Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №152/851/26 — Шаргородський районний суд Вінницької області

Справа № 152/851/26

2/152/880/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 жовтня 2026 року м. Шаргород

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді – Войнаровського І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

у с т а н о в и в:

29 травня 2026 року ТОВ «Споживчий центр» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення заборгованості. Позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 28800 грн за кредитним договором №10.12.2025-100000455 від 10 грудня 2025 року та судові витрати.

Ухвалою суду від 01 червня 2026 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.50).

Представник позивача у прохальній частині позовної заяви просить проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без участі позивача та його представника, за наявними в матеріалах справи доказами та не заперечує роти заочного розгляду справи (а.с.13).

24 серпня 2026 року від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення, у яких останній заперечив проти позовних вимог у заявленому позивачем розмірі та зазначив про необґрунтованість окремих складових заборгованості. Відповідач звернув увагу на безпідставність стягнення 8000 грн, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України, з огляду на положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а також заперечив проти стягнення 1600 грн комісії за надання кредиту. Крім того, відповідач зазначив про невідповідність розрахунку заборгованості умовам кредитного договору та звернув увагу на необхідність перевірки правомірності нарахованих процентів. Також поставив під сумнів належність доказів укладення додаткового договору щодо збільшення суми кредиту та отримання другого траншу у розмірі 2500 грн, а також достатність відомостей BankID для підтвердження використаних паспортних даних і належності платіжної картки. У зв`язку з цим відповідач просив суд врахувати наведені обставини, перевірити обґрунтованість кожної складової заявленої заборгованості, відмовити у стягненні необґрунтованих сум та належним чином розподілити судові витрати (а.с.56-60).

26 серпня 2026 року від представника позивача також надійшли додаткові пояснення, у яких він зазначив, що позивачем надано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, натомість відповідачем не подано належних доказів на спростування доводів позивача. Представник позивача звернув увагу на дотримання сторонами принципів змагальності та обов`язку доказування, зазначивши, що заперечення відповідача мають декларативний характер та не підтверджені відповідними доказами. Також представник позивача обґрунтував факт укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі, зазначивши, що договір було укладено шляхом подання заявки, прийняття відповідачем пропозиції та підписання документів одноразовим ідентифікатором. При цьому відповідач був ідентифікований за допомогою системи BankID, а тому, на думку позивача, договір є належним та допустимим доказом виникнення кредитних зобов`язань. Окремо представник позивача зазначив про надання відповідачу кредитних коштів, які були перераховані на зазначений ним платіжний засіб за допомогою інтернет-еквайрингу. Відсутність банківської виписки по рахунку відповідача представник пояснив тим, що такі відомості є банківською таємницею та перебувають у розпорядженні банківської установи, а позивач не має доступу до них. У зв`язку з цим він вважав надані позивачем платіжні документи належними доказами факту перерахування кредитних коштів. Крім того, представник позивача заперечив доводи відповідача щодо неправомірності нарахування процентів, комісії та розміру заборгованості, посилаючись на умови укладеного кредитного договору, положення цивільного законодавства, Закону України «Про споживче кредитування» та правові висновки Верховного Суду. Зазначив, що відповідач не надав власного розрахунку заборгованості або інших доказів, які б спростовували правильність розрахунку, здійсненого позивачем. Також представник позивача послався на доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), вказуючи, що відповідач одночасно заперечує факт укладення кредитного договору та отримання коштів, однак оспорює розмір процентів, комісій та інших платежів за цим же договором. На думку позивача, така процесуальна поведінка є непослідовною та суперечить принципам добросовісності. Ураховуючи викладене, представник позивача просив прийняти та долучити додаткові пояснення і подані докази до матеріалів справи та врахувати наведені у них доводи під час вирішення спору (а.с.61-73).

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Судом встановлено, що 10 грудня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) №10.12.2025-100000455, відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у розмірі 5500 грн, строком до 28 квітня 2026 року. Відповідачем підписано електронним цифровим підписом пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору (а.с.25-35).

При цьому, з метою отримання кредитних коштів, відповідач вказав реквізити електронного платіжного засобу №5355-57XX-XXXX-4181 та свої анкетні дані.

Окрім цього, 10 грудня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору №10.12.2025-100000455, відповідно якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику 2-й транш у розмірі 2500 грн. В результаті чого, сума кредиту з дати укладення Додаткового Договору становить 8000 грн.

Відповідно до копії розрахунку заборгованості за договором №10.12.2025-100000455 від 10 грудня 2025 року, станом на 25 травня 2026 року, заборгованість відповідача складає 28800 грн, з них: 8000 грн – основний борг, 11200 грн – залишок відсотків, 8000 грн – залишок відсотків за ст. 625 ЦК України та 1600 грн – залишок комісій (а.с.30-32).

Згідно з копією повідомлення №1-2605 від 26 травня 2026 року, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» повідомило ТОВ «Споживчий Центр» про успішний переказ коштів 10 грудня 2025 року на платіжну картку № НОМЕР_1 у сумі 5500 грн (а.с.23).

Відповідно до копії квитанції до платіжної інструкції №20432-1391-344584712, 10 грудня 2025 року надавачем платіжних послуг ТОВ «ФК «Контрактовий Дім» було здійснено перерахування кредитних коштів в розмірі 2500 грн на рахунок ОСОБА_1 за дорученням ТОВ «Споживчий Центр» (а.с.24).

Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Отже, судом установлено факт не виконання відповідачем узятих зобов`язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору.

Щодо стягнення заборгованості за відсотками за ст. 625 ЦК України в розмірі 8000 грн та заборгованості за комісією в розмірі 1600 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного станув Україні» та Закону України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та на момент винесення рішення продовжує діяти.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за ст. 625 ЦК України в розмірі 8000 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 20800 грн.

Вимоги про відшкодування витрат, пов`язаних з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення у розмірі 127,38 грн суд відхиляє, оскільки витрати на дані послуги відносяться до досудового врегулювання спору, а не до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як наслідок, у задоволенні вимог про стягнення пов`язаних з надсиланням стороні відповідача позовної заяви у паперовій формі листом з описом вкладення в сумі 127,38 грн суд відмовляє.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1922,78 грн.

Керуючись статтями 13, 15, 16, 525, 526, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №10.12.2025-100000455 від 10 грудня 2025 року у розмірі 20800 (двадцять тисяч вісімсот) грн. та 1922,78 (одна тисяча дев`ятсот двадцять дві) грн. 78 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.В. Войнаровський