статті кожен із них несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з урахуванням принципу «суд знає право» у разі доведеності підстав заявленого позову.

В судовій практиці (Постанова Верховного суду від 28.11.2019 року у справі №910/8357/18) Верховний Суд неодноразово звертає увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

Правова позиція викладена у Постанові КЦС ВС від 08 квітня 2020 року у справі №462/5889/16-ц «…оспорювання правильності нарахування розміру плати за певні види житлово-комунальних послуг (заборгованості за такими), що є різновидом претензії, - чинним законодавством як спосіб захисту не передбачений, споживачі вправі у випадку пред`явлення до них вимог про стягнення таких нарахувань заперечувати стосовно них з наданням відповідних доказів.»…

Посилання Позивача на правові висновкі не можуть бути взяті до уваги, оскільки спірні правовідносини не є подібними до правовідносин у цій справі.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. На цьому наголосив Верховний Суд у справі № 910/8358/19.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Гарантії Статті 6 § 1 є вчинення операцій із доказами на процесуальному рівні. Прийнятність доказів або спосіб їх оцінки за обставинами справи, у першу чергу - питання національних судів, чиїм завданням є оцінка доказів у процесі слухання справи (рішення ЄСПЛ у справі "Farange S.A. v. France" ("Фаранж проти Франції").

З досліджених у судовому засіданні письмових доказів суд установив, що вимога про зобов`язання Відповідача виключити заборгованість ОСОБА_1 з особового рахунку без належного обґрунтування та доказів спростування самого факту надання послуг не є належним способом захисту цивільних прав.

За наведених обставин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Жилкомсервіс», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНРАЙТ" про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії (виключити заборгованість) в повному обсязі у зв`язку із недоведеністю позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з чим відмовляє Позивачу у стягненні з Відповідача Комунального підприємства «Жилкомсервіс» сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Жилкомсервіс», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНРАЙТ" про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії (виключити заборгованість), - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду в 30-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: Комунальне підприємство «Жилкомсервіс », ЄДРПОУ 34467793, адреса: 61064, м. Харків, вул. Львівська, 12/14;

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФІНРАЙТ", ЄДРПОУ 40997279, адреса: 61183, м. Харків, вул. Дружби Народів, 228Б.

Повний текст рішення складено та підписано 12.10.2026.

Суддя С.А.Колесник